mozok.click » Всесвітня історія » Міжнародні відносини в останній третині XIX - на початку XX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 1458
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:47
24-01-2018, 13:47

Міжнародні відносини в останній третині XIX - на початку XX століття

Категорія: Всесвітня історія

Як внутрішньополітична обстановка впливає на зовнішньополітичний курс країни?

Наслідки франко-німецької війни. Утворення Троїстого союзу. Франко-російський військовий альянс. Франко-німецька війна та її наслідки внесли глибокі зміни в систему міжнародних відносин. По-перше, протиріччя між Францією і Німеччиною не тільки не були подолані, а, навпаки, ще більше загострилися. Кожна стаття Франкфуртського миру 1871 р. таїла небезпеку нової війни, породжуючи реваншистські настрої у Франції та прагнення Німеччини позбутися цієї небезпеки, остаточно розгромивши західного сусіда.

З другого боку, наслідки війни і франко-німецькі протиріччя справили досить помітний вплив на взаємовідносини інших європейських держав. Посилюючи зовнішньополітичну експансію, Німеччина враховувала, що в разі її конфлікту з будь-якою європейською державою Франція неодмінно скористається нагодою для реваншу, і тому хотіла залишити її в міжнародній ізоляції. Франція ж, ослаблена після війни, прагнула виграти час для відновлення військового потенціалу й активно шукала союзників на континенті.

Використовуючи ідею монархічної солідарності в збереженні порядку в Європі, у 1873 р. Бісмарку вдалося створити Союз трьох імператорів -Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Угода мала консультативний характер, але роль Німеччини в міжнародних відносинах відразу ж зросла. Проте Союз не був та й не міг бути міцним. Надто суттєвими були протиріччя між його учасниками. І хоча у 1881 р. угоду було поновлено, причому вже у формі договору про нейтралітет, у підсумку вона виявилася нежиттєздатною.

На Берлінському конгресі Н імеччина не підтримала домагань Росії на Балканах. У свою чергу Росія відмовлялася дотримуватися нейтралітету у випадку війни Німеччини й Франції. Це тричі (у 1875, 1885 і 1887 рр.) утримувало Бісмарка від нового нападу на Францію. До того ж після взаємного підвищення мита на ввезення товарів наприкінці 70-х років між Німеччиною і Росією почалася справжня митна війна.

Погіршення відносин з Росією обумовило військово-політичне зближення Німеччини та Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали секретний союзний договір щодо взаємодопомоги в разі нападу Росії на одну з двох держав. Доброзичливий нейтралітет встановлювався під час війни з будь-якою іншою європейською країною, якщо тільки до неї не приєднається Росія. Оборонний за формою зовні, договір насправді мав агресивний характер. Він передбачав ситуацію, у якій при воєнному конфлікті між Німеччиною і Францією в разі допомоги останній Росії Німеччина здобувала б австрійську підтримку і війна набувала європейського масштабу.



Згодом, використавши італо-французьке колоніальне суперництво, Бісмарку вдалось залучити до коаліції Італію. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали секретний союзний договір про взаємодопомогу у війні проти Франції. Він передбачав спільний виступ союзників у разі нападу на одного з них двох або більше будь-яких європейських країн. Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини й Італії, який поклав початок розколу Європи на ворогуючі військові угруповання.

Спритно граючи на суперечностях європейських держав, Троїстому союзу невдовзі вдалося залучити на свій бік Румунію та Іспанію. Проте всі спроби Бісмарка і його наступників домогтися участі в союзі Англії виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні протиріччя з Францією і Росією, Велика Британія, як і раніше, не бажала зв’язувати себе договором з будь-якою європейською державою, залишаючись вірною політиці «блискучої ізоляції».

Поясніть, як ви розумієте термін «блискуча ізоляція» щодо Великої Британії.

Проте ймовірне приєднання Англії до німецько-австрійського блоку прискорило військово-політичне зближення Франції і Росії. У липні 1891 р. відбулась демонстрація російсько-французької єдності - візит французького флоту до Кронштадта. У серпні 1892 р. було підписано франко-російську військову конвенцію. 1893 р. російська ескадра прибула до французького порту Тулон з візитом-відповіддю. 27 грудня 1893 р. було остаточно затверджено франко-російську конвенцію, де передбачалася взаємодопомога обох держав у разі агресії з боку учасників Троїстого союзу.

