mozok.click » Географія » Сільське господарство світу та його просторова організація
Інформація про новину
  • Переглядів: 6335
  • Автор: admin
  • Дата: 9-08-2017, 15:04
9-08-2017, 15:04

Сільське господарство світу та його просторова організація

Категорія: Географія

Спробуйте відповісти

1. Яка складова сільського господарства розвивається швидкими темпами?

2. Що таке АПК і які види господарської діяльності він охоплює?

3. Що вам відомо про великі суспільні поділи праці?

 

У складі АПК важливе місце належить його обслуговуючим видам діяльності (інфраструктурі), які здійснюють заготівлю, транспортування, зберігання та реалізацію продукції сільського господарства, а також підготовку кадрів і розробку наукових проектів для підвищення ефективності роботи комплексу. Сюди належать також спеціалізовані засоби транспорту, бази, склади, елеватори, торгові, освітні та наукові заклади.

 

1. Сільське господарство світу

У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд осіб (приблизно 33 % економічно активного населення світу). Загальною особливістю сучасного сільськогосподарського виробництва багатьох країн світу є його інтеграція з промисловим виробництвом та обслуговуючими видами діяльності. Основною формою такої інтеграції є агропромисловий комплекс (АПК), що являє собою єдину систему сільськогосподарських і промислових підприємств, об’єднаних тісними й стійкими виробничими та комерційними зв’язками, які ґрунтуються на відносинах власності або угодах (мал. 1).

У високорозвинених країнах на сучасному етапі зростає частка переробної сфери АПК (у СТТТА в ній формується близько 75 % усієї вартості продовольчої продукції) і знижується питома вага власне сільського господарства (рослинництва й тваринництва). Так, сільське господарство США дає близько 2 % ВВП, і в ньому зайнято 2,5 % працюючих, тоді як весь АПК постачає 18 % ВВП і в ньому зайнято близько 20 % робочої сили країни.

У країнах із середнім рівнем економічного розвитку частка сільського господарства у структурі АПК значно вища, ніж у високо-розвинених країнах, що відображає слабкий розвиток переробної сфери АПК, зокрема харчової промисловості.

Деякі країни, що розвиваються, змогли суттєво підвищити загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції за рахунок «зеленої революції». Вона передбачала запровадження найновіших високоврожайних сортів культурних рослин, розширення площ та вдосконалення систем зрошення, активне використання хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, а також сучасної сільськогосподарської техніки. Ці перетворення були започатковані в 1940-х рр. у країнах Латинської Америки, які ставили за мету виробляти достатньо сільськогосподарської продукції для задоволення потреб свого населення, кількість якого зростала. У 1950—1970-ті рр. ці заходи справді дозволили суттєво наростити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції не тільки в ряді країн Латинської Америки (Мексика, Перу, Бразилія, Аргентина), а й в Азії (Індія, Пакистан, Таїланд, Індонезія, Китай).

Завдяки селекції (штучному відбору та схрещенню рослин), а також упровадженню в сільськогосподарське виробництво інших досягнень агротехнічної культури світовий збір зернових став випереджати темпи приросту населення світу. Так, якщо світовий збір зернових у 1950 р. становив 249 кг у перерахунку на одну особу, то в 1990 р. він складав 333 кг на особу, а за підсумками 2015 р. — 390 кг на одну особу.

Загальне зростання обсягів виробництва в останні десятиліття відбулося значною мірою і за рахунок високорозвинених країн. У них у 1970-ті рр. почав активно реалізовуватися своєрідний наступний етап «зеленої революції», який ще називають «біотехнологічною революцією». Вона полягає в широкому застосуванні біотехнології, комп’ютерів, нових засобів захисту рослин, способів обробітку ґрунтів, використанні генної та клітинної інженерії.



2. Географія основних зернових і технічних культур та виробництва продукції тваринництва

 

Головною складовою рослинництва світу є вирощування зернових культур. Обсяги світового виробництва зерна за останні десятиліття суттєво зросли. Так, якщо валовий збір зернових за 1950 р. становив майже 630 млн т, то за 2015 р. він збільшився до понад 2750 млн т (див. таблицю 1). При цьому посівні площі в 1950 р. дорівнювали майже 590 млн га, а у 2015 р. — 700 млн га. Тобто основне зростання досягнене за рахунок підвищення врожайності зернових культур, яка в 1950 р. становила в середньому 11 ц/га, а у 2015 р. — понад 39 ц/га.

