mozok.click

1. Назвіть причини, етапи та наслідки об’єднання Німеччини.

2. Що означав вислів «об’єднати Німеччину залізом і кров’ю»?

3. Якою була роль Отто фон Бісмарка в об’єднанні країни?

4. Коли і за яких обставин відбулося проголошення Німецької імперії?

1. Внутрішньополітичне життя Німецької імперії в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст.

Першим канцлером Німецької імперії став Отто фон Бісмарк, який водночас обіймав посаду міністра-президента Пруссії. Він став фактичним керівником нової держави, а кайзер Вільгельм І, як правило, погоджувався з його політикою. У своїй політиці тодішній канцлер опирався на парламентську більшість, утворену з консервативних та націонал-ліберальних партій, більшість посад у державі були надані прусській аристократії.

Головним завданням внутрішньої політики «залізного канцлера» було забезпечення централізації влади в імперії та реформування основних сфер суспільно-політичного та економічного життя.

Напрям політики	Основні заходи
Централізація і зміцнення імперської влади	• 1871-1878 рр. («ліберальна ера»): створення загальноім-перських органів управління, судової системи, збройних сил, фінансової системи; • наступ на католицьку церкву (підтримувала сепаратистські сили);

	• 1872-1887 рр. — політика «Культуркампф» (боротьба за культуру): запровадження державного контролю за призначеннями на церковні посади, заборона священикам вести політичну агітацію, позбавлення церкви впливу на початкову освіту, заборона діяльності ордену єзуїтів, запровадження обов’язкового цивільного шлюбу, переслідування (конфіскація церковного майна, закриття єпархій) опозиційних священиків; • подолання лівої опозиції: 1878 р. — «Закон проти шкідливих і небезпечних прагнень соціал-демократії» («Винятковий закон»), за яким заборонялась діяльність соціал-демократичних та комуністичних організацій, партій, газет і журналів
Прискорення економічної модернізації Німеччини	• захист німецької промисловості й сільського господарства протекціоністськими митами; • уведення державної монополії на тютюн, алкогольні вироби, націоналізація залізниць; • запровадження золотої марки
Посилення військової могутності	• збільшення чисельності армії до 400 тис. чол. у мирний час; • затвердження військових витрат на 7 років наперед; • прославляння вояччини та політики мілітаризму
Соціальні реформи	• ухвалення закону про страхування на випадок хвороби, виробничого травматизму, втрати працездатності; • запровадження пенсії для робітників із 70-літнього віку

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Найбільш гнітючий елемент берлінського вуличного життя — це військовий. Іде рум’яний, задоволений, ніби щойно одержав платню, що не заважає йому ставитися до ближнього із суворістю. Коли я проходжу повз берлінського офіцера, мене завжди бере острах. Не тому моторошно, що я боявся, що офіцер гукне міського поліцейського наглядача, а тому, що він усім своїм виглядом, осанкою, випнутими грудьми, виголеним підборіддям так і тикає в мене: я герой!» (М. Салтиков-Щедрін. «За кордоном»).

Про яку рису повсякденного життя останньої третини ХІХ ст. йдеться в уривку спогадів?

мовою ДЖЕРЕЛА

«...Зростаюча загроза з боку соціал-демократів, збільшення з кожним роком розбійницької ватаги, яка проживає у великих містах, відмова більшості Рейхстагу допомогти уряду в боротьбі з цією загрозою — все це змушує німецьких государів, їх уряди й усіх прихильників державного порядку до солідарності в самозахисті, яку демагогічним нападам ораторів та преси не здолати до того часу, доки уряд буде діяти в єдності та рішуче, як в останній час. Мета Німецької імперії — правовий захист; парламентська діяльність ... розглядається як засіб, а не як самоціль» (О. Бісмарк).

1. У чому О. Бісмарк убачав запоруку державного порядку?

2. Які засади у побудові Німецької держави визначав О. Бісмарк?

Погляд ученого

«Бісмарк, будучи творцем об’єднаної Німеччини, після 1871 р. спрямував усі свої зусилля на збереження і зміцнення створеної ним державно-політичної системи. Послідовний провідник «революції згори» Бісмарк рішуче боровся з усіма силами, які, на його думку, могли зруйнувати створену ним систему, оголошуючи «ворогами імперії» усіх, у кому бачив загрозу для неї — будь то католицька Партія центру, соціал-демократія чи лівий лібералізм» (А. С. Єрусалимський. «Бісмарк. Дипломатія і мілітаризм»).

Чому тодішнім державним діячам об’єднаної Німеччини вкрай важливо було створити сильну імперську державу?

КАПРІВІ

Лео фон

(1831-1899)

Канцлер Німеччини у 18901894 рр. Збудував свою політичну і державну кар’єру в армії, учасник австро-прусської та франко-прусської війн. Стати канцлером йому особисто запропонував імператор Вільгельм ІІ. За сприяння у підписанні вигідних для держави торговельних угод був удостоєний графського титулу.

БЮЛОВ

Бернхард фон

(1849-1929)

Рейхсканцлер Німецької імперії у 1900-1909 рр. Сприяв розширенню колоніальної експансії Німеччини. У 1914-1915 рр. Бюлов був послом в Італії, але не зміг забезпечити її підтримку Німеччини або нейтралітет. Багато лідерів Рейхстагу сподівалися на його повернення на посаду рейхсканцлера у 1917 р.

