mozok.click » Всесвітня історія » Формування індустріального суспільства у провідних державах Європи і США
Інформація про новину
  • Переглядів: 1123
  • Автор: admin
  • Дата: 24-01-2018, 13:25
24-01-2018, 13:25

Формування індустріального суспільства у провідних державах Європи і США

Категорія: Всесвітня історія

Які показники найяскравіше свідчать про перехід країни до індустріальної стадії розвитку?

Науково-технічна революція кінця ХІХ cm. та їі наслідки. Остання третина ХІХ ст. - це час бурхливого розвитку великого промислового виробництва. Індустріалізація найбільш розвинутих країн Європи і США розгорнулася після завершення промислового перевороту. Вона становила собою процес подальшого зростання машинної промисловості й формування на цьому ґрунті індустріальної структури господарства. Особливо стрімким був прогрес у провідних галузях: металургії, маши

нобудуванні, транспорті. На початок XX ст. у Великій Британії, Німеччині і США обсяг промислової продукції перевищував за вартістю сільськогосподарську. Впритул до формування індустріальної структури економіки підійшли також Франція і Росія.

Підґрунтям цього промислового стрибка стали великі науково-технічні відкриття і принципові зміни в технології виробництва. Так, англієць Бессемер винайшов конверторний спосіб виплавки сталі, що замінив менш досконалу стару систему. Перехід до бессемерівської технології дозволив значно збільшити виробництво металу і знизити вартість сталі. В останній третині XIX ст. виплавка сталі у світі зросла в 56 разів. Суттєво збільшити виробництво металу з наявних у Європі і США руд дозволили також технологічні винаходи французького інженера Мартена, англійського металурга Томаса, винахідника регенеративної печі Сіменса.



Лита сталь

У XVI11 ст. переробка чавуну в залізо проводилася за допомогою кричних горнів. Ця технологія мала багато недоліків, зокрема низьку якість виробленої продукції. Після такої переробки метал виходив неоднорідним. Операція займала багато часу і не приносила бажаних результатів.

Процес переробки вдосконалив англієць Корт, який запропонував у 1784 р. пудлінгову піч, у якій було передбачено дві труби: одна, основна, - над топкою, а друга - над робочим простором. Цю трубу відкривали перед змішуванням чавуну, щоб зменшити температуру. До середини XIX ст. пудлінгові печі вже не могли задовольнити потреби промисловості в сталі.

Тому винахідник Бессемер у 1856 р. створив вертикальну піч, яка була перегороджена зверху перекриттям для отвору газу. Згодом він удосконалив свій винахід, зробивши конвертер, що обертається. У 1860 р. автор запатентував свій винахід. Його метод дозволив металургії зробити значний крок уперед.

Але залишалася одна нерозв’язана проблема, яка полягала в неможливості отримання високоякісної сталі.

У 1878 р. Томас запропонував додавати при виплавці 10-15 % вапна. У процесі плавки утворювалися шлаки, в результаті чого фосфор та інші домішки згорали і з чавуну утворювалася сталь високої якості.

Перехід до масового виробництва сталі відкрив великі можливості для розвитку залізничного і морського транспорту. Упродовж 1871-1900 рр. залізнична мережа світу зросла в 4 рази. Старі парові машини дедалі більше витіснялись електродвигунами і двигунами внутрішнього згоряння. Виникають якісно нові галузі промисловості -електротехнічна, хімічна, літако- і автомобілебудування, продукція яких починає швидко змінювати повсякденне життя людей.

Чому на початку ХХ ст. одним з яскравих показників розвитку країни була наявність розгалуженої залізничної мережі?


Виникнення великих корпорацій і фінансово-промислових груп. Монополізація економіки. Новий ступінь розвитку промислового виробництва вимагав і нових форм організації індустрії. Будівництво велетенських фабрик і заводів потребувало значно більших, ніж раніше, фінансових вкладень. На зміну одноосібним підприємствам, що належали одній людині, приходять корпорації, або акціонерні товариства. Випуск акцій дозволяв залучити для виробництва кошти тисяч людей, сприяв дедалі більшій централізації капіталу та концентрації виробництва на великих капіталістичних підприємствах.

