mozok.click » Світова література » Олександр Сергійович Пушкін — видатний російський письменник. Основні періоди творчості О. Пушкіна
Інформація про новину
  • Переглядів: 420
  • Автор: admin
  • Дата: 21-01-2018, 09:57
21-01-2018, 09:57

Олександр Сергійович Пушкін — видатний російський письменник. Основні періоди творчості О. Пушкіна

Категорія: Світова література

Пушкін свій не тільки для всіх народів, не тільки для різних творчих індивідуальностей, а й для всіх епох...

М. Рильський

1. Згадайте, що вам відомо про життя і творчість О. С. Пушкіна з курсу зарубіжної літератури 7-го класу.

2. Яким ви уявляєте О. Пушкіна як поета, як людину?

3. Як ви розумієте вислів М. Рильського? Чому Пушкін «свій» для всіх народів і всіх часів?

Пушкін — поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови, автор критичних та історичних творів. його творчість належить до найкращих зразків російської літератури, подібно до творів Данте в Італії чи Ґете в Німеччині. Пушкіна ще за життя називали генієм, і з другої половини 1820-х рр. його почали вважати «першим російським поетом» (не тільки сучасності, а й усіх часів).

Життєвий і творчий шлях Олександра Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Льво-вич, походив з поміщицької, колись заможної родини. Від статків предків йому лишилося небагато, однак і те він витрачав, не замислюючись, і зовсім не цікавився господарством.

У родині Пушкіних любили літературу, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав вірші французькою та російською. Мати, Надія Йосипівна, була з роду Ганніба-ла, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив у романі «Арап Петра Великого». Вона була знаною красунею Петербурга, «з чудовою зовнішністю креолки», тому повинна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці.

Марія Олексіївна Ганнібал, бабуся майбутнього поета, була добре освіченою жінкою, знала багато казок.

Ще маленьким, умостившись у величезному робочому кошику бабусі, серед клаптиків тканини й клубків різнокольорової вовни, хлопчик, затамувавши подих, слухав її розповіді.

Особливо любив Олександр свою няню Аріну Родіонівну, просту й добру селянку. Колись вона була кріпачкою. Отримавши «вільну», навіки пов’язала свою долю з родиною Пушкіних. Ця дивовижна російська жінка не знала грамоти, але пам’ятала безліч російських народних казок, пісень, прислів’їв, примовок, повір’їв та билин, які майстерно розповідала.

Уже відомим поетом Пушкін записав зі слів няні сім казок, які правили за матеріал для «Казки про царя Салтана...», «Казки про попа і його робітника Балду», «Казки про мертву царівну і сімох богатирів» та ін.

У 12 років Пушкін вступив до Царськосільського ліцею, де провчився 6 років. Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього 30 учнів.

У ліцеї Пушкін захоплювався поезією, особливо французькою, за що й дістав прізвисько «француз».

1817 року відбувся перший випуск царськосільських ліцеїстів, серед яких був і Пушкін, що дістав призначення на службу в Колегії іноземних справ. Його поезії друкують у журналах, паралельно поет працює над поемою «Руслан і Людмила», яку почав писати в останній рік перебування в ліцеї. У березні 1819 р. Олександр Сергійович стає членом літературного товариства «Зелена лампа», де поширюються ліберальні ідеї й критика царського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольність» (1817), «До Чаадаєва» (1818), «Казки» (1818), «Село» (1819).



Радикальність поглядів поета створила йому погану репутацію в уряді. Вірші Пушкіна читали в таємних гуртках. їх навіть переписували від руки. Надзвичайно популярні вони були серед офіцерства, тож незабаром Пушкін зажив не меншої слави, ніж завдяки творам, які друкували у пресі.

1820 року Пушкін отримує нове призначення на службу до Кишинева в канцелярію генерала І. М. Інзова. Причиною цього стали його вірші, які, за словами тодішнього генерал-губернатора Петербурга, «були несумісні зі статусом державного чиновника».

Не доїхавши до Кишинева, Пушкін захворів на запалення легенів і отримав дозвіл тимчасово поїхати до Криму для лікування. За два місяці він відвідує Феодосію, Гурзуф, Бахчисарай і Сімферополь.

Наприкінці вересня 1820 р. Олександр Сергійович Пушкін прибув на нове місце служби. Незважаючи на затримку,

І. М. Інзов ставиться до поета поблажливо й надає йому численні відпустки.

За час служби Пушкін не раз відвідував Одесу, Київ і Кам’янку, де жили його друзі. У Кишиневі поет пише свою поему «Кавказький бранець».

У липні 1824 р. поет подає прохання про відставку, яке задовольняють. Він прямує до своїх батьків в Михайлівське (маєток у Псковській губернії). Там він пише цілу низку своїх творів, серед яких знаменитий вірш «Я пам’ятаю дивну мить...».

Епідемія холери в Болдіно, куди Пушкін вирушив після сватання до Наталії Гончарової для залагодження деяких справ, затримала там його на всю осінь. У цей період творчість поета прикрасив кращий твір «болдінської осені» — «Повісті Бєлкіна». Також він пише останні глави «Євгенія Онєгіна» (роман у віршах було розпочато ще 1823 р. у Кишиневі) і безліч віршів. Дуже плідною для творчості була й друга «болдінська осінь».

Наступного року Олександр Сергійович Пушкін вінчається з Наталією Гончаровою і переїжджає жити до Петербурга, орендуючи дачу в Царському Селі. Цар Микола І, дізнавшись про красу дружини Пушкіна, побажав бачити її в себе на всіх балах.

1833 року Пушкіна обирають членом Російської Академії.

Зміни відбулися й на службі: наприкінці грудня 1833 р. Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що спричинило черговий конфлікт із царем.

У цей же час Пушкін відчуває матеріальну скруту: посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків.

Через рік-два народжувалися діти — Марія, Олександр, Григорій, Наталія. Це був украй складний період для Пушкіна. Сім’я та маєток вимагали дедалі більших грошових витрат. Незважаючи на скрутне фінансове становище, Пушкін відчуває необхідність вирватися з-під опіки царя й 1834 р. подає прохання про відставку, яке було задоволено. Проте йому забороняють далі працювати з державними архівами. Посилюється громадська критика поета, оскільки кращі його твори було заборонено цензурою.

У листопаді 1836 р. виникає конфлікт Пушкіна з французьким офіцером Жоржем Шарлем Дантесом через образу честі поета.

8 лютого (27 січня за старим стилем) 1837 року Дантес поранив Пушкіна на дуелі, за два дні після якої поет помер. Поховано Олександра Сергійовича Пушкіна у Псковській губернії на кладовищі Святогірського монастиря.


 

Основні періоди творчості О. Пушкіна

 

1. Ліцейський період (1813-1817)

• Мотиви дружби, кохання, природи, громадянська лірика, анакреонтичні мотиви (від імені давньогрецького поета Анакреонта): «До друга-віршотворця», «Спогади у Царському Селі»;

• вплив класицизму та сентименталізму (ода, елегія, балада, романс, послання, поема та ін.)

2. Петербурзький період (1817-1820) — час становлення творчої індивідуальності поета. Товариство «Зелена лампа»

• Розширення тематичного діапазону: анакреонтичні, політичні, волелюбні та елегійні вірші;

• пошуки свого стилю: «Руслан і Людмила», «Вольність», «Казки», «Село», «Пісня про віщого Олега», «До Чаадаєва», гострі епіграми на царя Олександра І

3. Південний період (1820-1824). Заслання на південь. Київ, Катеринослав, Північний Кавказ, Крим, Бахчисарай, Сімферополь, Кишинів, Кам’янка

• Захоплення естетикою романтизму;

• утвердження «пафосу свободи творчості, жаги та напруженості світобачення»: «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Цигани», «Брати-розбійники». Робота над романом «Євгеній Онєгін»

4. Михайлівський період (1824-1826). Повстання декабристів

• Поступове переорієнтування з романтизму на реалізм;

• аналіз трагічної суперечності — протистояння влади і народу: трагедія «Борис Годунов», поезія «Я пам’ятаю дивну мить.»

