mozok.click » Історія України » Соціально-економічний стан Наддніпрянської України в першій половині ХІХ століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 187
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 18:36
25-01-2018, 18:36

Соціально-економічний стан Наддніпрянської України в першій половині ХІХ століття

Категорія: Історія України

Чому свобода є головною цінністю для людини? З якою метою свободу використовують громадяни? Як їхня свобода позначається на економічному розвитку країни?

1. Соціально-економічний розвиток

Втрата держави дорого обійшлась українському народові. Відстала кріпосницька Російська імперія загальмувала розвиток України, Білорусі та Балтії, запровадивши суспільні відносини й способи господарювання, які були для Західної Європи застарілими.

На українських землях запанували російські й польські поміщики. Вони володіли величезними земельними багатствами, однак не вміли й не бажали організувати прибуткове господарство. Водночас життя вимагало від них щоразу більших витрат, насамперед на навчання дітей в університетах, нерідко за кордоном. Поміщиків спокушало європейське життя, вони хизувалися один перед одним подорожами до європейських столиць і курортів, їх захопила мода на комфорт: розкішні будинки й меблі, дорогі картини, великі бібліотеки, європейський одяг.

Щоб отримати на все це гроші, поміщики намагалися збільшити прибутковість маєтків — інтенсивним або екстенсивним шляхом. Інтенсивний, або західноєвропейський, шлях потребував використання техніки, добрив, добірного насіння, наукових правил сівозміни, а найбільше — вивільнення селянина й гідної оплати його праці, аби сформувати в нього зацікавленість.

Історичний факт

Прихильниками інтенсивного способу господарювання були окремі високоосвічені поміщики, яких об’єднав у «Філотехнічне товариство» Василь Каразін. Товариство проіснувало лише 7 років, його членами були приблизно 100 землевласників з різних губерній.



2. Кріпацтво

Більшість поміщиків обрала екстенсивний спосіб господарювання. Використовуючи особисту залежність прикріплених до землі селян, поміщики активно розширювали панські землі й посилювали експлуатацію, збільшуючи панщину.

Хоча законом 1797 р. панщина обмежувалася трьома днями на тиждень від одного селянського господарства, поміщики вигадали «уроки» — завдання, установлений обсяг роботи на день панщини. Ці обсяги були такими, що, відробляючи «три уроки», селяни мусили працювати 4-6 або й більше днів.

Історичне джерело

Молотив я в понеділок, Молотив я і в вівторок, Обмолотив я у вівторок,

Лишилося снопів сорок, А в середу докінчив — День панщини одробив.

Народна пісня

Селяни нерідко мусили працювати в неділю та в релігійні свята. Дві третини поміщиків Правобережжя в 1840-х роках зобов’язували кожного дорослого члена селянської родини відробляти 3-4 дні.

Крім панщини, селянам установлювали й інші відробітки: ґвалти, шарварки, даремщини, повозовщину. Вони обробляли сади й городи поміщиків, копали ставки, ремонтували дороги, насипали греблі, будували різноманітні приміщення, пряли, ткали та вибілювали полотно, заготовляли й возили своїми кіньми дрова, поміщицькі товари тощо.

Також поміщики не цуралися натуральної данини: медом, птицею, яйцями, горіхами тощо. Вони почали частіше вимагати від кріпаків дедалі більшої грошової данини.

Щоб збільшити прибутковість своїх екстенсивних господарств, поміщики забирали в селян кращі землі, а їм натомість віддавали неродючі, менші за розміром і віддалені ділянки.

Історичний факт

Напередодні реформи 1861 р. селянські земельні наділи вже не могли задовольнити й мінімальні життєві потреби кріпаків. Замість необхідних для прожиття 5 десятин, селяни Чернігівської губернії мали 3,6 десятин, а Подільської — 1,2 десятини землі на ревізьку душу.

В Україні поширювалася така форма експлуатації селян, як місячина. Поміщик відбирав у кріпака весь земельний наділ і примушував його сім’ю працювати щоденно на панщині. За це видавалася місячна норма харчів.

Наслідком такого поміщицького свавілля стало швидке зростання кількості безземельних селян. «Городники» користувалися лише присадибною ділянкою, а «халупники» були позбавлені й городу. Значну частину обезземелених селян поміщики перетворювали на дворових людей. Дворові втрачали навіть свою «халупу», адже постійно жили й працювали в панському маєтку. За 10 передре-форменних років їхнє число зросло більше ніж утричі. Очікуючи на реформу, поміщики намагалися зосередити у своїх руках якнайбільше землі.

Історичне джерело

Етнограф О. Афанасьєв-Чужбинський наголошував, що дворове кріпацтво було найпотворнішим явищем. Він писав: «Здебільшого в подібних двірнях виникають міазми розпусти й розносяться повільною отрутою по селу. ...Ремісник, який засуджується на життя двірського, змушений сидіти де-небудь у барлозі, він працює день у день на пана без усякої винагороди. Відщепенець від свого сімейства топить своє горе в чарці. .У дурного поміщика двірня — вертеп розпусти, багатий розсадник аморальності для всього сільського населення, тому що в селі мимоволі прищеплюються пияцтво, злодійство, картярська гра».

