mozok.click » Історія України » Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні
Інформація про новину
  • Переглядів: 6750
  • Автор: admin
  • Дата: 20-09-2017, 16:21
20-09-2017, 16:21

Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні

Категорія: Історія України

1. Якими були основні напрямки суспільно-політичного життя Наддніпрянської україни в XIX ст.? 2. Якими були основні форми та прояви українського суспільно-політичного руху Наддніпрянщини в другій половині XIX ст.?

особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянської України на початку XX ст. На початку XX ст. на землях Російської імперії була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити політичний розвиток. У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України цього періоду існувало кілька основних напрямків: російський, єврейський, український і польський.

У російському напрямку консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, — за перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Власних політичних партій російські консерватори й ліберали до 1905 р. не мали. Російські радикали, що поділяли ідеали соціалізму й закликали до повалення самодержавства в Росії, діяли в краї досить активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), утвореної в 1898 р. Із 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату.

Пролетар — найманий робітник, позбавлений засобів виробництва.



Соціалізація — усуспільнення приватної власності.

Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціоне-рів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Ідею встановлення диктатури пролетаріату есери відкидали. Вимоги запровадження загального виборчого права, республіки, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам досить значну підтримку в Наддніпрянщині.

На початку XX ст. активно діяв, особливо в межах «смуги осілості», «Бунд» (у перекладі — союз) — «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії», створений у 1897 р. Це була політична партія, яка захищала інтереси єврейських робітників і вела серед них соціалістичну пропаганду. У 1898—1903 та 1906—1912 рр. «Бунд» на правах автономної організації входив до РСДРП. Після низки еврей-ських погромів у Російській імперії, найжорстокіші з яких відбувалися в 1881 —1882, 1903—1905 рр., у єврейському русі швидко поширювалися ідеї сіонізму.

Польський напрямок у цей період активної ролі в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України не відігравав.

В українському напрямку Наддніпрянщини на основі громадів-ських рухів, що розвивалися раніше, почали формуватися нові течії: із громадівського руху — ліберально-демократична, зі студентського — соціалістична і націоналістична течії. Усі вони в цей період долали стадію організаційного та ідейного становлення.

Формування соціалістичної течії в українському напрямку. Першу українську політичну партію в Наддніпрянській Україні — Революційну українську партію (РУП) — створила студентська громада Харкова 29 січня 1900 р. Першими її членами стали Д. Антонович, М. Русов, Д. Познанський та інші — загалом близько десяти осіб. Очолив партію Дмитро Антонович. Із проханням написати програму партії Д. Антонович звернувся до Миколи Міхновського. Через два місяці у Львові її було видано окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна».

Хоча ідею боротьби за державну незалежність України поділяли майже всі члени РУП, брошура «Самостійна Україна» не стала її офіційною програмою. Практична діяльність зрештою змусила значну частину рупівців відмовитися від цієї ідеї. Крім того, у брошурі були відсутні згадки про боротьбу за соціалізм, за який виступали члени партії.


Із брошури М. Міхновського «Самостійна Україна»

Кінець XIX ст. визначився з'явищами, що характеризують новий поворот в і сторії людськості... Ті з'явища — се повстання зневолених націй проти націй-гнобителів... Ми визнаємо, що наш народ також перебуває в становищі зрабованої нації.

Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на межинародні відносини хоче вилитись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого матеріального гаразду; коли справедливо, що пишний розквіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна незалежність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері межинаціональних відносин.

1. Яку провідну ідею проголошував автор? 2. Чим М. Міхновський аргументував необхідність боротьби за державну незалежність?

