mozok.click » Всесвітня історія » США в першій половині XIX століття. Громадянська війна
Інформація про новину
  • Переглядів: 558
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:24
24-01-2018, 13:24

США в першій половині XIX століття. Громадянська війна

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте з курсу всесвітньої історії за 8 клас події, пов’язані з війною за незалежність північноамериканських колоній та утворення США.

Соціально-економічний розвиток країни. Перша половина ХІХ ст. стала часом бурхливого розвитку Сполучених Штатів Америки. Здобуття незалежності й усунення всіх перепон на шляху вільного підприємництва зумовили швидке зростання фабричної промисловості і фермерського господарства на північному сході країни. Йшло активне освоєння західних земель. На Півдні ж продовжувало поширюватися плантаційне рабовласницьке господарство, яке постачало сировиною промисловість північних штатів і Західної Європи.

Після війни за незалежність територія США простягалася від Атлантичного океану до Міссісіпі. На цих землях проживало чимало індіанських племен, яких переселенці, що рухалися зі сходу, неухильно витісняли на захід. З великими племенами уряд США укладав угоди, за якими їм лишалася частина земель. Проте свої обіцянки американська влада постійно порушувала. Індіанців висилали у спеціально відведені райони, так звані резервації. Опір індіанців придушували за допомогою спеціальних каральних експедицій.

На початку ХІХ ст. у США розпочався промисловий переворот, який, як і в Англії, охопив насамперед текстильну промисловість. Уже в 40-х роках американські бавовняні тканини успішно конкурували з англійськими на світовому ринку. У 30-х роках на північному сході швидкими темпами почала зростати важка промисловість.

Активно розвивалась транспортна мережа країни. Район Великих озер було зв’язано з Атлантичним океаном низкою каналів, нові залізниці з’єднували райони фермерського господарства з великими містами і промисловими центрами, що потребували продуктів харчування і сировини. У 1807 р. на Гудзоні було випробувано перший у світі пароплав Фултона, після чого в країні почалося будівництво парових кораблів. На середину ХІХ ст. тоннаж торговельного флоту США вже дорівнював англійському.

Які галузі економіки дають найбільш швидкий прибуток на вкладені кошти?

Розвиток промисловості сприяв зростанню нових індустріальних центрів - Чикаго, Піттсбурга, Детройта. Населення Нью-Йорка на середину ХІХ ст. становило 500 тис. осіб, тепер уже 12 % населення країни проживало в містах.

У США з Європи переселялися мільйони людей. В основному це були селяни і ремісники, гнані злиднями і безробіттям. Умови життя робітників у США були кращі, ніж у Європі. Брак робочої сили змушував підприємців платити більшу зарплатню. До того ж будь-який бажаючий з переселенців міг освоювати нові землі на заході. Протягом першої половини ХІХ ст. на захід рушали нескінченні валки колоністів. Багато хто намагався потрапити в Америку, сподіваючись на щасливе життя. Одні рятувались від релігійних переслідувань, інші прагнули особистої свободи, сподівались отримати роботу чи шматок землі. Нових переселенців називали піонерами.



За першовідкривачами-піонерами йшли фермери-скватери, які займали на свій страх і ризик землі, що юридично вважалися державною власністю. На освоєних західних землях вони вирощували пшеницю і розводили худобу.

З яких причин люди переселялися до США в першій половині ХІХ ст.?

У 1841 р. на вимогу фермерів конгрес ухвалив закон про першу заїм-ку, який полегшив придбання в держави земельної ділянки тим, хто її вже обробляв. Крім того, фермери могли купувати її на виплат. Завдяки розвитку сільськогосподарського машинобудування фермери мали змогу застосовувати в господарстві механічні жатки і сінокосарки. У великих фермах використовувалася наймана праця.

Фрагмент реклами

в тодішній газеті про продаж рабів

Прокоментуйте

зображення.

У південних штатах продовжувало розширюватися плантаційне господарство, засноване на рабській праці. На плантаціях вирощувалися тютюн, рис, рослина-барвник індиго. Але з бурхливим розвитком тек-

стильної промисловості і зростанням попиту на сировину на плантаціях стала переважати бавовна. Як і капіталістичні підприємства Півночі, плантаційне господарство Півдня теж орієнтувалося на ринок, але воно базувалося на підневільній рабській праці.

