mozok.click » Мистецтво » Найвідоміші музеї світу та України
Інформація про новину
  • Переглядів: 4753
  • Автор: admin
  • Дата: 18-12-2017, 01:13
18-12-2017, 01:13

Найвідоміші музеї світу та України

Категорія: Мистецтво

Музеї (грець.— «місце, присвячене музам», «храм муз») — це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, залучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.

Саме у музеях можна знайти історичні документи попередніх часів, пам’ятки духовної та матеріальної культури, твори мистецтва, різнопланові колекції, зразки природних багатств тощо.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, охорона культурних пам’яток. Фахівці цих закладів займаються також просвітницькою, науковою та популяризаторською діяльністю.

За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, меморіальні, галузеві тощо.

Галузеві музеї залежно від характеру експонатів бувають історичними, художніми, літературними, театральними, етнографічними, промисловими, сільськогосподарськими та іншими.

Меморіальні музеї присвячені окремим історичним подіям або видатним державним діячам, визначним ученим, письменникам, художникам, композиторам, артистам та іншим.

Крайові музеї здійснюють збирання, зберігання і експонування історичних документів, творів мистецтва, зразків промислових виробів, сільськогосподар-

ських продуктів, корисних копалин, мінералів, рослин, тварин та інших колекцій, що характеризують природу, господарство, історію, культуру та побут населення даного краю.

На основі ансамблів, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.



Історична довідка

Перші музеї з’явилися в Стародавній Греції у Дельфах, Олімпії, де зберігалися твори мистецтва у храмах, замках, будинках зібрань. Систематичне колекціонування пам'яток мистецтва було розпочато у XVI ст. та широко поширилось в XVI—XVII ст. в Італії, а вже звідси — до інших країн Європи. Однак, ці колекції зазвичай належали приватним особам: королям, багатим феодалам, заможним купцям, тому доступ до них був обмежений.

Пройшло багато років, перш ніж держави усвідомили значущість музейної справи і стали підтримувати збільшення музейних колекцій. У власність музеїв передавали свої скарби королівські будинки, приватні колекціонери, заповідали свої творчі вироби митці. Так формувались великі музейні експозиції, які принесли славу їх націям, бо слугують підтвердженням шанобливого ставлення до свого минулого.

З метою поширення знань про певні епохи і явища культури, привернення більшої уваги до своїх експонатів музеї часто формують тимчасові пересувні експозиції і демонструють їх у різних країнах світу.

Крім збереження і демонстрації цінних колекцій, музеї також пишаються своєю науково-дослідницькою роботою, яка полягає у вивченні речових пам’яток культури. У художніх музеях працюють мистецтвознавці та реставратори, історики та антропологи, етнографи та фольклористи. Дослідники проводять польові та архівні дослідження, прагнуть відновити картину минулого у всьому її розмаїтті.

Різноманітність музеїв вражає: крім названих вище видів, існують цікаві спеціалізовані музеї. Багато міст мають свої музеї — іграшок, вокзалу, шоколаду, футболу, машин і механізмів, корабельної справи тощо. Усі ці музеї створюються палкими прихильниками збирання певних колекцій, щоб привернути увагу до місцевості чи будь-якої справи.

Незвичайні музеї світу

Найвідоміші музеї світу

Для допитливих

Для залучення любителів Інтернету до мистецтва, співробітниками багатьох музеїв світу були створені віртуальні екскурсії по залах їх музеїв. І сьогодні кожна людина може, не виходячи з дому, подивитися кращі експозиції у різних музеях світу. Наприклад, на офіційному сайті найзнаменитішого музею в світі —Луврі, можна знайти не тільки масу цікавої інформації про колекцію і історію музею, але й різноманіття інтерактивних і мультимедійних інструментів, які відповідають багатій колекції експонатів. За допомогою функції «лупа» можна ознайомитися з найдрібнішими деталями світових шедеврів. В інтерактивній стрічці можна побачити 19 найбільш відомих творів мистецтва гарної якості. Можна «прогулятися» деякими залами (або перейти з одного в інший) за допомогою інтерактивних фотопанорам.

Ми ж з вами познайомимося з декількома найвідомішими музеями світу на сторінках нашого підручника.

Ватикан

Ватикан — місто-держава, що розташоване на території Риму в Італії і володіє численними творами мистецтва. Римські папи, прагнучи підтримати велич резиденції, запрошували найталановитіших митців для створення палаців та їх оздоблення.

Музейний комплекс Ватикану —

цей комплекс є одним із найбільших у світі. До нього належать більшість Ватиканських палаців (ансамбль із 1400 приміщень та 20 дворів), де розташовані музеї. Музейний комплекс — це розсип виставкових залів, музеїв і галерей, які зберігають експонати, чий вік починається від давньоєгипетської цивілізації і закінчується сучасністю.

Тут зберігаються шедеври живопису і скульптури, унікальні стародавні рукописи, старовинні предмети побуту.

І все це в розкішному обрамленні ватиканських палаців.

У дворі Соснової шишки в музеї Ватикану можна побачити велику золоту кулю. Бронзова скульптура періодично обертається, вона як магніт притягує багато туристів, які переходять з одного крила музею Ватикану в інший. Структура називається «Сфера в Сфері». Вона була створена в 1990 році італійським скульптором Арнальдо Помодоро. Який сенс має ця конструкція? Кажуть, що внутрішня сфера являє Землю, а зовнішня — сучасне суспільство. А. Помодоро створив чимало таких бронзових сфер — їх можна знайти в ООН у Нью-Йорку, в Каліфорнійському університеті в Берклі, в Трініті-коледжі в Дубліні, а також в Іспанії.

Відлік музеї Ватикану ведуть з XVI ст. Титул засновника належить Папі Юлію II: саме він придбав перший експонат комплексу — скульптуру з мармуру «Лакоон і його сини», яка до цього часу є одним з найпопулярніших об’єктів ва-

тиканських музеїв. Всього в Ватикані знаходиться приблизно 20 музеїв і виставкових залів. Розглянемо деякі з них.

У Григоріанському єгипетському музеї представлено саркофаги, мумії, папіруси, предмети побуту, старовинні зразки скульптур і кераміки, які належать до Стародавнього Єгипту.

Григоріанський етруський музей — до експозиції якого входять речі з тисячолітньою історією. Найдавніші належать ще до XIX ст. до н.е. Вази, посуд, меблі, лампи, елементи декору, предмети з каменю, слонової кістки, бронзи, кераміки розміщені в 22 залах.

Одне з найпопулярніших місць серед туристів — Ватиканська пінакотека — музей з унікальною колекцією живопису Візантії та Європи часів XII—XIX ст. Серед експонатів — роботи таких майстрів, як Тіціан, Леонардо да Вінчі, Никола Пуссен, Бартоломе Мурільо. Всього в колекції музею близько 460 експонатів. Усі вони на релігійну тему.

Станці Рафаеля — це лише чотири порівняно невеликих приміщення, які своїм розписом в XVI ст. прославив великий Рафаель Санті. Перші три кімнати — для проведення суду, прийому гостей, засідання церковного трибуналу — май-

стер розписав самостійно. А над четвертою кімнатою — станці Костянтина — за ескізами Рафаеля працювали вже його учні. Найвідомішою з фресок художника стала «Афінська школа», присвячена темі духовних пошуків людини.

Музей Ватиканська бібліотека було засновано папою Миколою V у 1475 р. За минулі шість століть у фондах бібліотеки накопичилося близько 1 мільйона 600 тисяч віддрукованих друкарським чином книг. Близько 150 тисяч манускриптів, стільки ж гравюр, велика колекція географічних карт, нагородних медалей і монет, гобеленів і навіть свічників.


Ще один музей, який з неймовірною силою притягує культурологів і мистецтвознавців, — Колекція сучасного церковного мистецтва, — фонди якої вклю-

чають близько 800 творів художників з усього світу. Тут зберігаються картини, скульптури та інші твори, автори яких — Вінсент Ван Гог, Сальвадор Далі, Марк Шагал,Анрі Матісс, Пабло Пікассо,Амедео Модільяні та інші. Всі роботи на релігійну тему.

Великий інтерес викликають і галереї Ватикану, кожна з яких присвячена своїй тематиці. Наприклад, можна побачити Галерею гобеленів (близько 10 робіт, в основі яких — ескізи учнів Рафаеля на релігійну тему), Галерею географічних карт, а також Галерею канделябрів тощо.

Лувр

Однією із святинь Франції є Лувр, який був спочатку фортецею, потім — королівським палацом, а сьогодні є Національним музеєм. Це історичне серце Парижа, та й усієї Франції. Його площа становить понад 160 тис. кв. м. У музеї близько

300000 експонатів, з яких тільки 35000 виставляються в залах. Його колекції мають величезні географічні та часові простори: від Західної Європи до Ірану через Грецію, Єгипет і Близький Схід; з античності — до 1848 року. Його прикрашають рельєфи скульптора Жана Гужона. У Дуврі знаходиться безцінна колекція дорогоцінних каменів, скульптур і пам’яток світової культури, численні шедеври: скульптура Олександра Антіохійського «Венера Мілоська», картини Тиціана, Л. да Вінчі, Рембранд-та, Ж.-Л. Давіда, Е. Делакруа. Однією з перлин колекції Лувра є картина Л. да Вінчі «Джоконда», заради зустрічі з якою до музею завжди будуть приходити люди.

