mozok.click » Світова література » М. В. Гоголь — російський та український письменник, історик, фольклорист. Вплив української культури на розвиток його творчості
Інформація про новину
  • Переглядів: 3431
  • Автор: admin
  • Дата: 21-01-2018, 10:16
21-01-2018, 10:16

М. В. Гоголь — російський та український письменник, історик, фольклорист. Вплив української культури на розвиток його творчості

Категорія: Світова література

Як письменник, Гоголь сформувався на ґрунті давньоукраїнської літератури, його творчість увібрала родові барокові ознаки, тому гоголів-ські твори близькі до української барокової проповіді, повчального слова і до старої інтермедії, вертепної драми, побутового анекдоту, бурлеску.

Ю. Барабаш

1. Які картини, книги, герої постають у вашій уяві, коли ви чуєте ім’я письменника?

2. Що ви знаєте про М. В. Гоголя із уроків зарубіжної літератури 6-го класу?

3. Які твори Гоголя ви вивчали? Яких героїв запам’ятали?

4. Чому до сьогодні М. Гоголя називають одним із найзагадковіших письменників, а в місцях, які пов’язані із його життям, пліткують про якісь містичні історії, що часто там трапляються?

Життєвий і творчий шлях Миколи Гоголя. Петербурзький етап життя і творчості письменника

Микола Гоголь прожив складне й водночас дивовижне життя. Майбутній письменник народився 1 квітня (20 березня за старим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая. Згідно із сімейними переказами, Гоголі були нащадками відомого козака Остапа Гоголя, гетьмана Правобережної України наприкінці XVII століття. Батьки Миколи походили зі старовинного дворянського роду. Дід,

Опанас Дем’янович, закінчив Київську духовну академію, знав шість мов, бабуся Тетяна Семенівна гарно малювала.

Батько, Василь Опанасович, був освіченою людиною, любив театр, писав п’єси.

Один рік хлопець навчався в Полтавському повітовому училищі, потім сім років — у Ніжинській гімназії вищих наук. Там він захопився театром, спробував себе як актор та режисер.



Першими літературними творами Гоголя були вірші. Водночас юнак думав про те, щоб «бути по-справжньому корисним для людства»: «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести бодай найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага». Тоді ж записав у своєму щоденнику, що найстрашнішою бідою він уважає «кривосуддя» та несправедливість.

Мріючи про літературну діяльність, дев’ятнадцятирічний Гоголь поїхав до Петербурга. Щоб забезпечити себе, він пішов на службу чиновником Департаменту наділів.

В одному із листів до матері із Петербурга Гоголь пише: «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, Ви багато знаєте про звичаї і традиції малоросіян. У наступному листі я чекаю від вас опису вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт».

У творчій уяві Гоголя народжувались сюжети «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — твору, який зробив двадцятидво-річного Гоголя відомим.

1835 року Гоголь влаштовується на кафедру історії у Санкт-Петербурзькому імператорському університеті, та невдовзі змушений остаточно полишити професорську, а отже, і педагогічну діяльність.

Письменника опановують релігійно-містичні настрої, і з метою душевного оновлення він вирушає до Палестини.

Гоголь знайомиться з графом О. П. Толстим і щиро товаришує з ним, а 1848 року навіть оселяється на його запрошення в московському особняку Толстих на Нікітському бульварі.

Останні роки свого життя М. В. Гоголь тяжко хворів. Деякий час він жив у Німеччині, Італії, лікувався там. Але його стражденна душа прагнула додому, на Полтавщину.

Помер письменник у невимовній тузі. адже єство його роздирали мрії і плани, яким не судилося втілитися в життя. На схилі віку Микола Васильович ще більш самотній, ніж коли приїхав «вражати Петербург». Письменник не раз цитував слова з Біблії: «У великій мудрості багато смутку, і той, хто примножує свою мудрість, примножує й смуток у серці своєму».


Творчість Миколи Гоголя

Свої перші літературні твори Гоголь написав ще в роки навчання. Спочатку його публікації з’являлися в періодичних виданнях, часто без підпису автора.

Незабаром окремими виданнями вийшли: «Ганц Кюхельгартен» (1829), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831-1832), «Миргород» (1835), «Арабески» (1835), «Ревізор» ( 1836).

1831 року М. В. Гоголь зустрівся з Олександром Пушкіним, який серйозно вплинув на вибір письменником літературного матеріалу. Особливо це стосувалося збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки», написаної на фольклорній основі. 1835 року Гоголь опублікував нову збірку «Миргород», куди увійшла й історична повість «Тарас Бульба». Головний герой її — сильний, героїчний персонаж. У пізніших роботах письменник звертається здебільшого до образів авантюристів, шахраїв та невдах.

«Петербурзькі повісті» — назва збірки повістей і циклу, об’єднаних спільним місцем дії — Санкт-Петербургом 1830-1840-х рр. її складовими стали повісті «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», що спочатку були у збірці «Арабески». Пізніше Гоголь пише повісті «Ніс», «Шинель». Усі ці твори об’єднано в цикл у зібранні творів 1843 р.

Центральною проблемою в цих повістях є проблема «маленької людини». У циклі петербурзьких повістей Гоголь створює образ Петербурга. Столиця в його зображенні — місце жахливих контрастів, соціальної несправедливості, моральних конфліктів, приниження й трагічної безпомічності «маленької людини» з нещадно понівеченою душею, місто, що нищить благородні мрії та сподівання.

Творчу роботу М. В. Гоголю доводилося поєднувати з державною службою, на якій він перебував з 1829 до 1835 рр.

Поступово він просувався кар’єрними сходами, отримуючи чини й нагороди, набуваючи досвіду та зав’язуючи корисні знайомства. Він мав звання колезького асесора — чиновника 8-го класу і змінив багато місць — від служби в різних департаментах до викладання історії в патріотичному інституті, на кафедрі загальної історії Петербурзького університету.