Таким чином, у Європі з’явилися ворогуючі коаліції. Розпочалася взаємна «гонка озброєнь» - стрімке нарощування військового потенціалу на випадок майбутньої війни.

Загострення англо-німецького колоніального суперництва. Утворення Антанти. 90-ті роки XIX ст. характеризувалися різкою активізацією зовнішньої політики Німеччини і зміною її спрямованості. Головним напрямком німецької експансії став Близький Схід.

Упродовж усього XIX ст. британська дипломатія була впевнена в невразливості острівного положення Англії та в перевазі її військового флоту. Вона вважала за краще не зв’язувати собі руки союзами з іншими державами, заохочувати конфлікти між ними і мати з них користь для Англії. Однак погіршення міжнародного становища країни на початку XX ст. змусило англійський уряд змінити зовнішньополітичний курс.

Різке посилення військової і морської могутності Німеччини, її неприховані територіальні домагання створювали реальну загрозу існуванню Британської імперії. Британська дипломатія почала шукати союзників на континенті в разі майбутньої сутички з Німеччиною. Це й стало причиною англо-французького зближення.


Які територіальні претензії до інших держав, зокрема Великої Британії, мала Німеччина?

8 квітня 1904 р. у Лондоні була укладена англо-французька таємна угода. Сторони визнавали за Великою Британією права на Єгипет, а за Францією - на значну частину Марокко. Інша частина Марокко (навпроти Гібралтара) проголошувалась зоною впливу Іспанії. Таким чином, ця угода означала поділ однієї з останніх африканських територій, чим викликала невдоволення з боку Німеччини, яка навіть почала загрожувати Англії та Франції війною.

Погроза Німеччини розв’язати війну не залишилася без наслідків у Великій Британії. Урядові кола останньої зрозуміли, що для відстоювання своїх позицій від домагань Німеччини потрібні не лише потужний флот, але й сухопутна армія. А поза тим, необхідні й союзники на Європейському континенті. Політиці «блискучої ізоляції» остаточно прийшов кінець.

Вільгельм ІІ під час своєі поїздки до Танжера Чому німецький кайзер так настійливо цікавився Марокко?

Між Росією і Великою Британією існували достатньо гострі колоніальні проблеми в різних регіонах. Їх врегулювати було непросто, вирішувати питання потрібно було шляхом двосторонніх компромісів. Будівництво Багдадської залізниці сприяло проникненню німецького капіталу в зону Перської затоки. У Лондоні міркували, що краще домовитися з Росією про розмежування сфер впливу, ніж допустити посилення німецької присутності в цьому стратегічно важливому регіоні, що був розташований поряд з Індією. Тому в Англії стали доброзичливо ставитися до ідеї англо-російської угоди.

Поясніть, чому Велика Британія пішла на дипломатичне врегулювання колоніальних протиріч із Росією.

У 1907 р. Росія та Велика Британія досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні в С.-Петербурзі договір про розмежування інтересів. Персія (Іран) поділялася на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан опинився в зоні інтересів Англії. Тибет оголошувався районом, що перебуває під керуванням Китаю. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування Антанти у складі Англії, Франції і Росії. Тристороннього пакту між її учасниками не було, він з’явився тільки на початку Першої світової війни, хоча вже у 1912 р. між союзниками почалися консультації про узгодження дій збройних сил у разі війни проти союзу Центральних держав - Німеччини й Австро-Угорщини.

З конвенції між Росією і Англією у справах Персії, Афганістану і Тибету, укладеної в С.-Петербурзі

18/31 серпня 1907 р.

І. Велика Британія зобов'язується не домагатися для самої себе і не підтримувати на користь британських підданих, так само і на користь підданих третіх держав, будь-яких концесій політичного або торгового характеру... по той бік

лінії, що йде від Касрі-Шіріна через Ісфаган, Ієзд, Хакк і закінчується в точці на персидському кордоні при перетині кордонів російського і афганського, і не чинити опір, ні безпосередньо, ні опосередковано, вимогам подібних концесій в цій області, які підтримуються російським урядом...