5. Пізній період творчості (1826-1837) — час розвитку Пушкіна як «поета дійсності». «Бол-дінська осінь» (1830)

• Утвердження реалістичних принципів у творчості: «Євгеній Онєгін»; поеми «Полтава», «Мідний вершник»; «Маленькі трагедії»; «Повісті Бєлкіна»; повісті «Дубровський», «Пікова дама», «Капітанська дочка»

ЛК. Про неї говорили різне в століттях минулих й у столітті нинішньому. Хтось — заздрив, хтось — злословив, хтось — намагався опоганити її. А Пушкін начебто відчував, що його щастя не може бути тривалим, тому й просив Брюллова намалювати цей портрет Наталі, щоб залишити образ прекрасної жінки для нащадків... Спокійне обличчя з тонкими рисами, лагідний погляд, ніжність у кожному русі — саме такою вона постає перед нами на портреті, саме такою її бачив видатний поет, що був так закоханий у неї — свою дружину.

УС. Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія й українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш «Козак», що є наслідуванням української народної пісні. Зустрівшись із Максимовичем, Пушкін читав окремі рядки з цих пісень і жартома зізнавався йому: «А я обкрадаю ваші пісні».

Збереглися документи, які свідчать про те, що поет збирався написати історію України.

Він був обізнаний з минулим України, її національно-визвольною боротьбою.

В Україні поет зустрічався і вів дружні розмови з декабристами, що сприяло його ідейному й творчому зростанню.

Творчість О. С. Пушкіна знав і любив Т. Г. Шевченко, його вірші він цитував напам’ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Найкращі переклади творів О. С. Пушкіна українською XIX — початку XX ст. належать Л. Боровиковському, М. Старицькому, І. Франкові, М. Вороному. У XX ст. до сузір’я перекладачів поета було вписало імена М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана та ін.

Значення творчості О. С. Пушкіна для розвитку російської та світової літератури

Ф. М. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна».

У плані національному Пушкін — перший російський поет-європеєць. Завдяки його поезії російська культура стала однією зі складових культури європейської з її складними й глибокими суперечностями.

Творчість Пушкіна глибоко національна. Він — людина нового, післяреволюційного часу, що відчуває й мислить суто історично, перебирає на себе «громадянство всього світу», тим самим створюючи образ культурного європейця свого часу.

Письменницький подвиг Пушкіна неоціненний. В усіх родах художньої творчості — в епосі, ліриці та драматургії — він створив неперевершені взірці високого мистецтва.

Дуже дотепно та вдало, наприклад, використовувала пуш-кінського «Євгенія Онєгіна» німецька есеїстка Е. Глейхен-Русс-вурм, що вивчала «громадськість Західної Європи» початку

позаминулого сторіччя. Вона цілими сторінками цитує у своїй книзі «Євгенія Онєгіна», характеризуючи життя вищих верств суспільства Парижа, Лондона, Відня початку XIX ст.

«Пушкін — найвидатніший зразок поета-патріота, який понад усе любив свою творчу справу і бачив у ній не тільки професію, а й покликання, не тільки фах, а й місію»,— писав М. Рильський.

ЛК. Перший в Україні бюст-па-м’ятник російському письменникові Олександру Пушкіну — один з найстаріших пам’ятників Харкова, встановлений 1904 року на Театральній площі (скульптор Борис Едвардс).

Запам’ятайте! О. С. Пушкін — перший поет європейського рівня, що новою мовою, у нових образах зобразив життя = своєї епохи.

Усвідомте, що природжений реаліст за світоглядом, виразник передових ідей свого часу, друг декабристів, Пушкін був, нарівні із Гоголем, і основоположником критичного реалізму в російській літературі. Реалістичні тенденції Пушкіна були обумовлені культом розуму, тверезістю мислення, позбавленого захмарної мрійливості, розпливчастості емоцій, не стримуваних суворим контролем Розуму.

1. Розкажіть про основні віхи біографії О. С. Пушкіна. Які факти його життя ви вважаєте найголовнішими?

2. Які історичні події та прогресивні ідеї вплинули на Пушкі-на-ліцеїста?

3. Як вплинуло на розвиток творчого таланту Пушкіна його перебування в ліцеї?

4. Схарактеризуйте тематику й проблематику ліцейської лірики

О. С. Пушкіна. Як у ній утілився мотив дружби, міцного союзу друзів?

5. Схарактеризуйте духовну атмосферу в колах передового дворянства напередодні й після декабристського повстання.

6. З’ясуйте тематику й проблематику ранньої творчості О. С. Пушкіна й у період його південного заслання.

7. У чому виявилося романтичне світовідчуття поета?

8. Чому поняття свобода є основним для Пушкіна? Покажіть різнобічність цієї теми в ліриці поета.

9. У чому полягає загальнолюдський сенс і сучасне звучання віршів

О. С. Пушкіна?

10. Прокоментуйте висловлювання Ю. М. Лотмана, що «Пушкін настільки далеко попереду від свого часу, що сучасники почали вважати, ніби він від них відстав»?

Підготуйте комп’ютерну презентацію з теми «Життєвий і творчий шлях О. С. Пушкіна».

Авторитетна думка літературознавця

Прочитайте висловлювання про О. С. Пушкіна. Прокоментуйте одне з них, підтвердивши свою думку фактами з життя й творчості поета.

• «Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова, і його поезія — це перш за все людяність» (М. Рильський).

• «Величезна загадка Пушкіна, секрет його творчості полягає в тому, що він може бути актуальним, «живим» у будь-яку епоху, у будь-який період людського життя» (М. Цвєтаєва).

Провідні мотиви лірики О. С. Пушкіна

Поезія Пушкіна — це цілий світ, у якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, історія людства, свобода особиста й суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось провідні мотиви його лірики.

Пейзажна та волелюбна лірика Пушкіна багата й різноманітна. Немов живим, олюдненим фоном постають картини природи в ліриці поета («Село», «Осінь», «Зимовий ранок», «Зимовий вечір», «До моря», «Знову я відвідав...», «До Чаадаєва», «Анчар», «У глибині сибірських руд.» та ін.).

Пушкін бачив природу душею, насолоджувався її вічною красою та мудрістю, черпав у ній натхнення та сили. Він був одним із перших російських поетів, хто відкрив читачам красу природи й навчив нею милуватися. Гармонію світу Пушкін вбачав у єднанні з природою.

Не випадково пейзажна лірика поета сповнена філософських настроїв і роздумів.

Філософська лірика Пушкіна. У філософській ліриці поет осмислює вічні теми людського буття: сенсу життя, смерті і вічності, добра і зла, природи і цивілізації, людини і суспільства, суспільства та історії («Марний дар», «йду я вздовж вулиць галасливих...», «Елегія», «Знову я відвідав.», «Наслідування Корану», «Демон», «Ангел»). Філософські мотиви проявляються дедалі чіткіше в більш пізні періоди творчості О. Пушкіна.

Тема дружби. Значне місце у творчості О. С. Пушкіна посідає тема дружби (особливо у віршах, присвячених ліцейським товаришам), відданості ідеалам добра й справедливості (у посланнях до колишніх ліцеїстів і друзів-декабристів), щирості й чистоти моральних стосунків (у віршах-роздумах про сенс життя, про рідних і близьких поетові людей): «До Чаадаєва», «19 жовтня», «Дружба», «До Пущіна», «Послання до кн. Горчакова» та ін.

Уже в ліцейські роки визначальною в пушкінській поезії стала тема духовного єднання, дружби однодумців. Вона відбилася в багатьох його посланнях до друзів — А. Дельвіга, В. Пущина, М. Язикова, П. Чаадаєва.

Ліцейські друзі — це те, що стало опорою у всьому подальшому житті поета.

Громадянська лірика О. С. Пушкіна. Пушкіну довелося жити в епоху, коли після перемоги над армією Наполеона в Росії поширювалися нові, волелюбні віяння. Ідеї свободи Пушкін гаряче сприйняв ще в ліцеї. Читання творів французьких просвітителів XVIII ст., творів Радищева тільки зміцнило ідейні позиції майбутнього поета. Ліцейські вірші Пушкіна були насичені пафосом свободи. Основні мотиви лірики Пушкіна громадянської спрямованості — це теми свободи і внутрішньої людської сили («До друга-віршотворця», «До Ліцінія», «Станси» та ін.).