Гостра конкурентна боротьба, що посилювалась у періоди частих економічних криз, призводила до розорення не тільки дрібних підприємців, а й власників середніх і навіть великих фірм. Їх майно, як правило, переходило до рук нових господарів, у результаті на ринку залишалося лише декілька найбільших і наймогутніших компаній, яким легко було домовитися між собою. З метою уникнення зайвих витрат на конкуренцію вони почали укладати міжкорпоративні угоди, утворювати союзи, що дозволяли їм встановити повний монопольний контроль над ринком.

Найбільш простими і поширеними серед монополістичних об’єднань були картелі і синдикати. Перші виникали внаслідок угоди про поділ між учасниками ринків збуту, про частку кожного у виробництві (щоб не перенаситити ринок товарами), а головне - про спільні, монопольно високі ціни, що нав’язувалися споживачу. Картелі були нетривкими союзами - легко створювались і швидко розпадалися.

Більш міцною формою монополістичного об’єднання, поширеною, зокрема, у Росії і Німеччині, був синдикат. Він становив подібну до картелю угоду, проте його учасники втрачали комерційну незалежність. Продажем їхніх товарів займалася спільна, спеціально створена фірма.

У США, де велика капіталістична індустрія була порівняно молодою, а промисловий ринок наприкінці ХІХ ст. ще формувався, угоди між

великими корпораціями (акціонерними компаніями) були поодиноким явищем. Тут набула поширення інша форма монополістичних об’єднань -трести, що контролювались однією людиною або групою співвласників. Підприємства, власники яких розорювалися, скуповувалися за безцінь і просто включалися до складу тресту, як гвинтики у великий механізм.

Із становленням антимонопольного законодавства і юридичною забороною трестів у США, а згодом в Європі набули поширення концерни, що складались із формально незалежних десятків, а то й сотень фірм. Проте їх зовнішня незалежність була оманою - усі вони фінансово контролювалися з єдиного центру, належали одному монополісту, одній материнській компанії.

Активну роль у створенні монополістичних об’єднань відігравали банки, зацікавлені в прибутковості вкладених у великі компанії коштів. А розвиток корпоративних зв’язків банків і великих промислових компаній привів до поступового зрощення банківського і промислового капіталу та утворення перших фінансово-промислових груп.

Як ви вважаєте, процес монополізації сприяє економічному розвитку країни чи навпаки?

Лише в США дві найбільші групи - нафтового магната Дж. Рокфел-лера і фінансиста Дж. Моргана - на початку XX ст. контролювали 56 % акціонерного капіталу країни і зосередили у своїх руках керівні посади в 112 найбільших промислових, транспортних, страхових та фінансових компаніях країни. Від них залежали добробут і життя десятків мільйонів людей.

Між найбільшими корпораціями світу розширюються й урізноманітнюються економічні зв’язки, формується світове господарство. Поряд з розвитком торгівлі великого поширення набуває вивіз за кордон вільних коштів - експорт капіталу. Так, щорічні закордонні капіталовкладення Англії лише у 80-х роках XIX ст. зросли в п’ять разів.

Зростання ролі держави в соціально-економічному житті. Наприкінці ХІХ ст. докорінно змінилась політична система провідних країн світу. У США, Франції й Швейцарській конфедерації утвердилася республіканська форма правління, а в більшості інших європейських держав (за винятком Російської імперії) владу монархів було обмежено конституціями і діяли двопалатні парламенти. Хоча дворяни, як і раніше, продовжували посідати найвищі урядові посади, політика держав тепер скеровувалася переважно в інтересах торговельно-промислових верств.

У 50-70-х роках ХІХ ст. у період панування ліберальної ідеології правлячі кола дотримувалися принципу невтручання в соціально-економічне життя країни. Буржуазія в цей час не тільки не потребувала державної допомоги, а й вважала її обтяжливою. Державі відводилася роль «нічного сторожа», зобов’язаного захищати життя і майно громадян як усередині країни, так і від зазіхань ззовні.

