mozok.click » Історія України » Особливості модернізації промисловості й сільського господарства
Інформація про новину
  • Переглядів: 8887
  • Автор: admin
  • Дата: 20-09-2017, 16:08
20-09-2017, 16:08

Особливості модернізації промисловості й сільського господарства

Категорія: Історія України

1. Що таке модернізація, урбанізація та промислова революція? 2. Коли і як у Наддніпрянщині розпочалася промислова революція? 3. Які риси розвитку були характерні для сільського господарства Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.? 4. Як розвивалися міста й торгівля в першій половині XIX ст.?

Економічна політика російського уряду в Наддніпрянській Україні в пореформений період. Реформи 60—70-х рр. XIX ст., незважаючи на їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим (хоча й із запізненням) здійснен-

ня індустріалізації. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де лише за кілька років сформувалися нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новостворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загаль-ноімперського прибутку. Однак на власні потреби використовувалося не більше половини від цієї суми. Засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, яку відправляли з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. Так, ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.



Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що перевага надавалася галузям української економіки, які задовольняли потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Натомість ті галузі, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не мали. Унаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного характеру розвитку.

Особливості модернізації промисловості. Пореформений період став добою подальшого розгортання промислової революції. Селянська реформа 1861 р. усунула головну перешкоду до формування ринку вільнонайманої робочої сили. Йти працювати на новостворювані промислові підприємства селян примушувало й малоземелля, що постійно зростало.

У цей період Наддніпрянщина переживала демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Так, за 40 років число її жителів зросло майже на 72 %. Протягом 60—70-х рр. XIX ст. кількість робітників збільшилася з 86 тис. до 330 тис. осіб.


Одним із рушіїв промислової революції стало масове залізничне будівництво, яке потребувало металу, машин та іншого обладнання. Спочатку залізниці будувалися для покращення вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів до чорноморських портів, а також для воєнних потреб. Так, перша залізниця в Наддніпрянщині була збудована в 1865 р. від Одеси до Балти. Великі промислові центри залізниці почали з’єднувати лише у 80-ті рр. XIX ст. Дл початку 1900 р. на українських землях було прокладено 8417 км залізниць.

Новими промисловими районами стали Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. XIX ст. Завдяки урядовим пільгам тут утворювалися численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Провідне місце серед іноземних вкладників належало французьким та бельгійським підприємцям. Унаслідок бурхливого розвитку вугільної промисловості Донбас перетворився на головного постачальника вугілля в Російській імперії.

Видобуток вугілля в Донецькому кам'яновугільному басейні

Проаналізуйте наведені дані й визначте, як змінювалася роль Донбасу в загально-імперському видобутку вугілля.

Майже через десятиліття від початку освоєння Донбасу в районі Кривого Рогу розгорнувся масштабний видобуток залізної руди. Провідне місце в освоєнні цього регіону також посідав французький капітал.

На початку 70-х рр. XIX ст. на Півдні розпочалося будівництво перших металургійних заводів. Для спорудження великого металургій-

ного заводу в Донбасі російський уряд безоплатно виділив англійському підприємцеві Джону Х’юзу землі з вугільними родовищами та призначив премію за кожен пуд рейок, виготовлених на його заводі. Населений пункт, у якому жили працівники заводу, називали Юзівкою (сучасне місто Донецьк). Дуже швидко Юзівка перетворилася на важливий промисловий центр краю. У цілому протягом 1870—1900 рр. виробництво залізної руди на металургійних заводах Півдня збільшилось у 158 разів, значно випередивши давній центр російської металургії на Уралі.

Бурхливе промислове піднесення 60—80-х рр. XIX ст. спричинило виникнення в Наддніпрянській Україні великого фабрично-заводського виробництва. Нові підприємства базувалися на використанні передової техніки (парові двигуни, верстати, системи машин), більш досконалих організаційних форм виробництва. Основним паливом у промисловості стало кам’яне вугілля. Перехід до нових форм виробництва наприкінці 80-х рр. XIX ст. в цілому завершився в машинобудуванні. На той час щонайменше 80 % підприємств використовували енергію пари.

Характерною рисою розвитку промисловості в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX ст. став процес концентрації виробництва та поява перших монополій. У цей час виникли Союз рейкових фабрикантів (1882 р.),

Союз мостобудівних заводів (1884 р.),

Союз фабрикантів рейкових скріплень (1884 р.). Перші монополії існували переважно у формі синдикатів.

Процеси модернізації в сільському господарстві. Селянська реформа 1861 р. звільнила селян від особистої залежності, але мало покращила їхнє економічне становище. Розміри наділів більшості селян були недостатніми для нормального розвитку господарства. Водночас провідники реформи не врахували природного зростання кількості населення, унаслідок чого наділи, якими володіли селяни, стали зменшуватися до катастрофічних розмірів. У 1914 р. на тій самій кількості землі, яку вони отримали за реформою 1861 р., у Наддніпрянській Україні господарювали майже вдвічі більше селян. До того ж їх обклали високими податками й виплатами за землю. За офіційними даними, наприкінці XIX ст. селяни сплачували в десять разів більше податків, ніж дворяни.

