mozok.click » Історія України » Європейська революція 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях
Інформація про новину
  • Переглядів: 8393
  • Автор: admin
  • Дата: 19-09-2017, 22:58
19-09-2017, 22:58

Європейська революція 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях

Категорія: Історія України

1. Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?

Початок революційних подій у Східній Галичині. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати загальноімперського парламенту), який мав прийняти нові закони.

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони стали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. Її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини.



У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину було скасовано, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.

Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства, способі виробництва, науці.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в східній Галичині.

Діяльність Головної руської ради. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ тощо. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).

Єпископ Григорій Яхимович був важливою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради — окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польському впливу в краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. із 1848 р. став перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.

У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:

• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;

• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.


Із відозви Головної руської ради до руського народу, опублікованої 15 травня 1848 р. в газеті «Зоря Галицька»

Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, який одною говорить мовою; 15 мільйонів виносить, з яких півтреті мільйона землю галицьку замешкує. той народ був колись самостійний, рівнявсь у славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою літературну мову, свої власні устави, своїх власних князів, одним словом: був у добробуті й силі. Через несприятливі умови та різні політичні нещастя розпався поволі наш великий народ, утратив свою самостійність, своїх князів і пішов під чуже панування...

Вставайте ж, браття, вставайте з довгого сна вашого, бо вже час... Поступаймо з іншими народами в любові й згоді. Будьмо тим, чим бути можемо й повинні. Будьмо народом. Ми зібралися й працюватимем у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберігати віру й поставити наш обряд. нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність в усіх напрямках: досконалення нашої мови, заведення її в школах вищих та нижчих, видавання часописів. змагання завести нашу мову в усіх публічних установах тощо.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху.

1. Як визначено в документі національну належність галицьких русинів? 2. Які факти свідчать про бажання Головної руської ради зберігати прихильність до Габсбургів і діяти виключно конституційними засобами? 3. Чи можна стверджувати, що завдання, які прагнула розв'язати Рада, мали поміркований характер? Обґрунтуйте свою думку.

Вимоги, які висувала Головна руська рада, здобули широку підтримку серед галицьких українців. Рада багато зробила для розвитку українського національно-культурного життя в краї. У липні 1848 р. завдяки її зусиллям було засновано Галицько-руську матицю — товариство, що видавало дешеві книжки для народу українською мовою. У жовтні того самого року у Львові зібрався Собор руських вчених — з’їзд діячів науки, у якому взяло участь близько 100 осіб. Він, зокрема, прийняв рішення, що українська мова має базуватися на народній мові, для письма необхідно використовувати слов’янську кирилицю, а не латинський алфавіт. Тоді ж у Львові було розпочато будівництво Народного дому з бібліотекою й музеєм. Завдяки зусиллям Ради в 1849 р. у Львівському

університеті відкрили кафедру української мови та літератури, яку очолив Я. Головацький.

Діяльність Головної руської ради викликала занепокоєння в поляків та їхніх прихильників. З ініціативи Центральної ради народової 23 травня відбулися збори польських шляхтичів русинського походження («русинів польської нації»), на яких утворили Руський собор.

Члени Собору заперечували право українців на самостійний національний розвиток, підтримуючи відновлення незалежності Польщі з наступним включенням українських земель до її складу. Собор видавав газету «Дневник руський» за редакцією І. Вагилевича, латинським шрифтом, яка мала стати противагою «Зорі Галицькій». Проте серед галицьких українців діяльність Руського собору успіху не мала.

Поглиблення суперечностей із поляками, які відверто ігнорували права українців, обумовило зміни вимог Головної руської ради. 9 червня 1848 р. вона вперше звернулася до імператора з проханням поділу Галичини на польську та українську частини із двома окремими адміністраціями. Цю саму ідею делегація Ради обстоювала на Слов’янському з’їзді в Празі.

