Османська імперія та Іран у кінці XIX - на початку XX століття » mozok.click
 

mozok.click » Всесвітня історія » Османська імперія та Іран у кінці XIX - на початку XX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 1729
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:46
24-01-2018, 13:46

Османська імперія та Іран у кінці XIX - на початку XX століття

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте, що вам відомо про Османську імперію та Іран з курсу всесвітньої історії 8-го класу.

Спроби модернізації Османської імперії. У другій половині ХІХ ст. Османська імперія переживала занепад, викликаний поразками у війнах з європейськими країнами, проникненням іноземного капіталу, який поступово став контролювати найважливіші галузі економіки держави: залізниці, копальні, комунальні підприємства, банки тощо.

Переважання на турецькому ринку іноземних товарів, зокрема тканин, що ввозились без мита, підривало власне виробництво. Це, як і інші нерозв’язані питання розвитку країни, викликало незадоволення молодої турецької буржуазії, яка почала тиснути на владу з метою прийняття конституції.

Новий султан Абдул-Хамід ІІ, який прийшов до влади у 1876 р., пообіцяв ввести конституцію. Її було прийнято в кінці того ж року. Конституція передбачала скликання двопалатного парламенту. Депутати нижньої палати обиралася на основі

високого майнового цензу, а членів сенату султан призначав пожиттєво. Усі жителі держави, навіть християнське населення Балкан, оголошувалися османами і вважалися рівними перед законом. Конституція зберігала за султаном майже всю повноту влади.



Деякий час конституція формально діяла. На її основі був скликаний парламент. Серед депутатів більшість складали великі поміщики, чиновники, духовенство. Були представники буржуазії. Проте навіть такий лояльний і «беззубий» парламент не подобався султану, оскільки інколи піднімав питання казнокрадства, корупції та зловживання владою з боку вищих чиновників. Через 20 засідань султан його розпустив.

Вибори до другого парламенту були проведені під час війни з Росією, яка розпочалась у квітні 1877 р., а в лютому 1878 р., скориставшись ситуацією, султан розпустив парламент. Конституція була здана в архів, частина депутатів заарештована, султан заявив, що відтепер буде правити сам. У наступні роки він встановив режим середньовічної деспотії, який турки називали «зулюм» (гніт, насильство).

Однією з важливих складових цього режиму була ідеологія пантюркізму. Вона передбачала поступову ісламізацію - перехід у мусульманську віру та османізацію - втрату національної ідентичності не турецьких народів, що проживали в імперії. Статистика між тим засвідчувала, що турки складали менше третини населення держави. В Османській імперії проживали десятки народів та етносів, значна частина з яких не були мусульманами. У минулі століття османська еліта складалася з представників різних народів, зокрема греків, албанців, хорватів, слов’ян, черкесів та інших. Віротерпимість по відношенню до іновірців з боку мусульман в Османській імперії теж мала досить тривалу історію.

У кінці ХІХ - на початку XX ст. ситуація кардинально змінилася. Серед турецької буржуазії майже половину складали греки за національністю, а далі йшли вірмени - майже четверта частина. Більшість робітників та ремісників теж були представниками національних меншин. Ще менше турків було серед інтелігенції: інженери, лікарі, адвокати, як правило, за походженням були греками та вірменами, що отримали освіту на Заході. Така ситуація привела до розпалювання ненависті з боку турецької верхівки до окремих народів Османської імперії. Розпочався розбрат, погроми та терористичні акти. Національне питання вимагало свого негайного вирішення.

Чому ситуація з віротерпимістю і лояльністю до інших народів в Османській імперії змінилася на початку ХХ ст.?

Молодотурецька революція 1908 р. Початок організаційного оформлення турецького революційного руху припадає на 1889 р., коли в Стамбулі група курсантів військово-медичного училища створила таємну політичну організацію «Єднання і прогрес», що в майбутньому спиралася в основному на молоде офіцерство. У 1891 р. було сформовано закордонний центр цієї організації. Її метою було відновлення конституції 1876 р., проведення поміркованих буржуазних реформ, модернізація суспільства за європейським зразком.

Проголошення відновлення конституції


У Європі членів цієї організації називали молодотурками. Наприкінці 1907 р. у Парижі вони провели з’їзд представників різних організацій, на якому було прийнято рішення про підготовку збройного повстання проти султана.

Єдине, що викликало розбіжності серед учасників руху, - національне питання. Група Ахмеда Рези обстоювала ідею «османізму» - збереження імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами.

У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд різних молодотурецьких груп, на якому було досягнуто тимчасового примирення та ухвалено рішення про підготовку повстання. Воно почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії.

Султан поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення конституції. Повсталі війська вступили у Стамбул. Молодотурки сформували новий уряд. Султана залишили на троні. Молодотурки, які доступилися до влади, проводили свою політику непослідовно і занадто обережно. Це дало змогу султанові, який заручився підтримкою духівництва, 13 квітня 1909 р. вчинити заколот із вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити султанську владу. Заколот було придушено. Абдул-Хамід II втратив трон, який дістався Мехмедові II.

Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. За час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни і звільнитися від європейського економічного засилля та політичної залежності.

Отже, революція 1908 р. не виконала свого основного завдання -модернізації Османської імперії. Це пояснюється особливістю структури турецького суспільства, у якому турки були панівною нацією, а будь-яка модернізація призвела б до втрати ними цієї ролі та до розпаду імперії, що згодом і сталося.

Іран наприкінці ХІХ - на початку XX cm. Упродовж XIX ст. Іран втрачав свою незалежність і наприкінці століття став напівколонією, передусім Великої Британії та Росії. Під впливом Російської імперії перебувала північна частина країни разом із столицею Тегераном. Велика Британія панувала в районі Перської затоки, тримаючи там свій

військово-морський флот. У 1901 р. Лондон змусив іранського шаха надати британському підданому д’Арсі концесію на монопольну експлуатацію нафтоносних районів усієї Персії, за винятком 5-ти північних провінцій. На її основі п ізніше була організована Англо-іранська нафтова компанія - головне знаряддя колоніального загарбання країни.

Наприкінці XIX ст. у суперництво за вплив в Ірані втрутилася й Німеччина, а на початку XX ст. - США. Процес перетворення Ірану в напівколонію супроводжувався руйнацією традиційних структур і посиленням визискування населення. Рівень життя іранців знижувався. На зламі XIX-XX ст. у країні різко загострилася продовольча проблема. Це спричинило голодні бунти (1900, 1901, 1903 рр.).

Революція 1905-1911 рр. У 1905 р. в Ірані розпочалася революція. До її причин слід віднести панування деспотичного режиму Каджар-ської династії, гноблення з боку іноземного капіталу - насамперед англійського та російського. Значним був також вплив російської революції 1905 р.

Революційні події розпочалися у грудні 1905 р. масовими демонстраціями в Тегерані, Ширазі, Мешхеді та інших містах. Висувалися вимоги проведення радикальних реформ, зокрема скликання меджлісу (парламенту) і прийняття конституції. Особливого піднесення революційні виступи набули в червні-липні 1906 р. 5 серпня 1906 р. наляканий шах видав указ про запровадження конституційного режиму. 7 жовтня відкрився перший іранський меджліс. Він прийняв Основний закон (першу частину іранської конституції). Влада шаха обмежувалася, парламент закріпив за собою право затверджувати всі закони та бюджет, концесії, іноземні позики, угоди з іншими державами. Через рік, 7 жовтня 1907 р., шах затвердив доповнення до Основного закону, де проголошувалися рівність громадян перед законом, недоторканність особи та власності, свобода слова, друку тощо. Запроваджувався принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки. Врешті-решт, іранський шах залишився лише головою виконавчої влади.

Іранські повстанці

З яких верств населення походили, на вашу думку, ці люди?

Водночас відбувалися революційні зміни по всій країні. В іранських містах з’явилися революційні організації - енджумени, які виконували

різні функції. На півночі Ірану виникло «Товариство моджахедів» (борців за віру і справедливість), яке вимагало радикальної демократизації політичного ладу, конфіскації шахських і викупу через банк поміщицьких земель, справедливої податкової реформи та ін. З ініціативи «Товариства» у Тебризі й інших містах почалося формування революційної гвардії -загонів федаїв.

Проти поглиблення іранської революції виступили спільно Росія та Англія, які в серпні 1907 р. уклали угоду про розмежування сфер впливу в Ірані. У червні 1908 p., скориставшись зі спаду революції, Мохаммед Алі-шах, спираючись на іранську козачу бригаду під командуванням російського полковника Ляхова, вчинив переворот і розігнав меджліс.

Одначе революція тривала, центр революційної боротьби перемістився на північ країни. У 1908—1909 pp. вибухнуло повстання в Іранському Азербайджані (Тебрізьке повстання). У 1909 р. спалахнуло антишахське повстання в Бахтіарії та Гіляні. Збройні загони повстанців - федаїв, підтримані бахтіарськими ханами, v липні 1909 р. вступили до Тегерана. Шаха було скинуто і оголошено про відновлення конституції.

Новий шах Ахмед скликав новий меджліс, який продовжив революційні перетворення. Зробити це було нелегко. Фінансова система країни, як і вся економіка, за роки революції розвалилася. Не бажаючи звертатися за допомогою до Росії та Англії, Іран запросив американського фінансового радника М. Шустера. Успішна діяльність радника занепокоїла Росію та Англію, які боялись укріплення режиму, встановленого революцією. Після невдалих спроб усунути Шустера дипломатичними методами Росія та Англія перейшли до відкритого збройного втручання. Зусиллями інших держав Іранську революцію було придушено. Меджліс розігнано, загони федаїв ліквідовано. Іран визнав англо-російську угоду. Проте частина революційних завоювань збереглася, зокрема конституція. Іран почав перетворюватись у конституційну монархію.

