Пробудження національного життя в Західній Україні » mozok.click
 

mozok.click » Історія України » Пробудження національного життя в Західній Україні
Інформація про новину
  • Переглядів: 113
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 18:43
25-01-2018, 18:43

Пробудження національного життя в Західній Україні

Категорія: Історія України

Народ — це живий організм, у якому всі верстви доповнюють одна одну. Назвіть основні верстви українського народу.

Пригадайте з попередніх курсів історії, чому українці Західної України протягом ХУІ-ХУІІ ст. втратили своїх ідейних і духовних очільників.

1. Греко-католицьке духовенство в суспільному житті Західної України

Утвердження національної свідомості в західноукраїнському аграрному, традиційному й пригнобленому колонізаторами суспільстві було процесом важким і повільним. За винятком духівництва, тут не було соціальних верств, здатних сприйняти ідею народності, а згодом і національну ідею. Однак західноукраїнський священик мало чим відрізнявся від своїх парафіян за матеріальним і культурним рівнем, широтою світогляду. Відробляючи панщину, він не мав ні знань, ні часу, ні духовних сил, щоб замислюватися над становищем свого народу, його історією, сьогоденням і майбутнім.

Реформи церковного життя, проведені Габсбургами, підвищили матеріальний і культурний рівень духовенства та водночас віддалили його від народу, його культури й рідної мови, якою священики спілкувалися тільки зі своїми неосвіченими парафіянами. Незважаючи на це, частина молодих духівників усвідомлювала, що своїм кращим становищем вони завдячують пригніченому, нужденному народу. Вони відчували моральний обов’язок перед селянами, з якими разом росли, спілкувалися, ріднилися духовно. Молоді священики прагнули вивести свій народ з пітьми неосвіченості, злиднів, захистити його гідність, мову й культуру. За приклад для наслідування взяли чеський і польський національні рухи, а натхнення черпали з джерел французького Просвітництва й німецького романтизму. Вони відчули в піснях, звичаях і прислів’ях більше мелодійності, витонченості й мудрості, ніж у най-пишніших барокових творах, придворних салонах і товстих філософських томах.



2. «будителі» Закарпаття

Саме зі священиків у Закарпатській Україні вийшли перші діячі українського національного відродження, яких назвали «будителями» (від слова будити, тобто виводити зі стану сну).

«Будйтелі» (від чеськ. buditel — той, хто будить) — назва визначних громадських діячів національного відродження наприкінці WIN — у першій половині ХІХ ст., котрі присвятили себе справі пробудження національної свідомості українців, збереження та розвитку рідної мови, літератури та культури, захисту українців від національного гніту в імперії Габсбургів.

Розгортанню діяльності «будителів» посприяли церковні перетворення Віденського уряду. Закарпатська церква була виокремлена в Мукачівську єпархію, очолювану самостійним єпископом. Єпископ Андрій Бачинський отримав статус офіційного радника уряду імператриці Марії-Терезії. Свій вплив єпископ вико-

ристав для підвищення рівня освіти закарпатського духовенства. Спершу у Відні було засновано «Барбареум», а невдовзі духовну семінарію відкрили й при Мукачівській єпископській кафедрі. А. Бачинському належала ідея обов’язкового навчання дітей від 6 до 14 років.

Історичний факт

У 1793 р. в Закарпатті діяло 300 народних шкіл. Ураховуючи кількість населення краю, це був найвищий показник з-поміж усіх українських земель.

Роки єпископства А. Бачинського стали роками духовного й освітнього піднесення Закарпаття. Тут виросла ціла когорта блискучих інтелектуалів. Серед них — ректор духовної семінарії в Ужгороді, а потім у Відні І. Фігараші, який займався вивченням історії мови. Чільне місце серед закарпатських «будителів» посідає М. Лучкай, який опікувався відкриттям нових сільських шкіл, уклав першу на західноукраїнських землях граматику української літературної мови — «Граматика слов’яноруська» (1830), написав одну з перших праць з історії Закарпаття — шеститомну «Історію карпатських русинів».

