mozok.click » Географія » Сектори національної економіки України та форми суспільної організації виробництва
Інформація про новину
  • Переглядів: 19195
  • Автор: admin
  • Дата: 10-01-2018, 08:24
10-01-2018, 08:24

Сектори національної економіки України та форми суспільної організації виробництва

Категорія: Географія

Чим займається населення вашого міста (села)? Які промислові та сільськогосподарські підприємства є у вашій місцевості?

СЕКТОРАЛЬНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ. Крім форм власності й видів діяльності, в економіці використовують класифікацію за секторами національної економіки. У 'її основі лежить секторальна модель економіки, у складі якої виділяють первинний, вторинний і третинний сектори (мал. 11).

Первинний сектор економіки об’єднує види діяльності, пов’язані з видобуванням сировини та її переробкою в напівфабрикати. До нього належать сільське господарство, рибальство, лісівництво, мисливство та видобування мінеральної сировини (вугілля, нафти, металічних руд тощо). Первинний сектор був першим в історії людства, з нього розпочалася економічна діяльність первісних людей (збирання й полювання). Йому належало провідне місце в економіці країн світу до початку промислової революції. У межах первинного сектора найважливішим видом діяльності було сільське господарство. Нині його переважання у ВВП країни здебільшого свідчить про низький рівень її економічного розвитку. Прикладом цього є чимало країн Африки, де досі значна частина населення зайнята в сільському господарстві. Але є і винятки. Первинний сектор (видобування нафти й газу) є основою економіки багатих країн Перської затоки, таких як Саудівська Аравія й Катар. Суспільство, яке існує в умовах панівного традиційного сільського господарства, називають доіндустріальним, або аграрним.



Вторинний сектор економіки утворюють види діяльності переробної промисловості й будівництва. В економіці країн Західної Європи вторинний сектор панував у XX ст. (Перша промислова революція). Передумовою переходу від економіки первинного до економіки вторинного сектора було поліпшення технологій ведення сільського господарства, що зумовило підвищення продуктивності праці. У зв’язку із цим вивільнялись робоча сила й фінансові ресурси, які було спрямовано на розвиток промисловості. Суспільство, що існує в умовах панівного вторинного сектора економіки, називають індустріальним.

Третинний сектор економіки — це сфера послуг. Перехід до третинної економіки пов’язаний зі зростанням продуктивності праці в промисловості, у зв’язку із чим вивільнялись ресурси для розвитку сфери по-

слуг. До сфери послуг належать: освіта, наука, культура, туризм, охорона здоров’я тощо. Останніми роками в цьому секторі високими темпами розвиваються інформаційні технології.

Країни, у яких переважає третинний сектор економіки, називають постіндустріальними, або інформаційним суспільством. Це країни-лідери економічного розвитку світу.

Україна має показники типової країни, що перебуває на індустріальному етапі розвитку суспільства. Частка вторинного сектора сягає майже 45 % вартості ВВП, відносно високою є також частка первинного сектора. Натомість відсоток третинного сектора в економіці України значно нижчий, ніж у провідних постіндустріальних країнах світу (США, Японія, країни Західної Європи).

2)Ьнаййіесл більше Найбільшу частку третинної сфери у ВВП мають малі країни Океанії.

Часто з третинної сфери економіки виділяють четвертинну — інформаційну. Це інформаційні технології, наукові дослідження, маркетинг, банківські й фінансові послуги та інші, пов’язані не з виробництвом як таким, а з його плануванням й організацією. Прикладом успішного розвитку такої економіки є Сингапур.


Миколаївський глиноземний завод — приклад успішної концентрації виробництва. Це найбільше в Україні й одне з найбільших у Європі підприємств кольорової металургії, оснащене сучасним обладнанням. Підприємство є лідером у світовій алюмінієвій промисловості за рівнем екологізації. У нього найменші викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря.

ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА. До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, агломерування. Також виділяють дисперсію та диверсифікацію виробництва (мал. 12).

Концентрація — це зосередження виробництва на великих підприємствах (виробнича концентрація) та зосередження підприємств одного виду діяльності на обмеженій території (територіальна концентрація виробництва). Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об’єднання кількох малих. Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції. У сучасних умовах процесу концентрації промислового виробництва притаманна докорінна зміна техніки на базі науково-технічного про-

цесу, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.

Спеціалізація — орієнтація певного економічного об’єкта в загальній системі географічного поділу праці на виробництво благ, що споживають за її межами. Розрізняють три форми спеціалізації: предметну, подеталь-ну, стадійну.

Предметна спеціалізація означає, що підприємство виробляє продукцію певного виду від початку до кінця й за межі підприємства йдуть не деталі, а готові вироби.

Подетальна спеціалізація полягає в тому, що окремі підприємства виробляють різні деталі й вузли. Потім їх збирають на спеціальних складальних заводах і виготовляють (збирають) з них готові вироби. Вона найбільш поширена в машинобудуванні.

Технологічна (стадійна) спеціалізація — це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей чи вузлів на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки або ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу.