1836 року виходить друком знаменита п’єса М. В. Гоголя «Ревізор», у якій розповідається про молодого чиновника Хле-стакова, що опинився в невеликому провінційному містечку без грошей. Місцеві

чиновники помилково вважають його державним інспектором, який приїхав до них у провінцію інкогніто. Хлестаков блискуче вживається у свою нову роль і користується ситуацією, аж поки не приїжджає справжній ревізор. Містечкові чиновники постають у всій своїй «красі».

Перша постановка «Ревізора» відбулася в Санкт-Петербурзі в присутності царя. Після прем’єри володар, виходячи з ложі, сказав: «Гм, що за п’єса! Усіх висміює, і більше за всіх — мене!» (Однак багато літературознавців уважають цей факт літературно-історичною легендою.)

Гоголь, надто чутливий до критики, утомлений, засмучений через театральні інтриги та галас, вчинені через комедію «Ревізор», виїжджає за кордон. Мандрує Німеччиною, Швейцарією і Францією, а потім оселяється в Римі та працює над першою частиною «Мертвих душ».

1. Які факти біографії письменника справили на вас особливе враження і чому?

2. Що ви можете сказати про творчість М. В. Гоголя, спираючись на ті твори, з якими ви знайомі?

3. Яку роль у житті та творчості М. В. Гоголя відігравала Україна?

4. Розкажіть про те, як і чому Гоголь опинився в Петербурзі.

5. Які твори Гоголь написав у Петербурзі та про Петербург?

6. Яка проблема у цих творах є центральною?

7. За що критикували п’єсу Гоголя «Ревізор» після її постановки на сцені?

8. Із чим пов’язано суперечку про те, до якої культури належить творчість М. В. Гоголя?

П’єса «Ревізор». Творча історія. Образи чиновників. Образ Хлестакова та його динаміка. Засоби комічного у творі. Специфіка художнього конфлікту й жанру п’єси

Театр — велика школа і кафедра.

М. Гоголь

«У “Ревізорі”,— писав Гоголь,— я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії... усі несправедливості, які чиняться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потребують люди справедливості, і за один раз посміятися над усім».

Ось рядки з листа Гоголя до Щепкіна після постановки «Ревізора»: «Усі проти мене. Найменша тінь істини — і проти тебе повстають, і не хтось один, а цілі стани».

УС. Сюжет твору «Ревізор» нагадує комедію Г. Квітки-Осно-в’яненка «Приезжий из столицьі, или Суматоха в уездном городе», написану російською мовою (1827). В українського письменника головний герой, петербурзький чиновник Пу-столобов, потрапляючи до провінційного містечка, навмисно вдає з себе ревізора, а гоголівський Хлестаков випадково стає ним, тому що за ревізора його приймають самі чиновники. Це зміщує акцент з героя-пройдисвіта на абсурдність російської дійсності.

Відомо, що перший переклад «Ревізора» українською було зроблено 1875 р., і належить він відомому українському письменникові, драматургові, театральному акторові М. Кропив-ницькому. Перекладав п’єсу для свого театру й М. Садовський. Українською «Ревізора» також перекладали: В. Сімович, О. Коваленко, Остап Вишня, Антін Хуторян, Василь Шкляр та інші.

Історія написання комедії «Ревізор»

В одному з листів до О. Пушкіна М. Гоголь просив дати «який-небудь сюжет, хоча б який-небудь смішний чи не смішний, але суто російський анекдот. Рука дрижить написати тим часом комедію».

Олександр Сергійович порадив написати комедію про удаваного ревізора. М. Гоголь із задоволенням і натхненням працював над твором протягом п’яти місяців, багато разів переписував створене. Останні виправлення було розглянуто театральною цензурою за п’ять днів до прем’єри, що відбулася 19 квітня 1836 року. Гоголь запевняв Пушкіна, що «духом буде комедія на п’ять дій і, клянуся, буде смішнішою за чорта».

Після виходу у світ «Мертвих душ» Гоголь знову взявся за переробляння комедії, і лише шоста редакція твору виявилася остаточною. Цензура не дуже прискіпувалася до комедії, як то було з іншими творами Гоголя. на думку деяких дослідників, так сталося через те, що й цензори, і глядачі сприйняли «Ревізора» як водевіль, кумедну історію із життя провінційного містечка.

Калейдоскоп цікавого

Гоголь, повертаючись зі своєї літньої подорожі через Київ до Петербурга, разом зі своїми друзями провів оригінальну репетицію «Ревізора». Він попросив свого товариша

Пащенка виїжджати раніше за нього й поширювати чутки, що за ним їде ревізор, який ретельно приховує справжню мету своєї поїздки. Завдяки такому трюку мандрівники їхали надзвичайно швидко, тоді як іншим разом їм доводилося по кілька годин чекати коней.

ТЛ. Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викрито негативні суспільні та побутові явища, виявлено смішне в навколишній дійсності чи людині.

Тема п’єси М. Гоголя «Ревізор» — зображення життя чиновництва в сучасній авторові Росії шляхом показу комедійних, сатиричних ситуацій та характерів у маленькому провінційному містечку. Чиновництво зображене як втілення лицемірства, заздрості, хабарництва, жорстокості, неуцтва та невігластва.

Жанр твору М. Гоголя «Ревізор» визначають як соціальну сатиричну комедію, тому що автор порушує в ній важливу суспільну проблему громадянського служіння й показує істинне обличчя державних чиновників, «слуг царя та народу».

П’єса пронизана сатиричним пафосом, у ній цінні не тільки комічні ситуації, а й сатиричні характери героїв.

