mozok.click » Всесвітня історія » Німецька імперія у 1871-1913 роках
Інформація про новину
  • Переглядів: 248
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:37
24-01-2018, 13:37

Німецька імперія у 1871-1913 роках

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте, яким чином відбулося об’єднання Німеччини і хто відіграв у цьому процесі провідну роль.

Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 р. 18 січня 1871 р. німецькі королі, герцоги і князі, зібравшись у Версальському палаці, на території переможеної Франції, проголосили короля Пруссії Віль-гельма I імператором (кайзером) Німецької імперії. Завершився процес об’єднання країни, і на політичній карті Європи виникла нова держава із 40-мільйонним населенням.

Політичну систему єдиної Німеччини було визначено імперською конституцією, прийнятою 16 квітня 1871 р. Історичні традиції наклали відбиток на нове державне утворення. Імперія складалась із 25 держав: 22 монархій та 3 вільних міст - Гамбурга, Любека і Бремена. Провідне місце в імперії посіла Пруссія - ініціатор і головний рушій об’єднання німецьких земель.

Конституція Німеччини. 16 квітня 1871 р.

Імперське законодавство здійснюється Союзною радою і рейхстагом. Згода більшості в тому й іншому зібранні необхідна для імперського закону і встановлює його.

Союзна рада складається з представників держав, що входять до союзу, між якими голоси розподіляються таким чином, що Пруссія одержує 17 голосів із 58.

Президентство в союзі належить королю прусському, який має титул німецького імператора. Імператор є представником імперії в міжнародних зносинах; від імені імперії оголошує війну й укладає мир, вступає в союзи та інші договори з іноземними державами. Імператор скликає, відкладає і закриває Союзну раду і рейхстаг. Голосування в Союзній раді і керівництво її справами належить імперському канцлеру, який призначається імператором.

Імператорові належить розробка і публікація імперських законів і нагляд за виконанням останніх.

Визначте форму правління німецької держави за конституцією 1871 р.



Вищим законодавчим органом країни став рейхстаг (імперський з’їзд), що обирався на підставі загального виборчого права. Проте його законодавчі права були обмежені, тому що будь-який законопроект набирав сили лише за умови схвалення його бундесратом імперії і кайзером. Бундесрат (Союзна рада), по суті, виконував роль верхньої палати парламенту. На відміну від рейхстагу, він не обирався, а формувався з представників від вільних міст та німецьких монархів. Пруссії належало в рейхстазі 17 місць із 58, вона мала право вето у випадку зміни конституції імперії.

На чолі нової держави стояв кайзер (імператор), який водночас був королем Пруссії і головнокомандувачем армії і флоту. Виконавча влада була цілком незалежною від законодавчої. Канцлер (керівник уряду імперії) призначався особисто кайзером і ніс відповідальність тільки перед ним.

Конституція 1871 р. зберегла в Німеччині багато рис прусської поліцейської держави. Але вона мала і прогресивні аспекти. Хоча формально станові привілеї дворянства не було скасовано, конституція гарантувала всім німцям, незалежно від походження, рівне право на посідання державних посад, володіння власністю і підприємницьку діяльність.

Порівняйте конституції Третьої республіки у Франції і конституцію Німеччини. Яка з них і чому більше відповідає інтересам народу?

Правлячі кола країни не могли не враховувати швидко зростаючий вплив промисловців і фінансистів. Тому нова держава будувалася з урахуванням інтересів як поміщиків-юнкерів, так і буржуазії. Дворяни

продовжували посідати ключові пости в державному апараті, але буржуазії було забезпечено повну свободу дій і державну підтримку всередині країни і за її межами.

Економічне піднесення країни. В останній третині XIX - на початку XX ст. німецька економіка зробила потужний крок уперед, поступаючись за темпами розвитку лише США. Уже в 70-х роках за промисловим розвитком Німеччина обігнала Францію, а на початок XX ст., залишивши позаду Англію, вона вийшла на перше місце в Європі і стала другою (після США) індустріальною державою світу.

Економічному піднесенню Німеччини сприяли такі чинники. Після об’єднання в країні утворився єдиний внутрішній ринок. Були знищені митні кордони, запроваджено єдину валюту, систему мір і ваги, торговельне і банківське законодавство. Загарбання у Франції Ельзасу й Лотарингії і 5 млрд контрибуції також сприяли індустріальному зростанню країни. Поєднуючи лотаринзьку руду з вугіллям Рурського і Саарського басейнів, німецькі промисловці створили власну паливно-металургійну базу, а французькі мільярди було використано для фінансування розвитку індустрії та транспорту.

