mozok.click » Світова література » Бернард Шоу — один із засновників «нової драми», борець за «одухотворення» людини засобами мистецтва
Інформація про новину
  • Переглядів: 114
  • Автор: admin
  • Дата: 21-01-2018, 10:20
21-01-2018, 10:20

Бернард Шоу — один із засновників «нової драми», борець за «одухотворення» людини засобами мистецтва

Категорія: Світова література

1. Назвіть ознаки «нової драми».

2. Як драматурги нового часу ставилися до античної спадщини?

3. Згадайте міф про Пігмаліона та Галатею, казку про Попелюшку. Як ви вважаєте, чому ці мандрівні сюжети про чудесні перетворення популярні й досі?

Англійці — нація шанувальників, а не професіоналів; їхні генерали, так само, як і їхні письменники,— аматори. Саме тому ми завжди вигравали війни й створили найбільшу у світі літературу.

Дж. Б. Шоу

«Людина століття», Бернард Шоу прожив довге й плідне життя. Понад сімдесят років він віддав літературній праці. Письменник Шоу пробував свої сили в різних жанрах — виступав як прозаїк, публіцист, музикальний, театральний і літературний критик, але найповніше його талант розкрився в драматургії. Бернард Шоу — найвеличніший англійський драматург від часів Шекспіра. Саме його зусиллями театр Англії на порубіжжі ХІХ-ХХ ст. повернув собі не лише загальноєвропейську, а й світову славу.



Життєвий і творчий шлях Джорджа Бернарда Шоу

Джордж Бернард Шоу народився 1856 року в Дубліні, найбільшому місті Ірландії, у родині дрібного чиновника. Численну родину Шоу в Дубліні знали всі. Серед них було багато священиків і торговців, був один баронет. Батько майбутнього письменника Джордж Карр Шоу невдало вів хлібну торгівлю, зловживав алкоголем. Мати Шоу, Люсінда Елізабет Герлі, вийшовши заміж, придбала, за словами сина, трьох дітей, бідність і чоловіка зі шкідливими звичками. Вихованням дітей місіс Шоу зовсім не переймалася. 1869 року батьки Шоу влаштували хлопчика до центральної зразкової чоловічої школи в Дубліні, у якій навчалися діти дрібної буржуазії — ремісників і крамарів. Після цього Шоу змінив за 4 роки ще 3 школи, які залишили в нього гнітючі враження. У своїх спогадах він так пише про шкільні роки: «У школі я не вивчив нічого і забув багато чого...» Навчання було для нього сухим і нецікавим, тому він «утік із класичної школи» саме тоді, коли йому «загрожували заняття Гомером». З п’ятнадцяти років хлопець працює клерком і касиром у конторі Земельної агенції. Він ненавидів свою службу — любив тільки мистецтво і мріяв присвятити себе живопису, музиці чи літературі. Бернард почувався дуже самотнім, соціальні контрасти великого міста змушували його страждати. через п’ять років Шоу переїжджає до Лондона. Він багато читає, працює в бібліотеці Британського музею й пише. Протягом п’яти років видає по одному роману щорічно, але вони не приносять йому слави. його відмовилися друкувати аж 60 видавництв! Б. Шоу активно цікавиться громадським життям, захоплюється соціалістичними ідеями.

У 1880-ті рр. перед Шоу остаточно відкрилася дорога публіциста. 1885 року він став літературним рецензентом «Пелл Мелл газет», а наприкінці 1880-х рр.— музичним критиком у газеті «Стар». Блискучі, оригінальні за змістом і парадоксальні за формою статті привертали загальну увагу.

Шоу, який з 1897 р. живе в Лондоні і має звання державного радника, під час Першої світової війни поринає в політичне життя. Після публікації статті «Війна з точки зору здорового глузду», у якій він критикує і Англію, і Німеччину, глузує над безтямним патріотизмом, Шоу виключають із Клубу драматургів. У цей час він починає працювати над драмою «Дім, де розбиваються серця» (1913-1919), яку слушно вважає своїм найкращим творінням. Вершиною драматургічної творчості Шоу стала хронікальна п’єса «Свята Жанна» (1923). Спираючись на реальний історичний прототип — Жанну д’Арк, драматург створив образ жінки, яка не визнає жодного компромісу з продажним суспільством і понад усе цінує особисту свободу.