Композиція

Відомий театральний режисер В. І. Немирович-Данченко у статті про «Ревізора» зауважив, що навіть найгеніальнішим драматургам потрібно було кілька сцен для того, щоб «зав’язати п’єсу». У «Ревізорі» ж єдина перша фраза городничого — і пішла круговерть, п’єса вже туго зав’язана. Причому зав’язана щільно, в один вузол, «всією своєю масою», долями всіх основних персонажів.

Отже, зав’язкою є повідомлення поштмейстера Шпекіна про приїзд ревізора. Далі дія розвивається стрімко: городничий дає розпорядження чиновникам прибрати вулицю, навести лад у тих установах, якими вони опікуються. Поміщики Добчинський і Бобчинський повідомляють новину, що в готелі вже живе чиновник, який може бути ревізором. Городничий терміново виїжджає знайомитися з ним. Хлестаков, побачивши, що його приймають за іншого, за ревізора, розуміє вигідність свого становища

і, не спростовучи цього, приймає правила гри. Він оглядає богоугодні заклади, оселяється в городничого, приймає чиновників містечка й бере від них хабарі під виглядом позики. До нього вже біжать прохачі та скаржники. Хлестаков нахабніє і залицяється до дружини городничого, а потім до його дочки, ще й просить її руки.

Кульмінаційним моментом є вихваляння Хлестакова, ніби він обіймає високий чин у Петербурзі та його там дуже поважають. Городничий і його дружина торжествують та мріють про розкішне життя у столиці. Чиновники вітають начальницьке подружжя, ледь не луснувши від заздрощів.

Хлестаков поспішно їде з міста, після чого настає розв’язка: поштмейстер повідомляє, що він прочитав листа удаваного ревізора, якого той надіслав своєму петербурзькому другові-журналісту. Закінчується твір «німою сценою» — чиновники дізнаються, що приїхав справжній ревізор.

У комедії є така композиційна особливість, як відсутність у ній головного героя. Таким героєм став збірний образ чиновництва та купецтва.

Художні образи

Провінційне містечко, у якому зупинився Хлестаков, завдяки комічному непорозумінню розкрило всю мерзенність звичаїв та характерів місцевих чиновників. Коли городничий та його наближені дізналися про те, що незабаром приїде ревізор, то спробували навести лад — прибрати вулицю, якою їхатиме ревізор, захаращені непотребом державні приміщення, надягти на пацієнтів лікарні чисті ковпаки. Але багато чого самим лише розпорядженням не виправиш — не вивезеш гори сміття, не побудуєш церкви, а головне — «не примусиш мовчати всіх ображених».

Отже, Гоголь показує, що побут провінційного містечка залежить від того, як чиновники ставляться до виконання своїх службових обов’язків. Замість того, щоб протистояти беззаконню й піклуватися про благо міщан, вони пиячать, беруть хабарі, грають у карти, пліткують. Городничий, наприклад, навіть із гордістю заявляє: «Тридцять років живу на службі! Трьох губернаторів обдурив!» Не

приховує своїх вад і суддя: «Я кажу вам одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша справа». Поштмейстер «із цікавості» читає чужі листи. Найбільш «освіченим» серед персонажів виявляється суддя Ляпкін-Тяпкін — за все життя прочитав п’ять чи шість книжок, тому, на думку інших, «дещо вільнодумний».

Попечитель богоугодних закладів Земляника — «чоловік товстий, але обманщик тонкий». У лікарні, якою він опікується, люди мруть, як мухи; лікар-іноземець і слова не розуміє російською мовою. Принагідно Земляника готовий донести на своїх товаришів по службі — і на поштмейстера, і на суддю, і на наглядача училищ.

У п’єсі немає позитивного героя.

Сам письменник пояснював це так: саме лише виявлення пороку (вад, хиб) створює у глядача позитивний ідеал, «відвертає» людину від усього поганого. Позитивним героєм у цьому випадку стає сміх. Однак він приправлений значною мірою сумним авторським почуттям.

Комедія вражає майстерністю відтворення комічних або сатиричних ситуацій, діалогів та віртуозно виписаними характерами. Особливо добре характеризує персонажа його мова. Так, городничий, який звик розпоряджатися, указувати, робити зауваження, лаяти, не соромиться висловлюватися грубо: «А хто буде незадо-волений, то йому опісля дам такого незадоволення...», «Ось я їх, каналій...», «Що, самоварники, аршинники...». У спілкуванні з Хлестаковим, якого городничий уважає ревізором, його тон змінюється до улесливо-підлабузницького: «Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть як лягаєш спати, все думаєш: «Господи Боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!» Чи нагородить воно, чи ні, звісно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п’яниць мало. то чого ж мені більше? їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звісно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта»; «В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати,

немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістю заслужити увагу начальства». Іноді у своїх твердженнях він доходить до комічного абсурду: «Там купці скаржились вашому превосходительству. Честю запевняю, і наполовину нема того, що вони кажуть. Вони самі обманюють і обмірюють народ. Унтер-офіцерша набрехала вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе висікла».

Хлестаков нахапався у «вищому світі» дечого по верхах, тому навчився вивертатися, напускати туману в очі, видавати себе за нагоди не за того, ким є насправді. Коли ж молодик захоплюється вихвалянням та брехнею, то не може спинитися й ледь не сам починає вірити своїм нісенітницям:

«Хлестаков. Та мене вже скрізь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики. Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: «Ну, що, брате Пушкіне?» — «Та так, брате»,— відповідає було: «Якось так усе.» Великий оригінал.

Анна Андріївна. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вміщуєте?

Хлестаков. Так, і в журнали вміщую. Моїх, зрештою, багато є творів: «Одруження Фігаро», «Роберт Диявол», «Норма». Уже й назв навіть не пам’ятаю».