1. Чому повернення до конституції 1876 р., яка діяла дуже мало часу, стало однією з провідних вимог молодотурків на початку XX ст.?

2. Проаналізуйте процес перетворення Османської імперії на напівколонію провідних держав.

3. Які головні питання стояли перед членами організації «Єднання і прогрес» напередодні революції 1908 р.?

4. Які причини гальмували процес модернізації в Туреччині?

5. Які країни на початку XX ст. мали найбільший вплив у Персії (Ірані)? Як це впливало на становище країни?

6. Поясніть терміни «меджліс», «енджумени», «моджахеди».

1. Використовуючи карту, визначте, які народи входили до складу Османської імперії в середині ХІХ ст. та які з них отримали незалежність до початку XX ст.

2. На карті покажіть центри революційного руху Ірану під час революції 1905-1911 рр.

Об’єднайтеся у пари. Одна, по можливості використовуючи додатковий матеріал, підготує розповідь про Османську імперію, а інша - про Персію (Іран) початку XX ст. Визначте, що в них було спільного, а що - відмінного.

1876 р. - прийняття конституції Османської імперії. 1905 - 1911 рр. - революція в Ірані.

1908 - 1909 рр. - молодотурецька революція.

Матеріали до практичних та творчих завдань

Перед початком роботи учні класу діляться на дві групи. Одна -вивчає матеріали параграфа про британське володарювання в Індії, друга - про життя народів Африки під владою європейських колонізаторів. Кожна група читає текст, знайомиться з документами, відповідає на питання, працює з картою або атласом.

Бажано залучити додаткову наочність, зокрема портрети героїв сипайського повстання та лідерів національно-визвольного руху в Індії, керівників збройної боротьби народів Африки за свою незалежність тощо.

По можливості використайте художні картини, фоторгафії та відео-матеріали з художніх альбомів та Інтернету або уривки зі спогадів учасників тих подій, художніх або документальних фільмів, присвячених історії того періоду.

Після опрацювання матеріалу обрані групами спікери готують доповіді, з якими знайомлять своїх товаришів з іншої команди. Якщо в ході презентації результатів роботи групи в іншої команди виникнуть питання, давати відповіді можуть усі члени групи.

Можливі й інші варіанти проведення практичного заняття, зокрема «занурення» в атмосферу тогочасної Індії та Африки, коли окремі учні «приміряють» на себе ролі європейських колонізаторів, вождів повстань та національно-визвольних рухів, їхніх радників тощо. Тоді урок перетворюється на ділову гру з театральними елементами. Він має більш яскраве емоційне забарвлення, проте потребує більш ретельної й тривалої підготовки.

БРИТАНСЬКЕ ВОЛОДАРЮВАННЯ В ІНДІЇ

Процес британського завоювання Індії, яка мала величезну територію і складалася з багатьох князівств, розтягнувся на багато десятиріч починаючи з другої половини XVIII ст. і практично завершився лише в 50-х роках ХІХ ст. Щоб захопити родючі землі, багаті торгові і ремісничі міста, підкорити працелюбний індійський народ, англійці використовували різні засоби: військову силу, дипломатичні маневри, хитрощі, підкупи знаті тощо. Паралельно із завоюванням територій ішло вироблення і вдосконалення колоніальної системи експлуатації природних і людських ресурсів Індії.

Якщо на першому етапі захоплення індійської території у XVN! ст англійські купці вивозили звідти золото, коштовне каміння, прянощі і перетворювали їх на

капітал для будівництва фабрик і заводів у самій Англії, то в наступні десятиріччя дедалі більший інтерес для них становили природні ресурси Індії. Уже в першій половині ХІХ ст. англійці створюють плантації, де вирощують бавовну, тютюн, чай та інші культури, а на переробку їх відправляють до Британії. Таким чином, Індія перетворилася на джерело сировини для англійської промисловості, що швидко зростала. Завдяки індійській бавовні працювали численні текстильні фабрики в Ліверпулі, Манчестері та інших англійських містах. Індія стає ринком збуту для англійської промисловості.


 

Така політика призводить до розорення селян, у яких відбирають землю під плантації, і до зубожіння ремісників, які, працюючи на ручних верстатах, були не в змозі конкурувати з продукцією, виготовленою машинним способом. Зростає маса людей, незадоволених політикою британців. Колоніальна влада починає шукати опору в суспільстві. По-перше, створюються військові сили. Солдати-сипаї отримують непогану зарплатню, продовольчий пайок, уніформу. По-друге, англійці не втручаються у справи феодальної аристократії, князів, раджів, яких у період завоювання навіть заохочували різними способами. По-третє, частина буржуазії, торговців, що погоджувалася співробітничати з англійцями, стала провідником англійських інтересів в Індії. Англійці стимулювали їх тим, що давали змогу ставати оптовиками при закупівлі сировини і експорті її до Британії.

