mozok.click » Всесвітня історія » Російська імперія в першій половині XIX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 63
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:22
24-01-2018, 13:22

Російська імперія в першій половині XIX століття

Категорія: Всесвітня історія

Пригадайте, який державно-політичний устрій існував у Росії в кінці ХУІІІ ст.

Росія в добу реакції. Повстання декабристів. На початку ХІХ ст. в Російській імперії пожвавилося суспільно-політичне життя. З ініціативи Олександра І в кількох губерніях скасовується кріпосне право. Селянам надається свобода, але землю вони мають викупати або орендувати в поміщиків. Були розроблені проекти конституції - для всієї країни і для Фінляндії, але жоден не був здійснений.

Радикально налаштовані дворяни, серед яких було чимало офіцерів, що пройшли Вітчизняну війну 1812 р. (так у Росії називалася війна з Наполеоном), втрачали сподівання на мирне перетворення країни. Вони стали шукати можливості змін у Росії шляхом насильницького повалення влади царя і встановлення немонархічної форми правління. У Росії зароджується революційна ідеологія. На практиці вона виявилась у повстанні декабристів у грудні 1825 р. («декабрист» від рос. «декабрь» - грудень).

Більшість декабристів вийшли із середовища дворянської військової молоді, що засвоїла передові ідеї про народний суверенітет, природні права людини, громадянські свободи. Вони чудово усвідомлювали, що самодержавство і кріпосне право в Росії були головними причинами відставання країни від передових європейських держав.



Перше таємне товариство дворянських революціонерів виникло в 1816 р. Це був Союз порятунку, який після прийняття статуту здобув назву Товариства справжніх і вірних синів Вітчизни. Проте відсутність єдиної тактики та ідейні розбіжності призвели до його швидкого розпаду.

Наступне товариство - Союз благоденства, утворений у 1818 р., існувало майже відкрито. Його члени сподівались провести реформи мирним шляхом і залучити до організації не лише дворян, а й представників духівництва і третього стану. Із членами Союзу підтримували дружні зв’язки російські письменники О. Пушкін і О. Грибоєдов. Проте поступово під впливом революційного руху в європейських країнах у Союзі стали переважати прибічники відкритого виступу проти царизму. У січні 1821 р. товариство було розпущено.

У 1821-1822 рр. на його основі було створено нові таємні організації -Південне товариство в Україні на чолі з полковником П. Пестелем і Північне товариство в Петербурзі, найбільш впливовим членом якого був М. Муравйов. Обидва товариства тісно співпрацювали і розглядали себе як складові єдиної організації. На початку 20-х років ХІХ ст. члени товариств працювали над розробкою конституційних проектів для майбутньої революційної Росії, розробляли тактику майбутнього виступу проти царизму.

Програмний документ Південного товариства «Руська правда», розроблений П. Пестелем, був достатньо радикальним. Він передбачав повалення самодержавства і встановлення на 10 років диктатури тимчасового уряду як вирішальної умови перемоги революції і здійснення необхідних перетворень. Скасовувалися кріпосне право і становий поділ суспільства, проголошувалася рівність усіх громадян перед законом, у країні мав бути встановлений республіканський лад. Передбачалось наділення селян землею.

Зустріч

О. Грибоєдова з київськими декабристами


Розгляньте ілюстрацію. Спробуйте уявити собі, про що міг говорити з декабристами письменник.

Чому декабристи вважали, що в першу чергу в Росії необхідно знищити кріпосне право?

Згідно з програмою Північного товариства - «Конституцією» М. Муравйова, Росія проголошувалась конституційною монархією. Селян передбачалось звільнити від кріпацтва, проте безкоштовно їм передавалася лише присадибна ділянка. Встановлювалась рівність громадян перед законом, хоча повні політичні права здобували лише заможні члени суспільства. Росія мала стати федеративною державою (на зразок США) з двопалатним парламентом. Виконавчу владу планувалось залишити за імператором.

Яка з розроблених декабристами програм була більш реалістична і прийнятна для тогочасної Росії?

У товариствах почалась безпосередня підготовка збройного повстання. У 1825 р. була досягнута домовленість з революціонерами Польського патріотичного товариства про підтримку повстання «південців», а у вересні 1825 р. до складу Південного товариства увійшло Товариство з’єднаних слов’ян, що діяло в Новоград-Волинську.

