mozok.click » Всесвітня історія » Російська імперія у другій половині XIX - на початку XX століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 828
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:41
24-01-2018, 13:41

Російська імперія у другій половині XIX - на початку XX століття

Категорія: Всесвітня історія

Складіть логічні пари: декабристи, «Конституція», Пестель, революціонери-демократи, Муравйов, Сенатська площа, «Руська правда», Чернишевський.

Початок модернізації Російської імперії. На середину ХІХ ст. у Росії загострилася криза віджилих феодально-кріпосницьких відносин, яку наочно засвідчила поразка Росії у Кримській війні. Військово-технологічна відсталість російської армії відбивала загальне відставання імперії від передових країн Європи.

Нагальні потреби модернізації країни диктували необхідність докорінних перетворень у всіх сферах суспільного життя. В умовах занепаду кріпосницької системи і зростання виступів селян новий імператор Олександр ІІ, розуміючи необхідність перетворень, у промові перед мос-

ковськими дворянами заявив: «Краще

скасувати кріпосне право зверху, ніж очікувати того часу, коли воно само собою почне скасовуватися знизу». Розпочалася докорінна перебудова суспільного життя, «доба великих реформ».

19 лютого 1861 р. було підписано Маніфест про ліквідацію кріпацтва. Селяни стали особисто вільними, здобули право розпоряджатися своїм майном, займатися торгівлею, підприємництвом і переходити в інші стани. Положення про звільнення зобов’язувало поміщиків надати селянам землю, а селян - прийняти цю землю.



Але колишні кріпаки наділялись землею не за ринковою ціною, а мали сплатити за неї вартість суми капіталізованого щорічного оброку. Кращі й родючіші землі поміщики намагалися залишити в себе і тому домоглися встановлення максимального розміру наділу, який селяни могли в них викупити. І як результат, поміщики залишили в себе майже п’яту частину землі, якою раніше в їхніх маєтках користувалися кріпаки.

Реформа 1861 р. стала важливим етапом в історії Росії, звільнивши шлях для швидкого розвитку капіталізму та створивши у країні ринок робочої сили. Разом з тим, реформа мала половинчастий характер. Здобувши свободу, селяни залишились безправним, неповноцінним станом. У країні збереглося селянське малоземелля, що стало причиною нового загострення протиріч між селянами і поміщиками.

Коли кріпосницькі відносини були ліквідовані в Австрійській імперії?

Після скасування кріпосного права знадобилося проведення й інших перетворень. Земська реформа 1864 р. вводила в губерніях і повітах нові установи - земства як органи місцевого самоврядування. Вони не розв’язували державних питань, їх діяльність обмежувалася господарськими і просвітницькими функціями.

У 1864 р. розпочалася судова реформа. Було проголошено незалежність суду від влади: призначений урядом суддя міг бути звільнений з посади лише за судовою постановою. Вводилася рівна відповідальність усіх станів перед законом, проголошувалася гласність суду, тобто на судових засіданнях могли бути присутні публіка і представники преси. Створювався суд присяжних та вводилося змагання прокурорів і адвокатів. Судова реформа була однією з найпослідовніших, вона сприяла формуванню правової держави та уявлень про права людини в суспільстві.

За зразком земських установ у 1870 р. було реорганізовано міське самоврядування. Реформа скасовувала принцип становості м іської думи

і вводила обрання до неї на основі майнового цензу. Для управління містом дума обирала управу і міського голову. У віданні виборних органів перебували питання благоустрою міста, освіти і охорони здоров’я.

Земства обідають. Картина Г. Мясоєдова. 1872 р.

Які враження викликає у вас картина? Чому?

Напружена міжнародна обстановка, посилення мілітаризму і зростання армій у сусідніх країнах спонукали Олександра ІІ здійснити реформу у військовій сфері. У Росії було введено загальновійськову повинність для чоловіків з 21 року, причому скорочувалися терміни служби для осіб із середньою та вищою освітою.


Досить прогресивною для свого часу була проведена в Росії освітня реформа. Керівництво і професура вищих навчальних закладів стали обиратися радами університетів. Середню освіту було зосереджено в семирічних гімназіях, де головна увага приділялася вивченню гуманітарних наук, і реальних училищах, орієнтованих на природничі й точні дисципліни. У той же час виникли і вищі жіночі курси.

Незважаючи на обмеженість, реформи 60-70-х років ХІХ ст. мали значний вплив на подальше просування Росії по капіталістичному шляху, відіграли важливу роль у перетворенні феодальної монархії на буржуазну. У Росії почався процес поступового оновлення, проте він був перерваний після вбивства царя Олександра ІІ членами терористичної організації «Народна воля».

