Востанній третині XIX ст. у Франції виник імпресіонізм. Він завершив реалістичну традицію і відкрив інноваційну епоху модернізму. Новий стиль ознаменував народження нового живопису, «зітканого з кольору, світла й повітря» . Цікава історія походження назви стилю. Літопис імпресіонізму починається з першої художньої виставки, що відбулася на бульварі Капуцинок у Парижі в майстерні фотографа Надара (1874).
Невдовзі після цієї події в одному гумористичному виданні вийшла стаття з назвою «Виставка імпресіоністів», згодом ще одна — «Виставка бунтівників». Критика й публіка різко демонстрували негативні оцінки й іронічно відгукувалися про представлені роботи, особливо про картину К. Моне «Імпресія. Схід сонця». Художникам дорікали в «незавершеності» і «неохайності» живопису, відсутності смаку. З того часу їх стали називати «імпресіоністами». Нове слово прижилося, оскільки виражало те спільне, що єднало молодих бунтарів.
Остання виставка імпресіоністів відбулася в 1886 р. Отже, формування стилю відбулося протягом короткого періоду часу. Проте
це не позначилося на його здобутках — творчості цілої плеяди яскравих індивідуальностей.
Що ж так вразило сучасників, які осуджували імпресіоністів?
Спочатку нове бачення сформувалося в пейзажі. Знаковим твором вважають вищезгадану картину Клода Моне (1840-1926). У ній митець втілив підхід імпресіоністів до світла, що перетворює зображення в гармонію кольорових плям. Він ввів до художньої практики серії картин з одним мотивом, але з різним освітленням залежно від часу доби, пори року. Наприклад, його серія «Руанський собор» складалася аж із ЗО творів!
Розкажіть про свої враження від картин. Спробуйте за освітленням собору визначити орієнтовний час його зображення.
Художники писали свої картини переважно на пленері. Також вони використовували чисті кольори, часто контрастні (наприклад, червоний і зелений або оранжевий і блакитний), та багато відтінків. Змінилася й техніка. Чисті фарби накладали дрібними мазками роздільно, не змішуючи на палітрі. Контури неначе розчинялися в повітряному просторі.
Імпресіоністи фіксували ніби випадково вихоплені моменти життя городян: сценки на вулицях, у театрі, під час відпочинку в парку. Отже, поряд із пейзажем став улюбленим побутовий жанр, нерідко змішаний із портретом. Сміливі композиційні рішення, несподівані ракурси надавали картинам фрагментарності, адже світ відображався таким, яким він є — мінливим.
Імпресіоністи вперше відтворили на полотні панораму життя міста. Серію картин Каміля Піссарро (1830-1903) присвячено бульвару Монмартр у Парижі, який полонив майстра нескінченним рухом. Художник зображував його в ранковому серпанку, у вечірніх сутінках і навіть у світлі зірок.
Альфред Сіслей (1839-1899) надавав перевагу ліричним замальовкам паризьких околиць із затишними будиночками, мостами через річку.
Проаналізуйте колорит міських пейзажів. Який ракурс обрав Піссарро?
Тема балету приваблювала Ед-гара Дега (1834-1917), який зображував танцівниць у граційних позах під час репетицій чи виступів на сцені. Також він нерідко малював скачки, стрімкий рух коней із жокеями.
Художники-імпресіоністи нерідко обирали ідентичні сюжети, адже для них здебільшого важливо було не ЩО, а ЯК це зображувати.
Наприклад, популярною була тема літнього відпочинку на човнах. Художники передавали переливи і рух води, відблиски сонячного проміння в палітрі безкінечних кольорових відтінків.
Порівняйте картини на спільну тематику. Що єднає різних авторів у її зображенні? Які настрої панують? Схарактеризуйте світлотіньові ефекти й композиційні рішення. Завдяки чому на картинах відчувається легкий подих вітерця, живий рух води в річці?
Едуард Мане. Клод Моне у власному човні-студії
З історії шедевра
Митець-імпресіоніст, визнаний майстер жіночого портрета П’єр Огюст Ренуар (1841-1919) — «єдиний великий художник, який не написав за своє життя жодної сумної картини», як стверджував письменник Октав Мірбо. Важко уявити, що світлі образи й настрої виникали на полотні навіть тоді, коли хворий на артрит художник, щоб малювати, був змушений прив’язувати пензель до руки.
