mozok.click » Географія » Спеціалізація території та світове господарство
Інформація про новину
  • Переглядів: 4171
  • Автор: admin
  • Дата: 9-08-2017, 14:40
9-08-2017, 14:40

Спеціалізація території та світове господарство

Категорія: Географія

СПРОБУЙТЕ ВІДПОВІСТИ

1. Яке господарство називають натуральним?

2. Що таке поділ праці на мануфактурному виробництві і в чому полягають його переваги?

3. Чи відрізняється асортимент продукції, що виробляється на різних територіях країни, області?

1. Поняття спеціалізації територій

На ранніх етапах розвитку людського суспільства існувало тільки натуральне господарство, яке передбачало виготовлення кожною людиною, родиною або жителями одного поселення всього необхідного для власного споживання. Таке господарювання було не дуже ефективним, оскільки більшість людей мають вроджений хист тільки до певних видів діяльності.

Із часом люди усвідомили переваги поділу праці, тому в давніх поселеннях одні продовжили займатися землеробською працею, а інші проявили свої здібності в різних ремеслах. У результаті виникла потреба в обміні виробленою продукцією, тобто в торгівлі, почало формуватися товарне господарство. Його основною ознакою було саме те, що продукція вироблялася передусім для обміну, тобто продажу.

Торгівля сприяла зміцненню економічних зв’язків між виробниками різної продукції, сусідніми поселеннями, окремими територіями країни, у яких формувалася своя господарська спеціалізація. Під цим поняттям розуміють певний перелік товарів, який у межах території вироблятиметься не тільки для власного споживання, а й для продажу в інших поселеннях або місцевостях.

Спеціалізація територій країни (районів, регіонів, населених пунктів) була пов’язана з відмінностями в природних умовах, забезпеченості конкретними природними ресурсами, трудових навичках населення тощо. Тобто на тих територіях, де були більш сприятливі умови, вдавалося виробляти продукцію з меншими витратами, а тому саме на її виробництві вони почали спеціалізуватися.

Інші види товарів жителі краю переставали створювати, розраховуючи на те, що їх привезуть з інших районів або міст, де для їх виготовлення є більш сприятливі умови, а тому — менші затрати часу й коштів на виробництво (мал. 1). Такий процес закріплення певних видів господарської діяльності за територіями (населеними пунктами, районами, регіонами, країнами) називають територіальним, або географічним поділом праці.

 

 



2. Міжнародний поділ праці

Найвищою просторовою формою територіального поділу праці є міжнародний поділ праці (МПП), який полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції і послуг та подальшому обміні ними.

Міжнародний поділ праці сприяє формуванню певної міжнародної спеціалізації. Наприклад, для Саудівської Аравії таким напрямом спеціалізації є нафтова промисловість, для Швейцарії — виробництво годинників, для Фінляндії — виробництво паперу (мал. 2), для Мальдівської Республіки — надання послуг з оздоровлення та відпочинку іноземних туристів.

Для того щоб могла виникнути й розвинутися певна міжнародна спеціалізація, потрібні умови, які цьому сприяють. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати деякі переваги, принаймні перед частиною держав, щодо виробництва відповідної продукції. Серед таких переваг можуть бути великі запаси природних ресурсів для виробництва, вигідне розміщення на перетині транспортних шляхів та ін. По-друге, повинні існувати країни, які мають потребу в цій продукції. По-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу повинні бути вигідними країні-виробнику.

Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного географічного поділу праці значною мірою залежить від рівня розвитку її національної економіки. Тому найбільш розвинені країни посідають провідні місця в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску високотехнологічної, дорогої продукції — складних машин і обладнання, товарів тривалого користування (холодильників, пральних машин тощо), програмного забезпечення.

Країни Африки, Океанії, значна частина держав Азії та Латинської Америки виділяються в МПП здебільшого сировинною спеціалізацією, тобто постачають до інших держав корисні копалини, деревину, продукцію сільського господарства. Часто така спеціалізація є успадкованою від часів колоніального минулого цих країн.

3 Світовий ринок і світове господарство

Розвиток міжнародного поділу праці заклав підґрунтя для виникнення світового ринку. Світовий ринок — це сукупність національних ринків окремих країн, що пов’язані між собою міжнародними економічними відносинами. Його становлення відбувалося в процесі вдосконалення внутрішніх ринків держав.

Так, у період розвитку мануфактурного виробництва в Європі (XVI—XVIII ст.) ринки міст поступово ставали тісними для найбільших виробників. Тому власники надлишкової товарної продукції шукали можливість продавати її за межами міста, де вона вироблена. Так виникає національний ринок, що включає в себе внутрішній ринок країни, який орієнтується і на іноземних покупців.

Японія поставляє на експорт близько 13 % від загального обсягу виробленої продукції. 58 % японського експорту за вартістю поставляється до інших країн Азії, 23 % — до Північної Америки,

12 % — до Європи. У 2015 р. на кожного жителя Японії припадало експортованої продукції приблизно на 5 тис. доларів США. Найбільшу частку експорту становили транспортні засоби, двигуни, електронне та медичне обладнання.

