mozok.click » Всесвітня історія » Японія в другій половині XIX - на початку XX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 75
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:43
24-01-2018, 13:43

Японія в другій половині XIX - на початку XX століття

Категорія: Всесвітня історія

Які асоціації у вас викликає слово «Японія»? Що ви знаєте про історію цієї країни з курсів всесвітньої історії 7-8-х класів?

«Доба Мейдзі» в Японії. Протягом декількох століть Японія була «закритою» країною. Це означало, що японський народ практично не мав контактів з іноземцями, за винятком відвідання голландцями порту Нагасакі один раз на рік. Ізоляція консервувала феодальні відносини в японському суспільстві і заважала розвитку капіталізму. У країні панував режим, встановлений родом Токугава, який обмежив до мінімуму роль імператора.

Незважаючи на заборону, в Японії все-таки складалися паростки ринкових відносин. Першість в економічному розвитку мали південно-західні князівства. Князі прибережних районів почали встановлювати контрабандні зв’язки з європейськими торговцями. Зростала кількість японців, які знали голландську мову та цікавились європейською культурою. Згодом японська влада звернулася до голландців з проханням надати моделі машин, зразки книжок та газет, поінформувати про новітні досягнення науки і техніки.

Провідні європейські держави, які в середині ХІХ ст. вже проводили активну колоніальну політику, особливо Велика Британія, цікавилися Японією. Проте більш привабливими для них були країни з численним населенням, містким внутрішнім ринком, багатими природними ресурсами, такі як Індія та Китай. Розташована на багатьох островах, бідна на сировину, з порівняно нечисленним населенням, Японія не була «ласим шматком» для європейців. Колоніальні шляхи проходили повз неї.

Головну роль у «відкритті» країни відіграли Сполучені Штати. У 1845 р. американський Конгрес уповноважив президента встановити торговельну співпрацю з Японією. Однак спроба встановлення дипломатичних відносин завершилася провалом. Тоді в липні 1853 р. американський уряд направив до японського узбережжя військову ескадру комодора Перрі, який вручив офіційного листа від президента США з вимогою відкрити країну для торгівлі. За відповіддю американці обіцяли повернутися навесні наступного року.



Прибуття американців вкрай злякало японських посадовців, які звернулися за порадою до князів та імператорського двору. Американці повернулися за відповіддю в супроводі 9 військових кораблів. Цього разу США відкрито погрожували війною. Уряд сегуна був вимушений підписати перший японсько-американський договір, за яким Японія відкривала порти Сімода та Хокадате і дозволяла створення американського консульства. Незабаром аналогічні договори були підписані з Великою Британією, Францією та Голландією.

У наступні роки тиск великих держав на Японію посилився, що призвело до втрати провідних позицій сегуном та його прибічниками і зростання масового невдоволення населення країни. Цим скористалися найбільш розвинені південно-західні князівства, які заявили про необхідність повернення влади імператора.

Як вплинуло «відкриття» Японії на внутрішньополітичну ситуацію в країні?

У 1863 р. сегун був змушений зустрітися з імператором у Кіото і погодитися санкціонувати його указ «про вигнання варварів», тобто європейців. Проте уряд сегуна не бажав розгортати боротьбу проти іноземців, які дедалі частіше у відносинах з Японією застосовували військову силу. Вбачаючи в сегунському уряді свого союзника, англійці та французи надавали йому фінансову допомогу, постачали зброю та направляли офіцерів для підготовки японських військ. Це дозволило сегуну розпочати воєнні дії в 1862-1864 рр. з опозиційним центром -князівством Тесю - та одержати перемогу. Проте це була короткочасна перемога.

Народне невдоволення зростало, і передові князівства очолили антисегунський рух.

