mozok.click » Всесвітня історія » Об'єднання Італії
Інформація про новину
  • Переглядів: 272
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:21
24-01-2018, 13:21

Об'єднання Італії

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте, як відбувалися революційні події 18481849 рр. в Італії. Хто з лідерів вам запам’ятався?

Політична роздробленість Італії. Піднесення П’ємонту. Після революції 1848-1849 рр. Італія залишилася такою ж роздробленою, як і раніше. У Ломбардії і Венеції було відновлено владу Габсбургів, за допомогою австрійських багнетів повернули собі престоли герцоги Модени, Парми і Тоскани. Для більшої безпеки до столиць герцогств було введено австрійські війська, а в Римі після розправи над республіканцями розташувалася французька залога.

Придушення революції призвело до відновлення абсолютистських режимів майже в усіх італійських державах, її учасників спіткали репресії, переслідування. Особливо лютувала реакція на півдні країни, у Неаполітанському королівстві, де мстивий і жорстокий король Ферді-нанд II встановив режим терору і поліцейської сваволі. Тільки в Сардинському королівстві (до складу якого входила розвинута область П’ємонт) збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, надав перевагу співробітництву з лібералами.

З 1852 р. і до своєї смерті в 1861 р. прем’єр-міністром П’ємонту був визначний представник ліберальних кіл граф Камілло Кавур. За підтримки ліберальної більшості в парламенті йому вдалося нейтралізувати тиск на короля реакційних сил і зміцнити конституційний порядок у країні. У П’ємонті розгорнулося будівництво залізниць, іригаційних каналів, портів. Було створено сприятливі умови для розвитку текстильної промисловості, металургії, сільського господарства і торговельного флоту. Кавур уклав з Англією і Францією вигідні торговельні угоди, що прискорило промисловий переворот у країні.

Два шляхи в боротьбі за об’єднання. Кавур і Мадзіні. З кінця 50-х років XIX ст. в Італії знов активізується рух за національну незалежність і об’єднання країни. У ньому визначилися дві течії - революційно-демократична і помірковано-ліберальна. Революційні демократи, що спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію, як і раніше, обстоювали революційний шлях об’єднання країни в єдину демократичну республіку. 



Визначними представниками цього табору були Мадзіні та Гарібальді.

Джузеппе Мадзіні створив у Марселі єдину загальноіталійську революційну організацію «Молода Італія». Її головна мета полягала у звільненні країни від австрійського гніту та об’єднанні всіх італійських земель у єдину демократичну республіку. Виконати це завдання, на думку Мадзіні та його однодумців, можна було тільки шляхом революції, у 1853 р. було підготовлене повстання в Мілані, яке, однак, закінчилося повним розгромом. Невдачі зазнала і спроба мадзіністів організувати в 1857 р. збройну експедицію на Сицилію. Але революційна партія, що виросла на основі «Молодої Італії», не припиняла боротьби.

Поміркована течія, що представляла інтереси ліберального дворянства і буржуазії, орієнтувалася на об’єднання під владою конституційного монарха. Головне сподівання при цьому пов’язувалося з ліберальним П’ємонтом. Лідер течії, граф Кавур, був розважливим і гнучким політиком, він будував свої плани, виходячи з реальних можливостей. Головне завдання він убачав у вигнанні австрійців з Ломбардії й Венеції та включенні цих областей разом із Пармою, Моденою і Тосканою до складу Сардинського королівства. Таким чином, об’єднання країни мало здійснюватися поступово і під владою Віктора-Еммануїла ІІ.

Порівняйте дві програми об'єднання Італії: революційно-демократичну і помірковано-ліберальну. Яка з них, на вашу думку, більш реалістична та дієва і чому?

Готуючись до війни проти Австрії, Кавур прагнув заручитися підтримкою великих європейських держав. Улітку 1858 р. він уклав секретну угоду з Наполеоном III, за якою Франція зобов’язувалася виступити на боці П’ємонту і надати йому допомогу в об’єднанні Північної Італії. У нагороду до території Франції мали увійти Ніцца і Савойя.

У ході війни уряду П’ємонту вдалося заручитися підтримкою добровольців з усієї Італії. Очолив частини волонтерів Дж. Гарібальді. У червні 1859 р. франко-сардинські війська під особистим командуванням Наполеона III завдали австрійцям поразки під Маджентою і заволоділи Ломбардією. Невдовзі союзні війська вщент розгромили австрійців у кровопролитній битві при Сольферіно.

Але французький імператор Наполеон III завдав справі об’єднання Італії тяжкого удару. У серпні 1859 р. за спиною італійців він уклав з австрійцями перемир’я, а потім у містечку Віллафранка підписав мирний договір. За договором Австрія була змушена поступитися Ломбардією, але зберегла за собою Венеціанську область. Зрадивши в такий спосіб союзника, Наполеон III одержав обіцяні Ніццу і Савойю.

Тим часом в Італії ширився визвольний рух. Патріотичні сили домоглися звільнення від австрійських залог Тоскани, Парми й Модени. Обрані там Національні збори висловилися за приєднання областей до П’ємонту. Повстала Романья - частина Папської області, знову розгор

нулися антимонархічні виступи в Неаполітанському королівстві, і особливо на Сицилії.

Чому саме П'ємонт став центром об'єднання Італії?