Німецькі підприємці успішно використовували досвід інших країн, упроваджували новітні досягнення науки і техніки, передові технології. Заводи і фабрики країни оснащувалися сучасним устаткуванням і працювали ефективніше за підприємства Англії і Франції. Зростання німецької промисловості стимулювали великі державні замовлення на виробництво озброєнь, будівництво фортець, залізниць і морських портів. Держава заохочувала розвиток важкої індустрії й захищала її інтереси від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку.


Економічний прогрес Німеччини був обумовлений також традиційними рисами характеру німецького народу - працьовитістю, дисциплінованістю й ощадливістю. Швидке зростання населення сприяло збільшенню ємності внутрішнього ринку.

Які з означених причин швидкого економічного зростання Німеччини мають вирішальне значення, а які - другорядне? Можливо, усі вони однаково важливі?

Індустріальне піднесення в країні супроводжувалося концентрацією виробництва на великих заводах і створенням потужних промислових об’єднань, багато з яких монополізували випуск окремих видів продукції. У 1887 р. в імперії було зареєстровано 70 картельних угод, а в 1913 р. тут уже нараховувалося до 600 картелів, які об’єднували цілі галузі виробництва. Монопольне становище у вугільній промисловості країни посів Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат (95 % вуглевидобутку Рурського басейну). В електротехнічній промисловості панували фірми АЕГ, «Сіменс-Шуккерт» і «Сіменс-Гальське». Безумовне лідерство на ринку озброєнь Німеччини на початку XX ст. захопив концерн відомого «гарматного короля» А. Круппа.

Економічну потужність Німеччини було зосереджено в руках її некоронованих володарів - фінансово-промислових магнатів, таких як

Крупп, Тіссен, Кірдорф, Стіссен, Ганземан

та ін. Захопивши провідні позиції в економіці, ця фінансова олігархія справляла помітний вплив і на політичне життя країни.

Внутрішня політика Німеччини.

0. фон Бісмарк. Перший канцлер Німецької імперії, її «хрещений батько», князь Отто фон Бісмарк користувався повною довірою Вільгельма І і фактично сам керував країною впродовж 20 років, з 1871 по 1890 р. Завдяки розуму, енергії, величезній волі цей видатний політичний діяч заслужив у сучасників прізвисько «залізний канцлер».

З утворенням єдиної німецької держави перше своє завдання Бісмарк вважав виконаним. Тепер його зусилля були спрямовані на централізацію влади в імперії, зміцнення її економічної та військово-політичної могутності, забезпечення першості Німеччини в Європі. Канцлер, зокрема, прекрасно розумів значення економічного піднесення країни. Хоча він був типовим представником дворянської військової касти, він всебічно сприяв промисловому зростанню Німеччини, прагнув рахуватися з інтересами великої німецької буржуазії, хоча в такій політиці канцлера юнкери вбачали обмеження своїх інтересів. Але важка індустрія була основою військово-промислового комплексу,

1, піклуючись про її розвиток, Бісмарк думав насамперед про технічне оснащення німецької армії.

Зміцнення військової могутності імперії стало одним з провідних напрямків внутрішньої політики Бісмарка. Канцлер прагнув створити найсильнішу в Європі армію, за допомогою якої міг би диктувати умови іншим країнам. Тому питання військового будівництва неодноразово ставали предметом гострого обговорення в німецькому парламенті. У 1874 р. канцлер зумів домогтися від рейхстагу згоди на затвердження військових витрат на 7 років уперед. Після цього військове відомство було фактично звільнене від парламентського контролю.

Чому Бісмарк так настійливо піклувався про зміцнення німецької армії?

Бісмарк першим з європейських політиків відмовився від застарілого принципу свободи торгівлі й державного невтручання в економіку. З огляду на зростання конкуренції на світовому ринку, в 1879 р. він провів через рейхстаг закон, який захищав німецьку промисловість і сільське господарство протекційними митами.

Проводячи політику централізації імперії та нарощування її військової міці, Бісмарк рішуче придушував будь-які спроби опору своєму курсові. Так, на початку 70-х років він розпочав наступ на католицьку церкву, навколо якої згуртувалися всі сепаратистські сили країни. Формально антиклерикальні заходи Бісмарка були спрямовані проти засилля духівництва у сфері культури, тому вони й дістали назву «культуркампф» (боротьба за культуру). Однак фактично удару зазнавало автономне становище церкви в державі, її вплив на політичне життя країни.

У 1872 р. католицьке духівництво було позбавлено права нагляду за школами, а діяльність єзуїтів - заборонено. Потім, на вимогу Бісмарка, рейхстаг прийняв закон про обов’язковий цивільний шлюб і скасував статтю конституції про автономію католицької церкви. Держава контролювала підготовку і призначення на посади духовних осіб, а «непримиренні» священики зазнали репресій. Поступово гоніння на церкву послабшали, але католицька опозиція більше не загрожувала центральній владі. Так чи інакше, але бісмарківський «культуркампф» сприяв перетворенню Німеччини на світську державу.