У 1867 р. на імператорський престол вступив п’ятнадцятирічний Муцухіто, від імені якого фактично діяли опозиційні князівства. У кінці року представники опозиції вручили сегуну меморандум з вимогою повернути імператору владу, незаконно захоплену родом Токугава. Враховуючи співвідношення сил, сегун був змушений прийняти цю вимогу, але став готуватися до збройної боротьби, яка розпочалася невдовзі.

Однак уже в січні 1868 р. війська сегуна були розбиті поблизу Кіото. У лютому капітулювала сегунська столиця Едо. Боротьба тривала ще декілька місяців, після чого Сегунат остаточно припинив своє існування. Антисегунська коаліція перемогла завдяки підтримці селян та ремісників.

Реформи «Мейдзі». Період перебування при владі імператора Муцухіто було названо «Мейдзі» - «освічене правління». Починаючи з 60-х років ХІХ ст. у країні проводиться низка реформ. Насамперед було ліквідовано поділ країни на окремі князівства. У 1871 р. було видано указ про новий адміністративно-територіальний устрій: скасовувався поділ на князівства, територія Японії поділялася на префектури.


Самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію. У 1872 р. було видано декрет про створення збройних сил на основі загальної військової повинності. Також було видано закон про скасування станових привілеїв і формальне зрівняння в правах усіх громадян. Пізніше було ліквідовано внутрішні мита, проголошено свободу торгівлі, пересування і перевезення товарів.

Переглядалися старі закони, вводилися нові, єдині для всієї держави і всіх груп населення. У наступні роки було проведено судову реформу: створювалися суди європейського типу.

З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця - єна. Оскільки довгий час політичним центром Японії було місто Едо (столиця сегуна Токугава), сюди були переведені з Кіото імператорський двір та уряд. Місто отримало назву Токіо.

Була також здійснена реформа освіти. Створювалися нові середні школи, відкрився Токійський університет. Уряд заохочував відправку японців за кордон для отримання освіти.

У 1872—1873 рр. проведено аграрну реформу. Скасовувалася власність князів і феодалів на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж землі. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався. Це узаконило права «нових» поміщиків і заможних селян. У результаті реформи третя частина оброблюваної землі в Японії була вилучена із власності селянських громад. Аграрна реформа поклала початок розвитку капіталістичних відносин в японському селі, не ліквідувавши при цьому поміщицького землеволодіння.

Порівняйте процеси реформування суспільно-економічного життя в Японії та Росії, які відбувалися практично в один і той же період.

Крім соціально-економічних реформ, в Японії були проведені й політичні зміни. У 1889 р. прийнято конституцію, яка залишалася чинною до 1946 р. і була однією з найконсервативніших. Зразком для неї слугувала конституція Пруссії, прийнята ще до об’єднання Німеччини. Особа імператора була священною та недоторканною. За ним закріплювалися права оголошення війни і миру, призначення і звільнення всіх цивільних

та військових посадовців, скликання і розпуску парламенту. Імператор був верховним головнокомандувачем збройних сил Японії.

Конституція законодавчо закріплювала існування парламенту, що складався з двох палат - палати перів та палати представників. Більшість палати перів складали члени імператорської династії, вища титулована знать та особи, призначені імператором. Частина палати перів обиралася терміном на сім років найзаможнішими платниками податків.


Палата представників обиралася кожні чотири роки. Виборчим правом користувалися чоловіки віком від 25 років, що проживали у своєму виборчому окрузі не менше 1,5 року і сплачували високий податок (таких у країні була незначна частина). Парламент мав законодавчі права і затверджував бюджет. Проте кабінет міністрів звітувався не перед парламентом, а перед імператором.

Конституція Японії 11 лютого 1889 р.

Японія управляється постійною на вічні часи імператорською династією.

Особа імператора священна і недоторканна.

Імператор - голова держави, він володіє верховною владою і здійснює її відповідно до статей цієї конституції.

Імператор здійснює законодавчу владу в згоді з імперським парламентом.

