mozok.click » Історія України » Кирило-мефодіївське братство
Інформація про новину
  • Переглядів: 4151
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 18:38
25-01-2018, 18:38

Кирило-мефодіївське братство

Категорія: Історія України

Пригадайте, які суспільні верстви відігравали провідну роль у громадському житті України на різних етапах історії.

1. Утворення Кирило-Мефодіївського братства

Розгортання процесів українського національного відродження та протистояння йому з боку імперських сил зумовило створення таємної організації Кирило-Мефодіївського братства.

Ядро організації утворилося в Києві наприкінці 1845 — на початку 1846 р. з групи українських студентів, викладачів і чиновників. його засновниками стали професор Київського університету М. Костомаров, молодий службовець губернської канцелярії М. Гулак і студент останнього курсу Київського університету В. Білозерський.

Разом із засновниками в засіданнях братства брали постійну участь Т. Шевченко; письменник і педагог П. Куліш; полтавський поміщик, педагог і журналіст М. Савич, який здобув вищу освіту в Парижі, де й перейнявся ідеями Французької революції; поет-перекладач О. Навроцький; етнограф-фольклорист П. Мар-кович, поет і публіцист Г. Андрузький, автор правознавчого трактату «Ідеали держави», педагоги О. Тулуб, Д. Пильчиков, І. Посяда.

Братство обрало своїм символом перших слов’янських релігійних просвітителів — святих Кирила та Мефодія. До організації приймали представників слов’янства незалежно від станового походження. Усі кириломефодіївці були рівноправними. Кожний член товариства складав присягу. За ескізами засновників братства було виготовлено кілька символів. Металеві персні з вигравію-ваними іменами Кирила та Мефодія свідчили про належність їхніх власників до таємної організації. Першими власниками таких перснів стали М. Костомаров і М. Гулак. Організація мала й власну печатку з євангельським висловом: «І пізнаєте істину, й істина визволить вас». її зберігав М. Костомаров.

Центральними фігурами братства стали М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко. Кожен з них мав тверді переконання й по-своєму трактував першочергові завдання національного відродження.



П. Куліш на перше місце ставив захист національної самобутності, М. Костомаров наголошував на загальнолюдських цінностях, а Т. Шевченко першочерговими завданнями вважав національне й соціальне визволення українського народу.

Поєднання їхніх поглядів було взято за основу ідеології братства.

Микола Костомаров (1817-1885) був сином російського поміщика й української кріпачки. Він здобув освіту в Харківському університеті. Деякий час працював

учителем на Волині, а 1845 р. отримав призначення до Київського університету. У своїх лекціях і книжці «Две русские народности» М. Костомаров аргументовано довів, що українці й росіяни — це два відмінні народи. В Україні в ході історичного поступу розвивалася козацька, демократична традиція, а в Росії зміцнювалося самодержавство. Водночас М. Костомаров розумів, що обидва народи страждають від соціального, а український ще й від національного гноблення. Порятунок усіх слов’янських народів він убачав у створенні федерації (союзу) слов’янських народів. Саме ця ідея й була взята за мету діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

Пантелеймон Куліш (1819-1897) походив із сім’ї заможного, але не знатного землевласника й доньки козацького сотника. Навчався в Новгород-Сівер-ській гімназії та Київському університеті. Усе життя наполегливо працював як письменник, засновник історичного роману, учений і літературний критик, етнограф і фольклорист. Як громадський діяч, він закликав українську інтелігенцію до просвітництва народу всупереч усім несприятливим обставинам. П. Куліш розробив українську абетку — «кулішівку» (якою й донині друкують книжки), написав та опублікував підручник з історії України для старшокласників.

Тарас Шевченко (1814-1861) був найвизначнішою постаттю серед лідерів братства. 1840 р. він видав збірку поезій «Кобзар». Матеріалів про його членство в братстві не збереглося, проте його вплив на товариство був безперечним. Твори поета найрадикальніше відображали погляди братства, зокрема заперечення самодержавства та скасування кріпацтва. Ці ідеї Т. Шевченка зафіксовані в поезіях «Кавказ», «Сон (У всякого своя доля...)», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», «Заповіт». Митець заклав підвалини сучасної української мови. Створені ним художні образи не тільки відображали, а й творили українську національну свідомість.


Історичне джерело

М. Костомаров писав: «Тарасова муза розбила якийсь підземний льох, що протягом кількох віків був замкнений на багато замків, запечатаний багатьма печатями. Вона відкрила шлях і сонячному промінню, і свіжому повітрю, і людській цікавості».

