mozok.click » Всесвітня історія » Велика французька революція кінця XVIII століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 56
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:02
24-01-2018, 13:02

Велика французька революція кінця XVIII століття

Категорія: Всесвітня історія

Європа під час Французької революції та наполеонівських воєн

Конституційна монархія - форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією.

«Праві» і «ліві» - поділ політичних течій, який походить з післяреволюційного (1789 р.) французького парламенту, де прихильники конституційної монархії розташувалися у правій частині залу, тоді як якобінці, що наполягали на революційних перетвореннях, - у лівій. Відтоді правими (або консерваторами, реакціонерами) прийнято вважати прихильників збереження існуючого ладу, а лівими - тих, хто виступає за необхідність радикальних змін.

Революційний терор - політика залякування опозиціонерів, до якої часто вдаються в умовах насильницького повалення існуючого ладу, а також часом конституційно обране керівництво держави з метою утриматися при владі. Виявляється у фізичному знищенні або ув'язненні основних опонентів режиму (у тому числі всередині власного політичного угруповання), представників опозиційних сил, жорстокому придушенні найменшого опору з боку населення тощо.

Термідоріанці - після перемоги революції у Франції 1792 р. в країні було запроваджено революційний календар, що складався з 12 місяців та п'яти додаткових днів. Виходячи із цього календаря, учасників державного перевороту, що відбувся 9 термідора («місяця спеки») ІІ року республіки (або 27/28 липня 1794 р.), поклавши край якобінській диктатурі, прийнято називати термідоріанцями.

 

 

Пригадайте основні ідеали Просвітництва та найви-датніших французьких просвітників.

Криза «старого порядку у Франції. У XVIII ст. французький абсолютизм, що за часів Людовіка XIV здавався нездоланною твердинею, вступив у період занепаду і саморуйнації. Головне призначення своєї влади спадкоємець «короля-сонця», його правнук Людовік XV (17151774) вбачав лише в задоволенні власних потреб. Короля абсолютно не цікавило, звідкіля беруться гроші на щоденні бали й розваги у Версалі, на утримання 4 тис. представників придворної аристократії. Він лише промовляв: «після нас хоч потоп» та «на мій вік вистачить».

Поясніть, що мав на увазі король, коли говорив: «після нас хоч потоп».



Під стать злочинному веденню справ усередині держави була і зовнішня політика необмеженої монархії. Франція продовжувала вести нескінченні війни, непотрібні ні народу, ні державі. Вони лише підривали її економіку та збільшували державний борг.

Величезне невдоволення населення країни викликали громадянська нерівність і становий поділ французького суспільства. Привілейовані

стани - духівництво і дворянство -були звільнені від сплати податків і могли займати вищі посади в державі. У той же час усі інші - третій стан (що становив 96 % усього населення) -були абсолютно безправними. А до цього стану належали не тільки селяни й ремісники, але й багаті купці, банкіри і власники мануфактур. Заможні буржуа, які володіли неабиякими статками, справедливо обурювались тим, що в суспільстві їх вважали людьми нижчого ґатунку.

Чому заможні буржуа, які були значно багатшими за багатьох дворян, належали до третього стану разом з бідними ремісниками й селянами?

Поступово занепадала економіка країни. Сільське господарство Франції практично не розвивалось, бо земля, як і раніше, залишалась власністю дворян і церкви, а селяни були її безправними користувачами. За дрібні клаптики ріллі вони були змушені відбувати численні феодальні повинності, платити церковну десятину та чималі державні податки, що аж ніяк не спонукало їх до більш продуктивної та ефективної праці. У п ідсумку село ледве могло прогодувати населення міст, а після регулярних, майже щорічних недородів цілі провінції, а то й усю країну охоплював голод.

Хоча Франція залишалась переважно аграрною країною, в її економіці дедалі більшу роль відігравала промисловість. Зростала кількість великих централізованих мануфактур, на яких подекуди почали застосовуватися машини. Прискорювалося формування національного ринку, розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. Проте подальшому розвитку промисловості й торгівлі перешкоджали абсолютизм, становий поділ суспільства та інші залишки феодалізму: відсутність єдиної системи мір і ваги та внутрішні мита.