Основний внесок Ренуара в мистецтво живопису полягав у створенні складних багатофігурних композицій, часто на характерну для його творчості тему дозвілля і відпочинку на природі.
Прикладом «сонячного» Ренуара є картина «Бал у Мулен-де-ла-Галетт». Саме так називався ресторан на паризькому Монмартрі, де жив художник. У теплі дні столики й лавки виставляли просто на вулиці по колу, і відвідувачі танцювали просто неба. Художнику позували друзі та знайомі. Митець впорався зі складним завданням — відобразити на обличчях й одязі людей гру відблисків сонячного світла, що пробивалося крізь листя дерев.
Ренуара приваблювала стихія танцювального ритму. Сприймаючи танцюючих людей, глядач ніби відчуває музику, що лунає з картини.
Картина знаходиться в паризькому Музеї д’Орсе, а її зменшена копія стала однією з найдорожчих з-поміж усіх картин, проданих на аукціоні Sothebys.
Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — позначилися й на скульптурі. Засновником напряму вважається французький скульптор Огюст Роден (1840-1917). Знаменитий «Мислитель», як і популярна мармурова скульптура «Поцілунок», — це композиції до семиметрової «Брами пекла» (більше 180 фігур). «Мислитель» надихнув Ференца Ліста на створення однойменного музичного твору.
Художні методи імпресіонізму не обмежувалися впливом тільки на мистецтво Франції. Аналогічні пошуки у цьому стилі велися в різних країнах, зокрема у творчості Ігоря Грабаря (українцем за походженням).
Українські митці не пройшли повз імпресіонізм, використовували його живописні техніки та прийоми для оновлення художньої мови. Імпресіоністичні риси помітні у творчості Миколи Бурачека (1871-1942) та ін., хоча більшість представників українського малярства не дотримувалися цього стилю послідовно.
На зламі століть відбулося нашарування напрямів і течій, нерідко навіть у творчості одного митця.
Відгомони імпресіонізму і постімпресіонізму виявилися згодом у насиченому кольорописі Миколи Глущенка, у творах класика вітчизняного живопису Тетяни Яблон-ської, у натюрмортах майстра колористики Адальберта Ерделі, у серії київських пейзажів Сергія Шишка та ін. Проте їхня творчість належала вже іншій епосі.
Портрет митця
Український художник, педагог і громадський діяч Олександр Мурашко (1875—1919) створив самобутню образно-пластичну систему на основі поєднання традицій і новаторства. У дитинстві майбутній художник залюбки слухав українські казки та історії про козаків, що їх йому оповідала бабуся, проста селянка з міста Борзна на Чернігівщині. Недарма Мурашко приїздив на свою рідну Чернігівщину, аби відчути колорит минувшини і змалювати старовинне вбрання і зброю під час написання картини «Похоронкошового». Бажання юнака стати художником усіля-ко підтримував його дядько Микола Мурашко — засновник Київської рисувальної школи.
Мали вплив на професійне становлення О. Мурашка три різні стилі: реалізм, риси якого він успадкував від живописної школи свого петербурзького вчителя — великого реаліста Іллі Рєпіна; імпресіонізм, що надав поштовху до новацій під час перебування художника в Парижі; модерн, із принципами якого молодий художник ознайомився в Мюнхені, у центрі німецької сецесії. Завдяки цьому збігові у творчій манері митця поєдналися напрями, які естетично різнилися між собою і навіть суперечили один одному, — імпресіоністична пленерність і ескізність із чіткою організацією форм і декоративною модерною витонченістю. В Україні митець став одним із перших, хто пішов шляхом живописних експериментів, пошуків виразної кольорової інтонації в портретах, жанрових композиціях на народну тематику. Художник стає відомим у Європі. За картину «Карусель» О. Мурашко одержав золоту медаль на X Мюнхенській міжнародній виставці (1906). Самобутня модерна трактовка біблійного сюжету на полотні «Благовіщення» поєднала реальність і містику.