 

Таблиця 1

Світовий збір зернових за рік, млн т

 

Однією з найважливіших передумов здійснення «зеленої революції» був успіх мексиканських селекціонерів під керівництвом науковця зі США Нормана Борлау-гома в середині 1950-х рр. Вони скористалися результатами схрещування невибагливої низькорослої тибетської пшениці «тім-пус» із кращими сортами пшениці, що були на той час у розпорядженні вчених. У результаті отримали стійку, невибагливу до погодних умов і водночас високоврожайну пшеницю (до 60 ц з одного гектара й більше). Вона швидко поширилася країнами світу, удвічі-утричі збільшивши обсяги виробництва. Дещо подібне відбулося і в селекції інших зернових культур.

 

У структурі валового збору зернових провідні позиції займають три культури («основні хліби людства») — пшениця (26,7 %), кукурудза (35,3 %) та рис (27,9 %). До того ж їхня питома частка в останні десятиліття зросла до 90 % (у 1980-ті рр. сумарна частка збору трьох головних зернових культур становила 80 %).

У харчовому раціоні людства переважають рис (21 %) і пшениця (20 %), а частка кукурудзи є невеликою (5 %), оскільки основну її частину використовують як корм у тваринництві. В останнє десятиліття стрімко зросло виробництво біопалива із зерна кукурудзи.

Майже половина зерна у світі виробляється лише в трьох країнах — Китаї (19,4 % від світового обсягу за 2015 р.), США (14,5 %) та Індії (9,9 %).

Пшеницю — головний хліб приблизно для половини людства — вирощують майже в 70 країнах. Однак близько 3/5 її валового збору припадає лише на шість із них — Китай, Індію, США, Францію, Росію та Канаду (див. таблицю 2). Найбільші спеціалізовані «пшеничні» райони розташовані в степових провінціях Канади, на Середньому Заході США та південному сході Китаю.

 

КРАЇНИ — НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ ПШЕНИЦІ, МЛН Т ЗА РІК

 

Місце

Країна

2010 р.

Країна

2015 р.

1

Китай

115

Китай

126

2

Індія

81

Індія

96

3

США

60

Росія

59

4

Росія

42

США

55

5

Франція

38

Канада

29

6

Німеччина

24

Пакистан

26

7

Пакистан

23

Україна

25

8

Канада

23

Німеччина

24

9

Австралія

22

Австралія

24

10

Туреччина

19

Туреччина

15

Світ

652

734

Перша десятка

50,9 %

65,3 %

 

Рис — основний продукт харчування, що замінює хліб половині людства. Приблизно 9/10 його валового збору припадає на країни Південної і Південно-Східної Азії, насамперед Китай (30,5 % світового збору за 2015 р.) та Індію (22 %). Багато рису збирають також в Індонезії, Бангладеш, В’єтнамі, Таїланді, Бірмі, Філіппінах, де під цією культурою зайнято понад половину посівних площ, переважно зрошуваних земель.

Кукурудзу вирощують як продовольчу, а також як кормову та технічну культуру. Головним її виробником були й залишаються США (близько 36 % світового збору у 2015 р.). Наступні місця за обсягами збору посідають Китай (23 %), Бразилія (8 %) та Україна (близько 3 %) (мал. 2).

На світовий ринок щорічно надходить близько 280 млн т (9— 10 % валового збору) зерна, зокрема 130—140 млн т пшениці, 110— 115 млн т кукурудзи, 25—30 млн т рису. Світовий експорт пшениці за 2015 р. становив 136 млн т. Найбільшими експортерами були США, Канада, Росія, Австралія та Україна. Головними експортерами кукурудзи у 2015 р. стали США (39 %), Бразилія (17 %) та Україна (10 %). Головні імпортери — Китай, Японія, Бразилія, Єгипет. Провідні позиції у світовому експорті рису посідають Індія, Таїланд, Пакистан, США, В’єтнам, а значними імпортерами є Індонезія, Бангладеш, Іран, КНДР (Північна Корея), Саудівська Аравія, Бразилія.

Четвертою зерновою культурою за обсягом світового збору є ячмінь (майже 5 %), удвічі менший від ячменю збір сорго (мал. 3), у понад 4 рази — проса, вівса, жита. Лідерами за зборами сої є Бразилія і США.

Крім зернових культур, для забезпечення людей продовольством широко використовують також коренеплоди, олійні, цукроносні, тонізуючі та інші сільськогосподарські культури. За виробництвом картоплі першість тримають Китай, Індія, Росія, Україна, США.