Передумови і причини революції. Король і привілейовані стани чинили опір будь-яким спробам реформувати систему влади, міцно трималися за своє становище і спадкові права. Проте наприкінці XVIII ст. проти абсолютизму у Франції піднімається могутня хвиля опозиції. Її очолила багата буржуазія - промисловці, торговці й фінансисти. Цю опозицію підтримували народні низи, які потерпали від голоду, безробіття, постійних нестатків. До неї була готова приєднатись і незначна частина дворян, що займалися підприємництвом та мали намір підтримати третій стан у боротьбі за громадянське рівноправ’я.

Лідери буржуазної опозиції були озброєні вченням знаменитої плеяди французьких просвітників і, як наслідок, були переконані в необхідності обмеження влади монарха конституцією, скасування станової системи й спадкових привілеїв дворянства, гарантування прав і свобод людини. Дехто з них навіть мріяв про демократичну республіку.


Чи мала вплив ідеологія Просвітництва на передових мислителів України того часу?

Наприкінці XVIII ст. певні сподівання покладалися на молодого короля Людовіка XVI, що вступив на престол після смерті діда в 1774 р. Знаючи про важкий фінансовий стан країни, король відправив у відставку старих урядовців і призначив міністром фінансів талановитого економіста Жака Тюрго. Протягом двох років Тюрго провів деякі очікувані у Франції реформи: скасував внутрішні мита, цехові привілеї в містах, монополію держави на продаж хліба, але його спроба обмежити витрати королівського двору зустріла лютий опір придворного оточення на чолі з королевою Марією Антуанеттою. До того ж різко підскочили ціни на хліб, що викликало бурхливі протести населення. Тюрго був відправлений у відставку.

Ситуація в країні тим часом продовжувала ускладнюватись. У другій половині 80-х років XVIII ст. Францію охопила важка економічна криза, викликана напливом дешевих англійських товарів. Десятки мануфактур збанкрутіли, а їх працівники залишилися без роботи. Декілька років поспіль країна переживала неврожаї, у ній ширився голод, а тим часом чиновники наживалися на бідуваннях народу, продаючи хліб утридорога. Через величезний державний борг Франція опинилася на межі банкрутства. Король не мав чим платити службовцям, армії, а банкіри відмовлялися давати нові позики без серйозних гарантій.

Початок революції. Падіння абсолютної монархії. У 1789 р. заради схвалення нових позик і податків король наважився зібрати Генеральні штати, що не скликались у Франції з 1614 р. Це свідчило про те, що абсолютна монархія вже не була здатна сама управляти країною і змушена знову вдатися до підтримки станів, як і за часів Середньовіччя. Генеральні штати скликали в королівській резиденції - Версалі. За традицією вони складалися з трьох палат - представників духівництва, дворянства і непривілейованого третього стану. Хоча кількість депутатів від третього стану було збільшено вдвічі, його участь наперед обмежувалася другорядною роллю, оскільки зберігався становий принцип голосування. Привілейовані стани - духівництво і дворянство - завжди

мали два голоси проти одного від третього стану.

Проте французька буржуазія, що становила більшість представників третього стану, зовсім не збиралася задовольнятися становищем статистів, слухняних виконавців королівської волі. Почувши, що Людовік XVI вимагає схвалення чергової позики, але при цьому застерігає проти будь-яких спроб реформ, лідери буржуазії виступили з відкритим протестом. У червні 1789 р. представники третього стану проголосили себе Національними зборами, тобто представниками всієї французької нації, здатними говорити від імені всього народу. Вони мали рацію, бо духівництво і дворянство становили лише 4 % населення країни.

Король не наважився розігнати непокірних депутатів і лише наказав закрити приміщення для засідання. Тоді депутати на чолі з Жаком Байї перебралися в порожнє приміщення і дали клятву, що не розійдуться, доки Франція не отримає конституцію. Один із депутатів, граф Мірабо, заявив, що члени зборів, як обранці народу, можуть залишити свої місця, лише поступаючись силі багнетів. Це було перше проголошення принципу незалежності законодавчої влади від виконавчої. Незабаром до депутатів третього стану приєдналися ліберальне дворянство і духівництво.

Чи може, на вашу думку, діяти принцип незалежності законодавчої влади від виконавчої в умовах абсолютної монархії?

