mozok.click » Всесвітня історія » Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії
Інформація про новину
  • Переглядів: 4375
  • Автор: admin2
  • Дата: 11-06-2017, 19:46
11-06-2017, 19:46

Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії

Категорія: Всесвітня історія

Вступ

 

1. Які періоди всесвітньої історії ви вивчали минулого року? Назвіть їхні хронологічні межі.

2. Назвіть події всесвітньої історії кінця XV—XVIII ст., які ви вважаєте найважливішими. Поясніть свій вибір.

3. Які основні зміни відбулися у світі в цей період?

4. Покажіть на карті країни, із подіями в яких ви познайомилися минулого року.

 

1. Місце другої частини Нового часу у всесвітній історії

Цього навчального року ви продовжите знайомство з подіями Нової історії, або історії Нового часу. Минулого року ви вивчали події кінця XV — кінця XVIII ст. Цього року ви дізнаєтесь, що відбувалося у світі наприкінці XVIII — на початку XX ст. Як ви бачите, предметом вашого вивчення є ХІХ ст., тому деякі дослідники використовують щодо цього періоду Нового часу назву «довге» XIX століття.

У другій частині Нового часу, яку називають «епохою модернізації», відбулося чимало важливих змін у житті людей. Зокрема, у країнах Західної Європи та Америки, які називають Заходом, сформувалося індустріальне суспільство. Його поява обумовила якісні зміни в різних сферах життя людини.

У процесі суспільної модернізації, що відбувалася в цей час, за змістом і формою дослідники розрізняють декілька її типів. Зокрема, за формою вона буває мирною, еволюційною, у вигляді реформ, здійснюваних владою, і немирною, революційною, у формі докорінної насильницької руйнації того, що заважає розвитку суспільства. За змістом суспільну модернізацію поділяють на ту, що здійснюється відповідно до вимог часу, і з метою наздогнати інші країни, подолати відставання від них.

 

Періоди всесвітньої історії

 

Назва періоду

Хронологічні межі

Стародавня історія

Поява людини на Землі — 3 тис. років до н. е.

Середньовічна історія

V ст. н. е. — кінець XV ст.

Нова історія

I    період: кінець XV — кінець XVIII ст.

II    період: кінець XVIII — початок XX ст.

Новітня історія

I    період: 1914—1939 рр.

II    період: 1939 р. — початок XXI ст.


2. Економічне життя індустріального суспільства

У країнах Заходу початок становлення індустріального суспільства був пов’язаний із розгортанням промислової революції, яка поступово поширювалася Європою із заходу на схід із Великої Британії.

Нове промислове виробництво розвивалося на засадах вільної конкуренції, коли виробники товарів вели боротьбу один з одним за кращі умови виробництва та збуту товарів. Вільна конкуренція була рушійною силою економічного розвитку й одночасно спричиняла його нестабільність.

 

Модернізація — у суспільстві — широкомасштабний процес, в основі якого перебуває запровадження змін і вдосконалень, пов'язаних із необхідністю приведення всіх сфер життя суспільства у відповідність до вимог сучасності.

Індустріальне суспільство — суспільство, у якому завершено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості («індустрія» — синонім слова «промисловість») як основи та провідного сектора економіки й відповідних соціальних структур.

 

У період кризи підприємства розорялися, а сотні тисяч найманих працівників опинялися без роботи. Унаслідок цього кризи спричиняли численні соціальні протести й обумовлювали необхідність пошуку шляхів удосконалення існуючої економічної системи. Зі становленням індустріального суспільства були пов’язані структурні зміни в економіці: якщо раніше її основою було сільське господарство, то тепер на перше місце вийшла промисловість. У сільському господарстві Великої Британії та північних штатів США, а згодом і в інших країнах почали застосовувати сільськогосподарські машини.

Розвивалася торгівля, у якій чільне місце посіли порівняно дешеві фабрично-заводські товари, розраховані на масового споживача. У світовій торгівлі спостерігався поділ на провідні індустріальні країни Заходу, які були виробниками фабрично-заводської продукції та споживачами дешевої сировини, та країни, що стали ринками збуту цих товарів і постачальниками сировини. До останніх належали країни Сходу та Латинської Америки. Однак і в країнах Заходу темпи економічного розвитку були неоднаковими та суттєво відрізнялися.

 

3. Зміни в політичному та соціальному житті

Визначальний вплив на політичне життя країн Заходу в другий період Нової історії мала Велика французька революція кінця XVIII ст., яка висунула ідеї свободи, рівності й братерства. У країнах Заходу поступово затверджувалися основи правової держави, яка ґрунтувалася на принципах верховенства закону, політичних свобод і свободи підприємництва. Відбувалося становлення основ демократії з виборністю органів влади, загальним виборчим правом, поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. У провідних країнах світу йшло поступове формування засад громадянського рівноправ'я і парламентської демократії.

