ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:
визначати характерні риси соціально-економічного розвитку тогочасних провідних країн світу в другій половині ХіХ — на початку XX ст.; аналізувати формування колоніалізму та його наслідки для народів світу; розкривати особливості політичного розвитку й робітничого руху в провідних країнах світу.
ПРИГАДАЙТЕ
1. Що таке промисловий переворот? Коли і де він розпочався? 2. Якими були результати і наслідки промислового перевороту? 3. Покажіть на карті провідні країни світу першої половини ХіХ ст. 4. Назвіть панівні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку в першій половині ХіХ ст.
РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. Друга половина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу.
За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутків). Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціону-вання. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького кола банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок дістав назву фінансової олігархії.
Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини й обладнання та є базою для подальшого розвитку промисловості.
Акціонування — об'єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки.
Індустріалізація сприяла концентрації виробництва та виникненню нових форм виробничих об’єднань — монополій у формах синдикатів, трестів, картелів, концернів, що відрізнялися рівнем об’єднання сфер діяльності та інтересів.
виплавка сталі, чавуну та видобуток вугілля, млн тонн
Монополія — встановлення підприємцем або групою підприємців контролю над однією чи кількома галузями виробництва з метою збільшення прибутків і ліквідації конкуренції.
Синдикат — монополістичне об'єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація готової продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.
Трест — монополістичне об'єднання, у межах якого всі учасники повністю втрачають самостійність, як виробничу й комерційну, так і юридичну. Керує трестом головна компанія. Найчастіше трести утворюються в однорідних галузях промислового виробництва.
Картель — монополістичне об'єднання, учасники якого укладають між собою договір про регулювання обсягів виробництва, умов збуту й найму робочої сили з метою отримання монопольного прибутку. Члени картелю зберігають виробничу та комерційну самостійність. Найчастіше картелі утворюються в одній галузі промисловості.
Концерн — одна з найрозвиненіших форм монополій, об'єднання багатьох промислових, фінансових і торговельних підприємств, що формально зберігають самостійність; як правило, контролю підлягають капіталовкладення та фінанси.
Раніше за інші країни цей процес розпочався в США. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало все тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни дозволяла отримувати вищі прибутки.
Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки — вільної конкуренції. Вона спричинила й зміну ділових відносин між підприємцями. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте монополізація не знищила конкуренцію, а лише перенесла її в іншу площину: боротьба між монополістичними об’єднаннями розгорталася вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Поширення набуло таке явище, як демпінг, тобто імпорт товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фрітредерство), дістала назву протекціонізм.
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від Іноземної конкуренції.
Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал до тих країн, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами у вивезенні капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США тощо.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із роздумів французького мислителя Ж. О. Ламетрі про середній клас
...Клас цей зазвичай поєднує в собі переваги двох інших, не маючи їхніх недоліків. Людині середнього класу, яка завжди жила в середніх умовах, не притаманна пихатість, що відрізняє тих, хто належить до вищих класів.
Її серце чутливе до страждань бідноти, її душа не припинена життєвими негараздами, ні в чому не втрачає своєї людської гідності; її особисті якості дозволяють їй відчувати законну гордість; її праця забезпечила їй
незалежність; почесні обов'язки, які вона виконує в суспільстві, примушують навіть тих Із привілейованих, хто дивиться на неї зверхньо, бути їй постійно вдячними. 1. На які особливості становища середнього класу в суспільстві та ставлення до нього звертає увагу мислитель? 2. Чи можна стверджувати, що поява середнього класу суттєво змінювала все суспільство? Обґрунтуйте свою точку зору.
економічних процесів. Державні субсидії (виплати), замовлення, регулювання ставали вагомими чинниками економічного розвитку, особливо в тих країнах, де промисловий розвиток розпочався пізніше, — Німеччині, Росії, Італії, Австро-Угорщині, Японії.
Зростання ролі держави зумовило збільшення частки державних службовців, які обслуговували державний апарат (чиновники) або виконували соціальне замовлення держави (учителі, юристи тощо).
Завершення становлення нової економіки спричинило значні соціальні зміни. Сформувалися основні групи індустріального суспільства — підприємці та наймані робітники. У середовищі різних соціальних груп зароджувався прошарок суспільства, який згодом дістав назву «середній клас» — це люди з певним достатком, майном, рівнем освіти та статусом у суспільстві. Чим ширшою є база середнього класу, тим більш стабільне суспільство.
РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. У розвитку сільського господарства чітко визначилися два напрямки господарювання: фермерський, поширений у США й Канаді, та прус-ський (удосконалення поміщицького господарства). Сутність цих напрямків полягала в переході сільського господарства від натурального до товарного.
Фермерський шлях передбачав здійснення цього процесу негайно, тоді як прусський полягав у поступовому пристосуванні існуючих відносин до потреб ринкової економіки. Для Європи було характерним поєднання цих напрямків. Це пояснюється тим, що земельна аристократія, яка відігравала провідну роль у країнах Центральної та Східної Європи, чинила активний опір необхідним змінам. Незалежно від того, у який спосіб розвивалося сільське господарство, виробництво його продукції помітно збільшилося, проте воно не встигало за розвитком промисловості та зростанням міст. У результаті європейські країни були основними імпортерами сільськогосподарської продукції з Америки та Росії.
Сільське господарство європейських країн, що базувалося на дрібному селянському господарстві, починаючи із 70-х рр. XIX ст. вразила тривала криза. Через розвиток транспорту сільськогосподарська продукція зі США, Канади, Аргентини, Австралії стала значно дешевшою за європейську. Європейські селяни, задавлені конкуренцією, масово розорювалися, продавали свої ділянки, майно й переселялися до міст, де поповнювали лави бідняків. В Англії такий прошарок суспільства, як селянство, узагалі зник. Ті, хто зміг витримати конкуренцію, були змушені пристосовувати своє господарство до вимог ринку, запроваджувати нові технології.
ФОРМУВАННЯ КОЛОНІАЛІЗМУ. Становлення світової системи господарства на основі експансії європейського капіталу в більшості випадків здійснювалося насильницьким шляхом. Європейці активно підкорювали своїй владі народи та країни Африки, Азії, перетворюючи їх на свої володіння. Формувався колоніалізм як система відносин між країнами. На межі
XIX—XX ст. завершився процес створення колоніальних імперій. Вони стали основною ознакою великих держав — Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Росії, Японії. Колонії перетворилися на джерело ресурсів і гарантований ринок збуту товарів.
Колоніалізм — політичне, економічне й духовне понєволєння сла-борозвинених країн більш розвиненими.
Колоніальна імперія — велика держава (метрополія) із залежними територіями (колоніями), які зазнають нещадного пограбування та експлуатації.
розміри колоніальних володінь та кількість населення великих держав
Отже, наприкінці XIX ст. в країнах Західної та Центральної Європи й Північної Америки завершився процес становлення індустріального суспільства. Ці країни утворювали зону «передового розвитку». Країни Південної, Південно-Східної та Східної Європи, Росія, Японія стали на шлях індустріального розвитку дещо пізніше.
Решта країн залишалися економічно відсталими. Наявний у них традиційний (аграрний) спосіб виробництва не забезпечував розвитку. Під цим кутом зору можна говорити про певні позитивні риси колоніалізму, який руйнував старе, традиційне господарство та залучав колонії до більш прогресивного на той час економічного процесу. Згодом це пришвидшило розвиток відсталих регіонів.
ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК. РОБІТНИЧИЙ РУХ. Незважаючи на значну кількість революцій у XVIII—XIX ст., у Європі зберігалося чимало пережитків минулого. Тут утворилися лише три республіки — Франція, Швейцарія, Сан-Марино, а в інших державах збереглася монархія. У політичному житті важливу роль продовжували відігравати родова аристократія, яка становила основу військової еліти та державної бюрократії, і буржуазія, що сформувалася внаслідок промислового перевороту. Більшість населення на брала участі в політичному житті.
Поява монополій обумовила зміни в політичному розвитку провідних країн світу. На межі XIX—XX ст. це призвело до виникнення імперіалізму.
Бюрократія — система управління, за якої перевага надається формальностям, і а не змісту діяльності.
Імперіалізм — монополістична стадія розвитку капіталізму.
На стадії імперіалізму в політичному та економічному житті провідних країн світу панівні позиції посіла фінансова олігархія, що зосереджувала у своїх руках весь контроль над промисловим і фінансовим капіталом.
Унаслідок економічних змін, які відбулися під впливом промислового перевороту, найчисленнішим класом суспільства стали наймані робітники. На відміну від селян і ремісників, вони були позбавлені власних засобів виробництва, а отже, гарантованих можливостей до існування. Вони заробляли на життя, продаючи свою робочу силу власникам підприємств, і були постійними жертвами нестійкого розвитку ринкової економіки: економічні піднесення змінювалися кризами.