1925 року Шоу стає лауреатом Нобелівської премії «за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з надзвичайною поетичною красою». Згодом драматург багато подорожує світом, відвідавши, зокрема, СРСР, США та Південну Африку. Письменник пережив Другу світову війну, під час якої активно боровся проти фашизму, і помер у своєму маєтку в Хартфордширі у 94 роки.

Б. Шоу цілком свідомо орієнтувався на творчий досвід Ібсена. Але він не лише ставив питання, як знаменитий норвежець, а й намагався на них відповісти в дусі історичного оптимізму.

Боротьба за нове суспільство була для Шоу невід’ємною від боротьби за таку драму, яка могла б поставити перед глядачем актуальні питання сучасності.

Нічого подібного на англійській сцені того часу не було: за винятком традиційних шекспірівських вистав, у репертуарі театрів переважали мелодраматичні та псевдоісторичні п’єси.

Розширюємо світогляд

Пуританин — суворий ревнитель чистоти звичаїв, високої моральності та ін. Пуританізм став ідеологічним прапором Англійської революції 1640-1649 рр. У переносному значенні термін пуританин уживають щодо людини, яка сильно переймається чистотою своїх думок і вчинків і вимагає такої самої чистоти від інших.

(Під пуританами Шоу має на увазі людей передових, моральних та ідейних. «Я пуританин у погляді на мистецтво»,— пише він.)

Цикли п’єс Б. Шоу

«Неприємні п’єси»

«Приємні п’єси»

«П’єси для пуритан»

«Будинки вдівця», «Серцеїд», «Професія місіс Воррен»

«Війна і людина», «Кандіда», «Обранець долі», «Поживемо — побачимо»

«Учень диявола», «Цезар і Клеопатра», «Навернення капітана Брассбаунда»

Тематика п’єс

Глядач, за словами автора, «натрапляє в них на жахливі й потворні вияви суспільного устрою Англії»

«...Менше стосуються злочинів суспільства», висвітлюючи здебільшого «його романтичні помилки та боротьбу окремих осіб із цими помилками»,— так характеризує цей цикл сам письменник

Шоу підкреслював, що він не ханжа й не боїться зображення почуттів, але він проти обмеження всіх дій героїв лише любовними мотивами. Якщо дотримуватися цього принципу, стверджує драматург, «ніхто не може бути хоробрим, чи добрим, чи великодушним, якщо він ні в кого не закоханий»


Новий період творчості. П’єси початку ХХ ст.

«Дім, де розбиваються серця». Шоу має намір по-чехівськи досліджувати душі, «розбиті серця» мешканців загального Дому, які бездумно витрачають культурні багатства нації. Драматург звертається до символіки, філософської алегорії, фантастики, політичного гротеску.

«Візочок з яблуками». Шоу у гротескно-ексцентричній формі розкриває важливі особливості суспільно-політичної ситуації в Англії першої третини XX ст. У центрі п’єси — дискусія про політичну владу.

«Гірко, але правда» (фантастика, яка стає прийомом художнього втілення дійсності письменником-сатириком). Парадокси щохвилини спонукають думку читача працювати, породжують почуття сумніву й недовіри до всього банального, загальноприйнятого, дотепно викривають стереотипи мислення й соціального життя, провокують читача до полеміки.

«Назад до Мафусаїла». Шоу критикує сучасне йому суспільство, образи його дотепні й реалістичні, але вихід із кризи він шукає на шляхах ідеалізму. Розгорнувши широку панораму історії людства від Адама до ХХ ст. й далі — до людей майбутнього, Шоу оголошує, що порятунок людства — у продовженні довголіття людей, яке буде можливим завдяки зусиллям людської волі.

П’єса «Свята Жанна» з неабиякою художньою силою розвиває актуальну для 1920-х років тему народної визвольної боротьби.

П’єса «На мілині» стала новим гострим памфлетом на буржуазну демократію.

У комедії «Юродивий з несподіваних островів» Шоу в парадоксальній формі показує прийдешню кризу Британської імперії, крах її колоніальної могутності.