Піднесення визвольного руху. Походи Гарібальді. У 1860 р. Сици-лію знов охопив вогонь селянських повстань. Скориставшись із цього, демократи на Півночі Італії почали підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. Почалося вербування і навчання волонтерів. З ініціативи Гарібальді для закупівлі зброї було створено фонд добровільних пожертвувань.


У травні 1860 р., зібравши невелику армію добровольців - усього 1200 чол. (вони були одягнені в червоні сорочки, звідси назва «тисяча червоносорочечників»), - Гарібальді таємно на двох кораблях відплив з Генуї на Сицилію. Коли він висадився на острові, населення вітало його як визволителя від тиранії Бурбонів. Звідусюди під прапор Гарібальді сходилися добровольці, і через два дні до його загону приєдналися 4 тис. селян. Повстанцям протистояло 25 тис. королівських військ. Але завдяки завзяттю бійців і вмілому маневруванню Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. При першому ж натискові неаполітанців «тисяча» кинулася на ворога і, попри свою чисельність, противник був розбитий дощенту. Гарібальдійці оволоділи центральним містом Сицилії - Палермо, і незабаром увесь острів було очищено від королівських військ. Прибувши до Палермо, Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилії від імені сардинського короля Віктора-Еммануїла.

Після звільнення Сицилії влітку 1860 р. гарібальдійські війська висадилися в Калабрії і, не зустрівши опору деморалізованої королівської армії, рушили на Неаполь. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій, а потім розгромив залишки урядових військ у битві на р. Вольтурно. Успіх походу Гарібальді, який за короткий час зумів вигнати з Неаполя Бурбонів, багато в чому пояснюється підтримкою його селянами Південної Італії. Скориставшись дик-

Висадка червоносорочечників Гарібальді на Сицилії

татарськими повноваженнями, Гарібальді скасував численні привілеї дворянства і духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто прилучився до повстання, землю після перемоги.

Мадзіні та інші демократи радили Гарібальді зберегти диктаторські права і силою звільнити Папську область, а потім і Венецію. Але зростаюча популярність народного генерала стала серйозно турбувати правлячі кола П’ємонту. Регулярні війська Віктора-Еммануїла ввійшли до Неаполітанського королівства з півночі, перегородивши тим самим шлях просуванню повстанської армії в Папську область.


Під час голосування, проведеного Гарібальді на вимогу Віктора-Еммануїла, більшість жителів Неаполітанського королівства висловилася за приєднання до П’ємонту. У лютому 1861 р. відбулося відкриття спільного італійського парламенту, а в березні в Турині П’ємонт із приєднаними до нього областями був проголошений Італійським королівством. Таким чином, унаслідок подій 1859-1860 рр. майже вся Італія перетворилася на єдину конституційну монархію. Проте не республіканці Мадзіні та Гарібальді, а ліберали - прихильники Кавура очолили єдину національну державу.

Чому не республіканці, а ліберали очолили єдину національну державу?

Завершення об’єднання Італії. Об’єднання Італії ще не було завершене. У Венеціанській області продовжували порядкувати австрійці, а в Римі зберігалася світська влада папи, яку охороняли надіслані Наполеоном III французькі війська. У 1862 р. Гарібальді на свій страх і ризик здійснив спробу звільнити Рим, але був зупинений королівськими військами. Поранений полководець потрапив у полон і за королівським наказом був засланий на невеличкий острів Капреру.

У 1866 р. Італія, уклавши союз із Пруссією, взяла участь у війні проти Австрії. Хоча італійські війська й зазнали поразки, Австрія була розбита прусською армією. Після цього Венеціанську область було включено до складу Італійського королівства. Через рік спроба гарібальдійців захопити Рим знову закінчилася невдачею: біля Ментани вони наштовхнулися на озброєні новітніми скорострільними гвинтівками «шаспо» французькі війська. Зазнавши тяжких втрат, Гарібальді був змушений відступити.

Останню перешкоду на шляху до об’єднання Італії було усунуто лише в 1870 р. під час франко-прусської війни. Скориставшись тяжким становищем Франції після капітуляції Наполеона III під Седаном, італійські війська безперешкодно зайняли Папську область. «Вічне місто» -Рим - було оголошене столицею Італійського королівства. Об’єднання країни завершилося.

1. Які наслідки мала революція 1848-1849 рр. для італійських держав?

2. Яку тактику застосував К. Кавур, прагнучи об’єднати країну?

3. Опишіть звільнення Сицилії під керівництвом Дж. Гарібальді від тиранії Бурбонів.

4. За яких обставин Рим було оголошено столицею Італійського королівства?

1. Прослідкуйте на карті процес об’єднання Італії, особливу увагу зверніть на визвольні походи Дж. Гарібальді. Визначте, чому, незважаючи на окремі військові невдачі, Дж. Гарібальді користувався величезною популярністю в народу.

2. У зошитах складіть розповідь про Дж. Гарібальді як народного ватажка і людину.

У парі або в невеликій групі обговоріть особистість Дж. Мадзіні. Визначте своє ставлення до нього: що вам подобається і чому, а що - ні.

1859 р. - італо-франко-австрійська війна.

1860 р. - похід «тисячі» Дж. Гарібальді.

1861 р. - проголошення Італійського королівства. 1870 р. - завершення об'єднання Італії.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^