mozok.click » Українська література » Українська поезія другої половини ХІХ століття. Павло Грабовський - "Надія", "Справжні герої", "До Н. К. С." ("Такої певної, святої"). Михайло Старицький - "Не захвати солодкого зомління"
Інформація про новину
  • Переглядів: 1226
  • Автор: admin
  • Дата: 18-01-2018, 11:40
18-01-2018, 11:40

Українська поезія другої половини ХІХ століття. Павло Грабовський - "Надія", "Справжні герої", "До Н. К. С." ("Такої певної, святої"). Михайло Старицький - "Не захвати солодкого зомління"

Категорія: Українська література

1. Розгляньте репродукції картин і дайте відповіді на запитання.

А Які мотиви домінують на репродукціях цих картин?

Б. Чому в розділі про поезію як ілюстрації використано репродукції картин саме з такими мотивами?

В. Який із раніше вивчених віршів вам першим спав на думку, коли ви розглядали ці роботи?

2. Прочитайте короткий аналіз поетичних творів другої половини ХІХ ст. і випишіть у робочий зошит мотиви лірики, що домінують у художній літературі цього періоду.

Степан Руданський (1834-1873) — «обік Шевченка найвизначніший в українськім письменстві ХІХ ст.» (І. Франко). Незважаючи на несприятливі умови розвитку української культури (Валуєвський циркуляр 1863 р.), він залишив багату й різноманітну спадщину: ліричні твори, балади, байки та ін.

Мотив вірша «Повій, вітре, на Вкраїну...» навіяний народними піснями. З далекого Петербурга думки автора (ліричного героя) линуть в Україну, до коханої дівчини, яка обіцяла бути вірною: Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі...

Повій, вітре, з полуночі!..

Вірш наповнений хвилюванням, теплом, пройнятий щирим почуттям юнака: «...серце тужить, серце мліє».

Але найбільше визнання С. Руданському принесли його віршовані гуморески-співомовки, з якими ви ознайомилися в 6 класі («Добре торгувалось», «Гуменний», «Запорожці в короля» та ін.).

Леоніда Глібова (1827-1893) ви знаєте передусім як байкаря, адже в 6 класі читали його байки «Муха і Бджола», «Жаба і Віл», «Щука». Але Л. Глібов ще й тонкий лірик: його елегія «Журба» уже за життя письменника стала улюбленою піснею українського народу. Ліричний герой вірша, споглядаючи природу, проводить паралель зміни пір року з людським щастям і доходить невтішного висновку: До тебе, люба річенько,

Ще вернеться весна;

А молодість не вернеться,

Не вернеться вона.

Хай там як, але ліричний герой — оптиміст:

Як хороше, як весело На білім світі жить!..

Поезія «Журба» — це медитація про минущість людини й вічне оновлення природи. Цей твір покладений на музику українським композитором М. Лисенком.

Яків Щоголів (1824-1898) — представник українського романтизму. У його поезіях постають давні перемоги козаків, героїчне минуле Запорозької Січі («Січ», «Запорозький марш», «Орел»). Козацька романтика перейнята тугою за славним минулим, за зниклою Січчю. Але є в доробку Я. Щоголева поезії, присвячені образам української природи («Травень», «Осінь», «Після бурі»).

У вірші «Травень» ліричний герой захоплюється змінами природи навесні, його вражає й поле («по коліна досягла трава»), і річка («ллючи хвилі невеличкі, млоддю вигляда»). Вік кличе із собою в «чор-ностволий ліс», що «ще листвою густою не зовсім заріс». Ліричний герой із радістю повідомляє, що «з весною інший світ настав». Поезія щира, легка, дзвінкоголоса, добре ритмізована.

Окремі твори Я. Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха»). Багато поезій митця покладено на музику.

Іван Манжура (1851-1893) відомий не тільки як український поет, а і як фольклорист, етнограф, журналіст, мовознавець і перекладач з російської та німецької. За світосприйняттям — близький до Г. Сковороди. У літературі відомий як автор ліричних творів, гуморесок і дотепних віршових оповідань казкового типу.

