mozok.click » Історія України » Російський та польський визвольні рухи. Соціальні протести
Інформація про новину
  • Переглядів: 9275
  • Автор: admin
  • Дата: 19-09-2017, 22:38
19-09-2017, 22:38

Російський та польський визвольні рухи. Соціальні протести

Категорія: Історія України

1. Що таке масонство? Коли воно виникло в Європі та до чого закликало? 2. Як розвивалися польський та російський напрямки визвольного руху в Наддніпрянщині наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст.? 3. Якими були особливості національного складу та соціального становища населення Правобережжя в цей період? 4. Яким було становище селян-кріпаків на українських землях у першій половині XIX ст.?

Масонство на українських землях. На початку XIX ст. в суспільному житті Наддніпрянської України помітну роль стало відігравати масонство, яке поширювалося на ці землі переважно через Польщу та Росію упродовж другої половини ХУІІІ ст.

Оскільки до масонів належали представники суспільної еліти, то їхні ложі (осередки діяльності) існували в містах, містечках і поміщицьких маєтках. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. вони діяли в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуці, Полтаві, Немирові тощо.

Для українського дворянства участь у діяльності масонських лож стала формою прояву власних опозиційних настроїв. Вони поступово еволюціонували від роздумів над шляхами морального вдосконалення людини до пошуку способів зміни існуючих політичних порядків.

У 1817 р. відомими масонськими ложами Наддніпрянщини були «Понт Евксинський», «Три царства природи» в Одесі, «Мінерва» в селі Буцьківці на Поділлі, «З’єднані слов’яни» в Києві, «Любов до істини» в Полтаві, «Озирис до пломеніючої зорі» в Кам’янці-Подільському. До київської ложі «З’єднані слов’яни» належали поляки, росіяни та українці. І хоча більшість становили поляки, однак члени ложі висловлювали загальнослов’янські прагнення: звільнення всіх слов’ян із-під влади імперій та об’єднання їх у єдиний союз. Найбільше українців було в полтавській ложі «Любов до істини». До неї входили І. Котляревський, В. Капніст, В. Тарновський,

В. Лукашевич. Інтереси полтавських масонів відбивали світогляд лівобережних дворян-автономістів і насамперед поширювалися на дослідження минулого українських земель. Утім, коли про цю ложу дізналися в Петербурзі, Олександр I спеціальним указом 1819 р. заборонив її діяльність.

У 1819 р. член масонських лож «З’єднані слов’яни» та «Любов до істини» Василь Лукашевич (1788—1866) організував «Малоросійське таємне товариство». Докладних відомостей про нього немає, оскільки перед арештом у 1826 р. масони встигли знищити більшість документів. Під час розслідування було встановлено, що члени товариства виступали за незалежність України від Російської імперії та відновлення української автономії в союзі з Польщею. 



Ці ідеї були викладені в програмному документі «Катехізис автономіста», написаному В. Лукашевичем. Членами товариства були С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст, О. Величко, І. Котляревський та інші. Осередки товариства існували в Києві, Полтаві, Чернігові, Чигирині та інших містах. Його члени підтримували зв’язки з російським «Товариством об’єднаних слов’ян», що діяло на Волині, і польськими масонами, зокрема ложею «Темпляри».

Діяльність масонських лож і таємних організацій на території Російської імперії була заборонена в 1822 р. Однією із причин було те, що масонство стало політизуватися й перетворюватися на опозицію до влади. Через цю заборону й подальші переслідування воно не відігравало значної ролі в житті українських земель.

Українські землі в програмових документах декабристів*. У перші десятиліття XIX ст. на території Наддніпрянщини діяли таємні опозиційні організації офіцерів російської армії — декабристів.

У 1815 р. в Кам’янці-Подільському виникла таємна організація «Залізні персні», очолювана Володимиром Раєвським. Метою її діяльності були запровадження республіканського ладу й ліквідація кріпацтва. Через рік під загрозою викриття товариство саморозпустилося. У 1821 р. на Правобережжі, у Тульчині, було створено організацію декабристів «Південне товариство», очолюване полковником Павлом Пестелем, а роком пізніше в Петербурзі утворилося «Північне товариство», лідером якого став Микита Муравйов. У лавах обох товариств у 1821 —1825 рр. налічувалося понад 200 осіб.

