mozok.click » Історія України » Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин цієї доби
Інформація про новину
  • Переглядів: 3249
  • Автор: admin
  • Дата: 19-09-2017, 22:31
19-09-2017, 22:31

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин цієї доби

Категорія: Історія України

1. Яке місце посідали українські землі в міжнародних відносинах XVIII ст.? 2. Якими були результати й наслідки російсько-турецьких війн другої половини XVIII ст.? 3. Коли російський уряд ліквідував Запорозьку січ? Як склалася після цього доля запорозьких козаків?

Українські землі під час російсько-турецької війни 1806—1812 рр.

Перебуваючи під імперською владою, українці були змушені брати

участь у реалізації далекосяжних зовнішньополітичних планів російського уряду. На Наддніпрянщину припадав важкий тягар використання її людського й господарського потенціалу.

На початку XIX ст. між Російською та Османською імперіями запанував період нетривалого миру. Проте російський уряд порушив свої союзницькі зобов’язання й надав підтримку учасникам антитурець-кого національно-визвольного повстання, що охопило Сербію в 1804 р. У грудні 1806 р. Туреччина оголосила війну Росії.

Наддніпрянщина повною мірою відчула тягар нової російсько-турецької війни. У Чернігівській, Полтавській, Слобідсько-Українській, Київській, Катеринославській та Херсонській губерніях було оголошено набір до ополчення. Із Лівобережжя на потреби армії реквізували понад 14 тис. волів, 6 тис. возів та 1 тис. коней у супроводі 4 тис. селян-погоничів.

Трагічним для наддніпрянських українців стало те, що до складу турецької армії входили підрозділи задунайських козаків. Унаслідок цього вони змушені були йти брат на брата, вбивати єдиновірців задля чужої війни.



Війна тривала довго. Бухарестський мирний договір між Російською та Османською імперіями було підписано 16 травня 1812 р. Росія здобула право судноплавства Дунаєм і приєднала Бессара-бію. Більшість її населення становили молдавани, але в Хотинському, Акерманському та Ізмаїльському повітах проживало чимало українців.

Українські землі в планах Наполеона I Бона-парта*. Французький імператор Наполеон I Бонапарт, готуючись до війни з Російською імперією, розробляв плани її ослаблення через відокремлення підкорених нею територій. Претензії на західноукраїнські землі й Правобережжя, які до поділу Речі Посполитої входили до її складу, висували поляки. Проте імператор, зацікавлений у підтримці Австрії, не поспішав гарантувати задоволення їхніх вимог, хоча й не відкидав повністю.

Свідченням того, що Наполеон не залишав своїх намірів використати українські землі в боротьбі з Росією, стала стаття, надрукована в 1807 р. в офіційній французькій урядовій газеті

«Публіцист». Вона висвітлювала отриману у вищих колах інформацію, що «з Польщею межує давня козацька Україна, одна з найбільш урожайних країн світу, яка своїми багатствами заслуговує на пильну увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі розв’язана (Наполеон утворив із польських земель, відібраних у Пруссії та Австрії, Варшавське герцогство. — Авт.), настала черга й родючої батьківщини Мазепи».

У міністерстві закордонних справ Франції за дорученням Наполеона було розроблено кілька проектів стосовно майбутнього Наддніпрянщини в разі російсько-французької війни. Ці плани передбачали відокремлення українських земель від Російської імперії і поділ їх на кілька частин. Землі Волині були обіцяні Австрії за її допомогу у війні проти Росії. Усі інші землі Правобережної України відходили до Варшавського герцогства. У Лівобережній та Південній Україні планувалося створити дві наполеоніди — українські держави під протекторатом Франції.

Українські землі під час російсько-французької війни 1812 р. У червні 1812 р. розпочалася російсько-французька війна. Наполеон планував захопити Москву й звідти продиктувати свої умови імператору Олександру I.


Ставлення до війни у вищих колах суспільства Наддніпрянщини було різним. Серед польської шляхти Правобережжя переважали прихильники Наполеона, які розраховували за його допомогою відновити Польську державу. Проте багатьох поляків російська влада влаштовувала, і до того ж їх не задовольняли чутки, що нібито Наполеон звільнить селян від кріпацтва.

