mozok.click » Правознавство » Кримінальне право України
Інформація про новину
  • Переглядів: 1802
  • Автор: admin
  • Дата: 8-09-2017, 09:02
8-09-2017, 09:02

Кримінальне право України

Категорія: Правознавство

ПРИГАДАЙТЕ! Які існують види правопорушень?

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: вина, злочин.

1. Які відносини регулює кримінальне право

ЗАВДАННЯ 1. Проаналізуйте ситуації з правової точки зору. Які з наведених ситуацій описують злочинні

діяння? Які підстави ви мали для таких висновків?

• Адміністрація ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулася до МВС і СБУ, а також голови Дніпропетровської облдержадміністрації з проханням захистити

життя й безпеку своїх працівників. Підставою для цього став тривожний випадок, який удруге стався протягом місяця: у ніч на 1 серпня у дворі будинку,

де проживає голова адміністрації з виробництва ВАТ Володимир Шеремет, пролунали вибухи. На щастя, ніхто не постраждав.

• 64 пенсіонери з Кривого Рогу за січень не отримали пенсій. Їхні гроші на загальну суму 68 308 гривень привласнив заступник начальника одного з відділень поштового зв’язку міста, підробивши підписи пенсіонерів у відомостях, і вже витратив ці кошти.

Кримінальне право — це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх вчинили.

Злочин і покарання — ті суспільні явища, які визначаються нормами кримінального права.

Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, держава застосовує за їх вчинення й найбільш суворі примусові заходи — кримінальні покарання.



ПРИГАДАЙТЕ! Що відносять до функцій права? Основною функцією кримінального права як галузі права є охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права.

Крім охоронної, кримінальне право виконує також регулятивну функцію. Так, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння, норми кримінального права в той самий час вимагають певної правомірної поведінки. Визначеність правових приписів встановлює межу між злочинною і незлочинною поведінкою. Це окреслює можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України, кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Жодні інші державні органи або посадові особи не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть установлюватися урядом, норми адміністративного права — навіть органами влади на місцях). Основним джерелом кримінального права є кримінальний закон.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р. Він складається із Загальної та Особливої частин, які, у свою чергу, поділяються на розділи.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Базовими положеннями Кримінального кодексу

є такі:

• визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права;

• закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на те в законі;

• застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється;

• підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом;

• закріплення в Кодексі принципу особистої та винної відповідальності фізичних осіб;

• поширення в Кримінальному кодексі положень, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю;

• розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, формування санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих;

• остаточна відмова від смертної кари як виключної міри покарання, установлення довічного позбавлення волі лише за злочини, що пов'язані з умисним убивством людини за обтяжуючих обставин;

• зниження покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини;

• уведення в Кодекс низки нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання;

• уведення до Особливої частини низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну поведінку винного під час відбування покарання.


2. У чому полягає різниця між кримінальним проступком і злочином

У нашій державі відбувається реформа кримінального законодавства, спрямована на його гуманізацію. Кримінальним процесуальним кодексом України передбачений поділ кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки. Структура законодавства про кримінальну відповідальність буде змінена. Перелік злочинів, що містяться у Кримінальному кодексі України, звузиться до найбільш тяжких протиправних діянь. Натомість менш тяжкі злочини будуть перекваліфіковані як кримінальні проступки та міститимуться в окремому законі.

За кримінальні проступки як протиправні діяння, що не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як злочини, буде перед

бачена менша відповідальність. Під час до-судового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою. Відповідно, після проведення реформи кримінальні проступки посядуть проміжне місце між злочином та адміністративним правопорушенням.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству й державі, є злочин.

Злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину:

1) Суспільна небезпечність — це оціночна категорія, що характеризується певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, які охороняються кримінальним законом.

2) Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.

3) Винність означає, що злочинним вважається таке діяння, яке здійснене умисно або

через необережність. Там, де немає вини, немає і злочину.

4) Кримінальна караність як одна зі складових злочину означає, що за будь-який злочин у законі встановлено певний вид покарання.

За Кримінальним кодексом України не є злочином діяння, що формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але не завдало і не могло завдати істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

3. На які види поділяють злочини

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

За об’єктом посягання злочини поділяються на такі види:

• злочини проти основ національної безпеки України;

• злочини проти життя та здоров’я особи;

• злочини проти волі, честі та гідності особи;

• злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

• злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини й громадянина;

• злочини проти власності;

• злочини у сфері господарської діяльності;

• злочини проти довкілля;

• злочини проти громадської безпеки;

• злочини проти безпеки виробництва;

• злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

• злочини проти громадського порядку та моральності;

• злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення;

• злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації;

• злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та злочини проти журналістів;

• злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку;

• злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг;

• злочини проти правосуддя;

• злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини);

• злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

4. Яким є склад злочину. Що таке вина з точки зору кримінального права

Склад злочину — це система визначених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла визначеного законом віку. Відповідно до статті 19 Кримінального кодексу України, суб’єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальним кодексом України встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає із 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у частині 2 статті 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється із 14 років.

Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину. Вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони як елементу складу злочину є вина, мотив і мета злочину.

Обов’язковою (необхідною) основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.

Відповідно до статті 23 Кримінального кодексу України, виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності».

За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

Вина може виражатися у формі умислу або необережності.

Стаття 24 Кримінального кодексу України визначає умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідом-

лювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 визначає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачати.


Об’єкт злочину — це те, на що посягає злочин і чому він заподіює шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

Обов’язковими (необхідними) ознаками об’єктивної сторони як елементу складу злочину є: діяння (дія чи бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки і причинний зв’язок. Тому в злочинах із так званим матеріальним складом, тобто в таких, які вважаються закінченими з моменту настання певних наслідків (умисне вбивство, крадіжка, доведення до банкрутства), має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав. Натомість, злочини із формальним складом (наприклад, незаконне перетинання державного кордону) вважаються завершеними з моменту вчинення протиправного діяння. Факультативними (додатковими) ознаками

об’єктивної сторони злочину є час, місце, умови, способи та знаряддя вчинення злочину тощо.

ЗАВДАННЯ 2. Попрацюйте із джерелом права. Ознайомтесь із текстом статті Кримінального кодексу України та охарактеризуйте склад злочину, про який ідеться.

5. Які стадії вчинення злочину виділяє закон

Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені.

Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної відповідальності відсутня. Така необхідність виникає в разі недоведення замисленого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну:

1) за волею особи, у поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині;

2) усупереч волі особи, винної у вчиненні не-закінченого злочину — готування або замаху.

Закон виділяє три стадії вчинення кримінально караного діяння:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).

Закінчений злочин визначається повною реалізацією суб’єктивної та об’єктивної сторони злочину: виконується злочинний намір і реалізується об’єктивна сторона суспільно небез

печного діяння, зазначена в Особливій частині Кримінального кодексу.

Замахом на злочин стаття 15 Кримінального кодексу України визнає вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочинне діяння не було доведено особою до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Законодавці поділяють замах на закінчений і незакінчений. Закінченим замах є, якщо особа вчинила всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Готування до злочину стаття 14 Кримінального кодексу України визначає як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Із кожною стадією вчинення злочину пов’язані особливості кримінальної відповідальності за них. Відповідно до статті 16 Криміналь

ного кодексу України, відповідальність за незакінчені злочини настає за статтями Загальної частини, які містять опис особливостей відповідного виду незакінченого злочину

(замах на злочин — стаття 15, готування до злочину — стаття 14) і статтею Особливої частини, що відповідає тому чи іншому складу злочину.

6. Як визначають співучасть у злочині

Досить часто в одному злочині беруть участь двоє або більше осіб, які діють узгоджено та спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Кримінальний кодекс України визначає такі види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник.

Виконавець — це особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Тобто виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б частково (у якійсь частині) об’єктивну сторону злочину. Так, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але й той, хто в момент вилучення застосовує насильство до жертви: тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості чинити опір, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на допомогу. Усі ці особи — виконавці розбою, тому що кожний із них виконує якусь частину об’єктивної сторони злочину (розбою). Отже, саме виконавець реалізує злочинний задум.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням: розподіляла ролі між співучасниками, накреслювала план злочину, визначала майбутню жертву чи об’єкти злочину, створюва

ла злочинну групу, забезпечувала фінансування злочинної діяльності.

Підбурювач — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу або інших подібних дій — наприклад вказівки, наказу тощо.

Пособником вважається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У реальному житті в судовій практиці цілком можливе об’єднання в діяльності співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і виконавцем, і організатором злочину, вона може бути підбурювачем і пособником тощо. Поєднання кількох ролей у поведінці одного співучасника враховується судом при призначенні покарання.

Крім видів співучасті, розрізняють форму співучасті. Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива й співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — посо-бник, третій — підбурювач тощо. Таким чином, у Кримінальному кодексі України закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть із розподілом ролей.

ВИСНОВКИ

• Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосувати до осіб, що вчинили ці злочини.

• Кримінальне правопорушення включає в себе два типи кримінально караних діянь: злочин та кримі

нальний проступок. Кримінальний проступок відрізняється меншим ступенем вини, спрощеною процедурою притягнення до відповідальності, а також більш м'яким покаранням.

1. Дайте визначення понять: «вина», «злочин».

2. Виберіть правильний варіант відповіді. Згідно з Кримінальним кодексом України, особа, яка вмовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину, є

А виконавцем Б організатором В підбурювачем Г пособником

3. Подайте у вигляді схеми склад злочину.

4. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне.

 

Це матеріал з підручника Основи правознавства 9 клас Святокум поглиблений рівень

 






^