mozok.click » Історія України » Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи
Інформація про новину
  • Переглядів: 13376
  • Автор: admin
  • Дата: 20-09-2017, 16:14
20-09-2017, 16:14

Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи

Категорія: Історія України

1. Як і коли було ліквідовано Кримське ханство? 2. Якими були особливості робітничого руху в тогочасній Європі? 3. у чому полягала ідеологічна концепція соціалізму? 4. Поясніть сутність марксистського вчення. 5. Що таке земства? Якими були їхні повноваження?

Розгортання національного відродження кримських татар. І. Гагринський. Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні та всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі — тогочасному центрі освіти — татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотурки відіграли помітну роль у подальшому

розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення.

У національному питанні молоді татарські націоналісти були прибічниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником моло-дотатарських ідей у цей період став Ісмаїл Гаспринський (1851 —1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку у кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар.

Ісмаїл Гаспринський усе своє життя докладав чимало зусиль, спрямованих на захист прав кримських татар, їх виживання як народу і національне відродження. у 1875 р., після повернення до Криму з туреччини його було обрано депутатом міської думи, а пізніше — міським головою Бахчисарая. саме завдяки його зусиллям було втричі збільшено бюджет міста, розпочато суттєві перетворення в міському господарстві й збільшено представництво бахчисарайських татар в органах місцевого самоврядування.



Із 1883 р. І. Гаспринський почав видавати в місті першу національну газету «Терджиман» кримськотатарською й російською мовами. Тривалий час вона була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії.

За своїм світоглядом І. Гаспринський був лібералом, виступав за дружбу слов’янських і кримськотатарських народів, релігійну терпимість та співпрацю християн і мусульман, категорично відкидав соціалістичні ідеї та методи боротьби.

На честь І. Гаспринського встановлено пам’ятники в Сімферополі та Бахчисараї, його ім’ям названі кримськотатарська бібліотека у Сімферополі, вулиці та школи. У Бахчисараї існує музей І. Гаспринського.

З ім'ям І. Гаспринського пов'язане виникнення джадидизму — просвітянського руху народів ісламського сходу. у його основі був новий звуковий спосіб навчання грамоти, коли окремій літері відповідали конкретні звуки. Він розробив нові методи навчання, завдяки яким навчанню кримськотатарських дітей було надано більш світського характеру. Для своїх новометодних шкіл він написав і видав власну серію навчальних посібників, найвідомішим серед яких став «учитель дітей» у чотирьох випусках. учителі шкіл під керівництвом І. Гаспринського поширювали його ідеї у кримськотатарському середовищі, сприяли оновленню повсякденного побуту й усього духовного життя народу.

Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів. Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі соціал-демократичного і робітничого рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило працівника, з одного боку, незахищеним перед життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, сваволею власника підприємства тощо), а з іншого — сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних вчень, найбільш поширеним у другій половині XIX — на початку XX ст., як ви знаєте зі всесвітньої історії, став марксизм. Він пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками, або пролетаріатом.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і на території українських земель зокрема, знайшло багато прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, що поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище.


Першими пропагандистами нового вчення на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

Спочатку з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві в 1871 р. Головну увагу він зосереджував лише на економічному змісті вчення, пропускаючи його революційний бік. Інший поширювач марксизму С. Подолинський, як вам уже відомо, у 70-х рр. XIX ст. брав участь у громадівському русі. Він організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада», а також надрукував власні брошури соціально-економічного змісту: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство», «Ремесла і фабрики на Україні» та інші. С. Подолинський розробив оригінальну теорію «гро-мадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Перша постійно діюча марксистська група на українських землях під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла в 1893 р. в Києві. Її організатором був Юрій Мельников — росіянин, що заснував ремісничу школу, яка була засобом розповсюдження марксистських ідей. Марксистські групи також з’явились у Харкові, Одесі та Катеринославі. Нелегальні гуртки намагалися поширити марксистське вчення і встановити зв’язки з робітничим рухом.

Якісно новий крок соціалістичний (соціал-демократичний) рух зробив наприкінці 90-х рр. XIX ст. після появи в Петербурзі під керівництвом Володимира Ульянова (Леніна) «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Подібні групи виникли в Києві, Катеринославі, Миколаєві та інших містах. Згодом ці гуртки об’єдналися в Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП). У 1898 р. в Мінську (Білорусія) відбувся перший з’їзд партії. Із дев’яти його делегатів четверо (Н. Виг-дорчик, Б. Ейдельман, К. Петрусевич, П. Тучапський) були представни

ками українських соціал-демократичних гуртків. Створена на з’їзді партія стала першою загальноросійською партією, що діяла й на українських землях.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він мав стихійний характер. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від роботи, знищення машин та обладнання, страйки тощо.