Імператор може у випадку нагальної необхідності підтримати громадську безпеку або усунути громадське бідування, у проміжках між сесіями парламенту видавати імператорські укази, що мають чинність законів. Ці імператорські укази мають бути подані до імперського парламенту в найближчу сесію і, якщо імперський парламент їх не схвалить, мають бути оголошені урядом недійсними на майбутнє.

Імператор видає або наказує видати укази, необхідні для виконання законів, підтримки громадської безпеки та порядку і сприяння добробуту підданих. Такі укази ні в якому випадку не повинні вносити змін до чинних законів.

Імператор встановлює організацію різних галузей державного управління, призначає і звільняє всіх цивільних і військових посадових осіб і визначає їх жалування, якщо в цій конституції або в інших законах не передбачено особливих винятків.

Чому Японія взяла за зразок саме конституцію Пруссії? Що схожого було в цих двох країнах?

Велику роль в управлінні державою відігравала таємна рада - консультативний орган при імператорові, до якого входили вищі посадові особи. Жодне з важливих рішень не приймалося без санкції ради.

Конституція 1889 р. була новим кроком на шляху перетворення японської монархії з напівфеодальної в буржуазну.

Економічне зростання країни. Завдяки економічним реформам темпи розвитку країни в останній третині ХІХ ст. значно зросли. Збільшилися товарність сільськогосподарського виробництва, посівні площі, експорт шовку та чаю.

У 70-80-х роках ХІХ ст. розгорнулось інтенсивне промислове будівництво. Наприклад, у 1868-1877 рр. було створено 489 нових промислових підприємств, а в 1878-1885 рр. - 800.

Проте капітал для створення фабрично-заводських підприємств мали лише багаті купецькі родини, що виникли ще у феодальну епоху і мали тісні зв’язки із владою. Їх називали дзайбацу. Найбільшими серед них були Міцуї, Мітсубісі, Фурукава, Ясуда.

На початку дзайбацу воліли займатися кредитною та торговельно-лихварською діяльністю, що приносила найбільші прибутки. За цих умов важливу роль в індустріалізації Японії відіграла держава. Значні кошти, зібрані з платників податків, уряд вкладав у будівництво промислових об’єктів. Особливо це стосувалося підприємств військово-промислового комплексу, оскільки влада прагнула створити сучасну армію і військово-морський флот. Уряд будував військові заводи й арсенали, великі суднобудівні верфі, металургійні підприємства. В інших галузях створювалися так звані «зразкові підприємства»: великі текстильні та сірникові фабрики, заводи з виготовлення скла, цементу, пива та ін. У 80-х роках ХІХ ст. більшість цих «зразкових підприємств» за дуже низькою ціною було продано в приватні руки, у першу чергу - дзайбацу. Це призвело до скорочення бюрократичного апарату при управлінні ними, більш раціонального їх використання, збільшення продуктивності.

Проаналізуйте причини швидкого економічного зростання Японії в останній третині ХІХ ст., визначте роль держави в цьому процесі.

Як і в інших передових країнах, в Японії відбувається процес концентрації промисловості та капіталу, створюються перші монополістичні об’єднання - концерни. Характерним було те, що перші концерни дзайбацу -фінансово-промислові угруповання.

Незважаючи на досить швидк і темпи розвитку економіки в порівнянні із західними державами, рівень та обсяг промислового виробництва Японії був нижчим. Розвиток промисловості стримувався феодальними пережитками на селі, нерівноправним становищем Японії на міжнародній арені та слабким використанням новітніх технічних досягнень. Витримати конкуренцію японські товари могли лише завдяки низькій собівартості, що створювалася за рахунок дешевої робочої сили. Нещадна експлуатація робітників призвела до розгортання робітничого руху, який поступово набував організованого характеру.

Наслідком проведення реформ «Мейдзі» та швидкого економічного зростання було перетворення Японії на передову державу Азії, змінилося також її міжнародне становище. Японія поступово позбулася залежності від європейських країн, які на початку XX ст. скасували нерівноправні договори. Поступово Японія стала на шлях колоніального загарбання сусідніх держав.

