mozok.click » Історія України » Селянська реформа 1861 року та реформи 1860-1870-х років
Інформація про новину
  • Переглядів: 428
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2018, 19:00
25-01-2018, 19:00

Селянська реформа 1861 року та реформи 1860-1870-х років

Категорія: Історія України

Пригадайте з історії середніх віків, чому так сталося, що землі, на яких споконвіку жили й господарювали селяни, стали власністю сеньйорів, бояр, магнатів, шляхтичів. Як потрібно було звільняти селян, аби відновити історичну справедливість?

1. причини селянської реформи

У середині ХІХ ст. петербурзькі владні кола усвідомлювали, що економічне, соціальне й військове становище Російської імперії, засноване на підневільній праці кріпаків, стає дедалі ненадійнішим. Адже така праця була вкрай непродуктивною. Поміщицькі господарства занепадали, селяни зубожіли. Сільське господарство не могло забезпечити достатньою кількістю продукції нові промислові підприємства. З іншого боку, сільське населення не мало змоги купити вже випущені промислові товари. Отже, торгівля, промисловість, міста й саме сільське господарство не сприяли одне одному в спільному економічному розвитку. Проти кріпацтва були налаштовані заводчики й фабриканти, які не могли успішно господарювати й багатіти. Проти кріпацтва виступила й інтелігенція, яка вважала його нелюдським явищем. Твори Т. Шевченка й Марка Вовчка були просякнуті темою звинувачення кріпацької неволі.

Навіть реакційні політичні діячі середини ХІХ ст. визнавали, що російська дійсність — це «згори — блиск, а знизу — гниль». Усю нікчемність і відсталість тодішнього становища Російської імперії продемонструвала поразка в Східній (Кримській) війні 1853-1856 рр. До негайних змін Петербург спонукали й масові антикріпосницькі рухи, що розгорнулися тоді в Україні. Російські верхи усвідомили, що без реформ Росія втратить імперську могутність.

Смерть царя Миколи І в 1855 р. дещо послабила поліцейський режим у Російській імперії та дала змогу вільніше заявляти про необхідність соціально-економічних перетворень. Названі причини підштовхнули царя Олександра ІІ провести «реформи згори», аби не допустити «революції знизу». У 1856 р. він уперше офіційно заявив про необхідність ліквідації кріпацтва й закликав дворян проявляти в цьому ініціативу.

Наступного року було створено особливі губернські комітети для підготовки проектів селянської реформи. Інтересам поміщиків найбільше відповідав полтавський проект, згідно з яким пропонували звільнити селян з меншими, аніж у них були, земельними наділами, узявши при цьому з них викуп за землю. Прив’язавши селянина до невеликого клаптика власної землі, поміщики створювали для нього такі умови, за яких він ставав наймитом з наділом. Заради виживання селянин мусив би орендувати землю на умовах землевласника.



2. Ліквідація кріпацтва

19 лютого 1861 р., цар підписав «Положення» й офіційний «Маніфест про скасування кріпацтва». Зміст цих документів був оприлюднений в Україні протягом 9 березня — 2 квітня. У «Маніфесті» стверджувалося, що реформа покликана

полегшити долю селян, і проголошувалося, що їх звільняють від особистої та судової залежності від поміщика. Учорашнім кріпакам надавали право купувати та продавати майно, займатися торгівлею й різноманітними промислами, будувати фабрики й ремісничі заклади, самостійно вирішувати родинні й господарські справи, збиратися на сільські збори, обирати органи селянського самоврядування.

Водночас реформа максимально врахувала інтереси поміщиків. Вона повністю зберегла поміщицьке землеволодіння й навіть збільшила його розміри та покращила якість земельних площ поміщиків. Адже за умовами земельної реформи поміщик отримував право впродовж двох років самовладно визначати розміри земельних наділів, з якими мали звільнятися селяни. Поміщики, як правило, віддавали селянам гіршу землю, а подекуди й непридатну для землеробства. До того ж наділ міг складатися з кількох окремих ділянок у різних місцях. Селян позбавили можливості користуватися пасовищами, луками, лісами й іншими угіддями. Зовсім без землі були звільнені дворові селяни, які мусили два роки відпрацювати на поміщика або ж заплатити йому оброк. Після цього їх фактично викидали на вулицю без засобів для існування. Це призвело до того, що внаслідок реформи 1861 р. вчорашні закріпачені селяни втратили майже 20 % загальної площі земель, які раніше були в їхньому користуванні.

Історичний факт

В окремих місцевостях Степової України селяни внаслідок «прирізок» до поміщицьких маєтків протягом двох років утратили навіть по 50-70 % своїх наділів. У результаті такого грабіжницького звільнення 94 % колишніх поміщицьких селян отримали наділи менше 5 десятин. По суті, їх прирікали на «вільне життя» на рівні, нижчому за прожитковий мінімум.