Починаючи з 2008 року, експонати музею розділені на 8 колекцій:

• Стародавній Схід. У відділенні, присвяченому Стародавньому Сходу, зберігаються роботи, створені на величезній території, що простягнулася від Індії до Се-редзем’я. Найстаріший з експонатів датується 6000 роком до Різдва Христового. Колекція складається з трьох частин: Месопотамія (Шумери, Вавилон, Ассирія і Анатолія), Іран (Сузи, Іранське плато і східний кордон Ірану), Левант (Сирій-сько-Палестинське узбережжя і Кіпр).

• Стародавній Єгипет. Відділ Стародавнього Єгипту був створений 15 травня 1826 року за розпорядженням Карла X. Першим наглядачем створеного Музею Єгипту став розшифровувач давньоєгипетських ієрогліфів Жан-Франсуа Шампо-льон. Тут виставлені експонати, що відносяться до колись могутньої і дуже древньої цивілізації, яка існувала вздовж родючих берегів річки Ніл. Древній Єгипет як цивілізація починає свою історію за 4 тисячоліття до н.е. В даному відділі музею представлено близько 5000 робіт, розміщених на площі 4120 м2.

• Стародавні Греція, Етрурія, Рим. У колекції представлені: Архаїчна Греція, Класична Греція, Елліністична Греція, Етрурія, Стародавній Рим.

Вони ілюструють художню виразність людей, що проживали в районі Середземномор’я з 4 тисячоліття до н.е. і до VI століття н.е. Грецькі статуї представлені в хронологічному порядку (ера орієнталізму, архаїчний, класичний та еллінський періоди). Тут представлені як оригінали, так і точні копії, виконані в епоху Риму. Три кімнати присвячені Етруським роботам (саркофаги, вази, живопис і дорогоцінні прикраси). Римська колекція головним чином складається зі статуй, мозаїк, бронзових, золотих і срібних робіт.

• Скульптури. Спочатку в Луврі були представлені тільки античні статуї. Єдиним винятком були роботи Мікеланджело. У 1824 році відкриваються 5 нових залів, присвячених періоду епохи Відродження до XVIII ст. У 1850 р. до колекції приєднуються середньовічні статуї, а в 1893 р. департамент скульптур стає незалежним від департаменту античності.

• Мистецтво ісламу. Департамент мистецтва ісламу був створений у 2003 році і містить твори ісламської цивілізації від Іспанії до Індії, від зародження ісламської цивілізації до XIX століття.

• Предмети мистецтва. Один із найбагатших департаментів музею, чия колекція постійно поповнюється. Тут представлені світські і релігійні коштовності, статуетки, меблі, гобелени. Зали Дувру привертають глядача не тільки розкішним оздобленням і красою музейних експонатів, а й складністю архітектурних конструкцій, яскравою палітрою кольорів. Колекція охоплює період від Середньовіччя до XIX ст.

• Образотворче мистецтво. Колекція містить близько 6000 картин, які представляють період від Середньовіччя до 1848 р. Твори, що датуються після 1848 р., були передані в Музей Орсе під час створення останнього.

Зал, де знаходиться картина Ж. Л. Давида «Посвята імператора Наполеона І і коронування імператриці Жозефіни в соборі Паризької Богоматері 2 грудня 1804 р.»

•Графічне мистецтво. Відділ графічного мистецтва на сьогодні містить понад 130 000 експонатів. Зал малюнків, що починався з колекції французьких королів, а потім значно розширився за рахунок нових придбань і дарів. Колекція Едмона Ротшильда, передана до Дувру в 1936 р., що містить близько 40 000 естам-

пів, 3 000 малюнків і 500 ілюстрованих книг (рідкісні інкунабули, понад три сотні офортів Рембрандта, твори Альтдорфера, Ханса Зебальда Бехам, гравюри Аль-брехта Дюрера, 70 оригінальних малюнків Рембрандта, малюнок самого Леонардо да Вінчі тощо). У зв’язку з величезним числом експонатів, а також через чутливість паперу до світла, не представляється можливим експонувати їх постійно.

Дрезденська галерея

Галерея заснована в 1560 році і знаходиться у спеціальному приміщенні палацового ансамблю Цвінгер — історичному місці в Дрездені, що була частиною

резиденції саксонських імперських князів (курфюрстів). Комплекс складається з чотирьох будов. Саме тут розташовані різні за призначенням музеї, серед яких картинна галерея, в якій зберігаються кращі зразки старовинного європейського живопису (розташована в триповерховій будівлі з куполом), Музей порцеляни та Фізико-математичний музей тощо. Комплекс налічує 12 музеїв.

Туристи з усього світу звикли до словосполучення «Дрезденська картинна галерея», та насправді в Німеччині її називають «Галерея старих майстрів», і вона — лише частина державного художнього зібрання Дрездена. Відкриття галереї припадає на 1854 рік, і з цього ж часу вона здобула собі славу однієї з най-багатших і найбільш унікальних у світі.

Історична довідка

Історія створення колекції Дрезденської галереї розпочалася в XV ст., у часи правління Фрі-дріха III Мудрого, який став купувати різні раритети і робив замовлення видатним художникам того часу. В 1560 р. у колекцію кунсткамери — кабінету мистецтв — крім картин входили різні вироби прикладного мистецтва, зібрання рідкісних диковинок, посуду, прикрас і монет. Фактично Дрезденська картинна галерея була створена в 1722 р., коли Фрідріх Август І Сильний виділив для неї зі складу кунсткамери весь живопис.

Картинна галерея, в якій зберігаються кращі зразки старовинного європейського живопису, розташована в триповерховій будівлі з куполом.

Август III Сильний вирішив створити колекцію, яка б не поступалась італійським та французьким колекціям. Тоді були придбані «Царство Флори» Н. Пуссена, «Спляча Венера» Джорджо-не, твори Я. Рейсдаля, П. Рубенса, П. Веронезе та інші шедеври. Агенти Августа III скуповували твори мистецтва на аукціонах Парижу, Риму, Амстердаму тощо. Лише в 1742 р. Август III придбав 700 картин. Найціннішим його придбанням була «Сікстинська мадонна» Рафаеля Санті.

У 1831 р. зібрання стало загальнодоступним. У галереї з'являються такі шедеври, як «Динарій кесаря» Тіціана, «Вирсавія біля фонтана» П. П. Рубенса, «Дівчина, що читає листа перед відчиненим вікном» Я. Вермеера, «Свято кохання» А. Ватто, «Шоколадниця» Ж. Ліотара та інші.

Головна цінність Дрезденськой галереї — твори італійських художників епохи Відродження. Це, перш за все, такі знамениті полотна, як «Сикстинська Мадонна» Рафаеля Санті, «Венера, яка заснула» Джорджоне, «Портрет хлопчика» Пінтуріккьо, «Поклоніння пастухів» або «Свята ніч» Корреджо, картини Тиціа-на, Веронезе, Тінторетто, Боттічеллі та інших.

Ще одна унікальна колекція галереї — живопис Голландії, яка представлена творами Рембрандта («Блудний син у таверні», «Автопортрет із Саскією»), П. П. Рубенса («Полювання на вепра») та інших і одне з найбільших зібрань Я. ван Рейсдаля тощо.

Не менш цікава Дрезденська збірка німецьких майстрів XV—XVI ст. Це твори А. Дюрера, Л. Кранаха Старшого та інших. До чудових картин німецьких художників XVI ст., які зберігалися ще в «Кунсткамері» саксонських курфюрстів, разом з дивовижними морськими мушлями і хитрими музичними скриньками, належить написаний Гансом Гольбейном Молодшим «Портрет Шарля де Моретта».

Крім картинної галереї, в тій же будівлі знаходиться Збройна палата, де зібрано обладунки та зброю різних часів. Є навіть лицарі на конях в повному бойовому обладунку.

Мініатюр; (французькою miniature, від латинського minium — «мініут, сурик, якими в давнину оздоблювали рукописні книги») — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру в рукописах, книгах, на полотні, різноманітній тканині тощо, відзначається особливо тонкою технікою виконання візерунків та подій.

Мініатюра як жанр мистецтва виникла давно і спочатку виключно слугувала світлинами середньовічних рукописів. З плином часу цей вид мистецтва отримав свою лакуну в приватному житті, де виконував роль сучасної фотографії. Головні матеріали мініатюр: пергамент, папір, кістка, метал, дерево, з XVIII ст. додано порцеляну.

