mozok.click » Географія » Типізація країн світу за рівнем економічного розвитку. Місце України в ній
Інформація про новину
  • Переглядів: 785
  • Автор: admin
  • Дата: 30-01-2018, 14:44
30-01-2018, 14:44

Типізація країн світу за рівнем економічного розвитку. Місце України в ній

Категорія: Географія

Поміркуйте, що визначає рівень економічного розвитку країни.

ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА ЗА КОНЦЕПЦІЄЮ «ЦЕНТР — ПЕРИФЕРІЯ». Сучасне світове господарство характеризується багатовекторністю. У світі активно функціонують не лише традиційні центри економічного розвитку — Західна Європа, США, Японія, а й інші важливі центри — Китай та нові індустріальні країни.

Для визначення меж центру та периферії світової економіки використовується поняття «економічна відстань», яка визначається на основі транспортних і фінансових витрат, необхідних для подолання фізичноївідстані. При цьому застосовуються такі критерії й характеристики: густота населення, розміщення та концентрація виробництва, зв’язаністьміж частинами простору.

Модель «центр — периферія» застосовують на різних рівнях: глобальному, регіональному, локальному (мал. 18). Її складові такі:

райони-ядра, у яких сконцентровані передові види економічної діяльності, створені високі потенційні можливості для появи, впровадження та комерціалізації інновацій (Західна Європа, Японія, Східне узбережжяСША та Приозерні території США й Канади);

райони зростання — це території, що сусідять з районами-ядрами, завдяки чому мають сприятливі передумови для економічного зростання; райони нового освоєння розташовуються на територіях, де освоюються й заселяються раніше не займані землі (господарське освоєння Амазонської низовини з боку великихекономічних центрів Колумбії та Бразилії, багаті на ресурси внутрішні райони Центральної Азії).

 



ТИПІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК СВІТУ. За даними ООН, на планеті налічується 194 суверенні держави й понад 258 країн, включаючи як суверенні держави, так і колоніальні володіння та невизнанітериторіальні утворення. Особливості економічної діяльності в рамкахкожної країни обумовлені різноманітними чинниками: забезпеченістюприродними ресурсами, різномаїтістю кліматичних умов, величиною національного багатства й економічним потенціалом, структурою економіки, специфічними рисами національної культури, особливостями політичного, державного та суспільного устрою.

Залежно від різних чинників у світі існують різні угруповання країн, які відрізняються за рівнем економічного розвитку. Найвідоміші з них — країни «Великої сімки» (G-7) і країни «Великої двадцятки» (G-20) (мал. 19).

Країни G-7 у такому форматі співпрацюють на міжнародній арені з 1976 р. До цієї групи належать США, Японія, Німеччина, Франція,Велика Британія, Італія, Канада. Вони на щорічних зустрічах із присутністю перших осіб держави визначають основні вектори світової політики таекономічного розвитку. Значення цих країн у світовій економіці та фінансахє винятковим. Вони володіють більшістю передових технологій. У 2014 р.сукупний обсяг торгівлі країн G-7 становив 12 630, 5 млн дол. США.

1. Назвіть країниG-20 та покажітьїх на географічнійкарті (мал. 19).

2. Позначте наконтурній картікраїни G-7.

членами G-20 є Австралія, Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китай, Корея, Мексика, Німеччина, Південна Африка, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Франція, Японія

та Європейський Союз. На країни G-20 припадає понад 85 % світового ВВП. У їхніх межах живе понад 60 % населення світу.

Щороку відбуваються зустрічі учасників G-20 на рівні міністрів фінансів і голів центробанків. Постійними учасниками зустрічей «двадцятки» є Міжнародний валютний фонд, Європейський центральний банк та Світовий банк.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинених країн, країн з перехідною економікою, країн, що розвиваються, та країн соціалістичної орієнтації.


Найістотнішими специфічними ознаками національних економік є ресурсне забезпечення процесів виробництва, зокрема наявність чинників виробництва й економічний потенціал країни. Країн, що повною міроюзабезпечені всіма чинниками виробництва, небагато. Але виокремлюютькраїни, у яких один із чинників є провідним, що дає можливість їхнім національним економікам орієнтуватися на ефективне використання цьогоресурсу. Так, природні ресурси відіграють значну роль в економіці Австралії, Бразилії, Канади, Казахстану, Росії, нафтовидобувних країн Близького Сходу. Трудові ресурси є визначальними для багатьох країн Південної та Південно-Східної Азії; у цих країнах відносно дешева і значна зачисельністю робоча сила сприяла досягненню конкурентоспроможностітоварів на світових ринках. Чинники передових технологій і потужнихфінансових ресурсів зумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинених країн, насамперед держав ЗахідноїЄвропи, США, Японії, Ізраїлю.