Усі таємні товариства декабристів виробили програми перебудови Російської імперії. Програму «Південного товариства» — «Руську правду» — склав П. Пестель. Вона передбачала перетворення імперії на унітарну республіку з однопалатним парламентом. Населенню гарантувалися основні громадянські свободи, кріпацтво скасовувалося. П. Пестель відмовлявся надавати народам, які населяли імперію, право на окреме державне існування. За українськими землями, якими він вважав лише Малоросію (Чернігівська і Полтавська губернії), ніяких державних прав не визнавалося.


За програмою Північного товариства — «Конституцією», розробленою М. Муравйовим, Росія мала стати конституційною монархією із федеративним устроєм на зразок США. Кріпацтво скасовувалося, здійснювалися демократичні реформи. Країна поділялася на 14 федеративних штатів.

Українські землі входили до складу чотирьох штатів: Дніпровського (столиця — Смоленськ), Бузького (Київ),

Чорноморського (Одеса) та Українського (Харків). Усі питання внутрішнього життя штати мали розв’язувати самостійно. За центром зберігалося право випуску грошей, створення єдиних збройних сил і здійснення зовнішньої політики. Програма М. Муравйова надавала більше прав народам імперії. Однак держави, які передбачалося створити на українських землях, мали штучний характер, не охоплювали всі території, заселені українцями, і розділяли її між різними державними утвореннями.

Програмовими документами «Товариства об'єднаних слов'ян», утвореного в 1823 р. в Новограді-Волинському братами Андрієм і Петром Борисовими, були «Правила» та «Клятвена обіцянка». Їхньою метою проголошувалося встановлення демократичного республіканського ладу та скасування кріпацтва.

Уривок із «Записок» І. Горбачевського про програмові засади «Товариства об'єднаних слов'ян»

Товариство мало головною метою увільнення всіх слов'янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті та возз'єднання всіх населених ними земель у федеративний союз.


Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами союзу і для зміни у разі потреби основних законів, надаючи кожній державі [права] розробити внутрішній устрій та бути незалежною у складенні окремих своїх узаконень.

1. Якою була мета «товариства об'єднаних слов'ян»? 2. Якими мали бути форми державного устрою членів майбутнього слов'янського союзу?

На відміну від інших організацій декабристів, «Товариство об’єднаних слов’ян» висувало ідею визволення всіх слов’янських народів

від імперського самовладдя та об’єднання їх у федерацію слов’янських республік. Цей союз мав охопити слов’ян, які жили «між чотирма морями — Чорним, Балтійським, Адріатичним і Льодовитим». До його складу мали входити Росія, Польща, Богемія, Моравія, Сербія, Молдавія, Далмація, Кроація, Угорщина та Трансильванія. Верховна влада у федерації мала належати загальним зборам. Проте створення Української держави як окремого члена слов’янського союзу учасники товариства (хоча серед них були й українці) не передбачали.

Виступ декабристів та його наслідки. 14 грудня 1825 р. під час присяги новому імператору Миколі I, який зійшов на престол після смерті Олександра I, декабристи організували повстання в Петербурзі. Проте змовники утримувалися від активних дій і намагалися примусити уряд піти на поступки самим актом своєї громадянської непокори. Вони вивели на Сенатську площу 3 тис. озброєних солдатів і чекали на виконання своїх вимог. Увечері імператор Микола I, зібравши вірні війська, розстріляв повсталих із гармат.

Через два тижні після цих подій підняв повстання Чернігівський піхотний полк, розташований на Київщині. Уряд направив проти нього каральні частини, які 3 січня 1826 р. придушили виступ. Уряд жорстоко розправився з декабристами.

Рух декабристів мав проросійський характер й обмежувався переважно офіцерами армії. Політична байдужість декабристів до майбутнього народів, пригноблених імперією, була однією з причин їхньої поразки.