Початок японської територіальної експансії. Першими жертвами японської агресії стали Китай і Корея. Японо-китайська війна тривала з 1894 по 1895 р. Причиною цієї війни було селянське повстання в Кореї і запрошення урядом китайських військ для допомоги щодо придушення цього повстання. Це дуже не сподобалося японським правлячим колам, які претендували на верховенство в Кореї і ще в 70-х роках підписали з нею нерівноправні договори.

Японія без оголошення війни Китаю розпочала воєнні дії, які проводилися успішно і завершилися менше ніж за рік перемогою. За підписаним у квітні 1895 р. мирним договором китайські території - півострів Ляодун, острів Тайвань та острови Пенхуледао передавалися Японії. Китай зобов’язувався виплатити велику контрибуцію, відкрити для Японії чотири порти в басейні річки Янцзи, дозволити плавання японських кораблів у внутрішніх китайських водах.

Війна Японії проти Китаю загострила японо-російські протиріччя на Корейському півострові й у Південній Маньчжурії. Готуючись до війни, Японія в 1902 р. уклала англо-японську угоду, що була спрямована не тільки проти Росії, але й проти Сполучених Штатів Америки. Таким чином, на Далекому Сході зав’язувався складний вузол міждержавних протиріч.

Перемога у війні з Китаєм дозволила Японії посилити свої позиції на Далекому Сході та, після відповідної підготовки, розпочати воєнні дії проти Росії -головного конкурента на Далекому Сході. Російсько-японська війна 1904-1905 рр. велася як колоніальна, на території Китаю, Кореї та на морі. Воюючі країни не переносили бойових дій на землю одна одної, що полегшило в майбутньому мирні переговори. Програвши дві головні битви під Ляояном і Мукденом (відповідно в серпні 1904 р. і березні 1905 р.), царська Росія прийшла до висновку про необхідність підписання мирного договору. 5 вересня 1905 р. у Портсмуті (США) був підписаний мирний договір, відповідно до якого контроль над Порт-Артуром, залізниця в Південній Маньчжурії, а також південна частина острова Сахалін переходили до Японії.

Підписання Портсмутсько-го договору

Дізнайтеся з додаткових джерел, хто саме брав участь у підписанні договору. Спробуйте знайти їх на фотографії

У 1907 р. між Японією й Росією, за посередництва Великої Британії, була укладена угода про розподіл сфер впливу в Китаї. Росія визнала сферою японських інтересів Південну Маньчжурію й Корею. У 1910 р. Японія захопила Корею і перетворила її на свою колонію.

Японія зобов’язалася поважати інтереси Росії в Північній Маньчжурії. Російсько-японські договори 1910-1912 рр. остаточно нормалізували відносини між двома країнами.

Таким чином, Японія утвердила себе як велика держава, частково задовольнила свої колоніальні амбіції.

1. Чому Японія не могла продовжувати курс самоізоляції в середині ХІХ ст.?

2. Хто і за яких умов «відкрив» Японію? Які це мало наслідки?

3. Чому революцію 1867-1868 рр. та період реформ після неї називають добою «Мейдзі»?

4. Чому Японія стала єдиною країною Сходу, яка не потрапила в колоніальну залежність від великих держав? Які внутрішні та міжнародні фактори сприяли цьому?

Використовуючи карту, визначте напрями японської агресії в кінці ХІХ -на початку ХХ ст. Покажіть місця найбільших битв та територіальні здобутки, отримані Японією.

Використовуючи інші джерела, напишіть повідомлення про ментальність або культуру японського народу в означений період, можливо, це допоможе вам краще зрозуміти історію і сьогодення цієї унікальної країни.

1867 р. - імператором Японії стає Муцухіто.

1868 р. - початок доби «Мейдзі».

1889 р. - прийняття конституції Японії.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 



^