mozok.click » Світова література » Джонатан Свіфт: співець людини нового часу — Просвітництва, майстер алегорії
Інформація про новину
  • Переглядів: 217
  • Автор: admin
  • Дата: 21-01-2018, 09:44
21-01-2018, 09:44

Джонатан Свіфт: співець людини нового часу — Просвітництва, майстер алегорії

Категорія: Світова література

1. Як ви ставитеся до фантастики і які фантастичні твори пам’ятаєте?

2. Що ви знаєте про Гуллівера і хто такі ліліпути?

3. Як ви ставитеся до серйозного змісту твору, поданого у фантастичній, сатирично-алегоричній формі?

Життєвий і творчий шлях Джонатана Свіфта

Джонатан Свіфт народився в Дубліні, його рідні з діда-прадіда були англіканськими священослужителями. Батько обіймав посаду доглядача судових споруд, але помер зовсім молодим. У нього залишилася маленька донька та дружина Ебіґейл, яка саме чекала народження другої дитини. На честь батька хлопчика назвали Джонатаном.

Невдовзі мати, віддавши сина годувальниці, назавжди виїхала до Англії, де оселилася в Лестерширі, у маєтку Фарнхем, що належав родині Темплів.

Джонатан зростав, не знаючи материнського піклування й тепла рідної домівки. Дитячі роки майбутнього письменника минули в сім’ї його дядька Ґодвіна Свіфта, вельми успішного адвоката, який жив у Дубліні. Коли хлопчикові виповнилося 6 років, його віддали до школи в ірландському місті Кілкенні, а в 14 років він вступив до Триніті-коледжу Дублінського університету, де здобув ступінь бакалавра мистецтв. Упродовж деякого часу Джонатан жив у Фарнхемі разом із матір’ю, а потім улаштувався секретарем Темпла й оселився в його маєтку Мур-Парк. Вільям Темпл, колишній політичний діяч, дипломат, письменник, високо цінував ґрунтовні знання й ерудицію юного Свіфта.



Працюючи секретарем, юнак мав можливість користуватися величезною бібліотекою; читанню він присвячував по 10-12 годин щоденно.

Джонатан допомагав Темплу в підготовці мемуарів, але 1699 року його покровителя не стало. Це був один із небагатьох знайомих Свіфта, про кого той написав лише теплі слова й сказав, що все добре та привабливе в людстві померло разом із Темплом.

1692 року Свіфт здобув звання магістра мистецтв у Оксфорді. Надзвичайно важлива подія в його житті — зустріч з Естер Джонсон, яка стала близьким другом і супутницею життя письменника.

На початку 1695 р. Свіфт отримав церковну парафію в Кілруті (Ірландія), розташованому неподалік Белфаста, що був одним із центрів протестантів, котрі боролися проти англіканства.

У Ларакорі, розташованому за 32 км від Дубліна, куди Свіфта призначили 1705 року, парафія мала 15 осіб, і у письменника було вдосталь часу, щоб упорядкувати свій сад, провести канал (у голландському стилі, схожому на Мур-Парк), посадити верби і перебудувати свою домівку священика. У цей період він опублікував кілька анонімних памфлетів. Сучасники одразу відзначили особливості сатиричного стилю Свіфта: яскравість, безкомпромісність, відсутність прямої проповіді — автор іронічно описує події, залишаючи висновки на розсуд читача.

1713 року за допомогою друзів з табору торі Свіфта було призначено деканом собору святого Патріка.

Джонатан Свіфт був порядною і чесною людиною. його життєве кредо: «Я пишу не заради слави, єдина моя мета — благо суспільства».

З ім’ям письменника пов’язані важливі політичні події, наприклад укладення 1713 року Утрехтського миру між Англією та Францією щодо іспанського спадку. Сучасники назвали цю угоду «Свіфтовим миром».

Цікаво, що знаменитий письменник третину своїх прибутків віддавав у казну на потреби ірландського народу.

1724 року анонімно вийшли й розійшлися багатотисячним накладом бунтівні «Листи сукнороба», що закликали до бойкоту англійських товарів і неповноцінної англійської монети. Резонанс від «Листів...» був приголомшливим і повсюдним, отож Лондон був змушений терміново призначати нового намісника, щоб утихомирити ірландців.

Зрештою Англія вирішила піти на деякі економічні поступки, і відтоді англіканський декан Свіфт став національним героєм і неофіційним лідером католицької Ірландії. Сучасник зазначає: «його портрети були виставлені на всіх вулицях Дубліна. Привітання та благословення супроводжували його всюди, де б він не проходив».


За спогадами друзів, Свіфт говорив: «Що стосується Ірландії, то тут мене люблять лише мої старі друзі — чернь, і я відповідаю на їхню любов взаємністю, бо не знаю нікого іншого, хто б на це заслуговував».

У дублінському Триніті-коледжі Свіфт здобуває звання доктора теології.

Коли він завершив роман «Мандри Гуллівера» й видав його 1726 р., то сягнув вершини своєї прижиттєвої літературної слави. Через три роки Свіфт здобуває звання почесного громадянина Дубліна. Уже за життя письменника було опубліковано зібрання його творів.