9 липня 1789 р. Національні збори проголосили себе Установчими, тобто заявили про своє право встановити в країні новий державний лад та прийняти конституцію. Лише тоді король вирішив вдатися до сили. У Версаль і Париж почали стягуватися війська. Звістка про це посилила хвилювання в столиці, як і чутки про можливе державне банкрутство. У Парижі відбувались масові мітинги, а 13 липня в місті вибухнуло повстання. Народ увірвався до арсеналу, захопив гармати та рушниці. У Парижі почало формуватися народне ополчення, яке згодом дістало назву Національної гвардії. Невдовзі її очолив знаменитий учасник війни за незалежність США маркіз Лафайєт.

Уранці 14 липня 1789 р. в Парижі поширилися чутки про те, що на місто націлені гармати фортеці Бастилії. Старовинна фортеця-в’язниця була ненависним символом королівської влади, бо в її казематах ув’язнювали тих, хто виступав проти монархії і католицької церкви. Саме до неї і рушив великий натовп городян, національних гвардійців і після відчайдушного штурму фортеця була взята приступом. Коли короля повідомили, що Кастилія впала, він вигукнув: «Та це ж бунт!». Йому

відповіли: «Ні, володарю, це не бунт, а революція». Через рік парижани повністю знищили Бастилію, а через століття - у 1880 р. - День її здобуття, перший день Французької революції, став національним святом Франції.

Штурм Бастилії. Картина Ж. П. Хоуеля

Чим ви

можете

пояснити,

що штурму

Бастилії

не змогли

перешкодити

королівські

війська?

Свою думку аргументуйте.

Обговоріть у групі, чому французи, у чиїй історії було багато важливих подій, революцій і війн, і досі вважають взяття Бастилії національним святом.

Перемога парижан над монархією стала сигналом до вибуху по всій країні. У містах відбувалися «муніципальні революції», у ході яких народ нищив органи королівської влади і створював муніципалітети - органи місцевого самоврядування. У країні розгорнувся і могутній селянський рух. Тисячі дворян, лякаючись справедливого народного гніву, змушені були тікати за межі Франції.

Проте головним здобутком подій 14 липня стало перетворення Установчих національних зборів у справжній орган державної влади. Там панували представники великої буржуазії і ліберального дворянства - новий мер Парижа Ж. Байї, маркіз Лафайєт, граф Мірабо і відомий у майбутньому політик Ж. Сійєс - прихильники конституційної монархії.

Уже в серпні 1789 р. депутати ухвалили декілька важливих рішень: було скасовано церковну десятину та особисті повинності селян. Проте обтяжливі поземельні платежі селян на користь поміщиків підлягали значному викупу. Депутати твердо стояли на сторожі приватної власності, хоч це й була власність дворян.

26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли Декларацію прав людини і громадянина. Перша ж її стаття стверджувала: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», що раз і назавжди скасовувало у Франції поділ суспільства на стани. Детальніше із цим документом ви ознайомитесь під час практичного заняття.

Проте невдовзі депутати самі по -рушили декларований ними принцип громадянського рівноправ’я. Буржуа не наважилися надати право голосу найбіднішим верствам населення, бо вважали, що ті не здатні свідомо брати участь у державному житті. Виборчі права надавалися лише тим французам, які платили державні податки. Обмеження вводилися не лише за майновим принципом, а, як і раніше, за статтю. Жінки права голосу не отримали і ще довго боролися за свої громадянські права.

Чому, на вашу думку, принцип громадянського рівноправ'я був порушений невдовзі після його прийняття?

Революція викликала надзвичайне піднесення громадянської активності, утворення різноманітних політичних клубів, товариств, газет. Найпопулярнішим серед них було Товариство друзів конституції, більш відоме як Якобінський клуб та Клуб кордельєрів, який очолювали відомі згодом діячі революції - адвокат Жорж Дантон і журналіст Каміль Демулен. Велику популярність здобула газета «Друг народу», яку видавав відомий публіцист Жан-Поль Марат.

Велика буржуазія, що керувала в Установчих зборах, і надалі проводила вигідну лише для себе політику. У 1789-1791 рр. в її

інтересах було остаточно скасовано монопольні права цехів, внутрішні мита, дозволено вільну торгівлю хлібом, запроваджено єдину систему оподаткування тощо.