Мініатюри Дрезденської галереї виконані або на пергаменті, або на такій, незвичній для живописного твору основі, як слонова кістка. Невеликі акварелі вражають точністю передачі ліній і дрібних деталей. Крім мініатюр-акварелей, в експозиції галереї представлені твори, що виконані в так званій змішаній техніці. Основна частина мініатюр, виставлених в галереї, відноситься до XVIII ст., тобто до того періоду, коли даний мальовничий жанр переживав свій розквіт. Мініатюра як жанр проіснувала зовсім недовго, тим цінніші ті її екземпляри, які збереглися в галереї.

Відділ мініатюр Дрезденської галереї пишається роботами художниці-італій-ки Розальби Кар’єри, Рафаеля Менгеса, Терезіі Конкордії Марон та інших митців. Серед сюжетів мініатюр переважають портрети.

Ці мініатюри розписані маслом на слоновій кістці. Обидві мають античні бронзові рами з емаллю та бісером. Зроблені вони на початку XIX ст., висота 31,8 см і 23,8 см, ширина 7,9 см і 6 см.

Не менш цікаві музеї «Зелені склепіння» і Янтарний кабінет, які мають в своєму розпорядженні унікальні зібрання предметів побуту і мистецтва, прикрас і меблів, якими колись володіли монарші особи Європи. В Янтарному кабінеті, наприклад, є унікальна сережка, на якій зображені близько ста портретів (її виготовив місцевий «Лівша») та мініатюрна скульптурна композиція «Палацовий прийом», що складається з 140 фігурок, посипаних дорогоцінними каменями. Зелений Дрезденський 58-гранний діамант виконано у формі підвіски вагою 40,70 карата, має найчистіший смарагдовий колір. До цього часу не відомо, де був у 1720 році знайдений цей мінерал — в Індії чи Бразилії. У 1742 р. на Лейпцизькому ярмарку його придбав у голландського купця саксонський курфюрст і король Польщі Фрідріх-Август.

Сьогодні Дрезденська картинна галерея вважається одним із найбільших у світі зібрань живопису.

Історію людства можна вивчати по-різному — за війнами й великими баталіями, за іменами правителів, політичними подіями. А можна за тим, як людина у різні часи уявляла собі прекрасне, як утілювала своє бачення світу в художніх образах, тобто засобами мистецтва.

Твори великих майстрів дають людям невичерпне багатство вражень. І коли дивишся прекрасні картини, зібрані в Дрезденській галереї або Дуврі, бачиш, скільки натхненної праці вкладено в ці творіння. У них відображено життя народу. Вони створені народом і повинні належати народу.

Кожна країна світу має свої національні музеї — Прадо (найвідоміший національний музей живопису й скульптури) у Іспанії, Національна галерея в Лондоні (Велика Британія), Метрополітен-музей у СІНА тощо. Ними пишаються і пропонують іноземцям для ознайомлення з національною культурою.

Метрополітен-музей

У Нью-Йорку (СІНА) розташований один із найбільших і четвертий за відвідуваністю художній музей світу — Метрополітен-музей. Він існує на кошти спонсорів та дарувальників при невеликій державній підтримці.

Відділи Метрополітен-музею

• Американського декоративного мистецтва

• Американського живопису і скульптури

• Зброї та обладунків

• Мистецтва Африки, Океанії та Америки

• Стародавнього близькосхідного мистецтва

• Мистецтва Азії

• Середньовічна Галерея (The Cloisters)

• Інститут костюма

• Малюнків та літографій

• Давньоєгипетського мистецтва

• Європейського живопису

• Європейської скульптури і декоративного мистецтва

•Давньогрецького і римського мистецтва

• Мистецтва ісламу

• Колекція Роберта Лемана

• Бібліотеки

• Середньовічного мистецтва

• Сучасного мистецтва

• Музичних інструментів

• Фотографії

Крім цих постійних експозицій, є кілька залів для проведення тимчасових виставок.

Історична довідка

Музей було засновано в 1870 р. групою американських бізнесменів і шанувальників мистецтва. Вперше відкрився для публіки 20 лютого 1872 р. У свою нинішню будівлю музей переїхав в 1880 р.

В основу музею лягли три приватні колекції — 174 твори європейського живопису, серед яких були твори Халса, Ван Дейка, Тьєполо і Пуссена. Але тільки в XX столітті музей отримав світову популярність. Сьогодні Метрополітен по праву пишається своєю колекцією імпресіоністів іпо-стімпресіоністів. Колекція єгипетського мистецтва вважається однією з найбільш повних у світі. Надзвичайно велика колекція гравюр. У квітні 2013 р. колекціонер Леонард Лаудер пожертвував музею свою колекцію з 78 творів кубізму, в тому числі 33 роботи Пікассо. Сьогодні в постійній колекції знаходяться більше двох мільйонів творів мистецтва.

У лютому 2017 р. музей зробив загальнодоступними 375 тисяч оцифрованих зображень художніх робіт зі своєї колекції. Ці картини і фотографії можуть бути вільно використані як в особистих, так і в комерційних цілях. Крім того, їх можна редагувати і використовувати як частини нових творів.

Розглянемо кілька відділів цього унікального музею.

Інститут костюма

Заснований у 1937 р. Сьогодні його колекція складає більше 35 тисяч костюмів і аксесуарів. Інститут двічі на рік влаштовує виставки костюмів в галереях Метрополітен-музею, при цьому кожна виставка присвячена певному дизайнеру або темі.

Інститут костюма відомий своїм щорічним шоу «Мет Гала», що проводиться в Нью-Йорку. Це шоу є вкрай популярне, якщо не унікальне явище в світі моди. Кожна виставка показує моду як дзеркало соціальних цінностей і знайомить з історичними стилями, підкреслюючи їх еволюцію на шляху до сьогоднішньої моди. Наприклад:

• «Rock Style» (1999 р.) — була присвячена стилям більше сорока рок-музи-кантів, включаючи Мадонну, Девіда Боуї і The Beatles.

• «Extreme Beauty: The Body Transformed» (2001 p.) — відображала мінливі з часом ідеали фізичної краси і засоби зміни тіла, щоб відповідати новій моді.

• «The Chanel Exhibit» (2005 p.) — віддавала данину поваги Коко Шанель як одній з найвідоміших дизайнерів в історії.

• «Superheroes: Fashion and Fantasy» (2008 p.) — метафорично осмислювала супергероїв як ідолів моди.

• «American Woman: Fashioning a National Identity» (2010 p.) — знайомила з революційними змінами в жіночій моді СІЛА в 1890—1940-х рр. і тим, як вони відображали політичні та соціальні ідеї свого часу.

На підготовку самого вечора організатори витратили 2 роки. Тема Балу інституту костюма звучала наступним чином: «Шепіт Китаю: казки Сходу в мистецтві, кіно і моді» і була тісно пов’язана з виставкою Метрополітен-музею «Китай: задзеркалля».

Мистецтво Стародавнього Єгипту

Відділ поповнювався за рахунок пожертвувань власників археологічних цінностей, що власноручно знайшли під час розкопок у Єгипті.

У цьому відділі є близько 36 тисяч предметів, які представляють мистецтво Єгипту, що демонструються в сорока тематичних галереях. Найбільш цінними експонатами єгипетської колекції Метрополітен музею вважається ряд із 24 дерев’яних фігур із могили в Дей ель-Бахрі і унікальний Храм Дендур, урятований при споруді Асуанської греблі і переданий у дар США в 1965 році.

Мистецтво

Південно-Східної Азії та Китаю

Колекція азійського відділу музею містить понад 35 тисяч експонатів і є найповнішою в США. Вона з’явилася майже одночасно з самим музеєм і охоплює близько 4 тисячі років історії азіатського мистецтва. У ній представлені всі цивілізації Азії, а також усі типи декоративного мистецтва: від живопису і ксилографії — до скульптури та художнього литва. Крім творів мистецтва і ритуальних предметів, в зборах чимало і предметів, створених для практичного застосування. Особливо повно представлені китайський живопис і каліграфія, а також експонати з Непалу і Тибету. Окремо слід відзначити дворик із садом у стилі династії Мін, виконаний за зразком Саду майстра мереж у Сучжоу.

Мистецтво Африки, Океанії та Америки

Уперше Метрополітен-музей придбав зібрання стародавніх перуанських предметів в 1882 році, але цілеспрямоване придбання експонатів з Африки, Океанії та обох Америк почалося тільки в 1969 році, коли магнат і філантроп Нельсон Рокфеллер передав музею свою колекцію, що налічувала більше 3 тисячі предметів. Сьогодні колекція музею включає понад 11 тисяч експонатів з Африки, Америки і тихоокеанських островів. До колекції входять наскальні малюнки австралійських аборигенів, група стовпів висотою 4,6 м, вирізаних із дерева народом Асматі, особисті і церемоніальні предмети знаті Бенінського царства.

За різноманітністю матеріалів, з яких зроблені

експонати, відділ безперечно посідає перше місце в музеї: старовинні майстри використовували все — від дорогоцінних металів до голок дикобраза.