Нові орієнтири в українському національному русі на галицьких землях під час революції 1848—1849 рр. визначив сільський греко-католицький священик Василь Подолинський (1815—1876). Він першим виголосив ідею здобуття політичної незалежності україни як демократичної республіки у федеративному зв'язку з іншими слов'янськими республіками. свої роздуми В. Подолинський виклав у праці «слово перестороги», де висловлювався за налагодження міжнаціональних відносин між поляками й українцями в Галичині на засадах взаємоповаги і рівноправ'я. При цьому він зазначав, що його спостереження за відносинами поляків та українців дозволило зробити висновок: австрійці майстерно нацьковують їх одне на одного, а потім виступають у ролі примирювачів.

Українське питання на Слов'янському з'їзді в Празі. У червні 1848 р.

_ у Празі зібралися представники слов’янських народів Австрійської

імперії. Ініціаторами з’їзду були діячі чеського національного руху, які висунули ідею створення федерації слов’янських народів, що входили до складу імперії Габсбургів.

Галичину на з’їзді представляли делегації Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору. Між ними точилися постійні гострі суперечки. Порозуміння вдалося досягти завдяки втру-

Яким було значення зображених на ілюстраціях подій для українського національного руху цього періоду?

чанню чеських діячів. Результати роботи з’їзду були закріплені в підписаній 7 червня 1848 р. польсько-українській угоді «Вимоги українців у Галичині», яка проголошувала:

• рівні права на використання польської та української мов у всіх школах та установах Галичини, утворення окремих гімназій для українців і поляків, викладання обома мовами у вищих навчальних закладах;

• зрівняння в правах представників різних національностей і віросповідань;

• утворення спільної національної гвардії, спільного керівного органу влади й спільного сейму в краї;

• гарантування національної й політичної рівноправності загально-імперською конституцією;

• передання питання поділу Галичини на польську та українську частини на розв’язання загальноімперському рейхстагу.

Сучасники вважали цю угоду великою історичною подією, яка «знаменувала нову добу в історії русинів». Так, русинів уперше визнали представниками окремого народу в Галичині із власними національно-культурними правами. Положення польсько-української угоди увійшло до спільного звернення учасників з’їзду до імператора. Проте відповіді на нього не було отримано. Слов’янський з’їзд припинив роботу, коли австрійська армія розпочала обстріл Праги.

Перший досвід парламентської діяльності українців. У червні 1848 р.

_ в Галичині та Буковині відбулися вибори депутатів до рейхстагу.

У Закарпатті, що належало Угорщині, яка в роки революції прагнула звільнитися від влади Габсбургів, вибори не проводилися. Польська шляхта та австрійські чиновники, використовуючи необізнаність

більшості русинів у виборах, намагалися не допустити їх представників до парламенту, вдаючись до обману, погроз тощо. Унаслідок цього до рейхстагу зі 100 місць, призначених для Галичини, українці здобули лише 39, а з восьми місць для Буковини — п’ять. Серед галицьких депутатів-українців було 27 селян і дев’ять представників греко-като-лицького духовенства, усі п’ять буковинських депутатів — селяни.

У роботі рейхстагу, незважаючи на відсутність досвіду й несприятливі умови (необхідність користуватися послугами перекладачів через незнання німецької мови, якою проводилися засідання тощо), селянські депутати гідно представляли інтереси виборців і відстоювали права селян. Проте консервативна більшість домоглася рішення про сплату селянами землевласникам компенсації за звільнення від панщини.

Справжньою сенсацією в роботі рейхстагу стала перша в історії парламентська промова українця, із якою виступив селянин Іван Капущак. Рішуче засудивши багатовікове гноблення селян, він заявив, що землевласники не мають жодних прав вимагати викуп повинностей, оскільки вже взяли від селян усе, що змогли. так, замість визначених 100 днів панщини вони примушували селян відпрацьовувати 300 днів на рік. За це, вважав І. Капущак, мають сплатити землевласники селянам, а не навпаки.

Гострі суперечки викликало внесене русинами на розгляд рейхстагу питання поділу Галичини на польську та українську частини. Представники поляків, виступаючи проти цього, стверджували, що українці — це «штучна нація, винайдена минулого року». Дискусії із цього приводу тривали кілька місяців. Нарешті було прийнято рішення, що край необхідно поділити на дві створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте здійснено це не було.