Природне прагнення робітників соціальної стабільності викликало масовий робітничий рух, провідною ідеологією якого в другій половині XIX ст. став марксизм.
У 1868 р. англійські профспілки об’єдналися в Британський конгрес тред-юніонів. Перша соціал-демократична партія виникла в Німеччині в 1875 р. У 80-ті рр. XIX ст. такі партії були створені в Бельгії, Англії, Нідерландах, Австрії та інших країнах. Соціал-демократи своєю метою вважали захист інтересів людей праці, перш за все робітників, і боротьбу за зміни в суспільстві на засадах соціальної справедливості.
Соціал-демократія — загальна назва соціал-демократичних і соціалістичних партій, що виникли в останній третині XIX — на початку XX ст. Зараз у світі існує понад 80 партій цього напрямку, що мають широку соціальну базу.
Спочатку уряди провідних європейських держав не зважали на конфлікт між робітниками й роботодавцями. Проте організованість, розмах і могутність робітничого руху перетворили цю проблему на одну з головних в останній чверті XIX ст. Завданням урядів стало зберегти стабільність та уникнути соціального вибуху або революції.
Наприкінці XIX ст. робітничий рух досяг значних успіхів у відстоюванні прав робітників і став більш організованим. Майже в усіх країнах були створені профспілки й соціал-де-мократичні партії, які координували свою діяльність у межах
Другого Інтернаціоналу (1889—1914 рр.). У робітничому русі з’явився ще один інструмент впливу на уряди країн — солідарність трудящих різних країн.
Другий Інтернаціонал — міжнародне об'єднання соціалістичних робітничих партій, створене в 1889 р. в Парижі. Ухвалені Другим Інтернаціоналом рішення для партій, що входили до його складу, були не обов'язковими, а мали рекомендаційний характер. Другий інтернаціонал розпався з початком Першої світової війни.
Незважаючи на розбіжності, робітничий рух став основною силою в боротьбі за демократію. Політичний устрій більшості європейських держав був ще далеким від неї. Загальне виборче право, до того ж тільки для чоловіків, існувало в декількох країнах. У більшості з них право голосу мала незначна частка населення. Представницькі органи відігравали допоміжну роль.
Під тиском робітничого руху в країнах Заходу почалася «епоха реформізму». Згодом президент США Вудро Вільсон зазначав: «Насіння революції в репресіях. Ліки від неї не повинні бути негативними. Вони мають бути конструктивними». Саме в такому напрямку й здійснювалися реформи в країнах Заходу. Їх ініціаторами були здебільшого ліберальні партії. Завдяки реформам було забезпечено відносний соціальний мир протягом 1870—1917 рр., зміцнено демократичні інститути й започатковано досконале соціальне законодавство, яке забезпечувало зростаючий життєвий рівень основної маси населення.
ВИСНОВКИ
• В останній чверті XIX ст. у провідних країнах світу розгорнувся процес індустріалізації. Зростання промисловості породило таке явище, як монополія, що, у свою чергу, обумовило виникнення імперіалізму.
• На новій основі відбувалася боротьба між провідними країнами за лідерство у світі. Головними ознаками величі країни стали економічна й воєнна могутність і наявність
колоній. Установилося панування Заходу над рештою світу, розгорнулася боротьба за його переділ.
• Принципи свободи, демократії, правової держави визнавалися більшістю політичних сил.
• Вагомим чинником політичного розвитку провідних країн світу на шляху до демократизації та соціальної справедливості став робітничий рух.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Кого називали фінансовою олігархією? 2. Що таке монополія? 3. Звідки імпортували сільськогосподарську продукцію європейські країни? 4. Коли завершився процес створення колоніальних імперій? 5. Що змінилося в політичному та економічному житті країн світу на стадії імперіалізму? 6. Коли утворився британський конгрес тред-юніонів?
7. Охарактеризуйте зміни в розвитку промисловості провідних країн світу в другій половині XIX — на початку XX ст. 8. Які зміни відбувалися в розвитку тогочасного сільського господарства? 9. Які наслідки для країн світу мало формування колоніалізму? 10. Що було характерно для політичного життя провідних країн світу
в цей період? 11. Які нові явища були характерними для розвитку тогочасного робітничого руху?
12. Покажіть на карті провідні країни світу другої половини XIX — початку XX ст. 13. Складіть розгорнутий план за питанням «Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки». 14. Проведіть дискусію за проблемою «Роль робітничого руху в суспільному житті тогочасних провідних країн світу».
15. Поясніть, як ви розумієте твердження, що боротьба за лідерство у світі між провідними країнами відбувалася в цей час на новій основі. Пригадайте, що було в основі цієї боротьби в попередній період.