За збором соняшнику перше місце у світі в останні роки посіла Україна (понад 8 млн т), їй трохи поступаються Росія та

Аргентина. Лідерами за збором сої є Бразилія та США (близько 36 % світового збору кожна), арахісу — Китай. Маслини вирощують у країнах Середземномор’я (найбільший виробник — Іспанія, 49 % збору), олійну пальму (мал. 4) — у Західній Африці та Південно-Східній Азії (найбільший виробник пальмової олії — Індонезія, 50 %).

Основні виробники цукрової тростини — Бразилія та Індія, цукрового буряку — США, Франція. Найбільшими виробниками тонізуючих культур є Бразилія (кава), Кот-д’Івуар (какао) та Китай (чай).

Серед непродовольчих культур важливе значення мають волокнисті, які дають сировину для легкої промисловості, — бавовник і льон. Найбільшими виробниками бавовни (волокна) є Китай та Індія, льо-ну-довгунцю — Канада та Китай, натурального каучуку (мал. 5) — Таїланд, Індонезія та В’єтнам, джуту — Індія та Бангладеш.

Тваринництво є джерелом таких важливих продуктів харчування, як молоко, масло, сир, яйця, м’ясо, а також вовни та шкіряної сировини. Провідним видом діяльності у тваринництві світу є розведення великої рогатої худоби. Воно поширене майже повсюдно. Світове поголів’я великої рогатої худоби нині становить близько 1,5 млрд голів. Найбільше поголів’я станом на 2015 р. мають Індія (понад 195 млн), Бразилія (понад 187 млн), Китай (близько 103 млн). У США, Канаді, Аргентині, Австралії виникли спеціалізовані райони розведення великої рогатої худоби, що дають основну експортну продукцію (наприклад Пампа в Аргентині).

У розвинених країнах поширене інтенсивне молочно-м’ясне скотарство. Утримання худоби тут стійлове або пасовищно-стійлове, із широким використанням концентрованих кормів. У багатьох ви-сокорозвинених країнах рослинництво підпорядковане інтенсивному тваринництву, спеціалізуючись на посівах кормових і фуражних культур. Перехід на індустріальні методи, покращення кормової бази, успіхи селекції зумовили значне збільшення продуктивності тваринництва. Надій молока у 2010—2015 рр. становив у США 9500 кг, в Ізраїлі — 10 400 кг від однієї корови за рік.

Кількість свиней у світі становить близько 980 млн голів. Майже половина припадає на Китай — понад 480 млн голів. Друге місце серед країн посідають США (менше ніж 7 %). До провідної десятки за поголів’ям свиней належать також Бразилія, Німеччина, В’єтнам, Іспанія, Росія, Мексика, Франція, Канада. Через релігійні заборони свинарство не набуло розвитку в мусульманських країнах.

Поголів’я овець у 1990-х рр. помітно скорочувалося. Нині воно становить близько 1,2 млрд голів. Найбільше поголів’я овець мають Китай (понад 185 млн голів) та Австралія (понад 75 млн голів). Близько половини всього світового поголів’я припадає на країни, що розвиваються, які розташовані в зоні посушливого клімату (Індія, Судан, Іран, Нігерія, Пакистан, Туреччина).


3. Зональність світового сільського господарства

У зоні тундри й лісотундри з усіх сільськогосподарських угідь представлені тільки пасовища оленів. Оленярство є основною спеціалізацією цих територій.

Розвинені країни за надоями молока від однієї корови перевершують країни, що розвиваються, у 6 разів, а за виробництвом м'яса — у 1,5 разу. Перше місце за виробництвом молока в розрахунку на одну особу у 2010—

2015 рр. посідала Нова Зеландія.

ЧИ Відомо ВАМ, що...

Оленярство — складова тваринництва, що займається розведенням північних оленів і є традиційним видом діяльності для народів півночі Євразії. Найчастіше оленів випасають відгонним способом вільно.

І влітку, і взимку олені живуть із підніжних кормів — переважно вживають оленячий мох (ягель). У зимовий період люди (оленярі) зазвичай наглядають за стадами, стежачи за їхніми міграціями.

 

У тайговій зоні сільське господарство розвинене на півдні. Тут вирощують льон, жито, картоплю. Посіви кормових і наявність природних пасовищ сприяють розвитку тут молочного скотарства.

У лісостепах і степах головними культурами є пшениця, кукурудза, цукровий буряк, соняшник. Тваринництво має молочно-м’ясний напрямок. На відходах переробки цукрових буряків та соняшнику дістало розвиток свинарство.

У зоні напівпустель головним напрямком є вівчарство. У пустелях землеробство розвинене тільки в оазисах.

У зоні саван і рідколісся активно розвивається сільське господарство. У цьому своєрідному тропічному лісостепу значні площі зайняті під пасовища, а також вирощування бавовнику, кукурудзи, арахісу (мал. 6).

