Велика Британія у першій половині XIX століття » mozok.click
 

mozok.click » Всесвітня історія » Велика Британія у першій половині XIX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 305
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:10
24-01-2018, 13:10

Велика Британія у першій половині XIX століття

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте матеріал 8-го класу і дайте відповідь: коли і за яких обставин в Англії відбувся промисловий переворот?

Економічний розвиток. У першій половині XІХ ст. Велика Британія стала наймогутнішою індустріальною та колоніальною державою світу. За рівнем промислового виробництва і торгівлі вона випередила інші країни світу. Британський флот неподільно панував на морях. Завдяки швидкому розвитку промисловості виростали нові індустріальні райони. У західних і північних районах країни швидко розвивалась металургійна, вугільна, текстильна промисловість, суднобудування, зростала кількість великих підприємств. Фабрики і заводи переважали в усіх основних галузях виробництва. Навіть машини вже вироблялися за допомогою машин. У Британії завершився промисловий переворот. Механізація промисловості значно підвищила продуктивність праці. Тепер лише один робітник на прядильній машині міг виконати роботу, яку раніше робили понад 300 чоловік.

Розвиток індустрії і зростання населення міст викликали підвищений попит на сировину і продукти харчування, що сприяло піднесенню сільського господарства. У Британії поширювалось капіталістичне фермерство, впроваджувалися сільськогосподарські машини.

Спробуйте пояснити, завдяки яким чинникам Британія у першій половині ХІХ ст. мала першість у промисловому розвитку.

Торі при владі. «Хлібні закони». Проте в політичному житті країни в цей час, як і раніше, домінували дворяни-землевласники. Користуючись тим, що представники земельної аристократії - угруповання торі -повністю контролювали обидві палати парламенту, вони домоглися введення в 1815 р. надзвичайно високих мит на довіз іноземного хліба. Ці «хлібні закони» перетворили лендлордів на єдиних продавців зерна в країні, на монополістів, чим вони і скористались, значно підвищивши ціни на продукти харчування.



«Хлібні закони» були відвертим проявом ігнорування правлячою верхівкою країни потреб абсолютної більшості населення Англії. Загальне невдоволення спричинило масові заворушення, які уряд торі придушував силою зброї. Так, у серпні 1819 р. війська розігнали 80-тисячний мітинг робітників біля Манчестера, учасники якого вимагали скасувати «хлібні закони» і запровадити загальне виборче право. У результаті побоїща загинуло 11 чоловік, а понад 400 було поранено. У цей час парламент прийняв низку законів, що значно обмежили право громадян брати участь у мітингах і зборах та ввели сувору цензуру (контроль) преси.

Манчестерська бійня

Дізнайтеся з додаткових джерел детальні обставини цієї події. Як ви ставитеся до неї? Чому? Свою думку аргументуйте.

Чому, на вашу думку, «хлібні закони» викликали загальне невдоволення?

Політика урядів торі стала дещо м’якшою в 20-х роках ХІХ ст., коли до влади прийшло ліве крило цього угруповання. У 1824 р. уряд дозволив утворення робітничих спілок - тред-юніонів, зменшив покарання за кримінальні злочини та мито на довіз хліба. Наступний уряд торі провів через парламент у 1829 р. закон про надання виборчих прав католикам, що дозволило брати участь у виборах населенню Ірландії.

Перша парламентська реформа. Тривале перебування торі при владі значною мірою пояснювалося застарілою виборчою системою, яка збереглася в країні ще із часів Середньовіччя. За традицією депутатів у палату громад висували графства (області) і міста. Проте у графствах було встановлено для виборців і кандидатів високий майновий ценз, що дозволяло обиратися лише найбагатшим дворянам. А виборча система в містах була абсолютно невпорядкована. У той час як великі промислові центри (Манчестер, Бермінгем, Лідс, Шеффілд) з багаточисельним населенням не мали права представництва в парламенті, виборчі права зберігали мешканці старих середньовічних містечок, багато з яких за століття обезлюдніли і просто залишалися цятками на карті.

Депутатів від таких «гнилих» містечок фактично призначав місцевий лендлорд, на землі якого вони розташовувались. Герцог Ньюкасл, наприклад, сам «обирав» 11 депутатів до палати громад. Із 14 млн населення Англії право голосу мали лише 300 тис. чол.

Поступово у країні назрівало невдоволення монополією торі на владу, посилювались вимоги розширення виборчого права, які особливо підтримувала англійська буржуазія. Надання виборчих прав населенню великих промислових центрів дозволило б йому висувати до парламенту своїх представників. Рух за парламентську реформу очолили лідери угруповання вігів, сподіваючись відновити втрачену популярність і повернутися до влади. Віги, хоча і походили, як торі, з аристократичних родин, були схильні підтримувати інтереси промислово-торговельної буржуазії.