Якими методами англійці здійснювали колоніальну експлуатацію індійського народу в першій половині ХІХ ст.?

Повстання сипаїв

Отримайте з додаткових джерел інформацію про сипаїв. Чи існують наймані солдати в наші дні? Якщо так, то де саме? Наведіть конкретні приклади.

Така ситуація існувала до середини ХІХ ст., коли з'ясувалося, що Британії, яка перетворилася на «майстерню світу», не вистачає сировини і продуктів харчування. У 1850-х роках Індія була змушена вдвічі збільшити вивіз бавовни і втричі -вивіз зерна, а загальний експорт з Індії до Англії за декілька років зріс на 80 %. Досягти такого показника вдалося за рахунок збільшення плантаційних господарств, землю для яких відібрали у феодальної аристократії, з якою перестали рахуватися, і вищого духівництва.

Така політика викликала незадоволення родової аристократії, і вона швидко з опори англійців перетворилася на їхніх супротивників. Те саме сталося і з місцевими найманими солдатами - сипаями. Причина полягала в тому, що після завоювання Індії англійці почали скорочувати сипаям зарплатню та пенсії, зменшувати привілеї, якими ті традиційно користувалися. Сипайські полки почали відправляти на завоювання інших країн.

Незадоволення сипаїв переросло в повстання. Воно почалося в м. Мірут 10 травня 1857 р. після того, як англійці закували в кайдани і кинули до в'язниці групу сипаїв, звинувативши їх у ворожості до влади. Дізнавшись про цей випадок, сипаї трьох полків разом з міськими жителями взялися до зброї. їх підтримало населення навколишніх сіл. Наступного дня повсталі рушили до м. Делі. Міська біднота відкрила їм ворота міста. Нечисленний англійський гарнізон був не в змозі протистояти сипаям. Таким чином давня столиця Індії перейшла до рук повсталих.

Сипаї оточили палац останнього представника династії Великих Моголів Баха-дур-шаха ІІ і змусили його приєднатися до повстання. Його проголосили верховним правителем Індії, що народ сприйняв як повернення імперії Великих Моголів і відновлення незалежності.

Основні вимоги повстанців Індії

Усі мусульмани й індуси знають, що для кожної людини мають значення чотири речі. Перша - релігія, друга -честь, третя - життя, четверта - власність. Усі ці чотири речі знаходяться в безпеці при місцевому правлінні... Англійці ж стали ворогами всіх чотирьох вищезазначених речей.

Чому життя людей повсталі ставили лише на третє місце?

У наступні місяці повстання поширилося на інші райони Центральної Індії. Зокрема, відомим центром стало м. Канпур. Важливим осередком повстання було

також князівство Ауд. На відміну від інших місць, виступ в Ауді розпочали селяни. Сипайські полки, що були відправлені для придушення повстання, перейшли на бік селян, перебили англійських офіцерів і звільнили столицю князівства м. Лак-хнау. За словами англійського історика, «протягом 10 днів англійська адміністрація в Ауді зникла як марево».

Звернення делійських повстанців до мешканців Індії

Хай буде відомо всім індусам і мусульманам, мешканцям Індії, що керівництво власною державою є одним з найвеличніших благ, подарованих небом. Не гнітючим тиранам англійцям керувати нами... Об'єднаймося ж для спільного захисту життя, майна, релігії та виженімо англійців.

Хай всі мусульмани й індуси нададуть посильну допомогу. Ми ведемо боротьбу не за матеріальні земні цінності, а за вашу віру. Великий та малий -усі рівні в священній війні.

До чого закликали жителів Індії делійські повстанці?

Повстання було повною несподіванкою для англійців. Вони не чекали, що в єдиному пориві можуть об'єднатися індуси і мусульмани, солдати і представники різних соціальних верств. Проте дуже скоро вони зрозуміли, що лави союзників можна розколоти, оскільки справжні інтереси в них різні. Феодальна аристократія прагнула повернути собі владу, сипаї намагалися відновити привілеї, а народні маси, крім звільнення від англійського панування, хотіли зменшити феодальний гніт.

Англійці вдало використали існуючі протиріччя. У червні 1857 р. вони перекинули значні військові формування з Пенджабу і розпочали облогу столиці. Повсталі трималися стійко, та із часом феодальна верхівка, і навіть Бахадур-шах, почали схилятися до припинення боротьби. У вересні 1858 р. до Делі прибули нові підкріплення з Пенджабу, які мали артилерію. Після шестиденних боїв англійцям вдалося оволодіти містом. Частина захисників заздалегідь відійшла, інші потрапили в полон і були піддані жорстоким тортурам.

Штурм Кашмірських воріт у Делі під час придушення повстання сипаїв. Літографія Р. де Морена.

1857 р.