Висловіть своє ставлення до дій терористів у минулому і зараз. Чи існують обставини, які можуть виправдати вбивство людини?

Із вступом на престол його сина і наступника, Олександра ІІІ, ліберальним перетворенням було покладено край. У Росії почалися контрреформи, що продовжувалися до 1892 р. Новий імператор вбачав свою опору лише в дворянах-поміщиках. Його уряд відхилив проект конституції, розробленої ще за життя Олександра ІІ, а оприлюднений у 1881 р. імператорський маніфест проголосив непорушність самодержавства. В освіті реакційна політика царизму виявилась у фактичному знищенні університетської автономії і обмеженні доступу до навчання в гімназіях дітей нижчих станів.

Економічний розвиток країни. Зміни в соціальній структурі.

Друга половина ХІХ - початок XX ст. стали періодом бурхливого економічного розвитку Російської імперії, який супроводжувався суттєвими змінами і в структурі суспільства. Господарський розвиток країни мав низку особливостей, зумовлених історичними традиціями Росії, її етнічно-національним складом і характером проведених реформ.

Розвиток вільної ринкової економіки в Росії розпочався пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи. Він затримувався і ускладнювався залишками феодально-кріпосницьких відносин, проте здійснювався в межах світової еволюції капіталізму і підпорядковувався загальним закономірностям. За темпами зростання промисловості в пореформене 40-річчя Росія випереджала Англію і Францію, а в окремі періоди -навіть Німеччину і США. За рівнем концентрації виробництва Росія вийшла на перше місце у світі.

Швидка індустріалізація Росії змінила географічне розташування промисловості. Тривалий час головним центром важкої індустрії імперії був Урал. У пореформений період в імперії формуються нові індустріальні центри, зокрема в Петербурзі, Москві, Прибалтиці та Польщі. На великий промисловий район перетворилися Донбас і Придніпров’я. Швидкого розвитку набула нафтова промисловість Баку.

Які галузі виробництва розвивалися швидкими темпами на Донбасі та Придніпров'ї?

На початку XX ст. в імперії виникають могутні монополістичні союзи. Створені лише за одне десятиріччя (1902-1913 рр.) російські монополії охопили виробництво і збут 80 видів продукції, контролювали цілі галузі промисловості й повністю визначали їх розвиток. До 1914 р. в Росії було зареєстровано близько 100 синдикатських і картельних угод, які охоплювали 65-90 % промислового виробництва.

Протягом 1861-1913 рр. обсяг промислового виробництва в Російській імперії збільшився у 12 разів. Проте рівня передових країн світу вона так і не змогла досягти. Випереджаючи їх за відносними темпами промислового розвитку, вона продовжувала відставати від них за абсолютними розмірами приросту продукції і тому серйозно поліпшити своє становище у світовому господарстві не змогла.

Займаючи традиційне п’яте місце у світі, Росія в 1913 р. випустила промислової продукції в 2,5 раза менше, ніж Франція, у 4,5 - ніж Англія, у 5,9 - ніж Німеччина і у 8 разів менше, ніж США. Економічний рівень Російської імперії перед Першою світовою війною був близький до рівня США у 1860 р., тобто вона відставала від найрозвинутішої країни світу на півстоліття.

Чому, незважаючи на швидкі темпи розвитку промисловості, Росія продовжувала відставати від провідних країн світу?

Закономірним наслідком економічного відставання імперії стала зростаюча технічна залежність від передових країн. У 1913 р. майже полови

на (43,6 %) нових машин, що встановлювалися на заводах імперії, була іноземного виробництва. Індустріалізація Росії спиралась переважно на фінансові ресурси західних країн. Головними об’єктами іноземних інвестицій були видобувна, паливна і металургійна промисловість.

Росія залишалася переважно аграрною країною. У 1913 р. продукція сільського господарства становила 60 % у загальному обсязі виробництва, а в самій індустрії переважала продукція легкої і харчової промисловості (67 %). Зерно і сировина становили 50 % російського експорту, а в імпорті переважали машини й технологічне устаткування.

Сільське господарство країни еволюціонувало на ринкових рейках. У 1905 р. вихідці з купців і селян становили вже дві третини всіх великих земельних власників. Перебудовували свої маєтки на капіталістичний лад і чимало поміщиків-дворян. Проте більшість селян залишалися малоземельними і безземельними та змушені були вдаватись до кабальної оренди землі.

