mozok.click » Правознавство » Адміністративне право України
Інформація про новину
  • Переглядів: 423
  • Автор: admin
  • Дата: 8-09-2017, 08:48
8-09-2017, 08:48

Адміністративне право України

Категорія: Правознавство

ПРИГАДАЙТЕ!

1. Що являє собою механізм держави?

2. Якими повноваженнями наділені органи виконавчої влади? ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: публічне адміністрування, публічна служба.

1. Які відносини регулює адміністративне право

Адміністративне право України являє собою галузь права, що покликана регулювати певну групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері публічного управління у зв’язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі.

Адміністративне право регулює правовідносини, які виникають із приводу організації публічного адміністрування:

• між підпорядкованими один одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями (наприклад Кабінетом Міністрів України та обласними, районними державними адміністраціями);

• між не підпорядкованими один одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми службовцями (на центральному рівні — між міністерствами, комітетами й відомствами, на місцевому рівні — між державними адміністраціями різних областей);

• між вказаними вище органами і недержавними господарськими й соціально-культурними об’єднаннями, підприємствами, установами, громадськими об’єднаннями чи громадянами (наприклад між відділом соціального забезпечення державної районної адміністрації та громадянином, який звернувся до відділу з відповідною заявою).



При регулюванні цих суспільних відносин держава використовує такі методи: рекомендації та обов’язкові настанови, заборона певних дій, одноособове й колегіальне прийняття рішень, координація діяльності різних установ та осіб. Однак найпоширенішими і найважливішими методами державного управління є переконання (диспозитивний метод) і примус (імперативний метод). Переконання пов’язане із впливом на свідомість людини шляхом апеляції до її сумління, правосвідомості тощо.

У разі порушення закону застосовується примус. Примус — це крайній захід, його використовують здебільшого для припинення правопорушення.

У системі адміністративного права виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.

Загальна частина об’єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб’єктів, форми і методи їх діяльності, адміністративний процес, способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина включає норми, що регулюють управління економікою, транспортом, соціально-культурним будівництвом тощо.

Спеціальна частина містить норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління конкретними сферами. Прикладом є адміністративна діяльність органів Національної поліції.

Джерелами адміністративного права є численні нормативно-правові акти. У першу чергу, це Конституція України, яка визначає систему органів виконавчої влади та основні принципи їхньої діяльності зі здійснення державного управління.

До законів, що регулюють адміністративно-правові відносини, належать Закони України «Про державну службу», «Про Національну поліцію», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян» тощо. Окремі положення адміністративного права містять Повітряний та Митний кодекси. Окреме місце посідає Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Адміністративні правовідносини регулюються великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, акти міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.


ЗАВДАННЯ. Охарактеризуйте адміністративні правовідносини, визначивши їх об'єкт, суб'єктів і зміст.

2. Що таке публічне адміністрування

Центральною групою відносин, що регулюються адміністративним правом, є відносини публічного адміністрування.

Публічне адміністрування — діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, які на законних підставах набули владних повноважень для їх реалізації в публічних інтересах.

На сьогодні в науковій літературі поняттю «публічне адміністрування» надається перевага перед поняттям «державне управління», яке до цього широко використовувалося в науці адміністративного права. Це пов’язано з тим, що перше поняття ширше як за колом суб’єктів (включає не лише державні органи, але й органи місцевого самоврядування), так і за сферами діяльності (поряд із безпосереднім управлінським впливом охоплює такі види діяльності, як надання адміністративних послуг).

Публічне адміністрування включає такі напрямки діяльності:

1) Адміністративне регламентування, нагляд, контроль за здійсненням нормативних актів. Адміністративне регламентування являє собою діяльність уповноваженого суб’єкта з видання правил, положень, регламентів та інших нормативних актів для виконання законів. Іншими словами, це управлінський вплив суб’єкта публічного адміністрування на інших суб’єктів.

2) Надання адміністративних послуг. Адміністративні послуги — це дії суб’єкта публічного адміністрування з видачі дозволів, ліцензій або доказів, що підтверджують факт здійснення адміністративних процедур. Прикладом адміністративної послуги є реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності.

3) Адміністрування публічних послуг. Публічна послуга — діяльність контрольованих

державою або самоврядуванням юридичних осіб із надання соціальних послуг, послуг у галузі освіти, культури, науки, спорту. Прикладом публічної послуги є надання освітніх послуг загальноосвітніми навчальними закладами.

4) Внутрішнє адміністрування суб’єктів публічного адміністрування. Воно являє собою діяльність, що забезпечує функціонування даного суб’єкта.

Суб’єктами публічного адміністрування є органи, установи, посадові особи, юридичні особи, що уповноважені здійснювати публічне адміністрування. До них належать органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи й організації, наділені повноваженнями у сфері публічного адміністрування.