Серед землевласників Півдня України, які були вірними прибічниками російської влади, оскільки отримали від неї свої маєтки, переважало негативне ставлення до Наполеона. На Лівобережжі невелика частина українського дворянства сподівалася за допомогою Наполеона відновити автономію Української держави. Більшість дворянства відлякували радикальні зміни, пов’язані із Великою французькою революцією кінця XVIII ст., і тому воно підтримувало російську владу як гаранта своїх прав та привілеїв.

У складі французької армії була значна кількість українців. Один із двох уланських полків польського легіону «Вісла» французької армії був укомплектований вихідцями з Поділля. П'ять із восьми полків 30-тисячного австрійського корпусу генерала Карла Шварценберга комплектувалися в Галичині.

Обидві імперії були зацікавлені у використанні потенціалу українських земель. У багатьох містах Наддніпрянщини (Київ, Житомир, Сосниця та інші) були розташовані величезні склади, де зберігалися

тисячі тонн борошна, круп, вівса, ячменю, що перевищувало половину всіх запасів Російської імперії. Російський уряд за будь-яку ціну намагався їх зберегти, а Наполеон прагнув захопити.

Нестача легкої кінноти змусила російського імператора погодитися на формування чотирьох полків Українського козацького війська в Київській та Подільській губерніях.

Із попереднього розпорядження про утворення Українського козацького війська, затвердженого олександром I у Вільно (5 червня 1812 р.)

Військо це передбачається утворити на Україні з людей, до козачої служби здібних і здавна відомих звичкою та охотою до неї.

Воно має складатися з чотирьох полків: кожен полк — із восьми ескадронів, а ескадрон — зі 150 козаків...

Як мине в українських полках потреба, усі вони розпускаються по своїх домівках, але вже назавжди залишаються належними війську і за першою потребою мають з'явитися на службу і скласти знову свої полки, для цього вони повинні мати в постійній справності зброю, одяг і коней, утримуючи все це власним коштом, але звільняючись зате від усяких інших по державі повинностей. Діти (їхні), які народжені від (часу) вступу у військо, належатимуть також до нього. А тим із них, яких поміщики не знайшли для себе вигідним прийняти в селища свої, відведуться для селення землі казенні, — про що буде ухвалена тоді окрема постанова.

1. Якою, відповідно до документа, мала стати загальна кількість Українського козацького війська? 2. Що обіцяли селянам, які підуть служити до війська? 3. Що, на вашу думку, мало особливо приваблювати селян?

У липні 1812 р. Олександр I доручив малоросійському генерал-губернатору сформувати на тих самих умовах, що й на Правобережжі, Малоросійські кінно-козацькі полки в Полтавській (дев’ять полків) та Чернігівській (шість полків) губерніях. Крім того, із цих двох губерній (в інших це було заборонено) узяли 43 тис. селян до пішого земського ополчення. У складі Російської армії воювали також полки Чорноморського та Бузького козацьких військ, прикордонні загони правобережних «лісових козаків» і понад 1 тис. херсонських козаків, очолюваних В. Скаржинським.

У вирішальній битві між російською та французькою арміями в серпні-вересні 1812 р. під селищем Бородіно на шляху до Москви брали участь регулярні полки, сформовані в Наддніпрянщині.

Коли французька армія, зазнавши поразки, відступала з території Російської імперії, українські формування брали участь у її переслідуванні та закордонному поході російської армії. Вісім українських козацьких полків у складі російської армії були учасниками грандіозної «битви народів» 16—18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом. Три полки Бузького

козацького війська та Українська кінно-козацька дивізія, сформована з правобережних козацьких полків, відзначилися в боях за Париж.

Після перемоги Олександра I у війні з Наполеоном українські частини повернулися додому. Усі полки були розформовані. Втрати українців склали близько 6 тис. осіб. Більшість ополченців повернули до кріпацького стану. Козакам Малоросійських кінно-козацьких полків запропонували продовжити службу в Чорноморському козацькому війську або повернутися до свого селянського стану, оскільки більшість із них раніше належала до державних селян. Сформовані на Правобережжі Українське козацьке військо та полки Бузького козацького війська ліквідували і в 1817 р. перетворили на військових поселенців, які мали поєднувати військову службу із сільськогосподарською працею. У Наддніпрянщині військові поселення створили в Слобідсько-

Українській, Катеринославській, Київській та Херсонській губерніях. Їх запровадження зустріли з надзвичайним незадоволенням, свідченням чого стали численні бунти й повстання військових поселенців.