ЛК. П’ єсі «Війна і людина» Шоу зобов’язаний своїм сценічним успіхом і загальним визнанням. її було поставлено 1894 року на сцені «Незалежного театру». Серед глядачів знаходився американський актор і режисер Менсфілд. Повернувшись до Америки, він негайно поставив п’єсу Шоу в Нью-Йорку, де вона так само мала величезний успіх.

Відмову від традиційної художньої і сценічної достовірності заради широкої філософської дискусії в пізній драматургії Шоу високо оцінив Б. Брехт, який назвав англійського драматурга «творцем інтелектуального театру XX ст.».

Драматург зізнавався, що «змушений брати весь матеріал для драми або просто з дійсності, або із достовірних джерел», і говорив: «Я нічого не створив, нічого не придумав, нічого не перекрутив, я тільки розкрив драматичні можливості, що криються в реальності».

1. У якій родині зростав Бернард Шоу?

2. Як він ставився до навчання? Чому?

3. Які ідеї сповідував митець та в якій формі втілював їх у життя?

4. Чому його називають письменником століття?

5. Хто був для драматурга взірцем та літературним учителем?

6. Які періоди можна виокремити у творчості Б. Шоу?

7. У чому виявилося його новаторство?

8. Які теми та мотиви були його улюбленими? Чому?

9. Які художні прийоми переважають у драмах Б. Шоу?

Запам’ятайте! Б. Шоу — один із засновників «нової драми» в західноєвропейській літературі, що звертався і до античних міфів, і до казки, і до проблем свого часу. Прагнув парадоксами, навіть скандалом привернути увагу до болючих тем суспільного та особистого життя людей.

Усвідомте, що критикувати суспільство, його бездуховність, висміювати вади певних типів людей може людина лише смілива, небайдужа. Робити ж це майстерно та захопливо до снаги тільки дуже талановитій і наділеній глибоким почуттям гумору особистості. Таким і був Б. Шоу.

Проаналізуйте тематику та проблематику п’єс Б. Шоу, визначте їхні провідні мотиви та пафос.

Складіть психологічний портрет письменника. Підготуйте презентацію проекту «Театрально-музичні постановки за твором Б. Шоу “Пігмаліон”».

Твір «Пігмаліон» Б. Шоу — новий міф про духовне переродження людини

Драматург використовує відомий давньогрецький міф про Піг-маліона — скульптора, який зневажливо ставився до кохання, віддаючи перевагу мистецтву. За це богиня Афродіта покарала його: вона наслала на Пігмаліона кохання до найпрекраснішо-го його твору — статуї морської богині Галатеї. Уражений стрілою Амура, Пігмаліон страждає, тому що його кохана залишається лише витвором із холодного каменю. Пігмаліон благає Афродіту оживити Галатею. Статуя оживає і, перетворившись на прекрасну жінку, стає дружиною Пігмаліона.

Шоу оригінально переробляє цей міф, підкоряючи весь його зміст своєму творчому задуму. За буденними подіями й кумедними ситуаціями Шоу побачив важливу проблему — пробудження людської гідності, можливість реалізації особистості.

Це і є головним питанням у п’єсі «Пігмаліон». У п’єсі Шоу, як і в міфі, подано два плани цього розвитку: перший — Еліза, її «одухотворення» під впливом мистецтва Хіґґінса, другий — власне Хіґґінс, який повинен визнати, що, крім цього «мистецтва», крім фонетики, є інші важливі речі: людські стосунки, людські долі.

П’єсу «Пігмаліон» було написано 1912-1913 рр. Міф про Пігмаліона драматург переносить в обстановку сучасного йому Лондона. Але якщо антична Галатея, оживши, стала втіленням покори та любові, то Галатея Шоу зчиняє бунт проти свого творця:

вона не хоче виходити заміж, прагне стати самостійною та незалежною, відстояти свою людську гідність. Безпосереднє завдання Шоу, яке він усіляко намагався підкреслити в передмові,— пропагування лінгвістики і насамперед фонетики. Але це тільки один із мотивів цікавої, багатогранної п’єси. Провідний же мотив має яскраве соціальне, демократичне звучання, адже йдеться про природну рівність людей і їхню класову нерівність. Це й психологічна драма про кохання, яке з деяких причин майже перетворюється на ненависть. Зрештою, це п’єса гуманістична, що показує, як дбайливо й обережно потрібно ставитися до живої людини, наскільки страшним і неприпустимим є холодний експеримент над особистістю.

