mozok.click » Історія України » Модернізаційні процеси в господарському житті України
Інформація про новину
  • Переглядів: 89
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 19:01
25-01-2018, 19:01

Модернізаційні процеси в господарському житті України

Категорія: Історія України

Чому розвиток промислового виробництва автоматично не покращує життя народу?

1. Особливості модернізації промисловості України

Найяскравіше модернізаційні процеси проявилися в розвитку промисловості. Протягом 1860-1880-х років в Україні відбулася індустріальна революція, тобто остаточний перехід від мануфактури до машинного виробництва. Головним і єдиним рушієм усіх машин і верстатів на фабриках і заводах став паровий двигун, а основним промисловим паливом — кам’яне вугілля. У ході подальшої індустріалізації великі капіталістичні підприємства почали ширше застосовувати досягнення науки й інженерної думки.

Промислова модернізація України другої половини ХІХ ст. характеризувалася розвитком важкої промисловості: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної галузей. Найбільшого розвитку досягнув Донецько-Криворізький регіон, який став основною вугільно-металургійною базою України.

Від реформи 1861 р. до кінця століття видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив 70 % від загального обсягу видобутку в Російській імперії. Видобуток залізної руди зріс у 158 разів і становив понад половину імперського видобутку. Металургійна промисловість України наприкінці століття виробляла більше половини чавуну, трохи менше половини заліза й сталі всієї імперії.



Успішно розвивалися й галузі, пов’язані із сільським господарством, насамперед цукрова промисловість. До середини 1890-х років виробництво цукру в Україні зросло в 14 разів і становило 84 % від загальноімперського виробництва.

Однією з яскравих особливостей індустріалізації України стала концентрація виробництва на великих підприємствах. За цим показником Україна випереджала всі промислові країни світу. Завдяки концентрації виробництва фабриканти й заводчики легко перемагали дрібних і слабких конкурентів. Однак конкуренція між великими підприємствами призводила до значних збитків і взаємного ослаблення. Це спонукало підприємців домовлятися про ціни на сировину, готову продукцію, розподіляти ринки збуту.

Так в Україні капіталізм вільної конкуренції почав переростати в капіталізм домовленостей, змов і об’єднань найпотужніших виробників з метою знищення конкурентів і повного опанування ринками збуту продукції. Такі об’єднання отримали назву монополії.

Перша в Україні й Російській імперії монополія «Цукор» була створена у квітні 1887 р., а в грудні цього ж року — «Південноросійське Дніпровське металічне товариство». Особливо швидко розвивалася цукрова монополія. Уже через п’ять років у її складі перебували понад 90 % усіх цукрових заводів України.

Іншою особливістю індустріального розвитку України стало широке залучення іноземного, насамперед європейського капіталу. В Україні протягом 1888-1894 рр. було створено 22 іноземні акціонерні компанії. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали зайняли передові позиції в кам’яновугільній — 63 %, залізорудній і металургійній галузях — 90 % основного капіталу.

На кошти іноземного капіталу були споруджені всі найбільші підприємства Донецько-Криворізького басейну. Після сплати податків і заробітної плати робітникам іноземні капіталісти могли вкласти кошти в будівництво нових підприємств або ж вивезти їх за межі України. Підприємства в Україні давали іноземним власникам прибутків у 3-4 рази більше, ніж вони отримували з таких же підприємств у своїх країнах.

Монополія (від грецьк. mono — один і poleo — продаю) — об’єднання підприємств, які виробляють продукцію певного виду, заради обмеження конкуренції та отримання високих (монопольних) прибутків.

Історичний факт

Д. Х’юз — колишній коваль з Уельсу — за 25 років своєї діяльності в Україні вивіз 25 млн рублів. Водночас разом із синами він заснував м. Юзівку (нині Донецьк), збудував металургійний завод і 10 шахт. На цих підприємствах діяла система соціального захисту робітників. Заробітна плата становила від 15 до 150 руб. на місяць. Робітничі помешкання безкоштовно забезпечували паливом та водою. Безплатним було й лікування в лікарні на 100 ліжок. За навчання дитини в школі робітник сплачував 5 руб. на рік. Удови отримували пенсію від 5 до 25 руб. на місяць. Родина Х’юзів заклала в місті парк, збудувала церкву.