Промисловий переворот і наступна індустріалізація в Росії привели до глибоких зрушень соціального порядку. Стрімке зростання промислового виробництва зумовило швидкі темпи формування робітничого класу і високий рівень його концентрації. Ряди промислового пролетаріату поповнювалися за рахунок розорених селян і ремісників. Проте умови праці й побуту робітників Росії залишались тяжкими. Робочий день та заробітна плата не регламентувалися державою, їх визначали підприємці. Середня тривалість робочого дня становила 13-14 годин. Техніка безпеки на підприємствах не дотримувалась, а штрафи на виробництві сягали 30-40 % заробітку.

Чому, на вашу думку, рівень життя переважної більшості робітників країни був значно нижчим, ніж у тогочасних США, Англії, Франції, Німеччині?

Опозиційний рух у країні. Народники і марксисти. Виникнення більшовизму. На початку буржуазних реформ представники різноманітних політичних течій у російському суспільстві були однаково зацікавлені у проведенні соціально-економічних перетворень. Але обмеженість аграрної реформи і брутальний грабунок селян зумовили нове піднесення опозиційного абсолютизму руху та його розмежування на ліберальний і революційний напрямки.

Революційний напрямок представляло дві течії - народництво і марксизм. Народники орієнтувалися на перехід Росії до соціалізму через сільську громаду, обминаючи капіталістичний шлях розвитку. Проте ні «ходіння в народ» з метою агітації селян на революційні виступи, ні терористичні акти не привели до народної революції і знищення самодержавного ладу.

Соціальна незахищеність і нестерпні умови праці робітників сприяли поширенню в їхньому середовищі марксистських ідей. Наприкінці ХІХ - на початку XX ст. у російському соціал-демократичному русі формується радикальний напрям, прибічники якого дотримувалися революційних поглядів. Лідером цього напряму на початку XX ст. стає

Лідер партії більшовиків -РСДРП(б) -Володимир Ленін

Володимир Ульянов (Ленін). На ІІ з’їзді Російської соціал-демократич-ної робітничої партії (РСДРП) у 1903 р. вже ставилося завдання здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату. Партію орієнтували також на боротьбу за повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годин-ного робочого дня для робітників, проведення аграрної реформи тощо.

Під час виборів на з’їзді керівних органів партії В.І. Ленін та його прихильники здобули більшість голосів, після чого за ними закріпилася назва більшовиків, а їхніх супротивників-реформістів стали називати меншовиками.

Зовнішня політика імперії. Російсько-японська війна 1904-1905 рр.

В останній третині ХІХ - на початку XX ст. Росія захопила території Середньої Азії і Далекого Сходу. У 1864 р. російські в ійська увійшли до Кокандського ханства і оволоділи Ташкентом. У 1868 р. вони зайняли Бухару, у 1873 р. - Хіву, таким чином взявши під свій контроль ці території.

Прагнення імперії до поширення свого впливу на Балканах призвело до російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Війна закінчилась перемогою Росії, і лише жорстка протидія великих держав Європи на чолі з Англією перешкодила їй захопити Стамбул, чорноморські протоки і встановити гегемонію на Балканському півострові.

На початку XX ст. одним із напрямків зовнішньополітичної експансії Російської імперії став Далекий Схід. У 1896 р. Росія здобула дозвіл Китаю на будівництво через територію Маньчжурії Китайсько-Східної залізниці, а в 1898 р. отримала в оренду Ляодунський півострів з Порт-Артуром.

Економічна і військова експансія Росії в регіоні загострила відносини імперії з Японією, яка, спираючись на підтримку Англії, у січні 1904 р. раптово атакувала російську ескадру в Порт-Артурі, завдавши їй серйозних втрат. Здобута перевага на морі дозволила японцям вільно перекидати війська до Кореї, Маньчжурії і під Порт-Артур. Почалась його облога, що завершилась капітуляцією фортеці у грудні 1904 р. Спроби російської армії під командуванням генерала О. Куропаткіна перейти в контрнаступ у Маньчжурії успіху не мали, а у вирішальній битві під Мукденом у лютому 1905 р. російська армія зазнала повної поразки.

Порт - Артур, флагманський корабель ескадри - броненосець «Петропавловську», адмірали та солдати - учасники боїв

Сподівання царського уряду на вдале закінчення війни були остаточно поховані після розгрому японцями під Цусімою у травні 1905 р. надісланої з Балтики ескадри адмірала 3. Рожественського. Для Росії війну було програно. За умовами мирного договору вона була змушена поступитися Японії Порт-Артуром і південною половиною острова Сахалін, визнати її контроль над Кореєю. Ганебна поразка у війні сприяла наростанню революційної кризи в Російській імперії.