Сюжет

Професор фонетики Хіґґінс стояв із записником на одній з вулиць Лондона й кожній людині, яка до нього зверталася, говорив, із якого району Англії вона родом чи навіть у якому районі Лондона та живе.

Випадково на цьому самому місці опинився полковник Піке-рінґ, учений-індолог, який розшукував Хіґґінса. Хіґґінс запрошує Пікерінґа до себе, щоб показати свою фонетичну апаратуру.

Під час розмови присутня квіткарка Еліза Дуліттл, з приводу вульгарної мови якої Генрі Хіґґінс робить кілька в’їдливих зауважень. Спочатку дівчина ображена, але потім розуміє, що, коли дивак-учений навчить її говорити правильно, вона зможе змінити своє життя і навіть стати власницею квіткового магазину. Еліза приїжджає до Хіґґінса й вимагає, щоб той давав їй уроки. Спершу професор із обуренням відмовляє — у нього ж навчаються мільйонери. Але поведінка відвідувачки така ексцентрична й кумедна, що Хіґґінс укладає з Пікерінґом парі: він береться за півроку навчити Елізу літературної мови так, що її не відрізнять у вищому світі від справжньої герцогині.

Спочатку експеримент удається.

Еліза виявляється здібною. їй улаштовують «генеральну репетицію» на прийомі в матері Хіґґінса. І хоча героїня опанувала правила літературної вимови, відповідні слова, утім, вона не володіла

найголовнішим — навичками світської розмови. Говорячи про погоду, Еліза схожа на диктора, який читає метеозведення, а потім і зовсім починає говорити своєю звичною вуличною мовою. Утім, усі це сприймають за «новий стиль». Це, як і сама Еліза, здається молодику Фредді чарівним.

Дівчина швидко засвоює науку й починає усвідомлювати себе як особистість. Вона закохується у свого вчителя й нарікає на те, що той ставиться до неї як до іграшки. Хіґґінс із подивом виявляє, що перед ним прекрасна жінка. Фінал — відкритий, хоча Шоу в «Післямові» й запевняє, що Еліза вийшла заміж за Фредді.

Розширюємо світогляд

Мине кілька років, і філософи погодяться з думкою, що ідеальна мова нікому не потрібна. Тепер лінгвіст Л. Віт-ґенштейн закликав учитися в народу, вивчати живу мову.

Б. Шоу на початку ХХ ст. устами свого героя висловив міркування про те, що людина — це те, що вона говорить, це її мова, мовленнєва діяльність. У такий спосіб драматург зміщує центр уваги із соціальних проблем на естетичні, що характерно для аналітичної філософії, яка всі проблеми зводила до проблем мовлення і високим завданням якої була побудова ідеальної наукової мови.

Ось як про це говорить професор Генрі Хіґґінс на лондонській вулиці:

Джентльмен (вертаючись на попереднє своє місце ліворуч від записувача). Чи можна вас запитати: як це у вас виходить?

Записувач. Сама фонетика, більш нічого. Сама наука про вимову. Це мій фах і моє улюблене захоплення. Щасливий той, хто може зробити зі свого хобі прожиток! От ви можете відрізнити за наріччям, хто з Ірландії, а хто — з Йоркширу? А я визначаю місце кожної людини в межах шести миль. У Лондоні — у межах двох миль, іноді — двох вулиць.

<...>

Джентльмен. А що, цього вам стає на прожиток?

Записувач. О так, ще й на добрий прожиток! Наш вік — вік вискочнів. Скоробагатьки починають у Кентиш-тауні з вісьмома десятками фунтів на рік і незабаром опиняються на Парк-Лейн зі ста тисячами річного прибутку. Хочуть вони позбутися свого Кентиш-тауна і не можуть: видають себе кожнісіньким словом! Я ж можу навчити їх.

Квіткарка. Сікається до бідної дівчини! Не твоє мелеться — не бігай з.