Суттєвою ознакою українського машинобудування став інтенсивний розвиток не військового (як у Росії чи Німеччині), а сільськогосподарського машинобудування (як у США). В Україні сконцентрувалося 70 % загально-імперського виробництва сільськогосподарських машин і знарядь (плугів, сівалок, жаток, січкарень, молотарок тощо). У цій галузі також домінував іноземний капітал.

Ще однією особливістю індустріалізації України був її колоніальний характер, про що свідчило співвідношення добувних і переробних галузей. За цим показником наприкінці ХІХ ст. частка України в добувній загаль-ноімперській промисловості становила 70 %, а в переробній — тільки 15 %. Унаслідок колонізаторської політики роль України було зведено до забезпечення російської промисловості паливом, необробленим металом і важким прокатом. При цьому дріт і цвяхи на Наддніпрянщину завозили з Росії. Визиск України здійснювався за допомогою колоніальної цінової політики. Вартість російських готових товарів істотно завищувалася, а ціни на українську сировину чи напівфабрикати зумисне занижувалися. Це проявлялося не тільки у важкій промисловості. Так, основним виробником тютюну в імперії була Україна, однак цигарки з українського тютюну вироблялись у Петербурзі. Український цукор масово відправляли на рафінадні заводи Москви, щоб навіть у цукровій галузі забирати прибутки в українських підприємців.

В України віднімали й зібрані податки. Гроші українських платників податків царський уряд витрачав на власні потреби й поза межами України.


Історичний факт

За підрахунками вчених, протягом 1868-1890 рр. із коштів, зібраних у 9 українських губерніях, до України поверталося лише 60 %, а наприкінці століття — не більше 45 %.

Потворною особливістю індустріалізації стало нехтування питаннями забруднення довкілля. Відходи виробництва забруднювали річки, ставки, озера й повітря. Це призводило до загибелі риби, інших живих істот, до виникнення й поширення нових захворювань людей.

У губернських центрах, насамперед з ініціативи земств, були створені комітети здоров’я, які вимагали захисту природи. Комітети відрядили на всі промислові підприємства України комісії, до яких входили лікарі, біологи, хіміки, інженери й техніки. Ці комісії ніде не виявили надійних очисних споруд. Проте

на звернення комісій до губернських властей останні обмежилися формальними бюрократичними розпорядженнями на кшталт: «Вжити дійових заходів щодо запобігання псуванню води», які так і залишилися на папері.

Історичний факт

Аналізи, проведені в 1890-х роках засвідчили, що в деяких річках України концентрація хімічних речовин у 15 разів перевищувала забрудненість річок промислових округів Німеччини. Рівень забруднення води, очищеної заводськими відстійниками України, у 100 разів перевищував допустимі норми в Англії.

2. Особливості модернізації сільського господарства

Реформа 1861 р. створила умови для розвитку ринкових відносин у сільському господарстві. Магнатські й значна частина поміщицьких господарств були перетворені на великі сільськогосподарські підприємства з використанням сільськогосподарської техніки та найманої праці. Ці господарства були подібні до агрофірм, які на базі власних маєтків організовували прусські поміщики. Тому цей шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві отримав назву прусський. Господарства заможних селян поступово ставали капіталістичними господарствами фермерського типу. Такий шлях розвитку капіталізму на селі отримав назву американський.

Отже, украй необхідна селянська реформа була проведена по-грабіжницьки й гальмувала розвиток господарства на селі. Російський царат нав’язав українським селянам повільний прусський шлях розвитку капіталізму, хоч українське село з його традиціями козацького фермерського землеволодіння потребувало швидкого американського шляху розвитку.