Останні роки письменника виявилися дуже важкими. Пішли з життя близькі йому люди. Участь у політичній боротьбі партій та угруповань, літературна діяльність не здобули йому посад і не принесли багатства. Докучала тяжка хвороба. 1745 року письменника не стало. Свої кошти він заповів віддати на спорудження лікарні. Епітафію письменник склав задовго до своєї смерті: «Тут спочиває тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і суворе обурення вже не роздирає його серце. Іди, подорожній, і візьми приклад, якщо можеш, з того, хто мужньо боровся за справу свободи».

Творчість Джонатана Свіфта

Творчість Свіфта — важливий етап у розвитку англійського просвітницького реалізму XVIII ст. його сповнена обурення сатира таврувала вади сучасного йому світу, руйнуючи оптимістичні сподівання просвітників на майбутній прогрес. Свіфт критикував внутрішню політику Англії, висміював парламентську систему, засуджував колоніальні та загарбницькі війни, виступав проти релігійного фанатизму та невігластва. У «Битві книг» Свіфт висловив свої погляди на завдання літератури. Обов’язок письменника він убачав у тому, щоби приносити користь людям і збагачувати їх ідеями.

Свіфт — майстер алегорії. У своїх памфлетах письменник розповідає про реальне, буденне, використовуючи незвичайні, очуднені форми та образи.

Алегорію як сатиричний прийом письменник застосував і в «Битві книг». Місце дії — бібліотека. Бібліотекар Бентлі, який віддає перевагу новим авторам, розкладає їхні твори на найзручніших полицях. Книги стародавніх авторів зчиняють бунт. Починається бій між «давніми» і «новими». «Старі» — Гомер і Піндар, Платон та Аристотель — поводяться гідно й мужньо; «нові» діють

хоч і з запалом, проте не завжди розсудливо. «Давніх» підтримують боги Олімпу, «нових» — богиня Критика, донька Невігластва і Пихи. Поряд із Критикою виступають її діти — Марнославність, Безсоромність, Галасливість, Тупість і Педантизм. Триває бій.

Загальне визнання приніс Свіфтові памфлет «Казка діжки» — сатира на тих, хто бере участь у невпинних релігійних чварах. У памфлеті зображено прибічників трьох найпоширеніших у Англії форм християнства — католицизму, лютеранства (англіканська церква) й кальвінізму (пуританство). «Діжка», яка повинна відвернути увагу від «корабля-держави»,— це релігійні суперечки. Втягуючи народ у ці чвари і в такий спосіб відвертаючи його увагу від нагальних проблем, держава дбає про власну безпеку.

Калейдоскоп цікавого

У своїх творах Свіфт приділяє багато уваги природничим та фізико-математичним знанням: устами героїв він докладно описує місцевості, дає математичні розрахунки об’єму, площі, змальовує облаштування фантастичного літального апарата — летючого острова.

У «Мандрах Гуллівера» згадано два супутники Марса, відкриті тільки в XIX ст.

1. Чим особлива країна, яка є батьківщиною Дж. Свіфта?

2. За що там Свіфта вважають національним героєм?

3. З якої родини Свіфт? Як це позначилося на його долі?

4. Як Джонатан ставився до навчання? Чому?

5. У кого служив Свіфт і ким?

6. Як господар ставився до юнака і чому?

7. Що Джонатан робив по 10-12 годин щодня?

8. Що це за «Свіфтів мир»?

9. Як вплинули «Листи сукнороба» на англійсько-ірландську політику?

10. Яку роль відіграли в житті Джонатана Свіфта жінки?

11. Які риси характеру були притаманні Джонатанові Свіфту?

Запам’ятайте! Джонатан Свіфт — людина свого часу: з тогочасними уявленнями, можливостями, способом життя. Але свій талант та особисті якості він присвятив розв’язанню одвічних проблем — утвердженню добра й справедливості, розумному облаштуванню суспільства, моральному вихованню людей, незважаючи на те, що це не давало йому можливості подолати матеріальну скруту й піднятися кар’єрними сходами.

Усвідомте, що не просто художнім словом вплинути на рішення уряду, «достукатися» до короля, віддавати третину своїх досить скромних прибутків на потреби рідного народу. Але Свіфт це робив, і йому багато чого вдавалося. Саме справами доводять свою любов до народу, свій талант, чесність та порядність.

Проаналізуйте, які риси характеру письменника допомогли йому досягти мети й успіху в житті, а також любові й пошани простого народу, поваги прогресивних людей. Як це співзвучно з нашим часом?

Створіть образ Джонатана Свіфта — письменника, громадського діяча та людини.

«Мандри Гуллівера». Історія написання твору

1. Які наукові, природничі, географічні відкриття збігаються за часом з епохою Просвітництва?

2. Як це позначилося на розвитку літератури, її тематиці, жанрах та героях?

Джонатан Свіфт «Мандри Гуллівера»

Назва

«Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу хірурга, а потім капітана кількох кораблів»

Роки написання, видання

1721-1726

Жанр

Роман з поєднанням реалістичних елементів і соціальної фантастики

Тема

Сатира на недосконалість людської цивілізації, критика тогочасного суспільства і показ «ідеального»

Композиція

Містить чотири частини, розповідь ведеться від першої особи

Образи

Гуллівер, Маллі Аллі Г’ю — імператор Ліліпутії; Флімнеп — лорд-канцлер казначейства Ліліпутії; Бол-голам — адмірал королівського флоту, Рельдресель — головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера. Король Бробдінгнегу — миролюбний гігант; Гламделкліч — дочка фермера, яка допомагала Гуллі-верові. Струльдбруги — раса нещасних безсмертних; єгу — потворні мавпоподібні істоти, гуїгнгнми — наділені розумом благородні коні та ін.