Практичне заняття
Еволюція європейської соціал-демократії:
від марксизму до легальної парламентської діяльності
ПРИГАДАЙТЕ
1. Що таке соціалізм? Якими були його ідєйні засади? 2. Що таке марксизм? Якими були його ідейні засади? 3. Що таке соціал-демократія? 4. Коли й де в Європі з'явилися перші соціал-демократичні партії? За що вони виступали?
МЕТА
На підставі аналізу тексту визначити, у чому полягала еволюція тогочасної європейської соціал-демократії; шляхом дискусії сформувати уявлення про значення еволюції європейської соціал-демократії для становлення громадянського рівноправ'я та парламентської демократії в країнах Заходу.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ
(Теми розподіляє вчитель.)
1. Підготувати повідомлення за темами: «Другий інтернаціонал», «Соціал-реформізм».
2. Підготувати есе за темою «Чому ідеї марксизму стали панівними в робітничому русі в другій половині XIX — на початку XX ст.?».
ХІД РОБОТИ
1. Об'єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень і есе та обговоріть результати, які ви отримали під час роботи над ними.
2. Представте класу спільні висновки, яких ви дійшли під час роботи в малих групах.
3. Презентуйте найкращі з підготовлених до уроку повідомлень та есе класу.
4. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.
5. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.
Практика робітничого руху та революційної боротьби наприкінці XIX ст. засвідчила, що частина положень теорії марксизму в реальному житті не спрацьовує, а теоретична спадщина містить багато суперечностей. Висновки «Маніфесту Комуністичної партії» не підтверджувалися життям: становище пролетаріату не погіршувалося, сам капіталізм не зникав тощо.
Ще в 1885 р. Ф. Енгельс писав: «Старе суспільство могло б мирно врости в нове в таких країнах, де народне представництво зосереджує в руках усю владу, де конституційним шляхом можна здійснити все що завгодно, якщо маєш за собою більшість народу...». До таких країн він спочатку відносив Англію та США, згодом — Нідерланди, Швейцарію, Францію.
Дедалі більше ставало зрозумілим, що життя складніше за схеми теоретиків марксизму. Спроби його прибічників перейти від теорії до практики й розпочати перебудову суспільства одразу викликали чимало проблем. Зокрема, марксисти не розуміли, як будувати відносини з іншими партіями, як ставитися до органів влади, як вести боротьбу за реалізацію своїх вимог в існуючих умовах, як реалізувати свої програми тощо. Усе це все більше запевняло в необхідності перегляду й пристосування до сучасних потреб основних засад марксизму.
Наприкінці XIX ст. серед партій Другого інтернаціоналу сформувалося декілька течій, які, вважаючи себе марксистами,
по-різному бачили завдання соціалістичного руху в тогочасному західному суспільстві.
Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» та виступали за їх поглиблення в напрямку ради-калізації, ігноруючи нові реалії західного суспільства. Праві марксисти визнавали лише ідеї, до яких К. Маркс і Ф. Енгельс прийшли наприкінці свого життя, мали намір ревізувати (від латин. revisio — перегляд) чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації в суспільстві. Центристи, у свою чергу, прагнули дотримуватися засад марксизму без будь-яких відхилень і змін.
Так, Едуард Бернштейн (1850—1932) доводив, що з розвитком капіталізму його соціально-економічна система набуває здатності пристосовуватися до нових умов. Це, на його думку, проявляється в ослабленні періодичних криз, пом’якшенні соціальних суперечностей та ускладненні соціальної структури суспільства, покращенні економічного й політичного становища пролетаріату тощо. Із цього він робив висновок, що краху капіталізму не відбудеться.
Відомий діяч німецької соціал-демократичної партії Едуард Бернштейн став засновником напрямку ревізіонізму в марксистській теорії. Він різко критикував тих, хто визнавав можливість лише насильницького повалення існуючого ладу. На думку Е. Бернштейна, революція 1848 р. у Франції стала не «локомотивом історії», а засобом дискредитації марксистських ідей і передумовою для посилення консервативних сил.
Теоретик ревізіонізму наголошував, що з виникненням марксизму світ зазнав значних змін, що обумовлює необхідність ревізії його основних положень (зокрема щодо перспектив розвитку капіталізму та здійснення соціалістичної революції). Е. Бернштейн вважав, що капіталізм здатний еволюціонувати, що позбавляє необхідності руйнувати його насильницьким шляхом, як стверджували теоретики марксизму. Унаслідок цього необхідно відмовитися від підготовки революцій і зосередити зусилля на боротьбі за реформування суспільства мирним шляхом.