Окрім украй нужденного становища, селянин-кріпак був і цілковито беззахисним як особистість, член суспільства. Поміщик повністю розпоряджався ним, зокрема, він міг кріпака продати, подарувати, програти в карти, віддати в рекрути, жорстоко катувати, знущатися.

Історичне джерело

Державний чиновник з Рівного А. Солтановський у 1840-х роках писав: «Кріпак був особою поза законом. Жінок сікли нарівні з чоловіками. Сікли кріпаків пани й пані, сікли їхні управителі, сікли економи, сікли поліцейські й усілякі інші власті... за судом і без всякого суду...»

Будь-яка спроба кріпака захистити свою людську гідність закінчувалася засланням у Сибір чи відданням на 25 років у солдати, де на нього очікувала тяжка муштра, знущання, побої офіцерів і загибель чи каліцтво в імперських війнах.


3. Початок індустріальної революції

Індустріальна революція — це історичний процес переходу від переважно аграрного виробництва до індустріального. Завдяки індустріальній революції відбувся швидкий перехід від використання ручної ремісничої техніки до застосування машин, які виконували виробничі операції (дії) швидше й точніше за ремісників; від мануфактур до оснащених машинами фабрик і заводів — великих підприємств з вільнонайманими робітниками.

В Україні, яка була складовою відсталої Російської імперії, індустріальна революція суттєво затягнулася. Протягом 1820-1850-х років можна говорити лише про перші її прояви. Основною причиною такого сповільнення було кріпосництво. Кріпаки не могли покинути маєток, тому промислові підприємства не отримували вільних найманих робітників, які працювали б не з примусу, а за домовлену платню. Кріпаки не отримували платні за свою працю, а тому не мали грошей, щоб купувати промислові товари. Підприємці, не маючи змоги продати вироблену продукцію, не отримували коштів на розширення виробництва.

Історичний факт

Для порівняння: в Англії індустріальна революція відбулася протягом останньої третини XVIII — першої половини ХІХ ст.; у Франції вона тривала з початку ХІХ до кінця 60-х років ХІХ ст.; у Німеччині здійснювалася протягом 30-70-х років ХІХ ст.; у США (у північних штатах) — протягом 90-х років ХVШ — до середини ХІХ ст.

Перші ознаки індустріальної революції в Україні проявилися в харчовій промисловості. Зокрема, для виробництва цукру почали дедалі ширше використовувати робочі машини для подрібнення буряків, вичавлювання соку тощо. Машини застосовували й у суконній промисловості.

Яскравою ознакою індустріальної революції стало застосування парових машин, які приводили в рух робочі машини. 1823 р. у містечку Мошнах на Черкащині українські майстри-кріпаки збудували перший на Дніпрі пароплав «Бджілка».

Індустріальна революція — історичний процес переходу від аграрного виробництва до індустріального, що супроводжувався заміною ручної техніки на мануфактурах системою машин на заводах і фабриках, примусової праці кріпаків працею вільнонайманих робітників, формуванням трьох нових суспільних верств: підприємців, інтелігенції та промислових робітників.

Майстер Вернигора встановив на ньому паровий двигун потужністю 6,5 кінських сил. Пароплав успішно буксирував вантажні барки. Українські підприємці К. Яхненко та Ф. Симиренко збудували три перші парові цукрові заводи. На них застосовували потужні парові двигуни, які приводили в рух водяні насоси, відцентрові преси й інші робочі машини. Як наслідок, уже в середині ХІХ ст. цукровики з України зайняли панівне становище в Російській імперії.

У 1830-х роках зародилось українське машинобудування. Перше машинобудівне підприємство в Україні в 1835 р. заснував у Катеринославі купець А. Заславський. Заводи виробляли парові котли, гідравлічні преси й інше устаткування для цукрових заводів і ґуралень. Водночас українські заводи почали виготовляти «паровики» — парові двигуни, які приводили в дію машини й механічні пристрої. Надзвичайно швидко почало розвиватися сільськогосподарське машинобудування.

Напередодні реформи 1861 р. в Україні вже діяло 20 машинобудівних заводів і майстерень. Однак цього було замало, а тому більшість машин завозили з-за кордону.

Індустріальна революція супроводжувалася формуванням трьох суспільних верств: підприємців — організаторів виробництва, інтелігенції — техніків, технологів, інженерів, бухгалтерів, обліковців, діловодів та ін., а також найчисельнішої верстви — найманих промислових робітників.