Серйозну загрозу своїй політиці Бісмарк вбачав також у зростанні впливу німецької соціал-демократії. У 1878 р., скориставшись із невдалого замаху на імператора, він провів через рейхстаг «винятковий закон проти соціалістів», який фактично поставив партію поза законом. Дванадцять років соціал-демократи перебували на напівлегальному становищі.

Але, розправившись із лівою опозицією, Бісмарк виявив неабияку гнучкість і схильність до соціального реформізму. З його ініціативи рейхстаг прийняв закони про страхування на випадок хвороби (1883), виробничого травматизму (1884) і втрати працездатності (1889). У 1889 р. було також запроваджено пенсії для робітників із 70-річного віку. Таким чином, Німеччина стала першою країною, де було прийняте розгорнуте соціальне законодавство.

Які напрямки у внутрішній політиці Бісмарк вважав головними?

Вільгельм ІІ. Перехід Німеччини до «світової політики». Після смерті Вільгельма I трон незабаром перейшов до його онука - Вільгель-ма II. Воцаріння нового кайзера із захватом вітали військові та прус-ські консерватори. 28-річний імператор був типовим юнкером, що понад усе пишався воєнними перемогами прусської зброї. Його погляди сформувалися під впливом військово-аристократичного середовища і відрізнялися крайнім консерватизмом. Кайзер відразу ж висловився за необхідність боротьби з «руйнівними елементами», маючи на увазі, що «воля імператора - вищий закон».

Терпіти біля себе Бісмарка і бути його тінню імператор не міг і не хотів (хоча вважався його другом). Незважаючи на суперечливість характеру, кайзер був досить амбітним і енергійним політиком. Між ним і старим канцлером відразу ж виникли розбіжності щодо внутрішньої та зовнішньої політики.

Кайзера не влаштовував «перестрахувальний» курс Бісмарка, його прагнення будь-якою ціною уникнути війни з Росією. Вільгельм II і його оточення припускали можливість війни на два фронти (проти Франції і Росії) і були готові до боротьби за переділ колоніального світу.

Розбіжності виявилися також у ставленні до робітничого руху. На відміну від Бісмарка, кайзер вважав небезпечним продовження політики репресій і певний час був схильний до соціального маневрування. На початку 1890 р. за згоди імператора рейхстаг відхилив пропозицію Бісмарка перетворити «винятковий закон проти соціалістів» на постійний, і незабаром після цього «залізний канцлер» був змушений піти у відставку. Його замінив ставленик імператора генерал Лео Капріві.


Яку роль відіграв Отто фон Бісмарк в історії Німеччини в останній третині ХІХ ст.?

Зміна режиму влади в Німеччині супроводжувалася численними заявами кайзера про намір здійснювати «новий курс» у внутрішній політиці. Після цього рейхстаг прийняв ряд законів, які частково обмежували сваволю підприємців. У 1891 р. в Німеччині було запроваджено 11-годинний робочий день для жінок і заборонено працю дітей до 13 років.

Утім, ліберальний «новий курс» кайзера виявився недовговічним. У 1894 р. Капріві було відправлено у відставку, а на зміну йому прийшов князь фон Гогенлое. У внутрішній політиці ця кадрова перестановка знаменувала поворот від соціального реформізму до реакції, нових репресій проти лівої опозиції. Протягом п’яти років оточення Вільгель-ма II подавало до рейхстагу один за одним законопроекти, які повинні були обмежити і без того урізані права і свободи німців. Однак усі законопроекти було провалено в парламенті ліберальними партіями.

Бурхливий розвиток промисловості, яка переросла можливості внутрішнього ринку, змушував правлячі кола країни підтримувати німецьку торговельну експансію в Європі, шукати «нових вільних місць» для збуту товарів. Ставши на шлях колоніальних загарбань пізніше за інші країни, Німеччина значно поступалася їм у розмірах захоплених територій. Імперське керівництво гостро потерпало від такої «несправедливості» і, активізуючи колоніальну політику, уперше порушило питання про переділ уже поділеного європейськими країнами світу. «Минули вже ті

часи, - заявляв у рейхстазі майбутній канцлер Бернгард фон Бюлов, -коли інші народи ділили між собою землі і води. Ми вимагаємо і для себе місця під сонцем».

