mozok.click » Українська література » Література українського романтизму. Поети-романтики. Петро Гулак-Артемовський - "Рибалка". Євген Гребінка - "Ведмежий суд", "Човен" читати онлайн, аналіз, критика
Інформація про новину
  • Переглядів: 9269
  • Автор: admin
  • Дата: 18-01-2018, 11:20
18-01-2018, 11:20

Література українського романтизму. Поети-романтики. Петро Гулак-Артемовський - "Рибалка". Євген Гребінка - "Ведмежий суд", "Човен" читати онлайн, аналіз, критика

Категорія: Українська література

1. Розгляньте репродукції картин і виконайте завдання.

A. Розкрийте лексичне значення слова романтика.

Б. Що романтичного ви помітили в цих роботах?

B. Чи використано елементи українського національного колориту в картині українського художника? Якщо так, то в чому вони виявляються?

2. Прочитайте відомості з теорії літератури й випишіть визначення терміна «романтизм» та його ознаки в робочий зошит.

Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці ХVШ ст. в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку ХІХ ст. Цей напрям став запереченням класицизму.

Український романтизм виник під впливом творчості європейських письменників-романтиків: В. Скотта, Дж. Байрона, П. Б. Шеллі (англійська література), Ф. Шиллера, Г. Гейне, Й. В. Ґете (німецька), В. Гюго (французька), П. Й. Шафарика, В. Ганки, Я. Коллара(чеська), А. Міцкевича, Ю. Словацького (польська), Ш. Петефі (угорська), В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лермонтова (російська).

Осередком поетів-романтиків став Харків. Великий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні зробили представники «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Гасло їхньої діяльності — «іти в народ, учитися в нього мудрості». Альманах «Русалка Дністровая», який вони впорядкували, став, за висловом І. Франка, «свого часу явищем наскрізь революційним». «Руська трійця» вважала фольклор історично правдивим відображенням життя народу, вираженням його внутрішнього світу. У романтичному стилі автори відображали героїчне минуле України.

Український романтизм мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний (або народний) романтизм із такими ознаками:

• незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;

• поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;

• ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;

• посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;

• особливо тісний зв’язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);

• наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;

• піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова.

Герой у творах романтизму має такі особливості:

• ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні, часто фантастичні обставини;

• романтичний герой пов’язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність;

• це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна особистість, яка протистоїть жорстокому світу).

У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних наукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».

3. Прочитайте літературно-критичний матеріал про поетів-роман-тиків і виконайте завдання.



ПОЕТИ-РОМАНТИКИ

Харківська школа романтиків була найчисленнішою. Її представники — І. Срезнєвський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, Й. Бодянський, О. Афанасьєв-Чужбин-ський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, М. Петренко — збагатили українську літературу різножанровими творами. Серед них значного поширення й популярності набула романсова лірика, а також лірика особистої журби (елегії, послання, посвяти, медитації).

У цих ліричних жанрах якнайповніше розкривався внутрішній світ людини, її душевні переживання, настрої смутку, меланхолії.

Віктор Миколайович Забіла (1808-1869) народився на хуторі під Борзною, що на Чернігівщині, у родині дрібного поміщика. Навчався в Ніжині, служив у Київському драгунському полку. Після відставки повернувся жити на хутір.

З творчого доробку поета-романтика, який налічує майже 40 творів, за життя письменника було опубліковано лише 5, зокрема його знаменитий «Соловей» («Не щебечи, соловейку...»).

Ця поезія у формі уявного монологу ліричного героя із соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався /1 гніздечко маєш! / А я бідний, безталанний, /Без пари, без хати...»

Через образ природи (особливо соловейка), на тлі якої змальовано стан душі юнака, посилюється психологізм твору.

Для вірша «Соловей» характерні народнопоетичні образи-сим-воли, змальовані більшою чи меншою мірою і в інших творах поетів-романтиків: соловейко, зоря, ніч, гніздечко, пісня, серце, пугач.