Мистецтво Стародавнього Сходу

З кінця XIX ст. музей став купувати предмети мистецтва і артефакти Стародавнього Сходу. Сьогодні їх обсяг перевищує 7 тисяч експонатів. Експозиція охоплює період з пізнього неоліту до падіння держави Сасанідів, включаючи предмети шумерської, хетської, сасанідської, ассірійської, вавілонської, еламської й інших культур, а також велике число предметів бронзового століття.

Скульптура Гудеа, правителя міста Лагаш (2150—2100 рр. до н.е.). Він був дуже популярним правителем. Вважається, що при ньому шумерська писемність досягла особливого розквіту.

Зброя і обладунки

Один із найбільших відділів музею присвячений зброї і збруї різних часів і культур. У головному залі знаходиться кавалькада кінних лицарів, які немов скачуть. У цьому відділі музею особлива увага приділяється майстерному виконанню експонатів, тому чималу частку серед них становлять парадні і декоративні предмети. Тут також знаходяться зброя і обладунки зі Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, з Близького Сходу, з Африки, Океанії та обох Америк, а також колекція американської вогнепальної зброї (зокрема, кольтів) XIX—

XX ст. Серед експонатів є обладунки XV—XVI ст. з Ірану і Анатолії, а також прикрашена самоцвітами зброя Османської імперії і держави Великих Моголів. Найбільш широко представлені предмети європейського Середньовіччя та Японії V—XIX ст. Обсяг колекції — близько 14 тисяч експонатів. Серед них багато речей, якими користувалися особи королівської крові, включаючи зброю короля Англії Генріха VIII, короля Франції Генріха II та імператора Фердинанда І.

Музичні інструменти

У колекції є близько 5 тисяч музичних інструментів з усіх куточків світу, що робить її найбільшою серед собі подібних. Кістяк колекції, безперечно, складають скрипки Страдіварі, інструменти з дорогоцінних металів Азії і найстаріше в світі фортепіано 1720 року випуску роботи Бартоломео Крістофорі. Багато з інструментів колекції до цього часу знаходяться в робочому стані, і музей регулярно влаштовує концерти, запрошуючи грати знаменитих музикантів.

Національний музей Китаю

Один із найбільших музеїв у світі розташований на знаменитій площі Тяньаньмень і займає 200 000 кв. м. У музеї зібрано понад мільйон предметів. Вік найдавніших експонатів досягає 1,7 млн років. Головна колекція займає весь перший поверх. Тут зберігається найбільш важкий предмет стародавнього світу - курильниця з бронзи вагою 833 кг XII ст. до н. е., винна чаша, прикрашена чотирма баранячими головами, якій понад 1600 років, старовинні печатки у формі тварин і унікальні старовинні вироби з порцеляни. Також у музеї розташований перший у світі рекламний банер. Предмет X ст. виконаний із бронзи й запрошує покупців відвідати магазин голок у місті Цзинань. Вхід до музею безкоштовний. Іноземці повинні мати із собою паспорт.

Картина написана в історичному жанрі. В основі лежить сюжет першої інспекційної поїздки імператора Цяньлун у провінцію Цзянсі і Чжецзян у 16-й рік його правління — 1751 рік. Поїздка імператора зайняла 112 днів. За цей час він проїхав відстань майже 3000 кілометрів. За допомогою традиційних прийомів

зображення реальності в китайському живописі, на цій картині представлені звичаї північних і південних міст і сіл країни, зображені чудові пейзажі Жовтої ріки Хуанхе, річки Хуайхе, Великого каналу, озер Сиху і Наньху і багатьох інших прекрасних куточків Китаю. Ця картина є правдивим відображенням реалій китайської політики, економіки, культури та суспільства середини XVIII ст. Вона дійсно вважається шедевром китайського живопису.

Музей китайських ієрогліфів

Точний вік китайської писемності не визначений, але дослідники вважають, що вона з’явилася близько 4—5 тисяч років тому. Китайські ієрогліфи вважаються справжнім мистецтвом, тому не дивно, що китайський народ віддав цьому данину поваги, завдяки чому в 2009 р. в провінції Хенань і з’явився Музей китайських ієрогліфів. Місце відкриття музею обрано невипадково: саме тут на рубежі XIX—XX ст. знайшли найдавніші пам’ятки китайської писемності. Архітектура будівлі музею виконана в пост-модерністському стилі, поєднуючи в собі сучасні тенденції та традиції династії Шан.

Музей складається з двох будівель. Перша будівля займає площу на 22 700 кв. м. Складається з головного залу, скверу і так званої Символьної Арки (арки символів), яка має майже 20 метрів в довжину і 10 метрів у ширину. Ця будівля використовується переважно для виставок культурних колекцій і різних презентацій. Друга будівля має площу 32 000 кв. м. Тут знаходяться науково-дослідний і науково-популяризаторський центри, зал вивчення записів оракулів, текстова виставка, виставковий центр і парки культури і мистецтва. П’ять виставкових залів розкривають історію розвитку китайських ієрогліфів в різні періоди.

Теракотова армія — одна з найзнаменитіших пам'яток у світі

Подорожуючи музеями Китаю, не можна не розповісти про теракотових воїнів.

Теракотова армія імператора Цинь Шихуанді — прийнята назва поховання щонайменше 8099 повнорозмірних теракотових статуй китайських воїнів і їх коней біля мавзолею імператора Цинь Шихуанді в Сіані. Ця пам’ятка включена до Списку об’єктів державного рівня Китаю і до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Багатотисячна теракотова армія становить експозицію величезного музею площею 16 га, відкрита прямо на місці розкопок.

Історична довідка

Цинь Шихуанді увійшов до історії Китаю як об'єднувач китайських земель під єдиною владою, саме при ньому було розпочато будівництво Великої Китайської стіни, яка повинна була захистити Китай від набігів варварських племен із півночі. Гробницю Цинь Шихуанді почали будувати ще за його життя. Коли помер імператор, то разом із ним було заживо поховано близько 70 тисяч наближених, наложниць, слуг і робітників зі своїми сім'ями.

Техніка і майстерність, з якими були зроблені теракотові воїни, говорять про високий рівень розвитку китайського художнього мистецтва вже в III тисячолітті

до н.е. Глиняні воїни виготовлялися вручну і частинами, які потім з’єднували. Фігури обпікалися, звідси і назва армії — теракотова. Потім воїнів розфарбовували, але, на жаль, з часом і від тривалого перебування в землі фарби стерлися. Лише робота реставраторів дозволяє сучасникам побачити їх в колишньому вигляді.

Учені встановили, що воїни і коні були виготовлені в різних місцях. Вага коней становить близько 200 кг, а статуї воїнів — 135 кг. Разом із глиняними статуями воїнів і коней були також знайдені статуї цивільних осіб — чиновників, музикантів і акробатів. Також знайдено близько сотні бойових бронзових колісниць з елементами з міді і золота.

Національний музей ремесел Індії

З давніх-давен Індія славилася своїми ремеслами, характерними особливостями яких стали різні візерунки, яскраві кольори, плавні лінії і форми. Щоб зберегти зразки самобутньої індійської культури й показати напрями народного промислу різних регіонів Індії, в 1950-х роках в Нью-Делі був створений Національний музей ремесел. Сьогодні це один із найбільших музеїв Індії, колекція якого налічує понад 35 тис. унікальних експонатів, виконаних народними умільцями з Кашміру, Бомбея, Пенджабу і багатьох інших куточків Індії. Музей займає велику площу (3 га).

Спочатку планувалося, що цей музей стане етнографічним центром, в якому працюватимуть ремісники з усієї Індії. Однак, з плином часу етнографічний центр перетворився на справжній музей. Частина комплексу представлена у вигляді величезної будівлі, яка включає в себе безліч дивовижних галерей, історичний центр досліджень, фотолабораторію, а також унікальний архів. У закритому приміщенні представлені «постійні» експонати, які включають в себе старовинних ляльок, маски, унікальні прикраси, ритуальні атрибути, картини, дерев’яні скульптури, текстиль та багато іншого. Безліч із представлених робіт оновлюються. Завдяки цьому, навіть відвідавши це місце вдруге або втретє, можна знайти для себе щось нове.

Експонати музею Національного музею ремесел Індії


На території музею створено «Село ремесел» — невелике містечко яке розташувалося на території більше двох гектарів землі. Воно було створене в 1972 р. як доповнення до експозиції. Тут знаходяться храми і безліч будівель,

виконаних в сільському стилі. Стіни представлених будівель прикрашені малюнками художників зі всієї Індії. В оселях відтворений традиційний інтер’єр і представлено автентичні меблі і предмети побуту. Частина простору «села ремесел» використовується як тимчасовий зал.