<...>

Записувач. Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!

(Переклад О. Мокровольського)

ТЛ. Парадокс — судження або вираз, які протиставлені загальноприйнятим поняттям, здоровому глузду (часто тільки зовні). У давньогрецькій філософії цей термін використовували для характеристики нової оригінальної думки.

«Не відкладай на завтра те, що можна зробити післязавтра» (О. Вайльд); «Не чини з іншими так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою: у вас можуть бути різні смаки» (Б. Шоу).

Мета парадоксу — висміяти догму, здивувати незвичайним, вразити оригінальністю судження. Інколи на парадоксі можуть бути побудовані навіть цілі твори (у п’єсі Шоу «Гірко, але правда» мікроб заражається від людей).

Особливості художнього методу Бернарда Шоу

Основні художні засоби та прийоми:

• парадокси й дискусії;

• засоби комічного поєдналися з реальним трагізмом буття суспільства і духовно багатої людини, якій не було місця в навколишньому світі;

• найбільший парадокс — людина;

• широке вживання афоризмів;

• гострокомедійні ситуації — іронічна, пародійна стилізація давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею;

• синтез епічної і драматичної основ.

Жанр твору, особливості сюжету та композиції

Автор назвав свій твір «романом у п’яти діях». Існує кілька варіантів перекладу власне жанру: «роман-фантазія у п’яти діях», «сентиментальний роман у п’яти діях».

Роман у п’яти діях

Епос

Драма

Опис героїв; поширені пояснення; приділено увагу психологічному стану персонажів; є авторська оцінка

• Діалогічна структура;

• ремарки;

• «режисерська драматургія» (автор зазначив кожен сценічний рух героїв)

П’єса «Пігмаліон» має коротку передмову під назвою «Професор фонетики» та велику післямову, у якій ідеться про подальшу долю головної героїні драми.

Тема твору — духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.

Назва твору підкреслює призначення людини-митця бути Творцем, сприяти пробудженню духу людини.

Шоу подає не традиційну структуру: зав’язка ^ розвиток діі ^ розв’язка, а дещо змінює її: зав’язка ^ розвиток дії ^ дискусія.


Композиція драми «Пігмаліон»

1. Експозиція — випадкова зустріч двох героїв твору.

2. Зав’язка — парі Пікерінґа й Хіґґін-са щодо «створення герцогині з квіткарки».

3. Розвиток дії — навчання дівчини, експеримент із гостями.

4. Розв’язка — «герцогиня бунтує проти професора».

Розв’язка в Шоу стала водночас новою зав’язкою, початком

дискусії. Автор створив дискусійну ситуацію, висунув конфлікт ідей, перетворив хід подій на сутичку протилежних життєвих позицій. Драматург уважав, що п’єса повинна мати відкритий фінал, спонукати читача до відповіді на поставлені запитання, до обговорення проблеми, тому він не дає однозначної відповіді, не дає щасливого завершення історії.

Образи твору

Професор Хіґґінс — людина науки, для якої не існувало іншого життя. Він — аристократ, але його манери не аристократичні, експериментатор, але без відповідальності за долю піддослідного. Водночас це порядна людина, адже він не обіцяв Елізі чогось більшого, ніж навчити мови й манер та ввести у «вищий світ».

Образ Хіґґінса — це варіант античного скульптора. Діяльний, жвавий, всюдисущий Хіґґінс сповнений тієї зацікавленості, без якої неможлива будь-яка творча діяльність. Для нього всі люди рівні, без поділу на класи. Саме тому Хіґґінс так сміливо береться довести, що за три місяці квіткарка стане герцогинею. Професор

зважився на експеримент і докладав усіх зусиль, щоб довести власну думку. Хіґґінс не думав про те, що буде після того, як казковий сон скінчиться і Галатея-Еліза прокинеться. Природні сили, що були приспані в героїні, виявилися набагато потужнішими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики.

Еліза стає гідним суперником Хіґґінса. Вона сповнена гордощів, самоповаги. Опановуючи мову, Еліза засвоїла також і навички правильного мислення, що допомагало їй мати власні судження про життя. Вона вважала, що її шлях до герцогині розпочався тоді, коли полковник Пікерінґ назвав її «міс Дуліттл», коли він виявив до неї увагу: зняв капелюх, відчинив двері, адже «різниця між леді і квіткаркою полягала не в тому, як вона поводиться, а в тому, як до неї ставляться».