Прийнятий декрет про запровадження цивільного устрою церкви дозволив конфіскувати її величезні маєтки і розпродати їх. Французька буржуазія охоче купувала багаті церковні землі, вкладаючи в нерухомість усі свої вільні кошти. Священики переводилися на платню, ставали державними службовцями.

Які наслідки для суспільства і кожного громадянина мало переведення священика в ранг державного службовця? А для самої церкви? Чи про це говорили просвітники, зокрема Вольтер? Як ви вважаєте, чи може священик бути державним службовцем? Чому? Свою точку зору аргументуйте.

Важливе значення для подальшого розвитку країни мала проведена адміністративна реформа. Замість колишніх середньовічних провінцій країну було поділено на більш компактні й зручні для управління департаменти з досить значними правами самоврядування. Такі ж отримали і всі паризькі округи (райони).

Здобувши владу, велика буржуазія вжила заходів для свого захисту від королівської влади та злиденної більшості населення країни, яке на цей час не отримало практично нічого. Згідно з прийнятим у вересні 1789 р. декретом, проти «зборищ заколотників» дозволялося застосовувати зброю. До «заколотників» прирівнювалися страйкуючі робітники мануфактур і навіть перші профспілкові організації.

Від конституційної монархії до республіки. Після тривалих зволікань та затримок з боку Людовіка XVI у вересні 1791 р. Установчі збори прийняли конституцію Франції. Першу її частину становила Декларація прав людини і громадянина, а друга визначала побудову і повноваження органів державної влади й управління. Детальніше із цим документом ви ознайомитесь під час практичного заняття.

Перший французький парламент - Законодавчі збори - розпочав свою діяльність у жовтні 1791 р. У ньому переважали прихильники поміркованих буржуазних реформ і конституційної монархії, які очолювали революцію на її початку і вважали, що з прийняттям конституції необхідні перетворення у Франції вже здійснено.

Проте із часом дедалі активнішу роль у роботі зборів почали відігравати представники середньої буржуазії - промисловці, торговці, фінансисти, які вважали зміни в країні занадто обмеженими і недостатніми. Їх називали жирондистами, оскільки більшість депутатів цієї фракції походила з приморських департаментів Франції, зокрема Жиронди. Вони виступали за подальші реформи з метою забезпечення повної сво-

боди підприємництва, скасування будь-яких монополій і привілеїв, а головне, вважали потрібними подальші політичні зміни в країні.

Робота зборів проходила в частих суперечках депутатів, що ускладнювало їх нормальну роботу. Більшість із прийнятих декретів не впроваджувались у життя, бо на них накладав вето (заборону) сам король. Тим часом у Франції поглиблювалась економічна криза, зростали ціни, збільшувалася кількість безробітних. Народ голодував, і у великих містах Франції почастішали виступи найбідніших верств населення. Їх ватажки вимагали від депутатів безкоштовного розподілу між селянами поміщицької землі, введення твердих цін на хліб і предмети першої необхідності, жорстких заходів проти спекулянтів, що наживалися на народних бідуваннях.

Нестійке політичне становище в країні ускладнилось у зв’язку з прямою загрозою контрреволюційної інтервенції. Монархи Європи вбачали в революції заколот бунтівників, загрозу своїм власним тронам. У 1792 р. Пруссія і Австрія підписали союзний договір, який поклав початок утворенню першої антифранцузької коаліції.

Конституційна монархія

У чому, на вашу

думку, полягала

недосконалість

системи

конституційної

монархії?

Чому монархи Європи вирішили організувати інтервенцію у Францію?

Вимоги Австрії і Пруссії скасувати конституцію і поновити абсолютизм у Франції Законодавчі збори сприйняли як втручання у її внутрішні справи. Прагнучи випередити реакційних монархів, вони оголосили війну Австрії, котру невдовзі підтримала й Пруссія. Війна для Франції складалася невдало. Королівські генерали й офіцери неохоче воювали проти пруссаків, що вдерлися на територію країни. А королева Марія Антуанетта, сестра австрійського імператора, передавала ворогові військові плани.

Саме в цей час країну охопило могутнє патріотичне піднесення. На заклик Законодавчих зборів «Вітчизна в небезпеці!» відгукнулися десятки тисяч французів. З усіх міст до Парижа прямували загони добровольців - національних гвардійців, щоб дати відсіч ворогові. Їх надихала знаменита «Марсельєза» - революційна пісня марсельського батальйону, що закликала до боротьби з тиранами, до повалення королівських тронів. Згодом (у 1879 р.) Марсельєза стала національним гімном Франції.