Повстання було заплановано на літо 1826 р., проте виступ декабристів був прискорений смертю Олександра І, що не залишив по собі спадкоємця, у листопаді 1825 р. Брат померлого царя, Костянтин, відмовився від трону, і на 14 грудня 1825 р. було призначено присягу сенату новому імператору - Миколі І.

Кризою влади і вирішили скористатись декабристи. Вони планували вивести віддані своїм командирам гвардійські частини на Сенатську площу, завадити присязі імператора і зажадати у членів сенату та Державної ради оприлюднити підготовлений напередодні «Маніфест до

російського народу», у якому викладались основні вимоги змовників. Проте повстання 14 грудня 1825 р. не було достатньо підготовлено, Сенат і переважна частина військ уже встигли присягнути Миколі І. Військові частини, які декабристи вивели на Сенатську площу, були розігнані артилерійським вогнем. 29 грудня в Україні офіцери-декабристи підняли повстання Чернігівського полку, проте і цей виступ був швидко придушений.

Новий імператор Микола І виявив не -абиякі жандармські здібності. Він особисто очолив слідство у справі декабристів, до якого було притягнуто 579 чоловік, з яких 289 визнано винними. Розправа була жорстокою, п’ятьох найактивніших ліде-

рів декабристського руху - П. Пестеля, К. Рилєєва, П. Каховського, С. Мурав-йова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна

було повішено. Понад сто декабристів було засуджено до каторги і заслання в Сибір.

Декабристи були першими російськими революціонерами, що відкрито виступили за ліквідацію кріпосництва й абсолютизму. Проте їхній виступ не був зрозумілий селянству. Несприйняття переважною частиною суспільства руху декабристів допомагало царизму й надалі проводити реакційну політику, придушувати революційний і л іберальний рух.

Порівняйте революційні виступи в Росії з виступами в інших європейських державах. Чи було в них щось спільне?

Росія за царювання Миколи І. Після розгрому декабристів Микола І поклявся, що, доки живе, не допустить нової революції в Росії. Його тридцятилітнє царювання - це період жорстокого придушення вільнодумства і визвольного руху як всередині країни, так і в Європі. Самодержець прагнув зберегти існуючий у країні порядок, не вводити нічого нового і підтримувати діючий століттями суспільний і державний лад. Він особисто контролював діяльність політичної поліції, створив Третє відділення імператорської канцелярії з особливим корпусом жандармів на чолі з генералом А. Бенкендорфом. Корпус мав величезну владу і стояв вище всіх державних установ. В імперії було введено сувору цензуру для друкованих видань, обмежено доступ до освіти вихідців з простого народу та автономію університетів.

У першій половині XIX ст. за рівнем економічного розвитку Російська імперія значно поступалася провідним західноєвропейським країнам. У 30-40-х роках у країні розпочався промисловий переворот, проте темпи його розгортання були дуже повільними. Визначальну роль у виробництві відігравали кріпосні мануфактури. Розвиток сільського господарства визначали також кріпосницькі відносини. Існування кріпосного права стало нездоланною перешкодою для нормального розвитку країни.

Росія була багатонаціональною державою. Проте більшість її народів опинилася у складі імперії внаслідок завоювань. Великодержавна політика царизму обмежувала національні права неросійських народів. Стосовно них здійснювалася політика національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей походження та історичних традицій, насадження російської культури.

Прикладом такої політики було становище України у складі імперії, яку уряд розглядав як російський край, ігноруючи інтереси її населення.

Будь-які спроби неросійських народів боротися за їхні національні права жорстоко придушувалися.

Суспільні рухи у 30-50-х роках ХІХ cm. Незважаючи на реакційну політику царизму, 30-50-ті роки ХІХ ст. були періодом нового піднесення громадської думки. Уже в 30-х роках передова російська молодь починає створювати революційні гуртки, серед яких особливо вирізнявся

гурток О. Герцена і М. Огарьова. Учасники гуртка були переконаними республіканцями, цікавилися суспільними й політичними проблемами, вивчали історію революційних рухів. Проте в 1834 р. після спроб Герцена і Огарьова розгорнути революційну агітацію гурток було розгромлено, а його членів вислано зі столиці.