Із політикою «нового курсу» Лео фон Капріві розпочинається «епоха нової ери»: співпраця з партією центру і соціал-демократами; знижено митні тарифи на ввезення зернових культур та ціни на продовольство, підписано вигідні торговельні угоди з Росією, Австро-Угорщиною, Румунією. Ці заходи посприяли промисловому піднесенню, підвищенню життєвого рівня населення, зменшенню соціальної напруги у суспільстві.

Після відставки Л. фон Капріві, під тиском консервативного юнкерства, уряди часто змінювались до 1900 р., коли канцлером стає Бернгард фон Бюлов — активний прихильник політики пангерманізму — доктрини, яка пропагувала ідею об’єднання німецькомовного населення різних країн у єдину державу.

Отже, внутрішня політика Німеччини в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. була спрямована на подолання наслідків політичної роздробленості, посилення централізації імперської влади, зміцнення військової могутності Німецької імперії, створення умов для розвитку передової індустрії.

2. Економічний розвиток

Упродовж останньої третини ХІХ ст. («роки грюндерської лихоманки») Німеччина перетворюється з аграрної в індустріальну державу.

Економічний розвиток Німеччини в останній третині XIX ст.

Швидке зростання промисловості та торгівлі

• приєднання Ельзасу і Лотарингії;

• виплата Францією 5 млрд контрибуції;

• завершення промислового перевороту;

• запровадження єдиної системи мір та ваги;

• створення єдиного внутрішнього ринку;

• новітні технології у важкій індустрії;

• використання досвіду інших країн у створенні власної важкої індустрії

Поява нових підприємств, товариств

• збільшення виробництва на 80%;

• зростання видобутку вугілля в 1,5 раза;

• поширення картелів та синдикатів («Рейнсько-Вест-фальський чавуноливарний картель», Вугільний синдикат);

• протекціоністська політика уряду (значні державні замовлення для військової промисловості, будівництва суден та залізниць)

Концентрація промислового та фінансового капіталу

• велике значення таких банків, як Німецький, Дрезденський, Дармштадтський;

• злиття промислового та фінансового капіталу;

• поява фінансових олігархів (Кірдорф, Штумм, Крупп)

Зміни в соціальній структурі суспільства

• зростання старих та нових міст, збільшення кількості міського населення та зменшення сільського

«Прусський шлях» розвитку сільського господарства

• перетворення поміщицького господарства на капіталістичне, широке запровадження машин та найманої праці, впровадження досягнень агрономічної науки, підвищення врожайності

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Це я впроваджую інновації і створюю нові виробництва, а не робітник. Він має бути задоволений своєю зарплатнею, а чи отримую я прибуток чи несу збитки, це моя особиста справа» (Альфред Крупп).

1. Наскільки така позиція співвідноситься з позицію К. Маркса?

2. У чому справедливість такого твердження німецького підприємця?

мовою ДЖЕРЕЛА

«... з повідомлення в газеті ...ми дізнались, що на загальних зборах синдикату... що можуть привести до змін для нас неприйнятних...тому ми змушені припинити кредит, яким ви користувались...але якщо на цих зборах не буде ухвалено неприйнятних для нас рішень і нам буде дано відповідні гарантії що до цього на майбутнє, то ми готові відкрити новий кредит» — з листа правління Берлінського банку до правління Північно-Західного середньонімецького цементного синдикату «Про умови надання кредиту».

1. Якого характеру вимоги висувало правління банку до синдикату?

2. Який економічний процес ілюструє лист правління банку?

Погляд ученого

«Чималу роль в економічному розвитку Німеччини зіграла вдосконалена система освіти. Високий рівень вищої і професійної освіти справив великий вплив на зростання ефективності та продуктивності праці, а досягнення німецьких інженерів — на розвиток промисловості...» (С. А. Бартенєв. «Економічна історія»).

Чому освіта наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. почала відігравати все більшу роль у всіх сферах суспільного життя?

Отже, комплексна внутрішня політика, ставка на нові галузі промисловості перетворили Німецьку імперію в одну з найпотужніших у Європі. Разом із цим її подальший розвиток був пов’язаний із розширенням колоніальних володінь.

3. Перехід Німеччини до «світової політики»

Економічні успіхи Німецької імперії сприяли посиленню прагнень правлячої еліти відігравати провідну роль у міжнародних відносинах та розширити свою колоніальну імперію. У 1873 р., прагнучи зберегти ізоляцію Франції, канцлер О. фон Бісмарк іде на утворення німецько-австрійсько-російської коаліції — «Союзу трьох імператорів». Вона проіснувала до 1887 р., поки не загострилися російсько-німецькі та російсько-австрійські суперечності. Зростаючі німецько-російські суперечності обумовили утворення упродовж 1879-1882 рр. Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія). Він започаткував виникнення військово-політичного блоку та розкол Європи на ворогуючі військові угруповання.