У комедії Гоголя навіть прізвища героїв промовисті — Ляпкін-Тяпкін, Держиморда, Уховертов, Сквозник-Дмухановський та ін.

Ідея

Беззаконня, казнокрадство, хабарництво, пияцтво показано в «Ревізорі» не як індивідуальні вади чиновників провінційного міста, а як повсякденну практику у всій сучасній письменникові Російській імперії. На думку автора, між інтересами чиновничої бюрократії та її істинними обов’язками служити народові існує нездоланний конфлікт, який варто розв’язувати за допомогою нещадної зброї сміху. Адже сміх — «єдиний чесний, благородний персонаж. комедії» і «сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться».

Деякі сучасники сприймали п’єсу «Ревізор» як кумедний фарс або водевільчик. Справді, у творі багато фарсових ситуацій, коли городничий у метушні нап’яв на голову коробку з-під капелюха замість власне капелюха, або коли Бобчинський, який підслуховував, упав разом із дверима, чи коли налякані чиновники, тікаючи, застрягли у дверях. Смішні й виверти Хлестакова, який не відмовляється від того, щоб позалицятися і до дружини городничого, і до його дочки.

Але широка картина чиновничо-бюрократичного правління кріпосницької Росії 1830-х рр. засвідчує сатирично-критичну спрямованість твору, а отже, те, що зміст п’єси значно ширший та глибший.

ЛК. Хоча в гоголівському «Ревізорі» серед персонажів немає позитивного героя, прискіпливі театрознавці знайшли його. Це — сміх, за допомогою якого автор пропонує глядачам «розлучитися зі своїм минулим».

І хоча вже скільки часу людство намагається весело відхреститися від свого непривабливого минулого, нічого не виходить. Немов бур’ян крізь асфальт, пробиваються через досягнення прогресу людська жадібність, злодійство, лицемірство, шахрайство, цинізм та обман.

Тому так довго й постійно зберігається інтерес до цієї геніальної комедії Миколи Гоголя. Адже городничі зі своїми молодими командами спокійно живуть і в наш час.

Прем’єрну виставу «Ревізор» Київського театру на Липках повною мірою можна вважати авторською, оскільки режисер-постановник Валентин Козьменко-Делінде створив сценографію й костюми, розробив музичне оформлення. Це сприяє цілісному сприйняттю вистави, усвідомленню її естетичного значення. У цій виставі епоха — не важлива, а важливі характери, гоголівський текст, пропущений крізь призму часу...

Розширюємо світогляд

Фарс — драматичний або кінематографічний твір легкого змісту із зовнішніми комічними прийомами. Для фарсу характерні неправдоподібні парадоксальні ситуації, численні перебільшення, гра слів.

Водевіль — п’єса легкого комедійного змісту, у якій діалоги чергуються з піснями й танцями. В Україні водевіль має і свої національні джерела. Відомі автори водевілів — Іван Котляревський («Москаль-чарівник»), Василь Гоголь-Яновський («Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом»), Леонід Глібов («До мирового»), Марко Кропивницький («По ревізії», «Зальоти соцького Мусія», «За сиротою і бог з калитою») та інші.

Репертуар — сукупність драматичних, оперних, музичних творів, які виконують протягом певного часу в театрі, на концертній естраді. Репертуар відображає певні ідейні й художні позиції театру. Уперше термін репертуар було використано 1847 р. Окрім того, під репертуаром можуть розуміти й сукупність ролей, музичних партій, літературних творів, з якими виступають окремий актор, співак, читець, музикант.

Літературний ринг

Автор «Ревізора» — ворог Росії. Це юна Росія, в усій своїй нахабності й цинізмі (Ф. Булгарін, сучасник М. В. Гоголя, критик)

«Ревізор» — це сучасна комедія, у якій порушено суспільні теми, змальовано живих людей, а не узагальнені людські вади (В. Андро-сов, сучасник М. В. Гоголя)

То хто ж автор «Ревізора» — ворог чи друг? Аргументуйте свою

думку.

1. Яке завдання ставив перед собою М. В. Гоголь, беручись за створення комедії «Ревізор»?

2. Яку роль, на думку сатирика, виконує театр у житті людей, суспільства?

3. Прочитайте епіграф до твору. Як, на вашу думку, слід розуміти його зміст? Який прийом використав автор, обравши цей епіграф?

4. Яка подія є зав’язкою в п’єсі?

5. Чому звістка про ревізора налякала все місто?

6. Хто такий Хлестаков?

7. Як він опинився в провінційному містечку?

8. Як його характеризує служник Осип?

9. Які почуття виникли в городничого, коли він побачив «ревізора» і почав із ним розмовляти? Як змінилися вони потім?

10. Які надії покладав городничий і його дружина на майбутнього зятя?

11. Що ріднить Хлестакова й городничого?

12. Що дає М. В. Гоголеві прийом «репліка вбік»?

13. Чому цей прийом відсутній під час змалювання образу Хлеста-кова?

14. Опишіть «галерею» чиновників міста, яких зображує письменник у комедії?

15. Чим є V дія в композиційному плані?

16. Як ви можете охарактеризувати мову городничого?

17. Чому глядачі й читачі образилися на комедію М. В. Гоголя?

1. Проаналізуйте, як та якою мірою Хлестаков відрізняється від чиновників містечка, у якому його помилково почали вважати за ревізора.

2. Над чим сміється М. В. Гоголь у своїй комедії «Ревізор»? Що смішне, а що сумне в п’єсі?

3. Літературознавці вважають, що головним героєм комедії є сміх. Чи згодні ви з цією думкою?

4. Наскільки, на вашу думку, актуальна комедія М. В. Гоголя «Ревізор» у наші дні?