Ліквідація «гнилих» містечок

Спробуйте пояснити зміст карикатури. Свою думку аргументуйте.

У 1832 р. за ініціативи керівника уряду вігів лорда Грея в Англії було проведено першу парламентську реформу. 56 «гнилих» містечок з населенням менше 2 тис. чол. було позбавлено права представництва в парламенті. Міста, де проживало менше 4 тис. осіб, надсилали тепер лише одного депутата замість двох. У результаті реформи в палаті громад вивільнилось майже 150 місць, які було розподілено між новими промисловими містами країни, Шотландією та Ірландією. Проведення реформи та зменшення майнового цензу збільшили кількість виборців у країні вдвічі. Це була перша перемога промислових підприємців над земельною аристократією. Буржуазія примножила своє представництво в парламенті і, відповідно, свій вплив у державі. Проте дрібні підприємці й робітники виборчих прав так і не отримали.

Чому аристократи-віги почали підтримувати інтереси промислово-торговельної буржуазії?

У 1930-х роках уряд вігів здійснив й інші помірковані реформи. У 1834 р. було скасовано рабство в англійських колоніях, дещо розширено міське самоврядування і, нарешті, у зв’язку із частими виступами робітників запроваджено перше в історії державне фабричне законодавство. У 1831 р. заборонено нічну працю підлітків до 18 років, у 1833 р. - працю дітей до 9 років, а тривалість робочого тижня для підлітків обмежено 69 год. Для контролю за цими заходами було запроваджено фабричну інспекцію.


Акт, що регулює працю дітей і підлітків на фабриках Сполученого королівства

29 серпня 1833 р.

Встановлюється, що з 1 січня 1834 р. жодній особі, молодшій 18 років, не буде дозволено працювати вночі у проміжку між 8 год 30 хв вечора і 5 год 30 хв ранку на будь-якій текстильній фабриці, розташованій у будь-якій частині Сполученого королівства Великої Британії та Ірландії.

Жодна з осіб, що не досягла 18 років, не буде працювати на такій фабриці більше 12 год на день або більше 69 год на тиждень.

З 1 січня 1834 р. буде протизаконним використовувати на будь-якій текстильній фабриці, окрім підприємств з виробництва шовку, дитину, якій не виповнилося 9 років. Передбачається, що на шовкових фабриках дітям у віці до 13 років буде дозволено працювати 10 год на день.

Чому саме на текстильних фабриках активно використовувалася дитяча праця?

Проте під тиском промисловців, що посилили своє представництво в палаті громад, у 1834 р. парламент приймає новий Закон про бідних, який скасовував старовинний обов’язок багатих сплачувати спеціальний податок на користь бідняків. Відтепер англійці, що не мали домівки і засобів для існування, мали жити в робітних домах окремо від своєї сім’ї, вони змушені були працювати у дуже тяжких умовах.

Чартизм. Характер парламентської реформи, як і прийнятий Закон про бідних, наочно показували лідерам робітничих організацій, що британські правлячі кола далекі від думки про полегшення долі абсолютної більшості населення. Вони дійшли висновку, що становище робітників можна поліпшити лише тоді, коли їх представники в парламенті зможуть проводити потрібні трудящим закони. Проте для того, щоб потрапити в парламент, робітники повинні були мати виборчі права, а отже, головною метою робітничих організацій має стати проведення нової парламентської реформи.

У 1836 р. Лондонська асоціація робітників, яку очолював столяр Вільям Ловетт, виробила своєрідну політичну програму англійського робітничого руху, у якій було сформульовано шість головних вимог трудящих - загальне виборче право (звісно лише для чоловіків), скасування майнового цензу для виборців, зрівняння по чисельності виборчих округів, таємне голосування, щорічні вибори до парламенту й оплата праці депутатів.

Учасники Лондонської асоціації та інших робітничих організацій вирішили подати до парламенту свої вимоги в петиції про Народну хартію (чартер), тому і весь рух за надання виборчих прав робітникам і полегшення становища трудящих дістав назву чартизму. Більшість чартистів вважали, що за прийняття хартії слід боротися лише мирним шляхом, проте серед учасників чартистських з’їздів були і прибічники силових засобів тиску на уряд і навіть збройного захоплення робітниками політичної влади.