Наприкінці 70-х — у 80-ті рр. ХІХ ст. посилюється й колоніальна експансія Німецької імперії в Африці та Океанії. У 1884 р. Німеччина встановлює контроль над Південно-Західною Африкою, Того та Камеруном. Процес отримання колоній в Африці проходив і завдяки активності окремих авантюристів. У 1885 р. Карл Петерс, один із таких авантюристів, заснував «Товариство німецької колонізації» і шляхом обману, підкупу, грубого насилля загарбав землі на сході континенту, заклавши основи нової колонії — Східної Африки. В Океанії було анексовано Маршаллові острови, північно-східну частину Нової Гвінеї.

ВІЛЬГЕЛЬМ ІІ

(1859-1941)

Молодий, амбіційний кайзер не бажав миритися з тим, що майже вся влада перебувала в руках О. фон Біс-марка, і відправив канцлера у відставку. Утверджуючи свою одноосібну владу, призначав на керівні посади лише особисто відданих йому представників вищої аристократії та військової еліти. Відсутність особливих політичних талантів, невміння працювати з паперами та взагалі відраза до праці перетворювали молодого кайзера в неуспішного державця. Мав гоноровий та заздрісний характер. Вихований у суворих традиціях прусського вояцтва, кайзер обожнював паради, військову форму. Зовнішньополітична діяльність кайзера відзначалась недалекоглядністю та непродуманістю, була прямолінійною, навіть занадто.

Новий етап зовнішньополітичної активності Німеччини припадає на 90-ті рр. ХІХ ст., коли значний вплив на політику уряду мав Пангерманський союз (1891 р.), який виступав за встановлення світового домінування Німеччини. У 1896 р. імператор Вільгельм ІІ заявив про перехід Німеччини до «світової політики».

Напрямами колоніальної експансії стали: Близький, Середній і Далекий Схід, Африка. Просування Німеччини на Близький Схід (у 1889 р. кайзер домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної магістралі Берлін — Багдад), неприховані територіальні претензії в Африці призвели до різкого загострення німецько-британських відносин, яке супроводжувалось гонкою військово-морських озброєнь (із 1898 р. Німеччина розпочала будівництво свого могутнього військового флоту).

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Австрія в союзі з Росією і Німеччиною — ось комбінація, на користь якої я завжди працював. Угода трьох монархій, що утворюють греблю проти лавини соціалізму і революцій, які насуваються та з усіх боків загрожують Європі» (Бісмарк про «Союз трьох імператорів»/В. Н. Ламздорф. «Щоденник. 1886-1890рр.»).

1. Які геополітичні загрози вбачав канцлер О. фон Бісмарк?

2. Які шляхи протистояння їм він пропонував?

мовою ДЖЕРЕЛА

«Ми не потерпимо, щоб яка-небудь іноземна держава, щоб який-небудь чужоземний Юпітер сказав нам: «Що робити? Світ уже поділено!» ... Ми не будемо пасивно стояти осторонь... у той час, як інші ділять світ... Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу... Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої Німеччини... В столітті, що настає, німецький народ буде або молотом, або ковадлом...», — заявляв у рейхстазі Б. Бюлов у 1899 р.

Про які стратегічні інтереси завляв політик?

Зовнішня політика Німецької імперії

Погляд ученого

«Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії... це відверто агресивний блок, спрямований на руйнацію статус-кво, що склався, а також на встановлення гегемонії в глобальному масштабі. Замість європейської єдності визначальною тенденцією розвитку континентального співтовариства стала його поляризація, темпи якої невпинно зростали» (І. А. Хижняк. «Нова історія міжнародних відносин у системному форматі (1648-1918)».

У чому була небезпека такої позиції військово-політичного блоку?

Отже, утворення єдиної Німецької імперії поклало край територіальній роздробленості Німеччини. Ця подія стала важливою не тільки в історії німецького народу, а й у європейській історії. У Європі розпочалося формування нової системи міжнародних відносин. У центрі Європи виникла нова держава, яка у майбутньому претендуватиме на європейську гегемонію та територіальний переділ колоніального світу.

1. Чому Німеччина в останній третині ХІХ ст. поставила пріоритетом в економіці розвиток саме інноваційних галузей промисловості?

2. Які особистісні риси та політичні кроки на посаді канцлера зробили Отто фон Бісмарка національним героєм Німеччини?

3. Оцініть позитивні й негативні наслідки політики «Культуркампфу».

4. У чому німецька влада вбачала небезпечність діяльності соціал-демократич-них партій для держави?

5. У чому полягала особливість зовнішньополітичного курсу Німеччини наприкінці ХІХ ст.?

терміни і поняття

Мілітаризм — державна ідеологія, спрямована на виправдання політики постійного нарощування військової міці держави й, одночасно з цим, допустимості використання військової сили при вирішенні міжнародних і внутрішніх конфліктів.

Пангерманізм — доктрина, яка пропагувала ідею об’єднання німецькомовного населення різних країн у єдину державу.

основні ДАТИ

1871- 1878 рр. — «ліберальна ера» в Німеччині.

1872- 1887 рр. — проведення політики «Культуркампф».

1878 р. — ухвалено Рейхстагом «Закону проти шкідливих і небезпеч

них прагнень соціал-демократії» («Винятковий закон»). 1882 р. — утворення Троїстого союзу між Німеччиною, Австро-Угор

щиною та Італією.

1891 р. — утворення Пангерманського союзу.