Польське повстання 1830—1831 рр. 17 листопада 1830 р. у Варшаві розпочалося національно-визвольне повстання проти російського панування. Імператорський намісник та його війська змушені були залишити Польщу. Національний уряд, створений у Варшаві в результаті перемоги повстання, висунув програму боротьби за відродження Речі Посполитої в кордонах 1772 р. і зробив спробу поширити повстання на територію Литви, Білорусії та Правобережної України.

Розуміючи, що сил для боротьби з імперією недостатньо, вони висунули гасло: «За нашу і вашу свободу!» Повстанці сподівалися, що знайдуть підтримку в опозиційних колах росіян, українців, білорусів і литовців. Польський сейм звернувся до населення Правобережжя, закликаючи приєднатися до повстання. У відповідь на це в лютому 1831 р. на Київщині відбулася нарада польських поміщиків і шляхти, де було прийнято рішення готуватися до збройного виступу.

На початку квітня 1831 р. до Правобережжя вступив кавалерійський корпус польських повстанців, очолюваний генералом Ю. Дверницьким.

Проте тут до нього приєдналися лише кілька шляхетських загонів. Українське селянство, яке було більшістю населення краю, сприймало повстання як чужу для себе «панську справу». Тим часом російський уряд, зібравши достатню кількість військ, розпочав придушення виступу.

У середині червня 1831 р. російські каральні війська розгромили сили повстанців на Правобережжі. Усього на Правобережній Україні в повстанні взяло участь близько 5,6 тис. осіб, із яких 74 % становили польські поміщики й шляхта.

Після придушення повстання 1830—1831 рр. імперський уряд посилив політику русифікації українських земель. Спеціально створена в 1831 р. Комісія у справах західних губерній за наказом Миколи I мала «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя».

На Правобережжі російська мова стала єдиною офіційною мовою, протягом кількох місяців на неї перейшли всі школи й судочинство. Крем’янецький ліцей, що був центром польської освіти та культури, ліквідували. За звинуваченнями в участі в повстанні зі 100 тис. польських дворян Правобережжя позбавили маєтків і вивели із дворянського стану 64 тис. осіб. У краї було закрито 61 католицький монастир і більшість костьолів. Населенню заборонялося відзначати католицькі свята й запроваджено порядок, за яким усю парафію перетворювали на православну, якщо був хоч один бажаючий стати православним. У 1839 р. греко-католицьку церкву на Правобережжі було ліквідовано й об’єднано з православною. Закриття греко-католицьких церков у краї відбувалося примусово, незважаючи на протести віруючих.

На Лівобережжі були ліквідовані Малоросійські кінно-козацькі полки. Частину козаків перевели до складу місцевих частин російської армії, а більшість відправили воювати на Кавказ.

Соціальні протести. Головними причинами соціальних протестів українського селянства в першій половині XIX ст. були посилення кріпосницького гноблення та зловживання імперських чиновників.

Звільнитися від кріпосницької залежності, отримати землю й свободу, стати вільними виробниками — ось головна мета, якої хотіли досягти селяни своєю боротьбою. Протести кріпаків відбувалися в різних формах. Вони псували панські знаряддя праці, відмовлялися відробляти панщину й виконувати повинності, підпалювали поміщицькі маєтки тощо.

Свідченням бажання селян розв’язувати суперечки законним шляхом стало подання ними скарг до місцевої адміністрації про зловживання панів. Проте імперський уряд відповів на це забороною кріпакам скаржитися на своїх господарів під загрозою покарання. Безвихідь спричиняла спалахи люті з боку селян та розправи з гнобителями. У відповідь на це влада стала приборкувати бунтівні села військами, а винних у заворушеннях селян тисячами відправляти на заслання й каторгу. Лише в 1822—1833 рр. із Наддніпрянщини до Сибіру було заслано понад

12 тис. селян-бунтівників.