Яскравими особистостями, які належали до кола «бу-дителів» чи їхніх послідовників, були відомий фізик, математик, декан і ректор Львівського університету І. Земанчик; професор Львівського, Краківського та Петербурзького університетів П. Лодій; економіст і правник, перший ректор Петербурзького університету М. Балудянський; директор Ніжинського й Рішельєвського ліцеїв І. Орлай та ін.

У 1830-1850-х роках розквітнув талант О. Духновича.

Закарпатці завдячують йому укладенням молитовника рідною мовою, уведенням української мови в шкільну освіту Закарпаття. Він написав перший український буквар, підручники з граматики та географії, педагогічний посібник для вчителів.


Історичне джерело

Олександр Духнович утверджував національну свідомість українців і за допомогою поезії. Великої популярності серед закарпатців набув його патріотичний вірш.

Я русин був, єсьм і буду,

Я родився русином,

Чесний мій рід не забуду,

Останусь його сином.

Русин був мій батько, мати,

Руськая вся родина,

Русини сестри і браття,

І широка дружина.

Я світ узрів під Бескидом, Перший воздух руський ссав, Я кормився руським хлібом, Русин мене колисав.

Разом із культурницькими справами «будителі» Закарпаття почали займатися політичними справами. Не сподіваючись на широкий визвольний рух народу, одні з них шукали підтримки в справі національного відродження в Москві (звідси походить термін «москвофіли») — І. Орлай, О. Духнович, інші — у підтримці Відня — А. Добрянський.

3. Товариство галицьких греко-католицьких священиків

Проведенння австрійським урядом церковної реформи й відновлення Галицької митрополії дали греко-католицькому духовенству Галичини можливість зайнятися справами культурно-національного відродження.

Найпотужнішим центром західноукраїнського просвітництва на початку ХІХ ст. став Перемишль — центр греко-католицької єпархії. Тут знаходилася семінарія, багаті бібліотеки, українська друкарня, та найголовніше — тут проживали найосвіченіші представники українського духовенства. Вони перетворили Перемишль на центр розвитку національної свідомості на заході України, на кшталт того, чим на сході став Харків.

1816 р. Галицьку митрополію очолив перемишльський єпископ Михайло Левицький (1774-1858). Він одразу взявся за відновлення парафіяльних шкіл з народною мовою викладання. Організатором цієї справи було призначено перемишльського священика Івана Могильницького (1774-1831). Для згуртування навколо справи освіти й культури провідних духовних сил Галичини він заснував Товариство галицьких греко-католицьких священиків. Свою діяльність товариство спрямувало насамперед на розширення мережі парафіяльних шкіл і право викладання в них українською мовою. Щоб підготувати вчителів, у 1817 р. у Перемишлі був заснований Дяко-вчительський інститут, який очолив

І. Могильницький. Студентами інституту стали діти парафіяльних священиків, дяків і селян. Того ж року товариство домоглося викладання рідною мовою в початкових школах. Греко-католицьке церковне керівництво отримало дозвіл наглядати за школами, у яких більшість становили діти греко-католиків. Зусиллями членів товариства до 1832 р. було відкрито понад 400 початкових шкіл, видано декілька підручників і молитовників. Окрім шкільної літератури, товариство друкувало й поширювало серед селян релігійні брошури, поради щодо ведення господарства, дотримання санітарії та гігієни.

Хоча більшість членів товариства розглядала русинів (українців) як окремий слов’янський народ, але його мову вважала мовою селян-простолюдинів, непридатною для високої літератури. Навіть брошури для селян галицькі просвітники не наважилися писати живим галицьким діалектом української мови, а змішали його з книжними церковнослов’янськими й польськими словами, висловами. Такий «високолітературний» суржик — «язичіє» — не приваблював галичан. Тому видання просвітницьких брошур довелося припинити.

Завдяки зусиллям керівників і членів Товариства галицьких греко-католицьких священиків українська мова утвердилась у народних школах Галичини, хоча привілейованою залишалася підтримувана владою польська мова. Напередодні революції 1848-1849 рр. співвідношення кількості учнів в українських і польських школах становило 1 до 4 учнів.