II. Росія зі свого боку зобов'язується не домагатися для самої себе і не підтримувати на користь російських підданих, так само як і на користь підданих третіх держав, яких-небудь концесій політичного або торгового характеру... по той бік лінії, що йде від афганського кордону через Газік, Бірджанд, Керман і закінчується в Бендер-Аббасі, і не чинить опору, ні безпосередньо, ні опосередковано, вимогам подібних концесій в цій області, які підтримуються британським урядом...

Чому ми говоримо, що за цим документом Велика Британія і Росія розділили сфери впливу у Персії (Ірані) і тим самим перетворили країну на напівколонію?

Таким чином, у результаті угод 1904-1907 рр. остаточно оформився військово-політичний блок трьох держав Антанта, який протистояв країнам Троїстого союзу.

США в міжнародних відносинах. «Панамериканізм». Зростання економічної могутності США спонукало правлячі кола країни до зовнішньополітичної експансії. З кінця ХІХ ст. уряд США почав створювати потужний військово-морський флот, будувати для нього бази, захоплювати нові колонії. Згідно з «доктриною Монро» США воліли і надалі не втручатися в європейські справи, проте, як і раніше, претендували на роль панівної сили на всьому Американському континенті. «Доктрина Монро» набула своєрідного продовження в ідеї «панамериканізму», яка охопила правлячі кола Сполучених Штатів. Ідея формально проголошувала єдність політичних інтересів усіх американських держав та обмеження впливу на континенті європейських країн. Проте насправді вона приховувала прагнення політичної еліти США самостійно вирішувати справи в латиноамериканських державах.

Практичним утіленням цього прагнення стала «політика великого кийка», яка застосовувалася США в Центральній Америці і країнах Карибського басейну. У ході іспано-американської війни 1898 р. США захопили майже всі іспанські володіння на Карибах, «викупили» права на Філіппіни, здобули право тримати війська і споруджувати військові бази на Кубі. У 1903 р. силою зброї уряд США примусив відмовитися від частини території Колумбію, де було утворено нову державу Панаму.

На початку ХХ ст. знаряддям експансіоністської політики Сполучених Штатів стає «дипломатія долара». Надаючи латиноамериканським державам фінансово-економічну допомогу, адміністрація США ставила їх у повну політичну залежність від північного сусіди.

Експансіоністська політика Японії. XIX ст. на шлях колоніального грабунку стає Японія, яка не мала сировинних та паливних ресурсів для розвитку своєї швидко зростаючої промисловості. У 90-х роках XIX ст. Японії вдалося звільнитися від нерівноправних договорів, нав’язаних їй Сполученими Штатами та європейськими державами в

середині століття. Реформи вивели її з розряду напівколоніальних країн і дозволили самій стати на шлях колоніальної експансії.

Першими жертвами японської агресії стали Китай і Корея. Унаслідок японо-китайської війни 1894-1895 рр. Японська імперія захопила ряд островів. Це дозволило Японії посилити свої позиції та розпочати воєнні дії проти Росії - головного конкурента на Далекому Сході. Незважаючи на виснаження матеріальних та людських ресурсів, Японія здобула перемогу. Росія була змушена передати їй Ляодун та південну частину острова Сахалін. У 1910 р. Японія захопила Корею і перетворила її на свою колонію. Таким чином, на початок XX ст. вона стала однією з найбільших колоніальних держав світу.

Англо-бурська війна 1899-1902 рр. Черговою війною за переділ світу стала також англо-бурська війна, розв’язана Англією. Ще в 70-х роках XIX ст. Велика Британія зробила невдалу спробу захопити багаті золотом і алмазами території республік Трансвааль й Оранжева, населені бурами - нащадками голландських колонізаторів Південної Африки. У 1899 р. англійці вирішили взяти реванш. Бури чинили запеклий опір, що змусило Британію направити на Південь Африки 250-тисячну армію. Бури користувалися підтримкою Німеччини й інших суперників Англії, їм симпатизувала громадська думка багатьох країн світу. Але сили були надто нерівними.