Художні

засоби

Пародія, гротеск, алюзії, ремінісценції, натяки, приховані та явні цитати та ін.

Коли англійський письменник Джонатан Свіфт почав писати про своїх героїв, то звичних для нас тепер слів, як, наприклад, «ліліпут» — про маленьку на зріст людину — не було, тому що придумав їх сам Свіфт. Здавалося б, «Мандри Гуллівера» — книжка для дітей та підлітків про незвичайні, фантастичні пригоди. Але не все так просто. Це зашифрована сатира на сучасний письменникові світ і всі його негаразди, це показ нової людини допитливого розуму, що прагне пізнати, зрозуміти навколишню дійсність, суспільство та покращити їх. А найдивніше в цьому творі те, що в діях, учинках та характерах багатьох героїв ми можемо упізнати й наших сучасників та навіть самих себе.

Протягом другої половини XVI-XVII ст. завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн було відкрито і досліджено більшу частину земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; було прокладено важливі морські шляхи, які сполучили материки.

Саме тому тема морських подорожей була популярною в художній літературі тих часів і водночас — зручним літературним прийомом для письменників.

Судячи з листування Свіфта, задум книги «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу хірурга, а потім капітана кількох кораблів» («Travels into Several Remote Nations of the World in Four Parts by Lemuel Gulliver, first a Surgeon, and then a Captain of Several Ships») у нього виник у гуртку лондонських дотепників, які вигадували гумористичні історії від імені обмеженого вченого-педанта Мартина Скріблеруса (тобто «писаки»).

1726 року перші два томи «Мандрів Гуллівера» (без зазначення імені справжнього автора) виходять друком; інші два публікують наступного року. Книга, дещо змінена цензурою, користується небаченим успіхом, і авторство її ні для кого не секрет. За кілька місяців «Мандри Гуллівера» перевидають тричі, незабаром з’являються переклади німецькою, голландською, італійською та іншими мовами, а також розлогі коментарі з розшифруванням свіфтівських натяків і алегорій.

Вольтер дав захоплений відгук про книжку і надіслав декілька примірників у Францію. Перший переклад французькою мовою, що на багато років став класичним, виконав 1727 року письменник, абат П’єр Дефонтен. Наступні переклади іншими європейськими мовами майже півтора століття робили не з англійського оригіналу, а з французької версії. У листі до Свіфта Дефонтен перепросив за те, що майже половину тексту він переробив, щоб книга відповідала французьким смакам. У відповідь Свіфт, удавано відсторонившись від авторства, дав оцінку своєму творінню: «Прихильники цього Гуллівера, яких у нас тут незліченна кількість, стверджують, що його книга проживе стільки само, скільки наша мова, бо цінність її не залежить від сьогоденних звичаїв мислення й мови, а полягає в низці спостережень над одвічною недосконалістю, безглуздям і вадами роду людського».

Популярність свіфтівського героя спричинила численні наслідування, фальшиві продовження, інсценування і навіть оперети за мотивами «Мандрів Гуллівера». На початку XIX ст. у різних країнах з’являються значно скорочені дитячі перекази «Гуллівера».

Зображуючи Ліліпутію, Свіфт висміює все те, що його не задовольняло в тогочасній Англії. Закони, звичаї, устрій Ліліпу-тії — це гігантська карикатура на монархічну Британію. Країну велетнів Бробдінгнег автор змальовує як ідеальну монархію, яка протистоїть недосконалій Англії, а її короля — як мудрого правителя, що засуджує війни й у своїх діях дотримує принципів вищої моралі (є й протилежні трактування).

Подорож Гуллівера до Лапути з відвідуванням Великої Академії — це в’їдлива сатира письменника на псевдонауку його часів, відірвану від реального життя. Заключна частина роману ознайомлює читача з останньою мандрівкою Гуллівера — до країни з розумними кіньми та здичавілими представниками людства — єгу. Усе це є результатом глибокого розчарування автора в можливостях позитивного розвитку суспільства.

УС. «Свіфт застеріг людей, він показав усю гидоту і жах застою, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя»,— напише потім видатна українська поетеса Леся Українка. 1889 року вона переклала перші дві частини твору (переклад утрачено). Повний переклад роману, здійснений відомим харківським філологом Миколою Івановим, вийшов друком 1935 р.

1. Чому за часів Свіфта була популярною тема морських подорожей?

2. Скільки років автор працював над твором? Про що це свідчить?

3. Чому письменник видав книги про Гуллівера анонімно?

4. Якою мовою був популярним переклад «Мандрів Гуллівера» у Західній Європі понад півтораста років?

5. Як оцінив Свіфт своє творіння?

6. Проти чого протестує автор?

7. Як оцінювали твір письменники наступних поколінь?

Запам’ятайте! «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта — плід тривалих роздумів, спостережень автора та його наполегливої праці з художнім словом; смілива критика тогочасного суспільного ладу та утопічна мрія про ідеальне суспільство з ідеальним монархом.