Незважаючи на помилки й невдачі українських просвітників, треба відзначити їхні заслуги: утвердження української мови в школах Галичини та підготовка нового покоління діячів українського національно-культурного руху.


4. Громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця»

Центром західноукраїнського національного руху в 1830-х роках стає Львів, а за справу пробудження нації беруться молоді, захоплені ідеями німецьких романтиків студенти Львівської греко-католицької духовної семінарії, вихідці із середовища сільського духовенства. їхнім лідером став 21-річний Маркіян Шашкевич (1811-1843). Його літературний талант, уміння переконувати, глибоке знання й відчуття народної мови доповнювалися високою освіченістю й науковим хистом Івана Вагилевича (1811-1866) і натхненною енергійністю й організаторськими здібностями Якова Головацького (1814-1888). Оскільки друзі спілкувалися українською мовою, спольщені семінаристи назвали їх «Руською трійцею». Щоб наголосити на національному характері гуртка, його члени називали себе давньослов’янськими іменами: М. Шашкевич — Русланом, І. Вагиле-вич — Далібором, Я. Головацький — Ярославом. Поступово навколо трьох товаришів об’єдналося 20 молодих священиків, семінаристів і світських інтелігентів.

Перебуваючи під враженням творів І. Котляревського, П. Гулака-Артемов-ського, Є. Гребінки, фольклорних збірок М. Цертелєва й М. Максимовича, гурток ставив перед собою просвітницьку й водночас національну мету — перетворити мову народу на мову науки, літератури й вищої школи, загалом усіх сфер суспільного життя. За її допомогою народ отримав би, на думку «трійці», вільний доступ до знань і в такий спосіб зміг би покращити свою долю, вирватися зі злиднів, виявити віками гноблену самобутність і ввійти до кола вільних і культурних націй Європи, насамперед слов’янських.

Аби довести, що українською мовою можна висловлювати філософські та релігійні думки, М. Шашкевич здійснив у 1836 р. нечувано сміливий громадянський вчинок. На традиційних урочистостях у семінарії він прочитав перед вищим духовенством і гостями свою доповідь українською мовою, доводячи, що вона цілком придатна для наукового вжитку, так само як латинська, німецька чи польська. Вражені його доповіддю, семінаристи також перейшли на українську. Окрилені успіхом, М. Шашкевич та інші семінаристи вперше виголосили українською мовою релігійно-моральні проповіді в трьох церквах Львова. Як визнавали українці-львів’яни, це підносило їхній «руський дух на сто процентів».

Незважаючи на опір австрійської влади та частини греко-католицьких ієрархів, «Руська трійця» продовжувала свою роботу. Члени гуртка наполегливо збирали етнографічний матеріал. Найбільше на цій ниві потрудився Я. Головацький. Він обійшов майже всю Галичину, Закарпаття й частину Буковини. Ще далі пішов І. Вагилевич. Він виїхав у гірські райони Галичини й зайнявся там не тільки

збиранням фольклору, а ще й агітацією: відкрито закликав селян підніматися на боротьбу проти національного й соціального гноблення. Інформація дійшла до влади. І. Вагилевича заарештували й під конвоєм відправили додому з категоричною вимогою більше не ходити селами й не підбурювати народ.

На основі зібраного матеріалу було видано кілька томів і збірок народних пісень, записів усної народної творчості. Вагоме значення мали їхні народознавчі наукові праці про галичан, закарпатців, гуцулів, бойків, лемків.

Кілька праць вони присвятили мовознавчій тематиці, наполегливо працювали над створенням словника й граматики української мови, протистояли спробам латинізації українського письменства та ін.

Надзвичайно великого значення «Руська трійця» надавала дослідженню української історії й поширенню історичних знань серед народу. У наукових працях і літературних творах на історичні теми вони з гордістю писали про державну могутність і славу Київської держави, Галицько-Волинського князівства та королівства, Гетьманщини. їм належить відкриття цінних пам’яток давньоукраїнського законодавства — Кормчих книг ХІІ-ХІП та XV ст. зі статутами Володимира Великого та Ярослава Мудрого, багатьох інших документів.