Запам’ятайте! Комедія М. В. Гоголя «Ревізор» — знаковий твір у російській та світовій літературах. За допомогою вдалого літературного прийому — використання анекдотичного випадку — авторові вдалося показати в житті чиновників провінційного містечка життя всієї чиновницької держави.

Усвідомте, що обман рано чи пізно буде викрито. Народне прислів’я говорить про те, що брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся; тож сміх — це серйозна зброя у боротьбі з недоліками в характерах людей; і сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться.

1. Створіть колективний портрет чиновників провінційного містечка, зробіть висновки про дотримання законності в державі.

2. Уявіть ситуацію і складіть алгоритм своїх дій, поясніть свої вчинки та міркування.

• Ви потрапили в товариство, де вас прийняли за якусь знаменитість — чемпіона з певного виду спорту, переможця телевізійного конкурсу, актора чи когось іншого. Вам приємно, лестить загальна увага. Та й коли ще трапиться опинитися в такій ролі?

• У вашому колі спілкування з’явилася людина, яка видає себе зовсім не за ту, якою вона є за характером,— вдає із себе добру, товариську, старанно приховуючи свої заздрість та злостивість.

Повість «Шинель». «Маленька людина» — літературний тип М. В. Гоголя

1. Подумайте, які «таємниці Гоголя» ви хотіли б розгадати й чому.

2. Яку збірку називають «Петербурзькими повістями»?

3. Яким у них постає Петербург? Які твори увійшли до збірки?

Нам, звісно, смішна обмеженість Акакія Акакійовича, але ми водночас бачимо його незлобивість, бачимо, що він взагалі перебуває поза егоїстичними розрахунками, корисливими мотивами, що турбують інших людей. Перед нами немов істота не від світу цього.

Ю. В. Манн

Історія написання повісті

Повість «Шинель», що увійшла до циклу «Петербурзьких повістей», спочатку мала гумористичний характер, адже з’явилася вона завдяки анекдоту. М. В. Гоголь, за словами П. В. Анненкова, «дослухався до зауважень, описів, анекдотів... і, траплялось, користувався ними».

Якось письменник почув історію про бідного чиновника, що дуже любив полювання. Ціною жорсткої економії й виснажливої праці він зібрав гроші та придбав дорогу рушницю. Але першого ж дня, коли він на човні вирушив Фінською затокою, рушниця упала у воду. Утрата так засмутила чиновника, що він захворів і був на межі життя й смерті. Товариші, дізнавшись про цю пригоду, зібрали гроші й купили йому таку саму рушницю. Із цієї історії виник задум написати повість, у якій би розповідалось про бідного чиновника, що виплекав собі мрію, а потім утратив бажане.

Перша редакція повісті (1839) мала назву «Повість про чиновника, який краде шинелі». У цій редакції головний герой Тишке-вич ще не мав імені. Пізніше прізвище було змінене на «Башма-кевич», а потім — на «Башмачкін».

Тема, проблеми, порушені в повісті «Шинель»

«Шинель» розвиває тему «маленької людини», яку почали порушувати й розкривати в російській літературі М. Карамзін у «Бідній Лізі» та О. Пушкін у «Станційному наглядачі». Але Гоголь вбачає причину зла не в людях, а в улаштуванні життя, де привілеїв не має переважна більшість людей.

Темою повісті «Шинель» стала реалістично-фантастична історія дрібного петербурзького чиновника, який жив бідним непомітним

життям без мрій і прагнень, радів своїй роботі переписувача паперів. Коли виникла необхідність придбати нову шинель, йому довелося економити на всьому. Омріяна річ придбана, але її тут же вкрали, і ніхто не допоміг знайти злочинців. Це призвело до смерті героя, а помститися він змії1, лише з’явившись привидом до кривдника.

У повісті порушено проблеми суспільні, етичні та естетичні. Образ Акакія Акакійовича розглядали як жертву бюрократичної системи й байдужості. Підкреслюючи типовість долі «маленької людини», Гоголь говорить, що не важливо, у якому департаменті це сталося. Після смерті Башмачкіна його місце одразу посів інший чиновник, ніхто не відчув утрати,— логічний ланцюжок замкнувся.

Етичні проблеми письменник прагнув розв’язати, закликаючи до великодушності й справедливості, адже кожна людина має право на повагу. І в слабкому протесті проти канцелярських жартів та одвертих знущань — «Облиште мене, і навіщо ви мене кривдите?» — звучать інші слова: «Я брат твій».

Естетичні проблеми автор розв’язує завдяки майстерному використанню всіх виражально-зображальних засобів художньої літератури.

Жанр повісті

Жанр «Шинелі» визначають як повість, але не стільки за обсяг (твір не перевищує двадцяти сторінок), скільки за величезну смислову наповненість. Проста історія про бідного чиновника набула значного філософського підтексту. Це не просто викривально-сатирична повість, а художній твір, який розкриває вічні проблеми людського життя, сенс самого буття людини на землі.

Побутовий, психологічний, філософський плани повісті

Повість «Шинель» має кілька планів — побутовий, психологічний та філософський. Письменник зображує життя, побут бідного чиновника, який ледь животіє на свою мізерну зарплатню; дозвілля чиновників — вечірки із шампанським та грою в карти, де Башмачкін почувався зайвим. За п’ятдесят років він практично не нажив майна — жодних речей. Такими убогими були й вулички Петербурга, де мешкав герой.

Пильну увагу Гоголь звертає на психологію героїв, особливо чиновників. Якщо перед ними людина слабка, беззахисна та ще й низького чину, то можна до неї ставитися з неповагою, насмішкою чи навіть презирством: «Сторожі не тільки не вставали з місця, коли він проходив, але навіть і не дивились на нього, немов через приймальню пролетіла звичайна муха».