Усвідомте, що критикувати наявний державний устрій, можновладців, виступати проти релігійних чвар — це було небезпечно в усі часи, а особливо тоді, коли жив і творив Свіфт. Це характеризує письменника як мужню та сильну духом людину, справжнього патріота.

Проаналізуйте мотиви роману та прийом контрасту в художньому зображенні.

Складіть уявлення про книгу Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» у формі усного малювання та визначте, які теми, проблеми актуальні й донині, які питання цікавлять особисто вас.

Дім людей, який побудував Свіфт.

«Мандри Гуллівера»: просвітницькі ідеї у творі

1. Пригадайте основні ідеї Просвітництва.

2. Чим вони схожі на нинішні загальнолюдські демократичні ідеали і чим відрізняються?

Просвітництво — епоха змін і оновлення. його появу було підготовлено змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукових відкритів та поширення раціоналізму — віри в безмежні можливості людського розуму.

Зміни відбувалися в усіх сферах — релігії й політиці, освіті й вихованні, культурі й мистецтві, науці й техніці. Пріоритетними були розум, освіта, дотримання «природних прав» людини, відкриття та дослідження світу.

На цих ідеях і засновано твір Свіфта «Мандри Гуллівера».

Із перших сторінок книги ми дізнаємося про героя (освіченого й чесного юнака), який сам розповідає про себе: «вчився дуже старанно» в коледжі, потім пішов у науку до видатного лондонського хірурга Бетса й пробув у нього чотири роки.

Гроші, які батько інколи надсилав, Гуллівер витрачав «на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати», адже завжди думав, що рано чи пізно йому судитиметься така доля.

Діставши від батька та родичів сорок фунтів стерлінґів, поїхав до Лейдена, де «протягом двох років і семи місяців... вивчав медицину, знаючи, що вона стане. в пригоді під час довгих подорожей».

Отже, людина освічена, цілеспрямована, Гуллівер знав, чого хотів,— подорожувати, відкривати світ. Водночас він — людина свого часу — дотримувався тогочасних англійських традицій: «Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон — другою дочкою містера Ед-монда Бертона, власника панчішної крамниці на ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу». Далі наш герой вирушає в море, відвідує різні краї, дбаючи не лише про збільшення своїх статків, а й про самоосвіту: «Протягом шести років я був лікарем на двох кораблях, не раз відвідавши Індію та Вест-Індію, і трохи збільшив свої статки. На дозвіллі я читав твори найкращих сучасних і давніх авторів, бо завжди брав із собою у плавання багато книжок; а буваючи на березі, я приглядався до побуту та звичаїв людей і вивчав чужі мови, до яких мав великий хист завдяки добрій пам’яті».

Після шторму й загибелі корабля волею долі та авторської фантазії Гуллівер потрапляє до країни Ліліпутії. Там його тримають за полоненого. Майже нічого фантастичного — ліліпути як люди, тільки удванадцятеро менші. Відповідно й усе в них пропорційно мале за розмірами.

Призвичаївшись до нового життя, Гуллівер, він же Квінбус Флестрін (людина-гора, як його називали ліліпути), почав старанно вивчати устрій суспільства цієї держави — політику, науку, освіту, побут, звичаї — та все те, що його цікавило.

Дім, який побачив Свіфт очима свого героя

Монарх

Голбасто Момарен Евлем Гердайло Шефін Маллі Аллі Г’ю, могутній імператор Ліліпутії, окраса й пострах всесвіту, чиї володіння простягаються на п’ять тисяч блестрагів (близько двадцяти миль в обводі) і сягають краю землі; владар над усіма владарями; найвищий з усіх синів людських; той, що ногами спирається на центр землі, а головою торкається сонця; досить йому лише поворухнути пальцем, і у всіх монархів підгинаються коліна... його величність висловив бажання, щоб я знайшов нагоду і привів у його порти решту ворожих кораблів. Честолюбність монархів не має меж, і йому, напевно, заманулося не більше й не менше, як обернути всю імперію Блефуску на свою провінцію. після чого він став би єдиним володарем усього світу.

Є в них ще одна розвага. Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. <...> Хто виконує всі ці штуки найдовше та з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз — червона нитка; третій — зелена

Міністри

Відтоді його величність і ворожа мені кліка міністрів розпочали інтригу проти мене.

У грі цій беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче дістати великої ласки при дворі. Той, хто найвище підстрибне і не впаде, дістає посаду. Дуже часто навіть найголовніші міністри дістають розпорядження показати свою спритність і довести імператорові, що вони не втратили своїх здібностей.

Флімнеп... порадив імператорові позбутися мене за першої нагоди

Політика, управління державою

.Над нами тяжать два лиха — гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. Сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії — відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних.

.Війна розпочинається або із заздрості одного монарха до іншого, або через різницю в релігійних забобонах; іноді виникає вона через те, що між двома королями починається суперечка, кому з них треба захопити володіння третього короля, на яке вони жодного права не мають.

Релігія

Дві могутні держави вже тридцять шість місяців перебувають у стані запеклої війни, і ось із якої причини. Всім відомо, що яйця, перш ніж їх їсти, розбивають з тупого кінця, і так ведеться споконвіку. Одначе, коли дід його величності ще хлопчиком, розбивши яйце за старовинним звичаєм, урізав собі пальця, його батько, тодішній імператор, видав указ, щоб усі підданці під страхом найсуворішої кари розбивали яйця тільки з гострого кінця. Цей закон так обурив населення, що від того часу в наших літописах згадано шість спричинених цим повстань...