 

Громадянське рівноправ'я — користування населенням певної держави однаковими правами й обов'язками у статусі її громадян. Парламентська демократія — форма здійснення народовладдя, за якої головним центром зосередження законодавчої діяльності в країні є парламент.

 

Основними формами держави в країнах Західної Європи та Америки стали республіки (парламентські або президентські) і монархії

 

Пароплав «Принцеса» (США). 1859

 

Кришталевий палац у Лондоні. Архітектор Дж. Пакстон

 

Яку інформацію про зміни в розвитку провідних країн світу в XIX ст. можна отримати за ілюстраціями?

 

(парламентські або конституційні). Процеси політичного розвитку країн відбувалися двома відмінними шляхами — реформ або революцій.

Важливу роль у політичному житті держав стали відігравати політичні партії. Це були добровільні об’єднання прихильників певних суспільних ідеалів, метою яких було здобуття влади законним шляхом, шляхом виборів, і реалізація своєї програми. Ідейні засади політичних партій ґрунтувалися на певних напрямках громадсько-політичної думки XIX ст., основними з яких були:

консерватизм — сукупність ідейно-політичних течій, прихильники яких спиралися на ідеї традиції та спадковості в суспільному розвитку, виступали за збереження домінуючої ролі держави й церкви в житті суспільства, не сприймали революції та радикальні реформи; лібералізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників парламентського устрою, свободи приватного підприємництва й демократизації суспільного життя. Ліберали були прихильниками досягнення змін у суспільстві легальними (законними) засобами за допомогою реформ і виступали проти революцій як засобу розв’язання соціальних суперечностей;

радикалізм — ідейно-політична течія, прихильники якої виступали за здійснення рішучих і глибоких змін у політичному й соціально-економічному житті. 



Незважаючи на велику різноманітність радикальних течій (анархізм, соціалізм, комунізм тощо), їх об’єднувало негативне ставлення як до старого — станового — устрою, так і до нового — буржуазного;

націоналізм — ідейно-політична течія, що об’єднувала прихильників визнання пріоритету національного чинника в суспільному розвитку; XIX століття стало добою виникнення націоналізму.

У соціальному житті західного індустріального суспільства важливе значення мали підприємці та наймані робітники. Підприємці, які відігравали провідну роль в економічному житті суспільства, були зацікавлені у здобутті можливості впливати на державну політику законними парламентськими методами.

На початку XIX ст. у країнах Заходу наймані робітники були безправною та соціально незахищеною верствою суспільства. Боротьба робітників за свої права стала одним із головних чинників, що визначав стабільність суспільства в країнах Заходу.

 

Нація — велика група людей, пов'язаних спільними традиціями і звичаями, почуттям соціальної однорідності та спільними інтересами. Її визначальними ознаками зазвичай вважають спільні мову, релігію, традиції, історію й більш-менш компактне територіальне розташування.

Національне відродження — термін, який набув поширення в XIX ст. та уособлював процеси, пов'язані з пробудженням національної свідомості бездержавних народів Європи. За змістом і формою національне відродження фактично було націотворенням.

 

Упродовж XIX ст. було зруйновано традиційну станову систему поділу суспільства. Місце людини в ньому стало визначатися тим, чого вона досягла власними зусиллями.

XIX століття стало періодом розгортання процесів формування націй. У Франції могутній імпульс цьому процесу дала революція 1789—1799 рр. У Німеччині та Італії утворення націй завершилося в другій половині століття після подолання політичної роздробленості та об’єднання країн. Набагато складніше цей процес відбувався в Австрійській імперії, де австрійці становили лише чверть населення та здійснювали політику онімечування інших, переважно слов’янських народів, що населяли державу. Унаслідок поширення в західних країнах уявлень, що кожна нація має право бути вільною та жити власним політичним життям, національне відродження бездержавних народів стало важливою складовою суспільно-політичного життя західних країн XIX ст.

 

4. Людина в умовах індустріального суспільства

У XIX ст. у Європі спостерігалося швидке зростання кількості населення. Від 1800 до 1900 р. цей показник збільшився із 190 млн до 420 млн осіб. Становлення індустріального суспільства в країнах Заходу спричинило зміни

 

Урбанізація — процес збільшення кількості міст і їх населення та посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.

 

в житті людини. Якщо раніше переважна більшість населення жила в селах і працювала біля землі, то відтепер стала збільшуватися кількість населення міст, де були розташовані фабрично-заводські підприємства.

Високим рівнем урбанізації характеризувалися промислові райони. Однак стрімке зростання кількості населення загострювало тут соціальні проблеми.

Ознакою XIX ст. в країнах Заходу стали значні за обсягами міграції людей, які вирушали до великих міст або інших країн у пошуках кращої долі. Міграційні процеси відбувалися у формах еміграцій та імміграцій.

