mozok.click » Історія України » Національне відродження кримських татар в другій половині XIX століття. Соціал-демократичний та земський рухи
Інформація про новину
  • Переглядів: 22144
  • Автор: admin
  • Дата: 8-10-2017, 23:53
8-10-2017, 23:53

Національне відродження кримських татар в другій половині XIX століття. Соціал-демократичний та земський рухи

Категорія: Історія України

 

За цим параграфом ви зможете:

  • визначати особливості кримськотатарського національного відродження;
  • аналізувати виникнення й початок робітничого та соціал-де-мократичного рухів;
  • характеризувати земський рух.

Пригадайте:

  1. Як і коли було ліквідовано Кримське ханство?
  2. Якими були особливості робітничого руху в тогочасній Європі?
  3. У чому полягала ідеологічна концепція соціалізму? 
  4. Поясніть сутність марксистського вчення.
  5. Що таке земства? Якими були їхні повноваження?

Розгортання національного відродження кримських татар. І. Гаспринський.

Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні і всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі, що був тогочасним центром освіти, татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотатари, як їх називали, відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.



Клерикалізм — політичний напрямок, прибічники якого виступають за панування церкви та духовенства в суспільно-політичному та духовному житті країни.

Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу та національне відродження. У 1875 р., після повернення до Криму з туреччини, його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. саме завдяки його зусиллям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в міському господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.

У національному питанні молоді татарські націоналісти були прихильниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником молодотатарських ідей у цей період став Ісмаїл Гаспринський (1851—1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку в кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.

Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати першу національну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами. Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.

З ім’ям І. Гаспринського пов’язано виникнення джадиди-зму — просвітянського руху народів ісламського Сходу. У його основі був новий звуковий спосіб навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив «нові методи навчання», завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «Учитель дітей» у чотирьох випусках. Учителі цих шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.

За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпимість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціалістичні ідеї та методи боротьби.

На честь І. Гаспринського встановлені пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека в Сімферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.


ЗАРОДЖЕННЯ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИННОГО ТА РОБІТНИЧОГО РУХІВ. Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі соціал-демократичного і робітничого рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників за специфічними рисами та інтересами. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило працівника, з одного боку, неза-хищеним перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства тощо), а з іншого — сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у другій половині XIX — на початку XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої історії, став марксизм. Він пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками, або пролетаріатом.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і на території українських земель зокрема, знайшло багато

прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище.

інтелігенція — суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, педагоги, інженери, вчені тощо). Пролетаріат (від латин. — незаможний громадянин) — суспільна верства найманих робітників, позбавлених засобів виробництва, джерелом існування яких є продаж своєї робочої сили власникам засобів виробництва.

Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський. Спочатку з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві в 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на економічному змісті вчення, пропускаючи його революційний бік. Інший поширювач марксизму С. Подолинський у 70-х рр. XIX ст. також брав участь у грома-дівському русі. Він організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також надрукував власні брошури соціально-економічного змісту. С. Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Перша постійно діюча марксистська група на українських землях під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла в 1893 р. в Києві. Її організатором був Юрій Мельников — росіянин, що заснував ремісничу школу, яка була засобом розповсюдження марксистських ідей. Марксистські групи також з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Серед цих перших марксистів було мало українців. Це пояснювалося тим, що в середовищі робітництва на українських землях переважали росіяни, євреї тощо. Нелегальні гуртки намагалися поширити марксистське вчення та встановити зв’язки з робітничим рухом.

Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся перший з’їзд партії. Із дев’яти його делегатів четверо (Н. Вигдорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) були представниками українських соціал-демократичних гуртків. Створена на з’їзді партія стала першою загальноросійською партією, що діяла й на українських землях.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний, неорганізований характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.

Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

ЗЕМСЬКИЙ РУХ. Земства, що були виборними всестановими органами місцевого самоврядування, уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії. Незважаючи на те що в земствах більшість становили поміщики (близько 75 %), в умовах загальнорефор-маторських настроїв, що панували в імперії в 60—70-х рр. XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії й запровадження конституції.