Першу петицію чартистів, внесену до парламенту в 1839 р., було відхилено. Така ж доля спіткала й другу петицію 1842 р., яку підписало 3,3 млн осіб. Англійський уряд не бентежили ні масова підтримка

хартії в країні, ні численні страйки і мітинги робітників. У квітні 1848 р. чартисти направили до парламенту третю петицію. На цей час лідери чартистського руху, чекаючи на чергову відмову, готувались провести в Лондоні масову маніфестацію, звернутися із прямим посланням до королеви Вікторії з вимогою розпуску парламенту і прийняття робітничої хартії. Проте нерішучість чартистів та урядові репресії звели нанівець усі їхні сподівання. Третю петицію спіткала ще сумніша доля: палата громад оголосила всі підписи сфальсифікованими і взагалі відмовилася її розглядати.

Чартистський рух занепадав. Проте 20-річна боротьба робітників за свої громадянські права і поліпшення становища не пройшла марно. 1847 р. в Англії, у першій з європейських країн, було встановлено 10-годинний робочий день.

Акт, що обмежує години праці підлітків і жінок на фабриках.

8 червня 1847 р.

З першого липня 1847 р. жодна з осіб, молодша 18 років, не буде працювати на фабриці більше 11 год на день або більше 63 год на тиждень.

З 1 травня 1848 р. жодна з осіб, молодша 18 років, не буде працювати на фабриці більше 10 год на день або більше 58 год на тиждень.

Обмеження, що встановлюються цим актом стосовно праці осіб, які не досягли 18 років, будуть поширюватись і на жінок, старших 18 років.

Порівняйте Акт 1847 р. з Актом 1833 р. Які суттєві зміни стосовно праці підлітків ви помітили?

Перехід Великої Британії до політики вільної торгівлі. Із завершенням промислового перевороту зріс економічний і політичний вплив підприємців Англії. Збільшилося їх представництво в парламенті, що зумовило загострення боротьби навколо «хлібних законів» і протекціоністської політики держави. Промисловці були невдоволені подвійно. По-перше, у відповідь на запровадження мит на ввезення хліба європейські країни відповіли підвищенням мит на англійські промислові товари. По-друге, високі ціни на продовольство в країні змушували британських підприємців платити робітникам більшу зарплатню, ніж на континенті.

У 1838 р. у Манчестері - центрі текстильної промисловості Англії -було створено Лігу боротьби проти «хлібних законів» на чолі з підприємцями Річардом Кобденом і Джоном Брайтом. Вона повела активну агітацію за негайне скасування ввізних мит на хліб, відмову від протекціонізму і перехід Британії до фрітреду - вільної безмитної торгівлі. Промисловці сподівались, що у відповідь на дозвіл безмитного ввезення хліба в Англію інші країни знизять або взагалі скасують мито на імпорт англійських промислових товарів.

Чому велася така гостра боротьба навколо відміни «хлібних законів»?

Британських промисловців підтримували й віги, але їх голосів у парламенті забракло. Лише у 1846 р. уряд Роберта Піла здійснив давно очікувану реформу і провів закон про скасування ввізних мит на хліб з 1849 р. Причому Піл належав до угруповання торі, був її лідером і головою парламентської фракції. Але, як людина великого державного розуму, неупередже-но мисляча і самостійна, він зумів піти всупереч інтересам власного електорату -англійських землевласників і підтримати буржуазію, від якої в цей час залежала економічна могутність Великої Британії.

Скасування «хлібних законів», а згодом й інших мит знаменувало перехід Британії до політики вільної торгівлі, що дозволило їй згодом безперешкодно здійснювати торговельну експансію у всьому світі.

Англія - «майстерня світу». У 50-60-х роках XIX ст. першість Англії у світовій промисловості і торгівлі сягнула своєї вершини. Переваги, пов’язані з більш раннім завершенням промислового перевороту, а також використання ресурсів колоній забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку. Наприкінці 1860-х років Англія видобувала вугілля в 5 разів більше, ніж Німеччина, і в 4 рази більше, ніж США. У середині XIX ст. в Англії було зосереджено половину світового виробництва чавуну, вугілля і бавовняних тканин. Країна стала найбільшим експортером машин і устаткування, своєрідною «майстернею світу».

Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Англії відіграла відмова від протекціонізму і перехід до вільної, безмитної торгівлі. Не боячись конкуренції на власному ринку, англійські п ідприємці використовували безмитну торгівлю (фрітред) як засіб економічної експансії. Використання машин дозволяло виробляти дешевші товари, конкурувати з якими не могла жодна країна. У 60-х роках XIX ст. Англія домоглася підписання ряду дуже вигідних торговельних угод із Францією, Італією, Австрією і німецькими державами, заполонивши ринки цих країн дешевою промисловою продукцією.