Окремий майданчик відведено під роботу кращих сучасних ремісників

із різних районів Індії, де вони демонструють свою майстерність. Досвідчені умільці регулярно проводять майстер-класи з ліплення, гончарства, різьби по дереву, ткацтва тощо. Тут можна не тільки подивитися за тим, як працюють майстри, а й спробувати свої сили в тому чи іншому ремеслі.

На спеціально відведених майданчиках організовуються виступи фольклорних колективів музикантів, співаків, танцюристів, лялькарів.

Театр-музей Сальвадора Далі

Театр-музей Сальвадора Далі у місті Фігерас в Іспанії, який створено в 1961 р., став одним із найбільших сюрреалістичних експонатів в світі — це пам’ятка світового масштабу. У його залах зібрано найбільшу і незвичайну колекцію творів художника: живопис, малюнки, скульптури. Тут також знаходиться зібрана самим С. Далі колекція робіт інших знаменитих художників.

Історична довідка

Мер міста звернувся до С. Далі з проханням залишити щось на пам'ять свого рідного міста. Але художник, будучи ексцентриком у всьому, подарував місту Фігерас справжній музей. І не звичайні нудні зали, де б висіли його шедеври, а незвичайний театр-музей. Оскільки Сальвадор Далі був забезпеченою людиною, то йому вдалося за рахунок власних коштів втілити в життя всі свої задумки з приводу музею.

Сьогодні цей культурний об'єкт — найбільше сховище сюрреалістичних експонатів у всьому світі, а також і найпопулярніший музей для гостей країни. С. Далі мав унікальний дар бачити суть речі, її справжнє призначення, тому навіть банальні предмети музею постають перед глядачами в зовсім іншій формі.

Художник прийняв рішення привести до ладу зруйновану будівлю старовинного театру, що знаходився в такому стані з часів громадянської війни. В результаті сценічний майданчик «сховався» під величезним куполом. Зал розділили на секції, де повинні були проходити тематичні виставки. С. Далі особисто розписав вхід до музею. Музейна експозиція розкрила весь потенціал автора. Початок творчості в стилі імпресіонізму, подальший кубізм і футуризм і, нарешті, сюрреалістичні вишукування.

«Я хочу, щоб мій музей був монолітом, лабіринтом, величезним сюрреалістичним об’єктом. Це буде абсолютно театральний музей. Ті, хто приходять сюди, будуть йти з відчуттям, ніби їм привидівся театральний сон», — говорив Сальвадор Далі.

Офіційно музей відкрито 28 вересня 1974 р. Театр-музей став справжнім будинком для 1500 зовсім ексклюзивних робіт майстра. Тут представлені його скульптурні шедеври, різні інсталяції, фотороботи.

При першому погляді на музей одразу ж викликає деяке здивування: цегла червоного кольору виглядає немов мантія, яка накрила всю будівлю, на даху якого розташувалися кілька величезних яєць. Дах театрального музею прикрашає прозорий, сферичний купол, який був призначений відображати суть і світогляд художника. С. Далі був переконаний в існуванні інших світів, укладених безпосередньо в нашому світі. Сьогодні цей купол є певним символом міста Фігерасі.

Біля входу гостей зустрічає статуя Ньютона з розпростертими руками. Начебто нічого не звичайного, але в голові скульптури вченого творець зробив дірку. Що цим хотів сказати С. Далі, до цього часу залишається загадкою для експертів.

Внутрішній дворик прикрашає чорний кадилак — один із відомих творінь художника, всередині якого знаходяться досить дивні фігури під струменями дощу, що ллється. Якщо відвідувач музею кине в отвір монетку, то в салоні автомобіля може вибухнути справжня тропічна злива.

Із внутрішньої сторони будівля дуже схожа на ходи лабіринту, з округленими коридорчиками між поверхами та кімнатами музею. Роль стелі виконує куполоподібний вітраж із декількох десятків тисяч скляних деталей трикутної форми.

Далі гостей музею чекають численні зали-лабіринти. У спеціально обладнаних залах театру-музею розміщуються всесвітньо відомі твори видатного маестро. Наприклад, диван яскраво-рожевого кольору у вишуканій формі жіночих губ, який належав відомій актрисі Мей У ест з Америки та багато незвичайних і дуже цікавих творів як самого С. Далі, так і інших відомих митців.

Внутрішній двір інстальований статуями, зробленими на манер статуї «Оскар»

Екскурсія залами музею

Крім внеску в живопис, С. Далі здивував світ своїми ювелірними творами. Англійська критик і власник відомої лондонської ювелірної галереї «Електрум» Барбара Картлідж зазначає, що екстраординарна колекція С. Далі сюрреалістичних ювелірних виробів із золота і дорогоцінних каменів із механізмами шокує світ звичного ювелірного мистецтва своєю зухвалістю і екстравагантністю.

2001 р. став роком відкриття виставки коштовностей, які зробив С. Далі: 37 творінь, виготовлених із чистого золота і дорогоцінних каменів, були виставлені в обшитому червоним оксамитом, ніби скринька коштовностей, залі. Найвідомі-ші з них — рубінова брошка «Рубінові губи» з зубами з перлів, брошка-годинник «Око часу», «Постійність пам’яті» тощо.

Сам майстер вважав, що його картини і ювелірні твори вбирають в себе фізику, математику, архітектуру, ядерну фізику: від психології до містики.

Людське суспільство століттями виробляє свідомість необхідності збереження пам'яті предків, збереження традицій, звичаїв, правил, обрядів тощо. У цьому його життєстійкість.

Одним з інструментів цього збереження і є музей, який є тим містком, що з'єднує минуле, сьогодення і майбутнє, який століттями зберігає соціальну пам'ять і передає її з покоління в покоління, спрямовує свою діяльність на творення, вдосконалення людського суспільства, формує його історичну свідомість, виконуючи свою освітню місію.

Музей не тільки установа, а й особливий стан людської душі, стан, який дано людині від народження і розвивається або загасає відповідно до розвитку або деградації суспільства. Музеї супроводжують людство протягом всієї його історії.

Міні-диспут

Як ви вважаєте, яке значення для збереження цінностей людства мають музеї?

Свою думку обґрунтуйте і наведіть приклади:

«Я вважаю, що...».

«Тому що...».

« Наприклад,...».

«Таким чином,...».

Музеї України

7

• У який спосіб можна зберігати для наступних поколінь пам'ятки культури? Як це відбувається в Україні?

У нашій країні існує багато видів музеїв. Сьогодні діє близько 500 державних і кілька тисяч академічних, навчальних (при вищих і середніх навчальних закладах), відомчих, громадських музеїв.

Екскурсовод проводить навчальну екскурсію «Ой водили ми Куста від хати до хати ...» у Волинському краєзнавчому музеї

Перші музеї України виникли на початку XIX ст. завдяки археологічним розкопкам скіфських могильників та причорноморських міст античності. Зацікавлення спадщиною Київської Русі, її унікальними фресками та мозаїкою сприяло колекціонуванню іконопису, літописної спадщини, обрядових предметів. Але виникнення і розвиток музеїв завдячує переважно приватній ініціативі окремих осіб і цілих інституцій. Наприклад, відомий діяч культури і збирач пам’яток національної давнини Василь Тарновський зібрав у середині XIX ст. багату колекцію, зокрема, козацькі старожитності та меморіальну колекцію Т. Шевченка. Його зібрання є основою нинішнього Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського. Музейне зібрання нараховує понад 160 тисяч одиниць збереження і має не регіональне, а загальноукраїнське значення. Бібліотека музею нараховує понад 20 тисяч томів XVIII—XXI ст.

На основі зібраної колекції художніх творів, переважно західноєвропейських майстрів, відомого громадського діяча Богдана Ханенка у Києві було засновано спочатку приватний музей, на базі якого нині діє Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Колекція музею є найбільшім зібранням зарубіжного мистецтва в Україні. В даний час музей налічує понад 25000 експонатів. У ньому є полотна Пітера Пауля Рубенса, Дієго Веласкеса, Джованні Белліні й інших видатних художників.

Приватна колекція митрополита Андрія Шептицького, що включала рукописи стародруків, ікон, предмети церковно-народної давнини, в 1905 р. стала основою «Церковного музею*, а з 1913 р. — Національного музею імені А. Шептицького у Львові.

У музеї знаходиться одне з найбільших в Україні зібрань образотворчого мистецтва, яке включає майже 117 тисяч предметів основного і близько 50 тисяч предметів науково-допоміжного фонду. Серед них — найбільша в Україні збірка українських ікон XIV—XVIII ст. (понад 4 тис. творів); колекцію рукописів XI—XVI ст.; рідкісна колекція народної сакральної скульптури; зразки живопису і скульптури XVIII—XIX ст. (зокрема, твори Тараса Шевченка, Сергія Васильківського, Фотія Красицького, Антона Манастирського, Івана Труша та інших митців). Зібрання творів народного мистецтва налічують понад 20000 одиниць (вироби з кераміки, кістки, металу, тканини, вишивка, різьба по дереву, народний одяг, писанки, малюнок на склі).