Територіальна спеціалізація — зосередження виробництва в окремій територіальній одиниці поділу. Виділяють міжнародну, міжрегіональну та локальну спеціалізацію.

Кооперування виробництва — процес встановлення виробничих зв’язків між різними спеціалізованими підприємствами, які спільно працюють над виробництвом складної продукції. Наприклад, для виробництва автобуса необхідні деталі, що виробляють кілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію. Про ступінь розвитку кооперування виробництва в межах окремих гігантських корпорацій свідчить те, що окремі деталі, вузли автомобілів для корпорації «Джене-рал моторз» постачають майже 40 тис.

дрібних і середніх підприємств.

Сучасні найбільші світові компанії — приклад комбінування виробництва. Наймогутніші з них широко застосовують різні види концентрації, диверсифікації з метою встановлення глобальних виробничих ланцюгів. Наприклад, «Фіат» має автоскладальні підприємства в Польщі, Італії, Єгипті.

Комбінуванням називають таку форму суспільної організації виробництва, за якої на одному підприємстві зосереджують виробництва різних видів продукції. Наприклад, металургійні комбінати повного циклу.

Диверсифікація виробництва — це процес його кількісного та якісного поділу й подрібнення. Диверсифікація характерна для великих підприємств із високою концентрацією виробництва. Наприклад, великі компанії водночас із виробництвом ракетної техніки розгортають випуск високотехнологічної електронної апаратури, побутової техніки.

Агломерування — це процес утворення тісних економічних зв’язків між підприємствами на основі спільної інфраструктури в межах відповідної міської агломерації. Найбільш ефективним є їх розміщення у великих містах.

Процес дисперсії (розосередження) виробництва зумовлюють переважно два взаємопов’язані чинники. Це активний розвиток малого й середнього бізнесу та залучення у виробництво високопродуктивних технологій. Це значно підвищує можливості відриву багатьох видів господарської діяльності від сформованих центрів. Виявляється цей процес у повсюдному розміщенні невеликих і середніх промислових підприємств, їх інтенсивному поширенні навіть у сільській місцевості. Зокрема, хліб випікають у багатьох населених пунктах на підприємствах із різною потужністю й асортиментом.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: СТИСЛО ПРО ГОЛОВНЕ

Національну економіку поділяють натри сектори: первинний (добувна промисловість і сільське господарство), вторинний (обробна промисловість і будівництво), третинний (сфера послуг).

Основними формами суспільної організації виробництва є: агломерування, концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування, дисперсія, диверсифікація виробництва.

1. Що належить до сфери послуг?

2. До якої групи належать країни, у якихдомінує розвиток третинного сектора економіки?

3. Дайте визначення поняття «спеціалізація». Які розрізняють її форми?

4. Поясніть, чому сільське господарство належить до первинного сектора економіки.

5. Які відмінності між поняттями «комбінування» та «концентрація»?

6. Схарактеризуйте переваги спеціалізації виробництва.

7. Чи може розвиватися кооперування між підприємствами різних країн?

8. Як ви вважаєте, які негативні ефекти характерні для спеціалізації?

9. Назвіть позитивні й негативні сторони кооперування. Для цього в зошиті складіть відповідну таблицю.

Користуючись картою форзацу та легендою до неї, наведіть приклади видів економічної діяльності за секторами економіки, які розвинені в Україні.

Використовуючи інтернет-ресурси, наведіть приклади участі українських підприємств у міжнародній кооперації.

Уявіть, що ви підприємець, який займається вирощуванням ялинок. До якого сектора економіки належить ваше господарство? Назвіть, які форми організації виробництва для нього характерні.


ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

Тема: Аналіз секторальної моделі економіки

1. Накресліть схему секторальної структури національної економіки України.

2. Проаналізуйте таблицю 1. Обчисліть, скільки продукції (послуг) у фактичних цінах реалізовано кожним сектором економіки. Обрахунки зробіть у відносних величинах (%). Отримані результати зобразіть у вигляді кругової діаграми. Які співвідношення між секторами вітчизняної економіки? Про що це свідчить? Зробіть обґрунтований висновок.

Таблиця 1

Валовий внутрішній продукт України за 2015 р., млн грн

Сектор

економіки

Вид економічної діяльності

Обсяг

реалізованої

продукції

Первинний

Сільське, лісове та рибне господарство

236 003

Добувна промисловість і розроблення кар’єрів

94 824

Вторинний

Переробна промисловість

239 066

Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря

54 155

Водопостачання; каналізація, поводження з відходами

9 523

Будівництво

44 671

Третинний

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

288 096

Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність

131 209

Тимчасове розміщення й організація харчування

11 531

Інформація та телекомунікації

67 822

Фінансова та страхова діяльність

61 334

Операції з нерухомим майном

110 434

Професійна, наукова та технічна діяльність

53 847

Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування

20 786

Державне управління та оборона; обов’язкове соціальне страхування

94 294

Освіта

83 285

Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги

55 628

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок

12 258

Надання інших видів послуг

12 606

Валовий внутрішній продукт

1 979 458

 

 

 

Це матеріал з підручника Географія 9 клас Гільберг

 






^