За своїм характером земський рух був ліберальним. В основу ліберального шляху суспільного розвитку була покладена ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, захищати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.

Перші пореформені роки (кінець 60-х — початок 70-х рр. XIX ст.) стали для земського руху часом організаційного становлення, визначення головної мети та завдань. Основну діяльність було спрямовано на покращення соціально-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.

На другому етапі діяльності (кінець 70-х — початок 80-х рр. XIX ст.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Відбувався активний процес об’єднання зусиль земств із метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.

В умовах здійснення Олександром III політики контр-реформ опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям 12 червня 1890 р. закону про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.

Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об’єднували різні сили. Серед земських діячів вирізнялися: на Полтавщині — Ф. Лизогуб (майбутній прем’єр-міністр Української Держави П. Скоропадського в 1918 р.), В. Лесевич, М. Стороженко, В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, М. Туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. Свєчин, граф Г. Милорадович, М. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грін-ченко, М. Коцюбинський та інші.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Позиція діяча земського руху з Чернігівщини і. Петрункевича в українському питанні

Україна — моя Батьківщина, там проминула майже половина мого життя... з Україною я пов'язаний не тільки холодними ідеями права та державної єдності Росії, а й почуттями, що вкорінені в крові, у спогадах і враженнях природи, у звуках народної мови, у всьому, що накладає незабутню печатку на людину й позначає її національне походження. Але всі ці місцеві впливи не затуляють у мені всієї Батьківщини, і єдність Росії для мене не тільки державна ідея або співжиття двох національностей, а живе й неподільне ціле, що

має своє дивовижне художнє та безперечне відображення в таких обдарованих людях, як Гоголь і Коро-ленко, у яких українське й російське, як окреме й загальне, відобразилося з надзвичайною ясністю. Спробуйте відділити в них українське від російського: не вийде ні того, ні іншого, живе буде перетворене на мертве.

1. Якою була позиція автора в українському питанні? 2. Дайте власну оцінку наведеним поглядам.

Незважаючи на обмеження уряду, окремі земства намагалися виробити загальні заходи щодо покращення незадовільного матеріального становища селянства. Так, наприклад, гласні чернігівського губернського земства І. Петрункевич та О. Карпінський протягом 1869— 1875 рр. своїми запитами, зверненнями, скаргами порушували питання про постійне голодування селян Мглинського і Су-разького повітів. Вони пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найбідніших селян.

Земства відповідально поставилися до справи розвитку господарства, медичного обслуговування, народної освіти, ветеринарної служби, зв’язку, страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили їхнє незнання ситуації, а з іншого боку, — з’ясували жахливу картину становища переважної частини населення. У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством, розцінювалися урядом як бунтівні й не дозволялися. Протягом 1866—1868 рр. земства були поставлені під суворий контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою зв’язки й виносити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.

Найбільш активно земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст., коли набув певного політичного забарвлення. У той період провідні діячі земського руху намагалися об’єднати всі сили, що виступали за конституційну перебудову Російської імперії. Прагнення згуртування сил проявилося в земських нарадах і з’їздах, що відбувались у 1878—1879 рр.

На початку 1878 р. земці порозумілися з учасниками українського руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100-річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Осно-в’яненка. Нарада в Харкові започаткувала земську політичну організацію. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у боротьбі за введення в Росії конституції.

Пожвавленню діяльності земської опозиції сприяло звернення царя до громадськості із закликом допомогти уряду в боротьбі проти «крамоли» і «зла». Як компенсацію за допомогу земські діячі бажали створення представницького органу, упровадження конституції та проголошення демократичних свобод. У грудні 1878 р. в Києві відбулася нарада представників чернігівського земства, народників, українських діячів та польських організацій. На нараді земці запропонували всім силам, що борються за конституційні зміни в Російській імперії, об’єднатися, а народникам — відмовитися від терористичних методів боротьби. Нарада закінчилася безрезультатно.