Кожен музей має свою оригінальну колекцію, що становить гордість закладу. Наприклад, в Одеському археологічному музеї — колекція античного посуду, в Дніпровському — свідчення козацької епохи, зібрані фундатором музею Дмитром Яворницьким тощо. Художні музеї представляють твори вітчизняних та зарубіжних митців образотворчого мистецтва з найдавніших часів до сучасності.

Особливою атмосферою вирізняються етнографічні музеї. Наприклад, Національний музей народної архітектури та побуту в селищі Пироговому (Київська область), Переяслав-Хмельницький музей народного побуту та архітектури створені просто неба. Вони дають можливість ознайомитись не з офіційним високим мистецтвом, а з тим, що відображає душу нашого народу: селянськими домівками та їх оздобленням, пічами та ткацькими верстатами, рушниками та хатнім начинням — усім, що характеризує побут наших пращурів і зібрано в колекціях цих музеїв.

Національний музей народної архітектури та побуту в селищі Пироговому

Це головна етнографічна «скарбниця» нашої країни, найбільший за площею музей в Україні — 150 га. Архітектурно-ландшафтний комплекс просто неба розповідає про шість головних етнографічних зон України: Полісся, Наддніпрянщину, Слобожанщину, Карпати, Поділля і Таврію. Вітряки та храми, млини та хати формують образ сільського життя, створюють відчуття справжнього занурення в колорит українського села. Пирогово — це величезна жива казка, чудовий куточок для відпочинку на мальовничій околиці Києва.

У Національному музеї проводяться свята. Фольклорні колективи демонструють різні обряди, в яких можуть взяти участь усі відвідувачі музею. Так багато років співробітники музею зберігають і передають жителям України народні традиції українців із різних районів нашої Батьківщини. А зарубіжні гості можуть не тільки дізнатися про історію та фольклор України, а й відчути «душу» нашого народу.

Переяслав-Хмельницький музей народного побуту та архітектури

Унікальність музею складається в масштабності хронологічного охоплення. На території близько ЗО га зібрані експонати різних часів і культур: епохи міді і бронзи, трипільської та черняхівської культур, предмети побуту скіфських поселень аж до початку XX ст. На території переяслівського музею є 11 дерев’яних церковних будівель XVI—XIX ст., 16 вітряних млинів тощо. Експонати переяслівського музею мають світове значення.

В експозиції музею представлені писанки та декоративні яйця не тільки з усіх регіонів України, а й з Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини, Білорусії, Франції, Канади, США, Пакистану, Індії, Шрі-Ланки, Китаю, Єгипту та Алжиру. Мова їх орнаментів — це мова добра, оберігу та миру.

Музей писанкового розпису

З давніх-давен в Україні існує особливий вид заняття — це розпис яєць. Справжню колекцію творів цього чудового мистецтва зібрано у незвичайному і прекрасному музеї — Музеї писанкового розпису (неофіційна назва Музей «Писанка»). Цей музей було створено на основі колекції писанок у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського у Івано-Франківській області. В колекції музею понад 6000 писанок, представлених з багатьох областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кропивницької, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії. Серед експонатів музею є також писанки з підписами відомих політичних діячів України.

У 2000 році музей було відкрито у спеціалізованому будинку, частиною якого є пам’ятник писанці, висота якого сягає 13,5 метрів, а діаметр — 10 метрів. Коломийський пам’ятник є найбільшою писанкою у світі. Будівля була спроектована

І. Шуміном. Приміщення музею виготовлене повністю з кольорового скла, а загальна площа утвореного таким чином вітражу більша за 600 квадратних метрів.

Для популяризації української культури і мистецтва, а також збереження традицій і вивчення історії нашого народу, в декількох містах України до Свята Великодня влаштовують виставки-фес-тивалі просто неба. Такі заходи завжди об’єднують художників, жителів і гостей міст. Наприклад, у 2017 р., у Києві, згідно з програмою фестивалю, учасники представили роботи в номінаціях «Народна писанка», «Регіональна писанка», «Авторська писанка», «Великодня писанка» та конкурс дитячого малюнку на тему «Свято Великодня».

Писанкарство діаспори

Писанкарство як традиційний вид українського народного мистецтва є галуззю мистецької культури, що шанобливо і дбайливо оберігається українською діаспорою. Адже незбагненна любов до України — основна риса почуття і громадянськості нашого народу.

Так, українська громада в Канаді у місті Вегревіль, 35 км від Едмонтона, спорудила величавий Пам’ятник українській писанці — розмальована багатьма різнокольоровими трикутниками 10-метрова українська писанка, величиною у триповерховий будинок. Саме у Канаді більше, ніж у інших країнах світу, живуть і працюють українські писанкарі. Так, писанкарка Одарка Онищук видала книжку-альбом про українські писанки. Ця книжка — справжній скарб нашої науки. Вона складається з наступних розділів: «Що означає символ?», «Писанки Київщини, Полтави, Волині, Чернігівщини, Херсонщини, Одеси, Закарпаття, Полісся» тощо. Досконало вивчаються символи, кольори кожної місцевості та як правильно малювати писанку. В книжці-альбомі подано карту України, де позначено найвизначніші центри писанкарства. Книжка написана українською, англійською та французькою мовами і не має собі аналогів у світі.

Велику роботу щодо збереження і популяризації українського писанкарства у Франції проводить дочка відомого діяча української культури Гната Хоткевича Галина Хоткевич, яка виготовляє чудові зразки українських писанок, а також популяризує у друкованих виданнях українське народне мистецтво у Франції.

У Великобританії великою популярністю користуються лемківські писанки, виготовлені майстринею українського походження Анастасією Погар-Кокуцян. Добре знають у Англії писанкарів-українців за походженням Павла Луціва, Анас-тасію Тарську та інших.

У великих містах Німеччині влаштовуються знамениті біржі писанкарства, в яких беруть участь більше 100 писанкарів. Традиційно запрошуються і українські майстри.

Найсприятливіші умови має розвиток українського національного мистецтва і культури в Чехії та Словаччині. У Пряшеві діє єдиний поза межами України професійний український театр, вивчається українська мова у вузах і школах, видаються українські журнали «Дукля», «Дружно вперед», «Веселка» , газета «Нове життя», проводяться цікаві фестивалі українського фольклору. Досить широко розвинуте українське писанкарство у Східній Словаччині (осередки у Пряшеві, Руська Поруба, с. Чертіжне, Ольки), де переважна частина населення — українці. Відомим дослідником українського писанкарства у Словаччині, який опублікував ряд праць про українські писанки цієї країни, є Павло Маркович.

Розвиткові писанкарства в українському середовищі Польщі найбільше сприяють щорічні конкурси писанок, які організовує Об’єднання українців Польщі. Традиційними для орнаментів українських писанок у Польщі є переважно леле-ківські і бойківські мотиви.

Важливим центром популяризації українського писанкарства у США є Український музей у Нью-Йорку, де щороку перед Великоднем відбуваються вистави писанок із колекції Музею, яка налічує більше 600 писанок зі всіх регіонів України, в тому числі немало їх із Гуцульщини. У зв’язку з виставою відбуваються курси малювання писанок для дітей і дорослих, які проводить ет-нограф-лектор Любов Абрам’юк-Волинець.

Другим центром виробу писанок на терені США є українське поселення в Міннеаполіс, штат Мінесота, де видано англійською і німецькою мовами цікаві кольорові підручники про науку малювання писанок. У цих підручниках розповідається історія українських писанок, пояснюється символіка їх мистецьких мотивів і техніка малювання.

Писанкарі з Австралії у своїй творчості віддають перевагу восковим розписам. Широко використовують при виготовленні писанок старовинні гуцульські писанкові символи. Це безконечник, що знаменує нескінченність життя; тригер; пшеничні колоски, ружі. Майстрині використовують курячі, гусячі і качачі яйця, а писанкарка Ганна Зелінська — навіть страусині.

Отже, українська народна писанка — це писанка, яка несе в собі традицію і письмо тисячоліть, зафіксоване нашими пращурами і передане нам; це не лише витвір мистецтва, а код нації. На яйці можна зобразити свої мрії, побажання, любов. З писанкою на Великдень ми пов’язуємо надії на краще, щастя, добробут, здоров’я. Не перестаєш дивуватися, як за допомогою таких простих засобів, як віск, фарба і писачок можна створити справжній мистецький шедевр. З давніх-давен в Україні все найкраще порівнювали з писанкою: село, хату, дівчину... Красу і неповторність писанки споконвіку оспівували в поезії і піснях.

Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва

Музей створений в 2010 році, на базі виставки петриківського розпису, при фабриці «Дружба». У музеї експонується краще, що було в розписі за весь час його існування. У фондах музею налічується 2500 предметів, що розповідають про історію Петриків-ки, етнографію цього краю, розвиток народно-прикладного мистецтва, техніку петриківського розпису. Вся екс-

позиція складається з виробів: тарілок, шкатулок, ложок, кухоних наборів та інших виробів з дерева, покритих лаком. У музеї проводять майстер-класи з різних технік народного ремесла. Також у майстернях можна відвідувачам самим спробувати навчитися що-небудь малювати в петриківському стилі. Близько 40 митців працюють тільки за власними задумами та ескізами. Особливу цінність становлять вироби народних майстрів петриківського декоративного розпису Ніни Турчин, Валентини Деки, Федора Ланко та інших.