Петербурзький період творчості Пушкіна особливо насичений волелюбною лірикою. В оді «Вольність», де наскрізною є ідея визволення народу від рабства, поет заявляє про своє бажання служити втіленню цієї заповітної мрії.

До 1823 р. волелюбні погляди Пушкіна втрачають силу і впевненість. Поет переживає кризу. Він розуміє, що заклики до свободи тонуть у порожнечі байдужості й нерозуміння.

Пізніше тема свободи у Пушкіна буде тісно пов’язана з віршами про поета й поезію. Він заявляє про право художника бути вільним від тиску влади й думки «вищого світу».

Любовна лірика. Неможливо уявити творчість Пушкіна без інтимної лірики. Це почуття допомагало йому боротись і сподіватися, мріяти і засмучуватися, радіти і страждати. Не тільки поезія, а й усе життя поета було перейнято любов’ю: до друзів, батьківщини і, звісно, до жінки. Основні мотиви інтимної лірики Пушкіна — легка закоханість, доросле та осмислене почуття, пристрасть, ревнощі й біль, образа й розчарування.

Чудово розуміючи, що в кохання є зворотний бік — ревнощі, згасання почуттів, розлука,— Пушкін завжди надзвичайно зворушливо ставиться до цього почуття. Самовідданість і благородство у ставленні до коханої жінки є визначальними для інтимної лірики О. С. Пушкіна («Я пам’ятаю дивну мить...», «Я вас любив...», «На пагорбах Грузії.», «Мадонна» та ін.).

Тема поета і поезії. Чимало віршів О. С. Пушкін присвятив темі поета і поезії, особливу увагу звернувши на роль поезії в житті суспільства. Пушкін у своїх творах ніби веде діалог зі своїми попередниками у світовій і російській поезії: Горацієм, Овідієм, М. Ломоносовим, Г. Державіним.

Уже перший вірш «До друга-віршотворця» містив роздуми про призначення поета.

Нове ставлення до поезії звучить у вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Цей вірш побудовано у формі діалогу продавця книг з поетом. Темі високої мети поезії присвячено і безсмертний пушкінський «Пророк». Цей вірш було написано в найважчий для поета період скорботи за загиблими декабристами.

«Я пам’ятаю дивну мить...»

1. Які почуття викликав у вас цей вірш? Які почуття в ньому передано?

2. Які події життя Пушкіна є основою цієї поезії? Кому її присвячено?

3. Проаналізуйте композицію вірша. Як показано в ньому розвиток інтимного почуття?

4. На скільки смислових частин можна поділити вірш?

5. Простежте за зміною настрою ліричного героя в кожній частині.

6. Яким постає образ коханої жінки? Який художній прийом використовує Пушкін у першій строфі?

7. Які художні засоби залучає поет, пишучи портрет коханої?

8. Яке значення вкладає поет у слово «геній»?

9. Які зміни відбулися в житті й душі ліричного героя?

10. Що спільного й чим різняться останні два рядки в 4-й і 6-й строфах?

11. Як зустріч із колишньою коханою допомогла відродитися душі ліричного героя? Які почуття він пережив?

12. Що сказано у вірші про самого поета? Які подробиці його життя відтворено в ньому?

13. Які художньо-зображальні засоби передають емоційну піднесеність та занепокоєність ліричного героя?

Чому поет не подає детального портрета коханої, а створює узагальнений жіночий образ, що стає джерелом високого поетичного натхнення?

Серед багатьох любовних захоплень Пушкіна ім’я Анни Керн посідає особливе місце, адже почуття до цієї жінки надихнули Пушкіна на створення поетичного шедевра. Вірш «Я пам’ятаю дивну мить...» (1825) залишається однією з перлин російської любовної лірики. Цей твір спонукав М. Глінку до створення чудового романсу.

Перед нами постає образ чарівної жінки, що породжує в душі поета глибоке й чисте почуття кохання. цей образ не стільки реальний, скільки ідеальний. І власне вірш — це ціла поема про зародження й розвиток чистого почуття.

Поштовхом до написання твору стала перша зустріч з Анною Керн на балу в Петербурзі 1819 р. Вдруге вони зустрілися влітку 1825 р. у селі Михайлівському, і любовна пристрасть у душі поета спалахнула з новою силою. Перед від’їздом Анни з Тригорського

Пушкін подарував їй згорнутий учетверо клаптик поштового паперу. Розгорнувши його, жінка побачила поетичні рядки, які згодом навічно уславили її ім’я.

Вірш чітко поділено на три рівні частини — по дві строфи в кожній. Така композиція забезпечує необхідне сприйняття вірша та створює його гармонійну єдність.

Образ чарівної жінки подано лише кількома штрихами: «голос, наче мрії», «голос ніжний». Тут не потрібно бути багатослівним, адже вищий ступінь захоплення поета коханою вмістився у трьох словах — «геній чистий красоти». Поет умисно двічі вживає порівняння «як привид, сповнений любов’ю», щоб підкреслити казкову нереальність, фантастичність об’єкта свого кохання. У такий спосіб він перетворює поклоніння конкретній жінці на пристрасний гімн жіночій красі, що здатна пробудити найкращі порухи душі.

Потрібно бути визначним майстром, щоб, узагальнивши свої почуття, зберегти їхню біографічну конкретність та емоційну піднесеність. Показово, що Пушкін у зображенні почуттів ліричного героя уникає всього випадкового, побутового, дрібного. Адже його кохана — це не просто жінка, яка пробудила в ньому бурхливі почуття, вона — ідеал жіночності, чистоти й зворушливої краси.

«Я вас кохав...»

1. Який настрій створює ця поезія? Чому?

2. Які почуття охоплюють ліричного героя? Як він ставиться до коханої?

3. Які психологічні деталі можна виокремити у вірші?

4. Визначте роль емоційно забарвленої лексики у вірші.

5. Чому в поезії тричі вжито фразу «Я вас кохав...»?

6. Як повтор слова «кохав» у кожній з трьох частин вірша допомагає передати почуття й переживання закоханого в минулому, теперішньому і майбутньому?

7. Який сенс вкладено в те, що дієслово «кохати» стоїть у минулому часі?

8. Як поет підкреслює силу колишньої любові?

9. Чим пояснити відсутність у вірші опису коханої?

10. Як монолог ліричного героя характеризує його особистість?

Які почуття викликає у поета нещасна любов — розчарування, смуток, гнів, смирення, благородство, іронію? Обґрунтуйте свій вибір.

ЛК. Прослухайте романс Б. С. Шереметєва «Я вас кохав...». Що нового до ваших відчуттів, вражень від вірша додали музика й виконання?

М. Гоголь писав, що для сприйняття художнього багатства лірики Пушкіна потрібний тонкий смак: «Тут нема красномовства, тут лише поезія: ніякого зовнішнього блиску, який розкривається не одразу; усе лаконічно, як трапляється в чистій поезії. Слів небагато, але вони настільки точні, що позначають усе. У кожному слові безодня простору; кожне слово неосяжне, як поет».

У влучності цього висловлювання ми можемо переконатися на прикладі пушкінського вірша «Я вас кохав...» (1829), який доводить, що у вісім рядків можна вмістити бездонну глибінь думок і почуттів.

Історики літератури й донині сперечаються про те, кому саме було адресоване послання. За однією із версій, вірш «Я вас кохав.», написаний у формі прощального листа, присвячено польській красуні Кароліні Сабанській.

За іншою версією, цей твір адресовано Анні Олексіївні Андро-Оленіній, у заміжжі — графині де Ланжерон, петербурзькій знайомій О. С. Пушкіна. Поета полонили не стільки її краса й витонченість, скільки гострий і допитливий розум, а також винахідливість, з якою вона відбивала жартівливі репліки Пушкіна, ніби дражнячи його й спокушаючи.


