mozok.click » Історія України » Політичне й національно-культурне життя західної України на початку ХХ століття
Інформація про новину
  • Переглядів: 31
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 19:23
25-01-2018, 19:23

Політичне й національно-культурне життя західної України на початку ХХ століття

Категорія: Історія України

Навіть за умови, що більшість членів суспільства переконана в необхідності суспільних змін, вони ніколи не відбуваються автоматично. Що ще потрібно, щоб необхідні суспільні перетворення відбулися?

1. діяльність політичних організацій

На початку ХХ ст. в політичному житті Галичини вирізнялися активністю УНДП, УРП та УСДП, які поставили перед собою спільне завдання: «пізнати народні маси, їхнє становище й потреби, і працювати над їхнім усвідомленням і піднесенням. Витворити з темного українського селянства й робітництва свідомих членів українського народу, який не дав би на поталу своїх прав і вмів захиститися...»

Провідну роль відігравала УНДП, яка прагнула об’єднати всі політичні сили краю в єдиний національний політичний блок заради боротьби проти польського засилля. Партія проголосила, що переходить до «політики масової самооборони й рішучої опозиції проти галицько-польської адміністрації, проти центрального (віденського) уряду, який підтримує її». Партія визнавала «теперішній капіталістичний устрій», однак пропонувала ряд соціальних реформ, які б покращили становище українських селян. Зокрема, вона вимагала створення сприятливих умов для кредитування, торгівлі, збільшення заробітної плати, поліпшення побутових умов. Партія закликала селян керуватися в економічній сфері національним принципом — купувати товари лише в українських крамницях.

УРП виступала за викуп земель у великих поміщиків коштом громадського фонду й передання їх селянам. У 1907 р. УНДП та УРП утворили парламентський союз і злагоджено діяли у Віденському парламенті.



УСДП вважала, що інші українські партії опікуються інтересами лише заможних верств, і не змогла налагодити конструктивного співробітництва з ними. Ставлячи за мету суспільного розвитку побудову соціалізму, партія відхиляла неправові засоби його досягнення, а надто захоплення політичної влади шляхом збройного повстання. Перебуваючи під впливом австрійських соціал-демократів, вона обстоювала ідею поступової соціалізації засобів виробництва (тобто передання їх трудящим), здобуття влади парламентським шляхом, використання держави як інструменту суспільних змін.

Діяльність національно-культурних організацій. У Галичині на початку століття продовжувало працювати товариство «Просвіта». Воно все ширше розгортало свою роботу серед народних мас, звільняло їх з-під культурного гніту польських та інших поміщиків. Як наслідок, польські посли стали звинувачувати «Просвіту» у підбуренні селян проти панів.

У відповідь голова «Просвіти» шляхтич-землевласник В. Федорович заявив, що товариство працює для 20-мільйонного народу, «для якого воно є осередком народного життя... Лише цей нарід, а не хто інший, є наш суддя!».

Історичний факт

Володислав Федорович не лише очолював «Просвіту», як громадський діяч, він також фінансував товариство власними коштами. Щоб звільнити «Просвіту» від несправедливих закидів «неприхильних людей», він подарував їй 12 тис. голландських гульденів.

До 1914 р. товариство «Просвіта» було найважливішою масовою українською організацією Галичини, яка опікувалася майже всіма сферами національного життя.

«Просвіта» відіграла величезну роль у культурно-освітньому й національному розвитку не тільки Галичини, а й усього українства. До 1912 р. товариство видало 445 назв книжок загальним накладом понад 3,1 млн примірників.

Перед початком Першої світової війни 75 % українських населених пунктів Галичини мали свої читальні (не було їх тільки в невеличких селах і на хуторах). 15 % із них мали власні будинки (Народні доми), у яких працювали аматорські драматичні театри, народні хори. За підтримки митрополита Андрея Шептицько-го у Львові було засновано Український національний музей (1913).

Історичний факт

Про масштаби діяльності «Просвіти» свідчать такі цифри: напередодні Першої світової війни товариство мало 77 філій, 2944 читальні, 2364 бібліотеки, 504 читальні будинки, 197 035 членів. «Просвіта» видала 374 назви спеціально призначених для широкого загалу книжок. Кожен член товариства отримував по кілька примірників книжок і поширював їх серед своїх знайомих і родичів.

«Просвіта» організовувала по селах кооперативи, дитячі садки, гуртки товариства «Сільський господар». Багато зусиль докладала для підняття рівня

економічної освіти й розбудови економічних оганізацій. Так було створено сільськогосподарську школу, господарську школу для дівчат, торговельну школу. Протягом 1906-1912 рр. «Просвіта» організувала 15 кооперативних курсів. При читальнях «Просвіти» функціонувало 540 крамниць і 236 позичкових кас.

Товариство турбувалося й про здоровий спосіб життя українців, вело боротьбу з пияцтвом. У 1909 р. було засновано протиалкогольне й протинікотинове товариство «Відродження».