Східна Галичина на завершальному етапі революції *. Восени 1848 р. діячі Центральної ради народової стали готувати антиавстрійське повстання. Наслідуючи приклад угорців, які проголосили свою незалежність, поляки також прагнули цим актом розпочати відновлення своєї державності. Головна руська рада категорично відмовилася підтримати поляків. До загонів польської національної гвардії приєдналися окремі радикально налаштовані студенти-русини й міщани. На вулицях міста з’явилися барикади.

Австрійська артилерія стала обстрілювати центр міста. Унаслідок цього було зруйновано міську ратушу, університет і його бібліотеку, театр, політехнічну академію. Людські втрати становили понад 100 осіб убитими й пораненими. 1 листопада у Львові розпочалося повстання, а 2 листопада, у середині дня, повстанці припинили опір. У місті запровадили стан

облоги. Австрійці заарештували й віддали до польових судів кілька сотень повстанців. Діяльність Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору заборонили. Польську національну гвардію розпустили, закрили всі газети, крім урядових. 14 листопада діяльність Головної руської ради й видання «Зорі Галицької» дозволили відновити.

Діячі Головної руської ради схвалили «відновлення порядку» в місті. Така позиція Ради й тих, хто не знав історію польсько-українського протистояння, у краї викликала осудження. Проте лідери галицьких русинів, усвідомлюючи свою слабкість, розуміли, що без підтримки австрійців вони будуть поглинені поляками. При цьому австрійці використовували український рух для протидії польському.

Після придушення Львівського повстання влада в краї стала зміцнювати позиції, ослаблені під час революції. Новий намісник Галичини поляк Агенор Голуховський звів нанівець спробу поділу провінції на польську та українську частини. Він дискредитував русинів перед Віднем, заявивши, що вони начебто збираються приєднатися до Російської імперії. Із його ініціативи в 1851 р. Головну руську раду розпустили. Революційні події в Північній Буковині та Закарпатті. У роки революції 1848—1849 рр. у Північній Буковині посилився селянський рух. Це було обумовлене тим, що землевласники виступили проти аграрної реформи 1848 р. У багатьох місцях організаторами селянських протестів стали обрані від цих округів депутати рейхстагу. Зокрема, серед них був ватажок гуцульських бунтів 1843—1844 рр. Л. Кобилиця. Особливого розмаху виступи селян набули наприкінці 1848 — на початку 1849 р.

У роки революції стали з’являтися прояви пробудження національної свідомості українського населення. Селяни-українці під час бунтів вимагали дозволити їм на власні кошти створювати школи для навчання своїх дітей рідною мовою. Вони проголошували, що визнають Головну руську раду й підтримують її дії. 1 листопада 1848 р. з ініціативи се-лян-депутатів рейхстагу відбулися збори представників усіх селянських громад краю, які висловилися за те, щоб Буковина була разом із Галичиною. Проте влада не врахувала бажання народу й за конституцією 1849 р. зробила Буковину окремим коронним краєм, унаслідок чого тут посилилася влада румунських бояр-землевласників.

Упродовж 1848—1849 рр. революційні події охопили Закарпаття. Спочатку закарпатські русини вітали угорську революцію, сподіваючись отримати у складі незалежної Угорщини автономію. Проте коли лідери революції заперечили право на самовизначення для неугорських народів, закарпатські русини відмовилися їх підтримувати й залишилися вірними Габсбургам.

Чимало зусиль для пробудження русинів докладав Олександр Духнович. У 1850—1852 рр. він організував випуск трьох літературних альманахів «Поздоровлення русинів», у галицьких виданнях надрукував багато статей про життя закарпатських русинів, писав шкільні підручники для них і художні твори. своєрідним національним гімном, який знали всі закарпатські русини, став вірш «Я русин», що містив такі рядки:

Я Русин, був, є і буду,

Народився я Русином,

Чесний рід свій не забуду,

Залишуся його сином.