У 1902 р. війна закінчилася поразкою бурів. Оранжева республіка й Трансвааль стали англійськими володіннями. Згодом на їхній основі було створено англійський домініон (самоврядна територія) - ПівденноАфриканський Союз (пізніше Південно-Африканська Республіка).

Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Одночасно з проникненням на Близький Схід кайзерівська Німеччина прагнула утвердитися і в Північній Африці, претендуючи на частину ще не захопленого європейцями Марокко. Проте на європейській «колоніальній

біржі» Марокко вже давно було визнано сферою інтересів Франції, і втручання Вільгельма І у марокканські справи в 1905 р. викликало різке загострення міжнародних відносин. Марокканська криза ледве не призвела до європейської війни, але конфлікт було подолано дипломатичним шляхом. Скликана в Альхесірасі (Іспанія) міжнародна конференція в січні 1906 р., всупереч сподіванням німців, формально вирішила визнати незалежність Марокко, Франція й Іспанія водночас отримали можливість реалізації плану розділу країни на сфери впливу.

У 1911 р., скориставшись заворушеннями в марокканській столиці, Франція ввела до неї війська. Це викликало несподіваний демарш Німеччини. Після піднятої у пресі галасливої кампанії з вимогами поділу Марокко німецький уряд надіслав до його берегів канонерського човна «Пантеру», а згодом і легкий крейсер, спровокувавши другу Марокканську кризу. Французький уряд сприйняв «стрибок Пантери» як виклик і був готовий боронити свої колоніальні «права». Проте війна не розпочалася і цього разу. Рішуча заява англійського уряду про готовність воювати на боці Франції змусила Німеччину відступити і визнати французький протекторат над більшою частиною Марокко.

До гострого міжнародного конфлікту призвела й Боснійська криза 1908 р. Заручившися згодою Росії (в обмін на непевну обіцянку підтримати її інтереси в питанні про чорноморські протоки), Австро-Угорщина оголосила про анексію Боснії і Герцеговини. Анексія викликала різкий протест Сербії, що заявила про зневажання прав слов’янських народів і зажадала надання провінціям політичної автономії. Її п ідтримала Росія, запропонувавши скликати міжнародну конференцію для вирішення боснійської проблеми.

Проте союзники Росії по Антанті зайняли нейтральну позицію, а німецький уряд ультимативно зажадав від неї ствердити анексію і змусити до цього Сербію.

Залишившись на самоті перед державами Троїстого союзу, Росія змушена була відступити.

Послабленням колись могутньої імперії скористалась Італія, що вже давно зазіхала на її володіння у Північній Африці. Заручившись підтримкою майже всіх великих європейських держав, у 1911 р. вона почала воєнні дії проти Туреччини і захопила дві її провінції - Тріполітанію і Кіренаїку. Нова криза на Балканах змусила Туреччину поступитися, і за мирним договором 1912 р. захоплена Італією територія стала її колонією - Лівією.

Балканські війни. Початок XX ст. ознаменувався новим піднесенням національно-визвольного руху на Балканах. Водночас на півострові загострилось і суперництво великих держав. У 1912 р. за сприяння російської дипломатії, у результаті тривалих переговорів виник Бал-канський союз у складі Болгарії, Сербії, Греції та Чорногорії, спрямований проти Туреччини. У 1912 р. союзники почали визвольну війну з наміром повного вигнання османів з території Балкан. Протягом місяця сербська армія зайняла Македонію, Косово і Північну Албанію. Болгари розгромили турків під Андріанополем і вийшли на підступи до Стамбула. Грецькі війська зайняли Салоніки.


На прохання Туреччини, за посередництва великих держав, у Лондоні розпочалися мирні переговори. Наступні спроби турків відновити бойові дії успіху не мали, і в травні 1913 р. вони були змушені підписати мирний договір. Туреччину було позбавлено всіх європейських володінь, за винятком Стамбула, Албанія здобула незалежність. Але Сербія не дістала бажаного виходу до моря, а між колишніми союзниками виникли суперечності через поділ території Македонії.