Еліза в розпачі, перед нею, зрештою, постала жорстока істина: здобувши манери й вимову герцогині, вона не стала своєю в аристократичному колі; утім, і від свого класу Еліза вже відірвана, вона вже ніколи не стане тією простою «невдахою», а розпочати якусь справу відповідно до здобутих знань та вмінь не має коштів.

Отже, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він зазначив, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б подолати межі свого соціального стану.

Отже, це драма не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

Образи героїв давньогрецького міфу під пером Б. Шоу суттєво трансформувалися відповідно до умов нового часу та задуму автора.

Порівняймо:

Професор Хіґґінс

Пігмаліон з античного міфу

1) Навчав мови Елізу, допоміг зрозуміти світ мистецтва, хоча так само, як і Пігмаліон, ненавидів жінок;

2) Еліза майже нічого не змінила

в поглядах професора, і він не збирався змінюватися сам;

3) він не відчував відповідальності за долю людини, його захоплювали вищі ідеї, результат експерименту

1) З любов’ю виліпив статую, пишався нею, прикрашав;

2) Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі приспане кохання

ЛК. Твір «Пігмаліон», написаний у 1912-1913 рр., уперше було поставлено на сцені Віденського театру 1913 року. Англійська ж прем’єра відбулася в лондонському Театрі його Величності 11 квітня 1914 року й витримала 118 вистав. Драматург сам був режисером власної п’єси; роль Елізи Дуліттл він написав спеціально для Стелли Патрік Кемпбелл, а професора Хіґґінса грав відомий актор Герберт Бірбом Трі.

Перша екранізація безсмертного «Пігмаліона» Джорджа Бер-нарда Шоу цікава не лише неперевершеним акторським складом, а й тим, що адаптував сценарій автор п’єси особисто.

Фільм мав шалений успіх як у глядачів, так і у критиків: 1938 року він отримав премію «Оскар» за найкращий сценарій (також був представлений у номінаціях «Найкращий фільм», «Найкращий актор» (Л. Говард) та «Найкраща акторка» (В. Гіллер)).

1956 року сценарій фільму було адаптовано для мюзиклу «Моя чарівна леді»; 1964 року цей мюзикл під тією самою назвою було екранізовано.

ЕК. Переклад такої «філологічної» п’єси, як «Пігмаліон» Б. Шоу, становить для фахівців неабияку складність, адже мовні засоби в кожній мові свої. Тому світова практика допускає під час перекладу вільне обрання цих мовних засобів. Лінгвіст і перекладач Р. К. Міньяр-Бєлоручев зазначає, що під час перекладу «втрати й набутки — неминучі». До того ж художній переклад є творчим, певною мірою самостійним твором його автора (перекладача). У художньому перекладі допускається певна трансформація перекладного тексту, обумовлена багато в чому культурними та літературними традиціями, носіями яких є перекладач.

УС. Уперше п’єсу Бернарда Шоу «Пігмаліон» українською у 1940-1950-х рр. переклав М. Павлов. Але надруковано переклад було значно пізніше — на сторінках журналу «Всесвіт» 1999 року.

У статті «Феномен Шоу для українського читацтва» М. Пав-лов писав: «Було б неправильним, якби мова Елізи мало чим

відрізнялася від мови самого Хіґґінса. Мовленнєвий контраст в українському перекладі має бути, відтак, більшим, аніж це припустимо в оригіналі».

Тому від перекладача вимагають особливої ретельності і значної винахідливості, аби перенести твір на український культурний ґрунт.

Порівняйте:

1. Опишіть свої враження від першого знайомства з квіткаркою та її співрозмовниками на одній із лондонських вулиць.

2. Чим квіткарка дивує своїх нових знайомих?

3. Чому Еліза погодилась на пропозицію Хіґґінса?

4. Якими були умови експерименту?

5. Які зміни ви помітили в розвитку образу Елізи?

6. Опишіть поведінку Елізи в гостях у місіс Хіггіс та враження, яке вона справила на гостей.