У роки революції в Закарпатті набула поширення ідея об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в окрему автономну адміністративну одиницю імперії. Уперше думки про возз’єднання русинських земель висловив вчений і священик Олександр Духнович (1803—1865) у статті «Становище русинів в Угорщині», що була опублікована в 1849 р. в газеті «Зоря галицька». Цю ідею також поділяв закарпатський вчений і громадсько-політичний діяч Адольф Добрянський (1817—1901). Разом з О. Духновичем він установив зв’язки із Головною руською радою. У січні 1849 р. закарпатська делегація, очолювана А. Добрянським, вручила імператору петицію з вимогою об’єднати Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття в єдине адміністративне утворення. Після цього закарпатці ще кілька разів зверталися з такими проханнями, проте імперський уряд не задовольнив прагнення русинів.

Висновки. Виникнення Головної руської ради стало переломним моментом розвитку українського національного руху на західноукраїнських землях. Уперше українці створили власний орган громадського самоврядування, який висунув політичну програму.

• На Слов’янському з’їзді в Празі галицькі русини домоглися визнання їх представниками українського народу. Досягнута на з’їзді угода залишилася єдиним у XIX ст. свідченням можливості польсько-українського порозуміння на рівних засадах.

• Свідченням нового рівня політичної свідомості західних українців стала ідея возз’єднання Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття в єдине адміністративне утворення.

Запитання та завдання

1. Коли утворилася Головна руська рада? 2. Хто був першим головою Головної руської ради? 3. Яку назву мала польсько-українська угода, укладена на слов'янському з'їзді в Празі? 4. скільки депутатів було обрано до рейхстагу від Галичини? 5. Чим завершилося повстання у Львові в 1848 р.? 6. Хто із закарпатських громадських діячів уперше висунув ідею об'єднання Закарпаття зі східною Галичиною та Північною Буковиною в єдину адміністративну одиницю?

7. Як розпочалися революційні події у східній Галичині? 8. Як на західноукраїнських землях було ліквідовано залишки кріпосницьких відносин? 9. Охарактеризуйте участь українців у роботі слов'янського з'їзду. 10. Які події відбувалися у східній Галичині на завершальному етапі революції? 11. Які нові риси з'явилися в селянському русі в Північній Буковині в період революції 1848— 1849 рр.? 12. Які нові явища були притаманні українському руху в Закарпатті в цей період?

13. Охарактеризуйте діяльність Головної руської ради за планом: 1) обставини виникнення; 2) дата створення; 3) голова Ради; 4) склад Ради; 5) діяльність; 6) історичне значення. 14. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, якими були результати та історичне значення революційних подій 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях.

15. За додатковими джерелами складіть історичний портрет Г. Яхимовича, О. Дух-новича, А. Добрянського (на вибір).

Практичне заняття. Альманах «Русалка Дністровая». Галицько-руська матиця

1. Коли утворилася «Руська трійця»? 2. Хто входив до складу «Руської трійці»? 3. Коли і як утворилася Головна руська рада? 4. Назвіть основні заходи діяльності Головної руської ради.

Мета: визначити значення альманаху «Русалка Дністровая» та

Галицько-руської матиці для розгортання українського національного руху на західноукраїнських землях.

Завдання для підготовки до практичного заняття: повторити матеріал підручника про утворення і діяльність «Руської трійці» (§ 8, п. 4) та Головної руської ради (§ 9, п. 2).

Хід роботи

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і виконайте завдання.

2. Об’єднайтеся в малі групи та сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Альманах «Русалка Дністровая»

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. В основі альманаху були твори, раніше включені до підготовленої в 1834 р. членами «Руської трійці» збірки «Зоря».

Альманах «Зоря» містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів були:

♦ засудження іноземних поневолювачів українців та оспівування героїчної визвольної боротьби народу;

♦ уславлення народних ватажків — борців за національне і соціальне визволення народу;

♦ визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями роз'єднаний державними кордонами;

♦ заклик до українських патріотів боротися за об'єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.

спроби видати альманах «Зоря» наразилися на спротив як австрійських урядовців, так і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання було заборонено віденською і львівською цензурою.

Шукаючи можливості видання альманаху, члени «Руської трійці» вилучили твори, які своїм змістом найбільше непокоїли цензорів, і змінили його назву на «Русалка Дністровая». Потім Я. Головацький домовився зі своїми друзями, послідовниками ідей слов'янського відродження, про видання альманаху в Пешті (тодішній столиці угорщини) накладом 1 тис. примірників. Поява «Русалки Дністрової» викликала незадоволення у Відні та Львові. увесь наклад альманаху було конфісковано й знищено. урятувати пощастило лише 200 екземплярів.