Із середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який виник у 1875 р. в Одесі на чолі з Євгеном Заслав-ським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

Земський рух. Земства, що були виборними все-становими органами місцевого самоврядування, уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії. Незважаючи на те що в земствах більшість становили поміщики (близько 75 %), в умовах загальнореформатор-ських настроїв, що панували в імперії в 60—70-х рр.

XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії й запровадження конституції.

За своїм характером земський рух був ліберальним. В основу ліберального шляху суспільного розвитку була покладена ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу з правлячими колами.

Перші пореформені роки (кінець 60-х — початок 70-х рр. XIX ст.) стали для земського руху часом організаційного становлення, усвідомлення місця й ролі серед суспільних сил, визначення головної мети та завдань. Основну діяльність було спрямовано на покращення соціально-економічного становища селянства, підняття його освітнього рівня.

На другому етапі діяльності (кінець 70-х — початок 80-х рр. XIX ст.) земства стали центрами ліберальної опозиції. Відбувався активний процес об’єднання зусиль земств із метою домогтися проведення конституційних реформ у Російській імперії.

В умовах здійснення Олександром III політики контрреформ, опозиційна діяльність земств почала занепадати, а з прийняттям 12 червня 1890 р. закону про обмеження представництва недворянських станів у земствах вона майже припинилася. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.

Українські земські організації належали до найбільш впливових і найрадикальні-ших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність земства розгорнули в Чернігівській, Харківській, Полтавській губерніях. Вони об'єднували різні сили. серед земських діячів вирізнялись: на Полтавщині — Ф. Лизогуб, В. Лесевич, М. стороженко, В. Науменко, В. Леонтович, Б. Мартос, М. туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, А. свєчин, граф Г. Милорадович, М. Василенко, О. Лазаревський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші.

Земства відповідально поставились до справи розвитку господарства, медичного обслуговування, народної освіти, зв’язку, страхування, статистики тощо. Уже перші заходи земств виявили їхнє незнання ситуації, а з іншого боку, — з’ясували жахливу картину становища переважної частини населення. У більшості випадків дії земств, не передбачені законодавством, розцінювалися урядом як бунтівні й не дозволялися. Протягом 1866—1868 рр. земства були поставлені під суворий контроль губернаторів, їм заборонялося налагоджувати між собою зв’язки й виносити рішення з приводу урядових постанов. У такий спосіб царський уряд намагався не допустити перетворення земств на осередки опозиції.

Незважаючи на обмеження, окремі земства намагалися виробити загальні заходи щодо покращення незадовільного матеріального становища селянства. Так, наприклад, гласні чернігівського губернського земства І. Петрункевич та О. Карпінський протягом 1869—1875 рр. своїми запитами, зверненнями, скаргами порушували питання про постійне голодування селян Мглинського і Суразького повітів. Вони пропонували переоцінити їхні землі, знизити викупні платежі, організувати ощадно-позичкові каси, артілі та переселити в інші повіти найбідніших селян.

Найактивніше земський рух діяв наприкінці 70-х рр. XIX ст., коли набув певного політичного забарвлення. У цей період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, що виступали за конституційну перебудову Російської імперії. Прагнення згуртування сил проявилось у нарадах і з’їздах, що відбувались у 1878—1879 рр.

На початку 1878 р. земці порозумілися з діячами українського руху й вирішили скликати з’їзд у Харкові під приводом 100-річного ювілею від дня народження Г. Квітки-Основ’яненка. Нарада в Харкові започаткувала політичну організацію земців. Було ухвалено домагатися об’єднання всіх сил у боротьбі за введення в Росії конституції.

Боротьба земців за конституційні реформи дала свої результати. 12 лютого 1880 р. було створено верховну розпорядчу комісію на чолі з міністром внутрішніх справ М. Лоріс-Меліковим, яка мала підготувати проект майбутніх конституційних реформ. Це надихнуло земський рух. Земці на своїх зібраннях і з’їздах розробляли й схвалювали різні проекти реформ та надсилали їх до комісії або царю. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте після вбивства царя всі ці пропозиції залишилися нереалізованими. Діячі земського руху зазнали переслідувань. Спроби організувати широку пропаганду своїх ідей через видання журналу «Вільне слово» також не мали успіху. Фактично, до початку революції 1905—1907 рр. земський рух активної ролі в суспільному житті більше не відігравав.