Руже де Ліль уперше виконує «Марсельєзу». Картина

І. Пільса

Крім Руже де Ліля хто ще зображений на картині? Дізнайтеся з додаткових джерел про подальшу долю учасників цього слухання.

Самостійно з'ясуйте, ким був Руже де Ліль та в чиїй присутності вперше було виконано цей гімн.

Загроза вторгнення прусських військ, злидні й голод у Парижі викликали дедалі більше невдоволення мешканців столиці та національних гвардійців. Жирондисти і лідери міської бідноти відкрито звинувачували Людовіка XVI у зраді й закликали до повалення королівської влади. У ніч на 10 серпня 1792 р. по дзвону на сполох озброєні парижани і національні гвардійці почали збиратися біля будинку ратуші. На світанку понад 20 тис. повстанців штурмували королівський палац Тюїль-рі. Короля і членів його сім’ї було заарештовано. Відразу після повстання Законодавчі збори, якими керували вже жирондисти, запровадили в дію всі декрети, раніше заборонені королем. Усі громадяни, незалежно від майнового стану, отримали виборчі права. Ставало очевидним, що країні потрібна нова конституція. Стара, 1791 р., уже не могла діяти: монархію у Франції було ліквідовано. Проте ворогами революції тепер ставали ті діячі, які, власне, її розпочали.

20 вересня 1792 р. революційна французька армія завдала прусським військам серйозної поразки під м. Вальмі. Цього ж дня в Парижі в урочистій обстановці було відкрито засідання нового установчого органу -Конвенту, що мав прийняти конституцію республіканської Франції. Наступного дня Конвент скасував у країні монархію, а 22 вересня Франція вперше у своїй історії була проголошена республікою.

З курсу всесвітньої історії за 6-8-й класи пригадайте, у яких країнах існувала республіканська форма правління.

Штурм Тюільрі в Парижі.

Картина Ж. Берто. 1793 р.

Дізнайтеся з додаткових джерел, хто захищав палац Тюїльрі, а хто своїми діями сприяв його захопленню?

Яких жертв з обох боків коштував цей штурм?

Провідне становище у Конвенті посідали жирондисти. Більшість депутатів, як правило, підтримувала їх рішення. Менш численну, але дуже енергійну фракцію становили монтаньяри (вони розташовувалися на верхніх лавах залу засідань, через що отримали своє прізвисько: «монтань» - у перекладі з французької - «гора»). Їх очолювали Марат, Дантон і один з найвизначніших діячів революції, палкий прихильник республіки - Максиміліан Робесп’єр. Поступово монтаньяри перетворилися на впливову політичну силу і домоглися переваги над жирондистами в Якобінському клубі. Після цього назви монтаньяр і якобінець стали синонімами.

Захищаючи загалом принцип приватної власності, дехто з монтанья-рів припускав можливість її обмеження і навіть перерозподілу майна багатих на користь незаможних громадян. Саме під тиском монтанья-

рів, усупереч позиції жирондистів, Людовіка XVI віддали під суд трибуналу Конвенту, який більшістю голосів проголосував за страту короля. 21 січня 1793 р. Людовіка XVI було страчено.

Людовік XVI прощається із своєю родиною. Гравюра

Навіть ті, хто виступав проти страти короля, не підтримали пропозиції передати вирішення його долі до рук народу.

Як ви вважаєте, чому?

Пригадайте, чи відбувалась раніше де-небудь страта короля або іншого керівника держави.

Після битви під Вальмі революційна армія здобула низку перемог над прусськими і австрійськими військами. Вона відкинула окупантів за межі Франції та зайняла територію Бельгії, західного берегу Рейну, Ніццу і Савойю. Прикордонні з Францією території приєднувалися до республіки, на них здійснювались буржуазні перетворення.

Проте успіхи республіканської Франції викликали дедалі більшу тривогу європейських монархів. Після страти Людовіка XVI до анти-французької коаліції долучилися Англія, Іспанія, Росія, Сардинське королівство, Неаполь і більшість малих німецьких держав. Під натиском переважаючих сил коаліції французька армія знову почала відступати, залишила зайняті раніше території, і в країну знову вступили інтервенти. З англійською допомогою і на англійські гроші спалахнули роялістські (монархічні) повстання на заході Франції - у Вандеї і Бретані. Нова загроза інтервенції ускладнювалася через гостру нестачу продовольства у великих містах, зростаюче невдоволення владою міської і сільської бідноти.