Поява «Русалки Дністрової» стала ключовою подією не лише в діяльності «Руської трійці», а й усього українського національного руху у східній Галичині.

За словами М. Шашкевича, альманах мав «воскресити в новій силі руську славу, руську власть». своїм змістом він переконливо засвідчував відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. «Русалка Дністровая» започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.

Видання альманаху стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався. Альманах «Русалка Дністровая» залишався під забороною до 1848 р.


1. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католицького духовенства стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов'язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Директор департаменту львівської поліції, висловлюючи причини відмови в дозволі на публікацію австрійської влади в краї, заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю». Чому, на вашу думку, греко-католицьке духовенство, яке започаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визнання заслуг «Руської трійці»? Чому? 2. Девізом «Русалки Дністрової» автори обрали слова одного з діячів чеського й словацького національного відродження Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Поясніть, до чого члени «Руської трійці» закликали читачів альманаху. 3. Як ви розумієте слова М. Шашкевича, що призначення альманаху «Русалка Дністровая» «воскресити в новій силі руську славу, руську власть»? 4. У чому, на вашу думку, полягає значення «Русалки Дністрової» для розгортання західноукраїнського національного відродження? 5. Про появу «Русалки Дністрової» І. Франко писав, що вона «була для свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть наведену характеристику, спираючись на матеріал уроку.

Галицько-руська матиця

Русинське культурно-освітнє товариство Галицько-руська матиця було засноване у Львові 16 липня 1848 р. Зразком для нього були обрані «матиці», створені чехами й словаками. Своєю головною метою товариство вважало здійснення видавничої та просвітницької діяльності й розвиток шкільництва у Східній Галичині. Першим головою Галицько-руської матиці був священик Михайло Куземський (1809—1879). Із 60-х рр. ХІХ ст. товариство стало виразником ідей москвофільства, які заперечували існування українського народу й української мови. До середини 80-х рр. ХІХ ст. товариство видало понад 80 книжок, серед яких були шкільні підручники, праці з ремесла й педагогіки. Друкованим органом Галицько-руської матиці був «Науковий сборник». Із другої половини 80-х рр. ХІХ ст. товариство поступово занепало й остаточно перестало існувати в 30-х рр. ХХ ст.

Оцініть роль і внесок Галицько-руської матиці в український національний рух на західноукраїнських землях.

Узагальнення знань за розділом II

1. Складіть перелік подій з історії західноукраїнських земель кінця XVIII — першої половині XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Назвіть видатних діячів західноукраїнських земель цієї доби. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України цього періоду?

3. Поясніть значення понять і термінів: коронний край, Королівство Галичини і Лодомерії, рутени, денаціоналізація, опришки, «буди-телі», «Руська трійця», «Русалка Дністровая», «Весна народів», революція, Головна руська рада, «Зоря Галицька», Галицько-руська матиця, Руський собор, Центральна рада народова.

4. Виконайте завдання за історичною картою: 1) порівняйте територію розселення західних українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. із сучасними кордонами України; 2) опишіть адміністративно-територіальний устрій, встановлений на території західноукраїнських земель Австрійською імперією; 3) розкрийте особливості сільськогосподарської спеціалізації західноукраїнських регіонів; 4) покажіть місця розгортання найбільших соціальних протестів у краї; 5) покажіть населені пункти, пов’язані з українським національним відродженням на західноукраїнських землях.

5. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу: 1) вплив реформ Марії Терезії та Йосифа II на життя краю й початок українського національного відродження; 2) особливості соціально-економічного стану західноукраїнських земель; 3) характер та особливості початку українського національного відродження в краї; 4) вплив революції 1848—1849 рр. на розвиток українського національного руху.

6. Порівняйте: 1) соціально-економічний розвиток українських земель під владою Російської та Австрійської імперій та європейських країн у цей період; 2) завдання, форми прояву й здобутки національних рухів на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій та в європейських країнах під час революцій 1848—1849 рр.

 






^