У першій половині XIX ст. набули поширення масові втечі селян

13 Лівобережжя та Правобережжя. Тікали поодинці, сім’ями, групами й навіть селами. Більшість із них вирушали на Південь або землі

Яку інформацію про причини й форми селянських протестів можна отримати за ілюстраціями?

Донського й Чорноморського козацького війська. Уряд вживав заходи щодо розшуку, повернення й покарання втікачів. Проте зупинити хвилю втеч, не ліквідувавши їх причин, було неможливо.

Найбільше виступів селян відбувалося на Правобережжі. Спочатку вони страждали тут від сваволі польських панів, а після придушення повстання 1830—1831 рр. і конфіскації маєтків поляків-бунтівників — через визиск орендарів маєтків і примусове утворення військових поселень. В окремих районах боротьба селян була наполегливою й тривалою.

У Волинській губернії кріпаки поміщиці Закашевської чинили опір своїй господарці протягом 1811—1847 рр. Масові екзекуції (тілесні покарання), здійснювані військовими на прохання поміщиці, не змогли заспокоїти селян. Визнавши свою поразку, Закашевська продала маєток. Проте селяни відмовлялися коритися і новому господарю — пану Загрязькому. Поміщик довго не витримав і того ж року звернувся з проханням до російського уряду викупити в нього маєток у власність держави. Загрязький писав, що в селян укоренилися думки про волю, «і я не бачу ніяких засобів, щоб їх приборкати».

Крім посилення кріпосницького гноблення, селяни протестували і з інших причин. Зокрема, під час неврожаю 1832—1833 рр. селянські рухи охопили Лівобережжя й Південь. Хвилю невдоволення викликало в Наддніпрянщині запровадження військових поселень. У липні 1817 р. першими повстали колишні бузькі козаки, очолювані сотником Федором Барвінським на Херсонщині. Виступ був жорстоко придушений. У липні 1819 р. спалахнуло повстання серед іншої частини бузьких козаків, розселених у районі міста Чугуєва на Харківщині. Великі виступи військових поселенців відбулися також у селищах Базилівка (1817—

1818 рр.) та Шебелинка (1829 р.).

Особливо запеклого характеру набула в цей період боротьба селян проти гнобителів на Поділлі, де діяв народний месник Устим Кар-мелюк (1787—1835). Протягом 1813—1835 рр. повстанські загони під проводом У. Кармелюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки та урядові установи, розправилися з багатьма кривдниками народу.

Для боротьби з повстанцями У. Карме-люка в 1833 р. російський уряд створив спеціальну комісію. Водночас місцеві поміщики, не покладаючись на владу, організовували

власні загони. Два роки вони полювали на У. Кармелюка, поки він випадково не загинув від кулі, випущеної із засідки польським паном. Після того владі знадобилося ще п’ять років, щоб остаточно придушити повстанський рух. Український народ зберіг добру пам’ять про У. Кар-мелюка, присвятив йому численні пісні, перекази й легенди.

Висновки. На початку XIX ст. в Наддніпрянщині серед заможних верств населення набуло поширення масонство. «Малоросійське таємне товариство» відійшло від звичної для масонів діяльності й набуло рис, які, на думку деяких істориків, дозволяють вважати його першою українською таємною політичною організацією в Наддніпрянщині.

Програмові документи декабристів визначали українські землі головною ареною діяльності їхніх організацій, хоча українське питання вони фактично ігнорували. І все ж таки діяльність декабристів була першою за Нової доби спробою ліквідувати самодержавство, що вплинуло на розвиток українського національно-визвольного руху.

• Із поразки польського повстання 1830—1831 рр. розпочалася нова хвиля русифікації Правобережної України.

• Протести селян, козаків і військових поселенців Наддніпрянської України в першій половині XIX ст. були проявом протидії населення тим порядкам, які встановила й підтримувала тут Російська імперія. Вони мали характер антикріпосницької боротьби.

• Російська влада віддавала перевагу придушенню соціальних протестів за допомогою війська, намагаючись відсунути в часі розгляд шляхів ліквідації кріпацтва.