Непевні результати першої балканської війни, по суті, спричинили другу, що почалася через місяць після укладеного миру. Однією з її причин було суперництво між Сербією і Болгарією за панування на Балканах. Ситуація загострювалась унаслідок інтриг австро-угорської і російської дипломатії. Війна почалася нападом болгар на сербів, але ті вистояли, і невдовзі сербські та грецькі війська перейшли в контрнаступ. У конфлікт втрутилися Румунія, що завдала удару Болгарії з півночі, та Туреччина, яка прагнула повернути втрачені раніше володіння. Наприкінці липня 1913 р. Болгарія капітулювала.

У серпні 1913 р. у Бухаресті був підписаний мирний договір. Сербія одержала не тільки «спірну територію в Македонії», через яку посварилися сусіди, але й усю колишню її «болгарську частину». Греція отримала, крім південної Македонії із Салоніками, частину Західної Фракії. Східна Фракія та Адріанополь повернулися до Туреччини, а Румунія приєднала до себе Південну Добруджу.

Війни 1912-1913 рр. змінили ситуацію на Балканах, проте бажаного миру і спокою не принесли. Балканський півострів перетворився на «пороховий льох» Європи, де зіштовхувалися й перепліталися інтереси всіх європейських великих держав. Після війн зріс вплив Німеччини на Болгарію і Туреччину. Сербія, Греція та Румунія схилилися на сторону Антанти.

Місце України в геополітичних стратегіях провідних держав.

Політичні, економічні та військові суперечності між двома протилежними блоками держав рано чи пізно мали закінчитися війною, де території Західної і Центральної України, поділені між двома ворогуючими імперіями (Російською та Австро-Угорською), мали стати одним з основних театрів воєнних дій у східній частині Європи. Так, Австро-Угорщина сподівалася приєднати до себе частину земель Правобережної України, а Росія - Буковину і Галичину. У свою чергу, кайзерівська Німеччина також розраховувала окупувати Україну, приєднавши до

себе, крім неї, також Білорусь з Прибалтикою. Україна мала стати для Німеччини своєрідною колонією для постачання продовольства та іншої стратегічно необхідної сировини. Натомість Англія і Франція сподівалися зайняти провідні позиції на півдні України і у Криму.

1. У яких сферах англо-німецьке суперництво мало найгостріший характер?

2. Поясніть, чому Троїстий союз був досить дивним утворенням.

3. Чому Велика Британія відмовилася від своєї політики «блискучої ізоляції» на початку XX ст.?

4. Визначте основні цілі зовнішньої політики США на зламі XIX-XX ст.

5. Яку доктрину використовували американські політики для виправдання експансії США в Латинській Америці?

6. Дайте визначення поняттям «політика великого кийка» і «дипломатія долара».

7. Проаналізуйте карти, вміщені на с. 28 і 198. Які наочні свідчення розподілу світу між великими державами ви помітили?

8. Яку мету переслідувала Велика Британія в англо-бурській війні?

9. Як «боснійська криза» 1908 р. вплинула на відносини між союзниками по Троїстому блоку?

10. До яких результатів призвела «марокканська криза» 1911 р.?

11. Схарактеризуйте передумови, хід та результати першої Балканської війни.

12. Чому Болгарія розв’язала другу Балканську війну?

1. Використовуючи карту, визначте, які території в Північній Африці та Середній Азії були поділені між Англією, Францією та Росією внаслідок створення блоку Антанта.

2. Покажіть на карті територіальні здобутки переможців у колоніальних війнах кінця XIX - початку XX ст. (США, Японії та Великої Британії).

3. По карті прослідкуйте хід воєнних дій під час Балканських війн та визначте їх результати.

4. У зошитах зробіть схеми утворення Троїстого союзу та Антанти.

Поясніть, чому сучасники говорили, що на початку XX ст. «Балкани стали пороховою бочкою Європи».

1882 р. - створено Троїстий союз.

1893 р. - остаточно затверджено франко-російську військову конвенцію.

1904 р. - укладено англо-французьку угоду.

1907 р. - підписано англо-російську угоду.

1899-1902 рр. - англо-бурська війна.

1912-1913 рр. - Балканські війни.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^