Чому величезна Російська імперія програла війну маленькій Японії, яка лише в 60-х роках ХІХ ст. відмовилася від політики самоізоляції?

Революція 1905-1907 рр. Незважаючи на швидке промислове зростання, Російська імперія й надалі залишалася порівняно відсталою країною. Капіталістичні відносини в країні переплітались із численними феодальними пережитками, найбільш кричущими з яких були збереження самодержавства і великого поміщицького господарства. У країні були відсутні демократичні свободи. Самодержавство жорстоко переслідувало опозиційний суспільно-політичний рух. Російська імперія залишалася «в’язницею народів». Пригноблені нації були позбавлені можливості навчатися рідною мовою, і царат всіляко намагався їх русифікувати. Наростання в Росії революційної кризи прискорила поразка Росії у війні з Японією, що виявила економічну і військову відсталість імперії та гнилість режиму самодержавства.

Початок революції поклали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі, коли біля царського палацу була розстріляна мирна демонстрація робітників. Кривава розправа викликала всенародне обурення. Страйки, мітинги, демонстрації охопили всі промислові центри Росії. На боротьбу піднялися й селяни. У січні-лютому 1905 р. влада зареєструвала 120 селянських виступів.

Розстріл демонстрантів на Двірцевій площі

Заворушення охопили й армію і флот. У червні 1905 р. вибухнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Розправившись із найненависні-шими офіцерами, матроси підняли червоний прапор. З великими труднощами повстання вдалося придушити, проте сам факт виступу на бойовому кораблі серйозно стривожив правлячі кола імперії.

У жовтні 1905 р. Росію охопив загальний політичний страйк, у якому взяло участь понад 2 млн осіб. Ділове життя в країні було паралізоване. Натомість різко активізувалися різноманітні політичні сили.

Спільний тиск ліберальної і радикальної опозиції змусив урядовий табір піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. цар Микола ІІ підписав маніфест, яким «дарував» своїм підданим основні громадянські права і свободи. Було оголошено про скликання Державної думи - представницького органу імперії із законодавчими повноваженнями. Росія здобула можливість перетворення на конституційну монархію.

Маніфест «Про вдосконалення державного порядку» 17 жовтня 1905 р.

«...На обов'язок Уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі:

1) Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2) Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі, в міру можливості, відповідної стислості терміну, що лишився до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, представивши потому подальший розвиток початку загального виборчого права знову встановленому законодавчому порядку.

3) Установити як непорушне правило, щоб жодний закон не міг мати силу без схвалення Державною думою і щоб виборним від народу забезпечена була можливість справжньої участі в нагляді за законовідповідністю дій поставленої від Нас влади».

Які обіцянки Микола ІІ був змушений дати народу під час революції? Чи можна вважати маніфест 17 жовтня конституцією країни?

Поступками царату були в основному задоволені ліберали, що вважали своє завдання виконаним і були готові до співробітництва з владою з метою її поступової демократизації. Ліберальні кола об’єднались у дві легальні політичні партії: «Союз 17 жовтня» («октябристи»), лідерами якого стали впливові підприємці А. Гучков і М. Родзянко, та конституційно-демократичну («кадети») на чолі з П. Мілюковим.

Праві націоналістичні сили об’єднались у цей час у «чорносотенні» організації, найбільшими з яких були «Союз російського народу» та «Союз Михаїла Архангела». Вони вважали, що маніфест 17 жовтня суперечить традиціям російського народу і підписаний царем під тиском «внутрішніх ворогів» Росії. Відразу ж після оприлюднення маніфесту чорносотенці організували в багатьох місцях країни жорстокі погроми, жертвами яких найчастіше були євреї, представники прогресивної інтелігенції і студентства.

Маніфест 17 жовтня не прийняла і ліва опозиція, що прагнула не модернізувати, а знищити існуючий лад. У грудні 1905 р. більшовики підняли в Москві збройне повстання, жорстоко придушене царськими військами.

У 1906 р. революція в Росії пішла на спад. Царський уряд вдався до репресій. Проте боротьба не минулася марно. У країні було створено парламент - Державну думу, наділену законодавчими правами, виникли легальні політичні партії, зароджувалися демократичні традиції.

Проте перенесення політичної боротьби в стіни парламенту аж ніяк не влаштовувало радикальні партії. Вони розгорнули масований політичний терор проти влади. У 1906-1907 рр. терористами, переважно соціалістами-революціонерами («есерами»), було вбито і поранено 4,5 тис. посадовців імперії. Випадковими жертвами замахів, скоєних терористами, стали і невинні люди.

