mozok.click

В останній третині XIX ст. Франція повернула собі статус світової держави, що дивним чином поєднала в собі демократичну республіку та колоніальну імперію. Проте яким був її шлях від імперії до демократії?

У XIX ст. Німеччина здійснила дивовижний для європейських країн шлях державного й національного розвитку. Ще на початку століття велика кількість роз'єднаних німецьких князівств і міст були розмінними монетами у великій політичній грі Франції, Англії та Росії.

На тривалий період правління англійської королеви Вікторії (1837—1901 рр.) припадає час небаченої могутності Британії та поступової втрати колишньої величі. Значні зміни у внутрішньому житті країни та її зовнішній політиці мали далекосяжні наслідки як для самої Англії, так і для цивілізованого світу загалом.

Революційний рух в Італії в 1848—1849 рр. зусиллями зовнішніх ворогів і внутрішньої реакції був задушений репресіями й залитий кров'ю. Здавалося б, ідея об'єднання й відродження країни (Рісорджименто) відкладена на далеке й невизначене майбутнє.

Молода американська держава й суспільство в середині XIX ст. зазнали серйозних випробувань. Країна розкололася на вільну Північ і рабовласницький Південь. Перемога Півночі в Громадянській війні 1861—1865 рр., здавалося б, остаточно розділить суспільство на переможців і переможених. Однак американська державна система гідно витримала випробування на міцність.

До початку Першої світової війни Росія залишалася країною різких контрастів. Високі культурні досягнення співіснували з дикою відсталістю. Імперія пережила військові тріумфи, принизливі поразки та революційні потрясіння. Чому величезній країні, розташованій між Заходом і Сходом, не вдалося пройти шлях від самодержавного свавілля до початків законності, свободи й демократії?

Історія монархічних династій Габсбургів і Романових тісно переплетена з історією народів Балканського півострова. Так вийшло, що із закінченням Нового часу залишився позаду період найстаріших монархій у Європі, і розпочали свою самостійну історію кілька держав на Балканах.

Багато фахівців переконані, що XIX століття є своєрідним перехідним станом до сучасності. Уже у 80-х рр. ХІХ ст. цивілізований християнський Захід протиставлявся відсталому Сходу.

У другій половині XIX ст. в урядових кабінетах європейських держав Китай часто образно називали «хворою людиною Азії». На що ж хворіла велика азіатська держава? Які ліки пропонували їй європейські та американські лікарі? Який шлях одужання обрав китайський народ?

Завдяки географічному положенню, а також особливостям давньої та середньовічної історії Туреччина й Персія стояли до Європи ближче за інші східні країни. Як це позначилося на історичному розвитку цих країн і народів у XIX ст.?