Дім людей, який побудував у своїй уяві Свіфт

Монарх

Платити за все мала скарбниця його величності, бо цей монарх живе переважно з прибутків від власних маєтків і лише рідко, хіба що у виняткових випадках, удається по субсидію до своїх підданців. Зате на війну, коли він накаже, вони зобов’язані виступати з власною зброєю та спорядженням.

Король велетнів: «Кожен, хто замість одного колоса або одного стебла трави зуміє виростити на тому самому полі два, зробить людству і своїй батьківщині більшу послугу, ніж усі політики, узяті разом».

На його думку, правителеві потрібні тільки здоровий глузд і розсудливість, почуття справедливості, милосердя, уміння швидко розв’язувати карні та цивільні справи.

Політика, способи й методи правління

.Там кожен, хто подасть достатні докази, що протягом сімдесяти трьох місяців точно виконував усі закони країни, дістає право на певні пільги відповідно до свого стану та життя й одержує пропорційну суму грошей зі спеціальних коштів. Крім того, йому дають титул снілпе-ла, тобто законника, який додається до його імені, але не переходить на спадкоємців.

Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності

Економіка

Я чув палку суперечку двох професорів з приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не обтяжуючи населення. Один твердив, що найсправедливіше було б оподаткувати вади та дурний розум, і пропонував, щоб розмір податку на кожного встановлювало найбезсторонніше журі з його сусідів. Другий додержувався цілком протилежного погляду. На його думку, оподаткувати треба якраз ті якості душі та тіла, котрим людина сама править найвищу ціну. Розмір податку повинен залежати від ступеня розвитку цих якостей, а оцінювання їх нехай кожен визначає за власним сумлінням. Найвищі податки, казав він, слід стягати з осіб, які мають найбільший успіх у іншої статі, а суму податку визначати відповідно до кількості та характеру одержаних ними знаків прихильності, про що кожен заявляє сам. Він також пропонував якнайвище оподаткувати розум, відвагу та чемність, причому податок стягувати в такий самий спосіб, тобто кожен сам визначає, якою мірою володіє названими якостями

Моральні закони

Шахрайство вони вважають за тяжчий злочин, ніж крадіжку. Невдячність вважається в Ліліпутії карним злочином; .на думку ліліпутів, той, хто відплачує злом своєму благодійникові, є ворог і всім іншим людям

Благородні гуїгнгнми мають від природи нахил до всіх чеснот і не уявляють, як то розумна істота може робити щось погане. Отже, головне правило в них — це розвивати розум і керуватися лише ним

Виховання дітей

У будинках, де виховують синів вельмож і знатних дворян, працюють поважні, високоосвічені педагоги та їхні численні помічники. Дітей там одягають і годують дуже просто. Прищеплюють їм правила честі, справедливості, відваги; в них розвивають скромність, милосердя, релігійні почуття та любов до батьківщини. За винятком короткого часу на їжу та сон і двох годин на розваги та фізичні вправи, діти завжди чимось зайняті.

У жіночих виховних закладах дівчаток знатного роду виховують майже так само, як і хлопчиків. Молоді дами в Ліліпутії не менше за хлопців соромляться боягузтва та дурості і зневажають усі прикраси, за винятком цнотливості та охайності. я не помітив ніякої різниці в їхньому вихованні, зумовленої відмінністю статі.

Потрапивши до Ліліпутії, Гуллівер із притаманною йому допитливістю почав спостерігати за мешканцями країни, вивчати їхні мову та звичаї, цікавитися державним устроєм, економікою, мораллю. І побачив досить строкату картину: з одного боку, крихітний монарх уважає себе окрасою та пострахом усього світу, міністри та інші держслужбовці обіймають посади завдяки низьким підборам на своєму взутті, умінню ходити по канату й виробляти різні трюки; нагороди отримують ті, хто краще вміє стрибати через палицю, яку тримає імператор; при дворі панують заздрість, інтриги, підступність.

Точаться постійні чвари між представниками різних релігійних течій, імператора ліліпутів не полишають честолюбні плани щодо завоювання сусідньої держави й підкорення цілого світу. Усе це так нагадувало героєві його рідну Англію.

Однак Гуллівер побачив у ліліпутів і те, про що мріяв: монарх жив за рахунок прибутків від власних маєтків, не обтяжуючи державну скарбницю; суди не лише карають за злочини, а й винагороджують законослухняних громадян; під час призначення чиновників на державні посади особливу увагу звертають на моральні якості. Дотепно сказано про шляхи покращення фінансового стану держави через податки на вади людей та дурний розум (його оцінює спеціальне журі) або на чесноти (їх би людина оцінювала сама). Ліліпути засуджували шахрайство, невдячність як велике зло. Цікавою здалася Гулліверові й система виховання дітей: їх із раннього віку віддавали під опіку держави, зокрема кваліфікованих вихователів та вчителів.

Утопічні мрії Гуллівера підтримують і в країні велетнів Броб-дінгнег, де покладено кінець війнам, віддано перевагу чесній праці.