Захисники Канпуру та Ауду трималися довше. В Ауді боротьбу проти англійців очолював проповідник Ахмад-шах, який користувався великою популярністю у народу. У князівстві Джхансі, одному із центрів повстання в Центральній Індії,

героїчну оборону очолила молода княгиня Лакшмі Бай, яка стала символом непокори для індійського народу. Обидва герої загинули: Лакшмі Бай у бою, а Ахмад-шах був зраджений одним зі своїх прибічників-аристократів. За 50 тис. рупій зрадник передав закривавлену голову Ахмада англійцям. Однак і після загибелі керівників окремі партизанські загони продовжували чинити опір до кінця 1859 р.

Виступ сипаїв значно змінив англійську політику в Індії. Після придушення повстання англійська влада пішла на поступки індійським феодалам. У листопаді 1858 р. королева Вікторія видала звернення, в якому обіцяла «свято поважати права, честь і гідність тубільних князів». Відбулася реорганізація військових сил. В армію було направлено велику кількість англійців. Тепер на двох-трьох солда-тів-індійців припадав один англієць, а в технічних частинах, зокрема в артилерії, англійці переважали.

Навіть для селян були зроблені певні поступки. У 1859 р. було прийнято закон про постійну оренду, який частково обмежував зловживання великих орендарів, що раніше зганяли селян із землі, та забороняв піднімати орендну плату.

Які наслідки мало повстання сипаїв для різних верств населення Індії?

В останній третині ХІХ ст. Індія стає найціннішою та найпривабливішою колонією Великої Британії. Англійські підприємці дедалі активніше починають ввозити до Індії капітали, здійснювати дуже вигідні інвестиції. За другу половину ХІХ ст. в країні було побудовано близько 30 тис. км залізниць. Англійському капіталу належали чайні, кавові й бавовняні плантації в Бенгалії, Ассамі та інших місцевостях, джутові фабрики в Калькутті, пароплавні компанії в Мадрасі та Бомбеї, багато текстильних фабрик. Англійські банки контролювали всю зовнішню торгівлю, фінансували діяльність англо-індійських фірм.

Будівництво промислових підприємств сприяло появі нового прошарку в індійському суспільстві - промислових робітників. Формується національна буржуазія, яка на початку займається переробкою сільськогосподарської продукції, виготовленням товарів першої необхідності, але поступово нагромаджує капітал для більш серйозних справ.

Для управління такою великою країною, як Індія, потрібна була значна адміністрація та підготовлені чиновники. Нею управляв віце-король від імені англійської королеви. На місцях владу здійснювали губернатори. Молоді індійці з вищих каст здобували освіту в університетах Великої Британії, а повертаючись на батьківщину, утворювали прошарок національної інтелігенції.

Нові верстви суспільства прагнуть змінити колоніальний статус Індії, отримати всю повноту влади у своїй країні. На відміну від стихійних виступів попередніх десятиріч, вони обирають парламентські методи боротьби, створюють політичні партії та рухи. Найбільшу партію - Індійський національний конгрес (ІНК) - було засновано в 1885 р. Англійці дозволили діяльність цієї партії, оскільки її керівництво обрало не революційні методи боротьби, а тактику поступового тиску на владу для задоволення своїх вимог. У майбутньому саме такі дії ІНК принесли їй успіх у боротьбі за незалежність багатонаціональної Індії.

Як змінювалася англійська політика щодо Індії протягом ХІХ ст.?

Спочатку англійська колоніальна влада прихильно поставилася до створення ІНК, проте незабаром стосунки загострилися аж до ворожості.

Приводом до початку національно-визвольного руху в Індії на початку ХХ ст. стала діяльність віце-короля Дж. Керзона. Керзон розпустив виборний муніципа-

літет у Калькутті, столиці Бенгалії, збільшив удвічі плату за навчання у вищих навчальних закладах, а потім затвердив закон про розділ Бенгалії на дві адміністративні частини. Це означало розкол єдиного народу. Цей удар по національних почуттях бенгальців став останньою краплею, що переповнила чашу терпіння народів Індії. Вони піднялися на боротьбу.

Головними центрами національно-визвольного руху стали Бенгалія, Пенджаб і Бомбей. За пропозицією Національного конгресу 16 жовтня 1905 р. у Бенгалії був проведений день національної жалоби, підтриманий по всій країні на знак протесту проти розділу Бенгалії.

Після цього розпочався рух «свадеші» (бойкот англійських товарів з метою розвитку місцевої промисловості). 1907 р. він переріс у рух «свараджі», під яким розумілося надання самоврядування в рамках Британської імперії за прикладом білих домініонів (Канада, Австралія). Страйки, мітинги, демонстрації відбувалися в багатьох провінціях Індії.