ним піднесенням, яке обумовлювалось такими чинниками:

• багаті сировинні ресурси (вугілля, залізна руда, нафта, мідь);

• запаси золота та срібла, які забезпечували постійне інвестування;

• поповнення дешевої робочої сили за рахунок еміграції;

• широке впровадження у промисловість машинної техніки;

• державна політика захисту промисловості від іноземної конкуренції;

• розгалужена транспортна мережа, загальна електрифікація;

• єдиний внутрішній ринок, позбавлений митних бар’єрів;

• відсутність значних витрат на обороноздатність країни

 

РОКФЕЛЛЕР

Джон Дейвісон

(1839-1937)

Із дитинства Джон виховувався в повазі до Бога. Вів аскетичний спосіб життя, не пив, не палив. Він відзначався дивовижною працездатністю, завжди робив більше, ніж від нього вимагали. Згодом, набравшись досвіду, юнак позичив грошей у батька під відсотки та розпочав власну справу. Джон разом із компаньйоном заснував невелику транспортну фірму з перевезень товарів. У 1870 р. Рокфеллер створює компанію, яка займалася переробкою і транспортуванням нафти. Наприкінці ХІХ ст. розпочався активний розвиток автомобільної промисловості, що надало можливість імперії Рокфеллера охопити своїми тенетами весь світ.

Економічне життя США, крім прискореної індустріалізації, також характеризувалось: 1) швидким

розвитком сталеварної, нафтової, хімічної, електротехнічної галузей, залізничного будівництва; 2) створенням нових промислових регіонів (Середній Захід); 3) виникненням нових промислових центрів (Чикаго, Пітсбург, Клівленд); 4) монополізацією виробництва та капіталів, що охопила свинцеву, горілчану, сірникову та інші галузі; 5) видобутком вугілля, нафти, газу, міді; 6) розвитком банківської сфери (з’являються трести). Трести поступово монополізували виробництво основних товарів, контролювали понад 50% промислового виробництва країни: «60 родин» (Рокфеллери, Моргани, Меллони, Карнегі) контролювали економіку держави. На початку XX ст. найбільший вплив мали нафтовий трест «Стандард Ойл» Дж. Рокфеллера (виробляв 90% нафтопродуктів) і металургійний трест Дж. Моргана (виплавляв 66% сталі). Загалом монополії виробляли 3/4 продукції США. Загальна протяжність залізниці у країні становила майже половину світової залізниці. Будуються великі трансконтинентальні залізниці, які сполучають західне та східне узбережжя: Північно-континентальна (Сан-Франциско — Нью-Йорк) та Південно-континентальна (Новий Орлеан — Південна Каліфорнія).

У сфері грошового обігу федеральний уряд проводив послідовну політику зміцнення золотого стандарту, вилучення з обігу паперових грошей

і повернення боргів золотими монетами. Наприкінці ХІХ ст. у США остаточно утверджується золотий стандарт.

У сільському господарстві відбувається зростання фермерських господарств (у 2,5 раза), освоєння фермерами нових територій на Заході (площа оброблюваних земель зросла у 2,2 раза), впровадження у виробництво сільськогосподарських машин і штучних добрив, зростання попиту на продукти харчування та сільськогосподарську сировину. США стає провідною країною з виробництва та експорту продуктів сільського господарства.

Наприкінці ХІХ ст. у США розпочинається процес витіснення дрібного сільськогосподарського виробництва великими господарствами при збереженні пережитків плантаційної системи: кроперства (коли колишні раби на умовах здольщини беруть в оренду землю у колишніх землевласників для обробітку); пеонажу (боргового рабства селян, що колись взяли позику і не змогли її повернути, а їх борг переходив із покоління в покоління). Поряд із бурхливим економічним розвитком зростають обсяги торгівлі: експорт зріс утричі, тоді як імпорт — лише удвічі.

мовою ДЖЕРЕЛА

З угоди про заснування нафтового тресту «Стандарт-Ойл» 1882 р.

... Учасники цієї угоди зобов’язуються й домовляються між собою про таке: Повинна бути заснована у кожному зі штатів відповідна їхнім законам корпорація... Завдання й повноваження зазначених корпорацій мають полягати в тому, щоб добувати, виробляти, очищати нафту й торгувати нею та її продуктами.

У чому, згідно з документом, полягало завдання корпорації?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Оздоровлення економіки США вимагає від нас необхідності позбавитися від усіх слабких і непристосованих. Ви вчиняєте фатальну помилку, не приєднуючись до нас. У нафтовій промисловості більше не залишиться місця ні для дрібних підприємств, ні для окремих підприємців.» (Зі звернення Дж. Рокфел-лера до дрібних власників-нафтовиків).

Про які тенденції у розвитку економіки США свідчить документ?

Погляд ученого

«Американські трести є найвищим проявом економіки імперіалізму, або монополістичного капіталізму. Для усунення конкурента трести не обмежуються економічними засобами, а раз у раз вдаються до політичних і навіть кримінальних» (В. Ленін. «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»).

Які засоби використовували трести для зміцнення свого становища?

Отже, на початок ХХ ст. під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників США перетворилися на могутню індустріально-аграрну країну, здобувши промислову та торговельну першість у світовій економіці.