Раби-афроамериканці на плантаціях зазнавали найжорстокішої експлуатації. Ними торгували, як речами чи худобою, влаштовували аукціони з їх продажу. За рабами пильно наглядали спеціальні охоронці та навчені полювати за втікачами собаки. Їхня праця була менш продуктивною, ніж найманих робітників. Раби часто псували нові знаряддя праці або неефективно використовували їх.

Унаслідок вирощування на плантації лише однієї культури ґрунт швидко виснажувався, і плантаторам доводилося перебиратися на нові, родючі землі. Маючи більше грошей і ресурсів, вони захоплювали величезні території на Заході і перешкоджали розвитку фермерського господарства.

Порівняйте шляхи розвитку сільського господарства на Півночі і на Півдні Сполучених Штатів. Чому північний варіант продуктивніший?

Територіальна експансія. «Доктрина Монро». І північна буржуазія, і південні плантатори проводили політику експансії, тобто поширення своєї влади на нові території. У 1803 р., користуючись тим, що Франція була втягнута в європейські війни, уряд США змусив її продати величезну територію Луїзіани за умовну суму 15 млн доларів. У 1810-1812 рр. американські війська зайняли іспанську Флориду, яка згодом була повністю приєднана до складу США.

Захоплюючи нові землі і прагнучи закріпитися в Північній Америці, США водночас всіляко намагалися послабити вплив європейських держав у Новому світі. Основні принципи їх зовнішньої політики було викладено в посланні президента Джеймса Монро до конгресу 2 грудня 1823 р. Згідно з «доктриною Монро», Американський материк не міг бути об’єктом колонізації для європейських держав. США визнавали існуючі колонії європейців, але заявляли, що не допустять заснування нових і втручання європейських держав в американські справи. У газетах ці принципи було оформлено гаслом «Америка для американців!». Але насправді це означало «Америка - для США».


З послання президента Дж. Монро конгресу США. 2 грудня 1823 р.

У війнах європейських держав з питань, що стосуються виключно їх, ми ніколи не брали участі, і це не суперечить нашій політиці. Лише тоді, коли існує серйозна загроза нашим правам, ми починаємо готуватися до свого захисту.

Щирі та дружні відносини, що існують між Сполученими Штатами й цими державами, є підставою для того, щоб розглядати будь-які спроби розповсюдження їх системи на будь-яку частину нашої півкулі як небезпечну для нашого спокою та безпеки. Ми не втручаємося й не втручатимемося у справи існуючих

колоній або залежних територій будь-якої європейської держави. Однак що стосується країн, які проголосили свою незалежність і спромоглися її зберегти та незалежність яких ми розсудливо визнаємо відповідно до принципів справедливості, то ми розглядаємо втручання в їхні справи з боку будь-яких інших європейських держав з метою їх підкорення чи контролю не інакше, як прояв ворожого ставлення до Сполучених Штатів.

Як ви розумієте слова президента Дж. Монро, що США буде розглядати будь-яку спробу європейських держав поширити свій вплив на Американський материк «як небезпечну для нашого спокою та безпеки»?

Захоплюючи нові землі, США користувались тим, що молоді латиноАмериканські країни були набагато слабшими за них. Так, у 1845 р. конгрес США прийняв до складу федерації Техас, що належав Мексиці. На цей час Техас був уже переповнений американськими плантаторами, які свавільно захоплювали землі. Ці події викликали війну США з Мексикою, де перевага американської армії була беззаперечна. У 1848 р., зазнавши поразки, мексиканський уряд був змушений передати США не тільки Техас, а й землі на північ від р. Ріо-Гранде - Нову Мексику і Каліфорнію. Загалом за період з 1803 по 1867 р. Сполучені Штати зуміли збільшити свою територію в чотири рази. США перетворилися на одну з найбільших держав планети і стали найвпливовішою державою континенту.

Наростання конфлікту між північними і південними штатами.

Наявність двох соціально-економічних систем - вільного ринкового капіталістичного господарства на Півночі і рабовласницького на Півдні - підривала єдність країни. У 50-х роках ХІХ ст. відносини між ними різко загострились. Промисловці Півночі потребували нових робочих рук із числа афроамериканського населення, яке перебувало в рабстві, та прагнули використати сировинні ресурси південних штатів для потреб своїх фабрик і заводів. Фермери домагалися непоширення рабства на західних землях.