Багата мова, наспівний ритм, близькість поетики до народної пісні, глибокий ліризм твору В. Забіли «Соловей» сприяли тому, що він став улюбленим народним романсом «Не щебечи, соловейку...», який прикрашає репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків.

Михайло Миколайович Петренко (1817-1862) народився в м. Слов’янську Харківської губернії (тепер Донецька обл.). Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Потім працював чиновником. Останні роки життя пройшли на Харківщині.

Із спадщини М. Петренка збереглося майже 20 поезій, написаних протягом нетривалої творчої діяльності митця. Найвідоміший його твір — поезія «Небо» («Дивлюсь я на небо...») — покладений на музику Людмилою Александровою, випускницею Варшавської консерваторії, дочкою харківського поета й військового лікаря Володимира Александрова. Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.

Тема недолі, нарікання на життя, незадоволення земним буттям, бажання заховатися від сирітського горя — усім цим наповнений вірш. Тут переважають мотиви втечі від реалій, пошуку щастя. Ліричний герой, одинокий сирота, скаржиться на долю, для якої він чужий, змалку нелюбий, наймит, хлопцюга приблудний. Риторичні фігури («Чому мені, Боже, ти крилець не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?»), тавтології («Чужий я у долі, чужий у людей»), розлогі метафори підкреслюють приреченість на самотність.

Герой поезії є частиною природи й прагне злитися з нею, поривається до неба, хоче втекти від земних буднів: «Я б землю покинув і в небо злітав!/ Далеко за хмари, подальше од світу, / Шукать собі долі...»

Тугу за гармонією реального життя й ідеалу, їхню несумісність автор передав через народнопоетичні Образи-символи, характерні для романтизму: космічні символи (небо — високість, недосяжність; сонце — вища космічна сила, осяяння, слава, велич; місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, постійного оновлення; аналізовані раніше Образи-символи зірки, зорі), земні символи (земля — мати-го-дувальниця, багатство, щедрість, родючість, гріхопадіння; світ — приземленість, буденність), абстрактні символи (крила — символ мрії, творчості, натхнення), птахи (сокіл, орел — символи відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, духовного злету).

Твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком, журливим настроєм нездійсненної мрії життя.

А. Прослухайте 2 різні манери виконання пісні «Дивлюсь я на небо...» (2хв 40 с).

Б. Чия манера виконання вам більше сподобалася? Яка з них більш органічна за змістом, мелодикою, настроєм?

Петро Петрович Гулак-Артемовський (справжнє прізвище Артемовський) (1790-1865) народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська обл.) у сім’ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, працював домашнім учителем у сім’ях польських поміщиків. Свою долю пов’язав із Харківським університетом — справжнім центром освіти й науки. Після закінчення університету молодий науковець захистив магістерську дисертацію, викладав польську словесність, історію, географію, статистику, працював деканом словесного факультету, потім ректором.

Визначним літературним досягненням П. Гулака-Артемовського стала поява першої віршованої байки в українській літературі

«Пан та Собака» — блискучого зразка сатиричного твору. У ній автор порушив актуальне питання сучасності — безправне становище кріпаків, жорстокість і самодурство поміщиків.

З метою зображення ніжних людських почуттів П. Гулак-Артемовський переспівав німецьку баладу Й. В. Ґете «Рибалка» (нім. «Der Fischer»). Сюжет його романтичного твору «Рибалка» побудований на українській народній демонології: русалка, міфічна водяна істота, застає парубка за звичним заняттям: «На березі Рибалка молоденький / На поплавець глядить і примовля: / — Ловіться, рибочки, великі і маленькі!» Дівчина-русалка зачаровує рибалку за допомогою відомих засобів принади: «косу зчісує, брівками моргає», «морга й спі-ва» — зваблює юнака таємничим підводним світом, у якому він безслідно й зникає.