У вірші «Веснянка» звучить сумний мотив: колишній козак уже коня не сідлає, а «замість списа — бере косу», бо тепер він — бурлака. Вірш має назву «Веснянка», але пейзажним замальовкам тут місця обмаль, провідний мотив — соціальний: на весні починається робота на землі, тож колишній козак не питає в дівчини дорогу до Криму чи до порогів, а мусить іти в найми, щоб прогодувати себе й заробити «хоч на лати»:

А питає в молодої Німецької хати,

Щоб-то стати заробити Собі хоч на лати.



Борис Грінченко (1863-1910) — відомий лексикограф і письменник. Його літературний доробок становлять 5 повістей («Серед темної ночі», «Під тихими вербами» та ін.), кілька драматичних творів («Серед бурі» та ін.), близько 50 оповідань, том поезій і багато літературознавчих праць. Поетичні пошуки Б. Грінченка яскраво відображені в збірках «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Нові пісні і думи Василя Чайченка», «Під хмарним небом» та ін. У більшості цих книжок домінують мотиви народних страждань і боротьби за волю.

Але є в поетичній спадщині митця і філософська лірика на тему минущості світу й людини («Дуб», «Тільки одна не пишалась»), ремінісценції зі східних і біблейських джерел («Горе вам!», «Кара», «Велика вечеря»), мотиви гордої самотності («Не знаю», «Ізнов», «Душа горить») та ін.

Філософський мотив минущості світу й людини цікаво звучить у поезії «Дуб». Образ міцного дерева — алегоричний. Здоровий і красивий чоловік з часом марніє й висихає, бо така людська природа. Настає час, коли хробаки починають роз’їдати корінь міцного дуба, і вже навіть невелика буря здатна оббити листя пожовкле: Пишне вбрання розвіяв вітер по світу; зостались Мертві гілки, де недавно шати зелені пишались...

Юрій Федькович (1834-1888) першим на Буковині почав писати народною мовою, продовжуючи й розвиваючи традиції Т. Шевченка. «Буковинським соловійком» народ назвав Ю. Федьковича. Понад 400 поезій, співанок, балад, дум і поем — такий його поетичний доробок. Проза Ю. Федьковича — понад 60 повістей, оповідань і новел. А ще він писав казки, п’єси та веселі повісті й анекдоти. Перші поетичні твори митця — це ліричні вірші з жовнірського життя.

Основні мотиви — туга за рідною домівкою, біль серця, розлученого з коханою, жаль за марно втраченими роками. Поезія

«Пречиста Діво, радуйся, Маріє» вибудувана на контрасті прекрасної, ясної природи й кривди, яку чинять люди одне одному на цьому світі. Заголовні слова католицької молитви «Ave, Maria» повторюються на початку та в кінці кожної строфи й викликають почуття гіркої іронії. Ось розстрілюють молодого рекрута, он ди-тина-сирота просить хліба, а господар нацьковує на неї собак, а он попідтинню жебракує вдова-мати — ці картини супроводжуються повторами «Ave, Maria». Душа поета-гуманіста, переповнена стражданням, не може сприймати радощі світу.

Володимир Самійленко (1864-1925) насамперед цікавий своїми сатиричними поезіями («На печі», «Поетична праця», «Ельдорадо»). У його творах правдивий, дотепний, іноді дошкульний гумор переходить у гострий сарказм, коли мова заходить про «запічних» патріотів, які дбають про громадянські справи лише подумки, лежачи на печі:

Кожна піч українська — фортеця міцна:

Там на чатах лежать патріоти...

Псевдопатріотові вигідно служити Україні, не злазячи з печі, адже там не дістануть ні кулі, ні шаблі. Підсилює сатиричний ефект у вірші «На печі» розповідь від першої особи:

О країно моя! Я зв’язав свій язик,

Щоб кохати безпечно ідею;

Але в грудях не можу я здержати крик У годину твого ювілею.