У свою чергу Південь опирався введенню мит на англійські товари і дедалі більше орієнтувався на економічні зв’язки з Англією, ніж з північними штатами. Гострий конфлікт виник з приводу напрямків залізничного будівництва. Підприємці Півночі вимагали будівництва доріг у північно-західному напрямку, а плантатори наполягали на південному. Збереження відсталого плантаційного рабського господарства гальмувало розвиток Сполучених Штатів і загрожувало відставанням порівняно з іншими розвиненими державами світу.

Чому збереження рабства на Півдні загрожувало економічним відставанням усієї країни?

Загострення протистояння Півдня і Півночі мало й політичні причини. На ґрунті спільних інтересів аграріїв - фермерів і плантаторів - у 1828 р. було створено демократичну партію США, яка висунула канди-

дата на президентську посаду Е. Джексона. Проте згодом інтереси фермерів і плантаторів унаслідок гострої боротьби за нові землі стали різними. Тепер фермери вже підтримували північних промисловців, які були проти поширення рабства на нові західні території. У 1854 р. було створено республіканську партію США, основу якої склали ворожі до рабства фермери і буржуазія. Помірковане крило республіканців обмежувалося лише вимогою непоширення рабства на нові території, а її радикально-демократичне угруповання вимагало негайного скасування рабства.

Рабовласницькі штати поступово втрачали свою перевагу в Конгресі, у Білому домі, але не збиралися добровільно поступатися владою і політичним впливом. Федеральний уряд намагався знайти компроміс, проте конфлікт між північними і південними штатами ставав неминучим. Виникло необоротне протистояння між прибічниками розвитку ринкової економіки, заснованої на найманій праці, і рабовласниками, які стояли на сторожі віджилої системи господарювання.

У 30-40-х роках на Півдні почастішали виступи негрів-рабів, на Півночі розпочався аболіціоністський рух - громадський рух за негайне знищення рабства (від англ. to abolish - скасовувати). У 1838 р. аболіціоністами було створено Товариство підземної залізниці, що допомагало втечі афроамериканських рабів з південних до північних штатів. У південних штатах таємно розповсюджувався журнал «Ліберейтор» («Визволитель»), який закликав до знищення рабства. Його редактор Вільям Гаррісон, поширюючи часопис, ризикував власним життям, яке південні плантатори оцінили в 5 тис. доларів (на той час дуже велика сума грошей).

Велике враження на сучасників справила спроба підняти повстання переконаного аболіціоніста Джона Брауна. У містечку Гарперс-Феррі у Віргінії повсталі захопили великі склади зброї, намагалися закликати до боротьби проти рабства інших громадян, але їх виступ було придушено урядовими військами. Самого Дж. Брауна було засуджено військовим трибуналом до смерті через повішення.

У яких літературних творах найкраще, на вашу думку, змальовано життя мешканців південних штатів у цей період?

У 1860 р. президентом США вперше було обрано кандидата від республіканської партії Авраама Лінкольна (1861-1865).

Усього в житті Лінкольн досяг завдяки власним зусиллям. Самотужки здобувши освіту, він став адвокатом, а незабаром був обраний до конгресу.

Лінкольн ніколи не брав участі в аболіціоністському русі. Під час виборів він виступав лише за непоширення рабства на нові території і підкреслював, що не наполягатиме на його негайній л іквідації і не втручатиметься у внутрішні справи південних штатів. Проте сам факт вибору президентом країни представника Півночі був сприйнятий у південних штатах як виклик та пряма загроза рабовласницькій системі.

Авраам Лінкольн відзначався високим зростом (194 см), був першим президентом, що народився поза 13 штатами, які створили незалежну державу США, та першим президентом, що став жертвою замаху. Він також був єдиним президентом, що мав патент на власний винахід.

У грудні 1860 р. про вихід із Федерації оголосила Південна Кароліна. 4 лютого 1861 р., за місяць до вступу на посаду Лінкольна, 7 штатів - Луїзіана, Техас,

Міссісіпі, Джорджія, Алабама, Флорида і Теннессі - утворили власну державу -Конфедерацію. Загалом, до складу цього об’єднання, що отримало назву Південна конфедерація, із столицею в Річмонді (Віргінія) увійшло 11 штатів. Президентом було обрано Джефферсона Девіса.

Головною метою Конфедерації південні плантатори проголошували захист вольностей окремих штатів, але при цьому рабство оголошувалось «природним нормальним станом» і «оплотом цивілізації».