«Я вас кохав.» — це поетична сповідь, пристрасна й сумна водночас. Слова прощання, адресовані колись коханій жінці, сповнені смутку й чоловічої гідності. Композиційно вірш ділиться на дві частини, що не збігаються ані за розміром, ані за формою. Одна з них є «ліричним оповіданням», інша — «ліричним побажанням». Перша частина охоплює сім рядків; це стриманий монолог героя, у якому тричі повторено анафору «Я вас кохав.». У другій частині інтонація різко змінюється — відбувається несподіваний перехід від м’якої сповідальності до раптового емоційного пориву.

Вірш відтворює переживання ліричного героя, який розлучається з коханою, переживає один із найтяжчих моментів

у стосунках чоловіка й жінки. Саме тоді в людині часто прокидаються образа, ревнощі, бажання помститися. Але нічого цього у вірші немає. Нерозділене кохання поета позбавлене егоїзму. Ліричний герой — людина шляхетна, самовіддана, тому вірш сповнений почуття величезної любові в минулому і стриманого, турботливого ставлення до коханої жінки в сьогоденні.

У вірші немає метафор, яскравих епітетів. Напевно, у цьому й полягає чарівливість поезії Пушкіна, щоб за допомогою найпростіших слів та образів передати прекрасний, піднесений стан душі. Парадоксальність вірша полягає в тому, що заключний рядок («Дай, Боже, вам ще раз таку любов!») спростовує все сказане в попередніх семи: він означає, що любов не минула, а, навпаки, досягла вищого ступеня самовідданості.

«Я пам’ятник собі поставив незотпінний...»

1. Як ви розумієте слова «я пам’ятник собі поставив незо-тлінний»?

2. Як поет говорить про загальнолюдський зміст своєї творчості? У яких рядках про це йдеться?

3. Яку традицію античної літератури продовжує поет?

4. У чому Пушкін вбачає призначення поета?

5. «О Музо! Наслухай господнього веління!..» Як ви розумієте значення цих слів?

6. Назвіть засоби художньої виразності у вірші. Яку роль вони відіграють?

7. Як розв’язано у вірші вічну проблему смерті і безсмертя? Підтвердьте свою думку прикладами.

8. Знайдіть у вірші Пушкіна слов’янізми.

Якої тональності вони надають віршеві?

9. Як у вірші відображена проблема протистояння поета і натовпу? Для доведення своїх думок прокоментуйте останню строфу.

10. Визначте проблематику твору. Які проблеми непокоять автора? Охарактеризуйте погляд поета на ці проблеми.

Знайдіть підтвердження цього в тексті.

11. У чому, на вашу думку, полягає ідея вірша? Яким є його пафос?

1. Проаналізуйте тематику твору (які теми порушено у творі, у яких рядках).

2. Порівняйте переклади вірша О. Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...», виконані М. Зеровим і М. Рильським.

Вершиною пушкінської лірики, присвяченої темі поета і поезії, став вірш «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...». Поет підбиває підсумок свого творчого шляху. Він замислюється над сенсом життя, над особливою місією, яка дається кожній людині від народження.

За тематикою і будовою твір близький до вірша російського поета XVIII ст. Г. Р. Державіна, який, у свою чергу, взяв за взірець оду давньоримського поета І ст. до н. е. Горація, що мала таку саму назву — «Пам’ятник» (Monument).

Що ж дає поетові право на безсмертя? Геній своєю творчістю ставить собі ще за життя нерукотворний, «незотлінний пам’ятник», тому що він — голос свого народу, його пророк. Уже в першій строфі вірша Пушкін підкреслює народність своєї творчості: «До нього вік людська не заросте тропа».

Пушкін упевнений, що його нерукотворний пам’ятник вищий, ніж найвища в Петербурзі споруда — Александрійський стовп, зведений на честь царя Олександра І на Дворцовій площі. Текст оригіналу вірша дає нам ще один цікавий образ: «Що перед ним чоло і камінь непоклінний / Александрійського стовпа.», що виразно виявляє волелюбні мотиви творчості поета.

Далі Пушкін передбачає, що, допоки у світі шануватимуть поезію («лишиться хоч один співець»), його твори будуть популярними серед людей різних національностей, адже їх знатиме «І гордий внук слов’ян, і фін, і нині дикий / Тунгуз, і степовий калмик».

Для Пушкіна «байдужість», «осуд», «хвала» — все це тимчасове та марне, не варте уваги. Муза завжди повинна суворо дотримуватись істини й служити правді, красі, справедливості й волі.

ЕК. В оді «До Мельпомени» Горацій першим з-поміж давніх поетів вирішує осмислити досягнення свого творчого шляху. Мотив увічнення пам’яті про поета в його творчому доробкові є провідним також у поезії О. С. Пушкіна. Уподібнюючи поезію пам’ятнику, О. С. Пушкін вибудовує свій вірш на основі метафори, запозиченої в Горація.

Своєю заслугою перед людьми римський поет уважає те, що він почав писати латиною вірші у стилі давньогрецької поезії, яка була зразком, ідеалом, моделлю не тільки для римлян. У Горація

звернення в останніх рядках поезії до музи пов’язане з правом митця на увінчання лавровим вінком.

1. Про який пам’ятник ідеться в поезії «До Мельпомени»?

2. Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Го-рацій?

3. Виявіть схожість і відмінності у підходах митців до розкриття теми «пам’ятника» (поезія О. Пушкіна «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...» та ода Горація «До Мельпомени»).

4. Що спільного в композиції цих поезій?

5. З якими фактами і явищами суспільного життя кожен із поетів пов’язує тривалість своєї слави?

«Євгеній Онєгін» — соціально-психологічний роман у віршах. Взаємодія романтизму й реалізму в романі

Історія створення

«Євгеній Онєгін», перший російський реалістичний роман у віршах,— найвизначніший твір Пушкіна. За підрахунками самого письменника, робота над романом тривала 7 років. Пушкін постійно вносив певні корективи в текст, пишучи ніби «за плином життя».

Автор відмовився від романтизму як провідного творчого методу і вирішив писати реалістичний роман у віршах, хоча в перших розділах ще помітно вплив романтизму.

Роботу над романом у віршах Пушкін називав подвигом. З усього свого творчого доробку тільки «Бориса Году-нова» він схарактеризував так само. На широкому тлі картин російського життя поет показав драматичну долю кращих представників дворянської інтелігенції.

Взаємодія романтизму і реалізму в романі

Пушкін замислив свій роман як сатиру на тогочасне суспільство, але під час роботи поет переорієнтував свій задум, пишучи твір про духовні шукання молоді XIX ст. Автор почав писати «Євгенія Онєгіна», будучи романтиком, а закінчив реалістом.

Крім того, твір було розпочато до повстання декабристів, а завершено після його поразки, отже, ці суспільно-політичні зміни також дістали відображення в книзі.

У «Євгенії Онєгіні» вперше в російській літературі створено тип «зайвої людини».

Використовуючи прийом зіставлення, Пушкін докладно показує, як іноземне середовище, чуже виховання формують характер Євгенія і як російське середовище формує характер Тетяни. Причому в характері головного героя автор показує не тільки типові, а й індивідуальні риси. Поєднання типового та індивідуального і визначає своєрідність реалістичного характеру твору.

У романі також яскраво простежується принцип історизму: описувану епоху відображено в її основних тенденціях і закономірностях, типові характери зображено в типових обставинах. Самобутньою ознакою роману є його жанрове визначення — роман у віршах.

ТЛ. Соціально-психологічний роман — це один із різновидів роману, у якому за складних, часто екстремальних життєвих умов, розкриваються людські характери; а психологію героїв, їхню поведінку, вчинки розглядають у контексті того соціального середовища, у якому вони перебувають.

Для соціально-психологічних творів характерне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів.

В європейській літературі ХІХ ст. взірцями соціально-психологічного роману стали твори письменників-реалістів О. де Бальзака («Людська комедія»), Стендаля («Червоне і чорне»), Ч. Діккенса

(«Пригоди Олівера Твіста»), О. Пушкіна («Євгеній Онєгін»), М. Лєрмонтова («Герой нашого часу»), І. Тургенєва («Батьки і діти»), Л. Толстого («Анна Каретна») та ін.