Проте із загостренням конкуренції між великими державами на світовому ринку, з появою монополій, що душили дрібний бізнес, та із загостренням протиріч між наймачами і робітниками ситуація почала змінюватись. На вимогу підприємців у більшості європейських країн було скасовано режим вільної безмитної торгівлі і відновлено протекціоністські мита для захисту власного виробника. У США федеральний уряд, попри шалений опір власників трестів, змушений був вдатися до антимонопольного законодавства. А у 80-х роках ХІХ ст. у Німеччині, яка вважалася однією з найконсервативніших країн Європи, було запроваджено державну систему страхування від виробничого травматизму і гарантовано отримання державних пенсій. Усе це свідчило про втручання держави в соціально-економічні відносини, про поступове зростання її ролі в суспільному житті.

1. Які науково-технічні відкриття і технологічні зміни кінця ХІХ ст. справили найбільший вплив на розвиток економіки?

2. Які форми боротьби найманих робітників за свої права були найбільш поширені в передових країнах наприкінці ХІХ ст.?

3. Як ви розумієте думку про те, що держава в середині ХІХ ст. мала бути «нічним сторожем»?

У зошитах зробіть таблицю «Монополістичні об’єднання»:

Обговоріть у парах питання: як і чому змінилася роль держави в промислово розвинутих країнах протягом ХІХ ст.?

Матеріали до практичних та творчих завдань

Прочитайте вміщені матеріали, ознайомтеся з програмними документами європейських політичних партій і рухів, розгляньте ілюстрації. Об’єднайтесь у групи і проведіть ділову гру у формі конгресу соці-ал-демократичних або соціалістичних партій і рухів. Кожна група має представляти одну з політичних сил або профспілку певної країни, включаючи й жіночі організації. Напишіть свої програмові вимоги, оберіть спікера, який їх озвучить. Розмістіться в класі так, щоб ви всі бачили одне одного. Оберіть головуючого конгресу та президію з представників усіх партій (груп).

Президія сформує порядок денний, який може включати обговорення 2-3 питань, зокрема й жіночого питання. Групи представляють свої програмові вимоги та беруть участь в обговоренні означених питань.

У кінці зібрання має бути прийнята резолюція конгресу з вимогами до влади європейських країн щодо покращання матеріального становища трудящих цих країн, вдосконалення соціального і трудового законодавства, поліпшення системи освіти, охорони здоров’я, рекомендаціями щодо способів діяльності партій - учасниць зібрання, проведення спільних акцій тощо.

Учитель разом з головуючим і президією конгресу підсумовує результати роботи кожного учня і виставляє певні бали.

Індустріальний розвиток прискорив урбанізацію розвинутих держав світу, дедалі більше населення зосереджувалося у великих промислових містах. Серед городян більшу частину становили робітники. На кінець ХІХ ст. їхня чисельність перевищувала 40 млн осіб. Становище робітників продовжувало залишатися досить важким, особливо в молодих капіталістичних країнах з великою кількістю безробітних - Росії і Німеччині. Домагатися підвищення зарплатні й обмеження тривалості робочого дня доводилось, як правило, у жорстоких зіткненнях з підприємцями, що неухильно посилювало напругу в суспільстві.

Остання третина ХІХ ст. характеризується значним піднесенням робітничого руху, активізацією профспілок, здобуттям ними законно визнаних прав на страйк і вирішення в судовому порядку конфліктів з наймачами.

У Франції ще за часів Другої імперії було скасовано старовинний закон про заборону робітничих синдикатів, а в Англії в 1871 р. тред-юніони навіть здобули права юридичних осіб.

В останній третині ХІХ ст. у країнах Європи завершується організаційне оформлення робітничих, соціалістичних і соціал-демократичних партій, серед яких провідну роль відігравала німецька соціал-демократія.

Швидкий промисловий розвиток Німеччини наприкінці XIX ст. і поява нових галузей індустрії вели до збільшення чисельності найманих робітників у країні. Водночас важкі умови праці й низька заробітна плата, характерні для початкового етапу індустріалізації, соціальна

незахищеність викликали різні форми протесту робітників, сприяли поширенню в їхньому середовищі соціалістичних ідей.

Соціал-демократична партія Німеччини виникла 1875 р. Теоретичною основою її діяльності служила Готська, а з 1891 р. -Ерфуртська програма, зміст яких загалом відповідав революційній теорії Маркса.