Під впливом політичної реакції в Європі серед частини російської інтелігенції поширювалася думка, що «історичний розвиток Росії - йти своїм, самобутнім шляхом, відмінним від європейського». Прибічників цієї тези називали «слов’янофілами». Члени московського гуртка слов’янофілів заперечували загальні закономірності суспільного розвитку, протиставляли Росію державам Західної Європи. Вони вважали, що через буржуазний розвиток західні держави занепадають, у них загострюються суперечності й наростає революційний рух, у той час як в Росії існуюча патріархальна сільська громада нібито є гарантією від будь-яких соціальних потрясінь.


Їм протистояло інше угруповання - західники (прихильники західноєвропейського шляху розвитку), до складу якого входило чимало відомих науковців і публіцистів. Західники вважали, що Росія рухається в напрямку формування буржуазного суспільства, виступали за обмеження абсолютизму і скасування кріпацтва. Але при цьому вони були рішучими противниками революційної тактики і визнавали лише шлях реформ.

Порівняйте погляди слов'янофілів і західників. Що, на вашу думку, у них було спільного, а що - відмінного?

У 40-х роках ХІХ ст. у суспільному русі посилюється революційно-демократичний напрямок. Радикально налаштовані демократи закликали до рішучих дій, до насильницького повалення існуючого ладу. Майбутнє Росії вони пов’язували із соціалізмом, осередком якого мала стати сільська громада. Ці погляди відстоювали, зокрема, відомі громадські діячі й публіцисти В. Бєлінський та М. Чернишевський. Їх пропагували і члени таємного гуртка в Петербурзі на чолі з М. Буташевичем-Петрашевським,

що діяв у 1845-1846 рр. Пізніше його учасників назвали «петрашевцями».

Зовнішня політика імперії. Кримська війна. У зовнішньополітичній діяльності російський уряд головну увагу приділяв південному напрямку, прагнучи оволодіти новими територіями у Закавказзі та чорноморськими протоками. Із цією метою Росія вела війни з Османською імперією, підтримуючи національно-визвольну боротьбу слов’янських народів на Балканах. У першій половині XІХ ст. до імперії були приєднані Грузія, Азербайджан, північна частина чорноморського узбережжя Кавказу та Південний Кавказ, що супроводжувалось війнами з Персією та Туреччиною.

На середину XІХ століття Російська імперія перетворилася на одну з найбільших держав світу, яка, підкоривши численні народи Європи і Азії, прагнула подальшого територіального розширення. У той же час економічна відсталість, кріпосницькі порядки та самодержавно-поліцейський режим зробили її слабким конкурентом у боротьбі за вплив на Близькому Сході. Ця слабкість яскраво виявилась у ході Кримської війни 1853-1856 рр., у якій на боці Османської імперії проти Росії виступила об’єднана коаліція західноєвропейських держав у складі Англії та Франції. Об’єднаний флот союзників увійшов у Чорне море, блокувавши Севастополь. Незважаючи на існуючу угоду про взаємодопомогу між Росією, Австрією та Пруссією, ті не надали союзникам очікуваної підтримки, тому війна для Росії закінчилася поразкою.

За Паризьким миром 1856 р. Росія була позбавлена права мати військовий флот та фортечні укріплення на Чорному морі й змушена була відмовитись від претензій на Молдавію, Волощину та Південну Бесса-рабію.

1. Визначте причини розгортання декабристського руху в Росії на початку ХІХ ст.

2. Схарактеризуйте діяльність декабристських товариств.

3. Проаналізуйте значення виступу декабристів для російського суспільства.

4. Яку мету переслідували революціонери-демократи? У якому середовищі були популярні їхні ідеї?

1. На контурній карті позначте центри декабристського руху.

2. На карті покажіть держави, з якими воювала Росія в середині ХІХ ст., та ті територіальні завоювання, які вона здобула.

Використавши додаткові джерела, напишіть повідомлення про керівників декабристського руху.

1816 р. - створення Союзу порятунку.

14 грудня 1825 р. - повстання декабристів у Петербурзі.

29 грудня 1825 р. - повстання Чернігівського полку в Україні.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 



^