О. Мурашко був одним із засновників Української академії мистецтв.
Імпресіонізм зробив своєрідну художню революцію в живописі. У його надрах зародилися постімпресіонізм і неоімпресіонізм.
Постімпресіонізм охоплює період з останньої виставки імпресіоністів 1886 р. до 1910-х років. До французьких майстрів-постімпре-сіоністів належать: Поль Сезанн, Поль Гоген, Вінсент Ван Гог, Анрі де Тулуз-Лотрек. Роботи цих художників було представлено на виставці в Лондоні, під враженням від якої один із критиків і винайшов термін «постімпресіонізм».
Поль Сезанн (1839-1906) не вважав живопис мистецтвом, він називав його одним із засобів пізнання, що дає шанс відчути й зрозуміти основи світобудови. Натюрморти художника зазвичай складаються з простого посуду і плодів. Доповнення драпіровками надає рухливості композиціям, завжди збалансованим і динамічним. Сезанн спочатку працював в імпресіоністському стилі. Проте поступово у його творах з’являються геометричні форми, що посилюють об’ємність предметів. Так художник відкрив методи зображення, що згодом стали мовою кубізму.
Візитною карткою Вінсента Ван Гога (1853-1890) вважають натюрморт «Соняшники». Одним із творчих досягнень живописця стало опанування секретами колірного контрасту. Численні варіанти соняшників, які він малював 11 разів, змінюючи їхню кількість, розташування та кольори тла, свідчать про пошуки митцем досконалості. На картині з домінуванням у палітрі насичених відтінків жовтої фарби цей колір набуває особливого сяйва, а квіти наче живі. Улюблений художником жовтий колір був втіленням радості й сонячної енергії.
Живопису невтомного мандрівника Поля Гогена (1848-1903) притаманні символічність образів, підкреслена декоративність, використання спрощених форм і яскравих кольорів, що ніби «звучать». Відчуваючи з дитинства, яке минуло в Перу, потяг до екзотичних місць, Гоген багато подорожував. Потім взагалі поїхав на Таїті, подалі від цивілізації, щоб «злитися з природою» і малювати «первісне» життя.
Основна тема творчості Анрі де Тулуз-Лотрека (1864-1901) — розваги й побут паризької богеми. Ці сценки він відтворював майстерно, іронічно, гротескно. Митець одним із перших почав малювати афіші співачок і танцівниць кабаре. Вони вражають динамізмом і виразністю.
Порівняйте варіанти картини Ван Гога. Чи можна назвати композицію, у якій напружено «горять» фарби, «симфонією в жовтих кольорах»?
Що вас здивувало у творах постімпресіоністів? За ілюстраціями спробуйте узагальнити роль кольору в картинах.
Таким чином, конструктивістське бачення світу Сезанна, символізм і декоративність Гогена, пронизлива виразність кольору Ван Гога, графічна стихія майстра плаката Тулуз-Лотрека — стали сполучною ланкою між мистецтвом XIX і XX ст., поштовхом для розвитку низки інших художніх стилів і течій.
Як вважають дослідники, до постімпресіонізму належить також творчість неоімпресіоністів. Представники цього напряму на основі наукових досягнень прагнули довести до логічного завершення емпіричні знахідки попередників, передати за допомогою живописних прийомів усе багатство оптичних ефектів. Головним методом неоімпресіоністів став дивізіонізм.
Французький теоретик неоімпресіонізму Жорж-П’єр Сера (1859-1891) на основі дивізіонізму розробив незвичайну техніку письма — пуантилізм. Він дійшов висновку, що суміш окремих точкових мазків дає значно сильніший зоровий ефект, ніж традиційні способи малярства. На картинах живописця всі деталі були складені з крапок чистих кольорів, композиції ретельно продумувалися, вивірялися до дрібниць.
Палким прихильником пуантилізму став Поль Сіньяк (1863-1935). Картини художника можна було розглядати тільки здалеку, бо зблизька вони перетворювалися в мозаїку. Проте це було нове слово в мистецтві живопису, яке дало імпульс для розвитку авангардних напрямів. Відповідно до теорії єдності живописної та музичної гармонії П. Сіньяк нумерував свої твори як музичні опуси, назвав серію пейзажів «алегро» і «адажіо».