Поява нужденного села стала прямим наслідком реформи 1861 р. Більшість селян не могли придбати ні додаткову землю, ні сільськогосподарську техніку. Позбавлені можливості вести самостійне господарство, селяни були змушені йти працювати на панській землі. Так, збереглися залишки кріпацтва у вигляді відробіткової системи, що полягала в обробітку поміщицької землі селянами їхнім господарським інвентарем.

Наддніпрянщина зберігала роль європейської житниці, хоча більшість селянства бідувала. Найпомітнішим зростання виробництва товарного зерна було на Півдні, де здавна переважала вільнонаймана праця. Урожайність зростала, хоч і дещо повільніше, і в інших регіонах. Унаслідок цього наприкінці XIX ст. Наддніпрянщина постачала хліб до центральних губерній Російської імперії та забезпечувала 90 % експорту зерна.

Одночасно зі зростанням виробництва товарного зерна збільшувалося виробництво цукру, ячменю й тютюну. Товарного характеру набувало тваринництво. У Наддніпрянській Україні, зокрема у 80-х рр. XIX ст., існувало більше тисячі кінних заводів, де розводили високопородних коней на продаж. Провідне місце посідали українські губернії у виробництві м’яса, тонкорунної вовни, шкур, кінського волосу та інших продуктів тваринництва.

Розвиток товарного виробництва наприкінці XIX ст. сприяв деяким змінам у спеціалізації районів сільськогосподарського виробництва. Пів-

денна Україна, крім Кримського півострова, стала регіоном поширення торговельного зернового господарства. Крим та Бессарабія спеціалізувалися на розвитку виноградарства. Полтавська губернія вважалася одним із головних виробників тютюну в країні. Інші губернії Лівобережжя та Правобережжя стали регіонами переважання цукробурякового виробництва.

Зародження кооперативного руху*. Новим явищем у модернізації господарства тогочасної Наддніпрянщини стало зародження кооперативного руху.

Кооперацію представники ліберальної громадськості розглядали як форму організації економічного життя, що сприяє його капіталістичній модернізації, створює ефективні механізми пристосування широких верств населення до умов товарного господарства й забезпечує швидке оновлення соціально-економічних відносин.

У Наддніпрянщині в 60-х рр. XIX ст. було створено близько 20 споживчих кооперативів. У 60—70-ті рр. XIX ст. споживчі кооперативи з’явилися в Одесі, Лебедині, Катеринославі, Полтаві, Херсоні, Миколаєві, Чернігові, Києві, Єлисаветграді, Бердянську тощо. Виникло чимало товариств кредитної кооперації, що надавали позички селянам на розвиток господарства. Виробнича сільськогосподарська кооперація розвинулася у формі артілей, у яких об’єднувалися селяни, що брали в спільну оренду землю.

Першим кооперативом у краї вважається засноване в 1866 р. Споживче товариство в Харкові. Воно розпочало активну діяльність, створивши власну пекарню, їдальню, підприємство з виготовлення мінеральної води, розгорнувши торгівлю одягом, кам'яним вугіллям, дровами і швейними машинками. Однак місцеві купці стали чинити йому перешкоди, заявляючи, що якщо товариство не припинить діяльність, то їм доведеться зачинити свої крамниці. у 1872 р. Харківське споживче товариство самоліквідувалося.

Однак усі тогочасні кооперативні об’єднання діяли на основі звичаєвого права, не були оформлені на законодавчому рівні, що спричиняло чимало складнощів. Саме тому перші кооперативні товариства виявилися недовговічними. Перешкодами на шляху їх розвитку ставали низький рівень культури населення, яке негативно ставилося до підприємливих співвітчизників, відсутність навичок самореаліза-ції та самоуправління й проблеми адміністративно-правового характеру.

Унаслідок розпаду перших кооперативів розвиток кооперативного руху в Наддніпрянщині в останній чверті XIX ст. зупинився.

Урбанізація. Розвиток торгівлі. Друга половина XIX ст. стала періодом швидкого зростання міст. Поряд із великими промисловими підприємствами виникали фабрично-заводські поселення, які згодом перетворювалися на нові міста. Поступово містами ставали й залізничні вузли. Кількість дрібних міст скоротилася майже вдвічі, тоді як кількість великих і середніх міст подвоїлась. Так, міське населення Наддніпрянщини в 60—90-х рр. XIX ст. зросло більше ніж удвічі. За переписом 1897 р., тут налічувалося вже 130 міст. І все ж міське населення наприкінці XIX ст. становило лише 13 %, незважаючи на загальне зростання кількості жителів.