Завдяки зусиллям «Просвіти» у Галичині стали традиційними щорічні відзначення Шевченківських днів, які перетворилися на національне свято українців. Особливо широко відзначалися 50-річчя від дня смерті в 1911 р. і 100-річчя від дня народження Кобзаря в 1914 р. У Галичині було споруджено кілька десятків пам’ятників Т. Шевченкові. Представники галицьких українців узяли участь в урочистостях у 1903 р. в Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника класику української літератури І. Котляревському. Відбулося справжнє єднання українців, яких розмежовував російсько-австрійський кордон.

Діяльність військово-спортивних організацій. Одним із проявів національного відродження в Східній Галичині стали спортивно-фізкультурні організації, які займалися вихованням молоді. Першим у Львові було створено юнацьке гімнастично-спортивне товариство «Сокіл», статут якого ґрунтувався на положеннях статута чеського «Сокола». Його засновниками в 1894 р. стали активісти «Просвіти» Василь Нагірний і Володимир Лаврівський. Усі пізніші організації входили до складу центральної та першої організації, що отримала назву «Сокіл-батько». Багато зробив для розбудови «Сокола» педагог Іван Боберський, який очолював товариство в 1908-1914 рр. Під його головуванням товариство поширило свою діяльність на всю Галичину й західне Поділля.

У 1900 р. відомий громадський діяч Кирило Трильов-ський став ініціатором створення спортивно-протипожежного товариства «Січ». Ця спортивна молодіжна організація перебувала під впливом партії галицьких радикалів.

«Січ» виховувала молодь на героїчних традиціях козацької звитяги. Активну участь у діяльності товариства брали майбутні державні й військові діячі періоду української революції. Усі місцеві організації об’єднувалися в «Український січовий союз», очолений генеральним отаманом К. Трильовським.

Історичний факт

Засновники «Січі» виховували в молоді готовність і завзяття до боротьби, зокрема й збройної, за незалежність України. Так, у пісні-марші К. Трильов-ського співали:

Хоч упала Січ Дніпрова Й веселяться вороги,

Та ми тепер над Черемошем Кіш козацький завели.

Нехай знають вороженьки, Що козацький дух не вмер, Що як давно процвітав він, Так цвіте він і тепер.

Парад товариства «Сокіл». Попереду К. Трильовський. м. Львів. Фото. 1914 р.

Завдяки зусиллям діячів українського руху Петра Франка й Івана Чмоли восени 1911 р. виникло юнацьке військово-спортивне товариство «Пласт». Запозичивши форми організації європейського скаутського руху, українські засновники надали товариству національного змісту, активно використовували в роботі український військовий досвід козацьких часів.

У 1913 р. за ініціативою К. Трильовського розпочало роботу Товариство українських січових стрільців. Члени цієї організації почали навчатися військової справи.

Завдяки цим товариствам турбота про фізичний розвиток, національне виховання масово охопила молоде покоління Західної України. Відділення спортивних товариств виникали в містах і селах Галичини повсюдно. Членами «Січі» і «Сокола» були 12 тис. українських юнаків, а в мережі «Січей» у 1913 р. займалося спортом майже 80 тис. осіб.

Яскравим проявом як фізичного, так і духовного гарту тодішньої західноукраїнської молоді стала участь членів усіх товариств у грандіозному святі з нагоди 100-річного ювілею Т. Шевченка, що відбулося у Львові на майдані «Со-кіл-батько».

2. Реформа виборчої системи

Одним із центральних політичних питань була виборча реформа. Українські політичні партії домагалися легальними, конституційними методами «загального, безпосереднього, рівного й таємного виборчого права, жадаючи, щоб новий виборчий закон дав українському народові стільки мандатів, скільки йому належить відповідно до числа людності».

Куріальна виборча система була відверто несправедливою. Один голос представника панської курії дорівнював 35 голосам від міської курії та 206 голосам від сільської курії. Ліквідація старої недемократичної куріальної системи, на думку лідерів наддністрянських партій, мала забезпечити перевагу українського представництва в австрійському парламенті та галицькому сеймі над польським, уможливити досягнення політичної мети легальним конституційним шляхом. Саме в цій площині Українська радикальна партія виробляла принципи своєї тактики. Якщо радикальна партія найефективнішим засобом тиску на австрійську адміністрацію та польських поміщиків вва-

жала страйк, то УСДП та УНДП мобілізували всі свої сили для розгортання агітаційної, організаційної та практичної роботи за виборчу реформу.

Перші українські депутати Галицького сейму. Фото. 1866 р.

Особливої інтенсивності боротьба за загальне, рівне, безпосереднє й таємне виборче право набула в 1906 р. Імператор Франц йосиф 22 січня прийняв українську делегацію, від імені якої вимоги українців висловив митрополит А. Шептицький. На підтримку вимог провести виборчу реформу політичні сили Галичини скликали 2 лютого 1906 р. у Львові віче, у якому взяли участь майже 50 тис. українців. Подібні віча й демонстрації з вимогою проведення виборчої реформи проходили по всьому краю. Один із лідерів УСДП С. Вітик писав, що «тих віч і селянських зборів, скликаних лише в Східній Галичині протягом одного місяця, було більше 500».