 

Міграція — переселення людей, переміщення капіталів усередині країни та за її межі.

Еміграція — вимушене або добровільне переселення людей до інших країн з економічних, політичних або релігійних причин. 

Імміграція — в'їзд іноземців до країни на тривале або постійне проживання.

 

Населення країн Європи та США в XIX ст., млн осіб

 

 

1. У якій країні темпи зростання кількості населення в цей період були найбільшими? Чим, на вашу думку, це було обумовлено? 2. Яка держава мала найбільшу кількість населення на початку та наприкінці XIX ст.?

 

Відкриття залізниці Ліверпуль— Манчестер. Листівка 1830 р.

 

Як поява залізничного транспорту вплинула на життя населення?

 

Зростання міст і кількості населення насамперед зумовили процеси, пов’язані з промисловою революцією та індустріалізацією. Так, у 1800 р. у Європі було лише 17 міст із населенням 100 тис. осіб, а загалом міське населення налічувало близько 5 млн жителів. У 1890 р. таких міст було вже 103, а загальна кількість міського населення збільшилася в шість разів. Населення чотирьох міст перевищило мільйон осіб: Лондон (від 1800 р.), Париж, Берлін, Відень.

Одним із джерел урбанізації була також міграція населення як усередині країни, так і між країнами, континентами. Основний потік мігрантів був спрямований у великі промислові центри та США. Спочатку це були вихідці з Англії, Німеччини, Скандинавії. В останній третині XIX ст. основу емігрантів склали вихідці з Італії та країн Східної Європи. Крім США, люди з Європи вирушали і до Латинської Америки, і до колоній.

Велика французька революція кінця XVIII ст. започаткувала на Заході рух жінок за зрівняння їх у правах із чоловіками. Боротьба жінок за емансипацію тривала протягом усього XIX ст.

Боротьба жінок за емансипацію відбувалася у трьох напрямках: в освіті, у правах на власність і виборчих правах. Найтривалішою стала боротьба за виборчі права жінки. Жінок, що боролися за виборчі права, принизливо називали суфражистками. Вони влаштовували мітинги й демонстрації, вчиняли бійки з поліцією. На початку ХХ ст. жіночий рух став організовані -шим. В Англії його очолила Еммеліна Панкгорст (1858—1928). У 1914 р. виборчі права були надані жінкам скандинавських країн, Австралії та Нової Зеландії, у 1918 р. — Англії, у 1919 р. — Німеччини, у 1920 р. — США. Суфражизм став попередником фемінізму — більш широкого руху жінок за свої права, який розгорнувся у ХХ ст.

 

Емансипація — звільнення від залежності, гніту; скасування обмежень, упередженого ставлення тощо. Емансипація жінок насамперед передбачала надання їм рівних із чоловіками прав у суспільному, трудовому й сімейному житті.

Суфражизм — жіночій рух за надання жінкам рівних із чоловіками виборчих прав.

Фемінізм — суспільний рух, який виступає за рівні права жінки в усіх сферах життя, захист особливих потреб жінки, які пов'язані з їхніми фізіологічними відмінностями від чоловіків.

 


5. Соціальний розвиток

У ХІХ ст. під впливом економічних змін стрімко змінювалася і соціальна структура населення. У Новий час відкрилися нові можливості перед тими, чиї пращури не належали до титулованої знаті. Інтелект, освіченість, ділові якості, наполегливість — це не повний перелік якостей, які давали змогу досягти успіхів у житті. Старі стани швидко руйнувалися, а на їх основі поставали нові класи й групи; доводилося пристосовуватися і старим прошаркам суспільства. Аристократія в більшості країн Європи ще зберігала спадкові привілеї, вона складала основу вищого чиновництва, дипломатів та офіцерів. Однак із формуванням індустріального суспільства родова аристократія стрімко втрачає вплив у суспільстві.

Представники старої аристократії, що усвідомили зміни, почали займатися підприємництвом, освоювати спеціальності, пов’язані з банківською сферою, засновувати промислові підприємства. Прагнучи зберегти владу й багатства, вони часто прагнули породичатися з власниками значних капіталів, які не належали до їхнього кола. У результаті такого поєднання формувався прошарок вищого класу, який уже не гребував займатися підприємницькою діяльністю.

Незважаючи на могутність «вищого класу», помітного впливу в суспільстві останньої третини ХІХ ст. почав набувати середній клас: підприємці, службовці, люди «вільних професій» (інженери, лікарі, викладачі, юристи тощо). Вчені виділяють кілька основних ознак, за якими ту чи іншу людину можна віднести до середнього класу: стійке матеріальне становище, але таке, що не дає жити, не працюючи; освіченість; можливість наймати прислугу тощо. Вважається, що середній клас надає суспільству стабільності,

оскільки він не прагне заволодіти чужим майном, як бідняки, і не викликає заздрості, як багаті.