Кульмінацією національно-визвольного руху став політичний страйк у Бомбеї в липні 1908 р. Страйку передували великі хвилювання в інших провінціях Індії. Англійські власті почали репресії. У 1907 р. був прийнятий закон про бунтівників, що забороняв мітинги й демонстрації, а в 1908 р. - закон, за яким закривалися газети, що, на думку влади, займалися «підбурюванням до заколоту». На основі цього закону був заарештований лідер лівого крила Індійського національного конгресу Тилах. Влада вирішила організувати показовий політичний процес, що привернув увагу всієї країни. Голосами присяжних-англійців Тилах був засуджений до 6 років тюремного ув'язнення за антибританську діяльність, хоча присяжні-індійці висловилися за виправдання. Ця очевидна упередженість суду привела до вибуху невдоволення в країні. 23 липня 1908 р. у Бомбеї почався загальний політичний страйк: припинили роботу всі підприємства, магазини, транспорт, навчальні заклади. Демонстрації й мітинги переростали в сутички з поліцією. Придушити страйк не вдалося. Він був припинений через шість днів, як про це заздалегідь попереджали його організатори.

Бомбейський страйк і піднесення національно-визвольного руху змусили колоніальні власті піти на поступки; збільшилося представництво виборних осіб з місцевого населення в дорадчих органах влади як у центрі, так і на місцях. 1911 р. лорд Керзон скасував своє рішення про поділ Бенгалії і переніс столицю з Калькутти до Делі. Національно-визвольному руху Індії на початку XX ст. не вдалося досягти своєї мети - отримати самоврядування. Однак був отриманий безцінний досвід боротьби за незалежність.

Які наслідки для індійського суспільства мало національне піднесення початку ХХ ст.?

НАРОДИ АФРИКИ ПІД ВЛАДОЮ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КОЛОНІЗАТОРІВ

Як ви вважаєте, політика, яку в останні десятиріччя проводять європейські держави, пускаючи на свою територію мільйони вихідців з країн Сходу, є спробою виправдатися за минулу колонізацію чи вона викликана іншими причинами?

1. Захоплення Алжиру Францією. Боротьба алжирців проти французьких колонізаторів. Алжир, країна Північної Африки, був досить привабливим для французької буржуазії ще з кінця AV!!! - початку ХІХ ст. У той час Алжир фор-

мально входив до складу Османської і мперії, проте в дійсності державну владу в країні очолював дей, якого пожиттєво обирали командири яничарів. У 20-ті роки ХІХ ст. плани захоплення Алжиру остаточно визріли. Потрібно було знайти формальний привід. Таким приводом став «удар опахалом». Між алжирським деєм і французьким консулом виникла гаряча суперечка з приводу боргів за алжирські товари, що Франція отримувала в кредит. Ображений відвертою зневагою з боку консула, дей ударив його опахалом.

Французи використали цей епізод як привід для вторгнення і в 1830 р. висадили свої війська на алжирське узбережжя. Армія дея була розбита, сам він змушений був підписати акт про капітуляцію і залишити країну. Проте алжирський народ не визнав завоювання і піднявся на боротьбу. Рух опору очолив молодий поет і державний діяч Абд аль-Кадир. Він зумів об'єднати племена Західного і Центрального Алжиру, стати їхнім вождем і завдати низку важких поразок французам. У 1834 р. Франція підписала мирний договір, де визнавала Західний Алжир суверенним арабським еміратом.

Ставши правителем великої держави, Абд аль-Кадир багато зробив для зміцнення її армії, побудував два порохових заводи, ткацьку мануфактуру. Проте французи не збиралися миритися з втратою контролю над Алжиром і в наступні роки неодноразово відновлювали воєнні дії. Алжирці героїчно боролися з французькими загарбниками, однак сили були нерівними. У 1847 р. Абд аль-Кадира було взято в полон, а його держава перестала існувати.

Чому Абд аль-Кадира вважають національним героєм Алжиру?

З описів

очевидців свавілля французьких колонізаторів в Африці

За наказом головнокомандувача генерала Ровіго загін військ... вийшов з міста Алжира вночі у квітні 1832 р. і на світанку, коли люди племені Ель-уффія ще спали в своїх палатках, раптово напав на них і вирізав усіх нещасних, перш ніж хоч один з них зміг захиститися. Убивали всіх, незважаючи на стать та вік. Повертаючись із цієї ганебної експедиції, наші кавалеристи несли на вістрях своїх пік відрубані голови. Усю худобу, захоплену в пограбованому таборі, було продано датському консулу.

Які методи використовували французи для підкорення волелюбного народу Алжиру?

Одночасно із завоюванням французи проводили колоніальну політику, головним завданням якої було збільшити власний земельний фонд. Тому влада всіляко заохочувала переїзд до Алжиру французьких, італійських, німецьких, мальтій-

ських колоністів. Так уже в 1851 р. в Алжирі налічувалося більше ніж 130 тис. європейців. У наступні роки Алжир став провідною колонією Франції в Північній Африці, з території якої велися завоювання сусідніх країн.