4. Чумакування

На початок ХІХ ст. чумацтво з козацького та селянського промислу виросло до вагомої торговельної й транспортної складової українського національного ринку. Цьому посприяли розвиток товарно-грошових відносин, приєднання Правобережжя та ліквідація воєнної загрози з Півдня. Чумаки купували випарну й кам’яну сіль у Криму, Бессарабії, Бахмутському та Слов’яносербському повітах, сушену, в’ялену й солону рибу, кав’яр з Дону, Азовського й Чорноморського узбережжя та звідти на возах-мажах розвозили й продавали по всій Україні та багатьох місцевостях Росії. Повертаючись назад, вони завантажувалися зерном і везли його до чорноморських портів. Окрім традиційних товарів, чумаки почали торгувати різними сільськогосподарськими продуктами, промисловими виробами й будівельними матеріалами: цукром, медом, крупою, тютюном, вовною, сухофруктами, горіхами, воском, дьогтем, смолою, прядивом, колесами, горілкою, кам’яним вугіллям, крейдою, алебастром, каменем та ін.

Чумаки також займались і візникуванням. Протягом 1840-1850-х років чумаки щорічно транспортували по 60-80 млн пудів вантажів, використовуючи для цього 600-800 тис. маж або возів. Торгівлею й перевезеннями чумаки охоплювали величезну територію від Азовських і Чорноморських портів до кордонів Польщі на Заході, Москви, Нижнього Новгорода, Уралу й Середньої Азії на Сході. Чумацький промисел допоміг невеликій групі чумаків накопичити значні

капітали й стати власниками цілих чумацьких валок — справжніх транспортних підприємств, у яких працювали за наймом власники однієї-двох пар волів.

Історичний факт

За підрахунками вчених, чумацька мажа, запряжена парою волів, давала власнику до 30 рублів сріблом на рік. Власники чумацьких валок отримували за рік від 4 до 10 тис. рублів сріблом.

З розвитком пароплавного й залізничного сполучення чумацький промисел поступово занепадав і згодом був повністю витіснений новими перевізниками.

5. Нова модель соціально-економічного розвитку Південної України

Незважаючи на кріпосницькі порядки, які панували в Російській імперії, на півдні України сформувалася нова модель соціально-економічних відносин, заснованих не на примусовій, а на вільнонайманій праці. Кріпосництво тут було розвинуте набагато слабше, ніж у Лівобережній чи Правобережній Україні. Напередодні селянської реформи 1861 р. лише 1/10 поміщицьких земель обробляли кріпаки, а 9/10 — наймані робітники.

Утвердження нової — капіталістичної — моделі соціально-економічного розвитку зумовлене сприятливими для хліборобства природними умовами, родючим ґрунтом, близькістю чорноморсько-азовських портів, які з’єднували Україну з Європою та світом. Це створювало умови для швидкого збагачення виробників збіжжя й вовни. Тому поміщики півдня України в умовах нестачі робочої сили все ширше користувалися вільнонайманою працею, а примітивну сільськогосподарську техніку замінювали машинами: кінними сіялками, жатками, косарками, граблями, паровими молотарками й віялками.

Вирощену на південноукраїнських землях товарну пшеницю поміщики експортували до Туреччини, Франції, Іспанії, Англії, країн Північної Європи.


6. порто-франко м. одеси

Головним портом зовнішньої торгівлі стала Одеса. Протягом 1819-1859 рр. місто користувалося правом порто-франко, тобто правом вільної безмитної

торгівлі. Таке право прискорювало розвиток закордонної торгівлі України, сприяло господарському розвитку й збільшенню чисельності міщан. Протягом першої половини ХІХ ст. місто збільшилося приблизно в 30 разів. Одеса розвивалася як багатоетнічне місто. Поряд з українцями в місті та навколо нього селилися росіяни, євреї, болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, кримські татари, молдовани та ін.

Водночас право безмитної торгівлі гальмувало розвиток машинобудування, а отже, індустріальної революції на півдні України, перетворило його на сільськогосподарську територію, ринок збуту російської та європейської промисловості.

Запитання та завдання

1. За допомогою історичних словників з’ясуйте зміст понять «ґвалти», «шарварок», «даремщина», «повозовщина», «місячина».

2. Складіть хронологію перших проявів індустріальної революції в Україні.

3. Розкрийте сутність екстенсивного й інтенсивного способів господарювання українських поміщиків. Як ви вважаєте, який із них був сприятливішим для селян?

4. Знайдіть у тексті опис ознак екстенсивного й інтенсивного способів підвищення прибутковості поміщицьких маєтків.

5. Охарактеризуйте чумацький промисел.

6. Поясніть, чому господарювання в Південній Україні історики вважають утвердженням нової моделі соціально-економічного розвитку.

7. Визначте переваги й недоліки статусу порто-франко м. Одеси.

8. Доведіть, що кріпацтво знищувало українських селян не тільки фізично, а й морально.

9. Доведіть, що кріпацтво було основним гальмом індустріальної революції.

10. Поміщик В. Каразін писав: «Час порушити нашу солодку дрімоту. Уже стає

очевидним, що доходи, які ґрунтуються на господарстві наших предків, недостатні для задоволення наших зростаючих витрат». Яка суперечність суспільного розвитку виявляється в цих словах? Які шляхи обрали поміщики для виходу з описаного становища?

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 






^