Запитання та завдання

1. У якому місті існувала масонська ложа «Любов до істини»? 2. Хто був організатором «Малоросійського таємного товариства»? 3. Яку назву мала програма «Південного товариства» декабристів? 4. Коли було придушено повстання Чернігівського полку? 5. Якою була кількість учасників польського повстання 1830—1831 рр. на Правобережжі? 6. Коли відбувався повстанський рух під проводом у. Кармелюка?

7. Охарактеризуйте особливості масонського руху в Наддніпрянській україні.

8. Як визначалося майбутнє україни в програмових документах декабристів?

9. Які факти свідчать, що під час польського повстання 1830—1831 рр. російський уряд діяв за принципом «розділяй та володарюй»? 10. Визначте риси політики російського уряду в україні після придушення польського повстання 1830— 1831 рр. 11. Охарактеризуйте соціальні протести першої половини XIX ст. Якими були їх причини, характер і форми прояву?

12. Проведіть дискусію за проблемою «Вплив на тогочасне українське суспільство російського та польського визвольних рухів». 13. заповніть таблицю «Україна в програмових документах декабристів».

14. Визначте спільне й відмінне в польському, російському та українському визвольних рухах, що діяли в Наддніпрянщині наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. 15. Характеризуючи повстанський рух, очолюваний У. Кармелюком, дослідники інколи називають його «соціальним розбійництвом», а самого ватажка — «українським Робін Гудом». за додатковою літературою ознайомтеся з діями повстанців У. Кармелюка на Поділлі й висловіть своє ставлення до наведених характеристик.

Практичне заняття. Програмові документи Кирило-Мефодіїв-ського братства. Т. Шевченко та український національний рух

1. Як утворилося Кирило-Мефодіївське братство? 2. Хто входив до складу братства? 3. Чого хотіли досягти його учасники? 4. Як було покарано членів братства після викриття товариства?

Мета: на підставі аналізу програмових документів Кирило-Ме-

фодіївського братства визначити, за що виступали його члени і як хотіли цього досягти; з’ясувати роль особистості Т. Шевченка в українському національному русі.

Завдання для підготовки до практичного заняття: повторити матеріал підручника (§ 5, п. 5) про утворення й діяльність Кирило-Мефоді-ївського братства; написати есе «Роль особистості в історії».

Хід роботи

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і дайте відповіді на запитання.

2. Об’єднайтеся в малі групи та сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

Зі «Статуту слов'янського братства Св. Кирила і Мефодія» (уривки)

Головні ідеї:

1. Визначаємо, що духовне і політичне об'єднання слов'ян є тією справжньою метою, якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що при об'єднанні кожне слов'янське плем'я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців — Авт.), північно-русів (росіян — Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліросербів із хуруганами (хорватами — Авт.) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем'я повинно мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності й освіта у всіх слов'ян повинні ґрунтуватися на святій релігії Господа нашого ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов'янський собор із представників усіх племен.

Головні правила товариства:

1. Товариство утворюється з метою поширення вище викладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визначає своїми покровителями Св. Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображенням цих святих...

8. Товариство буде прагнути викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і повсюдного поширення грамотності.

9. Як все товариство в цілому, так і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності й терпіння; правило ж «мета виправдовує засоби» товариство визначає безбожним.

1. Як кирило-мефодіївці планували вирішити питання державності українців?

2. Якими шляхами члени братства збиралися розв'язувати соціальні проблеми?

3. Яка роль надавалася християнській ідеї? 4. Як члени братства збиралися поширювати свої погляди?

Місце Т. Шевченка в українському національному відродженні

Напрочуд цікава особистість Тараса Шевченка (1814—1861) поєднувала в собі геніального поета, талановитого художника та, без перебільшення, творця нової української ідеології, яка відіграла важливу роль у формуванні національної свідомості українців. їе, що саме він став людиною-символом доби пробудження самосвідомості українського народу, невипадково. Його особистість і поезія найповніше втілили риси, притаманні національному характеру українців.

Життєвий шлях ї. Шевченка уособлював долю його народу.