Історичний факт

Уживане багатьма поколіннями українських учнів слово читанка ввійшло до нашої мови саме завдяки М. Шашкевичу. Його «Читанку для діточок» цензура дозволила надрукувати аж у 1850 р. — через сім років після смерті автора.

Історичною справою «Руської трійці» стало видання альманаху «Русалка Дністровая» (див. практичне заняття 2). Ця книжка стала виявом новаторських починань «Руської трійці» у різних сферах національно-культурного життя Галичини. Вона стала маніфестом національного відродження, започаткувала нову літературу на західноукраїнських землях. За видання й поширення альманаху без дозволу влади «Руська трійця» зазнала переслідувань. Покарання не обмежилося конфіскацією альманаху. За сприяння греко-католицьких ієрархів було проведено розслідування діяльності членів «Руської трійці». їх притягли до відповідальності як державних злочинців, зокрема М. Шашкевича звинуватили в належності до таємної проросійської організації. Під час слідства всі члени «трійці» з гідністю захищали своє право писати українською мовою.

Історичне джерело

Найвиразніше свою думку про природне право спілкуватися й писати рідною мовою сформулював М. Шашкевич: «Я випробував свої сили руською мовою, оскільки це моя рідна мова, яка значно відрізняється від мови церковної та великоросійської (московської), я хотів заложити наріжний камінь для її дальшого розвитку й тим зарадити нестачі руської літератури».

Після слідства над усіма членами «трійці» був установлений поліцейський нагляд. М. Шашкевича після висвячення призначали в найубогіші парафії. Виснажений злиднями, працею, ворожістю церковної та світської влади, а також критиків, він захворів на сухоти й помер у 32 роки. Сім років зволікала церковна влада з наданням церковного сану Я. Головацькому, а тоді надала йому церковну парафію подалі від Львова, щоб він не міг продовжувати свої дослідження української мови. Не витримавши переслідувань з боку греко-католицької ієрархії, духовно зламався й пішов на співпрацю з польським кліром І. Вагилевич.

Переслідування перших провісників українського національного руху в Західній Україні призвело до його призупинення, однак австрійська влада так і не змогла викоренити український рух. Він остаточно утвердився з європейською «весною народів», розпочатою революцією 1848-1849 рр.

Історичне джерело

Учасник «Руської трійці» І. Вагилевич оцінив її значення так: «Вона намела вогонь, що його тільки гробова персть загасити може, спасла народ від загибелі й отворила очі кожному письменному чоловікові, у якого лишилося ще незіпсоване українське серце, показала йому його положення, обов’язки для народу й спосіб, як ті обов’язки треба сповняти».

Запитання та завдання

1. Назвіть найвидатніші імена та справи закарпатських «будителів» і галицьких просвітників, членів «Руської трійці».

2. Дайте визначення понять «будителі», «язичіє», «Кормча книга», «церковні ієрархи», «альманах».

3. Поясніть, як церковні реформи віденського уряду посприяли розвитку «бу-дительства» на Закарпатті та просвітництва в Галичині.

4. Визначте успіхи й невдачі товариства галицьких греко-католицьких священиків у просвітницькій діяльності.

5. Охарактеризуйте напрями роботи «Руської трійці».

6. Визначте ідейні основи, які використовували галицькі просвітники, закарпатські «будителі», «Руська трійця».

7. Які ідейні настанови спонукали греко-католицьких ієрархів оцінити альманах «Русалка Дністровая» як «негідний, непристойний і, можливо, підривний»?

8. Доведіть, що М. Шашкевич не міг бути членом проросійської таємної організації, яка прагнула повалити австрійський уряд.

9. Прочитайте вірш М. Шашкевича. Яку рису, наполегливо виховувану імперською владою в українській інтелігенції, засуджував автор?

Руська мати нас родила, Руська мати нас повила, Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй немила? Чом ся нев встидати маєм? Чом чужую полюбляєм?

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 






^