Як ви вважаєте, чому відмова від протекціонізму і перехід до безмитної торгівлі сприяли перетворенню Великої Британії в «майстерню світу»?

Величезні багатства потрапляли до Англії з її заморських колоній. Водночас англійські підприємці одержували значні прибутки від своїх

іноземних капіталовкладень. Найбільші банки надавали позики іншим країнам, вкладали гроші в будівництво фабрик, заводів і залізниць за кордоном. Англія перетворилася на «світового банкіра». Фунт стерлінгів став головним засобом міжнародних розрахунків, а Англійський банк -світовим центром фінансових угод.

Утвердження парламентської монархії. Становлення політичних партій. 50-60-ті роки XIX ст. стали періодом не лише розквіту

британської економічної могутності, а й остаточного утвердження парламентської монархії. Палата громад, що відкрила в 1832 р. двері для буржуазії, до середини XIX ст. витіснила на другий план палату лордів і звела до мінімуму політичний вплив королівської влади. Проте англійська монархія зберегла певні важелі впливу на політичне життя країни.

З 1837 по 1901 р. трон Великої Британії посідала королева Вікторія, яка стала символом Англії в добу найвищого піднесення її могутності. Вступивши на трон недосвідченою дівчиною, Вікторія швидко засвоїла парламентські традиції і конституційні звичаї. Поступово стали виявлятися такі риси її характеру, як наполегливість і владність. Вона високо цінувала свої права і нікому не дозволяла зазіхати на них. Королева не конфліктувала з парламентом і не зазіхала на його повноваження. Але всі прем’єр-міністри Англії починали листи до неї словами «Смиренно виконуючи свій обов’язок» і робили свої доповіді стоячи.

Чим пояснюється, що ділова й впливова королева не піднімала питання про жіноче рівноправ'я?

До середини XIX ст. в Англії остаточно утвердилася парламентська двопартійна система, за якою влада в країні переходила від однієї політичної партії до другої. У цей час за традиційними британськими партіями закріплюються нові назви: торі стали називатися консерваторами, а віги - лібералами. Поступово змінювався і соціальний склад партій. Консерватори, як і раніше, спиралися на земельну аристократію та англіканську церкву, але згодом до них прилучилися великі судновласники і підприємці, пов’язані з колоніальною торгівлею. Серед лібералів було також чимало земельної знаті - лендлордів, але з 30-х років XIX ст. соціальний склад партії дедалі більше змінювався за рахунок торгово-промислової буржуазії. Упродовж 1846-1868 рр. консерватори перебували при владі не більше трьох років. Протягом решти часу влада знаходилася в руках ліберальних кабінетів, які охочіше від торі йшли

на проведення політичних реформ, що розширювали вплив і права буржуазії.

Чому саме ліберальна партія була провідною політичною силою Англії в добу її економічного розквіту?

Із зростанням економічної могутності для буржуазії дедалі обтяжливішим було становище, коли її інтереси в парламенті представляли спадкові політики-аристо-крати. У 50-х роках XIX ст. буржуазне крило лібералів на чолі з Вільямом Глад-стоном відкрито виступило з вимогою подальшого розширення виборчого права та проведення нової парламентської реформи.

Політика ліберальної партії в цей час базувалася на промисловій монополії Англії і відповідала запитам торгово-промислових кіл країни. Вона спрямовувалася на усунення будь-яких перешкод на шляху вільного підприємництва та розширення політичного впливу буржуазії.

Ліберали були противниками державного втручання в економічне і соціальне життя країни. Англійська буржуазія, яка не мала в цей час гідних конкурентів на світовому ринку, просто не потребувала державної підтримки й захисту.

У 1866 р. з ініціативи Гладстона до парламенту було внесено білль (законопроект) про реформу, що передбачав зниження виборчого цензу, але зусиллями консерваторів прийняття закону було зірване. Це викликало масовий рух протесту по всій Англії. За цих умов з ініціативи одного з лідерів торі Бенджаміна Дізраелі консерватори в 1867 р. провели другу парламентську реформу, яка значно розширила лави виборців за рахунок дрібних підприємців, фермерів і кваліфікованих робітників.

Зовнішня і колоніальна політика Англії. Досягнувши більших успіхів, ніж інші країни, у війнах кінця XVIII - початку XIX ст., Англія стала найвпливовішою державою світу. Промислова перевага зміцнила її провідне становище у світовій політиці. Вона дозволяла Англії без перешкод «правити морями», утверджувати свою торговельну гегемонію і розширювати колоніальні володіння. Принципи зовнішньої політики Англії один з визначних її діячів лорд Пальмерстон сформулював чітко: «У Британії нема ні вічних союзників, ні постійних друзів. Вона має лише постійні інтереси». Керуючись цим правилом, усі англійські уряди, ліберальні й консервативні, з рідкісною одностайністю прагнули послабити політичних суперників та усунути конкурентів із зовнішніх ринків.