Проте боротьба земств за конституційні реформи мала певні успіхи. 12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу

комісію на чолі з міністром внутрішніх справ М. Лоріс-Мелі-ковим, яка мала підготувати проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проекти реформ і надсилали їх до комісії або царю. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте після вбивства царя всі ці пропозиції залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово» також не мали успіху. Фактично до початку революції 1905—1907 рр. земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.


Висновки

Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень.

Виникнення значної кількості промислових робітників, пов'язане із завершенням промислової революції, зробило можливою появу нового суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними потребами й вимо

гами. соціал-демократичний рух став силою, що намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

Запитання та завдання

1. Коли розпочалося кримськотатарське національне відродження? 2. За що виступали моло-дотатари? 3. Що таке джадидизм? 4. Кого називають інтелігенцією? 5. Де й коли виникла перша робітнича організація в Наддніпрянщині? Яку вона мала назву? 6. Із якою подією пов'язують початок політичної організації земців у Наддніпрянщині?

7. Як розгорталося національне відродження кримських татар? Яку роль у ньому відіграв І. Гагринський? 8. Визначте особливості й прояви розгортання соціал-демократичного та робітничого рухів на землях

Наддніпрянщини. 9. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?

10. складіть розгорнутий план за пунктом параграфа «Земський рух». 11. Проведіть дискусію за темою «Місце і роль робітничого, соціал-демократичного й земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».

12. Чи зазнало змін суспільно-політичне життя Наддніпрянської України з появою кримськотатарського національного руху? Обґрунтуйте свою точку зору.

Хід роботи

1. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених вами повідомлень або есе та обговоріть результати, які ви отримали під час роботи над ними.

2. Представте класу спільні висновки, які зробила кожна група.

3. Презентуйте найкращі повідомлення та есе класу.

4. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

Узагальнення знань за розділом IV

1. Складіть перелік подій, що відбувалися на українських землях у складі Російської імперії в другій половині XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Назвіть імена видатних історичних діячів Наддніпрянщини цього періоду. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України?

3. Поясніть значення понять і термінів: українське питання, Східна (Кримська) війна, модернізація, реформа, громада (община), цензура, монополія, синдикат, соціальна структура, земства, індустріалізація, народники, інтелігенція, тероризм, громадів-ський рух, хлопомани, українофільство.

4. Виконайте завдання за історичною картою:

1) прослідкуйте, як змінювалася географія розміщення основних промислових центрів Наддніпрянщини;

2) визначте регіони, що мали відмінності в проведенні аграрних перетворень за селянською реформою 1861 р.;

3) складіть опис процесів модернізації в різних регіонах Наддніпрянщини;

4) покажіть регіони Російської імперії, куди відбувалося переселення селян із Наддніпрянської України;

5) покажіть населені пункти, пов’язані з українським національним рухом у Наддніпрянщині цієї доби та поясніть їхню роль у ньому;

6) покажіть населені пункти й території, пов’язані з розгортанням селянських, робітничих, народницьких і соціал-демократичних рухів.

5. У якому напрямку розвивалися процеси модернізації в Наддніпрянщині цього періоду? Чому?

6. Доведіть закономірність процесів модернізації для розвитку тогочасної Наддніпрянщини.

7. Який вплив мали процеси модернізації на тогочасне українське суспільство? Чи можна їх однозначно характеризувати як позитивні? Чому?

8. Обговоріть у малих групах і представте висновки класу:

1) особливості соціально-економічних зрушень на українських землях у поре-формений період;

2) роль і місце українських земель у господарському житті Російської імперії цього періоду;

3) роль і місце діяльності громадівців в українському національному русі.

9. Порівняйте процеси модернізації на українських землях з аналогічними процесами в європейських державах.

 

Це матеріал з підручника Історія України за 9 клас Гісем, Мартинюк (поглиблений рівень)

 






^