Чому обрання Лінкольна президентом США привело до відокремлення південних штатів і проголошення власної держави?

Громадянська війна (1861-1865 рр.). Військовий конфлікт між Північчю і Півднем ставав неминучим. Приводом до війни став обстріл і захоплення південцями форту Самтер поблизу узбережжя Південної Кароліни, залога якого зберігала вірність федеральному уряду. У квітні 1861 р. президент Лінкольн оголосив південні штати заколотниками і розпочав набір до ополчення.

Відчутна перевага в матеріальних, сировинних та людських ресурсах у війні була на боці Півночі.

Потенціал

Північ

Південь

Населення

бл. 22 млн

бл. 9 млн (у тому числі бл. 3,5 млн негрів)

Річне виробництво сировини заліза

950 тис. тонн

37 тис. тонн

Річна вартість промислової продукції

1740 млн доларів

160 млн доларів

Але північні штати не були готові до війни і на початку не використали свою перевагу в економічних і людських ресурсах. Більшість офіцерів і генералів американської армії були вихідцями з родин плантаторів і вступили до армії конфедератів.

Напередодні війни на Південь було вивезено значну кількість зброї з військових складів. Армія південців нарощувала свій потенціал і влітку 1861 р. налічувала 120 тис. осіб. Тому на початковому етапі війни війська Півночі зазнали невдач. У першій же великій битві п ід Манассасом у липні 1861 р. вони зазнали поразки, яка ледве не призвела до падіння Вашингтона. Певною мірою поразки військ Федерації - під Манассасом і біля Болс-Блаффа поблизу Вашингтона - пояснювалися нерішучістю вищого командування.

Генерал Мак-Клеллан вважав, що війну можна виграти, уникаючи великих битв. Він розробив план «Анаконда», суть якого полягала в оточенні штатів-заколотників і поступовому стискуванні кільця оточення до повної капітуляції південців. Із цією метою в 1862 р., наступаючи з півночі, армія генерала Гранта захопила територію вздовж р. Міссісіпі. Назустріч їй, здобувши Новий Орлеан, з півдня просувався десантний корпус генерала Батлера. Конфедерати були відрізані від Техасу і Луїзіани. Проте Мак-Клеллан зазнав цілковитої поразки в битві п ід Річ-мондом. Щоб зупинити наступ південців, довелось перекинути війська до Вашингтона.

Значну матеріальну допомогу Конфедерації надавав англійський уряд. Рабовласницький Південь був головним постачальником бавовни британській текстильній промисловості, та й розкол Сполучених Штатів давав змогу англійцям посилити свої позиції в Північній Америці.

Воєнні невдачі Півночі були зумовлені і зволіканням федерального уряду з вирішенням питання про рабство. Лінкольн був змушений зважати на ту обставину, що частина рабовласницьких штатів не пристала до заколотників. Крім того, право на власність вважалося священним правом людини, а афроамериканці-раби - «різновидом приватної власності». Війна затягувалась. Впливові п ідприємницькі кола Півночі шляхом поступок прагнули досягти примирення з Півднем. Увесь тягар війни ліг на плечі простого народу. Робітники і фермери гинули в боях, їх родини страждали від дорожнечі. Тим часом промисловці і фінансисти наживали величезні багатства за рахунок постачання армії зброєю, обмундируванням і продовольством.

Чому північні штати, незважаючи на людську і промислову перевагу, терпіли поразки на першому етапі війни?

Федеральний уряд поступово усвідомлював, що війну, яка затяглася, можливо переможно закінчити, лише вдавшись до рішучих, радикальних заходів. У 1862 р. конгрес запровадив нові податки на багатих і ухвалив закон про конфіскацію майна заколотників. 20 травня 1862 р. було прийнято закон про гомстеди (гомстед - місце для поселення). Він давав можливість кожному американцю, у тому числі іммігрантам, безкоштовно отримати з державного фонду земельну ділянку в 160 акрів (близько 40 га). Сплачувати доводилося лише 10 доларів за земельне розмежування. Після п’ятирічного терміну обробки землі господар ставав її повноправним власником.

22 вересня 1862 р. Лінкольн видав президентську прокламацію про звільнення всіх рабів з 1 січня 1863 р. Цим актом він порушив конституцію, що вимагала прийняття відповідної поправки. Проте прокламація президента мала величезне значення, і американський народ палко її вітав. Гомстед-акт і звільнення афроамериканців забезпечили президенту підтримку простого народу і колишніх рабів. До армії північан вступали тисячі добровольців, що забезпечило їй кількісну перевагу над конфедератами. Кількість солдатів-афроамериканців досягла 186 тис. чол., понад 30 тис. колишніх рабів служили на флоті.