В інтересах торговельної і промислової буржуазії Англія провадила активну колоніальну експансію. Найважливішою в Британській колоніальній імперії була Індія - країна з майже 300-мільйонним населенням. У 1857—1859 рр. в Індії спалахнуло могутнє визвольне повстання, але воно було жорстоко придушене англійськими військами. Також у Новій Зеландії чисельність місцевих жителів -маорі - унаслідок винищувальних воєн скоротилася втричі. В Австралії і на острові Тасманія колонізатори відтісняли корінне населення в посушливі райони і цим прирікали на вимирання.


Землі, що звільнилися, заселялися колоністами з Англії, і незабаром у Канаді, Австралії і Новій Зеландії стало переважати біле населення. Переселенці освоювали нові території, ставали покупцями англійських фабричних товарів. Колонії були джерелом сировини і продовольства, туди їхали ті, для кого не знайшлося роботи на батьківщині.

У 50-60-х роках ХІХ ст. Англія вела загарбницькі війни в Китаї, Японії, Ірані та Ефіопії, нав’язуючи урядам цих країн нерівноправні торговельні договори. Колоніальна експансія Англії поширилася також на Африку.

Безжалісно придушуючи найменший опір у колоніях, де основне населення становили корінні жителі, англійський уряд ішов на поступки там, де переважали білі переселенці. У 1867 р. найбільша англійська колонія Канада одержала статус домініону - самоврядної території. У 50-60-х роках XIX ст. право створити власні представницькі установи одержали також інші «білі колонії» Англії, зокрема Капська земля, Наталь, Австралія та Нова Зеландія.

Проте суті колоніального володарювання це не змінювало. Прикладом була перша англійська колонія - Ірландія. Майже вся земля на «Зеленому острові» була власністю англійських лендлордів, а ірландці - безправними її орендарями. Користуючись своїм становищем, великі землевласники постійно збільшували орендну плату, без жалю зганяли дрібних орендарів із землі за несплату, прирікаючи на голодну смерть людей, позбавлених засобів для існування. Через голод і хвороби в Ірландії гинули сотні тисяч селян. Багато з них покинули батьківщину й емігрували за кордон. Про-

тягом 40-60-х років ХІХ ст. населення острова скоротилося майже на третину.

1. Поясніть термін «гнилі» містечка. Як він пов’язаний з першою парламентською реформою?

2. Прокоментуйте перше англійське фабричне законодавство.

3. Висловіть ставлення до чартистського руху. Якщо б вам довелося бути англійським робітником, чи вступили б ви до лав чартистів? Спробуйте обґрунтувати свою позицію.

4. Що означав для Британії перехід до фрітреду?

5. Якими методами Британія здійснювала управління у своїх колоніях? Які поступки було зроблено для «білих колоній»?

6. Поясніть головний принцип тодішньої британської зовнішньої політики: «У Британії нема ні вічних союзників, ні постійних друзів. Вона має лише постійні інтереси». Чи є актуальним він і досі? Чому ви так вважаєте? Свою думку аргументуйте.

1. У зошитах заповніть схему «Причини перетворення Британії на “майстерню світу” та “світового банкіра” в середині ХІХ ст.».

2. У зошитах зробіть таблицю «Парламентські реформи у Британії», де пор ів-няйте першу і другу реформи за змістом та наслідками.

3. Покажіть на карті англійські колоніальні володіння на середину ХІХ ст. Які обставини сприяли створенню англійцями такої величезної колоніальної імперії?

1. Попрацюйте в групі: визначте роль королеви Вікторії в політичному та економічному житті Британії в другій половині ХІХ ст. Обговоріть, чому цей час у Великій Британії називають «вікторіанською добою».

2. Зробіть історичний портрет одного з впливових англійських політиків середини ХІХ ст.

3. Обговоріть у класі: чи існують колоніально залежні від інших країни сьогодні? Якщо так, то в чому виражається така залежність? Чому ви так вважаєте? Свою точку зору доведіть.

1832 р. - перша парламентська реформа.

1837 р. - Вікторія стала королевою Великої Британії.

1839 р. - подання чартистами своєї першої петиції до парламенту.

1867 р. - друга парламентська реформа.

1867 р. - Канада отримала статус домініону.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^