2. Антимонопольне законодавство

До початку XX ст. у США нараховувалось 445 трестів (об’єднань низки підприємств, керованих одним центром) із загальним капіталом понад 20 млрд доларів. Вони виробляли 3/4 усієї промислової продукції. Могутність трестів нерідко породжувала у їх власників прагнення до розширення свого впливу шляхом усунення конкурентів. Вплив трестів позначився на житті всього американського суспільства: зростали ціни, розорялися дрібні та середні підприємці й частина фермерів, оскільки вони були неспроможні конкурувати з монополіями. Це викликало соціальне невдоволення. Для зміцнення своїх позицій трести обмежували права трудящих, котрі відповідали на це страйками, що часом набували загрозливого характеру.

Суспільне невдоволення зумовило заходи уряду щодо впливу трестів і збереження свободи підприємництва: у 1897 р. прийнято закон про торгівлю між штатами та установлення контролю над залізницями й недопущення змов між компаніями щодо ціноутворення; у 1890 р. — закон Шермана (започаткував федерально-антимонопольне законодавство). До кінця XIX ст. у 27 штатах були прийняті аналогічні закони, а в 15 — антимоно-польні закони навіть були включені до конституцій.

мовою ДЖЕРЕЛА

«Будь-який договір, об’єднання в формі тресту чи в будь-якій іншій формі, чи договір із метою обмеження комерції чи торгівлі між штатами чи з іноземними державами оголошуються незаконними» (Витяг із статті закону Шермана 1890 р.).

Чому закон Шермана забороняв трести?

Закон Шермана був використаний власниками трестів та їх адвокатами для боротьби з профспілками. Вони оголосили профспілки трестами, а страйки — порушенням свободи конкуренції. Боротьба довкола закону Шермана показала, що пересічним американцям доведеться докласти чимало зусиль для захисту своїх прав.

Отже, наприкінці XIX ст. в умовах заміни вільної конкуренції пануванням монополій уряд відмовляється від політики державного невтручання і висуває розгорнуту програму соціально-економічного законодавства, направлену на захист інтересів немонополістичної буржуазії від великих корпорацій.

3. Політичне життя

Перемога Півночі над Півднем у Громадянській війні сприяла демократизації суспільства. Конституція США проголошувала свободу, рівність, народовладдя. Це перша країна, в якій утверджувався принцип поділу вла-

ди на законодавчу, виконавчу і судову, що є визначальною ознакою правової держави.

В останній третині ХІХ ст. у США остаточно утвердилась республіка президентського типу та двопартійна політична система. Наприкінці ХІХ ст. суттєві ідеологічні відмінності між Республіканською та Демократичною партіями практично зникли. Для двопартійної політичної системи США останньої третини ХІХ ст. характерними стали нові явища політичного життя: «ринг» (добре організована група неофіційних партійних політиків); «партійна машина» (механізм діяльності партійного апарату з метою збереження партією влади); «босизм» (коли кандидата у президенти від тієї чи іншої партії обирало вузьке коло партійних лідерів («босів»)); поширення практики призначення босами кандидатів на федеральні посади за партійною належністю, що сприяло поширенню корупції).

У 1883 р. з метою зменшення зловживань було запроваджено конкурсні іспити при призначенні на державні посади. Проте цей закон часто обходили.

Важливою ознакою політичного життя США наприкінці ХІХ ст. було «укладання» міцного союзу між партійними босами та представниками великого бізнесу. Незалежно від того, республіканці чи демократи приходили до влади, внутрішня політика проводилась в інтересах великого бізнесу: великим компаніям надавали державні субсидії, роздавали дозволи на експлуатацію природних ресурсів країни, проводили сприятливі для великого капіталу закони (у 1883 р. було повністю скасовано податок на прибуток).

Головними темами політичного життя останньої третини ХІХ ст. були питання тарифів, грошовий обіг, трести. Між партіями існували суперечки щодо тарифних ставок: республіканці проголошували «великі тарифи — велика зарплата», тоді як демократи виступали за деяке їх зниження.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«На чолі штату (Род-Айленд. — Авт.)... стояв виборний губернатор доктор Люшнес Гарвін... Фактично він губернатором не був. Незмінним губернатором і диктатором Род-Айленду був сліпий генерал Чарльз Брейтон, політичний бос... Він управляв законодавчими зборами... Компанії підприємств громадського користування, об’єднавшись під фірмою «Род-Айленд компані», стали новими діловими босами цього політичного боса. Їхні інтереси були на першому місці. За ними йшли фабриканти, підприємці, які користувалися найманою працею, і загалом усі галузі бізнесу. За порівняно скромний «гонорар» генерал Брейтон надавав їм усім різноманітні послуги, якщо тільки це не суперечило інтересам залізниці «Род-Айленд компані» (1880 р. Із книги американського письменника Л. Стеффенса).

1. Чому, на думку автора, політичний бос мав таку впливовість?

2. Яке негативне явище у житті США автор називає «скромним гонораром»?

мовою ДЖЕРЕЛА

«...Відмінності між обома старими політичними партіями не мають принципового характеру... обидві партії надихаються власницькими інтересами... суперечка між ними точилася власне про те, кому займати посади, роздавати милості й збирати незліченні мільйони на потреби компанії. Обидві партії однакові, як дві горошини з одного стручка. Відмінність між ними завжди полягала лише у формулюванні їхньої програми...», — заявляв сенатор Р. Петтігру.