З метою консолідації зусиль у боротьбі за загальне виборче право галицькі партії утворили неформальний політичний блок. Саме під його тиском у січні 1907 р. закон про вибори до райхсрату був прийнятий, а вже в травні відбулися вибори. Вони не виправдали українських сподівань. Українці зуміли обрати 27 послів від Галичини й 5 від Буковини, тоді як полякам дісталося 70 місць.

Нова загроза війни з Росією примусила австрійський уряд шукати порозуміння з українцями, а крайову польську владу піти на поступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм затвердив зміни до виборчого законодавства, за яким українці змогли провести до сейму 62 послів (27 % місць). Це відкривало українському рухові нові можливості боротьби за свої права й поділу Галичини. Однак усі плани перекреслила Перша світова війна.

3. Боротьба за створення українського університету

Як висловився один з лідерів українського визвольного руху Кость Левицький, боротьба за відкриття українського університету стала «альфою й омегою національних змагань». На початку ХХ ст. українці на зміну гаслу «Руські кафедри для русинів» сформулювали нове гасло «Добиваймося свого університету!». його запропонував М. Грушевський у газеті «Діло». Він наполягав, що це природна потреба «українсько-руського народу». В університеті галичани вбачали запоруку подальшого прогресу всієї української нації «від Сяну до Кубані». Наступними кроками мали стати націоналізація суду, адміністрації, тобто «створення сучасної національної бюрократії». На завершення планувалося проголосити українську автономію.

Український університет мав бути центром політичної боротьби за права всіх українців. Тема українського університету заполонила українські газети, стала основним закликом боротьби за національну справу.

У липні 1899 р. — на початку 1900-х років майже 500 українських студентів в університеті збиралися на студентські віча щодо заснування українського вищого навчального закладу. На заборону провести третє віче в 1901 р. 440 студентів залишили Львівський університет і переїхали до інших навчальних закладів Австрії. До боротьби за університет долучилися й українські політики, які діяли парламентськими методами. Студенти ж влаштовували демонстрації в 1903, 1906 рр. і кілька разів у 1907 р.


Історичний факт

Під час січневої демонстрації 1907 р. було заарештовано 99 українських студентів. Безоплатно захищати студентів у суді зголосилися найкращі українські адвокати. Проте справа до суду не дійшла. 21 лютого студенти розпочали голодування. Польський крайовий суд вирішив звільнити до суду найбільш ослаблених, однак студенти солідарно заявили, що вийдуть або всі, або жоден, що готові померти від голоду. 27 лютого суд випустив усіх. Українська громадськість зустрічала їх як героїв.

Українськими адвокатами були Кость Левицький, Микола Шухевич, Володимир Старосольський. Серед заарештованих студентів був майбутній відомий історик Іван Крип’якевич.

Імперський міністр освіти пообіцяв розглянути справу створення українського університету, проте розгляд розтягнувся на роки. У 1910 р. українські студенти знову провели кілька віч із вимогою створити окремий український університет. Польські студенти-шовіністи вирішили боротися з українським рухом силою. Вони створювали «боївки», які організовували напади на українців. 1 липня 1910 р. це призвело до збройної сутички між студентами, у якій загинув провідник української студентської громади Адам Коцко. Чимало студентів з обох сторін було поранено. Поліція заарештувала 127 студентів-українців і жодного поляка. 101 з них суд покарав ув’язненням і вигнанням з університету. Тим часом на похорон А. Коцка зійшлося чимало львів’ян і мешканців навколишніх сіл. Учасники процесії протестували проти відверто пропольської політики влади.

Українські посли у Відні вкотре подали на розгляд парламенту пропозицію про заснування українського університету. Справу знову було відкладено. Лише наростання загрози війни спонукало імператора пообіцяти збудувати український університет не пізніше 1916 р.

Запитання та завдання

1. До яких проявів національного руху — економічних, культурних чи політичних — потрібно зарахувати діяльність «Просвіти», рух українських студентів за створення українського університету, агітацію й пропаганду партій за реформу виборчої системи?

2. Визначте основні напрями діяльності західноукраїнських партій.

3. Охарактеризуйте діяльність «Просвіти» на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях.

4. Розкрийте сутність діяльності військово-спортивних організацій Галичини.

5. Визначте політичні засоби, за допомогою яких західноукраїнські партії боролися за інтереси українства чи планували соціалістичну перебудову суспільства.

6. Поміркуйте, чому культурно-просвітницька й інша діяльність «Просвіти» становила загрозу для польських господарів Галичини.

7. Оцініть боротьбу за створення українського університету щодо розвитку українсько-польських відносин. Керуючись загальнолюдськими цінностями, визначте, яка сторона вела справедливу, а яка — несправедливу боротьбу.

8. Відповідно до нового виборчого закону 1907 р., право участі в загальних, рівних, безпосередніх і таємних виборах отримали лише повнолітні громадяни чоловічої статі. Чому цю перемогу демократії тоді вважали повною перемогою, а нині лише напівперемогою?

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 



^