Роман у віршах — різновид ліро-епічного (змішаного) жанру, у якому поєднано особливості і ліричного, і епічного зображень, що створює багатоплановість художнього світу. Межує з драматичною поемою, віршованою повістю.

Поширення цей жанр набув у XIX-XX ст. Зразки роману у віршах: «Дон Жуан» Дж. Н. Ґ. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Марина» М. Рильського, «Маруся Чурай» Л. Костенко.

«Євгеній Онєгін» як роман у віршах

Епічне начало

Ліричне начало

Розповідь про події та героїв від імені автора.

Наявність кількох сюжетних ліній і низки дійових осіб.

Дія відбувається протягом значного проміжку часу.

Збільшення обсягу твору порівняно з поемою.

Орієнтація на зовнішнє зображення життя в його різноманітних проявах

Глибокий психологізм у розкритті характерів героїв, увага до їхнього внутрішнього світу.

Неприхована авторська позиція, емоційне оцінювання подій, героїв, дійсності.

Авторські відступи, що стосуються різних проявів людського життя.

Відступи від прямолінійного сюжету, вільний перехід у різні часи. Віршована форма

ТЛ. Онєгінська строфа — 14-рядкова строфа зі схемою римування абаб ввгг деед жж. Згідно з думкою Володимира Набокова, уперше у світовій літературі її використав Ж. де Лафонтен (казка «Nicaise» та ін.). Пушкін спочатку застосував онєгінську строфу в поемі «Руслан і Людмила», а пізніше — як єдину строфу роману «Євгеній Онєгін».

його наслідували в римуванні М. Лермонтов, М. Волошин, український поет О. Гаврилюк.

Основою онєгінської строфи є майстерне переплетення трьох форм: октави, катрена і шекспірівського сонета, яким Пушкін також чудово володів. Однак сонет — складна строфічна форма із суворими вимогами щодо розгортання внутрішнього змісту. Реалістичний роман у віршах вимагав простої форми, придатної для цікавої розповіді й філософських роздумів, для переходів від лірики кохання до іронії, для поступового розкриття характерів героїв і для стислого пейзажу.

1. Чому роман «Євгеній Онєгін» називають соціально-психологічним?

2. У чому, на вашу думку, полягає основна різниця між романом у віршах та прозовим романом?

3. Яку роль відіграють авторські відступи у творі?

4. Які дві різні жанрові форми поєднав О. Пушкін у творі «Євгеній Онєгін»?

5. Хто є головним героєм роману?

6. Прочитайте французький епіграф до «Євгенія Онєгіна» і висло-віть свої міркування щодо нього. Про що у ньому йдеться?

7. Чому Пушкін назвав сторінки свого роману «напівсмішними, на-півсумними»?

8. Прочитайте присвяту до роману «Євгеній Онєгін». Як ви її розумієте? За допомогою коментарів Ю. М. Лотмана до роману з’ясуйте, кому адресовано ці рядки.

9. Розкрийте роль назви роману «Євгеній Онєгін», епіграфа та присвяти до нього.

1. Як ви вважаєте, роман у віршах «Євгеній Онєгін» — це твір, цікавий і важливий для певної історичної епохи, чи в ньому порушено проблеми, актуальні і для нашого часу? Свою думку аргументуйте.

2. Знайдіть елементи романтизму в I розділі роману. Доведіть, що Пушкін поступово долає романтизм, стаючи на шлях реалізму.

3. Чому О. С. Пушкін назвав свій твір романом у віршах? Розкрийте жанрову своєрідність роману «Євгеній Онєгін».

4. Що таке онєгінська строфа? Покажіть значення цієї поетичної форми для розкриття змісту роману.

«Євгеній Онєгін». Реалістичне висвітлення романтичних тем і образів. Дзеркальна композиція. Духовний світ головних героїв

«Євгеній Онєгін»: система образів

До центральних персонажів у романі належать одразу п’ять героїв. Між ними автор вибудовує складні схеми взаємодії. Головні герої роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» уособлюють російське суспільство ХІХ ст.

Євгеній Онєгін — молодий дворянин 24 років. його характер розкрито в протиставленні театрального життя в першій главі і реальних людських почуттів наприкінці роману.

Володимир Ленський — навчався в престижному Ґеттінґен-ському університеті, юний романтик, закоханий в Ольгу Ларіну.

Тетяна Ларіна — втілення національного ідеалу російської жінки, романтична особистість, вірна своєму чоловікові.

Ольга Ларіна, молодша сестра Тетяни Ларіної. Як і Тетяна, Ольга виросла в сільській місцевості, під дбайливим наглядом батьків, красива зовні, але без особливих душевних поривань.

У центрі роману — автор-персонаж, який знайомий з усіма іншими героями (на досить близьке знайомство вказує та обставина, що автор, за його власними словами, зберігає в себе лист Тетяни до Онєгіна, вірші Ленського, зацікавлено висловлюється про зовнішність Ольги тощо) і навіть доводиться приятелем Онєгіну, про що не раз згадує. його доля то перетинається з долею Онєгіна, то відходить на другий план. Спочатку Онєгін перебуває поруч з автором («Онєгін — добрий мій приятель»). Потім автор, як ідеолог і особистість, укрупнюється, чому сприяють реальні історичні обставини (формування дека-бризму, показане в Х розділі, де об’єктом зображення стає вже не Онєгін, а Пушкін), а Онєгін залишається на тій самій позиції («Туга! Туга!»). Фігура героя завдяки такому наближенню автора «тікає» вдалечінь, до точки «сходження». Наприкінці роману автор і читач взагалі розлучаються з героєм «назавжди».

Сюжет і композиція роману «Євгеній Онєгін»

Деякі епізоди в романі повторюються двічі, але немов у дзеркальному відображенні. З одного боку, сюжетна лінія пов’язана з героєм — Онєгіним, а з іншого боку — з героїнею, Тетяною.

«Перший виток» — Онєгін

«Другий виток» — Тетяна

Знайомство читача з Онєгіним: походження та дитинство героя, виховання, освіта, спосіб життя; опис кабінету Онєгіна в Петербурзі; переїзд до села, що пов’язано з двома причинами (хвороба і смерть дядечка, хандра героя, його невдоволення тим способом життя, який він веде в Петербурзі);

«реформаторська» діяльність у селі; знайомство і дружба з Ленським, зустріч із Тетяною; лист Тетяни до Онєгіна; розмова в саду між Онєгіним і Тетяною; сон Тетяни; іменини Тетяни;

дуель між Онєгіним і Ленським. Цим епізодом закінчується перший виток у розвитку подій у романі. Далі події ніби повторюються, але на іншому рівні (див. «Другий виток»)

• Від’їзд Онєгіна із села;

• опис кабінету Онєгі-на в його сільському будинку, який відвідує Тетяна;

• хвороба Тетяни та від’їзд сім’ї Ларіних до Москви;

• заміжжя Тетяни;

• зустріч Онєгіна і Тетяни у світському салоні;

• лист Онєгіна до Тетяни;

• розмова Онєгіна і Тетяни в її будинку;

• деякі епізоди повністю повторюються. це не випадково. Такий прийом дозволяє авторові показати своїх героїв у тій самій ситуації, але тільки іншими, зміненими

Духовний світ головних героїв Типове та індивідуальне в образах Онєгіна і Ленського

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Освіта і виховання

Традиційне дворянське виховання й освіта: у дитинстві за ним наглядає «мамзель», потім — «мосьє». Пушкін пише:

Ми всі навчались небагато,

Абияк і абичого...

(Переклад М. Рильського)

Насправді поет здобув чудову освіту в елітному Царськосільському ліцеї

навчався в німеччині. Про те, хто опікувався його вихованням у ранньому віці, автор нічого не говорить. Результатом такого навчання стає романтичне світосприйняття, не випадково Ленський — поет

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Стан душі, ставлення до загальнолюдських цінностей

Онєгін почувається втомленим від життя, розчарованим у ньому, для нього немає жодних цінностей — він не цінує любов, дружбу, точніше, не вірить у щирість і силу цих почуттів.