Подальше розширення виробництва активізувало пошук інших ринків. Частину продукції почали продавати за межами кра-їни-виробника. Ринок, де існують відносини купівлі-продажу товарів двох і більше країн, зазвичай розглядають як міжнародний ринок.

Вирішальне значення для формування міжнародного ринку, активізації міжнародної торгівлі мало зародження й становлення машинно-фабричного (промислового) виробництва після першої промислової революції. Вона тривала від останньої третини XVIII до останньої третини XIX ст. Упродовж цього часу було здійснено перехід від ручної праці до машинного виробництва на основі використання парового двигуна (мал. 3), від мануфактури до фабрики. Основним джерелом енергії для виробничих процесів стали вугілля й водяна пара, які замінили м’язову силу людини або свійської тварини, що використовувалася в давні та середньовічні часи.

Дуже швидко парові двигуни було встановлено на засобах транспорту — паровозах і пароплавах, що дало змогу налагодити регулярні торговельні зв’язки. До того ж у другій половині XIX — на початку ХХ ст. було збудовано Суецький і Панамський канали, що істотно покращило транспортно-торговельні взаємозв’язки між країнами світу (мал. 4).

Завдяки машинно-фабричному виробництву продуктивність праці суттєво підвищилася, а тому для реалізації виробленої продукції вже недостатньо було ринку сусідніх держав. Розвиток транспорту створив можливості доставки товарів до найвіддале-ніших частин світу. Це, у свою чергу, сприяло розширенню міжнародної торгівлі до світових масштабів. До того ж вона почала набувати регулярного, а не епізодичного, як раніше, характеру. Регулярність торговельних зв’язків призвела до зникнення в різних державах світу неконкурентних виробництв, сприяла прискореному розвитку напрямів спеціалізації.

У 1870-х рр. машинне виробництво стало визначальним чинником зростання обсягів виробленої продукції та почало витісняти традиційні виробництва у світовому масштабі. Це сприяло остаточному оформленню світового ринку і світового господарства як сукупності національних економік окремих країн, що взаємодіють між собою на підставі міжнародного поділу праці.

Отже, вирішальну роль у формуванні світового ринку та світового господарства відіграли поява й розвиток машинно-фабричного виробництва, транспорту і світової торгівлі.

Ще більшому зміцненню міжнародних економічних зв’язків сприяв перехід на межі XIX—XX ст. до нової технологічної організації виробництва на основі використання електрики. Цей перехід вчені назвали другою промисловою революцією. Промислове виробництво поступово повністю стає машинним, розширюється асортимент продукції, формуються нові види промисловості. Електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість стали визнаними лідерами промислового виробництва.

У 1950-х рр. у людській цивілізації розпочався період нових докорінних якісних змін у господарській діяльності. Вони охопили не тільки промисловість, а здебільшого науку, техніку

й технології, управління та інші сфери людського життя, повністю перетворюючи продуктивні сили суспільства. Тому цю епоху в розвитку суспільства, яка триває й нині, науковці назвали науково-технічною революцією (НТР). Вона пройшла декілька етапів. Один із них, який почався на межі 1970—1980 рр., ще визначають як інформаційно-технологічну революцію. Її основними рисами були структурна перебудова суспільного виробництва на базі наукоємних технологій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматизованих систем управління, біотех-нології.

Революційні зміни в господарській діяльності ХХ—ХХІ ст. сприяли ще тіснішому зміцненню зв’язків між національними економіками та перетворенню світового господарства на цілісну систему.


 

1. Чим відрізняються натуральне і товарне господарства? 2. Що таке господарська спеціалізація території та чому вона виникає? 3. Що являє собою територіальний поділ праці? 4. У чому полягає сутність міжнародного поділу праці? 5. Якими є основні умови виникнення й розвитку певної міжнародної спеціалізації? 6. Що таке світовий ринок і світове господарство? 7. Коли та завдяки чому сформувалися світовий ринок і світове господарство?

1. З'ясуйте, на яких видах економічної діяльності спеціалізується ваше місто або адміністративний район і чим це зумовлено. 2. Робота в групах. Пригадайте два-п'ять товарів широкого вжитку, вироблені в інших державах, які ви в и кори сто вуєте в повсякденному житті (група 1 — продукти харчування; група 2 — побутова техніка; група 3 — одяг, взуття та ін.). Назвіть країни, у яких виготовлені ці товари, і зробіть припущення про причини такої їхньої спеціалізації. Висновок аргументуйте.

Перший досвід використання електричної енергії для суспільних потреб на території України мав місце в Києві в 1878 р. Відомий російський інженер О. Бородін застосував для освітлення київських залізничних майстерень чотири електричні світильники. У 1886 р. електричні світильники використовувалися в Києві вже для освітлення саду Шато де Флер (нині територія стадіону «Динамо») та деяких маєтків заможних киян.

Нова, сучасна економіка асоціюється значною мірою з бізнесом в Інтерне-ті. Так, у США за останні десятиліття понад 55 % приросту випуску продукції було досягнуто за рахунок інтернет-технологій.



 

 

Це матеріал з підручника Географія 9 клас Гілецький

 






^