mozok.click

Більшу частину XIX ст. саме Велика Британія посідала провідні позиції у світі. У могутній імперії ніколи не заходило сонце, британський флот вважався найбільшим і найшвидшим. Британські товари вирізнялися дуже високою якістю й при цьому зберігали найнижчі ціни, а банки країни були найбагатшими та найнадійнішими. Чому саме Англія стала символом «довгого» століття?

На Віденському конгресі країни — переможниці Наполеона спробували зупинити хід європейської історії, скасувавши більшість революційних змін. Священний союз був створений саме для того, щоб протидіяти новим революціям. 

У 1848 р. Франція вкотре довела, що вона визначає політичний розвиток Європи. Країна вперше у світі продемонструвала кривавий розкол між революціонерами. Крім того, французи показали приклад того, як у результаті антимонархічного повстання до влади може прийти новий король.

Початок революції 1848 р. у Франції став поштовхом для виступів у багатьох країнах Європи. Тому період 1848—1849 рр. назвали «Весною народів», коли населення країн зі зброєю в руках повстало проти влади, яка не звертала уваги на вимоги власних громадян, а іноді навіть узагалі не вважала їх громадянами.

Поразка революцій 1848—1849 рр. в італійських і німецьких державах не означала, що роздробленість цих країн збережеться на багато років. Натомість один спосіб об'єднання — «знизу», або революційний, змінився іншим — королівським, або об'єднанням «згори». Шлях до єдності, який пройшли обидва народи, був складним і кривавим. Чому ж об'єднання Італії та Німеччини стало можливим тільки в другій половині XIX ст.?

На тлі революційної Європи першої половини XIX ст. Російська імперія здавалася осередком спокою та стабільності. Однак ця рівновага була викликана не раціональною політикою самодержавства, а економічною відсталістю імперії, у якій панувало кріпосне право. Тому політична стабільність була лише химерною оболонкою, за якою визрівали економічні, соціальні та зовнішньополітичні проблеми.

Перемога північноамериканських колоній у Війні за незалежність у другій половині XVIII ст. усунула більшість перешкод на шляху розвитку США. Відділені океаном від Європи, що вела нескінченні війни, американці могли зосередити всі свої сили на розвитку економіки країни. Проте виявилося, що внутрішні конфлікти можуть бути значно суворішим противником, ніж зовнішні вороги.

У першій половині XIX ст. латиноамериканські колонії підняли повстання проти метрополій і звільнилися від їх підпорядкування. Проте на відміну від північноамериканських колоній Англії, незалежність не принесла країнам Латинської Америки багатства й процвітання. Чи був у цих держав інший шлях розвитку?

Сьогодні ми можемо впевнено говорити, що в останній третині XIX — на початку XX ст. людство зазнало нечуваних змін, що наблизили народження сучасного світу. Головними рушіями прогресивних перетворень стали провідні капіталістичні країни Європи та США. Саме тут відбулися докорінні зміни в державному устрої, суспільно-політичному житті.

В умовах індустріальної цивілізації провідні позиції в суспільстві посіли велика буржуазія та клас найманих робітників, що протистояв їй, — пролетаріат. Завершення промислового перевороту в другій половині XIX ст. на якийсь час призвело до помітного погіршення умов життя робітників, що викликало загострення їх боротьби за свої права.