Ні: почуття пригасли юні;

Докучив рано світський шум... (Переклад М. Рильського)

І далі автор ставить «діагноз» своєму героєві:

Нудьга, по-нашому сказать. його взяла в свою облогу.

Повернувшись на батьківщину, Ленський чекає від життя щастя й дива — тому його душа й серце відкриті для любові, дружби і творчості:

Життя розгадував мету; його загадливою млою Він голову собі сушив І сподівався різних див.

(Переклад М. Рильського)

Життя в селі, стосунки із сусідами

Приїхавши до села, Онєгін шукає виходу з безцільного існування. Він намагається замінити панщину «оброком легким», прагне знайти людей, близьких йому за поглядами й духом. Не знайшовши нікого, Онєгін сам відокремив себе від навколишніх поміщиків. А ті й собі визнали його «диваком», «фармазоном» і «дружбу припинили з ним».

Незабаром його знову опановують нудьга й розчарування

Ленського вирізняє захоплено-мрійливе ставлення до життя, душевна простота й наївність.

Іще під подихом пороку Зів’януть серцем він не встиг, То й дружбу, і любов високу Ще цінувати щиро міг.

(Переклад М. Рильського)

Уявлення про мету і сенс життя

Не вірить у жодну високу мету

Упевнений, що є якась вища мета в житті, але він поки що не знає її

Поетична творчість і ставлення до неї героїв

Онєгін «не міг. ямба від хорея. відрізнити», не мав ані здатності писати, ані бажання читати вірші; до творів Ленського, як і О. С. Пушкін, ставиться з легкою іронією

Ленський — поет. Ленського надихає творчість німецьких поетів-романтиків, він себе теж вважає романтиком. У чомусь він схожий на одного з друзів Пушкіна — Кюхельбекера. Вірші Ленського сентиментальні, вони присвячені коханню:

Співав він про любов, і співи

Були невинні та ясні.

Євгеній Онєгін

Володимир Ленський

Історія кохання

Онєгін не вірить у щирість жіночої любові. Тетяна Ларіна під час першого знайомства не викликає в його душі жодних почуттів, окрім жалості та співчуття. Тільки за кілька років Онєгін розуміє, від якого щастя він відмовився, відкинувши любов Тетяни. Життя Онєгіна не має сенсу, тому що в ньому не знайшлося місця для кохання

Ленський закохується в Ольгу. Для нього ідеал жіночої краси, вірності — усе в ній. Він не просто любить її, він страшенно ревнує Ольгу до Онєгіна, підозрює її у зраді. Але щойно Онєгін їде з вечора, присвяченого іменинам Тетяни, Ольга знову щиро виявляє свою любов і закоханість у Ленського

Дружба

Попри відмінність характерів, темпераментів і психотипів, між Онєгі-ним і Ленським існує ціла низка спільних рис:

• протиставлені дворянству як у місті, так і в селі;

• прагнуть знайти сенс життя, не обмежуючися «радощами» світської молоді;

• мають широкі розумові інтереси — історія й філософія та моральні питання, читання літературних творів

Дуель

Трагічною сторінкою у стосунках між Онєгіним і Ленським стає дуель. Обидва герої розуміють усю безглуздість і даремність цього поєдинку, але жоден не може переступити через умовність — громадську думку. Саме боязнь осуду з боку інших змусила двох друзів стати біля бар’єру й націлити дуло пістолета у груди свого недавнього приятеля. Онєгін стає вбивцею, хоча, за правилами, він не скоює вбивства, а лише захищає свою честь. А Ленський іде на дуель для того, щоб покарати загальне зло, яке в той момент, на його думку, зосередилося в Онєгіні

Головний герой роману — молодий поміщик Євгеній Онєгін — це людина зі складним, суперечливим характером. В образі Євгенія Онєгіна найбільш повно відбилися риси, які були характерними для молоді початку XIX ст. його життя — нудьга й лінощі, одноманітні розваги за умови відсутності реальної, живої справи. У світській атмосфері лицемірства, зрадливої дружби та гри в любов, де життя «одноманітне і строкате, і завтра те саме, що вчора», не могли бути щасливими люди із гострим розумом. Хоч вони забезпечені за рахунок праці кріпаків, проте, на відміну від більшості представників панівного класу, що спокійно сприймали своє життя без діла й тяжке становище пригніченого люду, ці

юнаки розумніші, чутливіші, сумлінніші, благородніші. Вони не задоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм. Онєгін за поглядами й за вимогами до життя стоїть вище не тільки за своїх сільських сусідів-поміщиків, а й представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись із Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті Німеччини, Онєгін зміг дискутувати з ним на будь-яку тему, як із рівним. Дружба з Ленським відкриває в душі Онєгіна можливості доброзичливого ставлення до людей, приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості.

Під впливом подій, зображених у романі, у душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній главі роману він уже зовсім не той, яким ми бачили його раніше.

нарівні з Онєгіним не менш яскраво виписаний образ іншого представника молоді початку XIX ст.— Володимира Ленського. Палкий і захоплений романтизм Ленського — явище не менш характерне для передової молоді пушкінського часу, ніж холодність та скептицизм Онєгіна.

Ленський — справжній романтик, подібний до байронічного героя. Він схильний ідеалізувати дійсність, керується лише почуттями, ідеями й емоціями. Викликавши на дуель Онєгіна, він не може вчинити інакше, хоча й усвідомлює марність власного вчинку. Смерть романтика Ленського натякає на те, що романтизму у російському суспільстві початку ХІХ ст. більше не існує.

1. Що ви можете сказати про походження Євгенія Онєгіна? Які oсвіту й виховання він здобув? На вашу думку, Онєгін був справді освіченою людиною?

2. У якій галузi він був справжнім генієм? Яку науку засвоїв найкраще? Зачитайте відповідні цитати.

3. Знайдіть опис кабінету та одягу Євгенія Онєгіна. Як характеризує героя його помешкання та вбрання?

4. Чому Пушкін називає свого героя філософом, другим Чаада-євим?

5. Опишіть маєток Онєгіна. Як Пушкін руйнує романтичні сподівання читачів у процесі опису села? Наведіть відповідні цитати.

6. Розкажіть про життя Євгенія Онєгіна в селі. Які нововведення він зробив? Які стосунки мав із сусідами? Спробуйте пояснити, чому всі припинили дружбу з ним.

7. Як соціальне середовище вплинуло на життя Онєгіна?

8. Чим він вирізнявся з-поміж свого оточення? Що спричинило передчасне «старіння» душі Онєгіна?

9. Що вам відомо про життя Ленського? Яке значення має згадка про Німеччину та німецьких діячів культури для розуміння його образу?

10. Які риси романтичного героя виявилися в характері Ленського? Знайдіть відповідні цитати.

11. Чи міг хтось оцінити романтичну натуру Ленського на батьківщині? Кого бачили в ньому сільські обивателі?

Як це характеризує суспільство того часу?

12. Чому потоваришували Ленський і Онєгін? Що зблизило їх?

13. У чому полягає різниця між ними? Як Пушкін пише про це?

14. Про що розмовляли Ленський і Онєгін? Визначте теми їхніх розмов.

15. Спробуйте від імені Ленського розповісти про ситуацію, що виникла на балу в Ларі-них. Як він сприймав поведінку Ольги й Онєгіна під час вальсу, мазурки, котильону?

16. Поясніть мотиви поведінки Ленського, що спонукали його викликати на дуель Онєгіна. Як цей учинок ілюструє характер юного поета? Доведіть свою точку зору за допомогою цитування.

17. Чи міг Онєгін відмовитися від дуелі? Що йому завадило це зробити?

18. Яка доля, на ваш погляд, могла б бути у Ленського: звичайна чи особлива?

19. Які думки викликала в автора смерть Ленського?

1. У XXXVIII строфі розділу I Євгенія Онєгіна порівнюють із Чайльд Гарольдом Дж. Н. Ґ. Байрона. Які спільні риси мають ці герої? Чим різняться?