Розширюємо світогляд

Утопія — фантазія, вимисел, мрія, що не здійсниться. Поняття «утопія» вперше з’явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так у його книзі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Письменник устами головного героя Рафаїла Гітлодея критикує несправедливість і безчинства, які існували в тогочасній Англії. На противагу їм він змальовує картину ідеального суспільного устрою на уявному острові Утопія. Там немає

приватної власності, немає грошей, майже всі працюють, крім учених і посадових осіб. Найважливіші питання обговорюють усі жителі острова. їхній розумовий і моральний рівень мусить бути надзвичайно високим.

Особливо Гуллівер захоплюється країною гуїгнгнмів — расою розумних коней. Гуїгнгнми не знають зла та обману, жадібності, корисливості, заздрості.

Вони ведуть розумне господарство. У них немає навіть влади, тому що кожен чинить по совісті. Найповажніший із гуїгнгнмів, із яким часто розмовляв Гуллівер, не припиняв дивуватися нерозумним та несправедливим порядкам на батьківщині гостя, про які той розповідав, їхнім нескінченним війнам. У країні гуїгнгнмів була й раса рабів — єгу. Це здичавілі нащадки однієї англійської пари, що потрапила до них.

Гуллівер, дізнавшись про єгу більше й побачивши їхню поведінку, став соромитися, що й сам належить до цього племені людей, щоправда, трохи цивілізованішого.

Однією із популярних ідей Просвітництва була ідея просвіченого монарха: найоптимальніше починати просвіту народу з просвіти монарха (короля, царя, шаха тощо). Той, у свою чергу, почне розвивати своїх міністрів, ті — своїх підлеглих і, зрештою, так просвітять усю свою країну, адже влада в їхніх руках. До того ж ідея просвіченого монарха своєрідно збіглася з традиційною мрією народу про доброго царя. У Свіфта цю ідею втілено в образі короля велетнів Бробдінгнегу.

1. На яких ідеях Просвітництва засновано «Мандри Гуллі-вера»?

2. Які вади тогочасного суспільства критикує автор, змальовуючи фантастично-алегоричну країну Ліліпутію?

3. Що таке утопія і яке відображення вона дістала у творі?

4. Яку ідеальну картину щодо перебудови держави на чолі з «просвіченим монархом» уявляв Свіфт?

Запам’ятайте! У творі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» дві сюжетні лінії — це критика тогочасного суспільства й утопічна мрія про новий суспільний лад, побудований на основі розуму, добра та справедливості (її втілено в сатирично-алегоричній картині фантастичних морських пригод).

Усвідомте, що письменник у цікавій формі не лише навчав і просвіщав своїх співвітчизників, а й звертався до нащадків (так об’єктивно виходить!), щоб ті намагалися втілити ці мрії в життя.

Знайдіть та проаналізуйте документи доби Просвітництва й зробіть висновки про те, які суспільні явища вони презентують.

Складіть уявлення про систему виховання дітей і молоді в сучасній Свіфтові Англії та про те, яке виховання письменник вважав ідеальним; порівняйте із сучасними ідеалами.

Образ Гуллівера як утілення концепції нової людини

Концепція — система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум.

ЕК. Усім знайома з дитинства збірка арабсько-перських казок «Тисяча й одна ніч» у Європі стала відомою лише на початку XVIII ст. (неповний переклад французькою здійснено Антуаном Ґалланом) і справила значний вплив на тогочасну європейську літературу. Найвідоміші історії зі збірки — «Чарівна лампа Аладдіна», «Алі-Баба та сорок розбійників» і «Синдбад-мореплавець».

Синдбад-мореплавець — людина допитлива, смілива, яка прагне пізнати життя у всіх його виявах, відкривати нові землі, знайомитися з їхніми мешканцями, часто дивовижними й навіть смертельно небезпечними.

А тепер порівняймо:

Синдбад почав говорити:

— Серед бенкетів і розваг я швидко почав забувати про колишні страшні пригоди. А розкішне, сите життя мені почало обридати. Я був молодий, дужий — хотілось якоїсь діяльності. Скінчилося тим, що я знову поклався на долю, зібрав товаришів-торговців, накупив різного краму й сів на корабель у Бальсорі.

Довго ми плавали цілком щасливо, приставали до різних земель і вигідно торгували своїм крамом.

«Синдбад-мореплавець»

я пробув з дружиною та дітьми тільки два місяці, бо невгамовне жадання бачити чужі країни штовхало мене на нові пригоди, і я не міг усидіти вдома довше. я залишив дружині півтори тисячі фунтів готівкою і найняв для неї гарний будинок у Редрі-фі. Решту свого майна, частково в грошах, частково в товарах, я взяв із собою, сподіваючись збільшити свої статки.

«Мандри Гуллівера»

Закономірно припустити, що образ головного героя роману Дж. Свіфта виник у автора не без впливу кращих літературних взірців, зокрема й арабської казки. Але це переважно стосується особливостей подання тексту — морської подорожі, розповіді від першої особи, «очевидця», діяльної й допитливої особистості головного героя. По суті ж,

Гуллівер у Свіфта — втілення ідей у чотирьох образах залежно від того, до якої країни він потрапляє: у ліліпутів він — велетень і дивиться на все критичним оком, у велетнів — карлик, що захоплено спостерігає й підмічає усі тонкощі, у вчених академії наук — скептик, у гуїгнгнмів — гарячий прихильник.

Сам Гуллівер за характером майже ідеальний (щоправда, для свого часу, адже сьогодні не буде ідеальною людина, яка так принижується перед можновладцями).