Якобінська диктатура. Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію в країні, чим активно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатності врятувати республіку. Скориставшись народним невдоволенням, 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і захопили владу в країні. Верховним державним органом залишався Конвент, який володів усією повнотою законодавчої і виконавчої влади. Представники Конвенту в армії і провінціях - комі

сари - мали необмежені права. Дантон наполіг на рішенні конвенту відмовитись від наступальних війн та завоювань, спрямувавши зусилля на досягнення миру. Неабиякі повноваження здобув Комітет громадського порятунку, який з липня 1793 р. очолив М. Робесп’єр. Каральними органами диктатури стали Комітет громадської безпеки і революційні трибунали.

Якобінська диктатура - період найвищого піднесення революції, найбільш глибоких перетворень у країні, але водночас і період масових репресій і кривавих розправ із справжніми та уявними ворогами республіки. Уже в липні 1793 р. якобінці ввели смертну кару за спекуляцію продовольством, а в жовтні встановили тверді ціни на всі товари першої необхідності. 17 липня 1793 р. Конвент прийняв декрет про повну і безоплатну ліквідацію всіх феодальних повинностей, завдяки чому французьке селянство, єдине в Європі, безкоштовно отримало землю, що раніше належала дворянам. У жовтн і на вимогу бідноти було встановлено максимальні ціни на продукти харчування. Вершиною соціального законодавства якобінців стали Вантозькі декрети 1794 р. («вантоз» - лютий-березень за революційним календарем), за якими частина майна «ворогів революції» розподілялася між найбіднішими громадянами. Таким чином, було порушено принцип недоторканності приватної власності, який так відстоювала буржуазія на початку революції.

Як ви вважаєте, інтереси яких верств населення захищала якобінська диктатура?

Жирондистів везуть на страту. Гравюра

Розгляньте ілюстрацію. Прокоментуйте реакцію і поведінку людей на площі.

Загроза смертної кари не зупиняла спекуляції хлібом у великих містах. Населення дедалі більше бідувало. Почастішали виступи голодної

бідноти - «шалених», що вимагали конфіскації і поділу власності нових багатіїв, вилучення майна і продовольства для допомоги голодуючим і постачання армії. У вересні 1793 р. якобінським Конвентом було прийнято декрет про «підозрілих», який став сигналом до масового терору. «Підозрілими» оголошувалися не лише колишні дворяни, священики, чиновники, а й колишні діячі революції, тобто будь-які противники диктатури. Виявлені «підозрілі» підлягали негайному арешту та страті. Звичайно, при пошуках «підозрілих» часто-густо зводились особисті рахунки. Протягом жовтня 1793 р. стратили королеву Марію Антуанет-ту та лідерів жирондистів, тисячі ув’язнених людей. Також на гільйотині загинули помірковані якобінці - Ж. Дантон та група його прихильників, що виступили проти цього терору.

Термідоріанська реакція і Директорія. Терор якобінців викликав дедалі більше невдоволення нової французької буржуазії, розбагатілої вже за часів революції. Проти Робесп’єра та його прибічників виникла змова. Активну роль серед змовників відігравали Фуше і Баррас, що залучили на свій бік багатьох депутатів Конвенту. 9 термідора ІІ року Республіки (27 липня 1794 р.) Робесп’єра під час виступу в Конвенті було заарештовано, а наступного дня разом з його соратниками - Сен-Жюстом і Кутоном -страчено. Якобінську диктатуру було повалено.

Термідоріанський переворот не означав повернення до «старого порядку» - відновлення монархії та дворянських привілеїв.

Його організатори були прихильниками республіки, зацікавленими у зміцненні нового громадянського устрою та збереженні нажитих у роки революції багатств. Водночас Баррас і його спільники прагнули покласти край народному руху в містах і селах, викорінити в суспільстві саму думку про можливість поділу майна серед бідних.