Прокламація про звільнення рабів

22 вересня 1862 р.

Я, Авраам Лінкольн, президент Сполучених Штатів, владою головнокомандуючого армією і флотом Сполучених Штатів у перший день січня (1863), відповідно до моїх намірів так вчинити, публічно оголошених за сто днів до зазначеного дня, встановлюю і називаю ті штати і частини штатів, народи яких тепер повстали проти Сполучених Штатів, а саме... (перераховуються штати, що повстали).

Наказую і оголошую, що всі особи, які раніше вважалися рабами в зазначених штатах і частинах штатів, віднині і в майбутньому вільні і що виконавча влада Сполучених Штатів, включаючи військові і морські сили, буде визнавати й охороняти свободу зазначених осіб.

При цьому я пропоную населенню, оголошеному вільним, утримуватися від усякого насильства, за винятком випадку необхідного захисту, і рекомендую їм у тих випадках, коли це дозволено, доброчесно працювати за розумну плату.

Чому президент Лінкольн рекомендує колишнім рабам «утримуватися від ... насильства» і «доброчесно працювати за розумну плату»?

Улітку 1863 р. у ході війни настав корінний перелом. Уже в липні в триденній битві під Геттісбергом війська південців були розбиті й почали відступати. Майже одночасно армія генерала Гранта захопила Вік-сберг - головну твердиню конфедератів на Міссісіпі.

Весною наступного року війська північан під загальним керівництвом нового головнокомандувача генерала Улісса Гранта розпочали широкий наступ на Конфедерацію.

Прагнучи відрізати від Півдня армію генерала Лі, яка перебувала в районі Річмонда, і зайти їй у тил, війська під командуванням генерала Шермана провели славнозвісний «рейд до моря» від Міссісіпі до узбережжя Атлантичного океану - через Джорджію і Південну Кароліну. У вересні 1864 р. Шерман здобув Атланту, наприкінці року - Саванну, після чого продовжив наступ. Становище південців ставало катастрофічним. 3 квітня 1865 р.

північани здобули столицю Конфедерації - Річмонд, а 9 квітня, оточені під Аппоматтоксом, капітулювали війська генерала Лі. Війна скінчилась, єдність Федерації було відновлено. Проте перед американським урядом стояла ще низка невирішених завдань. Потрібно було узаконити звільнення рабів, забезпечити їх соціальну адаптацію (пристосування до нових умов вільного життя). Афроамериканці як нові громадяни мали здобути рівні з білими політичні права.

Справжньою трагедією для американського народу стала смерть президента Авраама Лінкольна. Він був убитий у театрі актором Джоном Бутом, що мстився за розгром Конфедерації і окупацію південних штатів. Лінкольн назавжди ввійшов в історію США як велика людина і політик, який вніс непересічний вклад в утвердження демократії і розвиток американської нації.

Убивство президента Лінкольна. Літографія

Дізнайтеся з додаткових джерел про обставини замаху на А. Лінкольна.

Як ви вважаєте, хто керував діями Дж. Бута?

Реконструкція Півдня. У грудні 1865 р. конгрес США прийняв 13-ту поправку до конституції, яка узаконила прокламацію Лінкольна про звільнення рабів. У 1866 р. було прийнято, а в 1868 р. ратифіковано більшістю штатів 14-ту поправку до конституції, що надавала колишнім рабам право голосу. Проте південні штати відмовилися визнати зазначені доповнення до основного закону країни.

У зв’язку із цим у 1867 р. південні штати було позбавлено автономних прав, а владу передано військовому командуванню федеральних військ. Почалась реконструкція Півдня. Її суть полягала у приведенні соціально-політичних норм життя на Півдні у відповідність до федеральних стандартів та вимог конституції. Для сприяння колишнім рабам було створено спеціальний державний орган - Бюро звільнених, яке допомагало афроамериканцям шукати роботу, здобувати освіту і загалом пристосовуватися до вільного життя.