2. Проникнення іноземного капіталу до Єгипту. Інша північноафриканська держава Єгипет формально теж була складовою частиною Османської імперії. Проте на початку ХІХ ст. у ній розпочався активний визвольний рух на чолі з Мухаммедом-Алі. Останній був талановитим воєначальником і хитрим дипломатом. Він зумів винищити своїх численних ворогів і після розгрому англійського десанту в 1807 р. стати фактично незалежним правителем Єгипту.

У наступні роки Мухаммед-Алі проводив виважену внутрішню політику. Багато уваги приділялося відновленню старих і будівництву нових зрошувальних каналів. У результаті цього площа оброблюваних земель збільшилася з 1 млн гектарів у 1821 р. до 3,1 млн у 1833 р. Збільшилися врожаї експортних культур - рису, бавовни, індиго. Заохочувалося будівництво фабрик, військових заводів, мануфактур. В Олександрії будувалися військові кораблі. Майже всі промислові підприємства були власністю держави, хоча невелика частина належала або здавалася в оренду приватним особам.

Сам Мухаммед-Алі та його найближче оточення етнічно не належали до єгипетських арабів (Мухаммед-Алі був албанцем), однак його політика сприяла створенню сильної й незалежної держави. Безумовно, це не подобалось турецькому султану, який номінально був правителем цих земель. У ході першої війни з султаном (1831-1833) Мухаммед-Алі підкорив Сирію, Ліван і Палестину. Проте народи цих країн не визнали влади Мухам-меда-Алі й піднялися на боротьбу. Під час другої війни з султаном (1839-1840) єгипетська армія зазнала поразки. Становище Єгипту було узаконене указом 1841 р. Єгипетський паша зберігав владу в своїй країні та Судані, але втрачав її на інших територіях. Він визнавав себе васалом турецького султана й зобов'язаний був платити йому данину.

Що треба було зробити Мухаммеду-Алі для остаточного звільнення Єгипту від османської влади?

Поразка в боротьбі із султаном створила сприятливі умови для проникнення в країну західного капіталу. За англо-турецькою конвенцією від 1838 р. до країни дозволявся безмитний ввіз англійських товарів, у результаті почали зачинятися збудовані раніше фабрики. Державна монополія на торгівлю бавовною була

відмінена. Англійці за безцінь скуповували бавовну безпосередньо в селян, а потім за значно дорожчою ціною завозили до Єгипту готову тканину.

Англійці почали в 1851 р. будувати залізницю від Олександрії до Каїра та Суеца на дуже вигідних для себе умовах. У 1854 р. французький дипломат Лессепс домігся дозволу на будівництво й експлуатацію каналу, що мав поєднати Середземне море з Червоним, яке велося в 1859-1869 рр. На будівництво каналу щомісяця набирали по 60 тис. селян, не питаючи їхньої згоди. Умови праці були жахливі, і за час будівництва Суецького каналу загинуло близько 120 тис. людей. Єгипетська держава витратила на будівництво більше 450 млн франків, що сприяло фінансовому закабаленню країни.

Скориставшись фінансовими труднощами правителя Єгипту, в 1875 р. Велика Британія викупила в нього контрольний пакет акцій компанії Суецького каналу. Тепер головна роль в експлуатації каналу, яка раніше належала французам, перейшла до англійців. У 1876 р. європейські держави домоглися встановлення повного фінансового контролю над Єгиптом.

Порівняйте англійську колоніальну політику в Єгипті та Індії. Що було спільного, а що - відмінного?

У 1879 р. в країні розпочався визвольний рух проти європейських колонізаторів. Особливої гостроти він набув 1881-1882 рр., коли військові почали брати активну участь. На вимогу армії був сформований новий уряд, який розробив програму буржуазних реформ. З таким ходом подій не могли змиритися європейські колонізатори. У травні 1882 р. в порт Олександрії увійшли англійські і французькі кораблі. Після того як військовий міністр Арабі відхилив провокаційну вимогу про роззброєння берегових фортів Олександрії, англійці почали обстріл міста, а потім висадили десант. У відповідь Арабі, який, на відміну від інших членів уряду, не злякався іноземного вторгнення, закликав народ до збройного опору.

Єгиптяни почали масово записуватися добровольцями до війська. Найбільш боєздатні формування вели оборону Олександрії та Каїра. Воєнні дії тривали до жовтня 1882 р. Після поразки Єгипту англійці фактично окупували його, проте перетворити на справжню колонію і приєднати до Британської імперії не змогли. Єгипет формально залишався частиною Османської імперії, хоча насправді фактичним правителем країни був англійський консул, що спирався на окупаційну армію.

Епізод англо-єгипетськоі війни.

Тель-ель-Кебір. Картина Анрі-Луї Дюпре Які емоції викликають у вас події, зображені на картині? Чому? Свою думку аргументуйте.