Автор відзначає його людяність («...[Гуллівер] рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...»), підкреслює сміливість («Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них упивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати.»).

Допитливість Гуллівера є наскрізною упродовж усього твору: «.а буваючи на березі, придивлявся до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови.».

Цьому героєві притаманні волелюбність («Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю.») і великодушність («.Полковник наказав схопити шістьох заводіяк. і віддати зв’язаних мені до рук. я перерізав ножем нитки, якими він був зв’язаний, і обережно спустив його на землю.»).

Розум та винахідливість багато разів ставали в пригоді Гул-ліверові під час цієї мандрівки: «.за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови.»; «.умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля.»; «.Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією самою метою поскручував залізні бруси втроє.».

Гуллівер із добротою та повагою ставився до інших. Він володів непоганими дипломатичними здібностями, а також утримав імператора ліліпутів від його загарбницьких, немиролюбних планів стосовно сусідів.

Гуллівер — освічена й мудра людина, добре обізнана в математиці, схильна до філософських роздумів: «Безперечно, філософи мають рацію, коли кажуть, що уявлення про велике і мале — відносні, що вони визначаються тільки в порівнянні. Може статися, долі заманеться влаштувати так, що й ліліпути зустрінуть народ, менший від них настільки, наскільки вони були менші від мене...».

Автор поставив Гуллівера у ситуацію зіткнення зі світовим злом у порогових його виявах. Усе, що він бачить у своїх подорожах,— це для випробування ідеї, а не характеру. його історія — це історія людини, що намагалася змінити людей і їхній світ словом розуму.

Віра в розум, допитливість, активність, енергійність, прагнення відкриттів і є рисами нової людини доби Просвітництва.

ЛК. Жан Іньяс Ізидор Ґранвілль — французький художник-ілюстратор, народився в сім’ї акторів і художників. Ґранвілль — сценічне ім’я його предків. Він ілюстрував велику кількість літературних творів: байки Жана де Лафонтена, пригодницький роман «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, роман-пародію «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса де Сааведра, фантастично-пригодницький роман «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта та інші.

1. Які літературні та інші впливи позначилися на образі Гуллівера?

2. Які риси притаманні героєві? Які з них відповідають загальнолюдським цінностям, а які обумовлені часом, коли він жив?

3. Як розвивається характер Гуллівера протягом твору? Він статичний чи динамічний?

4. Як у цьому образі реалізуються ідеї Просвітництва?

Запам’ятайте! Гуллівер — образ-ідея, втілення мрій і сподівань письменника-просвітника словом правди поліпшити рід людський; водночас це — людина Нового часу, якій притаманні жага до відкриття та пізнання світу, прагнення самовдосконалення, мудрість, високі моральні якості.

Усвідомте, що кожній епосі, кожному поколінню людей потрібні свої Гуллівери, адже чим більше людина дізнається про світ і себе, тим більше постає перед нею нових таємниць і загадок.

Проаналізуйте міркування Гуллівера про навчання та виховання дітей, складіть за ним програму, залучивши до неї пункти, що відповідають і сучасним поглядам на виховання дітей, їхню освіту.

Створіть узагальнений портрет людини Нового часу та з’ясуйте, яке значення мав образ Гуллівера для сучасників Свіфта та має для сьогодення.

Жанрова своєрідність роману Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»: поєднання реалістичних елементів і соціальної фантастики

Твір Дж. Свіфта визначають як сатиричний роман, у якому поєднано реалістичні елементи із соціальною фантастикою, з ознаками роману-подорожі пригодницько-фантастичного характеру, що посідає вагоме місце в мистецтві доби Просвітництва.

Твір має чотири частини, у кожній з яких ідеться про перебування героя в тій чи іншій країні (у ліліпутів, у велетнів, у Ла-путі, у країні гуїгнгнмів). Це приваблює передусім дітей. Уво-дячи казкові та фантастичні мотиви в їхній особливій художній функції, Свіфт не обмежується нею, розширює її значущість за допомогою пародії, на якій побудовано сатиричний гротеск. Текст «Мандрів...» пронизано алюзіями, ремінісценціями, натяками, прихованими та явними цитатами.

ТЛ. Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.

Гротеск — поетичний прийом умисного спотворення або змішування контрастів: трагічного і комічного, доброго і злого, реального і фантастичного.

Алюзія — стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні.

Ремінісценція — елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твору мистецтва; неявна цитата, цитування без лапок.

Езопова мова (від імені напівлегендарного давньогрецького байкаря VI ст. до н. е. Езопа) — замасковане, алегоричне висловлення думок з іронічними натяками й недомовками.

Памфлет — публіцистичний твір злободенної тематики, у якому з особливою гостротою й експресією, часто в сатиричній формі, висміяно й викрито якісь негативні суспільні явища.

Інвектива — різке викриття або сатиричне осміяння реальної особи чи групи осіб; зазвичай супроводжене деяким зрушенням у реальності зображення; характеризується структурною

і смисловою двоплановістю, що висуває на перший план особисті звинувачення для суспільної ганьби.

З описів морських подорожей XVII ст. Свіфт запозичує мандрівний колорит, який надає фантастиці ефекту зримої реальності. У гротескно-сатиричному описі всіх трьох країн, які відвідує Гуллівер перед своєю останньою мандрівкою, є контрастний момент — мотив утопії, ідеального суспільного ладу.