Проте навіть ці урізані наділи селяни мали викупити. Поміщики не вважали, що селяни за них «давно вже відробили», як заявляли учасники «Київської козаччини». Викупити землю було надзвичайно складно, бо поміщики встановили викупні ціни, набагато вищі від реальних. За землю загальною вартістю 648 млн рублів було встановлено плату 867 млн рублів. Селяни мали відразу виплатити поміщикам 20 % від визначеної ціни. Решту 80 % сплачувала поміщикам держава. Ці гроші вважалися позикою селянству й мали бути повернуті державі. Так селяни потрапили в боргову кабалу на довгі 49 років. За 1862-1906 рр. колишні кріпаки сплатили понад 1,5 млрд рублів. При цьому уряд вважав, що селяни ще не повністю повернули свій борг державі.

Тимчасово зобов’язаний стан. Положення про реформу проголошувало селян «тимчасово зобов’язаними». Вони мусили терпляче чекати два роки, поки поміщик вирішить, яку землю віддати звільненим кріпакам, а потім упродовж 9 років зобов’язані були, як і раніше, виконувати панщину чи платити оброк.

Окремим законом (1866) дозволялося викупити свій наділ у держави й державним селянам. До того часу вони мали сплачувати до державної скарбниці щорічний податок (оброк). Державні селяни перебували в кращому становищі порівняно з поміщицькими. їхні земельні наділи не «прирізувалися» до поміщицьких володінь. Тому, за винятком наділів селян Слобожанщини, вони збільшилися в середньому на 15 %. Площі наділів державних селян майже вдвічі перевищували наділи колишніх кріпаків.

Історичний факт

Оскільки надання селянам дозволу на викуп їхніх наділів повністю залежало від бажання поміщика, то в багатьох випадках вони вважалися «тимчасово зобов’язаними» до 1883 р., тобто понад 20 років.


3. Реформи 1860-1870-х років у Російській імперії та їхній вплив на українські землі

Скасувавши кріпосне право, російський царат відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії, які мали пристосувати старий самодержавно-поліцейський лад до потреб капіталістичного розвитку. Протягом 1860-1870-х років було проведено земську, міську, судову, військову, фінансову, шкільну й цензурну реформи, які охопили основні напрями життя імперії.

Земська реформа 1864 р. По всій імперії створювалися земства — виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних, де чимало поміщиків брало участь у польському повстанні 1863 р., і царат уважав, що земства можуть перетворитися на законні органи польського національно-визвольного руху.

У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духовенство, міщани й селяни. Вони були поділені на три виборчі курії, які обирали своїх представників — «гласних» — до повітових і губернських зборів. Причому виборча система надавала перевагу дворянам, які зазвичай становили понад 75 % усіх членів земств, натомість селяни рідко коли мали 10 % місць. Земські збори скликали раз на рік. Вони тривали по кілька днів. На першому засіданні обирали повітових і губернських предводителів дворянства, які головували на відповідних зборах, а також губернські й повітові земські управи (постійні виконавчі органи земств) терміном на 3 роки.

Діяльність земств перебувала під контролем царської адміністрації та обмежувалася справами «місцевих господарських вигод і потреб». Кошти для вирішення місцевих земських справ надходили від оподаткування кожної десятої десяти-

ни земельних володінь. Наприкінці ХІХ ст. земства опікувалися економічним і культурним життям повітів.

Земства будували й утримували повітові лікарні, де населення отримувало безплатну, за окремими винятками, медичну допомогу. На них було покладено й турботу про освіту сільського населення. Спочатку це були початкові школи, а з часом — середні та професійні, насамперед сільськогосподарські. Земства популяризували нові сільськогосподарські культури, давали в тимчасове користування новітні машини й реманент, допомагали вирощувати племінну худобу, продавати продукти рільництва, сприяли розвитку кустарних промислів, займалися меліорацією, лісівництвом, будівництвом шляхів, організацією поштового зв’язку та ін.

Зміцнівши, земства поступово перетворювалися на засіб демократичного розвитку суспільства. По-перше, вони привчали населення до самоврядування. По-друге, чимало земських службовців порушували питання про обмеження царського абсолютизму шляхом прийняття конституції та проведення ряду конституційних реформ. Часто земства ставали й провідниками національних ідей. Вони постійно клопоталися перед властями про викладання навчальних предметів у школах українською мовою. Саме в земствах знаходили роботу чимало українських патріотів, котрим відмовляли в зарахуванні на державну службу «як неблагонадійним».

У 1865 р. було проведено реформу цензури. Попередній цензурі підлягала лише друкована продукція для масового читача. Газети й часописи звільнялися від неї за умови грошової застави до 5 тис. крб.