2. Визначте схожість між автором і його героєм. Що в Євгенії Онє-гіні надзвичайно близьке Пушкіну? А в чому полягає різниця між ними?

3. У чому трагізм існування Євгенія Онєгіна?

4. Деякі сучасники Пушкіна не сприйняли новий образ, який поет увів у літературу. Наприклад, О. Бестужев 1825 р. писав: «Бачу людину, тисячі яких зустрічаю наяву». Як ви вважаєте, чим же не сподобався Онєгін окремим представникам пушкінського покоління?

5. Oнєгін — тип «зайвої людини». Чому Онєгін, освічена, розумна, непересічна людина, став «зайвим»? У чому це виявляється? Чи є слово «зайвий» негативною для нього характеристикою?

6. Дуель між Онєгіним і Ленським у романі — це певна гра. Як ви вважаєте, які ролі перебирає на себе кожен із учасників цієї гри?

7. Що думає автор про можливу долю Ленського, якби той не загинув? Зачитайте відповідні строфи. До якої думки схиляєтесь ви?

8. Змальовуючи сцену зустрічі Тетяни з Онєгіним, Пушкін використовує слова «сповідь» (на початку промови Онєгіна) і «проповідь» (наприкінці його промови). То його відповідь Тетяні — сповідь чи проповідь? Як виявляє себе герой у цій ситуації? Дайте оцінку його вчинку.

«Євгеній Онєгін»: образи Ольги й Тетяни Ларіних як типи жіночих національних характерів.

Образ автора. Зображення в романі різних сфер життя

Перед вами літературні портрети, створені О. С. Пушкіним. Які труднощі можуть постати перед художником-ілюстратором роману у відтворенні зовнішності пушкінських персонажів? Спробуйте скласти словесний портрет кожного героя.

А) Остригся під останню моду,

Як dandy той причепуривсь...

Б) Красунь, стрункий, як очерет,

Шанувальник Канта і поет.

Тетяна та Ольга Ларіни: несхожі сестри

В образах Ольги й Тетяни О. С. Пушкін утілив два типи жіночих характерів. Обидва ці персонажі у творі показані абсолютно протилежними натурами.

Тетяна

Ольга

Характер

Тетяні притаманні такі риси характеру: скромність, задумливість, трепетність, мовчазність, меланхолійність

Ольга Ларіна відзначається веселим і жвавим характером. Вона активна, допитлива, доброзичлива

Спосіб життя

Тетяна веде самітницький спосіб життя. Краще проведення часу для неї — на самоті. Вона любить спостерігати красиві світанки, читати французькі романи, міркувати

Ольга любить проводити час у веселій і галасливій компанії. Вона легка й проста у спілкуванні. Обмеженість кола спілкування не заважає їй налагоджувати контакти з людьми. Ольга може підтримати будь-яку розмову — про моду, суспільні новини або світське життя

Ставлення до кохання

Тетяна — ідеал вірності. Вона вміє кохати по-справжньому. Але кохання для неї — це не тільки почуття, це ще й відповідальність та обов’язок. Тетяна, усупереч своїм справжнім щирим почуттям, залишається відданою своєму вибору

Ставлення Ольги до кохання можна охарактеризувати як поверхове й легковажне. Ольга швидко закохується і так само швидко може розлучитися з людиною й захопитися знову. її почуття не глибокі. Однак Ольга залишається щирою і не йде наперекір своїм почуттям

Ставлення до життя й суспільства

Тетяна Ларіна жила немов у не своєму часі. їй не подобалося нічого, що було притаманне суспільству того часу: світські розмови, гучні бали, кокетство, флірт, веселощі й неробство. Тому порятунок Тетяна знаходить у мріях. Усе життя Тетяни — в її роздумах, сумнівах, ваганнях

Ставлення до життя сформувалося в Ольги Ларіної під впливом тогочасних традицій і «звичаїв». Постійно перебуваючи в епіцентрі життя, Ольга швидко ввібрала легковажність і лицемірство, характерні для суспільства. Однак за маскою веселощів і простодушності ховалися порожнеча, обмеженість і розчарування

Ставлення автора до персонажів

Автор поблажливий до Тетяни. Вона для нього — ідеал. її скромність, загадковість і деяка драматичність не дозволяють авторові розлучитися з образом Тетяни протягом усього роману. Внутрішній світ Тетяни Ла-ріної, її життя, переживання, почуття постійно тримають у напруженні і читачів, і самого автора

До образу Ольги автор ставився досить іронічно й упереджено. Для нього Ольга — абсолютна посередня дівчина того часу, яких безліч. Автор швидко «забуває» про Ольгу після загибелі Ленського

Тетяна Ларіна, подібно до шекспірівської Джульєтти, стала символом жіночності, глибокої, безмежної любові та порядності. Тетяна — людина з гармонійним внутрішнім світом і чистою душею.

І хоча роман Пушкіна названо «Євгеній Онєгін», образ Тетяни Ларіної не менш важливий і цікавий, аніж образ Онєгіна. Переважну роль у формуванні поглядів Тетяни і її почуттів відіграли книги, за якими вона судила про життя. Романи їй заміняли все, давали можливість знайти «сну жароту самітну». Захоплення книгами, занурення в інший, фантастичний світ, наповнений усіма фарбами життя, було для Тетяни не простою розвагою. Дівчина шукала в ньому те, чого не могла знайти у світі реальному. Можливо, у зв’язку із цим і трапилася її перша життєва невдача, фатальна помилка — кохання до Онєгіна. Сприймаючи навколишнє оточення як далеке, осоружне кожній клітинці її поетичної душі, Тетяна створила свій ілюзорний світ, у якому правили добро, краса, любов, справедливість. Для повноти картини бракувало тільки одного — героя, єдиного й неповторного. Чи не тому замислений, оповитий таємницею сусід Онєгін здався Тетяні втіленням всіх її дівочих мрій? Лист Тетяни — це миле й зворушливе освідчення в коханні, яке найбільш повно відбиває всю гаму почуттів, що охопили її непорочну, бентежну душу.

Онєгін був зворушений ніжним зізнанням Тетяни, але не готовий взяти на себе тягар відповідальності за чужу долю, чужі почуття й чужу надію. його порада проста й відбиває набутий ним досвід життя в суспільстві.

Закохана Тетяна виявилася гарною ученицею. Упоравшись із нестерпним душевним болем, вона навчилася «опановувати себе». Тетяна через кілька років життя в Петербурзі вже інша: вона тепер вміє триматися у вищому світі, недоступна й по-царськи велична. І при цьому не зрікається самої себе, поводиться природно. Тетяну вважають королевою столиці, і Онєгін раптом закохується в неї. Але тут вона виявляє власну гідність: залишається вірною своєму чоловікові, хоча в глибині душі ще живе її дівоче кохання до Онєгіна. Сила волі допомагає їй дотримати чесності, шляхетності у ставленні й до своєї сім’ї. Отже, Тетяна Ларіна є еталоном

чутливої, жіночної, мрійливої особистості. Але водночас образ Тетяни — це образ сильної, чесної та порядної жінки.

Цілковита протилежність Тетяні — її молодша сестра Ольга Ларіна, наречена Володимира Ленського. В Ользі багато життєрадісності, жвавості.

Вона завжди «з легкою посмішкою на вустах», всюди в будинку Ларіних чути її «дзвінкий сміх». її чеснотами поет вважає скромність, слухняність, простодушність і веселість.

Ольга — звичайна сільська панночка, у якої не виникає прагнень кращого, цікавішого життя. Основна риса героїні — легковажність, головною цінністю є веселе та безтурботне життя.

Зовнішня привабливість і чарівна життєрадісність Ольги не можуть приховати нерозвиненість її душевного світу. Вона не може зрозуміти Тетяну, у неї не змінюються поведінка й настрій напередодні дуелі Ленського. їй не потрібна жертва, яку приніс Ленський цією дуеллю.

