mozok.click » Біологія » Структура еукаріотичної клітини: поверхневий апарат
Інформація про новину
  • Переглядів: 867
  • Автор: admin
  • Дата: 6-12-2017, 07:39
6-12-2017, 07:39

Структура еукаріотичної клітини: поверхневий апарат

Категорія: Біологія

Пригадайте, що таке дифузія, гідрофільність і гідрофобність. Що таке імунітет, антитіла та антигени? Що таке денатурація? Яка будова та функції молекул АТФ? Що таке фагоцитоз?

Ви вже знаєте, що клітина є структурно-функціональною одиницею живих істот. Це означає, що на клітинному рівні організації живої матерії повністю проявляються всі основні властивості живого: обмін речовин і перетворення енергії, здатність до росту, розмноження, руху, подразливість, збереження і передача спадкової інформації нащадкам тощо.

Пригадайте: залежно від наявності ядра всі організми поділяють на прокаріотів та еукаріотів. Клітини прокаріотів (наприклад бактерій) не мають ядра. Про будову їхніх клітин ви дізнаєтеся з § 15.

Мал. 43. Моделі внутрішньої будови сукаріотичних клітин: А. Рослинної. Б. Тваринної. Завдання. Розгляньте малюнок і пригадайте, які органсли клітин тварин і рослин вам відомі з попередніх курсів біології та які їхні функції

Клітини еукаріотів — грибів, рослин і тварин — обов’язково мають ядро. Незважаючи на багатоманітність форм, організація клітин усіх цих організмів підпорядкована єдиним закономірностям (мал. 43). Внутрішній уміст кожної клітини оточує поверхневий апарат, до складу якого входить клітинна мембрана. Внутрішнє середовище клітини між клітинною мембраною та ядром - це цитоплазма. У ній розташовані постійні

клітинні структури органели. Кожна з органел забезпечує відповідні процеси життєдіяльності клітини. Непостійні структури — включення — це запасні сполуки чи кінцеві продукти обміну речовин.



Поверхневий апарат. До поверхневого апарату належать плазматична мембрана, надмембранні та підмемб-ранні структури. До складу плазматичної мембрани (її ще називають плазмалемою) входять насамперед ліпіди, білки та вуглеводи (мал. 44). Молекули ліпідів розташовані у два шари: їхні гідрофільні «голівки» (ортофосфатні групи) обернені до зовнішнього та внутрішнього боку мембрани. Гідрофобні «хвости», що складаються з ланцюжків жирних кислот, обернені всередину (мал. 44. II).

Білки є головним функціональним компонентом клітинних мембран. Одні з молекул білків розташовані або на зовнішній, або на внутрішній поверхні мембран, тому їх називають поверхневими. Інші молекули білків перетинають подвійний шар ліпідів.

Вуглеводи входять до складу мембран виключно у вигляді комплексних сполук із молекулами білків або ліпідів.

Така модель будови біологічних мембран дістала назву рідинно-мозаїчної (мал. 44. III). Назва пояснюється тим, що приблизно ЗО % ліпідів мембран міцно пов’язані з внутрішніми білками в єдині комплексні сполуки, тоді як решта ліпідів перебувають у рідкому стані. Тому білково-ліпідні комплекси наче «вкраплені» у рідку ліпідну масу, нагадуючи мозаїку.

Молекули, які входять до складу мембран, здатні до переміщень. Завдяки цьому мембрани швидко поновлюються за незначних пошкоджень. Плазматичні мембрани можуть розтягуватися та стискатися, наприклад під час змін форми або руху клітин, утворювати вирости, зморшки, мікроворсинки, які набагато збільшують поверхню клітини.

Мал. 44. Будова плазматичної мембрани: І. Фото, зроблене за допомогою електронного мікроскопа. II. Схема розташування в мембрані білків (1) і ліпідів (2). III. Рідинно-мозаїчна модель будови плазматичної мембрани


 

Мал. 45. Захисна функція клітинної мембрани: антитіла (1) у складі мембрани (2) зв’язують антигени (3) і запобігають їхньому проникненню в клітину

Функції клітинної мембрани. Клітинна мембрана виконує насамперед захисну функцію: оберігає внутрішнє середовище клітини від несприятливих впливів. Зокрема, серед мембранних білків є такі, що здатні зв’язувати антигени (речовини, які клітина сприймає як чужорідні) і тим самим запобігати їхньому проникненню в клітину. Отже, плазматична мембрана є однією з ланок захисних реакцій організму — імунітету (мал. 45).

Транспортна функція. Клітинна мембрана характеризується напівпроникністю: одні сполуки можуть швидко проходити крізь неї, інші — повільніше або взагалі не можуть її перетнути. Сполуки, які потрібні для життєдіяльності клітин, а також продукти обміну речовин перетинають плазматичну мембрану за допомогою пасивного або активного транспорту.