Лівий терор викликав посилення урядових репресій. 3 червня 1907 р. ІІ Державну думу було розпущено. По суті, це був державний переворот, оскільки одночасно, без згоди парламенту, цар вніс зміни у виборчу систему країни. Новий виборчий закон забезпечував безумовну перевагу заможних верств населення, суттєво обмежуючи виборчі права робітників і селян. Провідну роль у ІІІ Державній думі відігравали фракції монархістів, октябристів і кадетів.

Після придушення революції політична реакція поширилася по всій імперії. На вимогу нового прем’єра - П.А. Столипіна — суди не скупилися на смертні вироки «терористам». У 1906-1909 рр. царські суди винесли понад 5 тис. смертних вироків, а мотузку шибениці в Росії недарма стали називати «столипінською краваткою».

Столипінські реформи. Росія напередодні світової війни. Розпочавши свою діяльність з придушення революційних виступів, П.А. Сто-липін добре розумів, що революційний рух викликали об’єктивні причини, які можна усунути тільки шляхом реформ. Він розробив план

реформи управління Російською імперією на 1910-1920 рр., який передбачав надання автономії національним окраїнам.

Ядро столипінських реформ становили аграрні перетворення. Відповідно до царського указу від 9 листопада 1906 р. та прийнятого ІІІ Думою закону (14 червня 1910 р.) селяни здобули право виходити з общини і закріплювати за собою свій наділ у приватну власність. У 19061916 рр. цим правом скористалося близько 2,5 млн селянських дворів.


Залежно від місцевих умов і побажань селяни після виходу з общини могли залишатись на селі або ж, об’єднавши всі свої земельні ділянки в одну - так званий відруб, оселитися разом з родиною на хуторі. На думку Столипіна, на селі важливо було створити численну верству багатих селян-фермерів, які разом з поміщиками стали б соціальною опорою конституційного самодержавства. Водночас уряд організовував переселення безземельних і малоземельних селян у малообжиті райони країни - Поволжя, Західний Сибір і Казахстан. У 1906-1908 рр. число переселенців перевищило 1 млн осіб. Проте, не облаштувавшись на нових місцях, переселенці сотнями тисяч поверталися назад.

Загалом столипінська аграрна політика не виправдала сподівань уряду і не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Основної своєї мети -модернізації аграрного устрою країни і пом’якшення соціальної напруги на селі - реформи Столипіна не досягли, а сам він був убитий у Києві в 1911 р. терористом-есером.

Угорі: Петро Столипін і члени його родини; унизу, ліворуч: його вбивця, Богров; наслідки одного із замахів на життя прем’єра; могила Столипіна

Що вам відомо про життя і діяльність Петра Столипіна? Дізнайтеся з додаткових джерел обставини спрямованого проти нього бомбового замаху в Санкт-Петербурзі. Де був убитий і похований цей діяч?

В останні роки напередодні світової війни Росія переживала економічне піднесення, що позитивно позначилося на рівні життя і добробуті її мешканців. Проте соціальні й національні протиріччя у країні не було подолано, а політичний компроміс між правлячими колами імперії і опозицією був неможливий. Будь-яка чергова економічна чи політична криза могла призвести до нової революції.

1. Визначте причини скасування кріпосного права в Росії.

2. Проаналізуйте зміст Маніфесту 19 лютого 1861 р. та механізм його реалізації.

3. Схарактеризуйте інші буржуазні реформи 60-70-х років у Росії.

4. Які нові соціальні верстви сформувалися в пореформеній Росії?

5. Схарактеризуйте основні течії опозиційного руху в Росії наприкінці ХІХ ст. Чому за ліворадикальним крилом РСДРП закріпилася назва «більшовиків»?

6. Визначте основні напрямки зовнішньої політики Російської імперії в останній третині ХІХ ст.

7. Проаналізуйте здійснення Столипінської аграрної реформи.

1. На карті прослідкуйте хід бойових дій під час російсько-японської війни. На контурній карті позначте місця найбільших битв.

2. Зробіть у зошитах таблицю «Революція 1905-1907 рр.».

3. Використовуючи додаткові джерела, зробіть політичний портрет П.А. Сто-липіна.

Обговоріть у групах питання стосовно російських політичних партій, які сформувалися на початку ХХ ст. Прихід до влади якої з них міг бути більш перспективним і потрібним народним масам?

19 лютого 1861 р. - маніфест про скасування кріпосного права.

1904- 1905 рр. - російсько-японська війна.

1905- 1907 рр. - перша російська революція.

17 жовтня 1905 р. - оприлюднення маніфесту Миколи ІІ. 1906 р. - скликання I Державної думи.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^