Павло Грабовський (1864-1902) відомий передусім як автор громадянсько-політичної лірики. Чи не найціннішими є поезії, присвячені національним проблемам: «До Русі-України», «До українців», «Орли» та ін.

Вірш «Орли» має сатиричне спрямування, він наповнений переживаннями ліричного героя через нещасну долю України. Лукаві її сини думають лише про власну наживу, «гнуть головоньку» перед загарбниками, відцуралися рідної мови й рідного народу. Назва вірша іронічна, адже йменням гордого й сильного птаха позначено псевдопатріотів, які називають себе українцями, а насправді служать тим, хто більше платить. Поет уживає згрубілу лексику («напи-хаючи», «не второпають», «розшолопають» та ін.), щоб висловити своє презирство до таких людей. Псевдопатріоти засуджують ідеали народовців, їхнє «ходіння в народ» ще гірше за царський уряд. На жаль, навіть через століття цей вірш актуальний у сучасній Україні.

3. Прочитайте вірші П. Грабовського «Надія», «Справжні герої», «До Н. К. С.». Знайдіть у мережі Інтернет матеріал про ці твори, опрацюйте його й заповніть літературний паспорт кожної з цих поезій.

НАДІЯ

Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай,

Рук не складуй ще подвійно,

З лану битви не тікай,

Глянь на луг — не вся травиця Ще потоптана упрах;

Глянь на люди — чесні лиця Ще не всі обвіяв страх.

Ще великі перепони Злу поставлено кругом,

Не безкарно рвуться стони Під ворожим батогом.

Встануть мученики-браття, Встануть сестри, як живі...

За годиною прокляття,

Мук, кайданів та крові,

Зрадно купленої слави, —

Панство волі йде услід,

І на чолі миросправи Власно з’явиться нарід!

СПРАВЖНІ ГЕРОЇ

Не вам мій спів, уквітчані герої Кривавих справ, не вам мій голос, — ні! З-під барв рожевих вигадки пустої На чорнім тлі ви бачитесь мені.

Хай досі сниться іншому піїті Шалений брязкіт кинутих шабель...

Не кращ було б запособлять освіті, Підняти люд хоть на один щабель?

Моя хвала трудівникам незнаним,

Що двигли мисль по селах, хуторах, Цуравшись власно мрій золототканих, Чий невідомо почиває прах;

Чий вік минув за працею, як днина, Сліпим братам торуючи межу...

Перед тими я стану на коліна,

Героям тим подяку я зложу!

Моя хвала живим, як і помершим,

Отим борцям за будуче Русі,

Тим страдникам за друзяків найпершим, Що сяють нам у чарівній красі!

Взяли вони в житті шляхи колючі Серед пригод та всякої нужди...

Окриють їх колись вінки немручі, — Затихне навіть галас ворожди!

ДО Н. К. С.

Такої певної, святої,

Такої рідної, як ти,

Такої щирої, простої, —

Вже більше, мабуть, не знайти.

Таку не часто скинеш оком,

Такою тільки що марить...

А раз зустрінеш ненароком — Навіки долю озарить!

4. Прочитайте й перекажіть життєпис М. Старицького.


 

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

(1840-1904)

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях Золотоніського повіту на Черкащині у дворянській сім’ї. Батько,

Петро Іванович, — відставний уланський ротмістр. Мати, Настасія Захарівна, походила зі славного роду козацьких старшин Лисенків, які героїчно боролися за Україну в часи Хмельниччини. Важливу роль у формуванні Михайла Старицького як ерудованої та творчої особистості відіграв його високоосвічений дід Захарій Лисенко: у своєму маєтку він зібрав чудову бібліотеку, де були твори зарубіжних класиків, передплачував журнали «Отечественньїе записки» і «Современник», добре знав французьку мову, зачитувався Воль-тером. Уся родина говорила чистою українською мовою, любила народні пісні. Дитячі роки майбутнього митця проходили в діда, про якого Михайло Петрович на все життя зберіг дуже теплі спогади.