Нова влада продовжила практику терору проти своїх політичних супротивників. Сотні якобінців було гільйотиновано або жорстоко забито. У містах Франції лютували банди головорізів з так званої «золотої молоді» - дітей нових багатіїв. Вони громили революційні клуби, редакції якобінських газет, нещадно розправлялися з колишніми революціонерами. Із заслання було повернуто жирондистів, а учасникам роялістських заколотів надано амністію.

Існує вираз «революція пожирає своїх синів». Чи погоджуєтесь ви з ним? Відповідь аргументуйте.

Конвент зберігав усю повноту влади, проте служив винятково інтересам нової буржуазії. У грудні 1794 р. були скасовані тверді ціни на

продовольство, і у Франції почалося знецінення грошей - нестримна інфляція. Дорожнеча і голод стали причинами повстань у Парижі навесні 1795 р., проте вони були придушені військами, а їх керівників -останніх якобінців - було засуджено до страти. Ствердивши свою владу, у серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв нову Конституцію. Для виборців знову запроваджувався майновий ценз, віковий зростав до 25 років, а вибори ставали двоступеневими. Мова йшла виключно про чоловіків, жінкам виборче право, як і раніше, не надали.

Вища влада зосереджувалася у руках Законодавчого корпусу, який складався з двох палат: Ради п’ятисот і Ради старійшин. Виконавча влада мала належати Директорії у складі 5 осіб, що обиралися Законодавчим корпусом. Звикнувши за три роки до влади, депутати Конвенту не збиралися відмовлятися від неї. Вони закріпили за собою без усяких виборів дві третини місць у новому парламенті.

Невдоволенням узурпацією влади скористалися монархісти. Озброївши понад 20 тис. чол., вони готувалися здійснити державний переворот. Директорію врятував енергійний та рішучий генерал Наполеон Бона-парт. За його наказом на підступах до Конвенту було поставлено гармати, і заколотники були просто розігнані залпами картечі. Саме розгром роялістів поклав початок стрімкій військовій кар’єрі Бонапарта.

Період Директорії став часом стрімкого збагачення нової французької буржуазії - багатих промисловців, купців і фінансистів, що наживалися на спекуляціях землею, цінними паперами і постачанні армії. Самі члени Директорії на чолі з Баррасом були типовими представниками нових багатіїв, тісно пов’язаними з підприємницькими колами Франції. Їх називали нуворишами, або «жирними котами».

Зал засідань Ради п’ятисот. Картина Ж. Сабле

Чи можете ви сказати, розглянувши ілюстрацію, чому Рада п’ятисот зрештою виявилася недієздатною?


Аргументуйте.

Зовнішня політика Директорії. Бонапартистський переворот 1799 р. Термідоріанський переворот зумовив істотні зміни і в зовнішній політиці Французької республіки. На відміну від якобінців, що виступали проти завойовницьких війн, лідери термідоріанців, Директорії прагнули до територіальних загарбань та панування над сусідніми державами. Справедливі війни, що вела з 1792 р. республіканська Франція проти європейських монархічних держав, почали поступово перетворюватися на загарбницькі. Порівняно слабка французька буржуазія прагнула використати військову силу для нав’язування сусідам вигідних митних і торговельних угод та відвертого грабунку «визволених» народів.

Наполеон у битві при Риволі. Картина А Філіппото

Чим фігура Наполеона відрізняється від інших, зображених на картині?

Після низки поразок у 1795 р. Пруссія та Іспанія вийшли з війни. Проте війна з Англією і Австрією тривала. Головні сили австрійців зосереджувалися в Західній Німеччині та Італії. Командувачем французької армії в Італії в квітні 1796 р. було призначено генерала Наполеона Бонапарта.

Французька армія в Італії налічувала 30 тис. напівголодних і погано споряджених солдатів. Їй протистояло 80 тис. добре озброєних австрійців. Незважаючи на це, у квітні 1796 р. французи рушили на ворога. Поєднуючи швидкість наступу з навальністю ударів, Бонапарт громив ворога частинами, азартно ризикуючи всім, навіть власним життям. За тиждень він розгромив сардинську й австрійську армії - Сардинське королівство змушене було визнати себе васалом Франції. Невдовзі Бонапарт завдав поразки австрійцям у битвах при Арколе і Риволі. У жовтні 1797 р. Австрія була змушена підписати мирний договір, визнавши за Францією права на лівий берег Рейну, Бельгію та Іонічні острови. Перша антифранцузька коаліція перестала існувати. Після італійського походу про генерала Бонапарта заговорила вся Європа.