Е. Бернштейн заперечував запропонований К. Марксом і Ф. Енгельсом поділ на класи й вважав, що класова структура західного суспільства поступово змінюється та ускладнюється — формується «нова середня верства», що стане основою його стабільності. «Середня верства», на його думку, збільшується кількісно набагато швидше, ніж наймані робітники. Рівень життя робітників поступово зростає, що обумовлює їх незацікавленість у поваленні існуючого ладу.
Економічні кризи, стверджував Е. Бернштейн, не мають таких руйнівних наслідків і масштабів для суспільства, щоб призвести до краху капіталістичної системи, як вважали теоретики марксизму. Передумови до революції фактично відсутні. До того ж робітники не складають більшості населення країн Заходу й не здатні взяти на себе управління суспільством.
Таким чином, соціал-демократичні партії, на думку теоретика ревізіонізму, мають докладати зусиль, щоб інтегруватися до існуючих політичних структур у своїх країнах, займатися легальною парламентською діяльністю й домагатися проведення реформ.
Із критикою поглядів Е. Бернштейна виступив Карл Каутський (1854—1938), який, власне, і назвав його ревізіоністом. К. Каутський стверджував, що лише «соціалістичне суспільство дасть своїм членам добробут і забезпеченість... а також є основою для вищої свободи». Водночас він, виступаючи за соціалістичну революцію, говорив про її віддалену перспективу й надавав перевагу боротьбі за соціальні реформи.
Разом із цим соціал-демократи, на його думку, не повинні йти для цього на співробітництво з буржуазними урядами. Соціалістична революція, як вважав К. Каутський, не може відбутися швидко, вона «готується роками й десятиліттями політичної та економічної боротьби». При цьому він не відкидав можливості, що повалення капіталістичного ладу відбудеться без революції, якщо панівні верстви добровільно підуть на поступки трудящим.
У свою чергу, ліві марксисти продовжували говорити про світову соціалістичну революцію, диктатуру пролетаріату, про те, що капіталістичне суспільство невдовзі загине.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. в міжнародній соціал-демократії розгорнулася боротьба між бернштейніанцями, з одного боку, та революційним (лівим) крилом марксизму — з іншого. Ця боротьба гостро проявилася в Другому інтернаціоналі: лівих поглядів, зокрема, дотримувалася й активно їх пропагувала фракція більшовиків Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним) (1870—1924), який взявся за теоретичне пристосування марксизму до реалій Росії та практичне втілення ідеї соціалістичної революції.
Більшовики — представники політичної тєчії (фракції) у РСДРП (із 1917 р. — самостійна політична партія, очолювана В. Лєніним). Поняття «більшовик» виникло на II з'їзді РСДРП (1903 р.) після того, як прихильники В. Леніна здобули більшість голосів, а їхні противники — меншість (меншовики).
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Складіть план наведеного тексту та підготуйте за ним відповідь на запитання: у чому полягала еволюція тогочасної європейської соціал-демократії. 2. На думку К. Каутського, «використання державного апарату для задоволення потреб експлуатуючого класу вже не складає сутності держави та не перебуває з нею в нерозривному зв'язку. Навпаки, демократична держава за її тенденціями спрямована на те, щоб не бути органом меншості, а органом більшості населення, тобто трудящих класів». У чому полягає еволюція поглядів на державу К. Каутського порівняно з уявленнями про неї засновників марксизму? 3. «Демократія, — вважав К. Каутський, — створює можливість знищити демократичним шляхом... коріння політичної влади великих експлуататорів. Зі знаряддя
придушення експлуатованих вона починає перетворюватися на засіб їх звільнення.». У чому сутність нового розуміння демократії К. Каутським? Що воно могло змінити в тактиці соціал-демократів? 4. «Усі результати досліджень Маркса та Енгельса, — вважав Е. Бернштейн, — можуть зберегти свою достовірність, якщо їх не зуміють спростувати нові наукові дослідження, оскільки ані марксизм, ані будь-яка інша система поглядів не може володіти абсолютною істиною». Яким є ваше ставлення до цього твердження? Чи погоджуєтеся ви з ним? Поясніть свою точку зору. 5. Проведіть дискусію за проблемою «Яке значення мала еволюція європейської соціал-демократії від марксизму до легальної парламентської діяльності для формування парламентської демократії в країнах Заходу?».
Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк (поглиблений рівень)