Особливо швидко кількість міського населення збільшувалася на Півдні, де виникали нові фабрично-заводські підприємства. Типовим прикладом став розвиток Катеринослава, який із невеликого міста з населенням 19 тис. осіб у середині XIX ст. за кілька десятиліть перетворився на одне з найбільших українських міст, кількість жителів якого зросла в шість разів.

Найбільші міста Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.

Порівняйте дані таблиці на с. 27 та наведеної таблиці. Які зміни відбулися в кількості населення найбільших міст українських земель? Із чим вони пов'язані?

Промислова революція швидко змінювала вигляд міст. Ті, у яких зосереджувалися фабрично-заводські підприємства, перетворилися на великі промислові центри. Найбільшими з них стали Київ, Харків, Катеринослав, Одеса, Херсон, Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Луганськ, Юзівка, Маріуполь, Кривий Ріг. Щоправда, ремісниче й мануфактурне виробництва повністю не зникли. Протягом другої половини XIX ст. ремісничі майстерні й мануфактури задовольняли потреби міщан і селян в одязі, посуді, дрібному господарському інвентарі тощо.

Великі міста стали також значними культурними центрами, де діяли вищі й середні навчальні заклади, науково-культурні товариства,


Які особливості були притаманні тогочасним вулицям і площам міст Наддніпрянщини?

театри й музеї. Життя губернських і повітових міст, які не перетворилися на промислові й торговельні центри, змінилося мало.

Розгортання промислової революції, зміни в житті пореформеного українського села сприяли пожвавленню торгівлі. Велике значення для її розвитку мала поява залізниць, що зробило товарообіг значно дешевшим і швидшим. Унаслідок цього фактично зникло чумацтво.

Протягом 60—90-х рр. XIX ст. змінювалися форми торгівлі. Зростання кількості міст і міського населення спричинило поступову заміну базарів стаціонарною торгівлею через крамниці й магазини. Вони передусім зосереджувалися у великих промислових центрах і продавали фабрично-заводські товари.

Для задоволення щоденних потреб населення в містах і містечках збиралися базари, на яких продавали продукти харчування. Зростання мережі базарів у 60—90-х рр. XIX ст. було пов’язане з розвитком промисловості та зростанням міст. Наприкінці XIX ст. в Києві щоденно працювали шість базарів, у Харкові та Одесі — п’ять.

У пореформений період Наддніпрянщина посіла провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Через азовсько-чорноморські порти й митниці Волині й Поділля вивозилася значна кількість товарів, вироблених на українських землях. Більшість експорту становила сировина. Поряд із зерном вивозили продукти тваринництва — м’ясо, сало, шкури, вовну тощо. Через Одесу у 80—90-х рр. XIX ст. експортували український цукор і спирт. Через порти й митниці Наддніпрянщини ввозили бавовняні, шовкові й вовняні тканини, чай, каву, прянощі, рис, вина тощо. Митні збори з імпортних товарів залишалися джерелом поповнення скарбниці Російської імперії.

Висновки. Економічна політика Російської імперії щодо Наддніпрянської України в пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою, відповідно до нової історичної ситуації.

Промислова революція на українських землях завершилась у 80-х рр. XIX ст. Її наслідком стала поява фабрично-заводської промисловості та формування нових суспільних верств. Із кінця XIX ст. розпочався швидкий процес концентрації й монополізації виробництва.

• Процеси модернізації охопили також сільське господарство. Однак через недоліки реформи 1861 р. їх результатом стало формування не заможного, а нужденного села.

• Промислове піднесення дало поштовх до зростання міст, вплинуло на сферу торгівлі.

Запитання та завдання

I. Яку частку загальноімперських прибутків давала Наддніпрянська Україна наприкінці XIX ст.? 2. Які нові промислові райони утворилися в Наддніпрянщині в цю добу? 3. Прикладом яких процесів став стрімкий розвиток міста Катеринослава? 4. Які зміни в цей період відбувалися у формах торгівлі? 5. Що таке кооператив?

6. Якими були характерні риси економічної політики російського уряду в Наддніпрянській україні в пореформений період? 7. Охарактеризуйте процеси модернізації в розвитку Наддніпрянщини. 8. Якими були тенденції й особливості розвитку сільського господарства Наддніпрянщини у пореформений період? 9. Визначте особливості розвитку міст і торгівлі Наддніпрянщини в другій половині ХІХ ст. 10. Як відбувалося зародження кооперативного руху?

II. Проведіть дискусію за проблемою «Які чинники сприяли швидкому економічному розвитку Наддніпрянщини в пореформену добу?».

12. Підготуйте повідомлення за темою «Зміни в економіці Наддніпрянщини очима тогочасної людини», відобразивши зміни умов і форм економічного розвитку певного регіону впродовж життя людини.






^