Італійці радо зустрічали французів як своїх визволителів, вітали здійснювані ними буржуазні перетворення. Проте французька буржуазія від війн очікувала загарбання нових земель і отримання багатств. На «визволені» міста Бонапарт накладав мільйонні контрибуції. Постачання армії велося переважно за рахунок конфіскованого майна і місцевого населення. Французи не зупинялись і перед відвертим грабунком, вивозячи до Парижа церковні цінності та витвори мистецтва. Австрійське панування в Італії було фактично замінене французьким. За договором з австрійцями на території Італії утворили декілька залежних від Франції республік.

Штурм Корфу ескадрою адмірала Ушакова

Дізнайтеся з додаткових джерел про обставини цієї події.

Як ви вважаєте, з яких причин справедливі війни, які вела республіканська Франція проти європейських монархій, почали поступово перетворюватися на загарбницькі?

У 1798-1799 рр. Бонапарт здійснив похід у Єгипет, сподіваючись згодом дістатись Індії - найбагатшої колонії Англії. Проте, здобувши декілька перемог у Єгипті, він призупинив наступ при облозі турецьких фортець у Сирії. Армія слабшала від безперервних боїв, виснажливої спеки і хвороб. У той же час англійський адмірал Гораціо Нельсон знищив французький флот біля мису Абукір (дельта Нілу). Шлях французам додому було фактично відрізано.

Захоплення французами о. Мальти і вторгнення до Єгипту привели до утворення в 1798 р. другої антифранцузької коаліції у складі Англії, Росії, Австрії і Туреччини. У 1799 р. російська армія під командуванням О. Суворова розгромила французів під Треббією і Нові та змусила їх залишити Північну Італію, ескадра Ф. Ушакова звільнила Іонічні острови. Англійці адмірала Нельсона в цей час здобули Мальту і визволили Неаполь.

Воєнні поразки підірвали і без того хитке становище Директорії. Своєю слабкістю і нездатністю навести лад у країні Директорія дискредитувала себе навіть в очах великої буржуазії, якій була потрібна міцна влада для захисту своїх інтересів.

У правлячих колах Франції виник план державного перевороту і встановлення військової диктатури. Найкращим претендентом на роль майбутнього диктатора вважався генерал Бонапарт, який, кинувши напризволяще свою армію в Єгипті, терміново з’явився в Парижі. 18 брюмера VIII року республіки (9 листопада 1799 р.), спираючись на відданих солдатів, він фактично розігнав Раду п’ятисот, скасував режим Директорії і змусив колишніх депутатів ухвалити закон про передачу влади трьом консулам (правителям). Повновладним правителем Франції із званням першого консула ставав 30-річний генерал Бонапарт (інші консули значної ролі не відігравали).

1. Схарактеризуйте економічний розвиток Франції напередодні революції.

2. Які верстви французького суспільства і чому були особливо незадоволені своїм становищем та політикою короля?

3. Проаналізуйте діяльність Установчих національних зборів. Що заважало продуктивній роботі Установчих зборів на користь народу?

4. Схарактеризуйте форми виявлення громадянської активності у Франції під час революції.

5. Чому якобінці, що встановили жорстку диктатуру, у конституції 1793 р. обіцяли громадянам набагато ширші права, ніж попередня влада?

6. Чому термідоріанці, які здійснили переворот під гаслами боротьби з якобінським терором, прийшовши до влади, самі вдалися до аналогічних дій?

7. Чиї інтереси захищала нова термідоріанська влада?

8. Визначте причини бонапартистського перевороту 1799 р.

1. Зробіть у зошитах порівняльну таблицю.

2. У зошитах намалюйте схему «державний устрій Франції за конституцією 1795 р.».

3. Розгляньте на карті основні події італійського та єгипетського походів та позначте на контурній карті місця найважливіших битв.

1. Користуючись додатковими джерелами, напишіть есе про роль Марії Анту-анетти в житті Франції наприкінці XVIII ст.

2. На основі тексту підручника та додаткових джерел зробіть історичний портрет одного з лідерів революції. У групі обміняйтесь інформацією та своїми роздумами щодо діяльності свого обранця.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 



^