Для України сьогодні провідним чинником є трудовий. На розвиток національної економіки також впливають чинники природних ресурсів — наявність родючої землі й потужних покладів руд чорних металів. Натомість наша країнамає гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів,деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на чинник природних ресурсів: у її експортіпереважну частку становить сировина (руди, метали, хімічніматеріали, продукція сільського господарства) і продукціяпервинної переробки (метал та електроенергія).

За методологією ООН національні економіки поділяються на:

розвинені ринкові економіки; перехідні економіки;нові індустріальні країни;економіки, що розвиваються.

За характером розвитку сучасні національні економіки, за методологією ООН, класифікують так:

Розвинені ринкові економіки — їх представниками є економічні системи країн високого рівня розвитку, до яких належать відносно вільна ринкова система США, соціальна ринкова економіка держав Західної Європи, ринкова економіка типу «країна добробуту» — Швеція (мал. 20) та керовані державоюринки Японії, Сингапуру, Республіки Кореї, Ізраїлю.

Перехідні економіки — економічні системи постсоціаліс-тичних країн, які здійснювали перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Деякі країни цього типу вже отримали статус «країн з ринковою економікою», наприклад Естонія, Латвія, Литва, Україна, Хорватія, хоча за рівнем розвитку їм ще далеко до представників першої групи.

Нові індустріальні країни поступово виділились із країн, що розвиваються. Першими з них були «чотири азійські тигри»: Південна Корея, Сингапур, Гонконг, Тайвань. Перші дві країни вже тривалий час за своїми показниками відповідають категорії економічно розвинених країн. Згодом до

групи нових індустріальних країн долучились Мексика, Бразилія та Аргентина, а ще пізніше Туреччина, Таїланд,Індонезія, Чилі.

Економіки, що розвиваються — держави з ринковою економікою й низьким рівнем економічного розвитку. Модель національного господарства базується на неістотній роліринкових механізмів і приватного підприємництва, а ключове значення для розвитку мають натуральне або напівнатуральне господарство, переважання аграрного й індустріального секторів у видовій структурі економіки, високийступінь державного втручання в економіку й низький рівень соціального захисту. Задля економічного аналізу ООНподіляє ці країни на: країни — суто позикодавці (Бруней,Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія); країни — суто боржники (більшість інших країн, що розвиваються); країни-екс-портери енергоресурсів (Алжир, Венесуела, В’єтнам, Іран,Ірак, Конго); країни-імпортери енергоресурсів — більшістьінших країн, що розвиваються.

Держави загального добробуту належать до соціал-демократичної моделі. У таких країнах немає надмірно багатих людей, майже викорінена бідність. Заходи щодо регулювання ринкупраці більшою мірою, ніж соціальні виплати, впливають на життя безробітних і тих, кому загрожує безробіття.

Порівняйте інфраструктуру зображених об’єктів (мал. 21, 22). Зробіть висновок.


 

Національні економіки, що розвиваються, істотно різняться між собою за рівнем соціально-економічного розвитку, тому є кілька видів їхньогоподілу на підтипи. За характером структури економіки розрізняють:

Країни з порівняно зрілою структурою господарства: Індія, Пакистан, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Венесуела, Еквадор, Перу, Єгипет,Марокко, Туніс та ін.

Нафтовидобувні країни: Іран, Йорданія, Ємен, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія та ін. Вони є великими нафто-експортерами, мають достатньо високий рівень соціально-економічного розвитку та достатньо високий рівень ВВП завдяки співвідношенню рентабельності нафтовидобувної діяльності та кількостінаселення, але загалом промисловість цих країн однобічна.

Країни з несформованою структурою економіки — це найбідніші країни світу: Бурунді, Бенін, Руанда, ДРК, Бутан, Непал, Афганістан, Бангладеш, Мозамбік, Чад, Нігерія, Еритрея, Гаїті, Гвінея та ін.До цієї підгрупи належать понад 40 країн. Промисловість у них майжене розвинена, переважають примітивні засоби обробки землі. В економіці зберігається натуральне господарство.

ДІЛОВИЙ ЩОДЕННИК

1. За класифікацією ООН національні економіки поділяються на: розвинені економіки, перехідні економіки, нові індустріальні країни та економіки, що розвиваються.

2. Швеція, Норвегія, Швейцарія та Австрія — країни найвищої якостіжиття.

3. У світі до категорії «найбідніших» належать 40 країн; це країни Африкита Азії.

ЗНАЮ, розумію, вмію пояснити

1. Дайте характеристику просторовій структурі світового господарства. Визначте її центр і периферію.

2. На основі яких критеріїв здійснюють типізацію національних економік країн світу?

3. Доведіть, що нафтовидобувні країни, попри свій фінансовий стан, маютьнедосконалу економіку.

 

Це матеріал з підручника Географія 9 клас Надтока, Топузов

 






^