На відміну від Бісмарка, який вважав, що інтереси Німеччини зосереджено в Європі і колоніальні загарбання лише розпорошують її сили, Вільгельм ІІ оголосив про перехід до «світової політики». Це, зокрема, відбилося на бажанні закріпитися на Близькому, Середньому і Далекому Сході, прагненні до переділу сфер впливу в Африці. Головним напрямком німецької експансії став Близький Схід. У 1899 р. кайзер домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної залізниці, яка мала з’єднати Берлін, Басру і Багдад (її ще називали 3 Б), після чого розпочалося активне проникнення німецького капіталу на Балкани, до Анатолії і Месопотамії.

Просування німців на Схід і неприховані територіальні претензії Німеччини призвели до різкого загострення її відносин з найбільшою колоніальною державою світу - Англією. Економічне, політичне і колоніальне суперництво двох країн доповнилося гонкою військово-морських озброєнь. Розгорнувши в 1898 р. будівництво потужного військового флоту, Німеччина кинула виклик «володарці морів», загрожуючи її посередницькій торгівлі та зв’язкам з колоніями.

Чому саме з Великою Британією у Німеччини виникли найгостріші протиріччя на початку ХХ ст.?

«Політика згуртування». Німеччина на початку XX ст. Плекаючи загарбницькі плани і готуючись до війни за переділ світу, правлячі кола імперії вжили заходів для консолідації своїх сил напередодні майбутньої сутички. Ініціатором «політики згуртування» двох найвпливо-віших сил суспільства - юнкерів і великої буржуазії - виступили військові, магнати важкої індустрії, а практично її втілив у життя новий канцлер Б. фон Бюлов (1900—1909).

Державна підтримка промисловців і зниження в інтересах експортерів увізних мит у 90-ті роки ХІХ ст. викликали сильне незадоволення землевласників - юнкерів, тому що ринок країни було знову відкрито для дешевої російської пшениці. Намагаючись заручитися підтримкою юнкерів, фон Бюлов провів у 1902 р. через рейхстаг новий митний тариф, який майже вдвічі п ідвищив мита на ввезене зерно. Після запровадження тарифу в 1904 р. чистий прибуток поміщиків тільки за рік склав 1,5 млрд марок.

У 1906 р. Німеччина пережила сильну урядову кризу, пов’язану з появою в пресі інформації про звірства німецьких колонізаторів у Південно-Західній Африці. Обурення громадськості підтримали преса та парламентська опозиція, і рейхстаг відхилив затвердження асигнувань на придушення повсталих африканських племен гереро і готтентотів. Однак на виборах 1907 р., роздувши націоналістичну пропаганду, фон Бюлов спромігся згуртувати в єдиний блок консервативні і ліберальні партії країни та забезпечити своїм прихильникам більшість депутат

ських мандатів. Голосами цього «бюловського» блоку було виділено кошти на завершення колоніальної війни, нові асигнування на будівництво флоту. У 1908 р. рейхстаг прийняв закон «Про молодь і збори», який забороняв молодим людям до 18 років брати участь у політичній діяльності.

З якою метою проводилася «політика згуртування»?

У 1909 р. фон Бюлова на посту рейхсканцлера замінив Т. фон Бет-ман-Гольвег. Спираючись на «чорно-блакитний» блок прусських консерваторів і клерикалів, канцлер цілком підтримував курс Вільгельма II на підготовку війни і перешкоджав будь-яким спробам реформ у країні.

За п’ять років перед війною (1909-1914) військові витрати Німеччини збільшилися на 33 % і становили половину всього державного бюджету. У 1913 р. її армія нараховувала 666 тис. чол. Завдяки зусиллям Вільгельма II імперський флот став другим за чисельністю після британського. На початок 1914 р. Німеччина мала 232 нових військових кораблі.

1. Які повноваження за конституцією 1871 р. мав канцлер Німеччини?

2. Поясніть суть і значення політики «культуркампф».

3. Проаналізуйте соціальне законодавство Німеччини.

4. Як змінилася внутрішня політика Німеччини за Вільгельма ІІ?

5. Що стало причиною різкої активізації і зміни спрямованості зовнішньої політики Німеччини на зламі ХІХ-ХХ ст.?

6. Розкажіть про підготовку Німеччини до світової війни.

1. Зробіть схему державного устрою Німеччини за конституцією 1871 р.

2. Використовуючи карту, прослідкуйте напрями колоніальної політики Німецької імперії. Позначте, які міста мала з’єднати трансконтинентальна залізниця.

1. Використовуючи додаткові джерела, зробіть історичний портрет Вільгельма ІІ. Дізнайтесь, чи мав він родинні зв’язки з російським імператором Миколою ІІ. Як це могло вплинути на політику Німеччини?

2. Обговоріть у групі питання про прагнення Німеччини «мати своє місце під сонцем». До яких наслідків це могло призвести?

16 квітня 1871 р. - прийняття конституції Німеччини. 1871-1890 рр. О. фон Бісмарка.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 



^