Основою української нації РУП вважала селянство й тому розгорнула серед нього агітаційну роботу. У виданих брошурах «Дядько Дмитро» і «Чи є тепер панщина?» вони пояснювали, як влада й пани гноблять селян. Завдяки цьому рупівці здобули певний вплив на селі. Із 1902 р. Д. Антонович видавав часопис «Гасло», де РУП пропагувала свої ідеї. Практична робота партії стримувалася ідеологічною невизначеністю та строкатістю поглядів її членів, що були прибічниками європейської соціал-демократії, народницького соціалізму, анархізму, націоналізму тощо. Це обумовило вихід із неї частини членів.

Першими з РУП вийшли прибічники самостійності України на чолі з М. Міхновським, які в 1902 р. утворили Українську народну партію. Також від РУП відокремилися прибічники ідей народників (М. Ша-повал, М. Залізняк та інші), які пізніше, у 1907 р., спробували створити українську есерівську партію соціалістів-революціонерів. Водночас до РУП приєдналася Українська соціалістична партія (1900 р.), що вела пропаганду ідей соціалізму серед робітників невеликих підприємств. Після цих перетворень партія остаточно визначилася як соціалістична. Це було закріплено в прийнятій 1903 р. програмі РУП, яка також висувала вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії.

Український напрямок у суспільно-політичному житті Наддніпрянської України на початку XX ст.

Чому соціалістичний напрямок був панівним в українському русі Наддніпрянщини?

Протягом 1903 р. РУП зміцніла організаційно та збільшилася кількісно, її осередки з’явилися в багатьох містах Наддніпрянщини. Розгортання діяльності партії занепокоїло владу. У 1903—1904 рр. більшість керівників РУП було заарештовано, або вони вимушено емігрували. Улітку 1904 р. на нелегальному з’їзді РУП, метою якого було відновити діяльність партії, спалахнула суперечка між прихильниками та противниками самостійності України. Останні, очолювані М. Меленевським, залишили з’їзд й утворили нову партію — Українську соціал-демократичну спілку (УСДС), яка наприкінці 1904 р. приєдналася до РСДРП. Однак і після цього провідники РУП сперечалися про те, як поєднати боротьбу за соціалізм і національне визволення.

Формування ліберально-демократичної течії в українському русі.

У 1903 р. представники поміркованого табору українських громадських діячів висунули проект програми Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО) (політичну платформу). Це був фактично план організації нової партії, яка виступала за проголошення автономії України та впровадження української мови в усіх сферах життя. Соціально-економічні питання в проекті ігнорувалися. На з’їзді ЗУБО восени 1904 р.

після тривалої дискусії було ухвалено програму партії та затверджено назву — Українська демократична партія (УДП). Серед лідерів партії були С. Єфремов, Б. Грінченко, В. Чеховський та інші.

Зі звернення «Від Української демократичної партії»

Головні принципи нашої партії такі:

1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентського ладу, участь народу в державних справах...

2. Свобода особи, слова, віри (церква повинна бути відділена від держави). Свобода зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів.

3. Заведення народної мови в школах, судах. і в усіх громадських інституціях.

4. .Ми вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії.

5. Щодо економічних питань. а) 8-годинний робочий день; б) державну пенсію немічним, калікам і всім робітникам, що дожили до 60 років.

6. Визнаючи, що орудувати землею можуть лише ті, що її обробляють, вважаємо конечним: а) землі державні, удільні, кабінетні та монастирські на території України експропріювати (передати) у власність автономного крайового сейму.

За іншими народами, які живуть на території України. ми визнаємо рівне право з Українцями.

1. Які загальнодемократичні перетворення прагнула здійснити УДП? 2. Яким бачили майбутнє українських земель члени УДП? 3. Які соціально-економічні вимоги висувалися партією?

Висунута УДП програма була досить радикальною. Однак через деякий час керівники партії, які не підтримували революційних змін, переробили її, надавши більш поміркованого вигляду. Це перетворило партію на бездіяльне в політичній площині об’єднання. У 1904 р. радикально налаштовані діячі відокремилися від УДП й утворили Українську радикальну партію (УРП). За програмовими цілями остання майже не відрізнялася від своєї попередниці. Проте налагодити серйозну партійну роботу УРП не змогла й обмежувалася широкою видавничою діяльністю.

