mozok.click

Театральне мистецтво здавна користувалося популярністю на українських землях. У першій половині XIX ст. в Наддніпрянщині в поміщицьких маєтках за тогочасною модою з’являлося чимало театрів, де грали актори-кріпа-ки. Серед найвідоміших були кріпацькі театри в селі Кибинці на Полтавщині в маєтку Д. Трощинського та селі Качанівка на Чернігівщині в поміщика Г. Тарновського. До його маєтку на театральні вистави приїздили М. Гоголь, М. Маркевич, М. Максимович та інші. 

Протягом XIX ст. українські землі, як і раніше, залишалися об’єктом міжнародної політики. Проте розгортання українського національно-визвольного руху впливало на поширення серед європейських політиків розуміння того, що чимало українців прагнуть змінити підвладне становище свого народу.

У другій половині XIX ст. зовнішня політика Російської імперії непокоїла країни Європи, передусім Пруссію.

Наприкінці 50-х рр. XIX ст. Наддніпрянська Україна була найбільш розвиненим в економічному відношенні регіоном Російської імперії. Проте подальшому економічному зростанню краю все більше заважали залишки кріпосницьких відносин. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію.

Реформи 60-70-х років XIX ст., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку українських земель та зробили можливим здійснення (хоча й із запізненням) індустріалізації. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалося в Наддніпрянській Україні, де лише за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості.

Упродовж другої половини XIX ст. кількість населення дев’яти губерній Наддніпрянщини збільшилася з 13,5 до 23,5 млн осіб. Це надзвичайно швидке зростання було безпосереднім результатом демографічного вибуху в європейських країнах протягом другої половини XIX ст. Особливо швидкими темпами збільшувалася кількість населення Півдня і Сходу українських земель, де відбувався бурхливий розвиток промисловості.

Друга половина XIX ст. як у Європі, так і на українських землях характеризувалася організаційним оформленням та виробленням ідейних засад визвольних рухів, що виникли в першій половині XIX ст.

Наприкінці 60-х років XIX століття в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі напівлегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськи-ми діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші.

Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні і всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу.

Революція 1848—1849 рр., хоч і зазнала поразки, але спричинила процес змін, який завершився перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка не привела до відродження «старих порядків», а стала формою перегрупування політичних сил в імперії.