Протест проти відсутності свободи належить до головних тем «Мандрів...». Тим більш значущим є епізод про те, як зачарований інтелектом гуїгнгнмів Гуллівер відчуває тільки відразу до істот, подібних до себе, адже він їх бачить «прив’язаними за шию до колоди». Так Свіфт висміює раціоналізм просвітників.

Виховати в людині ясну думку та почуття моральної відповідальності за свої вчинки, сприяти її моральному та фізичному здоров’ю, без нахилів до розкоші та марнування сил — така прихована думка автора книги.


Засоби комічного, езопова мова в романі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»

Джонатан Свіфт у своєму творі «Мандри Гуллівера» виявив надзвичайну художню майстерність, фантазію та винахідливість. Він вдається до іронії. «Ось вони, дивовижні наслідки обмеженості та короткозорості! Обдарований усіма прикметами, що забезпечують йому повагу, любов та шану, дуже здібний, розумний, освічений, талановитий владар, майже обожнюваний своїми підданцями, з якоїсь непотрібної, незрозумілої європейцям делікатності відмовляється від щонайпевнішої нагоди стати цілковитим хазяїном життя, волі й майна свого народу»;

до гострої сатири: «Мій історичний нарис нашої країни за останнє сторіччя надзвичайно здивував короля; у нашій історії він убачав самі змови, заколоти, вбивства, страти, революції та заслання, що є найгіршими наслідками зажерливості, розбрату, лицемірства, зрадництва, жорстокості, люті, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості»;

до гнівної інвективи: «Більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні»;

до гумору: «Читач, напевне, скаже, що така історія могла трапитися скоріше в Англії чи в Європі, аніж у такій далекій країні. Але хай він зважить на те, що примхи жіноцтва не обмежені ні кліматом, ні національністю і що насправді вони куди одноманітніші, ніж це здається на перший погляд».

Дуже часто автор удається до контрастного зображення, протиставлень, применшення (літоти) чи перебільшення (гіперболи), перелічення: «...Король зауважив, яка нікчемна ота пиха — людське величання, коли її наслідують і такі мізерні комахи, як я».

Свіфт постійно звертається до езопової мови: «Спадкоємець престолу, аби не сваритися з партіями, змушений взувати на кожну ногу різне взуття, відтак «під час ходи його величність накульгує» (йдеться про принца Уельського Ґеорґа II).

Комічно-сатиричний зміст має опис того, як розправлялися з інакодумними та ворогами, розшифровуючи їхні листи чи записки: «.вбиральня означає таємну раду, табун гусей — сенат, кривий собака — загарбника, чума — регулярну армію, яструб — прем’єр-міністра, мітла — революцію, мишоловка — державну службу, гнійна рана — владу. Так, «Н» означає змову, «Б» — кінний полк, «Л» — флот на морі. Користуючись іншим методом, вони переставляють літери підозрілого листа і в такий спосіб можуть виявити якнайглибше приховані наміри незадоволеної партії».

ЛК. Продовжуючи в «Мандрах Гуллівера» та памфлетах традицію реалістичної фантастики епохи Відродження, розвиваючи й збагачуючи цю традицію в річищі сатиричних форм, за допомогою яких йому вдавалося робити грандіозні узагальнення, Свіфт створив тексти, на які орієнтувалися сатирики й фантасти XIX-XX ст. (Т. Дж. Смоллетт, В. Ґодвін, Ч. Діккенс, С. Батлер, Г. Веллс — в Англії; Вольтер, А. Франс — у Франції; М. Салтиков-Щедрін — у Росії тощо).

1. Чому виникають труднощі з визначенням жанру твору Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»?

2. Які художні засоби, сатиричні прийоми переважають у творі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера»?

3. Якою є роль сатири в розкритті головних думок твору?

4. Наведіть приклади різних видів комічного у творі Свіфта.

Запам’ятайте: роман «Мандри Гуллівера» має своєрідну жанрову специфіку, адже в ньому поєднано ознаки реалізму та соціальної фантастики, є ознаки роману-подорожі

пригодницько-фантастичного характеру. Автор виявив надзвичайну винахідливість у вигадуванні способів реалізації своїх ідей, зокрема сатиричному зображенні сучасного йому суспільства. Багато вад того часу не подолано, на жаль, і донині.

Усвідомте, що письменник Дж. Свіфт завдяки своїм творам, і насамперед «Мандрам Гуллівера», зробив переворот не лише в культурному, літературному житті Англії та інших країн Європи доби Просвітництва, а й у тогочасній державній політиці.

Проаналізуйте засоби сатиричного зображення у творі Дж. Свіфта «Мандри Гуллівера» і зробіть висновки про їхні функції у творі.

Складіть уявлення про індивідуальний стиль письменника Дж. Свіфта й розкрийте його значення.

Мабуть, кожен із нас у душі — невиправний мрійник. А Джонатан Свіфт був видатним мрійником і вигадником, що подарував нам у спадок цінний скарб — роман «Мандри Гуллівера», гортаючи сторінки якого ми щоразу міркуємо, де вигадка, а де реалії, і намагаємося «впіймати» істину, мудрість, які несе нам письменник своїм твором.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література 9 клас Паращич

 






^