Пасивний транспорт забезпечує вибіркове проникнення речовин через мембрани. При цьому молекули переміщуються завдяки різниці концентрації речовин по обидва боки мембрани: з ділянки, де їхня концентрація висока, у ділянку, де їхня концентрація нижча. На здійснення пасивного транспорту витрачається небагато енергії або ж вона не витрачається взагалі. Пасивний транспорт забезпечують різні механізми. Зокрема, за

допомогою дифузії у клітину надходять вода та розчинені в ній речовини.

Мал. 46. Полегшена дифузія. Тільки після взаємодії, з білком мембрани сполука надходить до цитоплазми

Запам'ятаємо: біологічне значення калій-натрієвого насоса полягає в тому, що завдяки йому енергетично сприятливе пересування йонів Натрію в клітину полегшує енергетично несприятливий транспорт низькомолекулярних сполук (глюкози, амінокислот тощо). У цих процесах беруть участь особливі транспортні білки, що входять до складу клітинних мембран.

Якщо мембрана вільно пропускає молекули однієї речовини та затримує частинки іншої, то відбувається однобічна дифузія лише тієї речовини, яка здатна проходити крізь мембрану. Полегшена дифузія - перетинання мембрани певними молекулами за допомогою мембранних білків-переносників, які пронизують мембрану (мал. 46). Ці білки взаємодіють з певними молекулами на одній з поверхонь мембрани і внаслідок зміни своєї просторової структури транспортують їх на інший бік.

Активний транспорт речовин через клітинні мембрани, на відміну від пасивного, пов’язаний зі значними витратами енергії, накопиченої у молекулах АТФ.

Один з механізмів активного транспорту речовин через мембрани назвали калій-натрієвим насосом (мал. 47).

Мал. 47. 1. Загальна схема, що ілюструє активний транспорт за участі калій-натрієвого насоса. 2. Иони Na+ виводяться з клітини, де їхня концентрація нижча, ніж у зовнішньому середовищі. 3. Иони К+ «закачуються» в клітину, де їхня концентрація вища, ніж у позаклітинному середовищі

Він пов’язаний з тим, що концентрація йонів Калію всередині клітини вища, ніж ззовні, а йонів Натрію - навпаки. Завдяки такій різниці концентрацій унаслідок дифузії йони Натрію надходять у клітину, а Калію — виводяться з неї. Але концентрація цих йонів у живій клітині й поза нею ніколи не вирівнюється, оскільки існує особливий механізм, завдяки якому йони Натрію виводяться («відкачуються») з клітини, а Калію - надходять («закачуються») до неї. Існування механізму калій-натрієвого насоса доводить той факт, що у відмерлих або заморожених клітинах концентрація йонів Калію і Натрію з обох боків плазматичної мембрани швидко вирівнюється. Активний транспорт йонів Na+ і К+ застосовується для підтримання електричної збудливості нервових і м’язових клітин, полегшує транспорт у клітину моносахаридів, амінокислот, йонів Кальцію.

До механізмів транспорту речовин через мембрани належить також цитоз. Розрізняють два основних види цитозу: фаго- і піноцитоз (мал. 48).

Фагоцитоз (від грец. фагос - пожирати) — активне захоплення твердих мікроскопічних об’єктів (частинки

органічних сполук, дрібних клітин та ін.) (мал. 48, 1). До фагоцитозу здатні певні типи тваринних клітин. Пригадайте: за допомогою фагоцитозу захоплюють їжу деякі одноклітинні організми (як-от амеби) та клітини багатоклітинних тварин (наприклад, травні клітини гідри). Спеціалізовані клітини багатоклітинних тварин за допомогою фагоцитозу здійснюють захисну функцію (наприклад, макрофаги). Вони захоплюють і перетравлюють хвороботворні мікроорганізми.

Піноцитоз (від грец. піно - п’ю) - процес поглинання клітиною рідини разом з розчиненими або завислими в ній сполуками за рахунок вп’ячування мембрани (мал. 48, 2). Піноцитозні пухирці потім відщеплюються від мембрани з її внутрішнього боку.

Сигнальна функція клітинних мембран. У складі клітинної мембрани є білки, здатні у відповідь на дію різних факторів навколишнього середовища змінювати свою просторову структуру, передаючи сигнали до клітини. Такі особливості будови плазматичної мембрани забезпечують подразливість організмів.

Мал. 49. Міжклітинні контакти: 1 - тісні контакти між плазматичними мембранами двох клітин тварин; 2 - контакти між клітинами рослин

Цікаво знати

З молекулами, що входять до складу мембрани, можуть взаємодіяти віруси. Якщо така взаємодія відбулася - вірус проникає до клітини, якщо не відбулася - ні. Саме на цьому базується створення лікарських препаратів проти вірусних інфекцій: вони спрямовані на те, аби унеможливити взаємодію вірусних частинок з відповідними молекулами у складі мембран.

Функція забезпечення міжклітинних контактів у багатоклітинних організмів. У місцях контакту двох тваринних клітин мембрани кожної з них здатні утворювати складки або вирости. Вони надають міжклітинному сполученню особливих міцності та пружності, щільно зв’язуючи клітини (мал. 49, 1). Клітини рослин сполучаються між собою завдяки утворенню мікроскопічних міжклітинних канал ьців, устелених мембраною і заповнених цитоплазмою (мал. 49, 2).