Експонати Петриківського музею етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва Історична довідка

Петриківський розпис, або Петриківка (за назвою селища Петриківка, районного центру Дніпровської області) унікальні зразки ручного, декоративного розпису, яким так славиться Україна. Цей розпис виник задовго до появи християнства і грав роль оберегу. Люди вірили, що в красі є духовна сила, і тому посуд, весільні скрині, меблі та інше хатнє начиння, а також вікна і двері, зовнішній фасад будинків і навіть одяг обрамляли магічним орнаментом, який захищав господарів від злих сил та негараздів. Ось чому петриківськими розписами як оберегами часто розписували зброю та курені запорозькі козаки. Господарів, чиї оселі не були розписані яскравими орнаментами, в селі не поважали, вважаючи їх морально убогими та не гідними навіть вітань односельців.

Техніка виконання і майстерність передачі кольору передаються з покоління в покоління вже кілька століть. Петриківський край дав Україні не одне покоління корифеїв розпису — таких, як Тетяна Пата, Надія Білокінь, Віра та Галина Павленки, Федір Панко, Всиль Соколенко, Марфа Тим-ченко, Поліна Глущенко, Іван Завгородній та інших. Зразки петриківського розпису представлені в художніх музеях понад 40 країн світу. 5 грудня 2013 року петриківський розпис включено ЮНЕСКО до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.

В основі чудового, вишуканого і неповторного петриківського розпису лежить образне сприйняття рідної природи, безмежна любов до української землі. Його магія полонила серця мільйонів і на увесь світ прославила талановитих народних майстрів. До речі, таке зображення рослин не використовується ні в одному з існуючих видів розпису.

Для петриківського розпису характерний різноманітний рослинно-квітковий орнамент (мальви, півонії, айстри, різні польові квіти, гілки калини, листочки, ягоди), у якому переважають яскраві, насичені тони. Цей орнамент продовжує традиції українського бароко.

Простота малюнків насправді приховує довгу й клопітку роботу митців (перші майстри були переважно жінки), які філігранно зображували кілька сотень років тому і зображують зараз дрібні деталі у своїх виробах. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік напередодні великого свята всі настінні розписи змивали і наносили нові. Наприкінці XIX ст. стали використовувати масляні фарби, якими місцеві майстри раніше не користувалися (сьогодні до них додають акрилові й керамічні). Кожен майстер мав свою родзинку, свій почерк, щоб його впізнавали.

Інструменти для розпису мали природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо з рогози, саморобні пензлики — ось небагатий набір художніх знарядь, якими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків. Пензлики народні умільці виготовляли самостійно — з котячої шерсті, вистриженої з грудей (завдяки такому інструменту фарба лягає рівно, а орнаменти виходять охайними та легкими, нерідко малюнок виконується і пальцями). Фарби традиційно добували із трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим способом. їх ніколи не змішували. У сік рослин додавали яєчний жовток, і цими природними фарбами господині розмальовували свої будинки всередині, а іноді і зовні.

Майстер розпису, співробітник Центру народного мистецтва «Петриківка» Ірина Піскун (Назаренко) вважає, що розписові треба навчатись із дитинства, це справа не одного-двох і навіть не п’яти років, а щоб досягти вершин — слід працювати не менш ніж двадцять років, наполегливо, самовіддано, кожного дня.

«Петриківка — це історичний осередок народного мистецтва, що увібрав у себе традиції багатьох поколінь. Сьогодні він є реліктом, який доносить у XXI ст. ту глибинну культуру, що формувалася на нашій землі впродовж століть. Унікаль-

ність петриківського розпису в тому, що він живий, що є спільнота майстрів, які на високому рівні зберігають та розвивають його народні художні традиції...», — підкреслює народний художник України, голова правління Центру народного мистецтва «Петриківка» Андрій Пікуш.

Для допитливих

У вересні 2012 року представники Національного реєстру рекордів і Книги рекордів України зафіксували нове досягнення. У центрі селища Петриківка, на Дніпропетровщині, створили найдовший у світі орнаментальний розпис на бетонному паркані ручної роботи — довжиною 120 метрів та завширшки 80 см. Щоб розмалювати 120-метровий паркан, професійним майстрам, школярам і студентам знадобилося три дні й тридцять кілограмів емалевої фарби десяти кольорів. А закінчували квітковий фриз представники двадцяти дипломатичних місій, акредитованих в Україні.

У Києві, на Михайлівській площі, є храм, що оздоблений петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, який належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні і світі, розписаний петриківським розписом. Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка і колір мають своє символічне значення. Оскільки храм присвячено святому великомученику Юрію (Георгію) Переможцю, а колір мучеників — червоний, то в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

Яготинська картинна галерея

Картинна галерея у районному центрі Київської області місті Яготині була відкрита у 1983 році. Вона вважається однією з найкращих районних картинних галерей України. Має статус відділу Яготинського історичного музею.

Галерея розміщена в двоповерховому кам’яному приміщенні будинку, який є залишком колишнього палацу графа Розумов-ського та князів Рєпніних (кінець XVIII— початок XIX ст.), в мальовничому парку на березі озера Супій. У галереї є 14 виставкових залів, де широко представлено українське мистецтво — твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва. Галерея нараховує майже 250 одиниць творчого доробку видатних митців України.

В експозиції музею скульптурні роботи, полотна та графічні твори народних художників СРСР Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської,

Івана Касіяна, Михайла Дерегуса, Сергія Гри-гор’єва, Сергія Шишка, а також митців України Івана Гончара, Олександра Скоблікова,

Галини Кальченко, Івана їжакевича, Андрія Монастирського, Анатолія Пламеницького, Василя Забашти та інших.

Справжньою гордістю галереї є найповніше зібрання робіт (більше 70) народної художниці України Катерини Білокур — живопис, акварель, графіка, ескізи, ранні та незакінчені роботи.

Історична довідка

Катерина Василівна Білокур (1900—1961 рр.) народилася у с. Богданівка Яготинського району Київської області. Українська художниця, майстер народного декоративного живопису. Вона вважається представницею «наївного мистецтва» — художники, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.

В основному, Катерина Білокур малювала квіти. Нерідко в одній картині поєднувала весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені. Окрім квітів, Катерина Білокур малювала пейзажі та портрети.

Аквареллю й олівцем працювала мало. Художницю більше приваблювали олійні фарби. Сама робила пензлі — обирала з котячого хвоста волосини однакової довжини. Для кожної фарби — свій пензлик. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.

Три картини К. Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції вітчизняного мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954 р.). Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».

Борщівська чорна сорочка

У Борщівському обласному краєзнавчому музеї на Тернопільщині є виставка автентичної чорної борщівської сорочки — полотняної історії нашої землі. У трьох залах експонуються жіночі, чоловічі та дитячі вишиванки із різних сіл району. Найдавніша сорочка створена приблизно у 1890-х роках. Є також автентичні сорочки, що виготовлені ще до Першої світової війни, вишиванки 20—30-х років XX століття. Кожна борщівська сорочка має свою історію: хто її вишивав, у яких роках це відбувалося, якого населеного пункту тощо.

Сьогодні у фондах Борщівського краєзнавчого музею зберігається понад дві сотні зразків цієї самобутньої сорочки. Колекція формувалася 36 років.

Вважається, що у борщівському візерунку багато елементів повторюють символи, що характерні для трипільських орнаментів, в яких присутній тотем землі, колір землі, скрита сила землі, магія тієї сили, наснаги, що повинна народжувати, прогодовувати і виховувати нові покоління.

Вишивали сорочки дуже складними різними техніками, ніколи не використовуючи тільки одну техніку. Вишиванки були на всі випадки: до шлюбу, на неділю і свята, на смерть тощо. Багатими були весільні сорочки. У них, крім чорного кольору, що символізував родючість, домінували червоний (палке кохання), жовтий (достаток), зелений (молодість) і голубий (ніжність) кольори. Проте чоловічий костюм був білий з верху до долини, тільки прикрашений вишивкою. Це підкреслювало висоту, прямолінійність, статечність і повагу чоловіка.

Принципово важливо, щоб на зворотному боці вишиванки не було вузликів. З огляду на сакральне значення такої сорочки, вважалося, що вузлики на візерунку можуть стати вузликами на долю і життєвий шлях.

Для допитливих

Існує декілька легенд про виникнення борщівських сорочок. За однією з легенд, розповідається, що під час татарської навали у кількох придністрянських селах Бор-щівського краю загинули усі чоловіки. Тоді дружини і дівчата на знак жалоби від непоправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною барвою.