Кожна людина має право на повагу та співчуття; зло й жорстокість у будь-яких їхніх проявах неприпустимі; людина, прийшовши на землю, виконує своє призначення; необхідно усвідомлювати свої гріхи та прощати інших — ось такими є провідні ідеї гоголівського твору.

Образ Башмачкіна та засоби його створення

Найчастіше письменник вдається до прямої авторської характеристики: він змальовує портрет головного героя («низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, зі зморшками по обидва боки щік»), історію його імені, ставлення до нього з боку начальства та з боку товаришів по службі («У департаменті не виявляли до нього ніякої пошани. начальники поводилися з ним якось холодно-деспотично. Молоді чиновники підсміювалися й глузували з нього, скільки ставало канцелярської дотепності, розказували тут же при ньому всякі вигадані про нього історії <...> сипали на голову йому папірці, називаючи це снігом. Та ні одним словом не обзивався на це Акакій Акакійович... Мало сказати: він служив ретельно, ні, він служив з любов’ю. Там, у цьому переписуванні, йому ввижався якийсь свій розмаїтий і приємний світ»). Башмачкін — людина невибаглива, яка уміла бути задоволеною своєю долею навіть з мізерної зарплатні й цілковитої неповаги на роботі, на орендованій квартирі та з найдешевшою їжею. Чиновник однієї з найнижчих категорій просуватися по службі не міг через брак освіти, боязкість та невпевненість у собі. його мова обмежена («Акакій Акакійович висловлювався здебільшого прийменниками, прислівниками, і, нарешті, такими часточками, що зовсім нічого не означають»), він не може виконати навіть найпростішого творчого завдання, яке дає начальник, здатний лише сумлінно переписувати папери.

Необхідність придбати нову шинель ніби переродила чоловіка — «він живився духовно, носячи в думках своїх вічну ідею майбутньої шинелі. Відтоді неначе він одружився, неначе якась інша людина присутня була з ним, неначе він був не сам, а якась приємна подруга життя згодилася з ним проходити разом життєву путь,— і подруга ця була не хто інша, як та сама шинель на товстій ваті, на міцній підкладці, що її й не зносити».

Кричуща несправедливість — пограбування, абсолютна байдужість чиновників щодо виконання своїх обов’язків — пошуку злочинців, грубе й жорстоке ставлення «значної особи» настільки вплинули на героя повісті, що звели його в могилу. Людини не стало, але цього не помітили навіть у департаменті, де він працював. А коли з’ясувалася причина відсутності Акакія Акакійовича, то його одразу ж замінили іншим. нічого не змінилося і в місті, ніби й не було такої людини на світі взагалі. Але письменник, який ставився до свого героя якщо не з симпатією, то із явним співчуттям, не міг цього так залишити. Тому продовжує історію чиновника уже в містично-фантастичному дусі: привид з обличчям Акакія Акакійовича знімає верхній одяг із перехожих і наводить жах на всіх петербуржців. Триває це доти, поки привид не натрапив на «значну особу», не відібрав у генерала шинель і не нажахав того до нестями.

Образ столиці (як чужого й ворожого для людини простору)

Столиця Петербург постає в повісті як чужий і ворожий для людини простір. Тисячі чиновників біжать уранці до своїх департаментів, цілоденно сидять за роботою, отримуючи мізерну платню, потерпаючи від принижень з боку начальників. «Значна особа», наприклад, «завів, щоб нижчі чиновники зустрічали його ще на сходах, коли він приходив на посаду; щоб до нього просто з’явитися ніхто не смів, а щоб відбувалось усе порядком найсу-ворішим: колезький регістратор доповів би губернському секретареві, губернський секретар — титулярному, чи якому випадало іншому, і щоб уже таким способом доходила справа до нього»; «Звичайна розмова його з нижчими відзначалася суворістю і містила майже три фрази: «Як ви смієте? Чи знаєте, з ким говорите?

Чи розумієте ви, хто стоїть перед вами?» А втім, він був душею не зла людина, добра з товаришами, послужлива; але генеральський чин зовсім збив його з пантелику».

Велике місто байдуже до своїх численних мешканців: «І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, наче в ньому його ніколи й не було. Зникла і сховалась істота, ніким не оборонена, нікому не дорога, ні для кого не цікава, що навіть не привернула до себе уваги і природодослідника, який не промине настромити на шпильку звичайну муху і роздивитись її в мікроскоп...»

Трактування фіналу, значення елементів фантастики в реалістичному творі

Трохи дивним здається фантастичний фінал у такому реалістичному творі. Проте хоч у такий спосіб можна було відновити несправедливість, помститися можновладцям за кривди. Напевне, це було нездійсненною мрією багатьох людей. Гоголь, як глибоко релігійна людина, вірив, що «і воздасться злодіям за злая».

Тема «маленької людини»

Протягом усієї повісті читач відчуває співчутливе ставлення автора до долі свого героя, якого згодом у критиці назвуть «маленькою людиною». Гоголь показує, що головний герой нікого не чіпає, не бажає нікому зла, живе у своєму маленькому світі з його маленькими радощами. І, безперечно, має право на щастя. Він слабохарактерний, замкнутий, боязкий і не дуже кмітливий, але це не дає права іншим, сильнішим і владнішим, знущатися над ним. Та що там сильнішим! Вільне поводження з ним дозволяють навіть нижчі за чином та сторожі тільки тому, що він не ладен був давати відсіч, захиститися. Насправді той, хто дозволяє собі насміхатися над іншими, ще нижчий та обмеженіший за стражденного чиновника. Цей твір — ніби застереження людині, що за всі свої вчинки їй колись-таки доведеться відповідати.