Про які цілі боротьби двох партій говорить сенатор? Чому, на його погляд, партії схожі, як дві горошини з одного стручка?

Погляд ученого

«Ніде «політики» не становлять такої відособленої та впливової частини нації, як у Північній Америці. Там кожною з двох великих партій керують люди, які перетворюють політику у вигідну справу, спекулюють на депутатських місцях, або живуть за рахунок агітації на користь своєї партії і після перемоги як винагороду одержують посади. Саме в Америці найкраще можна бачити, як розвивається відокремлення державної влади від суспільства. ми бачимо дві великі банди політичних спекулянтів, які поперемінно беруть у свої руки державну владу й експлуатують її за допомогою найбрудніших засобів і для най-брудніших цілей, а нація безсила проти цих двох великих картелів політиків, які нібито перебувають у неї на службі, а в дійсності панують над нею і грабують її» (Ф. Енгельс. «Президентські вибори в Америці»).

У чому автор вбачає вади політичної системи США?

Таким чином, наприкінці ХІХ ст. у США остаточно утвердилась президентська республіка з двопартійною політичною системою. Внутрішня політика проводилася в інтересах великого бізнесу, часто ігноруючи проблеми американських трудящих, афроамериканців, індіанців та жіноцтва. Це у майбутньому загрожувало загостренню соціальних конфліктів.

4. Суспільні рухи. Суфражизм

В останній третині ХІХ ст. політичне життя США було відзначене, по-перше, зростанням організованості робітничого руху (1869 р., «Орден лицарів праці» — таємна робітнича організація, яка виступала за «визволення робітників від тиранії корпорацій і знищення рабства найманої праці»; 1886 р., Американська федерація праці — організація, що складалася переважно з кваліфікованих робітників і розглядала укладання колективних угод як засіб поліпшення умов праці; форми боротьби: лобізм, страйки) та, по-друге, наростанням страйкової боротьби. 1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи запровадження 8-годинного робочого дня. 3 травня 1886 р. у Чикаго поліція відкрила вогонь по робітниках, які зібралися на мітинг. Шестеро мітингарів загинуло. Наступного дня робітники зібралися на площі Хеймаркет на мітинг про-

тесту проти дій поліції. Під час мітингу невідомий кинув у поліцейських бомбу (сім поліцейських загинуло). У відповідь поліція почала стріляти. Керівники страйку були заарештовані та звинувачені в організації терористичного акту. На суді це не було доведено, але присяжні визнали робітників винними. Четверо керівників було страчено. З того часу щороку американські робітники, а від 1889 р. і робітники інших країн світу на згадку про цю трагедію відзначають 1 Травня як День міжнародної солідарності трудящих. У 1894 р. тисячі безробітних, виклавши свої вимоги в Біллі про допомогу безробітним, вирушили до Вашингтона й вимагали від уряду вжити дієвих заходів у боротьбі з безробіттям. Та успіху досягти не вдалося.

У ці ж роки важливе місце у суспільно-політичному житті країни посідав суфражистський рух (боротьба жінок за рівні виборчі права з чоловіками). У 1890 р. Національна жіноча суфражистська асоціація (лідери: Е. Стенсон і С. Ентоні) та Американська жіноча суфражистська асоціація (лідер Л. Стоун) об’єднались у Національну американську суфражистську асоціацію. Проте на початку XX ст. лише 4 штати надали жінкам виборче право.

У країні, що проголосила рівність перед законом усіх незалежно від кольору шкіри, ганебним явищем залишався расизм. Расисти повсюдно безкарно нехтували права, особисті свободи й гідність афроамериканців та індіанців. Вони влаштовували над неугодними суди Лінча. Особливо реакційну роль в утвердженні расистського ладу на Півдні відіграв Верховний суд США, який: 1) узаконив заборони на міжрасові шлюби, введені в Південній Кароліні, Луїзіані, Міссісіпі та інших штатах Півдня (1882 р.); 2) узаконив расову сегрегацію у місцях громадського користування, оголосивши, що сегрегація можлива, якщо вона не заперечує рівності в умовах обслуговування (1896 р.); 3) ухвалив постанову про окреме навчання у школах, що було використано для запровадження сегрегованих (окремих для темношкірих і білих) навчальних закладів (1896 р.).

Розорення фермерів, їх відчайдушна боротьба сприяли виникненню загальнонаціональних рухів грейнджерів (виступали за зниження залізничних тарифів монополістами на залізницях), грінбекерів (виступали за збільшення кількості паперових грошей в обігу й відмову від золотих та срібних монет при розрахунках за борги), фермерських альянсів і популістів (вимагали вилучення у великих корпорацій надлишків землі та їх перерозподілу серед переселенців).

На кінець XIX ст. припадає останній збройний виступ індіанців за свої права. Це повстання племен сіу та апачі. У вирішальній битві 23 грудня 1890 р. індіанці зазнали поразки. їх було загнано у спеціальні зони — резервації, де над ними була встановлена урядова опіка. Але незабаром і ці землі знадобилися федеральній владі. У 1887 р. було прийнято «закон Дауеса», за яким індіанців позбавили кращих земель, що залишалися в них.

мовою ДЖЕРЕЛА

Завдання Американської федерації праці (витяг)

Нині настав час більш згуртованого союзу всіх тред-юніонів Америки. Нам потрібен щорічний конгрес тред-юніонів, метою якого повинні стати:

1. Організація тред-юніонів і сприяння профспілковому руху в Америці.