Інша легенда розповідає про те, що в Борщівському краї кілька років панувала посуха. Земля аж посивіла від спеки, рослинність гинула. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь не давав дощу. І от одній старій і поважній в селі жінці приснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками, узори багаті, у них вкраплені жовті, червоні, зелені квіточки. Пречиста Діва каже жінці: «Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою понад світом, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти». Прокинулася жінка, обміркувала сон і звернулася до односельчанок: «А давайте допоможемо Матері Божій у вишиванні. Вона не що інше,

як землю нашу і рослинність на ній вишивала». І взялися жінки за вишивання, таке, яке стара жінка уві сні побачила. День і ніч були за цією роботою. І одягли сорочки, вийшли на подвір'я біля церкви. Знявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі була злива. Відтоді вже не було у краї таких засушливих років. А чорні сорочки — як данина матері-землі — стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.

Борщівська чорна вишиванка знайшла своє унікальне відображення і в іншому виді мистецтва — на художніх полотнах. Щире захоплення й подив викликає ікона Борщівської Божої Матері, котру намалювала американська художниця українського походження Дарія Гуляк-Кульчицька. На перший погляд, вона далека від канонічного потрактування образу Богородиці. Проте для нас вона унікальна, що робить начебто ближчою людям образ Пресвятої Діви. Богородиця зображена у чорній борщівській вишиванці, з червоною уставкою на руках, на голові — рантух, стародавній головний убір українки. Цей образ несе в собі найкращі почуття — любов до рідного краю, родинну любов, добро та милосердя. Малого Ісу-са художниця також зобразила у вишитій чорною барвою сорочечці. Мистецький твір відомої в діаспорі художниці — ікона Борщівської Богоматері (саме так вона назвала це полотно) — завжди нагадуватиме емігрантам про рідний Борщівський край. Ікона стала одним із символів Борщівщини: її копії є майже в кожній оселі.

Член Національної спілки художників України борщів’янин Василь Стецько на кількох своїх картинах зобразив портрети людей у вишиванках. Це свідчить про його неперервний зв’язок із рідним краєм, захопленням творчістю земляків. Художник переконаний, що саме у вишивці проявляється самоідентичність народу, і саме вона є для персонажів його картин справжнім оберегом.

Для допитливих

Один із найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва, що зародився кілька тисяч років тому і не втратив своєї затребуваності й сьогодні — бісерне шиття. Цей вид творчості вимагає особливих навичок, терпіння, вправності й акуратності. У наш час вишиванки, оздоблені бісером, стали знову популярними.

Орнамент із виноградом був поширений по всій центральній Україні. У Київській, Полтавській областях традиційно прикрашали вишиванки і рушники великими гронами винограду. Таки візерунки символізували радість і красу сімейного життя, його благополуччя і красу. Гроно винограду нагадує родовідне дерево, зі здоровими і численними членами роду. А ось на Чернігівщині візерунки з виноградом наносили тільки на рушники, скатертини. При цьому наявність букетів і грон винограду на чоловічих вишиванках вважалося абсолютно неприпустимим.

Вишиванка для України — це більше, ніж національний костюм, це самовираження українського народу, відображення цінностей, традицій, культури та історії. З її допомогою українці висловлювали мовчазний протест і демонстрували всьому світу унікальність своєї культури, піднімалися на п’єдестали чемпіонів і боролися за свободу.

Незважаючи на схожість, кожен регіон України має свою неповторну техніку створення вишиванки. Тільки таких різних способів накладення стібків відомо більше сотні. Одного погляду на візерунок і колірну гамму буває досить, щоб з упевненістю сказати звідки «коріння» вишиванки.

Щорічно на третій четвер травня в Україні і світі відзначають День вишиванки масовим одяганням цієї національної сорочки.

Яке значення для українців має традиція носіння вишиванки? Які символи приховані в візерунках?

Розкажіть про історію вишиванки вашого краю. Які узори і кольори використовуються майстрами?

Крім цих оригінальних музеїв, практично в кожній місцевості є краєзнавчі музеї, де зберігаються експонати, що мають місцевий колорит та регіональні особливості. Нині в Україні 80 % від загальної кількості музейних закладів — музеї історико-краєзнавчого напряму. Краєзнавство стало надійною опорою музейного будівництва. Воно поклало початок десяткам нових музейних закладів, зберегло для наступних поколінь сотні й тисячі славних імен, важливих історичних фак

тів, речових та документальних матеріалів. До таких закладів належать Волинський краєзнавчий музей у Луцьку, краєзнавчі музеї Тернополя, Закарпаття, Рівненщини тощо, Музей рушника у Переяслав-Хмельницькому, Музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського в Коломиї Івано-Франківської області, Музей Волинської ікони в Луцьку та інші. Колекції цих музеїв постійно поповнюються виробами сучасних майстрів, які спираються на стародавні традиції та творчо їх використовують.

Є музеї, які створюються з метою привернення уваги до якогось історичного чи суспільного явища, поширення інформації про нього. Наприклад, відомими є Київський музей книги та книгодрукування, Музей-аптека у Львові, Музей історії Полтавської битви, Національний Заповідник «Хортиця» у Запоріжжі. Усі музеї постійно оновлюють свої експозиції та влаштовують нові.

У 2005 році було організовано Перший Всеукраїнський музейний фестиваль «Музеї III тисячоліття», який пройшов на базі Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького. У ньому взяли участь 78 музеїв України.

В Україні існує велика кількість меморіальних музеїв — закладів, присвячених відомим діячам науки, культури, різним видам мистецтва, які залишили по собі речі, документи, певні матеріальні свідоцтва свого життя, з яких і формуються колекції. Відвідування такого музею розповість про людину набагато більше, ніж підручники та посібники: начебто увійдеш у світ цієї людини — вдихнеш

повітря її світу, опинишся серед улюблених речей, побачиш пейзаж за вікном. Наприклад, музеї художника Іллі Рєпіна, філософа Григорія Сковороди, співачки Клавдії Шульженко та інших.

Чи є у вашому країзаклади, присвячені відомим діячам науки, культури, мистецтва? Які з них ви відвідували?

Музей мікроскопічної мініатюри майстра Миколи Сядристого

Уже більше чотирьох десятиліть займається створенням шедеврів у стилі мікромініатюри М. Сядристий. Коли його запитують, якими знаннями і здібностями потрібно володіти, щоб виконувати такі надтонкі роботи, він відповідає, що потрібно мати знання і досвід в малюнку, композиції і пластиці, досконально знати властивості всіх матеріалів, з якими працюєте, а також добре володіти своїм тілом, щоб у перервах між ударами серця здійснювати найтонші рухи рукою, в якій знаходиться інструмент». Особливістю творчості М. Сядристого є те, що всі свої твори він виконує вручну, за особисто винайденою технологією для кожного виду робіт. Шедеври майстра перевертають уявлення про людські можливості працювати з такими малими об’єктами і формами. Автор майстерні міні-чудес — Микола Сядристий — вже увійшов в історію світового мистецтва.

Руками майстра був створені:

• найменша в світі книга, що зроблена митцем, офіційно зафіксовано книгою рекордів Гіннесса;

• найменший у світі діючий електромотор розміром 1/20 мм3, цей прилад майже в 20 разів менше макового зернятка;

•мініатюрний макет пивного заводу, розміщений на половинці ячмінного зерна. Складається з золота і платини і має 137 частин;

• єгипетський фараон, який мчить через вушко голки;

Всесвітньо відомий майстер — М. Сядристий — людина, яка в реальності підкувала блоху.

Усі ці та багато інших творів мікромініатюри представлені в колекції музею, що розташований на території Києво-Печерської Лаври. Частина колекції знаходиться в музеї карликового гірського князівства Андорра, 15 робіт — в угорському містечку художників Сентендре. У світі існує всього два музеї мікромініатюр — в Києві і Андоррі.

Для чого створюються музеї?

Музеї — це місце для роздумів. Саме музеї допомагають нам усвідомити і зрозуміти минуле. Саме у зібраних матеріалах, які знаходяться у музеях, формується образ сьогоднішнього мистецького життя, те — яким воно постане через сто, двісті років.

І, щоб музеї були доступні та інтерактивні, у нас з’являються нові електронні технології — віртуальні філіали музеїв. Знайдіть їх, поблукайте залами електронних музеїв. Завдяки Інтернету, корисна, пізнавальна і розвиваюча інформація стала тепер більш доступною. І ви обов’язково захочете приїхати в ці музеї, щоб відчути їх атмосферу, побачити оригінали. Адже музейні програми — це навіть не питання освіти, а нагальна потреба пробуджувати в якомога більшій кількості людей добро, красу, натхнення, прагнення до самопізнання, самосвідомості і самоосвіти.

Які музеї є у вашому краї? Чим вони відрізняються від інших музеїв в Україні і світі?

 

Це матеріал підручника Мистецтво 9 клас Назаренко

 

 






^