Запорозькі козаки на нових землях. Після ліквідації Запорозької

_ Січі одна частина козацтва залишилася на землях Російської

імперії, друга — знайшла притулок в Османській імперії. Трагедія цих людей поглиблювалася тим, що під час війн між Росією і Туреччиною вони були змушені воювати з єдиновірцями. Служба двом імперіям формально зберігала козацтво, але позбавляла його головної ролі — захисника свого народу.

Чорноморське козацьке військо, створене з козаків-запорожців, що залишилися під російською владою, спочатку жило на землях між Бугом і Дністром у межах Російської імперії. Проте після перемоги в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. російський уряд став роздавати землі, де жили козаки, російським чиновникам та іноземним колоністам. Перспектива обернення на кріпаків спонукала козаків домагатися від імперського уряду дозволу переселитися в інші місця.

У 1792 р. Чорноморське козацьке військо переселили на Чорноморську оборонну лінію на правому березі Кубані, захист якої став основним обов’язком козаків. Спочатку традиційні форми життя козацтва зберігалися. Однак через деякий час козацька старшина розробила нові правила, а російський уряд затвердив їх. За ними козацьку раду було ліквідовано та встановлено приватну власність старшини на землі, призначені раніше всьому війську. Скасовувалася давня козацька заборона на перебування на Січі жінок. Місто Катеринодар, де розташовувався головний кіш Чорноморського козацького війська, став звичайним містом, де жили сімейні козаки.

Частині колишніх запорожців, що переселилася до Османської імперії, султан надав землі в гирлі Дунаю, де й виник Задунайський кіш. Обов’язком козаків-задунайців була військова служба при турецькому флоті під час військових походів. На Січі завжди перебував турецький чиновник, офіційним обов’язком якого було видавати паспорти тим, хто залишав її межі, а неофіційним — стежити за поведінкою козаків.

Не довіряючи козакам-задунайцям, турки вимагали, щоб кожного разу, коли ті рушають у походи проти християн із турецькою армією, кіш відповідав власним життям за вірність своїх товаришів.

У 1785 р. близько 8 тис. козаків-задунайців оселилися у володіннях австрійських Габсбургів у провінції Банат. там вони заснували Банатську січ і несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. у 1805 р. вони повернулися до турецьких володінь.

Головним джерелом поповнення Задунайської Січі були втікачі з Наддніпрянської України. Завдяки цьому кількість козаків-задунайців в окремі роки досягала 10 тис. осіб.

Місце України в російсько-турецькій війні 1828—1829 рр. Наприкінці 20-х рр. XIX ст. відносини між Османською та Російською імперіями знову загострилися. Росія наполягала на своєму праві захищати православних підданих султана. Російсько-турецька війна 1828— 1829 рр. була спричинена підтримкою нею грецького національно-визвольного повстання проти турецького панування.

Під час нової війни, як і раніше, селяни були змушені постачати необхідне для російської армії продовольство, надавати волів і підводи для перевезення вантажів.

У війні використали створене в 1828 р. у Південній Бессарабії Дунайське козацьке військо.

Несподівану допомогу російська армія отримала від козаків-за-дунайців. Кошовий отаман Задунайського козацького війська Йосип Гладкий (1789—1866) відмовився йти воювати «брат на брата» і разом із 500 своїми прибічниками перейшов на бік росіян. Він показав російським військам переправу через Дунай, яка була невідома туркам і не охоронялася. Завдяки цьому російська армія здійснила раптовий успішний наступ, результатом якого стала перемога у війні. Дізнавшись про перехід частини козаків-задунайців на бік росіян, турки жорстоко розправилися з тими, хто залишився на Січі, і зруйнували її. Так, у 1828 р. припинила своє існування Задунайська Січ.