Поль Сіньяк. Гранд-канал у Венеції
Каналетто.
Вхід у Гранд-канал
Микола Глущенко. Вечірня Венеція
Порівняйте стилі пейзажів Венеції. Який ефект досягнуто технікою пуантилізму?
Пригадайте, які твори Клода Дебюссі ви слухали в попередні роки.
У музичному мистецтві основоположником імпресіонізму став французький композитор Клод Дебюссі (1862-1918). У молоді роки він зблизився з гуртом літераторів і художників, який очолював поет-симво-ліст С. Малларме. їхні ідеї знайшли відгук у музиці К. Дебюссі.
Музику імпресіоністів зближує з живописом прагнення до втілення швидкоплинних вражень і ледь вловимих відчуттів. У жанровому відношенні вони надавали перевагу програмним мініатюрам, сюїтам. У Дебюссі деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру. У циклі фортепіанних прелюдій композитор звертався до жанрів музичного портрета («Менестрелі», «Дівчина з волоссям кольору льону»), пейзажу («Вітрила», «Тумани», «Сліди на снігу»).
Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважають симфонічну прелюдію «Післяполудневий відпочинок фавна» (за С. Малларме), у якій проявилися характерні для музики К. Дебюссі примхливість вишуканої мелодики, колористичність гармонії, витонченість барвистої оркестровки. За музикою прелюдії було створено одноактний балет, хореографом і головним виконавцем у якому виступив відомий танцівник Вацлав Ніжинський.
До імпресіонізму належить також перший період творчості Моріса Равеля (1875-1937), учня Г. Форе. Композитор продовжив і розвинув пошуки свого молодшого сучасника К. Де-бюссі в царині імпресіоністичного звукопису. Він створював романси на вірші поетів-симво-лістів; програмні твори, у яких відчутний інтерес до фольклору («Іспанська рапсодія» для оркестру), картин природи («Гра води», цикл «Відображення» для фортепіано»). Загалом у стилістиці М. Равеля домінують енергійні, нерідко екзотичні ритми, барвиста гармонія, милування «прекрасною миттю».
Таким чином, імпресіонізм став рубіжним явищем в історії мистецтва. Він завершував традиції реалізму і дав старт напрямам і течіям модернізму з постійним оновленням художньої мови й техніки.
Мистецька скарбничка
Дивізіонізм — метод живопису, заснований на розкладанні складного колірного тону на чисті кольори, які наносили на полотно окремими мазками. Імпресіонізм (фр. impression — враження) — стиль останньої третини XIX — поч. XX ст., представники якого прагнули природно й невимушено відобразити навколишній світу його мінливості, передаючи свої враження.
Пленер (фр. plein air — вільне повітря) — передача в картині змін кольору, зумовленого дією сонячного світла під час роботи художника на відкритому повітрі. Постімпресіонізм (фр. postimpressionisme, лат. post— після, тобто після імпресіонізму) — збірна назва кількох напрямів французького мистецтва кінця XIX ст., що виникли слідом за імпресіонізмом, зокрема неоімпресіонізм.
Пуантилізм (фр. pointillisme — крапка) — живописна техніка — нанесення фарб на полотно у вигляді маленьких точок або квадратів, які під час сприйняття картини з певної відстані оптично зливаються.
1. Назвіть основні стильові риси імпресіонізму і постімпресіонізму. Чим вони відрізняються від стилів-попередників?
2. Поясніть значення слова «пленер». Для яких жанрів живопису робота на пленері найважливіша? Чому? Аргументуйте.
3. Схарактеризуйте творчість митця, який найбільше вас зацікавив. Поясніть, чим саме він привернув увагу, і розкажіть про зміст і техніку його творів.
4. Доберіть ілюстрації до музики композиторів-імпресіоністів. Створіть тематичні мистецькі колекції «Портрети», «Гімн природі» тощо.
5. Самостійно дослідіть, у картинах яких сучасних українських художників відчутні впливи імпресіонізму і постімпресіонізму.
Це матеріал з підручника Мистецтво 9 клас Масол