Коли Михасеві йшов п’ятий рік, помер батько, а на дванадцятому — і мати. Сиротою опікувався материн брат, Віталій Лисенко, — батько геніального українського композитора Миколи Лисенка. Михайло й Микола були троюрідними братами й «зразу ж зійшлися душа в душу». В інтелігентній, високоосвіченій, творчій родині Ли-сенків Михайло прилучився до музичної культури, пройнявся любов’ю до народних пісень, які тут часто й прекрасно співали, мав змогу читати рідну й зарубіжну літературу, зокрема заборонені вірші Т. Шевченка.

Дуже вплинуло на хлопця спілкування з Олександром Лисен-ком (дядьком по матері), який свого часу, усупереч волі родичів, одружився із селянкою, був переконаним демократом і ревнителем національного відродження.

За рік перед смертю мати віддала Михайла до «благородного пансіону» Полтавської гімназії в другий клас. Цей заклад уважався одним із найкращих в Україні. Тут, тоді ще поза класами, а нерідко й у класах, панувала рідна мова, — як згадуватиме письменник пізніше. Хлопець наполегливо займався самоосвітою, багато читав, почав писати вірші. На цей же час припадає й захоплення М. Ста-рицького театром. «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника»,

«Сватання на Гончарівці», які ставив аматорський гурток, він до кінця життя згадував як найкраще з усього ним баченого.

Вищу освіту Михайло здобував спочатку в Харківському, а потім у Київському університеті (на юридичному факультеті). Ще студентом (1861) він одружився із сестрою М. Лисенка, Софією. Так з’єдналися два видатні українські роди. У київському колі національно свідомого студентства й інтелігенції М. Старицький робить остаточний вибір — вирішує присвятити своє життя Україні, рідній культурі.

У 1871 р. Михайло став організатором Товариства українських сценічних акторів, яке взялося за постановку драм рідною мовою. Для репертуару потрібні були нові твори, тому письменник створює оригінальні драми. Так були написані лібрето до народнопобутової оперети «Чорноморці» за мотивами п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 та 1796 роками»; музична комедія (згодом — лірико-комічна опера) «Різдвяна ніч» за повістями М. Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки»; оригінальний водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». Ці театральні дійства в супроводі чудової музики М. Лисенка мали величезний успіх у глядачів, а вистави «Різдвяної ночі» у міському оперному театрі в 1874 р. стали тріумфальною подією в культурному житті Києва.

М. Старицький також перекладає українською казки Г. К. Ан-дерсена й видає їх власним коштом, наступного року — байки І. Кри-лова, повість «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, потім «Пісню про царя Івана Васильовича, молодого опричника та відважного крамаренка Калашникова» М. Лермонтова, «Сербські народні думи і пісні». Письменник плекає мрію про піднесення театрального життя в Україні. Він був переконаний, що сцена — це «могутній орудок до розвитку самопізнання народного». За творами М. Гоголя пише лі-

тературні тексти до опер «Утоплена» і «Тарас Бульба» М. Лисенка. Остання стала шедевром українського оперного мистецтва XIX ст.

У 1891 р. М. Старицький дебютує як прозаїк з повістю «Облога Буші», а згодом з’явилися «Заклята печера», «Розсудили», низка оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики М. Старицький змушений був писати прозові твори російською мовою.

Тривала напружена праця, тягар мандрівного життя знесилює митця фізично, а соціальна незахищеність театральної трупи — матеріально. У 1893 р. через хворобу він покидає театр. Зважаючи на понад тридцятилітню літературну й громадську діяльність письменника та клопотання діячів вітчизняної культури, Петербурзька академія наук призначила йому в 1897 р. персональну пенсію «За літературні праці рідною мовою».