Османська імперія, зазнавши поразки у війні, за Адріанопольським договором 1829 р. віддала Російській імперії гирло Дунаю й східне узбережжя Чорного моря. Із числа козаків-задунайців, що перейшли на бік Росії в роки війни, у 1832 р. було створено Азовське козацьке військо.


Із Положення про оселення запорозьких козаків у Новоросійському краї від 27.05.1832 р.

1. Для оселення запорозьких козаків призначається в Катеринославській губернії Олександрівський повіт: так звана Бердянська земля, всього 43 141 десятина.

2. До складу Запорозького козацького війська приєднати міщан Петровсько-го посаду, кількістю 238 ревізьких душ, із землею в їхньому володінні кількістю до 4 тис. десятин і всіма їхніми рибними заводами та очеретяними плавнями, причому надаються їм усі вигоди й права, узагалі козачому війську даровані. Із таким приєднанням козацьке військо матиме в спільному володінні рибні заводи на Азовському морі, що розташовані на березі тієї землі, де росте очерет...

6. Козацьке військо звільняється назавжди від земських повинностей, крім тих, що стосуються їхньої землі.

7. Військові повинності воно виконує за прикладом інших козацьких військ. 15. Із поселення запорозьких козаків узяти їм назву Азовського козацького

війська.

1. Знайдіть на карті землі, які отримало Азовське козацьке військо. 2. Якими були права й привілеї, надані Азовському козацькому війську?

Першим наказним отаманом війська став Й. Гладкий. Проте він уже не обирався козаками, а призначався російським урядом і був підпорядкований новоросійсько-бессарабському генерал-губернатору. У мирний час азовські козаки патрулювали східне узбережжя Чорного моря —

від Керченської протоки до міста Поті. У випадку війни вони мали своїми силами здійснювати його оборону. На початку 60-х рр. XIX ст., коли необхідність в Азовському війську зникла, козаків із сім’ями стали примусово переселяти на Кубань. У 1864 р. військо ліквідували, а його клейноди передали Кубанському козацькому війську. Тих, хто не бажав переселятися, перевели з козацького стану до селянського.

Висновки. У системі міжнародних відносин першої третини XIX ст. українські землі відігравали роль об’єкта в політичних планах інших держав.

Російський уряд у війнах, які вела в цей час імперія, використовував сформовані на українських землях підрозділи козацтва.

Участь у російсько-французькій війні 1812 р. сприяла зростанню національної самосвідомості українців, спонукала до боротьби проти кріпацтва й самодержавства.

Усть-Дунайське (Буджацьке), Дунайське та Азовське козацькі війська на службі в російського уряду принципово відрізнялися від українського козацтва попередніх століть. Проте вони допомогли зберегти для нащадків чимало звичаїв і традицій козацької спадщини.

Запитання та завдання

1. У яких губерніях Наддніпрянщини було здійснено набір ополчення під час російсько-турецької війни 1806—1812 рр.? 2. Які землі приєднала Російська імперія за Бухарестським мирним договором? 3. Яка держава за допомогу Наполеону I у війні з Росією мала отримати Волинь? 4. скільки Малоросійських кінно-козацьких полків російська влада створила на Лівобережній україні в 1812 р.?  5. Коли

турецький уряд ліквідував Задунайську січ? 6. Хто був першим наказним отаманом Азовського козацького війська?

7. Охарактеризуйте роль українських земель і їх населення в російсько-турецькій війні 1806—1812 рр. 8. Яке місце посідали українські землі в планах французького імператора Наполеона I? 9. Охарактеризуйте внесок українських військових формувань у перемогу Російської імперії у війні з Наполеоном I. 10. Якою була доля нащадків запорозьких козаків після ліквідації січі? 11. Як було утворено Азовське козацьке військо?

12. складіть план за пунктом параграфа «україна в російсько-французькій війні 1812 р.».  13. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть місце Наддніпрянщини

в імперських війнах першої половини XIX ст. Чи могло воно бути іншим? Чому?

14. Характеризуючи долю нащадків запорозьких козаків у XIX ст., дослідники називали їх «двома гілками зрубаного дерева». Поясніть, як ви розумієте цей вислів. Наведіть факти, які свідчать, що уряди Російської та Османської імперій використовували нащадків запорожців у своїх інтересах.






^