Твір пройнятий елегійним настроєм, насичений народнопісенними мотивами, фантастичними елементами, експресивною лексикою. Усе це підкреслює неповторний національний колорит у змалюванні романтичного поривання мрійливого юнака в незвіданий чарівний світ.

Органічний зв’язок балади з українським фольклором забезпечив їй тривале життя, авторові ж — визнання.

4. Прочитайте баладу «Рибалка» П. Гулака-Артемовського.


РИБАЛКА

Малоросійська балада

1 Вода шумить, вода тече, коло неї сидить Рибалка й дивиться на вудку із спокійним серцем. Гете (нім.).

Вода шумить!.. Вода гуля!..

На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля:

— Ловіться, рибочки, великі і маленькі!

Що рибка смик — то серце тьох!..

Серденько щось Рибалочці віщує:

Чи то тугу, чи то переполох,

Чи то коханнячко?.. Не зна він, — а сумує!

Сумує він, — аж ось реве,

Аж ось гуде, і хвиля утікає!..

Аж гульк!.. з води Дівчинонька пливе,

І косу зчісує, і брівками моргає!..

Вона й морга, вона й співа:

— Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький, На зрадний гак ні щуки, ні лина!..

Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?

Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько,

Ти б сам пірнув на дно к линам І парубоцькеє оддав би нам серденько!

Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні, —

Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі!

Ти ж бачиш сам, як в темну ніч Блищать у нас зіроньки під водою,

Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, —

Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!

Зирни сюди!.. Чи се ж вода?..

Се дзеркало, — глянь на свою уроду!..

Ой, я не з тим прийшла сюда,

Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!

Вода шумить!.. Вода гуде...

І ніженьки по кісточки займає!..

Рибалка встав. Рибалка йде,

То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..

Вона ж морга, вона й співа...

Гульк!.. — приснули на синім морі скалки!.. Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..

І більше вже ніде не бачили Рибалки!..


Євген Павлович Гребінка (1812-1848) зростав у дворянській сім’ї на хуторі Убіжище Гребінківського району (нині с. Мар’янівка), що на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла. Тут були написані перші його твори. Після служби в 3-му Малоросійському козачому полку працював чиновником у Петербурзі, а з 1834 р. почав викладати російську словесність у військових навчальних закладах столиці. У Петербурзі створив гурток мистецької й літературної інтелігенції. У той час надзвичайної популярності набули літературні вечори Є. Гребінки. Письменник узяв безпосередню участь у вирішенні життєвої та творчої долі Т. Шевченка: у викупі його з кріпацтва, у першому виданні «Кобзаря» 1840 р.; в альманасі «Ластівка» надрукував окремі твори Т. Шевченка, допомагав у самоосвіті, матеріально сприяв його першій подорожі в Україну.

Є. Гребінка помер в Петербурзі ще зовсім молодим (у 36-річному віці від туберкульозу). Похований у с. Мар’янівці на Полтавщині.

В історії української літератури Є. Гребінка відомий насамперед як прославлений байкар зі своєю збіркою «Малороссийские приказки» (1834, 1836). І. Франко зазначав, що «як байкопис Гребінка посідає перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором», наприклад: «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Рибалка», «Мірошник», «Дві пташки в клітці». Є. Гребінка писав також і прозові твори російською мовою — оповідання, нариси, повісті («Ніжинський полковник Золотаренко»), історичний роман «Чайковський», вірші, пісні, романси.

У байці «Ведмежий суд» змальовано панський суд у царській Росії, його сваволю й знущання з простих людей, показано безправність людини перед цим судом. Значення алегоричних образів прозоре: Ведмідь і Вовки — хижаки — уособлюють усесильних судових чиновників, для яких суд — особиста нажива; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — образ трудівника, сумлінної людини, яку несправедливо засуджують.

Балада «Човен» наповнена алегоричними образами: човен — людина; море — життя; хмари, вітер, громи — життєві труднощі й негаразди. Твір має автобіографічний характер, це роздуми молодого поета, який вирушає з рідного хутора в далекий Петербург, він ніби кидається в пінисті хвилі розбурханого житейського моря.