7. Якого перевтілення зазнав Альфред Дуліттл?

8. У чому полягали претензії та вимоги Елізи до Хіґґінса?

9. Яку позицію обстоює Хіґґінс?

10. Порівняйте п’єсу Б. Шоу із міфом про Пігмаліона і Галатею. Як назва та сюжет п’єси перегукуються із сюжетом античного міфу? Як і де зміст п’єси та міфу починає різнитися?

11. Яким є продовження п’єси в післямові Б. Шоу?

12. Чому Еліза не задоволена результатами експерименту? Чого вона прагне?

13. Порівняйте образи Елізи та Галатеї.

14. Які основні проблеми порушено в п’єсі?

15. Визначте ознаки «нової драми» в «Пігмаліоні».

Літературний ринг

Б. Шоу вважав письменника Л. М. Толстого своїм однодумцем і вчителем, навіть надсилав йому «на суд» деякі свої твори. Але той надіслав достатньо критичну відповідь, зокрема про п’єсу «Людина і надлюдина»: «Не можна жартівливо говорити про такі речі, як сенс людського буття, про причини його перекручення й того зла, яке сповнює життя нашого людства». Толстой був упевнений у тому, що робити життєво важливі питання предметом сатири небажано, тому що це не сприяє знаходженню шляхів розв’язання гострих моральних проблем сучасності: «Бажання здивувати читача своєю глибокою ерудицією, талантом і розумом часто відвертають увагу читача від суті предмета»

• «Хочу похвалитися, що п’єса «Пігмаліон» користувалася найбільшим успіхом в Європі, Північній Америці й у нас. її повчальність настільки сильна й навмисна, що я із захопленням шпурляю її в обличчя тим самовдоволеним мудрецям, що, як папуги, повторюють, що мистецтво не повинно бути дидактичним. Це підтверджує мою думку, що мистецтво не може бути ніяким іншим»,— писав Шоу.

• «“Пігмаліон” — це насмішка над шанувальниками “блакитної крові”... кожна моя п’єса була каменем, який я кидав

у вікна вікторіанського благополуччя»,— так відгукувався автор про свою п’єсу.

• Літературознавець О. Анікст уважав Б. Шоу продовжувачем кращих традицій західноєвропейського гуманізму

А що ви думаєте про можливість розв’язання серйозних суспільних проблем засобами сміху — сатири, іронії тощо? Наскільки, на вашу думку, це можливо й доречно?

Запам’ятайте! Англійський драматург Бернард Шоу став разом із Г. Ібсеном та іншими письменниками засновником «нової драми», спрямованої на активну співпрацю з глядачем та читачем. Ознаками її є інтелектуальність, дискусійність, відкритий фінал та боротьба за гідність людини.

Усвідомте, що Б. Шоу, як і інші митці порубіжжя ХІХ-ХХ ст., активно шукав шляхи удосконалення людини та людства, вважав літературу, театр важливими засобами впливу на громадську та особисту думку. Щоби якомога виразніше донести свої думки, використовував гумор та сатиру, указував на парадоксальні явища життя, з іронією розвінчував стереотипи, домагаючись того, щоб людина уважніше придивилася до себе, побачила свої недоліки й прагнула змінитися на краще.

Проаналізуйте висловлювання Б. Шоу, і за ними та відомими вам відомостями визначте життєве кредо письменника.

Найбільший гріх стосовно близьких — не ненависть, а байдужість: ось істинно вершина нелюдяності.

Ми не маємо права споживати щастя, не виробляючи його. Якщо ви коли-небудь, ганяючись за щастям, знайдете його, то, подібно до старої, яка шукала свої окуляри, виявите, що щастя весь час було у вас на носі.

Якщо у вас є яблуко, і в мене є яблуко, і ми обмінюємося цими яблуками, то у вас і в мене залишається по одному яблуку. А якщо у вас є ідея, і в мене є ідея, і ми обмінюємося ними, то в кожного із нас буде по дві ідеї.

Людина — як цеглина: обпалюючись, міцнішає.

Тепер, коли ми навчилися літати в небі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає лише одного: навчитися жити на землі, як люди.