5. Створення Американської федерації чи Союзу всіх національних та міжнародних тред-юніонів для взаємної допомоги, щоб мирними та законними засобами добиватися законодавства в інтересах трудового народу.

6. Допомагати і сприяти дослідженню з робітничого руху.

Поміркуйте, для яких цілей потрібен був щорічний конгрес тред-юніонів?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Звільнивши» афроамериканців, американська буржуазія постаралася зробити все можливе і неможливе для найбезсоромнішого гноблення темношкірих. Для характеристики досить указати один маленький факт: неписьменних серед білого населення США в 1900 р. було 6,2%, серед темношкірого — 44,5%», — зазначав один із лідерів російської соціал-демократії В. Ленін у 1900 р.

Про яке явище у житті США пише сучасник?

Таким чином, наприкінці ХІХ ст. двопартійна політична система США, хоч і продовжувала демонструвати відносну стабільність та впорядкованість, проте наростаючий робітничий рух, дискримінаційна політика щодо афроамериканців (ознаменувалась відміною багатьох економічних, політичних та юридичних прав, які були здобуті в ході Громадянської війни та Реконструкції), індіанців, жіноцтва загрожувало в майбутньому підірвати цю політичну стабільність.

5. «Справедливий курс» Теодора Рузвельта. «Нова демократія» Будро Більсона

У внутрішній політиці т. рузвельт проводив «справедливий курс»

(курс реформ і державного регулювання економіки в інтересах збереження економічної та політичної стабільності американського суспільства). Ця політика передбачала: ухвалення антитрестівських законів (закон про запровадження інспекції на м’ясокомбінатах, акт про контроль над виробництвом продовольчих товарів і медичних препаратів, закон про контроль над залізницями та ін.); заходи з охорони природних ресурсів (закони про іригацію засушливих земель на Заході; у 36 штатах створено місцеві комісії з охорони лісів, водних шляхів; створено Національну комісію з охорони природи; великі площі громадських земель оголошено державними заповідниками).

Обійнявши посаду президента під гаслом «вільного підприємництва», В. Вільсон оголосив про настання ери «нової свободи» та «нової демократії».

РУЗВЕЛЬТ ТЕОДОР

(1858-1919)

26-й президент США. У дитинстві часто хворів, але завдяки спорту загартував і зміцнив свій організм. Упродовж усього життя не полишав заняття боксом, верховою їздою, тенісом. Політикою почав займатися ще під час навчання у Гарвардському університеті. Після життєвої драми (смерті в один день дружини і матері) на певний час відійшов від активної публічної діяльності і займався фермерством, але з 1895 р. його кар’єра починає стрімко розвиватися: шеф поліції міста Нью-Йорк;заступник військово-морського міністра;губер-натор Нью-Йорка; віце-президент США. Після смерті у результаті замаху президента У. Маккінлі 42-річний Т. Рузвельт займає найвищу посаду в країні. Лауреат Нобелівської премії миру (1906).

ВІЛЬСОН ТОМАС ВУДРО

(1856-1924)

28-й президент США. У дитинстві були складнощі з навчанням, читати почав лише у 12 років. Наполеглива робота над собою та самоосвіта дозволили йому успішно закінчити Прінстонський університет, викладати у ньому, опублікувати наукові праці, певний час бути президентом цього освітнього закладу. У 1910 р. В. Вільсона обрали губернатором штату Нью-Джерсі, а через два роки переміг на президентських виборах. Він рішуче заявив свою незгоду з таким явищем, як «босизм». На міжнародній арені багато зробив для облаштування світового порядку після закінчення Першої світової війни, становлення міжнародної організації - Ліги Націй. Лауреат Нобелівської премії миру (1919).

Він продовжив політику реформ Т. Рузвельта: 1914 р. було ухвалено новий «антитрестівський закон» (спеціально застерігав, що робітники і фермерські організації не можуть розглядатися як трести); змінено порядок виборів до Сенату (сенаторів стали обирати всенародним голосуванням) тощо.

мовою ДЖЕРЕЛА

Із послання президента Т. Рузвельта Конгресу 3 грудня 1901 р.

Діяльність корпорацій, що функціонують у федеральному масштабі, повинна регулюватися, якщо виявиться, що ця діяльність завдає шкоди суспільству. Першою необхідністю для політики щодо корпорацій є гласність. ...уряд повинен мати право інспекції та перевірки діяльності корпорацій.

1. Про яку роль держави в економіці говорить Т Рузвельт?

2. Які заходи передбачав здійснити президент?

3. Якими чинниками він обґрунтовував необхідність реформ?

Отже, в умовах наростання суспільних рухів лідери республіканців і демократів усвідомили необхідність змін у житті країни. Від початку XX ст. в країні були започатковані реформи, які крок за кроком демократизували життя у США.

МЕХЕН Альфред Тайєр

(1840-1914)

Американський військовий теоретик та історик. Автор праць, які обґрунтовували закономірності війн. Один з авторів теорії «морської сили», за якою завоювати панування на морі визнавалося основним законом війни та метою, яка забезпечує перемогу над супротивником і утвердження світового панування.