У 1903 р. Михайло Петрович з усією палкістю натури взявся за альманах «Нова рада». На жаль, видання вийшло друком уже після смерті письменника. У цьому ж році М. Старицький виступав на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хотке-вичем. Це був останній публічний виступ майстра.

Митець відійшов у вічність 27квітня 1904р. Похований на Байковому цвинтарі в м. Києві.

5.

Прочитайте короткий огляд поетичної спадщини М. Старицько-го.

Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого та творчого шляху.

Щирий громадянський пафос, уболівання за долю простої людини, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального та національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга...» та ін.).

М. Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». І. Франко зазначав, що М. Старицький був першим, хто почав змінювати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили П. Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський і «ціла фаланга молодих».

М. Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів. Непідробне мистецьке значення й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи та пісні.

Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна...». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя.

Серед творів інтимної лірики М. Старицького особливо яскравим є ліричний вірш «Не захвати солодкого зомління...» із циклу «Монологи про кохання». Духовне начало в коханні — провідний мотив твору. Ліричний герой стверджує:

Кохання — спів, зальот душі — не тіла,

Зоря з-за хмар, веселка дощова,

Воно ростить у нас незримі крила,

Які любов у серця вимага.


Тобто не тіло, а душа дарує справжні відчуття, не тіло, а душа — вічна. Автор уводить образ ночі, який так люблять справжні романтики. Цей образ він олюднює через риторичне звертання: «О люба ніч!» Саме вночі відчутні найтонші вібрації душі, найменші її порухи, бо все принишкло й балом править любов. Образи міфічних мавок, нічних квітів, місяця зачаровують і п’янять. Риторичні звертання («моя красо!»), епітети («солодке зомління», «пекучая жага», «чарівні боління»), персоніфікації («шепотять темні гаї») та інші художні засоби підпорядковані великій меті — якнайніжніше й найтепліше передати стан закоханого ліричного героя.

6.

Виконайте завдання.

1. «Буковинським соловійком» називають А Павла Г рабовського

Б Володимира Самійленка В Степана Руданського Г Юрія Федьковича

2. Установіть відповідність.

Назва твору

Автор твору

1 «Пречиста Діво, радуйся, Маріє»

2 «Повій, вітре, на Вкраїну...»

3 «Не захвати солодкого зомління...»

4 «Веснянка»

А Михайло Старицький Б Борис Грінченко В Юрій Федькович Г Степан Руданський Д Іван Манжура

3. Установіть відповідність.

Провідний мотив

Назва твору

1 псевдопатріотизм

2 минущість світу й людини

3 сум за козацьким минулим

4 сум за рідним краєм і коханою

А «Дуб»

Б «Орли»

В «Журба»

Г «Веснянка»

Д «Повій, вітре, на Вкраїну...»

4. Які мотиви були провідними в поезіях другої половини ХІХ ст.?

5. Якими проблемами переймається ліричний герой поезії «Пречиста Діво, радуйся, Маріє»?

6. Хто такі «запічні» патріоти у вірші В. Самійленка «На печі»?

7. Поміркуйте, чому для розкриття мотиву минущості світу й людини Б. Г рінченко використав саме дуб («Дуб»), а не інше дерево.

8. Розкажіть про життя та творчість М. Старицького.

9. Чи є у вірші М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...» натяк на нерозділене кохання? Аргументуйте свою думку.

10. Як ви розумієте назву вірша М. Старицького «Не захвати солодкого зомління...»?

11. Доведіть, що ліричний герой вірша Я. Щоголева «Травень» захоплюється приходом весни.

12. Випишіть по 2-3 епітети, персоніфікації, інверсії, порівняння, риторичні звертання з вивчених поезій другої половини ХІХ ст.

7.

Виконайте домашнє завдання.

Вивчіть один з опрацьованих віршів напам’ять.

 

Це матеріал з підручника Українська література 9 клас Авраменко

 






^