Проте колишні рабовласники не могли змиритися з тим, що чорношкіре населення Півдня отримало однакові з ними громадянські права. Запроваджені після війни в південних штатах «чорні кодекси» позбавляли афроамериканців права володіти землею, що змушувало їх залишатися на плантаціях і працювати на колишніх господарів на кабальних умовах. Колишніх рабів позбавляли свободи зборів, можливості

Розгляньте територію США на середину XIX сіп. Які території були приєднані до Сполучених Штатів у першій половині XIX cm.?

вільного пересування, права носити зброю. У 1866 р. на Півдні було створено терористичні організації білих, зокрема горезвісний Ку-клукс-клан, які чинили тиск на афроамериканців, влаштовували криваві розправи над колишніми рабами, перешкоджали їм користуватися наданими громадянськими правами.

Проте поступово південні штати визнали 13-ту і 14-ту поправки до конституції, і їх представники були допущені в конгрес. Реконструкція Півдня закінчилась у 1877 р.

Перемога Півночі в громадянській війні дозволила відновити єдність Федерації, сприяла зміцненню демократії і конституційного ладу в США. Вона забезпечила додаткові умови для розвитку вільної ринкової економіки в країні, включення південних штатів у сферу капіталістичних відносин. Прийнятий гомстед-акт означав перемогу і подальший швидкий розвиток фермерського господарства.

Утворення незалежних держав у Латинській Америці. Після завершення наполеонівських війн Іспанії на короткий час вдалося відновити свою владу в колоніях Південної Америки. Проте в 1816 р. на континенті розпочалося нове піднесення визвольного руху: було проголошено незалежність однієї з найбільших іспанських колоній Ла-Плата. Невдовзі визвольна армія під проводом Хосе Сан-Мартіна, долаючи перевали Анд, досягла чилійського узбережжя Тихого океану. У 1818 р. Чилі було проголошено незалежною республікою. Проти іспанського панування піднялось патріотично налаштоване населення Перу. У 1821 р. за допомогою армії Сан-Мартіна країна здобула незалежність.


 

Пам’ятник Симону Болівару у Венесуелі

Отримайте з додаткових джерел відомості про життєвий шлях С. Болівара.

Одним з основних центрів боротьби стала Венесуела. Патріотичні сили в ній очолив виходець з багатої місцевої сім’ї Сімон Болівар (1783— 1830). Він був людиною невичерпної енергії, безмежно відданою батьківщині. У ньому поєднувалися талант оратора й неабиякі здібності полководця. Болівар увійшов в історію Латинської Америки як «Визволитель». Під проводом Болівара виступила повстанська армія, що складалась із добровольців-креолів, негрів і метисів. Після здобуття низки славних

перемог над іспанськими військами було проголошено утворення незалежної республіки Велика Колумбія, а згодом і нової держави - Болівії, названої на честь полководця.

У 1824 р. незалежною державою було проголошено Мексику, а через два роки в Південній Америці склали зброю останні іспанські залоги. Одночасно з іспанськими колоніями від португальського гніту звільнилася Бразилія. У 1822 р. тут було проголошено конституційну монархію.

У результаті національно-визвольного руху в Латинській Америці утворилося 20 незалежних держав, серед яких найбільшими за територією і чисельністю населення були Бразилія, Мексика і Аргентина. Проте за рівнем економічного розвитку вони значно поступалися передовим західноєвропейським країнам і США.

1. Як розвивалась економіка США до середини ХІХ ст., яке з протиріч було їй властиве?

2. Поясніть принцип «Америка для американців».

3. Схарактеризуйте плани сторін та розташування сил на початковому етапі війни.

4. Яку роль у перебігу громадянської війни відіграли закон про гомстеди та президентська прокламація про звільнення рабів?

5. Проаналізуйте заходи американської влади в ході реконструкції Півдня.

1. Розгляньте карту, простежте розгортання бойових операцій в ході громадянської війни в США. На контурній карті позначте місця найбільших битв.

2. Використовуючи додаткові джерела, складіть історичний портрет Авраама Лінкольна.

3. Попрацюйте з картою, визначте, які держави Латинської Америки отримали незалежність у першій половині ХІХ ст.

Обговоріть у групі, чому американці так захоплюються героїнею роману М. Мітчелл «Віднесені вітром».

2 грудня 1823 р. - прийняття «доктрини Монро».

20 травня 1862 р. - прийняття закону про гомстеди.

22 вересня 1862 р. - прокламація Лінкольна про звільнення рабів.

1867-1877 рр. - реконструкція Півдня.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^