Життя полягає не в тому, щоб знайти себе. Життя полягає в тому, щоб створити себе.

Складіть продовження п’єси Б. Шоу в кількох варіантах, спираючись на англійські реалії того часу та обґрунтовуючи свій варіант.

Підсумуємо знання з теми

1. Чому питання відродження духовності, мови, національної культури стало особливо актуальним на межі ХІХ-ХХ ст.? 2. Які обставини сприяли тому, що Г. Ібсен став драматургом? У чому полягає внесок Г. Ібсена у створення й розвиток національного норвезького театру?

3. Після виходу твору Г Ібсена «Ляльковий дім» у суспільстві виникли такі бурхливі суперечки, що подекуди у вітальнях вивішували оголошення: «Просимо не говорити про “Ляльковий дім”». Чому?

4. Що таке ібсенізм?

5. Яким був драматург Б. Шоу як письменник, як громадський діяч і як людина?

6. У чому полягала «філологічна теорія» Б. Шоу?

7. Чому драматург Б. Шоу назвав свій твір «Пігмаліон» за жанром романом?

8. Порівняйте «стару драму» й «нову драму», наведіть конкретні приклади, зробіть висновки.

Проаналізуйте!

1. Чи можна «Ляльковий дім» уважати прикладом «нової драми»? Якщо так, то чому?

2. Як вислів Соломона стосується Нори: «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його»? Якою, на вашу думку, є героїня — мудрою чи нерозумною?

3. Поміркуйте, чому п’єса Б. Шоу називається «Пігмаліон», а не «Галатея»?

4. Б. Шоу говорив: «Кожна з моїх п’єс — це послання до людства». Яке послання до людства має п’єса «Пігмаліон»?

Створіть!

1. Складіть порівняльну табличку образів Нори та Елізи, знайдіть спільне та відмінне, покажіть розуміння письменниками жіночого питання та шляхи його розв’язання.

2. Створіть проект «Утілення драматичних творів Г. Ібсена і Б. Шоу в театрі, кіно».

Прокоментуйте умовні ситуації, поясніть свої думки, подальші дії та вчинки.

Ви потрапили в компанію людей, де всі розмовляють правильно, обговорюють важливі й цікаві теми, висловлюють свої оригінальні, часто парадоксальні думки. Ви усвідомлюєте, що не володієте правильною вимовою, з темою дискусії не обізнані, та й уміння її підтримати вам теж бракує. Просто піти звідти не можете. Що ви зробите, щоб не почуватися незручно, зайвою людиною?

Оцініть підприємливість Елізи, героїні твору Б. Шоу «Пігмаліон». Як її ідею можна втілити в сучасному житті?

Ознайомлюючись із новими тенденціями у драматургії по-рубіжжя ХІХ-ХХ ст., ви помітили, що «стара драма» із традиційним розвитком сюжету, передбачуваним закритим фіналом і пасивним спогляданням глядача (читача) поступилася місцем «новій драмі», яка змусила цього глядача (читача) думати, розв’язувати логічні завдання, аналізувати, дискутувати, домислювати своє завершення твору, міркувати про долю героїв після того, як вистава скінчилася. Головними проблемами стало духовне відродження людини, утвердження її самоцінності. Кожен із драматургів ішов своїми шляхами, обирав свої форми — ідейні конфлікти (Б. Шоу), внутрішню приховану інтригу (М. Ме-терлінк), складну гру підтекстів (А. Чехов). Твори представників «нової драми» Г. Ібсен та Б. Шоу зробили вагомий внесок у справу гуманізації суспільства.

Ваша книжкова полиця

Г. Ібсен. «Ляльковий дім». Коротка літературна енциклопедія.

Градовський А. В. Картковий дім Торвальда: вивчення п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім» (Нора).

Половинкина Ольга. Новая драма: Генрик Ибсен // Литерату-ра. — 2004.

Понімаш Г. Б. Жіноче питання у драматургії кінця ХІХ — початку ХХ ст. // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2003.

Соловцова Ірина. Ібсен — реформатор європейської драми // Зарубіжна література. — 2002.

Шоу Б. Полное собрание пьес : в 6 т. — М. : Искусство, 1980. — Т. 4.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література 9 клас Паращич

 



^