Реформа міського самоврядування. У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування. Відповідно до нового закону, міські думи теж перетворювалися на органи міського самоврядування. Членів міських дум обирали всі платники податків. Щоправда, виборча система передбачала високий майновий ценз, який забезпечував перевагу в думах гласним від середньої та великої буржуазії. І все ж таки нові думи стали помітним кроком демократизації міського життя, адже старі міські думи, які діяли з часів Катерини ІІ, забезпечували право міського самоврядування лише для дворянства.

Міська дума обирала на своїх зборах міського голову й міську управу, яка була постійним виконавчим органом міського управління. Як і земства, міські думи вирішували господарські справи й повністю підпорядковувалися губернаторам і міністру внутрішніх справ. Вони дбали про міський благоустрій, промисли, торгівлю, комунальне господарство, школи, лікарні та транспорт.


Судова реформа 1864 р. Завдяки цій реформі в людини з’являлася можливість захистити свою гідність, здоров’я й майно в суперечці з представником будь-якої верстви тогочасного суспільства. Судова реформа найпослідовніше втілювала в життя демократичні засади. Суди організовували свою роботу за основними

принципами права. Якщо раніше в Російській імперії суд був становим, то тепер ті самі судові установи розглядали судові справи всіх громадян. Суд утратив закритість і став публічним, «гласним». До зали суду міг прийти кожен громадянин, представник преси. До судів в Україні поверталася й змагальність. Як і за часів Гетьманщини, у суді стали брати участь дві сторони: обвинувачення й захист. Суд проголошувався незалежним від утручання державної адміністрації. його роботою керував суддя, а вину підсудного встановлювали присяжні засідателі — представники громадськості, які призначалися за жеребом із числа заможних громадян.

Первинною судовою ланкою стали окружні суди. Вони об’єднувалися в судові палати. В Україні таких палат було три: Київська, Харківська й Одеська. їхнє рішення міг переглядати лише імперський сенат — найвища судова інстанція Російської імперії.

Для вирішення дрібних справ обирали мирових суддів на зборах земських і міських гласних на трирічний термін. Ці зміни принципово покращили роботу судів.

Разом з тим реформа зберегла певні феодальні пережитки. Справи селян розглядали не загальні суди, а окремі станові, так звані волосні суди, які мали право засуджувати їх до покарання різками. Збереглися окремі суди для військовиків, для духовенства — консисторії. Справи про «державних злочинців» також передавали до військових судів. Збереження цих пережитків означало порушення тих загальних принципів права, які проголошувала судова реформа.

Військова реформа. У ході військової реформи 1874 р. було ліквідовано рекрутські набори й 25-річну солдатчину. Натомість запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Набір призовників до царської армії здійснювався за допомогою жеребкування. Строк служби встановлювався відповідними термінами: 6 років для сухопутних військ і 7 років для флоту.

Фінансова реформа. Усе управління грошовими прибутками й витратами з 1862 р. було зосереджене в міністерстві фінансів, також установлено гласність бюджету. Інформацію про його прибутки й видатки стали регулярно публікувати в пресі.

Розпочата царатом модернізація згори потребувала дедалі більше письменних і фахово підготовлених людей. Саме це й змусило царат у 1864 р. здійснити реформу системи освіти. Про неї йтиметься в наступних параграфах.

Загалом реформи 1860-1870-х років засвідчили, що Російська імперія, а з нею й Україна стали на буржуазно-демократичний шлях розвитку. Водночас проведення реформ згори здійснювалося так, щоб максимально врахувати інтереси старої поміщицької верхівки. Знатне походження, потурання властей, хабарі давали можливість обходити закони. Губернатори й чиновництво постійно втручалися в роботу органів місцевого самоврядування. Незважаючи на це, реформи 1860-1870-х років мали велике значення. Нові закони закріпили громадянські права людини. Вони розширили можливості простого люду брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, громадянському самоврядуванні, сприяли зміцненню економіки України. Збереження поміщицького землеволодіння та політичного панування поміщицтва суттєво сповільнювали перетворення.

Запитання та завдання

1. Як ви розумієте словосполучення «реформи згори», «революція знизу», «тимчасово зобов’язаний стан»?

2. Розкрийте зміст понять «гласний», «земство», «земська управа».

3. Визначте причини селянської реформи 1861 р. З’ясуйте її кінцеву дату.

4. Порівняйте становище колишніх поміщицьких, дворових і державних селян після реформи.

5. Назвіть джерело фінансування та напрями діяльності земств.

6. Які зміни були проведені в ході селянської реформи? В інтересах якого стану їх здійснювали?

7. Розкрийте сутність парадоксу: селяни — найчисельніша суспільна верства — у земствах становили меншість.

8. Поясніть, як працювали земства на користь демократичного розвитку суспільства.

9. Охарактеризуйте демократичні перетворення, які були проведені в межах реформування 1860-1870-х років.

10. Російський поет М. Некрасов запитував: «Народ звільнений, але чи щасливий народ?» Прокоментуйте його оцінку селянської реформи.

 

Це матеріал з підручника Історія України 9 клас Струкевич

 






^