Прикрашають романтичну баладу народнопоетичні порівняння: хвиля, «мов чорнії гори»; хмари, «як темная нічка». Ліричність досягається й через використання зменшувально-пестливих слів: нічка, весельце. Алітерації р, г підсилюють сприйняття водної стихії.

Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи черньїе» і «Ні, мамо, не можна нелюба любить» («Українська мелодія»). До речі, його знаменита пісня «Очи черньїе» облетіла весь світ і стала загальнолюдським надбанням завдяки неповторному голосу Ф. Шаляпіна.

Щоб продемонструвати широкі можливості української мови, Є. Гребінка написав кілька віршів рідною мовою, передаючи най-тонші, найніжніші порухи людської душі, сумні роздуми, настрої смутку, туги за щастям, нездійсненність мрій, один з яких — «Українська мелодія».

5.

Прочитайте байку Є. Г ребінки «Ведмежий суд» і баладу «Човен».

ВЕДМЕЖИЙ СУД

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попеластий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки. Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки.

«Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м’ясиво», —

Ведмідь сердито став ревіть.

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його з починку перебили,

Бо він ситенький був. І так опреділили І приказали записать:

«Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать І м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать».

ЧОВЕН

Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять,

І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать.

Як темная нічка, насупились хмари,

В тих хмарах, мов голос небесної кари,

За громом громи гуркотять.

І грає, і піниться синєє море.

Хтось човен на море пустив,

Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,

Од берега геть покотив;

Качається, бідний, один без весельця.

Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! Чого він під бурю поплив?

Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки;

Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися По морю кругом байдаки;

Де ж човен дівався, де плавле, мій милий? Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? не можна ж вік цілий Пробути з собою, одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе.

Пограються з човном моїм.

6.

Виконайте завдання.

1. Підзаголовок «Малоросійська балада» має твір А «Човен»

Б «Рибалка»

В «Пан та Собака»

Г «Ведмежий суд»

2. Установіть відповідність.

Назва твору

Автор твору

1 «Небо»

2 «Рибалка»

3 «Соловей»

4 «Ведмежий суд»

А Віктор Забіла Б Євген Гребінка В Михайло Петренко Г Маркіян Шашкевич Д Петро Гулак-Артемовський

3. Установіть відповідність.

Уривок

Назва твору

1 Аж гульк!.. з води Дівчинонька пливе,

І косу зчісує, і брівками моргає!..

2 Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять...

3 І небо, і земля — усе одпочива,

Все ніч під чорною запаскою хова.

4 «Понеже Віл признався попеластий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті...»

А «Небо»

Б «Човен»

В «Рибалка»

Г «Пан та Собака» Д «Ведмежий суд»

4. Назвіть ознаки романтизму, проілюструвавши їх конкретними прикладами з вивчених творів.

5. Доведіть, що «Пан та Собака» за жанром — віршована байка.

6. Розкрийте алегоричне значення образу Рябка в байці П. Гулака-Артемовського.

7. Переспівом чийого твору є балада П. Гулака-Артемовського «Рибалка»? Стисло перекажіть сюжет балади.

8. Назвіть ознаки балади як жанру літератури й проілюструйте їх конкретними прикладами з твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка».

9. Чому слова Ведмідь, Вовки, Віл і Лисичка написано з великої літери в байці Є. Г ребінки?

10. Розкрийте алегоричне значення образів човна, моря, хмар, вітру й громів у баладі Є. Гребінки «Човен».

11. Придумайте й запишіть (у віршованій або прозовій формі) мораль до байки Є. Г ребінки «Ведмежий суд».

12. Знайдіть і випишіть по 2-3 приклади епітета, персоніфікації й порівняння з балади Є. Гребінки «Човен».

7.

Виконайте домашнє завдання.

Вивчіть напам’ять віршований твір одного з поетів-романтиків (на власний вибір).

 

Це матеріал з підручника Українська література 9 клас Авраменко

 






^