Пристрасна поезія Т. Шевченка збуджувала національні почуття, підводила до всім зрозумілої думки: якщо в недавньому минулому Україна була самостійною державою, то український народ спроможний здобути державну незалежність у майбутньому.

Поет відкинув пристосуванську ідеологію «малоросійства», яка ґрунтувалася на ідеї нероздільності Малої та Великої Русі, визнанні й схилянні перед владою імператора. Вину за поневолення України Т. Шевченко покладав на Росію та російських імператорів. Саме йому належить визначення національної ідеї, зміст якої залишається актуальним донині: одночасне національне та соціальне визволення українського народу. Саме в такому вигляді вона стала дороговказом для українства другої половини ХІХ-ХХ ст.

Історичний факт

З арсеналу Шевченкової пропаганди. За народними переказами, у розмовах із селянами поет брав одну насінину. Це, мовляв, цар. А ось невеличка купка — поміщицтво. Потім він діставав жменю насіння з кишені та висипав зверху — а це народ.

2. Програмні документи Кирило-Мефодіївського братства

Програмні засади Кирило-Мефодіївського братства викладені насамперед у «Книзі буття українського народу». Інша назва — «Закон Божий», бо зміст твору пронизаний заповідями Євангелія. Братчики писали програму під загальним керівництвом М. Костомарова.

Основну мету діяльності члени братства вбачали у звільненні України від імперського гноблення, розбудові незалежної держави з демократичним ладом.

Члени братства усвідомлювали, які майже непереборні перепони стоять на шляху визволення України. М. Костомаров із цього приводу казав: «Трудна справа... Так воно є: ми, українці, самі нічого не вдіємо — сили не маємо: Москва тягне до себе, поляки Москви бояться й не довіряють їй, як і з ким тут починати?»

За таких історичних умов кириломефодіївці вважали, що існує один шлях утвердження державної незалежності України — створення федерації незалежних слов’янських держав. Центром Всеслов’янського федеративного союзу мав стати Київ. У ньому раз на чотири роки збирався б найвищий орган федерації — Слов’янський собор з консультативними й регулятивними повноваженнями.

Програмою передбачалося втілення християнських ідеалів справедливості, свободи й рівності, їхнє поєднання з українським патріотизмом. На думку ки-риломефодіївців, Україна була провідною силою слов’янських народів, а тому в майбутній слов’янській федерації мала посісти чільне місце. Цей обов’язок і водночас право України обґрунтовувалися тим, що, на відміну від поляків (пройнятих ідеєю аристократизму) і росіян (переконаних монархістів), український народ не любив ні царів, ні панів-аристократів. Його ідеал — демократія.

Оскільки український народ у минулому зазнав найбільше лиха від своїх сусідів-слов’ян, був ними поділений, найбільш зневажений і пригноблений, то він найбільше прагне волі, рівності й демократії. У цьому прагненні українці зможуть звільнити росіян від монархізму та деспотизму, а поляків — від аристократизму й повести їх до національного відродження.

Програма містила й соціальні вимоги: скасування кріпацтва та поширення освіти серед народу. Утілення в життя цих вимог забезпечило б глибокі політичні перетворення, ґрунтовані на особистій свободі людини — одвічному прагненні українця, на демократичній козацькій раді — раді вільних людей.


Історичне джерело

Наприкінці програми зазначалося: «І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар. Й Україна буде не підлеглою Речі Посполитій у союзі слов’янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місце, де буде зображена Україна: “Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай буде підвалиною всього”».

Братство мало також «Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», складений В. Білозерським. Документ містив два розділи: «Головні ідеї» і «Головні правила». У першому розділі визначалася політична мета братства — спрямовувати слов’ян до політичного об’єднання у федерацію, у якій кожен народ отримав би власну державність з республіканською формою правління.

У розділі «Головні правила» члени братства зобов’язувалися поширювати викладені ідеї через виховання юнацтва, літературну працю та «примноження членів братства». Статут зобов’язував братчиків також усувати релігійну ворожнечу між слов’янами-католиками та православними, а найголовніше — прагнути до «викорінення рабства й усілякого приниження бідних класів», а водночас і про повсюдне поширення грамотності.

Громадсько-політична діяльність братства. Кириломефодіївці взялися за втілення в життя своїх далекосяжних планів. Вони збиралися у квартирах членів братства, обговорювали програмні документи, нагальні питання політичного життя, залучали нових членів, налагоджували стосунки з прихильниками національного відродження інших слов’янських народів.

У сфері просвітництва кириломефодіївці насамперед опікувалися підняттям культурного й освітнього рівня народу, національної свідомості. Наслідком цього став проект шкільної реформи В. Білозерського, який дозволив би початкову ланку освіти зробити доступною для дітей сільських і міських «низів».