 

Паркетники. 1875. Художник Гюстав Кайботт

 

Прачки прасують. 1884. Художник Едгар Дега

 

Яку інформацію про умови праці представників різних професій у XIX ст. можна отримати за ілюстраціями?

 

Найбільшим за кількістю новим класом суспільства було робітництво, яке впродовж століття теж зазнало змін. Так, відбувалося його зростання (із 20 млн у 70-ті рр. ХІХ ст. до 40 млн у 1900 р.) і розшарування за рівнем доходів і кваліфікації. У найкращому становищі були висококваліфіковані робітники, яких називали «робітничою аристократією». Основну масу робітництва складали чорнороби, які отримували мізерну платню. Будь-які негаразди — хвороба, нещасний випадок, старість тощо — ставили робітника та його родину в край складне становище. Відсутність системи соціального забезпечення прирікала цих людей на жебрацьке існування.

Розвиток індустрії дав можливість залучати до праці на підприємстві жінок і дітей. На кінець століття жінки становили 15 % робітників. 

Проте вони зазнавали дискримінації в оплаті праці, були відсутні закони, які б захищали жінку від негативного впливу виробництва. Багато жінок працювали хатніми прислугами, ходили на поденну працю. На кінець століття з’явилися професії, які стали асоціюватися із жінкою: телефоністка, машиністка, секретарка.

У ХІХ ст. активно використовувалася й дитяча праця. Лише на кінець століття були прийняті закони, які обмежували або забороняли її.

Слід зазначити, що в останню третину ХІХ ст. реальний дохід робітників у країнах Європи зріс на 30—50 %. Це дало можливість краще харчуватися, одягатися і навіть витрачати гроші на розваги. Також відбулося скорочення робочого дня від 14—16 до 8—12 годин. У деяких країнах це було закріплено законом.


6. Країни Сходу

Сходом називають країни Азії та Африки, де в XIX ст. продовжували розвиватися традиційні суспільства мусульманської, індійсько-півден-ноазіатської та китайсько-далекосхідної цивілізацій. До них належала більшість населення світу.

 

Традиційне суспільство — суспільство, у якому над людиною панують споконвічні традиції та звичаї, де людина не уявляє себе окремо від природи. Таке суспільство негативно налаштоване до сприйняття будь-яких новацій.

 

Ці цивілізації мали чимало визначних досягнень у господарському, суспільно-політичному й культурному розвитку. Проте завдяки «виклику» європейців вони зазнавали значних змін — як позитивних, так і негативних.

У XIX ст. країни Заходу, спираючись на свою економічну перевагу, посилили тиск на країни Сходу, стали руйнувати в них підвалини традиційних суспільств і ділити цей регіон на колонії, залежні держави та «сфери впливу». Власниками найбільших колоніальних володінь стали Велика Британія, Франція, Нідерланди. Країни Сходу розпочали національно-визвольну боротьбу проти колонізаторів, яка стала одним із важливих явищ світової історії XIX ст.

 

Висновки

У 9 класі ви вивчатимете другу частину історії Нового часу, що охоплює події кінця XVIII — початку XX ст.

У країнах Заходу цей період називають «епохою модернізації». В економічному житті тут відбувалося становлення індустріального суспільства, що було пов’язане з розгортанням промислової революції.

У суспільно-політичному житті західних країн цього періоду визначальними були зміни, пов’язані з руйнуванням «старого порядку» й затвердженням засад демократії.

Розвиток країн Сходу, де зберігалися традиційні суспільства, у XIX ст. відбувався під тиском країн Заходу, що економічно переважали, і поступового усвідомлення необхідності протидіяти йому.

 

Запитання і завдання

1. Який період всесвітньої історії вивчається в 9 класі?

2. Що таке індустріальне суспільство?

3. Що таке урбанізація?

4. Назвіть основні прошарки суспільства кінця ХІХ ст.

5. Які зміни відбулися в долі жінки в ХІХ ст.?

6. Які риси притаманні традиційному суспільству?

7. Які зміни відбулися в економіці західних країн у період становлення індустріального суспільства?

8. Охарактеризуйте нові явища в політичному й соціальному житті країн Заходу в XIX ст.

9. Як змінювалося життя людини в умовах індустріального суспільства?

10. Складіть у зошиті таблицю «Зміни в розвитку країн Заходу в XIX ст.».

 

 

11. Покажіть на карті провідні країни Європи та світу, які ви вивчатимете цього року. Назвіть їх столиці.

12. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, яку роль відіграє «довге» XIX століття у поступальному розвитку людства.

 

13. Підготуйте есе за темою «Для чого ми вивчаємо історію».

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Гісем, Мартинюк (поглиблений рівень)

 






^