Формування націоналістичної течії в українському русі. Відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві. Виразником прагнень прибічників українського націоналізму на початку XX ст. в Наддніпрянській Україні був М. Міхновський. За змістом його погляди можна визначити як самостійницькі. Зокрема, у своїй брошурі «Самостійна Україна» він заявив, що є «одна-єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ». Одним із висновків М. Міхновського було: «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для українців.»


У 1902 р., як уже зазначалося, М. Міхновський та його однодумці (брати С. та В. Шемети, О. Макаренко, І. Бойко, М. Базькевич та інші) утворили Українську народну партію (УНП), започаткувавши націо налістичну течію в українському русі. Проголосивши гасло «Україна для українців», основним засобом здобуття незалежності вони вважали збройне повстання. При цьому майбутню самостійну Україну члени УНП бачили лише соціалістичною.

До складу УНП входили переважно українська інтелігенція, причому заможна, студенти та дрібні землевласники. Впливу в масах партія не мала й існувала лише як об’єднання однодумців. Практична діяльність партії зводилася до видання брошур і часописів. У 1904 р. у складі УНП було створено бойову групу «Оборона України», яка намагалася сприяти досягненню цілей партії збройними методами. Найвідомішими її акціями були спроби підірвати пам’ятник російському поету О. Пушкіну в Харкові та царські монументи у великих містах.

Замах на пам'ятник О. Пушкіну в Харкові УНП присвятила річниці Переяславської угоди 1654 р. Під пам'ятник було закладено вибухівку та партійні листівки. текст листівок пояснював мету акції: Пушкін ображав гідність україни у своїх творах, особливо в поемі «Полтава». Пам'ятник російському поету на українській землі проголошувався непотрібним, поки не буде дозволено безперешкодно встановлювати тут пам'ятники українським письменникам.

Однією з найяскравіших подій громадського життя українців стало відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві 30 серпня 1903 р. Ця подія перетворилася на всеукраїнську національну маніфестацію, оскільки до Полтави з’їхалися не тільки національно свідомі українці з Росії, а й делегати з Галичини та Буковини.

Відкриття пам’ятника І. Котляревському стало політичною подією, яка засвідчила згуртованість і відданість української інтелігенції українському руху, який був готовий за першої ж нагоди заявити про себе.

Висновки. У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України в умовах загострення соціальних суперечностей початку XX ст. співіснували різні напрямки — російський, єврейський, український тощо.

В українському русі на початку XX ст. (до революції 1905— 1907 рр.) склалися три течії: соціалістична, ліберально-демократична і націоналістична. Усі вони тоді перебували у стадії організаційного та ідейного становлення. Особливістю їхнього розвитку було те, що соціальну базу становила майже виключно українська інтелігенція.

• Розв’язання тогочасних гострих соціальних проблем більшість представників партій українського напрямку пов’язувала з реалізацією соціалістичної ідеї.

Запитання та завдання

I. Коли утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів)? 2. Які три течії існували в українському напрямку суспільно-політичного життя? 3. Хто був автором брошури «Самостійна Україна»? 4. Коли утворилася РУП? 5. Яким вбачала майбутнє українських земель УдП? 6. Коли утворилася УНП?

7. охарактеризуйте особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянщини на початку XX ст. 8. Як відбувався розвиток соціалістичної течії українського напрямку суспільно-політичного життя? 9. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравала ліберально-демократична течія українського напрямку? 10. Яким бачили майбутнє українських земель прибічники націоналістичної течії українського напрямку?

II. Складіть таблицю «Українські партії Наддніпрянської України на початку XX ст.».

12. Чому, на вашу думку, націоналістична течія не здобула значної підтримки в українському русі? 13. Яку роль у розгортанні українського руху відіграли події, пов'язані з відкриттям пам'ятника і. Котляревському в Полтаві?






^