Історичний факт

У широкій мережі початкових навчальних закладів, — «народних училищ» — за задумом В. Білозерського, «виховувалися б діти, узяті із селищ з тією метою, щоб знову в ті ж села повернутися з більш ґрунтовними відомостями щодо потреб свого побуту й зі знаннями ремесел, необхідних у землеробському житті, при землеробських заняттях».

Однак царська влада не дала дозволу на відкриття бодай одного такого училища, хоча його фінансове утримання кириломефодіївці брали на себе.

Іншим важливим напрямом громадської роботи було визначення шляхів піднесення економіки України. З цією метою вони збирали кошти для видання популярних книжок економічного змісту. Зокрема, братчики випустили написану П. Кулішем «Кишенькову книжку для поміщиків і найкращий видобутий із досвіду спосіб керувати маєтком». Планували також видати практичний порадник господарям — книжку князя В. Одоєвського «Сільські читання» у перекладі з російської. Вони хотіли заснувати видавництва, які б налагодили випуск науково-популярних книжок із корисними порадами в найрізноманітніших сферах господарювання.

Члени братства шукали можливості поширювати свої програмні ідеї. З цією метою вони готували прокламації, дві з яких потрапили до рук жандармів: «До братів-українців» і «До братів — великоросіян і поляків». Прокламації закликали слов’янські народи до того, щоб кожний «творив окрему республіку (річ поспо-

литу) і правив собою не вкупі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав мову, свою літературу та свій окремий громадсько-політичний лад».

Проте вже в березні 1847 р. за доносом студента університету О. Петрова (сина жандармського офіцера) братство було викрите. Протягом березня-квіт-ня жандарми заарештували всіх його учасників і доставили в сумнозвісне третє відділення імператорської канцелярії до Петербурга. Більшість заарештованих було покарано. Найактивніших 12 братчиків було заслано в російські губернії під поліцейський нагляд. Окремі з них були також засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення: П. Куліш — до чотирьох місяців, М. Костомаров — до одного року ув’язнення в Петропавлівській фортеці, М. Гулак — до трьох років у Шліссельбурзькій фортеці. Після заслання їм було заборонено повертатися в Україну й працювати в закладах освіти. Т. Шевченка забрали в солдати в Оренбурзький окремий корпус на 10 років. За розпорядженням царя за ним був установлений суворий нагляд із забороною писати й малювати. Твори П. Кулі-ша, М. Костомарова й Т. Шевченка були заборонені.

3. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства

Братство започаткувало перехід українського національного руху від періоду дворянсько-шляхетського за складом та академічного й культурницького за змістом до періоду різночинського (представленого насамперед українською інтелігенцією) і виразно політичного за змістом.

Кирило-Мефодіївське братство висунуло ідею створення української держави як складової слов’янської федерації. Воно поклало початок організаційному об’єднанню діячів українського національного руху.

Кириломефодіївці в сучасному розумінні сформулювали українську національну ідею. Саме від них веде свою історію новий український національний рух. Завдяки братству він остаточно вийшов зі стадії неясних прагнень і чітко визначився зі своєю метою та завданнями: державна самостійність, соціальне звільнення народу, народовладдя у внутрішньому житті, федералізм у міжнародних відносинах, насамперед зі слов’янами.

Запитання та завдання

1. Назвіть відомих вам членів Кирило-Мефодіївського братства.

2. Опишіть символічні атрибути таємного товариства.

3. Дайте коротку характеристику найвизначнішим постатям Кирило-Мефоді-ївського братства.

4. Сформулюйте головні ідеї братства.

5. Розкрийте логіку обґрунтування братчиками провідної ролі України в майбутній федерації слов’янських народів.

6. Визначте й охарактеризуйте напрями громадсько-політичної діяльності братства.

7. Визначте історичне значення братства в розвитку національно-визвольного руху України.

8. Прочитайте уривок із доповідної записки жандармського управління до царя, у якому міститься пропозиція зобов’язати царських адміністраторів в Україні, «щоб звертали увагу на тих, які особливо займаються малоросійськими древностями, історією й літературою, і старалися б припинити в цій сфері всіляке зловживання, але самим непомітним і обережним чином, без явних переслідувань і, скільки можливо, не дратуючи уродженців Малоросії».

Поясніть, чому з часу розгрому Кирило-Мефодіївського братства й аж до ліквідації СРСР люди, які займалися не політичними справами, а лише українською історією та літературою, опинялися під пильним наглядом спецслужб.

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 






^