Виникнення капіталістичних господарств стимулювало застосування новітніх знарядь праці та машин. У таких господарствах було механізовано більшість видів сільськогосподарських робіт (сівба, жнива, обмолот, віяння). Особливо це було помітно на півдні України та Правобережжі, де рівень механізації різних видів

робіт у кілька разів випереджав інші українські губернії. Тут дедалі активніше використовувалися парові двигуни, жниварки, молотарки й віялки.

Сільське господарство України вливалося у світовий поділ праці. Як наслідок, розширювалися площі під посіви товарних культур, які користувалися попитом на міжнародному ринку, насамперед пшениці та ячменю. Наприкінці ХІХ ст. Україна вирощувала 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10 % кукурудзи. У масштабах Російської імперії лише українська пшениця становила 90 % від усього експортованого збіжжя. Потреби українського та світового ринків сприяли ширшому виробництву технічних культур: картоплі, цукрових буряків, тютюну, льо-ну-кудрявця та соняшника.

Водночас розвиток товарно-грошових відносин майже не позначився на економічному становищі селянських господарств та умовах життя селян. Викупні платежі, надмірні податки й демографічний вибух у другій половині ХІХ ст. зумовили збіднення селян і роздроблення їхніх господарств. Майже половина господарств Лівобережжя й Правобережжя та третина господарств Степової України не мали тяглової худоби. Бідність і слабкість стримували розвиток не тільки сільського господарства, а й промисловості. Адже більшість селян через бідність не могла придбати додаткову землю чи якісні знаряддя праці, реманент і сільськогосподарські машини. Бідні господарства мали напівнатуральний характер.

3. Урбанізація

Урбанізація (від латин. urbanus — міський) — процес зосередження населення, економічного й культурного життя в містах, який значно прискорився між 1870-1900 рр. Це було зумовлено вивільненням селянства, свободою їхнього пересування, розвитком промисловості, торгівлі й будівництвом залізниць.

Найшвидше збільшувалися великі міста. Наприкінці ХІХ ст. в Україні сформувалися 4 великі центри: Одеса — квітуче торгове й промислове місто (400 тис. мешканців); Київ — центр адміністративного управління, культурного життя, а також внутрішньої торгівлі й машинобудування (250 тис.); Харків — центр торгівлі й промисловості Лівобережжя (175 тис.); Катеринослав (нині м. Дніпро) — промисловий центр Південної України (115 тис. мешканців).

Протягом 1880-1890-х років у цих містах були збудовані електростанції. У 1892 р. в Києві був запущений перший у Російській імперії електричний трамвай. За ним стали на рейки трамваї в Катеринославі, Житомирі, Єлисаветграді (нині м. Кропивницький), Севастополі.

Запроваджувалося освітлення газовими, а згодом і електричними ліхтарями. Розгорнулося будівництво водогонів. На початку 1880-х років в Одесі вже працював телефонний зв’язок, а згодом його запровадили в Києві, Харкові й Маріуполі.

Збільшення великих міст ще не означало, що в Україні відбувалася бурхлива урбанізація. З розвитком великих міст занепадали менші. Якщо в 1861 р. в містах проживало 10 % населення, то в 1900 р. лише 13 % були міськими жителями населення України.

Історичний факт

Показник урбанізації в Україні був нижчий, ніж у Росії (15 %), і значно нижчий, ніж у західноєвропейських країнах, де провідні позиції посідала Англія, 72 % громадян якої проживали в містах.

Окрім позитивних наслідків, індустріальна модернізація зумовила загострення багатьох соціальних проблем. Поглиблювався контраст між багатим центром і бідними околицями. У центрі міста було проведено електричне освітлення, каналізацію, працював телефонний зв’язок, уведено в експлуатацію трамвай, покладено бруківку, а на околицях цього нічого не було.

Історичне джерело

Час від часу міські контрасти ставали темою обговорення в суспільстві. Так, у листопаді 1912 р. катеринославці скаржилися на сторінках місцевої преси: «Адже ми такі ж громадяни міста, як і ті, хто живе в центрі й кому містом надані всі зручності, навіть із надлишком, ми не просимо неможливого, ми просимо найнеобхіднішого, найсуттєвішого». Ця тема описувалась і у фейлетонах: «Околиці навесні й восени тонуть у багні, улітку чхають від пилу й блаженно вдихають випари застояних калюж. Кожен сезон має свої переваги».