Соціал-демократія орієнтувалася на завоювання робітничим класом політичної влади і створення соціалістичного суспільства шляхом революційного перетворення приватної власності на суспільну. Наприкінці XIX ст. СДПН перетворилася на досить впливову політичну силу, яка мала найбільшу фракцію в рейхстазі.

Проте характерною рисою ідейно-політичної еволюції німецької соціал-демократії наприкінці XIX ст. став поступовий відхід від революційного марксизму і перехід партії на позиції парламентського реформізму.

У 1896 р. в СДПН виникла сильна реформістська течія на чолі з Е. Бернштейном, послідовників якого незабаром стали називати ревізіоністами, або правими соціал-демократами. З огляду на зміни, що сталися в німецькому суспільстві після смерті Маркса, Бернштейн закликав до ревізії (перегляду) його революційного вчення, переходу соціал-демократів до легальної реформістської парламентської діяльності.

Спочатку погляди Бернштейна було засуджено більшістю соціалістів. Однак реформістські ідеї ставали більш популярними серед робітників і рядових членів партії. Уже на початку XX ст. реформісти займали керівні посади в центральних органах СДПН та її парламентській фракції. Ліві соціал-демократи на чолі з К. Лібкнехтом і Р. Люксембург -прихильники революційних дій - залишилися в меншості.

Особливу, центристську, позицію в боротьбі лівих і правих соціалістів займав один з найвизначніших теоретиків партії К. Каутський. Пропонуючи соціал-демократам використовувати у своїх інтересах парламент і діяти в ньому як самостійна політична сила, Каутський водночас критикував правих за прагнення співробітничати з буржуазним урядом.


 

Чому робітники, крім створення профспілок, організаційно оформлювали політичні партії?

У 1889 р. в Парижі відбувся Міжнародний соціалістичний конгрес, у ньому взяли участь соціалісти з 20 країн. Конгрес не створив організаційного центру, але поклав початок діяльності ІІ Інтернаціоналу, періодичним міжнародним конгресам робітничих організацій, сприяв взаємодії соціалістичних партій і профспілок усіх країн. Певний час керівну роль у ІІ Інтернаціоналі відігравали революційні марксисти, але згодом, на початку XX ст., гору стали брати реформісти, прибічники легальної парламентської діяльності.

У цей період оформлюється і жіночий рух. Панівне місце в суспільстві, як і раніше, займали чоловіки. Вважалось, що основне місце жінки - дім, а всі її турботи мають обмежуватись відвідуванням церкви, вихованням дітей і веденням господарства.

Жінки залишалися юридично безправними громадянами своєї країни. Їх права на володіння майном та спадкування значно обмежувалися. Вони отримували нижчу платню, ніж за аналогічну роботу чоловіки. Жінки не могли брати участь у парламентських виборах.

Цікаво, що королева Вікторія теж була переконана в тому, що жінка має сидіти вдома, і протестувала проти надання жінкам політичних прав.

У 30-х роках XIX ст. у Великій Британії сформувалися перші жіночі політичні групи, їхньою метою була боротьба проти рабства в усьому світі.

У 40-х роках з’явилися більш радикальні організації, що вимагали суспільного і юридичного зрівняння чоловічих і жіночих прав. Цей рух отримав назву руху за емансипацію.

У 1868 р. було засновано Товариство жіночого виборчого права під керівництвом Лідії Беккер. Активістки товариства почали видання «Жіночого суфражистського журналу». Уже через рік товариство нараховувало понад 5 тис. членів. Під тиском руху парламент прийняв новий закон, що надавав право голосу незаміжнім забезпеченим жінкам у місцевих виборах.

У другій половині XIX ст. виникає багато жіночих політичних і соціальних організацій і об’єднань, які висували різні вимоги, де домінуючими були політичні.

Розмаху набув суфражистський рух за включення жінок до політичної та управлінської сфери. Їх вимоги частково були задоволені на початку XX ст., але рух не припинився.

1. Укладіть порівняльну таблицю реформаторських заходів, що їх здійснювали під впливом модернізаційних процесів у XIX і на початку XX ст. уряди Росії, Австро-Угорщини, Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії (за вибором).

2. Підготуйте пояснення, чому впродовж X!X ст. відбулася еволюція європейського соціалістичного руху від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 9 клас Осмоловський

 






^