3. Колоніальна політика в Південній Африці. У Південній Африці оплотом колоніалізму була Капська колонія, створена голландцями ще в XVII ст. Сюди переселялися також емігранти з Франції та Німеччини. Усі вони з роками почали називати себе бурами. Під час наполеонівських воєн Капська колонія перейшла до англійців. Пізніше між англійцями та бурами виник глибокий конфлікт, і останні почали залишати Капську колонію і захоплювати землі африканського племені зулусів на півночі і північному сході. На середину ХІХ ст. бурам вдалося створити два колоніальних державних утворення - Південно-Африканську республіку (англійці зазвичай називали її Трансвааль) та Оранжеву республіку. Англійці визнали незалежність цих держав і самі утворили дві колонії - Капську і Наталь. Місцеве населення - зулуси, басуто, коса - мужньо чинили опір колонізаторам, проте сили були нерівні - і вони поступово втрачали свої землі.

Чи були бури колонізаторами в повному розумінні цього слова?

У 70-80-х роках XIX ст. в Південній Африці були виявлені великі поклади золота й алмазів, що викликало новий сплеск колонізації. Англійці запропонували бурам об'єднати зусилля і разом просуватися на північ. Бури відмовилися підтримати англійців, і ті в 1877 р. ліквідували незалежність Трансваалю. Бури не чинили спротиву, сподіваючись разом розгромити єдину незалежну африканську країну Зулуленд.

Верховним вождем зулусів у 1878 р. було проголошено розумного й далекоглядного державного й військового діяча Кетчвайо. Він був послідовним борцем проти колоніалізму й багато зробив для покращання боєздатності зулуської армії.

Наприклад, юнаки, що йшли працювати на алмазні копальні, на зароблені гроші купували зброю і привозили її на батьківщину. Тому, хоча більшість зулуського ополчення була озброєна луками й стрілами, воно становило досить потужну військову силу.

У 1878 р. англійці висунули зулусам ультиматум з вимогою розпустити військо і прийняти англійського резидента, який буде контролювати діяльність Кетчвайо. Останній, розуміючи військову перевагу англійців, виявив дипломатичну гнучкість і погодився на ведення переговорів, однак англійці почали війну. У ході воєнних дій англійці неодноразово зазнавали поразок й мали значні людські втрати, проте вони збільшили свій військовий контингент до 20 тис. вояків і влітку 1879 р. перемогли.

Кетчвайо було взято в полон і відправлено до Великої Британії. У 1887 р. Зулуленд включили до складу колонії Наталь.

Уявіть себе радником Кетчвайо. Які ідеї ви б запропонували верховному вождю зулусів, щоб країна залишилася незалежною?

Після розгрому зулусів бури відмовилися коритися англійцям, і ті в 1881 р. були змушені надати Трансваалю повну самостійність у внутрішніх справах. Проте

це тривало недовго. У бурських республіках посилився вплив німецького капіталу. У 1883 р. німецький торговець Людериц за декілька десятків фунтів стерлінгів і 260 старих гвинтівок купив у місцевих вождів значну територію на північ від р. Оранжевої.

Так була заснована німецька колонія Південно-Західна Африка.

В останнє десятиріччя ХІХ ст. боротьба за колонії розгорнулася з новою силою. Англійці всілякими засобами прагнули захопити землі племен машона й мата-беле, що межували з Трансваалем. Вони використовували підкуп місцевих вождів, обман, а коли нічого не допомогло, у 1893 р. розпочали війну із цими народами. Останні під проводом мудрого вождя Лобенгули чинили мужній опір колонізаторам.

Проте на боці англійців була військова перевага і африканці зазнали поразки.

У цій війні англійці вперше використали військову новинку - кулемет «максим».

Після загарбання всіх «вільних» територій прийшла черга й бурських республік. їхня доля була вирішена під час англо-бурської війни 1899-1902 рр. Республіками Трансвааль і Оранжева почали управляти англійські губернатори. У 1910 р. було утворено домініон у складі Капської колонії, Наталю, Трансваалю і Оранжевої, який отримав назву Південно-Африканський Союз.

1. Якою, на вашу думку, була мета побудови Суецького каналу? Аргументуйте.

2. Чи можна вважати, що англійська та французька держави багатіли переважно за рахунок експлуатації своїх колоній? Чому?

3. Дайте характеристику діяльності Кетчвайо.

4. Як називалась єдина незалежна африканська країна?

5. Як називався домініон, що складався з Капської колонії, Наталю, Трансваалю і Оранжевої?

На підставі запропонованих та інших наявних текстових та візуальних матеріалів підготуйте замітку (або репортаж) про наслідки колоніальної політики для метрополій і країн Азії та Африки.

Уявіть себе на місці Мухаммеда-Алі. Яку політику проводили б ви на відміну від нього? Аргументуйте.

1859-1869 рр. - будівництво Суецького каналу. 1879 р. - початок визвольного руху в Єгипті.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^