Швидкий розвиток міст мав і багато інших негативних проявів: перенаселення, незадовільну санітарну ситуацію, зростання злочинності й самогубств. Статистика свідчить, що найпоширенішими злочинами в Катеринославі були крадіжки. Друге й третє місця посідали вбивства й заподіяння тілесних ушкоджень. Особливо небезпечними були нічні прогулянки містом: людина ризикувала бути побитою й пограбованою. Якщо жертва кликала на допомогу, їй могли завдати тяжких тілесних ушкоджень.

Урбанізація міст відбувалася за низької участі українців. Як наслідок, міста не набували, а втрачали українські риси. Наприкінці ХІХ ст. українські міщани становили менше третини всіх мешканців міст. І що більшим було місто, то менше в ньому жило українців.

Історичний факт

За даними перепису 1897 р., в Одесі українці становили лише 5,6 % мешканців. У Києві в 1874 р. українську мову вважали рідною 60 % населення, але з розвитком модернізаційних процесів цей показник знизився до 22 % у 1897 р.


4. Розвиток залізничного транспорту

Промисловий розвиток стимулював розбудову транспорту. У 1865 р. в Україні було завершено будівництво першої залізниці завдовжки 222 версти, що з’єднала міста Балту й Одесу. Досягненням залізничного будівництва став кілометровий залізничний міст (через Дніпро) у Кременчуці, збудований 1872 р.

Основу первинної залізничної мережі України становили магістралі, призначені для перевезення українського хліба в регіони імперії, які цього потребували, і на експорт. Ці залізничні лінії з’єднували кожний український регіон з російськими містами, чорноморсько-азовськими та балтійськими портами. Така мережа залізниць називається колоніальною.

Першою залізницею, збудованою в 1884 р. заради потреб промисловості, стала Катерининська залізниця, яка з’єднала Донбас із Криворіжжям. З ча

сом перевезення втрачали «хлібну» орієнтацію, і на перше місце вийшли вантажі важкої промисловості, зокрема вугілля.

Наприкінці століття в Україні з’явилися й перші підприємства транспортного машинобудування — Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 р. вони виготовили 233 паровози.

Хоча в Україні виробляли 75 % залізничних рейок, мережа залізниць значно відставала від індустріальних європейських країн. Загальна ж довжина українських залізниць наприкінці ХІХ ст. становила лише 8417 км. Загалом розвиток транспорту суттєво відставав від потреб господарства України, а тим більше від рівня європейських країн.

Історичний факт

Протяжність залізниць у Франції наприкінці 1860-х років становила 17,4 тис. км. У Німеччині лише протягом 1870-1875 рр. щорічно будували 1500-2000 км залізничних шляхів.

Перевезення продукції від одного чорноморського порту до іншого в Україні коштувало приблизно стільки ж, скільки перевезення такого ж вантажу до Великої Британії англійським флотом.

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте особливості модернізації промисловості й сільського господарства в Україні.

2. Дайте визначення понять «монополія», «агрофірма», «урбанізація», «колоніальна мережа залізниць».

3. Визначте різницю між прусським та американським шляхами розвитку капіталізму в сільському господарстві.

4. Опишіть розвиток мережі залізниць від колоніального до промислового етапу. Який тип залізниць домінував в Україні наприкінці ХІХ ст.?

5. Охарактеризуйте процес урбанізації в Україні, зазначивши його позитивні та негативні прояви.

6. Розкрийте механізм виникнення перших монополій в українській промисловості.

7. Знайдіть причину невідповідності високих темпів розвитку товарно-грошових відносин у сільському господарстві й низьких темпів покращення або навіть погіршення добробуту селян.

8. З’ясуйте причини скорочення в українських містах українських мешканців.

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 



^