Публічне адміністрування проявляється в застосуванні певних форм діяльності, які найбільш загально поділяють на правові та неправові.

До правових належать форми, використання яких спричиняє виникнення юридичних наслідків. Неправові форми безпосередніх юридичних наслідків не мають.

За ступенем правової регламентації процесу використання виділяють такі форми публічного управління:

1) Встановлення норм права (видання нормативних актів публічного адміністрування).

2) Застосування норм права (видання ненормативних актів публічного адміністрування, актів застосування норм права).

3) Укладання адміністративних договорів.

4) Здійснення реєстраційних та інших юридично важливих дій.

5) Провадження організаційних дій.

6) Виконання матеріально-технічних операцій. Перші чотири форми є правовими, решта —

неправовими.

3. Що таке публічна служба

Публічна служба — професійна, політично нейтральна діяльність осіб на адміністративних посадах в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.

Публічна служба включає службу на державних політичних посадах, професійну ді

яльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Існує кілька способів класифікації публічної служби.

Першим із них є поділ посад публічної служби на політичні та адміністративні (чиновницькі). До політичних можна віднести такі посади, як Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України. Для них характерним є особливий порядок регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а також особливий правовий статус.

ПРИГАДАЙТЕ! Яким чином відбуваються вибори Президента України, народних депутатів України, призначення членів Кабінету Міністрів України?

Чітке розмежування політичних та адміністративних посад є одним із базових принципів функціонування державного апарату в розвинених демократичних країнах. Для політичних посад характерна виборність на певний строк або призначення за політичними критеріями (підтримка певної політичної програми). Саме тому публічні службовці на політичних посадах відповідальні передусім за формування державної політики в певній сфері. Натомість безпосередня її реалізація покладається на політично нейтральних службовців, які проходять службу відповідно до положень Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо.

Другим способом класифікації публічної служби є її поділ на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування (муніципальну службу).

Центральним видом публічної служби є державна служба. Вона регулюється Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р.


Державна служба — це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання

законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контроль за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець — це громадянин

України, який обіймає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті). Він отримує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче магістра (для посад категорій «А» і «Б») або бакалавра, молодшого бакалавра (для посад категорії «В»). На державну службу не може вступити особа, яка:

1) досягла 65-річного віку;

2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;

3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади;

5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення — протягом трьох років із дня набуття чинності відповідного рішення суду;

6) має громадянство іншої держави;

7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення;

8) підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».

На державних службовців накладається низка обмежень. Частина з них пов’язана із забезпеченням політичної неупередженості (наприклад, державний службовець не має права організовувати й брати участь у страйках та агітації), частина — із запобіганням корупції (наприклад обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності).

Порушення державними службовцями норм, які регламентують їх службову діяльність, тягне за собою юридичну відповідальність. Залежно від характеру й тяжкості вчиненого порушення може наступати дисциплінарна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.

Служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба) регулюється Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обіймають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

ПРИГАДАЙТЕ! Що таке місцеве самоврядування?

Посадами в органах місцевого самоврядування є:

• виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;

• виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

• посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

На посаду в органах місцевого самоврядування можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту та професійну підготовку, володіють державною мовою та регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків, відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Як і на державних службовців, на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється

низка обмежень (зокрема заборона страйків, обмеження, встановлені Законом України «Про запобігання корупції»).

Крім цього, власні особливості має регулювання професійної діяльності суддів, прокурорів, військової служби, альтернативної (невійськової) служби, дипломатичної служби, а також осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання (наприклад Національної поліції, Державної прикордонної служби України). Усі ці особи також здійснюють публічну службу, однак її специфіка визначена окремими законами і буде розглянута в наступному розділі підручника.

Проходження військової та альтернативної (невійськової) служби регулюється відповідно Законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про альтернативну (невійськову) службу».

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов’язку перед суспільством. Право на альтернативну службу належить громадянам України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переко-

нанням (ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних

організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю).

ВИСНОВКИ

• Адміністративне право — це сукупність правових норм, які встановлюються та забезпечуються державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі публічного адміністрування.

Публічне адміністрування являє собою діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

1. Дайте визначення понять: «публічне адміністрування», «публічна служба».

2. Подайте у вигляді схеми систему адміністративного права.

3. Подайте у вигляді схеми напрямки діяльності публічного адміністрування.

4. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне.

5. Цікава ваша думка! Підписуючи новий Закон України «Про державну службу», Президент України П. Порошенко заявив: «Реформа державної служби значною мірою визначає успіх і інших реформ, результати яких прямо залежать від якості управлінських рішень державних органів». Чи погоджуєтесь ви з таким твердженням? Чому?

 

Це матеріал з підручника Основи правознавства 9 клас Святокум поглиблений рівень

 






^