Визначальною рисою світогляду ї. Шевченка було несприйняття будь-яких форм соціального гноблення. Колишній кріпак, який за власним досвідом розумів почуття поневолених людей, він нещадно викривав усі ганебні прояви кріпацтва: торгівлю «хрещеною власністю», безправність селян і знущання над ними панів. Він не вірив у поступові реформи й закликав силою знищити існуючі порядки.

Соціальне гноблення українців поет пов'язував з імперським пануванням над своєю Батьківщиною, де «орел чорний сторожем літає». У поезіях він зображував героїчне минуле козацької України. Проте, на відміну від інших українських поетів-романтиків, він не лише тужив за минулим, а й шукав у ньому сили для боротьби проти існуючої дійсності. ї. Шевченко намагався не дати українцям «приспати» себе, допомогти їм розгорнути боротьбу за визволення Батьківщини. Важливе значення мала проголошувана ним необхідність поєднання боротьби за національне й соціальне визволення.

Свої поезії — заклики до єднання в спільній боротьбі — ї. Шевченко передавав відомим діячам національного відродження слов'ян П. Шафарику та А. Міцкевичу. Завдяки цьому українське питання ставало зрозумілим для європейців.

ї. Шевченко різко засуджував прояви «малоросійської ментальності». Злочином проти свого народу, на його думку, було те, що нащадки козацької старшини йшли служити імперії, зрікалися рідної мови й культури. Велике значення мало те, що поет вважав український національний рух складовою визвольної боротьби всіх слов'янських народів. Він мріяв, «щоб усі слов'яни стали добрими братами».

У своїх поезіях ї. Шевченко вперше поєднав різні народні діалекти, завдяки чому українська мова засяяла яскравими барвами. Його твори з однаковим захопленням читали представники різних соціальних верств. Завдяки цьому, долаючи суперечності, вони все більше відчували себе представниками нової духовної спільноти — української нації.

Важко переоцінити значення ї. Шевченка та його поезій для українського націотворення. Український громадський і політичний діяч Ю. Охримович писав: «Поезія Шевченка має для нас епохальне значення: вона зробила з темної етнографічної маси націю, вона розбила назавжди можливість існування українського руху як «південно-руського провінціалізму». їворчість ї. Шевченка стала своєрідною межею в розвитку української національної свідомості. Увесь подальший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії.

У вигляді тез сформулюйте основні прояви впливу особистості ї. Шевченка на український національний рух.

Узагальнення знань за розділом I

1. Складіть перелік подій історії Наддніпрянської України кінця XVIII — першої половини XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

2. Назвіть видатних історичних діячів Наддніпрянщини цієї доби. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України?

3. Поясніть значення понять і термінів: модернізація, нація, національне відродження, губернія, генерал-губернаторство, «смуга осілості», русифікація, військові поселення, кріпацтво, промислова революція (переворот), чумаки, порто-франко, національна ідея, національна самосвідомість, масонство, декабристи.

4. Виконайте завдання за історичною картою: 1) порівняйте територію розселення наддніпрянських українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. із сучасними кордонами України; 2) розкрийте за картою місце Наддніпрянської України в міжнародних відносинах цієї доби; 3) розкрийте особливості спеціалізації сільського господарства регіонів Наддніпрянщини; 4) покажіть місця розташування основних військових поселень, промислових центрів, що формувалися в цей період, і морські торговельні порти; 5) покажіть населені пункти, пов’язані з українським національним відродженням цієї доби, і поясніть їхню роль у ньому; 6) покажіть населені пункти й території, пов’язані з розгортанням масонського, російського і польського визвольних рухів на українських землях.

5. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу: 1) прояви та вплив політики Російської імперії на розвиток Наддніпрянської України; 2) особливості та вплив на соціально-економічний розвиток Наддніпрянщини промислової революції; 3) прояви і значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства для українського національного руху; 4) прояви, особливості та наслідки розгортання російського та польського визвольних рухів у Наддніпрянській Україні в цей період.

 






^