Акакій Акакійович і «значна особа»

Башмачкін

Генерал

Спільне

Обидва слабкі й грішні; ідуть на вечірку — кожен у своє товариство; випивають по дві склянки шампанського; обидва стають від того веселими; обидва, хоч і по-різному, звертають увагу на жінок; нарешті, обидва втрачають свої шинелі, переживаючи одвічне людське почуття — страх

Башмачкін

Генерал

Різне

1) Щасливий своїм життям

1) Нещасливий

2) Беззахисний

2) Захищений

3) Бідний

3) Багатий

4) Нерозумний

4) Розумний

5) Шинель для нього — дорогоцінність

5) Шинель для нього — просто одяг, дрібниця

Ідея повісті

Ключ до розуміння ідеї повісті слід шукати у словах самого М. В. Гоголя: «Навіщо ж зображувати бідність... і недосконалість нашого життя, вихоплюючи людей із життя, віддалених завулків держави? .ні, буває час, коли інакше не можна спрямувати суспільство і навіть покоління до прекрасного, поки не покажеш усю глибину його справжньої мерзенності».

Тож головними думками повісті Гоголя «Шинель» є критика тогочасного суспільства, байдужого до «маленької людини», заклик до милосердя, любові та взаєморозуміння між людьми, утвердження права кожної людини на гідні умови існування та справедливе ставлення до неї.

Розширюємо світогляд

У царській Росії існував «Табель про ранги» (громадянські, військові, придворні чини). У ньому було визначено 14 класів — від колезького реєстратора (XIV клас, найнижчий), губернського, колезького секретаря, титулярного радника (ІХ клас), статського радника, таємного радника до дійсного таємного радника І класу.

До чиновників І—ІІ класів зверталися «Ваше високопревосхо-дительство», III—IV класів — «Ваше превосходительство», V класу — «Ваше високородіє», VI-VIII — «Ваше високоблагородіє», IX-XIV класів — «Ваше благородіє».

Акакій Акакійович Башмачкін був титулярним радником ІХ класу, і до нього належало звертатися «Ваше благородіє». Як бачимо, незважаючи на порядок і користуючись сумирністю, беззахисністю героя, його не вітали, а то й просто ігнорували навіть сторожі. Для порівняння: О. С. Пушкін після закінчення ліцею мав VIII клас.

ЕК. Під впливом «Петербурзьких повістей» Гоголя з’являються твори М. Некрасова «Про погоду», «Пісня про вільну людину»; М. Салтикова-Щедріна — «Заплутана справа»; Ф. Достоєвського — «Бідні люди», «Записки із мертвого дому», «Принижені й скривджені»; В. Гаршина — «Художники»; А. Че-хова — «Три роки» та інші.

Літературний ринг

Один із літературних критиків, сучасник Гоголя, відгукуючись на твір російського письменника Ф. Достоєвського, у якому той порушував проблему «маленьких людей», писав, що, мовляв, «жодних там отих “бедньїх людей” немає, а є всього тільки “глупьіе люди”»

«Чи згадує Гоголь про якісь недоліки Акакія Акакійовича?» — запитує Чернишевський: «Ні, Акакій Акакійович безумовно безневинний і славний; усе лихо його приписується байдужості, вульгарності, грубості людей, від яких залежить його доля. Які ниці, огидні співробітники Акакія Акакійовича, що глумляться над його безпомічністю! Як злочинно неуважні його начальники, що не розуміють його тяжкого становища й не прагнуть допомогти йому! Акакій Акакійович страждає й гине від людського жорстокосердя. Так, підлим вважав би себе Гоголь, якби розповів нам про нього іншим тоном...»


Якої ви думки про це? Бідні, «маленькі люди» потрапляють у скрутне становище, страждають найчастіше через свій характер чи через несправедливість суспільного устрою, злих людей?

1. Чому письменник, детально все описуючи, не називає департаменту, у якому служив Башмачкін?

2. Що означає ім’я головного героя повісті «Шинель» і яке це має значення для розкриття теми та ідеї твору?

3. Як минало життя чиновника Башмачкіна? Чим він захоплювався?

4. Як би ви назвали його, зважаючи на рід діяльності і ставлення до своєї роботи?

5. Чому над ним насміхалися інші чиновники, особливо молоді, і не поважали навіть сторожі?

6. Як Акакію Акакійовичу вдалося зібрати кошти на нову шинель?

7. Як мрія про новий одяг, а потім і придбання її змінили героя?

8. Як почувався Башмачкін на вечірці? Чому?

9. Що наповнювало внутрішній світ Башмачкіна?

10. Що спричинило трагедію в житті героя — пограбування чи те, як поставилися до цього відповідальні службовці, його товариші по службі, «значна особа»?

11. Хто, на вашу думку, винен у смерті Акакія Акакійовича — він сам, лікар, бідність, поліція, «значна особа», товариші по службі чи збіг обставин?

12. Яким є, на ваш погляд, ставлення автора до живого Башмачкіна і до його привида?

13. Чому привид знімає шинелі з усіх, «не розбираючи чину й звання»?

14. Чому М. В. Гоголь вдається до фантастичного фіналу?

15. Якою є основна думка твору?

16. Що смішного, а що сумного у творі письменника?

1. Як ви вважаєте, Башмачкін і генерал — абсолютно різні чи мають щось спільне? Що в них спільного і чим вони різняться?

2. Чого більше у творі: гумору чи сатири? Що ви можете сказати про гоголівський гумор?

3. Чи справді ми вийшли з «шинелі», чи, може, і досі в ній переховуємося?

Запам’ятайте! Творчість М. В. Гоголя мала величезний вплив на розвиток російської, української та світової літератур. Письменник показав світові поетичну Україну з її звичаями та фольклором, героїчне козацтво; висміяв чиновництво, гаряче став на захист «маленької людини».