У зоні твердолистяних вічнозелених лісів і чагарників (середземноморського типу) поширені садівництво та виноградарство, великі площі зайняті орними землями, де вирощують овочі та баштанні культури.

Зона перемінно-вологих і мусонних лісів у сільському господарстві представлена передусім плантаціями цукрової тростини, гаями апельсинових і мандаринових дерев, бананів та ананасів. В екваторіальних лісах сільське господарство ведеться на дуже малих площах.


4. Найбільші країни-виробники та країни-експортери сільськогосподарської продукції

Порівняти обсяги виробленої сільськогосподарської продукції можна, виразивши її в грошовій формі. Найбільшим виробником такої продукції на сьогодні є Китай (1088 млрд доларів США за підсумками 2015 р.). Наступні місця серед країн світу посіли Індія (413 млрд доларів), США (290 млрд доларів), Індонезія (127 млрд доларів), Бразилія (110 млрд доларів).

Список провідних експортерів має дещо інший вигляд. Тут лідером є США, які поставляють на світовий ринок майже 11 % загальносвітового експорту. Друге місце посідають Нідерланди із часткою в експорті 7,6 %, що відповідає понад 80 млрд доларів США. До десятки найбільших експортерів сільськогосподарської продукції входять також Німеччина, Франція, Бразилія, Китай, Бельгія, Іспанія, Канада та Аргентина. Найбільш важливими українськими агропро-довольчими товарами на світовому ринку є кукурудза (мал. 7), насіння соняшнику та ріпаку, пшениця та суміш пшениці й жита, мед.

Чи відомо вам, що...

США займають перше місце у світі з експорту кукурудзи та соєвих 6о6ів (понад 50 % світового експорту), пшениці (18 % світового експорту), друге місце за обсягами експорту рису (після Таїланду). Такі результати стали можливими за рахунок того, що американські фермери досягли найвищої у світі продуктивності праці. Один фермер забезпечує потреби в сільськогосподарській продукції 59 осіб, тоді як у Західній Європі — 19 осіб, у Японії — 14. Цьому сприяють використання складних і високопродуктивних сільськогосподарських машин, високий рівень розвитку інфраструктури (включаючи організацію транспортування та складування продукції), а також захист і підтримка державою сільськогосподарських виробників.

 

1. Якими є загальні риси розвитку світового сільського господарства? 2. Назвіть особливості географії рослинництва світу. 3. Визначте особливості географії тваринництва світу. 4. Сформулюйте загальні риси зональної спеціалізації світового сільського господарства. 5. Назвіть країни, які є на сьогодні найбільшими виробниками та експортерами сільськогосподарської продукції.

1. За картою атласу охарактеризуйте географію вирощування зернових культур у світі. 2. Робота в групах. Користуючись даними таблиці 2 (с. 55), установіть, які зміни відбулися в обсягах збору пшениці країн у 2015 р. порівняно з 2010 р. (група 1 — Китай і США; група 2 — Індія і Туреччина; група 3 — Пакистан і Канада). Зробіть припущення про можливі причини цих змін. Висновки аргументуйте. 3. За картою атласу охарактеризуйте географію вирощування картоплі у світі. 4. Використовуючи додаткову літературу та мережу Інтернет, знайдіть найновішу інформацію про світовий збір зернових культур. На основі неї складіть і запишіть у зошит невелике повідомлення.

 

У Нідерландах частка сільськогосподарського сектору в загальному обсязі експорту товарів становить близько 25 % їхньої загальної вартості. Майже 78 % аграрного експорту йде в країни ЄС. Нідерланди поставляють дві третини світового обсягу експорту квітів, є провідним постачальником на світовий ринок помідорів та перцю чилі.

 

Визначення основних технічних культур, що їх вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей

1. Визначте за картою атласу або додатковими джерелами знань, у яких кліматичних поясах вирощують бавовник, льон-довгунець, соняшник, сою, маслини, олійну пальму, цукрову тростину, цукровий буряк.

2. Установіть, які із цих культур вирощують у помірному поясі, а які — у тропічному. Запишіть їх у два окремі списки.

3. Пригадайте з курсу географії 7 класу особливості основних кліматичних показників (температурний режим і вологість) у цих двох кліматичних поясах (особливо в тих їхніх частинах, де найбільше концентруються посіви).

4. Зробіть висновки про те, які саме кліматичні умови є найбільш сприятливими для вирощування описаних технічних культур.

 

Це матеріал з підручника Географія 9 клас Гілецький

 






^