6. Зовнішня політика США. Експансіонізм

У зовнішній політиці США виділяються дві тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм. Прискорений розвиток американської економіки потребував джерел сировини та ринків збуту для товарів промисловості та сільського господарства.

Допомогти американській економіці вирішити ці завдання могли два її союзники — американський флот та армія. Американські експансіоністські кола на чолі з адміралом Альфредом Тайєр Мехеном стверджували, що велич США пов’язана зі створенням військово-морських баз по всьому світу. Для цього необхідно вступити в боротьбу на морі.

Ці настрої були популярні й серед звичайних фермерів, які найбільше потерпали у кризові роки наприкінці ХІХ ст. В американському суспільстві наприкінці ХІХ ст. поширювалась ідея «тягаря білої людини», який полягав у її місії привнесення в життя «відсталих» народів «високої культури». Основними напрямами зовнішньополітичної активності США стали Латинська Америка, басейн Тихого океану та Східна Азія. У 1884 р. США домоглися оренди на облаштування військово-морської бази в Перл-Харборі, що стала форпостом США у Тихоокеанському регіоні, а у 1898 р. Конгрес США надав Гавайським островам статус американської території. У 1899 р., поділивши з Німеччиною, США закріпили за собою архіпелаг Самоа, о. Тутуїла з гаванню Паго-Паго та інші острови. Приєднання Гаваїв співпало з іспано-американською війною (1898 р.), яка завершилась підписанням у Парижі договору (1898 р.), за яким до США відійшли острови Пуерто-Рико, Гуам, Уейк, Мідуей та інші. Іспанія також відмовлялася від Куби, яка проголошувалась незалежною державою, та продавала американцям за 20 млн доларів Філіппіни.

Активно діяли США й у Східній Азії. За підтримки Японії їм удалося нав’язати нерівноправний договір Кореї (1882 р.), домогтися концесії на будівництво залізниці Сеул — Чемульпо, розробку золотих копалень. Аналогічний договір з Китаєм укладено в 1899 р.

Отже, США домоглися міжнародного визнання оголошеної ними доктрини «відкритих дверей».

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1898 р. Витяг із «Спільної Резолюції Гавайських островів і США»

Уряд Республіки Гаваїв підписав свою згоду, щоб уступити повністю Сполученим Штатам Америки всі права влади короля над Гавайськими островами та їхніми колоніями. Гавайські острови та їх колонії будуть приєднані до США на правах домініону.

1898 р. Витяг із «Іспано-американського мирного договору»: Ст. 1. Іспанія відмовляється від усіх своїх прав і домагань на суверенітет над Кубою. ...острів після евакуації Іспанії має бути окупований Сполученими Штатами. Ст. 2. Іспанія віддає Сполученим Штатам острів Пуерто-Рико та інші острови... так само, як і острів Гуам у Маріанських островах, або Ладронських. Ст. 3. Іспанія віддає Сполученим Штатам архіпелаг, відомий під назвою Філіппінських островів... Сполучені Штати сплатять Іспанії суму в 20 мільйонів доларів...

1. Який статус здобули Гавайські острови після приєднання до США?

2. Які права здобували США щодо Гавайських островів?

3. Які територіальні надбання отримували США?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Сполучені Штати твердо вирішили покінчити з традиціями минулого і стати на шлях нової політики з широкими горизонтами, політики, яка неодмінно матиме значний вплив на політичну долю всього світу... Ставши на шлях політики загарбань, політики, можливо, не завжди перебірливої у засобах, вони швидко створять собі численних ворогів і дадуть привід для серйозних ускладнень...» (Із листа російського посла у США А. Кассіні до В. Ламздорфа (1898)).

Які наслідки змін у політиці США вбачає автор?

Погляд ученого

«У зовнішній політиці США було дуже важко примирити демократичні антиколоніальні принципи своєї зовнішньої політики з бажанням отримати користь від природних та інших ресурсів країн Азії та Африки» (А. Ревякін. «Міжнародні відносини в Новий час»).

Про які суперечності зовнішньої політики США говорить автор? У чому вони виявилися?

Таким чином, остання третина ХІХ — початок ХХ ст. для США стали періодом прискореного економічного зростання, розгортання громадсько-політичних і робітничих рухів, які поки що не створювали серйозної загрози політичній стабільності. У зовнішній політиці США прагнули закріпити свою домінуючу роль у Латинській Америці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні, взявши участь у боротьбі за концесії та ринки.

1. Визначте основні риси та чинники економічного розвитку США.

2. Чому уряд США запровадив антимонопольне законодавство?

3. Які нові риси проявилися у політичному житті США?

4. У чому виявлявся експансіонізм та ізоляціонізм у зовнішній політиці США?

Корупція — використання державними посадовими особами, політичними та громадськими діячами свого службового становища з метою збагачення на шкоду суспільству і державі.

Сегрегація — політика примусового відокремлення расових груп населення країни.

Суфражизм — рух за надання виборчих прав жінкам.

1887 р. — у США був прийнятий перший федеральний закон про державне регулювання міжштатної залізничної мережі.

1890 р. — прийняття американським Конгресом закону Шермана.

1896 р. — Верховний Суд США узаконив сегрегацію в місцях громадського користування, також ухвалено постанову про окреме навчання у школах для білого та темношкірого населення.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Коляда