Висновки. Початок національного відродження кримських татар став свідченням переходу їхньої боротьби за свої права як народу на новий якісний рівень.

Пов’язане із завершенням промислової революції виникнення значної кількості промислових робітників зробило можливою появу нового суспільного явища — робітничого руху зі своїми специфічними потребами й вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що намагалася відобразити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

• Земський рух у той час став єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

Запитання та завдання

1. Коли розпочалося кримськотатарське національне відродження? 2. За що виступали молодотатари? 3. Що таке джадидизм? 4. Кого називають інтелігенцією? 5. Де і коли виникла перша робітнича організація в Наддніпрянщині? Яку вона мала назву? 6. Із якою подією пов'язують початок політичної організації земців у Наддніпрянщині?

7. Як розгорталося національне відродження кримських татар? Яку роль у ньому відіграв І. Гаспринський? 8. Визначте особливості та прояви розгортання соціал-демократичного та робітничого рухів на землях Наддніпрянщини. 9. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?

10. Складіть розгорнутий план за пунктом параграфа «Земський рух». 11. Проведіть дискусію за темою «Місце і роль соціал-демократичного, робітничого і земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».

12. Чи зазнало змін суспільно-політичне життя Наддніпрянської україни з появою кримськотатарського національного руху? Обґрунтуйте свою точку зору.

Практичне заняття. Культурницький етап національного відродження на українських землях у складі Російської імперії: суспільні виклики

1. Що таке національне відродження? 2. На які три стадії (етапи) поділяють національне відродження слов'янських народів? 3. Як відбувався фольклорно-етнографічний етап українського національного відродження в Наддніпрянській україні?

Мета: визначити суспільні виклики впродовж культурницького

етапу українського національного відродження в Наддніпрянщині та шляхи їх подолання.

Завдання для підготовки до практичного заняття: повторити матеріал § 17 та 18 підручника; скласти повідомлення за темою «Культурницький етап національного відродження на українських землях у складі Російської імперії: суспільні виклики» або есе «У чому я вбачаю здобутки і втрати культурницького етапу українського національного відродження в Наддніпрянщині».

хід роботи

1. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених вами повідомлень або есе та обговоріть результати, які ви отримали під час роботи над ними.

2. Представте класу спільні висновки, які зробила кожна група.

3. Презентуйте найкращі повідомлення та есе класу.

4. Зробіть висновки відповідно до мети заняття.

Узагальнення знань за розділом IV

1. Складіть перелік подій, що відбувалися в Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Назвіть імена видатних історичних діячів Наддніпрянщини цього періоду. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України?

3. Поясніть внесок понять і термінів: українське питання, Східна (Кримська) війна, модернізація, реформа, громада (община), цензура, монополія, синдикат, соціальна структура, земства, індустріалізація, пролетаріат, інтелігенція, громадівський рух, хлопомани, українофільство.

4. Виконайте завдання за історичною картою: 1) прослідкуйте, як змінювалася географія розміщення основних промислових центрів Наддніпрянщини; 2) визначте регіони, що мали відмінності в проведенні аграрних перетворень за селянською реформою 1861 р.; 3) складіть опис процесів модернізації в різних регіонах Наддніпрянщини; 4) покажіть регіони Російської імперії, куди відбувалося переселення селян із Наддніпрянської України; 5) покажіть населені пункти, пов’язані з українським національним рухом у Наддніпрянщині цієї доби та поясніть їхню роль у ньому; 6) покажіть населені пункти і території, пов’язані з розгортанням селянських, робітничих і соціал-демократичних рухів.

5. У якому напрямку розвивалися процеси модернізації в Наддніпрянщині цього періоду? Чому?

6. Доведіть закономірність процесів модернізації для розвитку тогочасної Наддніпрянщини.

7. Який вплив мали процеси модернізації на тогочасне українське суспільство? Чи можна їх однозначно характеризувати як позитивні? Чому?

8. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу:

1) особливості соціально-економічних зрушень на українських землях у пореформений період; 2) роль і місце українських земель у господарському житті Російської імперії цього періоду; 3) роль і місце діяльності громадівців в українському національному русі.

9. Порівняйте процеси модернізації на українських землях з аналогічними процесами в державах Європи.






^