В образі Ольги О. С. Пушкін втілив один з жіночих типів — гарної, чарівної жінки, грайливої, веселої, безтурботної. Якщо додати до всіх перерахованих вище якостей поверховість сприйняття й легкість суджень, то вийде найпоширеніший жіночий образ, досить привабливий, але недостатньо глибокий.

Образ автора

Наявність автора як персонажа твору є характерною особливістю роману у віршах, оскільки саме автор своїм ставленням багато в чому зумовлює суть подій. Цей жанр диктує необхідність не тільки розповісти про долю головних героїв, а й змалювати соціальний фон, картини побуту, природи, народного життя тощо. І саме в цьому разі образ автора є органічною частиною твору.

Автор — ліричний центр оповіді в романі. Він надає неповторної своєрідності композиції і постає перед читачем як автор-персонаж, автор-оповідач і автор — ліричний герой: розповідає про себе, свої переживання, погляди, життя. Він постає співрозмовником читача, дотепним, легким, товариським. Стиль його

мовлення — це стиль мислення і мовлення людини культурної, начитаної, життєлюбної, ознайомленої з усіма різновидами рідної мови. Поет легко вживає просторічні вирази, коли це потрібно. Іноді наводить суто літературні приклади, вдається до науки. Загальний тон його оповіді — теплий ліризм і м’яка іронія, які допомагають читачеві зорієнтуватися в перипетіях подій і низці фактів життя, описаних у романі.

У перших розділах роману, розпочатих в умовах суспільно-політичного підйому, авторський голос звучить жартівливо-іронічно, сповнений світлих інтонацій. У подальших розділах (починаючи з п’ятого), написаних після 14 грудня 1825 року, у роки жорстокої реакції, тон автора стає стриманішим, серйозним, а в прикінцевих частинах — глибоко елегійним і драматичним. Уже в першій главі поет уводить у текст низку автобіографічних відступів. Кожна з наступних глав відображає певні факти біографії Пушкіна, включно з його місцезнаходженням у той час, коли тривала робота над твором. Роман у віршах стає романом-щоденником, з якого ми дізнаємося про автора не менше, ніж про його героїв.

Авторські відступи на різні теми — один із найважливіших компонентів твору. Так автор розповідає про власні спогади, а читач його очима бачить деталі побуту дворянського Петербурга, дізнається про смаки, культурний світогляд та інтереси інтелігенції сучасного Пушкіну суспільства. Не випадково роман «Євгеній Онєгін» назвали «енциклопедією російського життя».

1. Чим вирізнялася Тетяна з-поміж інших дівчат? А чим Тетяна відрізнялася від Ольги?

2. Як формувався характер Тетяни Ларіної?

3. Опишіть коло занять Тетяни. Що вона любила і що не любила робити?

4. Знайдіть рядки, у яких підкреслено любов Тетяни до природи.

5. Які риси характеру героїні проявляються в її коханні до Євгенія? Яким уявляє щастя героїня?

6. Спробуйте пояснити, чому Тетяна закохалася в Онєгіна. Наведіть цитати, у яких автор виражає своє ставлення до почуттів Тетяни.

7. Розкажіть від імені Тетяни про її життя в Петербурзі.

8. Як ви вважаєте, чи було глибоким кохання Тетяни? Доведіть свою думку.

9. Висловіть своє ставлення до листа Тетяни. Чи повинна була героїня першою висловлювати свої почуття? Як це характеризує її?

10. Доведіть, що Тетяна, попри набуття статусу у світському товаристві, зберегла природність у поведінці та спілкуванні.

11. Чому, кохаючи Онєгіна, вона відвертається від нього?

12. Перечитайте VI-VIII розділи роману «Євгеній Онєгін». Поясніть, чому Тетяна й Онєгін не змогли пізнати щастя взаємного кохання.

13. Схарактеризуйте образ автора в романі «Євгеній Онєгін».

14. Назвіть теми авторських відступів.

15. Доведіть, що автор — сучасник своїх героїв, мудрий філософ, який осмислює загальний стан тогочасного суспільства.

1. Порівняйте, як відреагувала Тетяна на повчальний монолог Онєгіна (частина четверта) і як поводиться під час зустрічі з Онєгіним у Москві (частина восьма). Як змінився характер Тетяни?

2. Зверніть увагу на ліричні відступи про світських панянок — рішення Тетяни першою зізнатись у коханні Онєгіну (третя частина роману, р. XXII—XXIII, XXV). Які висновки можна зробити про характер Тетяни?

3. Порівняйте образи Тетяни та Ольги. Як ви вважаєте, чому всі симпатії автора на боці Тетяни?

4. Проаналізуйте ставлення автора до своєї героїні. Підтвердьте свою відповідь цитатами з тексту роману.

5. Чому, розповідаючи про Тетяну, Пушкін звертається до образу її матері? Яке значення має цей відступ?

6. Із розділу І дізнайтесь, скільки строф автор присвячує розповіді про героя, скільки — ліричним відступам, скільки — щоб переказати слова героя, скільки — щоб описати суть своїх взаємин із героєм. Зробіть узагальнення та висновки.

7. Порівняйте Онєгіна і Тетяну. Хто виграє від цього порівняння? Чому?

Незважаючи на різне виховання, Тетяна та Євгеній — духовно близькі люди. Обоє розумні, багато читають, освічені, добре розуміються на людях. Саме Онєгіна Тетяна виокремила з-поміж молодих людей, яких знала. Онєгін також віддав перевагу Тетяні. їм обом властива невдоволеність життям. Можливо, тому, що була якась «нитка єднання» між Тетяною та Євгенієм, вони начебто поділились своїми душевними надбаннями: Тетяна пробудила в Онєгіні почуття і здатність кохати, натомість сама за його порадою навчилася опановувати себе.

ЛК. 17 березня 1879 року стало знаменною датою в історії світової музичної культури. Цього дня в Москві відбулася прем’єра однієї з найкращих опер російського класичного репертуару — «Євгеній Онєгін» Петра Ілліча Чайковського.

Працюючи над оперою, композитор визначив свій задум як «ліричні сцени», вибрані з пуш-кінського роману. Це були ті сцени, які чітко й недвозначно окреслювали морально-етичні засади молодих героїв — Тетяни, Онєгіна і Ленського.

«Євгеній Онєгін» П. І. Чай-ковського започаткував оперу нового типу, побудовану не на інтризі та історичному парадоксі, а на розкритті внутрішнього світу героїв. В основу її лягли типові людські почуття. Чайков-ський утверджував в оперному мистецтві ще незвичний на той час принцип психологічного реалізму, «інтимної, але сильної драми».

Оперу ставили на всіх найбільших сценах світу — у Лондоні, Берліні, Відні, Мадриді, Мілані, Стокгольмі, Нью-Йорку...

УС. У квітні 1884 р. «Євгенія Онєгіна» було вперше показано в Україні (Харків). А в жовтні того самого року прем’єра опери відбулася в Києві. Київський оперний театр ім. Т. Шевченка вже не раз звертався до сценічного втілення «Євгенія Онєгіна», і цей шедевр світової оперної класики залишається в його репертуарі вже понад 100 років.

Запам’ятайте! У ліричних творах О. С. Пушкіна порушено найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслено теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, у якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста й суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.

Усвідомте, що творчість О. С. Пушкіна має не тільки національне, а й усесвітньо-історичне значення. Найбільшою заслугою поета в російській і світовій літературах західні критики вважають створення реалістичної поезії і написання роману у віршах «Євгеній Онєгін». Особливе значення твору полягає в тому, що О. С. Пушкін подав надзвичайно глибокий і водночас місткий опис тогочасної російської дійсності.

1. Чому для свого вірша «Я пам’ятник собі поставив незо-тлінний...» О. С. Пушкін узяв за зразок вільний переклад оди Горація Г Р Державіним, а не більш наближений до оригіналу переклад М. В. Ломоносова?

2. Хто із персонажів роману «Євгеній Онєгін» є ідеологічним опозиціонером Онєгіна і живе за іншими життєвими принципами?

Використовуючи власні знання, поезію Пушкіна, складіть ланцюжок асоціацій за темою «Провідні мотиви лірики Пушкіна».

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література 9 клас Паращич

 






^