Плазматичні мембрани також беруть участь у рості та поділі клітин.

Надмембранні комплекси клітин складаються зі структур, розташованих над плазматичною мембраною. Як ви пам’ятаєте, у рослин і грибів — це клітинна оболонка, у клітин тварин — глікокалікс.

Клітинна оболонка рослин включає зібрані в пучечки нерозчинні у воді волоконця полісахариду целюлози (мал. 50), занурені у своєрідний каркас (матрикс). Залежно від типу тканин і виконуваних ними функцій, до складу клітинної оболонки рослин можуть входити й інші вуглеводи, а також ліпіди, білки, неорганічні сполуки (Si02, карбонати та ортофосфати кальцію тощо). Наприклад, оболонки клітин корка або судин у рослин з віком просочуються жироподібною речовиною. Унаслідок цього вміст клітини відмирає, що сприяє виконанню ними опорної або провідної функцій. Клітинні оболонки здатні дерев’яніти, тобто проміжки між волокнами целюлози заповнює складна полімерна сполука лігнін, який надає оболонкам додаткової міцності.

Мал. 50. Клітинна оболонка рослинної клітини: 1 - фото, зроблене за допомогою сканувального мікроскопа; 2 — схема будови

У різних груп справжніх грибів до складу клітинної оболонки, крім целюлози, входить нітрогеновмісний полісахарид хітин, який підвищує її міцність, глікоген, темні пігменти (меланіни) та інші сполуки.

Опорна функція клітинної оболонки полягає в підтриманні форми клітини. Клітинна оболонка забезпечує міжклітинні контакти між клітинами рослин.

Глікокалікс - це поверхневий дуже тоненький шар, що складається зі сполук білків і ліпідів з вуглеводами (мал. 51). Він нездатний підтримувати форму клітини, але забезпечує безпосередній зв’язок клітин з навколишнім середовищем. До складу глікокаліксу входять рецепторні молекули, здатні сприймати подразники довкілля. Він бере участь у вибірковому транспорті речовин всередину клітини та назовні (пропускає чи не пропускає молекули залежно від їхніх розмірів, заряду тощо). Крім того, глікокалікс забезпечує зв’язок між клітинами в багатоклітинних тварин.

Підмембранні комплекси клітин це різноманітні структури білкової природи: мікронитки і мікротрубоч-ки, які утворюють цитоскелет — своєрідний скелет клітини. Докладніше про нього ви дізнаєтеся з наступного параграфа.


 

Мал. 51. І. Схема будови глікокаліксу, розташованого над плазматичною мембраною. II. Електронно-мікроскопічне фото глікокаліксу

Коротко про головне

Усі клітини обмежені плазматичною мембраною, яка забезпечує обмін речовин із навколишнім середовищем, а в багатоклітинних організмів - взаємодію клітин між собою. Усі різноманітні мембранні структури клітин складаються насамперед з ліпідів і білків. Сучасна модель будови біологічних мембран дістала назву рідинно-мозаїчної.

Клітинна мембрана виконує різноманітні функції: захисну, забезпечення процесів обміну речовин з навколишнім середовищем, сигнальну, транспорту речовин, контактів із сусідніми клітинами тощо. Різні сполуки, необхідні для життєдіяльності клітин, а також продукти обміну речовин перетинають плазматичну мембрану за допомогою механізмів пасивного чи активного транспорту.

Над плазматичною мембраною у рослин і грибів розташована клітинна оболонка, у клітин тварин - глікокалікс. До підмембранних комплексів клітин належить цитоскелет, утворений з білкових структур.

Ключові терміни та поняття:

поверхневий апарат клітини, рідинно-мозаїчна модель будови клітинних мембран, пасивний і активний транспорт, фагоцитоз, піноцитоз, глікокалікс.

Перевірте здобуті знання

1. З яких сполук складаються біологічні мембрани? 2. Що собою становить рідинно-мозаїчна модель будови біологічних мембран?

3. Які основні функції плазматичної мембрани? 4. Як відбувається транспорт речовин через плазматичну мембрану? 5. Що спільного та відмінного між процесами фагоцитозу і піноцитозу? 6. Завдяки чому плазматична мембрана здійснює захисну функцію? 7. Що входить до складу клітинної оболонки рослин і грибів? Які її функції? 8. Що таке глікокалікс? Які його функції?

Поміркуйте

1. Яке значення має рухливість молекул білків у біологічних мембранах для здійснення їхніх функцій? 2. Що спільного та відмінного у будові та функціях клітинної оболонки та глікокаліксу?

3. Одноклітинна водорість хламідомонада і представник одноклітинних тварин - евглена зелена - мають багато спільних особливостей будови клітини і процесів життєдіяльності. Які саме особливості будови оболонки їхніх клітин дають змогу віднести хламідомонаду до рослини, а евглену зелену - до твариноподібних організмів?

 

Це матеріал підручника Біологія 9 клас Остапченко, Балан

 






^