Усвідомте, що кожна людина має право на повагу її людської гідності, на гідне матеріальне забезпечення; насмішка, знущання над слабшим принижують, передусім, самих кривдників, показують їхнє духовне убозтво.

ЕК. Проаналізуйте специфіку розкриття теми грошей та їхнього впливу на людину у творчості О. де Бальзака й М. В. Го -голя.

ЛК. Створіть презентацію проекту «Утілення образів і сюжетів творів О. де Бальзака, М. В. Гоголя в мистецтві (ілюстраціях, кіно, театрі тощо)».

Уявіть ситуацію і складіть алгоритм своїх дій, поясніть свої вчинки та міркування.

• У вашому класі є учень, якому завжди не таланить, із ним постійно трапляються прикрі історії. Він із малозабезпеченої сім’ї, не може модно одягатися, мати дорогі гаджети. Але вчиться старанно, нікому не заважає. Багато однокласників над ним насміхається просто заради розваги.

• У вас є мета — придбати якусь дорогу річ. Батьки не можуть виділити таку суму із бюджету родини. Можна, звісно, просити, наполягати, скаржитися, ображатися, а можна...

М. Грушевський уважав Гоголя «одним із найгеніальніших людей, яких дала Україна». «Наш безсмертний Гоголь»,— говорив про нього Т. Шевченко. Уже своїм сучасникам Гоголь відкрився як справжній чарівник слова, який діставав його із гущавини народного життя і перетворював на поетичний феномен. Він бачив у слові не тільки засіб інформації, а, передусім, джерело поезії.

Гоголь ніби й не розповідав, а малював. Звісно, ця манера позначилася на його писаних творах, а вже літературознавці дійшли висновку: «Гоголь перекладав свої сюжети мовою живописних образів».

Зрештою, це відомо кожному школяреві, який вчив напам’ять знамениті «пейзажні» уривки класика — про українську ніч, степ чи Дніпро. І коли потім раптом потрапляєш до якоїсь незайманої місцини, мимоволі пригадуєш, що ти уже бачив цю красу — бачив очима Гоголя.

Підсумуємо знання з теми

1. Дайте визначення поняття реалізму, назвіть його провідні ознаки, спираючись на прочитані твори.

2. Як реалізм взаємодіяв із іншими напрямами ХІХ ст.— романтизмом та натуралізмом?

3. Дайте визначення соціально-психологічної прози.

4. У чому полягає сутність соціального і психологічного експерименту письменників другої половини XIX ст.? Доведіть свою думку на прикладі творчості О. де Бальзака.

5. Розкажіть про всесвітнє значення творчості О. де Бальзака.

6. З’ясуйте особливості світогляду М. В. Гоголя.

7. Які із порушених М. В. Гоголем проблем залишаються актуальними сьогодні? Свої відповіді підтвердите прикладами із життя, власними спостереженнями.

8. Визначте ознаки новаторства у творах О. де Бальзака та М. В. Го -голя.

9. Дайте визначення поняття психологізм, розкрийте специфіку психологізму в прочитаних творах.

Проаналізуйте!

1. Головні образи-персонажі у вивчених творах О. де Бальзака та М. В. Гоголя здебільшого негативні. А що в них є позитивного? Що в цих творах сумне, а що — смішне? Висловіть своє особисте ставлення до героїв та проблем, порушених у творах цих письменників.

2. Порівняйте особливості втілення теми грошей та їхнього згубного впливу на людину й суспільство у творчості О. де Бальзака та М. В. Гоголя (на прикладі прочитаних творів).

Створіть!

1. Складіть схему, яка відображала б спільне та відмінне в проблематиці творів О. де Бальзака й М. В. Гоголя.

2. Попрацюйте в групах і складіть паспорти-характеристики головних героїв прочитаних творів, відобразивши також засоби їхнього створення (портрет, психологічні деталі, інтер’єр, мова, стосунки із середовищем, з іншими персонажами тощо).

3. Створіть презентації про зв’язки письменників О. де Бальзака й М. В. Гоголя з Україною, увічнення їхньої пам’яті й утілення образів і сюжетів їхніх книг у музеях і пам’ятках.

ХІХ ст. здається нам таким далеким, а проблеми, порушені у творах О. де Бальзака та М. В. Гоголя,— застарілими. Але вчитаймося в ці твори! Хіба жадібність, прагнення збагачення будь-якими засобами не характерні для деяких наших сучасників? І невже ілюзію, що за гроші можна купити все, розвіяно? Тому, на жаль, ґобсеків ще досить у нашому суспільстві.

У гоголівських Хлестакова та Башмачкіна інші біди: перший користується нагодою вдати із себе ревізора й безжалісно оббирає та обманює чиновників провінційного міста, які відчувають свої «грішки»; другий страждає від байдужості й злостивості «сильних світу цього». Отже, до багажу наших компетентностей додаються знання про психологію людей різних типів характеру,

уміння розбиратися в них, спостерігаючи за їхніми поведінкою та вчинками, усвідомлення важливості сповідування загальнолюдських моральних цінностей.

Ваша книжкова полиця

Гоголь М. В. Зібрання творів [текст] : у 7 т. — Т. 3 : Драматичні твори (Ревізор; Одруження, Додатки до комедії «Ревізор») / М. В. Гоголь ; пер. з рос. Остапа Вишні. — К. : Наукова думка, 2008.

Гоголь М. В. Зібрання творів : у 7 т. / М. В. Гоголь. — К. : наукова думка, 2008-2012.

Гоголь М. В. Твори : у 3 т. / М. В. Гоголь. Шинель ; пер. А. Ху-торяна. — К., 1952.

Шкляр Г. Північна зоря Бальзака. — Вінниця : Тірас, 2003.

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна література 9 клас Паращич

 






^